Методика викладання української мови з використанням народних казок (напуковий реферат)

Науковий реферат

Методика викладання української мови з використанням народних казок

Оповідаючи про пригоди чотириногих і пернатих персонажів, така казка,
за висловом І.Я.Франка, «підморгує однією бровою на людей».

Для малих дітей найдоступніші повчально-розважальні казки про тварин, що
дозволяють їм самим легко зробити висновки про те, що добре, а що
погано. З таких казок, як «Котик і Півник», «Пан Коцький»,
«Коза-дереза», «Колобок», постають перед малятами різні характери
тварин, що розкриваються у тих чи Інших життєвих ситуаціях. Довірливий,
не дуже розумний Півник, сповнений власної гідності, а насправді боягуз
пан Коцький, хижа брехлива Коза, хвалько Колобок та інші зразу
розгадуються дітьми, і у них виникає доброзичливе або осудливе
ставлення до цих персонажів.

Серед повчально-розважальних казок виділяються так звані кумулятивні,
або докучливі. Побудовані переважно на діалогах, що є важливим засобом
характеристики персонажа, за цікавим принципом введення все нових осіб,
що включаються в розмову і беруть участь у подіях, ці казки не мають
такого динамічного сюжету, як більшість інших. Тут дія через постійне
повторення основних подій твору розгортається навіть уповільнено
/»Колобок», «Рукавичка»/. Дітей вони приваблюють ситуативною
різноманітністю, в основі якої рух — мишка біжить, жаба плигає, вовк
суне, колобок котиться — і постійне поповнення колективу.
Самохарактеристика, що дається влучними епітетами-прикладками:
мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик,
лисичка-сестричка і т.д.; звуконаслідування голосу тварин: хро-хро-хро
/кабан/, гав-гав-гав /собака/ допомагають дітям уявити кожну тварину
/»Рукавичка»/.

Немає такого аспекту виховання, який би не відбився у казці. Але
найчастіше йдеться про те, яка велика користь і насолода буває від
праці, що добре, а що погано. Не раз в таких казках, як зрештою і в
народних трудових пісеньках для дітей, деталізується процес праці, що в
засобом моральної оцінки персонажів.

Наприклад, у казці «Колосок» мишенят звали Круть і Верть, бо вони тільки
крутились-вертілись, півника — Голосисте Горлечко. На світанку півник
будив усіх піснею, а потім брався до роботи. І ось Півник знайшов
колосок. Знайдений колосок потрібно було обмолотити, із зерна намолоти
борошна, замісити тісто, спекти пиріжки. Ліниві, легковажні мишки знали
одне: «Тільки не я, тільки не я». «Немає за що таких ледарів пирогами
пригощати», — резюмує казка. Працьовитість завжди нагороджується — така
мораль казки. За цим стоїть народна мудрість: “Хто не робить, той не
їсть”. Читаючи що казку, діти розуміють, що праця збагачує ниття людини.
Водночас вони дізнаються, який довгий шлях проходить ота маленька
паляничка, перш, ніж потрапить до нас на стіл.

У казки про тварин не раз включаються пісеньки, віршовані імпровізації
/співає, викликаючи півника з хати, лисичка; співає котик біля
лисиччиних воріт/ — вони відповідають духові дитячого фольклору. В такій
казці, як «Коза-дереза», пісеньки виступають засобом характеристики
персонажів. У переплетінні прозового і віршованого тексту бачиться
естетичне чуття, педагогічний хист народу, який свідомо драматизував
матеріал казки, надавай йому рис сценічності, ігрового характеру.

Своєрідної поетичності казкам надають часті повтори одних і тих
стилістичних формул. Казки про тварин не раз мають цікавий пригодницький
сюжет. Вони подобаються дітям своєю незвичайністю, неподібністю до того,
що вони знають про справжніх птахів і звірів. Щасливі кінцівки їх
відповідають життєрадісності школярів. У казках про тварин багато
гумору. Ця прекрасна якість розвиває в учнів почуття реального й просто
розважає їх.

В початкових класах школяр і знайомляться з такими казками про тварин:
«Вовк та козенята», «Лисиця та їжак», «Кіт і пес», «Дружні звірі», «Вовк
та олень», «Півень, собака й лисиця». /див. Додаток 1/

Чарівні казки, як і художні твори письменників з фантастичними сюжетами
і образами, мають на дітей незвичайний вплив — на їхню уяву і на
розвиток поетичного мислення, мови. Дітей захоплюють чудесні
перетворення, карколомний розвиток подій, величезні можливості героїв —
долати простір, перемагати труднощі. А що головним персонажем виступає
часто не найсильніший, найбільший, а буває, що зовсім юний герой, то все
це створює у казці атмосферу, сповнену животрепетного, радісного
відчуття сили, доброти, сміливості, незламності.

Позитивний образ чарівних казок багатоликий. За зовнішнім виглядом,
походженням, за всією своєю біографією він незвичайний. Це Котигорошко,
Чабанець, Кирило Кожум’яка. Чимало героїв чарівних казок є втіленням
могутніх сил і явищ природи, наприклад, Вернидуб, Вернигора, Крутивус —
добрі помічники позитивного персонажа /»Летючий корабель»/. У чарівних
казках особливо відчувається глибокий водорозділ між позитивними і
негативними персонажами. Відповідно до способу життя і поведінки їм
дістається нагорода і покарання. Герої зазнають незвичайних пригод,
які не раз приводять їх до смерті, але живуща і цілюща вода повертає
життя, молодильні яблука — силу ї молодість, кінь-добротворець здатний
не лише захистити, а й здобути для свого володаря бажану перемогу»

У чарівних казках багато перетворень — живі істоти можуть переходити в
цих казках в зовсім інший органічний стан /стати жабою, конем,
криницею/. У цьому знайшли відображення анімалістичні погляди наших
предків, що згодом завдяки трудовій діяльності людини, пізнанню нею
світу перетворилися в поетичні образи, фантастичні оповіді.

Характери героїв виявляються, як правило, в двобої з темними силами.
Могутні змії, відьми, Ох, Гайгай — усі вони зазнають неминучої поразки,
бо справедливість не на їхньому боці. Проти них виступають юнаки,
наділені або неймовірною силою, або надзвичайним розумом, хоробрістю,
юнаки, яким допомагають і рідна земля, ї товариші, наречені, добрі
бабусі й дідусі, здатні творити чудеса, і звірі, вдячні за порятунок, ?
різні чудо-предмети.

У чарівних казках переважають гострі конфлікти, що виникають між
позитивними й негативними персонажами і приводять до змагання не на
життя, а на смерть. Звідси і особливості сюжету такої казки, *?
композиційної побудови. Починається вона як правило, із зав’язки, що
програмує конфлікт і з якої стає зрозумілим, які важкі випробування
чекають героя на обраному шляху. А герой ставить перед собою небуденні
завдання — визволити з неволі прекрасну невільничку, сестру, матір,
знищити небезпечного ворога, смерть якого захована на дні океану чи в
якійсь тварині, речі. Гіперболізація позитивного персонажа, його
вчинків, результатів діяльності — основний засіб характеристики: якщо
сила, то колосальна, якщо розум — великий. Найвищими є моральні якості,
серед яких виділяється самовідданість і готовність до самопожертви.
Деколи герой піднімається до високого обов’язку захистити свою кратну
перед нашестям лютого ворога /»Кирило Кожум’яка»/.

Сюжет фантастичних казок більш напружений, ніж у казках про звірів.
Пригоди героїв мають не раз для них трагічні наслідки. Все це, а
особливо наявність злих сил, уособлених здебільшого у фантастичних
образах потвор — зміїв-смертоносців, бабів-яг, диктує потребу суворого
відбору казок цього типу, зокрема для учнів початкових класів.

УЧНІ початкових класів знайомляться із такими фантастичними казками, як
«Телесик», «Котигорошко», «Ох», «Солом’яний бичок», «Кривенька качечка»,
«Кирило Кожум’яка», «Летючий корабель». /Див. Додаток 2/.

Казка «Телесик» давня за походженням, але за винятком окремих реалій
побуту доступна навіть молодшим школярам. Умовність казки не викликає у
дітей здивування — і те, що оживає вирубана дідом деревинка, що Телесик
ловить рибу та годує діда й бабу, що його спіймала змія. Телесик був
розумним і кмітливим хлопчиком: йому вдалося перехитрити зміючку Оленку,
а також він обдурив і змію. Хлопчика врятувала гусеня, коли він сидів на
яворі, а змії ось-ось мали добратися до нього, він просив, щоб його
віднесла до батенька і матінки. Вдома дідусь з бабусею дуже зраділи, що
їхній Телесик повернувся додому, а гусеня щедро нагородили. Закінчилася
казочка звичайною кінцівкою: «От вам казочка, а мент бубликів в’язочка».
У дітей ця казка виховує почуття поваги і любові до своїх батьків,
бережливе ставлення до тварин, а також вчить, що потрібно бути добрим,
таким, як маленьке гусеня, яке хоч і летіло саме останнє, та не залишило
Телесика в біді, тобто не потрібно залишати своїх друзів в біді.
Пізнавальний момент казки полягає в тому, що діти дізнаються, як: «Баба
своєю волею та енергією покликала до життя дерев’яного хлопчика. Не
випадковий в казках матеріал, з якого зробили Телесика: дерево. Це не
мертва, а жива природа, яка зберігає собі велику силу».

Учням подобаються і соціально-побутові казки. Народна сатира тут
спрямована проти ледарів, боягузів, хвальків, недотеп. Шануються
розумні, чесні, працьовиті, сміливі, добрі люди. Серед цих казок
виділяємо повчальні, сатирично-гумористичні, родинно-побутові.

Перша група казок виводить чимало алегоричних образів -Щастя, Долі,
Злиднів. Особливо мальовничими з добре розгорнутим сюжетом є численні
казки про Правду і Кривду, які доступні і малим школярам. З таких казок
зримо постає краса праведного, чесного життя. Їх виховний вплив
виявляється у провідній думці: «неправдою весь світ обійдеш, а назад не
вернешся». До цих творів належить «Казка про Правду і Кривду», що
побутує в усіх слов’янських народів. Кривда виколює очі. Правді, але
Правда, змастивши їх чудодійною росою, знову стає зрячою. Правда
залишається жити, творити Добро, а Кривда карається, гине.

«Царське та панське слова — непевне» — говорить народна мудрість.
Підтверджує її і досвід богатирів. Іван — мужичий син перестає вірити і
царському і панському слову. Так само незалежно поводиться Козак
Мамарига, який «служив у багаття двадцять п’ять літ, та не заслужив ні
вола, ні коня, ні доброго слова», тоді «служив цареві двадцять п’ять
літ, не заслужив ні вола, ні коня, ні доброго слова і од царя».

Протиставлення бідних багатим — це, власне, зіткнення правди та кривди,
добра і зла, щедрості й скупості, вдячності та невдячності.

У казці «Названий батько» покарано жадібних багатих синів, котрі у
своєму достатку очерствіли від людського горя. Про це ж ідеться в казках
«Дарунки з трьох зернин», «Хліб і золото». Жадоба до багатства, влади
призводить до нещастя і панів-дуків, і зажерливу бабу, що хотіла усіх
людей батраками поробити.

Соціальні відносини села в найбільшій мірі відображені в
сатирично-гумористичних казках. Серед них порівняно мало таких, що
висміюють справді недолугих людей, які попадають через невміння жити
своїм розумом у неприємні ситуації, стають загальним посміховищем. У
переважній більшості казок образ дурника протиставляється представникам
привілейованих класів, бо він виявляється розумнішим, морально вищим від
них, а дурником виглядає тому, що мислить не шаблонно, як вони, з
відповідно до обставин, нехтує матеріальними благами, не дбає про власну
вигоду.

Домінує тема праці у казках соціально-побутових.

Пригадаймо казку «Дідова дочка й бабина дочка». За добре серце, умілі
руки дідова дочка винагороджується, бо не цурається ніякої роботи — і
яблуньку обчистити, т піч помазати, і собаку від реп’яхів обібрати, і
вужів нагодувати, з лінива пихата бабина дочка отримує по заслузі,
карається. Ця казка належить до родинно-побутових казок. В дітей вона
виховує охайність, чемність, працелюбність; засуджує пихатість, лінощі;
діти усвідомлюють, що погані справи караються, а добрі —
винагороджуються.

Мудрий батьків заповіт змусив попрацювати трьох ледачих братів, і коли
вони у пошуках скарбу розкопали ниву і як слід обробили її, то вона
віддячила їм справжнім золотом — хлібом /»Закопаний скарб»/.

Хліб і золото — це дві протилежні цінності. В однойменній казці пан не
прийняв до себе хлібини, бо мав і калачів досить. Лише золоту відкрив
двері. А бідняк, котрий цілий вік тяжко трудився, золото прогнав, а
хлібину ж віддав зраділим дітям. І золото, жадібність до наживи погубили
панський рід, хлібина ж біднякова не зменшувалась ніколи. В цій казці
засуджується жадібність, зазнайство; возвеличується доброта, щирість,
людяність, повага до людей праці. Діти усвідомлюють різницю між добром і
злом.

Як бачимо, утвердження людини як мудрої, духовно і фізично прекрасної
особистості, боротьба проти сил, що заважають її щастю, є провідною
ідеєю усіх народних казок.

Виразниками, носіями цієї основної і де і є казкові персонажі, яких
можна умовно поділити на злотворців, добротворців і знедолених.

Злотворці — це, ясна річ, ті, що роблять зло, кривдять, беруть у полон
сестер, братів, батьків героїв, позбавляють їх духовних та матеріальних
благ, посягають на тхне життя. Серед них мачуха, бабина дочка, багатий
брат, пан, цар, Кривда. Образи злотворців в побутових казках є
реалістичними.

Знедолені — жертви злотворців. Їхня позиція буває різною — від
найпасивнішого потурання злу, безмежної терплячості, як у казці «Про
дідову дочку й бабину дочку», до найактивнішого опору, протидії, як у
«Чабанцеві».

Особливу групу складають добротворці. Це богатирі і їхні помічники:
наречені, пророки, домашні ? дикі звірі, птахи, риби, мурахи, тобто ті
образи, які сформувалися під впливом фантазі і ранніх форм людської
свідомості.

А скільки мудрих прислів’їв і приказок, скільки влучних порівнянь,
скільки цікавих загадок зустрічаємо ми в казках! Власне, загадки часто
рухають сюжет.

І тут знову треба згадати давнину, коли загадки виконували певне
обрядове призначення: вдале відгадування віщувало добрий врожай, гарне
полювання, щасливу рибалку, вдале одруження тощо.

Шанобою оточувалися ті, що добре відгадували, бо нібито вони й спонукали
успіх.

В соціально-побутових казках загадка виступає мірилом розуму,
кмітливості, образного поетичного мислення. Мудра дівчина на дивні
завдання пана відповідає ще дивнішими й змушує його визнати свою
поразку.

3. Пісні, прислів’я, приказки, загадки роблять казку синтетичним жанром,
найзручнішим для пізнання досвіду, проблем, ідеалів рідного народу. Вони
відкривають чарівність світобачення трудової людини, її древні уявлення
про таємниці навколишньої природи, її мірі про майбутнє.

В початкових класах діти знайомляться із такими соціально-побутовими
казками, як «Мудра дівчина», «Легкий хліб», «Дідова дочка й бабина
дочка», «Хліб і золото», «Правда і Кривда» і інші.

а) Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови
уроків опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і
тлумаченням слів і виразів застосовується вибіркове читання, відповіді
на запитання, складання плану, різноманітні форми переказування. Зміст,
мета і завдання кожного з цих етапів залежать від тексту казки.

Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти свідомо розуміли
текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій
персонажів. Допомагають у цьому питання, відповіді на які підкажуть, чи
зрозуміли діти сюжетну канву твору і змальованих картин.

б) У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й
драматизації. Інсценізація — це переробка будь-якого твору для сцени або
кіно. Можна пропонувати учням інсценізувати казку. Під драматизацією
розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у
драматичній формі, тобто в особах. Яскравим вираженням творчої
активності дитячого колективу в процесі роботи над казкою є
ігри-драматизації. Учні дістають певні рол! казкових персонажів,
перевтілюються в ці образи і таким чином відтворюють сюжет казки.
Драматизовані ігри справляють на молодших школярів величезне враження.
Гра-драматизація саме й цікава тим, що в ній активну участь беруть діти,
виявляється їхня творча індивідуальність. І чим виразніше
розкриваються риси особистості дитини, тим більший інтерес виникає у неї
до цієї гри. Тому не слід обмежувати творчу активність дітей, їхнє
власне тлумачення казки, бажання вносити корективи у манеру рухів
дійових осіб, їхню мову тощо. Важливо, щоб учні вільно, невимушене
відтворювали сюжет казки, передавали і! народний колорит.

в) Багато казок екранізовано, і вчитель у роботі з дітьми може
використати діафільми. Проте не варто ознайомлювати дітей з новою казкою
за допомогою діафільму. Зорові подразники настільки сильно привертають
увагу дітей, що вони не сприймають казку як витвір словесного мистецтва.
При повторному слуханні діафільм збагатить і поглибить уже засвоєне
новими деталями, уточнить уявлення школярів про зовнішній вигляд
персонажів. Добре при цьому залучити дітей до розповіді про окремі
кадри.

На допомогу вчителям початкових класів створені комплекти картин «Казки
малятам». Яскраві барвисті картини не лише ілюструють тексти казок, а й
доповнюють їх, дають образно-наочне уявлення про казкових героїв,
допомагають глибше пізнати їхні характери, відтворюють красу
навколишньої природи, їм притаманні простота і гармонія малюнка,
поетичність композицій. Зорові образи створені картинами, легко
запам’ятовуються і надовго залишаються в пам’яті. Вони викликають у
дітей певні емоції, сприяють яскравості сприймання життя.

«Казка невіддільна від краси, сприяє розвиткові естетичних почуттів, без
яких неможливе, благородство душі, щира чуйність до людського нещастя,
горя, страждань. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й
серцем». Казки вчать дітей відрізняти хороше від поганого, поважати
добро, правду і боротися зі злом, кривдою. Літи люблять казки,
захоплюються їхнім красивим кінцем і благородними вчинками казкових
героїв.

Спираючись на запас дитячих почуттів і уявлень, учитель повинен
організувати роботу над картинами так, щоб діти перенеслись у казковий
світ і сприймали казку як все живе, реально існуюче, його завдання
полягає не лише в тому, щоб пояснити в бесіді зміст картин, а й
викликати відповідне ставлення до них, домогтися, щоб діти зрозуміли, в
міру своїх можливостей, засоби, за допомогою яких художник передає свої
думки і почуття. Розвиток в учнів естетичних суджень, спочатку
елементарних і неповних, — справа складна, але необхідна.

Для того щоб діти повніше відчули своєрідність живописного твору, до
нього варто повертатись не один раз. Повторне сприймання художнього
твору і картин до нього принесе дітям радість нових власних відкриттів.

Робота з картинами пов’язана з читанням т переказуванням казок і
передбачає різноманітні ті види: підбір із тексту казки підпису до
картини; пригадування епізодів, зображених на картині; переказ казки за
серією картин; складання речень; здатність міркувати над побаченим,
співпереживати, відчувати прекрасне допоможе дитині полюбити книгу,
живопис, музику.

Комплект картин «Казки малятам» призначений для використання на уроках
читання і розвитку мовлення, а також на уроках позакласного читання.

У методичних посібниках засуджується намагання окремих клас оводі в
зводити характеристику казки до вказівки, що, мовляв, казкові паді і
видумані.

Для цього 8 підстави. Практика переконує, що умовність казки діти самі
відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні грати в придуманих
казкових героїв. Т це треба всіляко підтримувати. Текст багатьох казок
піддається прочитуванню в особах. Методика рекомендує вчителеві
скористатися цією можливістю: учні залучаються до діалогу.

У процесі такої зацікавленої роботи дітей над казкою створюються
сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду
народної творчості. Вони ще раз переконуються, що казка — це розповідь
про якусь незвичну подію. В її основі -видумка, фантазія, адже насправді
звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте
дітей це не бентежить. Навпаки, вони цікавляться казкою саме тому, що в
ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою.

Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не дружать, а в казці вони —
нерозлучні друзі. Це й переконує в тому, що казки з участю звірів —
фантастичні. Поряд із звірами у казках діють явища природи: Зима, Мороз,
Сонце та інші. А це хіба не фантастика? І все ж не дивуються цьому.
Сприймають це як можливе, до того ж захоплено. Тому досить часто
вдаються до власного фантазування — створення казок про звірів, а то й
про навколишні предмети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання
вчителя — всіляко заохочувати учнів до написання казок.

У меморіальному музеї у Павлиші, де працював В.О.Сухомлинський,
зберігається 80 томів казок, написаних учнями. Видатний вчитель вважав,
що створення казок — не розвага, а засіб розумового й естетичного
розвитку дітей.

Говорячи про сприймання казки дітьми, варто вказати на те, що діти
молодшого віку свідомо сприймають умовність казки, а тому чітко
відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться як до
гри.

Отже, казкову ситуацію вони сприймають як гру. Тому немає потреби
повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий сюжет видуманий. У
казці йдеться про добро і зло, про погане і гарне. Дитяча увага повинна
бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях, а не на
розвічанні незвичності казкових ситуацій. І ще одна обставина
застерігає вчителя від загострення уваги дітей на фантастичній основі
казки. Це — наявність у читанках казок, сюжет яких мало схожий на
Фантастику, незвичність. Немає потреби ці дані одразу подавати учням
початкових класів, тим більше першокласникам, їм достатньо того, що
фантастичність цього жанру вони зрозуміють на казках про звірів, явищах
природи. Коли ж за програмою дійде черга до вивчення казок про людей,
учитель зверне увагу дітей на та, що героями казки можуть бути й люди.
Але і в цьому випадку лишається фантастичність оповіді.

З часом вчитель назве дітям інші ознаки казки: казки бувають народні й
авторські, тобто написані одним казкарем.

На третьому році навчання увагу учнів можна привернути до особливостей
будови казки. Безперечно, кожна казка побудована по-своєму. Однак у
казці як своєрідному жанрі є й певні закономірності, за якими ведеться
виклад. На них треба вказати. Навіть учні І і 2 класів легко схоплюють,
що зачин казки відкривається переважно словами: «Жив-був», чи
«Жили-були». Нехай і діти саме так починають вигадані ними казки.

Шкільна практика показує, що учні без труднощів усвідомлюють одну з
важливих особливостей багатьох казок — повторення однотипних дій чи
ситуації. Повторюючи їх, автор казки досягає послідовного розгортання
подій.

Не всі, звичайно, казки грунтуються саме на таких засадах розгортання
подій. Але у переважній їх більшості повтор епізодів визначає структуру
казки.

Неодмінною частиною казки є М кінцівка. У ній — результат здійсненого
казковім» героями. На композиційна частину казки доречно особливу
звернути увагу дітей. Зробити це можна по-різному. Один з прийомів —
поставити запитання.

Таким чином, у початкових класах не дається визначення казки як жанру. У
процесі читання казок дітям розкриваються їх своєрідні риси:
фантастичність, змалювання незвичайних події з участю звітів, явищ
природи, людей, специфічний зачин, типова казковий виклад з повтором
однотипних дій, кінцівка. Під кінець навчання в початкових класах учні
зможуть виділити казку як жанр з-поміж інших розглядуваних на уроках
читання текстів. Для цього їм вистачить знання названих особливостей.

Істотна особливість казці полягає в тому, що у казці повчальність
виражена на нав’язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча
фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. У казках
міститься значний освітній і виховний потенціал. Діти щиро переживають
горе, нещастя ображених. Не менш емоційно молодші школярі сприймають
текст, у якому добро бере верх над злом або знедолені і бідні
перемагають багатих і ситих.

Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оціночних суджень. Це важливо
для розвитку мислення молодших школярів.

«Безпосереднє сприймання дійсності в учнів початкових класів часом
химерно поєднується з різноманітними казковім» уявленням», фантастичними
ситуаціями. І цю особливість дитячої психіки вчитель не може не
враховувати. За допомогою казкових сюжетів він не просто пожвавить
навчальний процес, а й підсилить позитивну мотивацію трудової
діяльності, пробудить у школярів фантазію, творчість, кмітливість”, І —
зазначає старший викладач Глухівського педінституту В.Г. Демидчик.

«Цікаво і захоплююче вводить шестирічних учнів у світ звуків та букв
Л.М.Шевченко — вчителька Маловисківської середньої школи, що на
Кіровоградщині. Весь урок навчання грамоти — своєрідна драматизація, де
діють не лише школярі і казкові герої, а й персоніфіковані звуки,
букви, склади. Ось літера з. Вона стежите за першими пізнавальними
кронами своїх маленьких друзів. Радіє, коли вони правильно виконують
завданню, ображається, коли про не і забувають.

Фантазія, казка — це частка духовного життя першокласника, що пробуджує
в душі кожного з них добрі почуття, роздмухує вогник дитячої думки і
творчості.

Від уроку до уроку змінюються сюжети, казкові ситуації. Та незмінною
залишається владна сила поетичного образу: маленькі школярі
прислухаються до перлин народної творчості потім самі охоче декламують
скоромовки, лічилки, загадки. Розповідають в особах казки, де
розкривається торжество добра над злом. У дітей народжується почуття
захоплення красою мови, слова.

Поступово мовленнєва творчість переростає у навчальну працю. Лілля
Мефодіївна прагне сформувати у вихованців чіткі мовні уявлення й
поняття, виробити міцні навички і вміння, прищепити прийоми і способи
опанування знань, привчити дітей допомагати один одному.

Способи органіка ці і мовленнєвих та ігрових ситуацій вчителька обирає
відповідно до мети етапу уроку. Ознайомлюючи з новим звуком, буквою,
вона використовує дохідливі для молодших школярів тексти з виразними
алітераціями, асонансами. Часта повторюваність тут певного звука є
засобам створення комічних ситуацій, поетичних образів. Класовою
спеціально дібраними текстами у поєднанні з малюнком чи грою допомагає
Дітям відчути живописну роль звука у мовленні, виділити його ознаки.

Великий розвивальняні ефект мають створювані учителем казкові ситуації,
спрямовані на активізацію складної аналітико-синтетичної діяльності
дітей під час оволодіння способами читання складів, речень, текстів.

Таким чином, використовуючи казку як засіб пізнавання явищ та об’єктів
навколишнього світу, розширення кругозору шестиліток, досвідчена
вчителька вміло розвиває мовлення й мислення вихованців, допомагає їм
опанувати знання і навички, потрібні для успішного навчанню в шкалі,
готує їх до подальшого самостійного життя.

Артикуляція звуків для всіх першокласників – проблема. Для них
ознайомлення з артикуляцією того чи іншого звука доцільно проводити у
формі гри-казки «Про веселого Язичка».

«Веселий Язичок» обрав собі за домівку рот людини (дитини). Стелею в
цьому будинку стало тверде піднебіння, нижні зуби — сходинками, а
дихальний потік — вітерцем, протягом. Сам Язичок був рухливий,
вертлявий. Діти через дзеркальце «обстежують» будиночок Веселого
Язичка», переконуються в його рухливості.

Розповідаючи казку: «Жив-був на світі ось такий Язичок…» учитель
показує цікаве зображення казкового язичка, одягненого в капелюшок,
чобітки, штанці. На наступних уроках продовжуємо казку.

І. Жив собі Язичок у своєму будиночку і часто на вулицю виглядав, бо був
дуже допитливий і все хотів знати, все сам побачити, почути і сам
повторити. Побачив він одного разу, як маленьке кошеня молочко хлепче,
та й думає: “А дай і я так спробую”.

Висунув широкий хвостик на ґаночок і знову заховав. А ви

вмієте так, як котик і наш Язичок? Ану ж спробуємо. /Діти виконують
вправу для розвитку рухливості язика/.

2. Жив Язичок, побивав, різні пісеньки співав. Почув він як мама
сказала: «0-о-о!” Йому сподобалось, і він склав губи колесом та й собі
голосно потяг? «0-о~о!» Давайте разом спробуємо. «О» чується v словах
Оля, ослик, оси, ох-ах-ох. А ще в яких?

3. Сидів язичок У будиночку і добачив, як вулицею їхав трактор /класовод
показує малюнок чи іграшку/. Їхав дирчав: «Р-р-рррр». Язичку теж
захотілося навчитися дирчати. Він показав усі зубки, швидко підкинув
кінчик до верхніх дверцят і подав голос. Язичок заспівав: «р-р-р» і
відчув, що в нього задрижав хвостик. А у ваших язичків?

4. Гуляв одного разу Язичок у лісі. Стомився, сів відпочивати. І почув,
як у гущавині лісу загарчав сердитий вовк. Але наш Язичок не злякався, а
вирішив і собі наслідувати вовка. Придушив кінчик до верхніх дверцят,
показав зубки і загарчав. Та так виразно в нього вийшло, що справжній
вовк, почувши, перелякався і чимдуж дременув з того лісу.

5. Довго сидів наш Язичок без роботи. Сумно йому стало і вирішив він
попустувати. Опустив кінчик донизу, вигнув свою спинку і став стукати
нею в стелю свого будиночка. Потім подав голос і дзвінко заспівав:
«Г-г-г». Виявляється, можна співати не лише кінчиком, а й спинкою, —
зрадів Язичок.

6. Язичок кінчик опустив униз, спинку підняв горбом, тпішки задрімав і
став хропіти, з дому теплий вітерець випускати: «Х-х-х». Та швидко
прокинувся від власного хропіння. І став хвалитися уві сні: «Я вмію
пісеньку співати — х-х-х».

7. Сидів якось Язичок у своєму будиночку, а тоді підняв кінчик широкою
чашечкою і тихо заспівав пісеньку сердитого гусака: «Ш-ш-шшш». Потім він
подав голос і дзвінки заспівав: «Ж-ж-жжж». Вийшла пісенька жука. Вона
співається так, як і пісенька сердитого гусака» тільки з голосом.
Давайте й ми заспіваємо ці пісеньки.

8. Побачив одного paзу в лісі Язичок сірого їжачка. Схотілося йому
їжачка погладити, та тільки обколовся, і замість привітання почув:
«Ф-ф-ф». «Aну ж і я так спробою, я ще ніколи не співав пісеньку Їжачок».
— сказав собі Язичок. Нижню губу він підняв угору, пустив вітерець і
тихо, без голосу заспівав: «Ф-ф-ф”. Гарна пісенька у їжачка. Давайте й
ми спробуємо заспівати ті.

Такі вправи не прив’язуються до одного чи двох уроків, а
використовуються за потребою в роботі» /див. Додаток 3/.

Широкий професійний кругозір Людмили Федорівни Баклан, учителя-методиста
середньої школи № 173 м. Києва, творчі пошуки нового, неординарні підхід
до процесу навчання та вихованню сприяють творчій атмосфері на уроці: в
класі не побачиш нудьгуючих облич., відсутніх і неуважних поглядів.
Уроки побудовані так, що діти відчувають себе дослідниками, мають змогу
зіставляти, порівнювати, шукати і знаходити істину.

Вона глибоко проникає в індивідуальність, внутрішній світ кожної дитини,
відшукує ті методичні шляхи, які б сприяли ті збагаченню і розвитку.
Вчителька постійно дбає, аби сформувати у дітей знання, уміння і
навички, передбачені програмою, та не менш важливим вважає розкривати
здібності кожного, бажання і вміння вчителя, відчувати радість
пізнання.

Вихованці Людмили Федорівни люблять подорожувати в казку, на сторінки
підручника, в країну Кмітливості і Винахідливості. Улюблена гра на
уроках читання — розмовляти голосами казкових персонажів.

Дітям подобається добирати слова для характеристики казкового персонажа.
На дошці написані слова, т учні мають підкреслити ті, що характеризують
того чи іншого героя, довести свій вибір.

Л.Ф.Баклан напрацювала багато прийомів, спрямованих на розвиток стійких
інтересів до вивчення рідної мови. Один із таких прийомів — вивчення
програмового матеріалу під час подорожі в казку, загадковий світ
граматики. Тобто навчання відбувається через казку. Учні початкових
класів ще пам’ятають і люблять свої ляльки, ведмедики, вірять, що десь
живуть Чебурашка, Колобок, Незнайко. І якщо їх улюблені казкові
персонажі прийдуть у гості на урок, принесуть у загадкових конвертах
цікаві завдання, листи від дівчинки Коми, від Знака запитання, із країни
Букварі тощо, то урок стане цікавим, схожим на казку. Тоді ручка
перетвориться на чарівну паличку, а самі діти на чарівників.

Ось як проходить словникова робота на уроці української мови. Вчителька
на дошці малює штрихи і запитує: «На яку літеру перетворимо ці
штрихи-палички?».

Діти здогадуються: «На букву “Т”.

«Ця літера буде на уроці господинею», — говорить вчителька.

Н.В.Онацька, директор середньої школи № 173 м. Києва, в якій працює
Людмила Федорівна, зазначає: ««У творчому доробку вчительки уроки з
використанням казкових сюжетів, уроки-подорожі, уроки-конкурси. Практика
переконує, що свідоме накопичення знань відбувається в процесі активної
розумової діяльності учнів, а це досягається на нестандартних уроках,
які напрацювала Людмила Федорівна.

Міцні знання, уміння і навички учні набувають у процесі активної
пізнавальної діяльності, важливим збудником якої е інтерес. Стійкий
пізнавальний інтерес формується під поєднанні емоційного, раціонального
і ефективного в навчанні. Тому так важливо серйозне заняття зробити для
дітей цікавим і захоплюючим.

Цікавий матеріал на уроках не тільки захоплює, змушує замислюватись, з й
розвиває самостійність, ініціативу і волю дитини, привчає рахуватись з
інтересами товаришів.

Захоплені казками діти легше засвоюють програмовий матеріал, набувають
нові знання, уміння і навички, а процес навчання стає цікавим, у дітей
створюється робочий настрій, легше долаються труднощі, знімається втома,
напруга і підтримується увага протягом уроку».

Народна казка — один з перших творів мистецтва, з яким дитина
зустрічається ще в ранньому віці. Вона вперше знайомить дитину з
культурою народу, його моральними ідеалами. Казка виховує у дітей кращі
риси характеру, допомагає розібратися у складних людських стосунках,
правильно оцінити вчинки людей — схвалити одні й засудити інші. Слухаючи
казки, діти вчаться ненавидіти підступність і лицемірство, грубість,
тупість і обмеженість, брехливість, хвалькуватість та інші негативні
риси.

Її привабливість — у сюжетності, таємничості. Діти з захопленням грають
у вовків і лисиць, з любов’ю готують маскарадні костюми зайців і
півників, а на дитячих ранках з інтересом відтворюють повадки улюблених
казкових персонажів. Однак, це не може служити підставою для того, щоб
вважати, що учні розуміють специфіку казки як літературного жанру.
Звичайно, від них не слід домагатися наукового визначення казки, адже
діти не усвідомлюють його змісту, хоч, можливо й запам’ятають
формулювання. У початкових класах йдеться лише про набуття загального
уявлення про казку і її відмінностей від інших творів.

Додаток 1.

ТЕМА УРОКУ: Читання української народної казки “Дружні звірі”

МЕТА УРОКУ: вчити учнів розуміти зміст казки, засоби емоційної
виразності, оцінювати поведінку героїв, передавати інтонаційну
виразність мови героїв казки: збагачувати словник дітей обрізними
виразами;

сприяти розвитку пам’яті мислення у дітей; виховувати бережливе
ставлення ті о тварин, почуття взаємодопомоги.

ОБЛАДНАННЯ: підручник, ілюстрації до казки.

ХІД УРОКУ.

І. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ І ЗАВДАНЬ УРОКУ.

— Сьогодні на уроці мм будемо читати казку «Дружні звірі», вчитися її
переказувати із читати в особах.

ІІ. РОБОТА НАД ЗМІСТОМ КАЗКИ.

1. Підготовка учнів до сприймання твору.

— Які казки про тварин ми читали на уроках?

/»Кіт і пес», «Лисиця та їжак», «Вовк то козенята»/.

Казка «Дружні звірі» відноситься теж до казок про тварин.

2. Перше читання твору.

— Я читаю казку, а ви всі уважно слухайте, щоб вміли правильно
відповісти на мої запитання.

3. Бесіда після першого-читання.

— Назвіть дійових осіб казки. /Віл, баран, свиня, гусак, півень/.

— Як зустрілися й подружилися віл, баран, свиня, гусак і півень?

— Розкажіть, як друзі розправилися з ведмедем, вовком і лисицею.

4. Повторне читання для поглибленого осмислення тексту. Школярі мовчки
читають казку.

5. Переказування прочитаного.

Учні переказують казку по частинах.

6. Читання казки в особах.

7. Вибіркове читання.

— Знайдіть в казці рядки, як зустрілися від, баран, свиня, гусак і
півень.

— Прочитайте, що вони казали при зустрічі.

— Прочитайте, що-сказав віл, коли до хатини наближалися ведмідь, вовк
і лисиця.

8. Узагальнююча бесіда.

— Чому віл пішов геть від свого господаря?

— Кого зустрічав віл по дорозі?

— Що запропонував віл, коли почало вечоріти і розлютився мороз?

— Чи погодились яз це друзі?

— Чи знайшов віл хатку?

— Хто прийшов до нього проситися погрітися і чи впустив їх віл?

— Хто пробігав повз їхню хатинку?

— Як друзі розправилися з ведмедем, вовком і лисицею?

— Як ви гадаєте, що схвалюється в цій казці?

— Пригадайте прислів’я, які б підходили до цієї казки? /Дружній череді
вовк не страшний. Берись дружно — не буде сутужно. Гуртом можна й море
загатити./

ІІІ. ПІДСУМОК УРОКУ.

— Яку казку ми читали сьогодні на уроці?

— Як ви гадаєте, завдяки чому вдалося звірятам перемогти ворогів?

— Чому казка називається «Дружні звірі”?

ІV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Навчитись читати і переказувати казку. .

Додаток 2.

ТЕМА УРОКУ: Урок узагальнення «У СВІТІ КАЗКИ ЧАРІВНОЇ».

МЕТА УРОКУ: узагальнити знання дітей по розділу «У світі казки
чарівної»; збагачувати уміння дітей зв’язно висловлювати свої думки,
робити узагальнення; сприяти розвитку пам’яті, уваги і мислення у дітей;
вдовувати любов до рідного краю.

ОБЛАДНАННЯ: підручник, книжка «З якої казки?».

ХІД УРОКУ. І. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ І ЗАВДАНЬ УРОКУ.

— Сьогодні на уроці ми підведемо підсумки по роздівлу «У світі казки
чарівної».

ІІ. ПОВТОРЮВАЛЬНО-УЗАГАЛЬНЮЮЧА БЕСІДА.

— Які казки ви читали самостійно?

— Приведіть приклад казок, в яких головними героями є звірі. /»Котик
ї півник», »Пан Коцький», «Рукавичка»/.

— Хто пригадає казки, в яких дійовими особами є люди. /»Легкий хліб»,
«Івасик-Телесик», «Дідова дочка й бабина дочка»/.

— Як переважно закінчуються казки? /Добро перемагає над злом/.

Ш. ТИ ПРОЧИТАВ РОЗДІЛ…

— Як називається розділ, який ми закінчуємо вивчати?

— Чому саме так називається цей розділ?

— Чи звернули ви увагу, які казки розпочинаються словами «Була собі…
Було це… Кили собі…и?

— Пригадайте, хто залишив дідуся без коміра для бабусі і без риби.

— Хто шукав легкого хліба ? як називається ця казка?

— Казки яких народів ви читали в даному розділі?

— Чи тільки народ пише казки?

— Казки-яких авторів їли читали в цьому розділі? /Корнія Чуковського,
Миколи Трублаїні, О.Толстого/.

— З якої казки взяті ці слова: «Не ті мене, лебедю, красене
білокрилий”?

— Про що розповідається в казці «Мийдодір» і чого вчить нас ця казка?

— Які казки з цього розділу вам найбільше сподобались f чому?

ІУ. ВІКТОРИНА «З ЯКОЇ КАЗКИ?»

— Заразами проведено вікторину «З якої казки?», де будуть зустрічатися
казки, які ми не читали на уроках, але вони вам добре знайомі.

Запитання І. — Баран на гіллі сидить та так дрижить! — НЕ втримавсь, як
упаде, та на вовка! Цап -сміливий, не став роздумувати, як закричить:

— Подай мені його!

Вовки як схопилися, так аж пил по дорозі закурився.

А цап та-баран безпечно пішли .в поле, зробили собі курінь та й живуть
там. /»Цап та баран»/.

Запитання 2. — От уже лисичка йде до — журавля в гості. А журавель
наварив такої-то смачної страви: узяв і м’яса, й картопельки, й
бурячні в -усього-всього, покришив дрібненько, склав у глечичок з
вузькою шийкою та й каже:

— Призволяйся, люба приятелько, не соромся! От лисичка-до глечика —
голова не влазить! /»Лисичка і журавель»/.

Запитання 3. — Побіг заєць. Прибігає в кінець ниви, в їжак підвівся
на двох лапках та м гукає: . — Ого -го! А я вже давно тут чекаю!

— Ти дивися! Ану біжім ще раз!

Прибігає на другий край, а їжак знову вже там, /А то ж була, ви
знаєте, їжачиха!/ /»Заєць і їжак»/.

Запитання 4. — Коли це з темного бору біжить ведмідь; наскочив на бичка:

— Хто ти такий? — питає» — Скажи мені! А бичок і каже:

— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений. Ведмідь каже:

— Коли ти солом’яний, смолою засмолений, то дай мені смоли, обідраній
бік залатати!

/ «Солом’яний бичок»/.

Запитання 5. — Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище
лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало. — так він
додолу впав — гуп! — та просто на вовка, мало не роздавив сердешного.
Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко; а заєць і собі за
ними — забіг не знать куди… А потім посходилися та й кажуть:

— От, який малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!

/»Пан Коцький»/.

У. ПІДСУМОК УРОКУ.

— Які українські казки зустрічалися в цьому розділі?

— Хто написав казку «Про дівчинку Наталочку і сріблясту рибку»?

— Чого вчить нас казка «Легкий хліб»?

Додаток 3.

ТЕМА УРОКУ: ЗВУК ІФІ, БУКВА «ЕФ».

МЕТА УРОКУ: Ознайомити дітей з новою буквою й та її звуковим
значенням. Відпрацювати з учнями артикуляцію звука ІФІ та формувати
вміння здійснювати звуко-буквений аналіз слів. Навчати «друкувати»
велику і малу букву ф, складати з нею слова.

ОБЛАДНАННЯ: Буквар, предметні малюнки.

ХІД УРОКУ.

І. Підготовка до ознайомлення учнів з новою буквою.
Артикуляційно-слухові спостереження.

— Послухайте невеличкий вірш і скажіть, який звук найчастіше в ньому
повторюється:

Фурчить, блищить на різні фарби Фонтан великий у садку. В нім водить
флот, легкий та гарний, Федорка в білім Фартушку.

/Якщо є можливість, показуємо малюнок фонтана, вода з якого збирається в
басейні./

— А тепер послухаємо казочку. «Про веселого Язичка». Побачив одного
разу в лісі Язичок строго їжачка. Схотілося йому їжачка погладити, та
тільки обколовся, і замість привітання почув: «Ф-ф-ф». «Ану ж і я так
спробую, я ще ніколи не співав пісеньку Їжачка», — сказав собі Язичок.
Нижню губу він підняв угору, пустив вітерець і тихо, без голосу
заспівав: «ф-ф-ф». Гарна пісенька у їжачка. Давайте і ми-спробуємо
заспівати її. /Учні вправляються, вчитель перевіряє артикуляцію кожного
учня, стежить, щоб вони не вимовляли звукосполучення іхві замість іфі./

— Розгляньте предметні малюнки на дошці та звукові схеми під ними і
скажіть, яким по порядку є звук іфі у слові ш-а-р-ф, у слові туфлі, у
слові фартух. А які інші слова із звуком іфі ви знаєте?

2. Ознайомлення з буквою ф.

— Звук іфі позначається буквою «еф». /Показуємо букву./ Велика і мала
букви мають однакову форму„ 3 яких елементів складається буква «еф»? /З
двох півовалів і прямо4 палички між ними./

3. Закріплення звукового значення букви ф. .

A. Читання злиття звука іфі з-усіма голосними; фа, фо, фу, фе, фи, фі.
/Таблицю складів даємо на дошці./

Б. Читання в колонках слів з буквою ф.

B. Розгляд ілюстрації «Карусель».

— Роздивіться уважно, хто іде на веселій каруселі. Форма одягу, різні
предмети-допоможуть вам здогадатися, про яку професію мріють діти, ким
вони хочуть стати.

.. Учні встановлюють, що на «Каруселі» зображені майбутні тракторист,
моряк, льотчик, космонавт, водій, міліціонер. Кожна професія
визначається за допомогою відповідних деталей, зображених на ілюстрації.

Г. Читання учнями запитань до ілюстрації та повторна відповідь па них з
елементами міркування: «Один з хлопчиків мріє стати космонавтом. Він
зображений у ракеті, вдягнутий у скафандр».

4. ПІДСУМОК УРОКУ.

— Вивчили нову букву -і слова.

навчилися читати з нею склади

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Дорошенко С. І. Методика викладання української мови: Навчальний
посібник. — К.: Вища школа. 1992. — С. 296.

2. Дунаєвська Л. Ф. Золота книга казок. — К.: Веселка, 1990. — с. 7.

3. Дунаєвська Л. Ф. Українські народні казки. — К.: Веселка, 1990. — с.
10.

4. Кіліченко Л. М. Українська дитяча література: Навчальний посібник. —
К.: Вища школа, 1988. — с. 44.

5. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. В 5 т. Т. 3. — К.: Радянська
школа, 1997.-с. 177.

6. Франко І. Я. Твори. — В 20 т. — Т. 4. — с. 133.

7. Чумарна М. І. Мандрівка в українську казку. — Львів: Каменяр, 1994.
— с. 9.

8. Онацька Н. В. Творча лабораторія вчителя. // Початкова школа, 1994.
— №5. -с. 26.

9. Пабат В. В. Естетична палітра казок // Початкова школа, 1996. — №3.
-с. 26.

10. Дейч О. П. Народна творчість у вихованні школярів // Початкова
школа, 1998.- №7.-с. 54.

11. Бондаренко Г. П. Про формування творчої особистості
молодшого школяра засобами слова // Початкова школа, 1998. — №9. — с.
22.

12. Безрукова І. О. Збагачення українського мовлення
першокласників засобами дитячої народної творчості // Початкова школа,
1998. — №9. — с. 53.

13. Савєльєва С. Д. Використовуючи усну народну творчість // Початкова
школа, 1998. — №10. — с. 49.

14.Шаповал Л. О. Казка як засіб формування екологічних знань //
Початкова школа, 1999.-№1. с. 24.

15.Кальчук М. М. Українська мова в казках // Початкова школа, 1999. —
№4. -с. 12.

Чумарна М. Мандрівка в украінську казку. Львів Каменяр 1994, с. 9.

Сухомлинський B.Q. Серце віддаю дітям. -‘Вибрані твори. В 5 т. Т.З —
К.: Радянська школа 1977. с.І?7.

Демидчик В.Г. «Казкові сюжети на уроках української мови. //Поч.шк.
1995 — № II ст.37.

Варзацька Л.О. Казка як* засіб пізнання. //Поч.шк. 1988 № 12 ст. 35.

Руднєва Р.6. Диференційоване навчання грамоти. //Поч.шк. 1993 N2
I2.-CT.9.

Онацька Н.В. Творча лабораторія вчителя. //Поч.шк. 1994 № 5 ст.26.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *