Методика вивчення лексики і фразеології (реферат)

Реферат на тему:

Методика вивчення лексики і фразеології

План

1. Значення і завдання вивчення лексики в школі. Робота над збагаченням
словникового запасу учнів.

2. Методи й прийоми вивчення лексикології у школі.

3. Види навчально-тренувальних вправ.

4. Модуль опрацювання фразеології в школі.

5. Наочні посібники з лексики і фразеології.

1. Значення і завдання вивчення лексики в школі. Робота над збагаченням
словникового запасу учнів

Робота над лексикою в школі проводиться в двох аспектах. З одного боку,
відповідно до шкільної програми подаються наукові відомості з
лексикології. Учні знайомляться із словом та його значенням, з
багатозначністю слів, прямим і переносним значенням, омонімами,
синонімами, антонімами. Вони також одержують поняття про склад
української лексики з погляду її походження і розвитку (запозичені
слова, застарілі слова, неологізми), про використання слова в різних
сферах застосування мови (загальновживані слова, діалектизми,
професіоналізми).

З другого боку, на основі певного кола наукових знань з лексикології
здійснюється систематична і цілеспрямована робота над збагаченням
словника учнів і виробленням навичок свідомого, вмілого користування
словом. Адже чим багатший запас слів у людини, тим вищий рівень її
загального розвитку, тим кращі в неї знання, бо, як говорив М.
Рильський, «слово — одяг усіх фактів, усіх думок» У слові закріплені
результати пізнавальної діяльності людини. Разом із словом до людини
приходить знання про навколишній світ, розвивається мислення,
забезпечується успішне спілкування між людьми. Від багатства активного
словника залежать змістовність, яскравість і виразність усного і
писемного мовлення.

Праця над лексикою в школі має, отже, велике і загальноосвітнє, і
практичне значення.

Збагачуються знання учнів з мови внаслідок вивчення слова та
усвідомлення існуючих зв’язків між лексикою й іншими рівнями мови
(фонетикою, словотвором, морфологією, синтаксисом, стилістикою). Учні
знайомляться із сферою вживання слів, з джерелами їх походження, і це
формує матеріалістичний погляд на мову.

Жодних понять у дітей не формується, жодних термінів їм не
повідомляється, визначень діти не заучують. Спеціально часу на
ознайомлення з лексичними явищами не відводиться. Лексичні вправи
рекомендується проводити у зв’язку з вивченням граматики і навчання
правопису. Діти у ході спостережень переконуються, що слова позначають
ті чи інші предмети і явища дійсності, мають певні значення, що,
потрапляючи в різні речення, особливо у зв’язному мовленні, слова можуть
бути близькими або протилежними за значенням. Така робота сприяє
розвиткові мислення і мовлення, збагаченню словника молодших школярів,
вихованню любові і інтересу до рідної мови. Відбір матеріалу з лексики
підпорядковується віковим можливостям учнів. Мета вивчення лексики в 5
класі, як спеціального розділу, співвідноситься з метою навчання в
початковій школі. Співвідношення цього матеріалу з програмою молодших
класів забезпечується принципом наступності при відборі лексичного
матеріалу. Матеріал, який використовується для лексичних вправ у
молодших класах,— це близька і зрозуміла дітям лексика. Щоб зрозуміти
саме лексичне явище, вони повинні чітко знати значення тих слів, на яких
розглядається явище, співвідносити слова і предмети, порівнювати
предмети і дії, названі одним словом.

Учитель у 5 класі повинен послідовно реалізувати знання і вміння,
одержані учнями у 1-4 класах. Великий запас багатозначних слів,
синонімів, антонімів повинен послужити основою для формування в учнів
відповідних лексичних понять. Так, молодші школярі мають практичне
уявлення про синоніми і засвоюють основну їх ознаку— близькість значень.
У 1-4 класах, таким чином, проводиться серйозна робота, яка створює
передумови для засвоєння теоретичних відомостей з лексикології в 5
класі. Реалізація принципу наступності у вивченні розділу «Лексикологія»
дозволяє вчителю поглибити роботу з мови, зробити її більш ємною,
змістовною, не повторюючи добре відомого учням, а розвиваючи одержані
знання і навички.

Зв’язок лексики із словотвором і граматикою дозволяє розглядати слово в
єдності змісту і форми, тобто семантики і граматичних ознак, що в свою
чергу дає можливість учням під час вивчення морфології і синтаксису
чітко розмежовувати лексико-граматичні значення, властиві частинам мови,
і лексичне значення кожного слова в межах однієї частини мови і одного
речення.

Особливо слід враховувати зв’язок лексики, словотвору і граматики під
час повторення і закріплення відомостей з лексики, оскільки часто при
вивченні словотвору, морфології і синтаксису вся увага школярів
зосереджується на з’ясуванні граматичних ознак певного мовного явища і
випускається з поля зору його лексична сторона. Робота над словом, його
значенням, експресивним забарвленням, синонімікою, сполучуваністю
повинна набути постійного характеру.

Комплексний підхід до вивчення лексики, словотвору і граматики потребує
врахування таких принципів:

1. Відмінність граматичних і лексичних властивостей слова.

2. Осмислення суті граматичних властивостей слова.

3. Сприйняття слова як сукупності всіх його лексичних і граматичних
значень.

4. Диференціація значень морфем у членованій основі, уявлення про
взаємодію значень кореня і афіксів і про створення цілісного значення
слова. .

5. З’ясування етимології слова.

6. Показ рухливості словникового складу і ознайомлення з історичними
змінами в структурі слова.

7. З’ясування смислових і граматичних відношень між спорідненими
словами.

8. Усвідомлення емоційно-експресивних і стилістичних можливостей слів
різних частин мови і їх творених різними способами.

Дотримання цих принципів у процесі вивчення лексики, словотвору і
граматики забезпечить тісний внутріпредметний зв’язок і формуватиме в
учнів наукове уявлення про мовну систему, розширить їх лінгвістичну
ерудицію.

3. Методи і прийоми вивчення лексикології у школі

Вивчення лексики ґрунтується на таких принципах: 1) позамовний, 2)
лексико-граматичний, 3) семантичний і 4) діахронічний. Кожний з цих
принципів забезпечує багатогранну роботу над словом як на уроках
української мови, так і на уроках інших предметів.

Позамовний, або екстралінгвістичний, принцип вивчення лексики вимагає
зіставлення слів з тими реаліями, які вони називають. На цьому принципі
ґрунтується визначення лексичних понять, види наочності. Наприклад,
малюнки в підручниках з підписами чи без них з успіхом використовуються
учителем для з’ясування суті лексичних понять. Аналізуючи малюнки без
підписів, учні йдуть до слова через його предметне зображення, а при
аналізі малюнків з підписами — від слова до предмета чи явища,
зображеного на малюнку.

Лексико-граматичний принцип ґрунтується на зіставленні лексичного і
граматичного значень слів і допомагає в роботі над словом з абстрактним
значенням. Наприклад, розрізнення омонімів мила (прикметник) і мила
(дієслово минулого часу) відбувається не тільки за лексичними
значеннями, але й за їх граматичними ознаками. Граматичні ознаки слів є
важливим структурним елементом визначення лексичних понять. Цей принцип
сприяє здійсненню взаємозв’язку лексики і граматики. Семантичний принцип
використовується при вивченні багатозначних слів, синонімів, омонімів,
антонімів. Відомо, що слово, вступаючи в різні семантичні зв’язки з
іншими словами, утворює лексичну парадигму. Щоб з’ясувати значення того
чи іншого члена цієї парадигми, воно зіставляється з іншими словами.
Таке зіставлення відбувається на основі семантичного принципу. Його
реалізація вимагає спостережень над лексичним значенням слів.

Взаємозв’язок слова з історією народу виражається в з’ясуванні його
етимології. Розкриття цього взаємозв’язку досягається за рахунок
діахронічного принципу, який допомагає формувати в учнів правильне
розуміння розвитку словника і мови в цілому як явищ, зумовлених історією
розвитку суспільства. Історичні зміни в житті народу викликають певні
зміни в словниковому складі мови. Діахронічний принцип зумовлює вивчення
застарілих слів і неологізмів, лексичних понять, пов’язаних з
походженням і розвитком словникового складу мови.

Вивчаючи лексику і фразеологію, діти повинні усвідомити, що українська
літературна мова пройшла довгий шлях розвитку, вона є продуктом багатьох
поколінь. Кожне нове явище, предмет, ознака, дія викликали в ній появу
нових слів.

Приступаючи до вивчення лексики в 5 класі, необхідно з’ясувати учням
мету введення її в програму, місце серед інших розділів шкільного курсу
мови. Учні повинні усвідомити, що знання лексики української мови дасть
можливість їм вільно володіти словом, допоможе краще опанувати
граматикою, орфографією, орфоепією і стилістикою, розширить знання про
навколишню дійсність. Так, опрацьовуючи значення слова, треба
наголосити, що кожне слово має не тільки звуковий склад і граматичну
форму, але й чітко окреслене значення. Це дає змогу людям за допомогою
слів обмінюватися думками. А багатозначність слів сприяє образності й
виразності мови. Лексичне значення слова — це зміст слова,
співвідносність його з певним позамовним фактом (предметом, явищем,
якістю, процесом) дійсності. Так, слово заплава означає «місце, яке
затоплюється під час повені», слово полотніти — ставати блідим,
«бліднути», слово скритний — «який приховує свої почуття, настрої».

Лексичне значення слова визначається поняттям, яке воно виражає, і
залежить від граматичних ознак слова, контексту, лексичних зв’язків з
іншими словами, емоційного та стилістичного забарвлення. Знання і
розуміння лексичного значення слова необхідне учням, щоб вони могли
опанувати іншими лексичними поняттями.

Учні повинні засвоїти всі компоненти лексичного значення слова. Основне
значення міститься в корені (труд, трудовий, трудитися), однак і інші
морфеми (суфікси, префікси) впливають на значення слова, міняючи його
повністю або частково. Так, слова ліс, лісний, лісничий різні за
значенням.

Ознайомлення учнів з лексичним значенням вимагає застосування різних
прийомів тлумачення значень слів, і насамперед логічного визначення,
синонімізації.

У 5 класі учні повинні з’ясовувати значення слів самостійно і,
користуючись тлумачним словником, визначати те значення слова, яке вжите
в даному контексті, уміти добирати омоніми, синоніми, антоніми і вживати
їх у власному мовленні, правильно вживати слова в розмовному, діловому і
художньому стилях мовлення; у 6 класі — визначати слова за словником,
розмежовувати основні лексичні шари української мови, користуватися
усіма передбаченими програмою словниками, розмежовувати семантичні
ознаки словотворчих засобів, лексико-семантичні і граматичні ознаки
частин мови, вживати в мовленні багатозначні іменники, прикметники,
дієслова, добирати до них синоніми і антоніми; у 5 класі — визначати
лексичні властивості дієприкметників, дієприслівників та прислівників,
добирати синонімічні прийменники і сполучники, вільно використовувати в
усному і писемному мовленні всі частини мови; у 7 і 9 класах — тлумачити
значення будь-якого слова в контексті, пояснювати його стилістичні
функції, аналізувати лексичні особливості стилів мовлення. Ці вміння
забезпечують засвоєння і закріплення знань, одержаних під час вивчення
даного розділу. .

3. Види навчально-тренувальних вправ

Лексичні вправи — це завдання, спрямовані на усвідомлення суті лексичних
умінь. Вони активізують і збагачують словниковий запас учнів, виховують
у них увагу до слова, його значення, розвивають мислення. Практичний
матеріал лексичних вправ дає широкі можливості для виховної роботи на
уроках української мови.

При складанні лексичних вправ перед учителем стоять такі завдання: 1)
відповідність змісту вправ теоретичним відомостям з лексики,
передбаченим програмою; 2) добір лексичних вправ зумовлюється характером
навчального матеріалу; 3) лексичні вправи повинні формувати мовленнєві
уміння й навички; 4) вправи повинні сприяти розвиткові логічного і
художнього мислення учнів; 5) зміст вправ повинен носити виховний
характер.

З погляду дидактичних завдань лексичні вправи об’єднуються в кілька
типів: 1) з’ясування суті лексичного явища; 2) відшукування виучуваного
явища серед слів (у реченні, зв’язному тексті) за зразком чи без нього;
3) добір прикладів, що ілюструють виучуване лексичне явище; 4)
групування .виучуваних лексичних явищ за певними ознаками; 5) заміна
слів і виразів іншими; 6) лексичний розбір; 7) складання речень і
зв’язних текстів з використанням певного лексичного явища; 8)
знаходження лексичних помилок та їх виправлення.

Названі типи вправ сприяють закріпленню учнями виучуваних лексичних
понять, їх специфіки та зв’язку, формуванню лексичних умінь виявляти те
чи інше явище, аналізувати його, визначати його роль у мовленні.

Добір лексичних вправ залежить від змісту і специфіки виучуваних
лексичних понять. Так, при ознайомленні із значенням слова необхідні
такі вправи: 1) тлумачення лексичного значення слова, використаного в
контексті (за зразком чи без нього); 2) визначення лексичного і
граматичного значень слова; 3) впізнавання слова за його тлумаченням; 4)
відшукування в тексті слова з певним лексичним і граматичним значенням;
5) введення в контекст слова з указаним значенням; 6) відшукування
значення (значень) слова у тлумачному словнику.

Однією з важливих лексичних вправ є розбір ‘. Він дозволяє організувати
спостереження над лексичними явищами в текстах різних стилів. Учні
повинні навчитись швидко відшукувати в тексті аналізоване слово, вільно
користуватись тлумачним словником при розборі, встановлювати значення
аналізованого слова в даному контексті. Лексичний розбір повинен зайняти
належне місце серед інших видів мовного аналізу.

4. Модуль опрацювання фразеології у школі

Засвоєння фразеологічних понять відбувається в основному практично. Учні
знайомляться з багатством української фразеології в процесі вивчення
всього шкільного курсу мови, вчаться відрізняти фразеологізми від
вільних синтаксичних словосполучень і вживати їх у власному мовленні.
Фразеологічний матеріал слід широко використовувати на уроках
української мови і літератури.

Знання фразеології, уміння користуватися її засобами — невід’ємна ознака
високої мовної культури кожної людини.

Для вивчення фразеологізмів у школі необхідно визначити принципи їх
відбору. Опорою у розв’язанні цього завдання є визначальні риси
фразеологізмів, і насамперед прирівнювання їх за лексичними ознаками до
слова. До методичних принципів відбору фразеологізмів можна віднести
такі: 1) ступінь засвоєння учнями фразеологізмів; 2) доступність
фразеологізмів для розуміння їх школярами; 3) наявність фразеологізмів у
творах, рекомендованих для позакласного читання; 4) виховна вага
фразеологізмів.

Необхідно з належною увагою працювати над оволодінням такою лексикою,
над виробленням відповідних правописних навичок.

У процесі вивчення фразеології передбачається ознайомлення учнів з
фразеологічним словником. Оскільки фразеологічні словники є різних
типів, то вибрати для ознайомлення потрібно тлумачний (Батюк Н. О.
Фразеологічний словник.— К., 1966; Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті
вислови в українській літературній мові.— К-, 1975) і перекладний
(Олійник І. С., Сидоренко М. М. Українсько-російський і
російсько-український фразеологічний словник.— К., 1978). Обидва ці типи
словників повинні стати і довідниками, і посібниками для виконання
різних видів тренувальних вправ. Особливо велике значення перекладного
словника, який покликаний допомогти оволодіти фразеологією української і
російської мов, правильно передавати фразеологізм іншою мовою.

Багато уваги має приділити вчитель виробленню навичок користування
перекладними українсько-російським і російсько-українським словниками
(Ганич Д. І., Олійник І. С. Російсько-український і
українсько-російський словник.— К., 1984). Вони мають допомогти
збагатити лексичний запас учнів з російської і української мов,
застерегти від змішування явищ різних мов. В. О. Сухомлинський слушно
зауважує, що «користуватися сумішшю з двох мов — це одне з
найтривожніших явищ загальнопедагогічного характеру. Скалічена мова
отупляє, оглупляє людину, зводить її мислення до примітива».

Словники синонімів, орфоепічні, термінологічні та інші також повинні
бути відомі учням.

5. Наочні посібники з лексики і фразеології

Вивчення лексики і фразеології потребує використання наочних посібників,
які б допомогли усвідомити й відчути багатство словника української
мови, основні лексичні прошарки, що виділяються за різними критеріями,
стилістичну роль лексики і фразеологічних одиниць. Наочними посібниками
з лексики і фразеології насамперед є різні види таблиць і плакатів.

1. Таблиці, які ілюструють багатозначність слів, уживання слів у прямому
й переносному значенні, демонструють використання в мові омонімів,
синонімів та антонімів. У таких таблицях відображені лексичні явища та
їх функціонування в реченні чи тексті.

2. Тематичні таблиці загальновживаних слів, професійної і
термінологічної лексики, застарілих слів та неологізмів, а також слів,
що ілюструють склад української лексики з погляду походження. Було б
добре на таких таблицях подати застарілі слова певних історичних епох, а
також різні тематичні групи нових слів (назви суспіль но-політичних
понять, найменування пристроїв, машин і механізмів, назви, пов’язані з
освоєнням космосу, розвитком культури і т. ін.).

3. Таблиці фразеологізмів, різних за своєю структурою, співвідносних з
словосполученнями і реченнями. Як що фразеологізми співвідносні з
словосполученнями, то слід згрупувати їх у таблицях, виходячи із способу
зв’язку слів та приналежності стрижневого слова до лексико-граматичної
категорії.

4. Таблиці синонімічних рядів фразеологізмів.

5. Таблиці крилатих висловів видатних письменників.

6. Майже всі названі таблиці можна виготовити для проектування на екран
через кодоскоп.

Список рекомендованої літератури:

1. Бєляєв О. М., Мельничайко В. Я-, Пентилюк М. І., Передрій Г. Р.,
Рожило Л. Л. Методика вивчення української мови в школі.— К., 1987.

2. Бєляєв О. М., Плиско К. М., Симоненкова Л. М., Шкільник М, М.
Вивчення української мови в 5 класі шкіл з російського мовою навчання.—
К., 1974.

3. Блик О. П. Вивчення української мови в 4 класі.— К., 1971. Блик О. П.
Вивчення української мови в 5 класі.— К-, 1975. Доленко М. Т., Дацюк І.
І., Кващук А. Г. Вивчення української мови в четвертому класі.— К.,
1977.

4. Красножан Ж- В. Ознайомлення учнів з професійною лексикою // Укр.
мова і літ. в школі.— 1976.— № 8.— С. 74-78. Марченко Л. М. Робота з
лексичними синонімами на уроках української мови.— К., 1981.

5. Методика викладання української мови в середній школі/За ред. С. X.
Чавдарова і В. І. Масальського.— К., 1962. Олійник І. С. Методика роботи
з розвитку мови в V-VIII класах.— К., 1964.

6. Основи методики русского язьїка в 4-8 классах / Под. рсд. А. В.
Тс-кучева, М. М. Разумовской, П. А. Ладьіженской.— М., 1978. Прудникова
А. В. Лексика в школьном курсе русского язьїка.— М., 1979.

7. Рожило Л. П., Шпортенко О. М. Проблема слова в працях В. О.
Су-хомлинського//Укр. мова і літ. в школі.— 1973.— № 9.— С. 60-64.

8. Скуратівський Л. А. Пізнавальні завдання з української мови.— К.,
1987. –82с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *