Методи педагогічного дослідження (реферат)

Реферат на тему:

Методи педагогічного дослідження

Метод — певний систематизований комплекс прийомів, процедур, які
застосовуються дослідником для досягнення поставленої мети.

Метод розглядається також як сукупність прийомів практичного або
теоретичного засвоєння педагогічної дійсності.

У педагогічних дослідженнях застосовується, як правило, не один окремий
метод, а їх сукупність.

Існує ряд класифікацій методів наукового дослідження. Найбільш загальним
є поділ методів на дві групи:

Емпіричні методи, які використовуються для нагромадження фактичного
матеріалу за досліджуваною проблемою; вони служать для фіксації явищ, їх
опису, виявлення помітних зв’язків між досліджуваними явищами та
процесами. Донедавна всі автори об’єднували емпіричні методи в єдину
групу. Останнім часом у науковій літературі спираються на класифікацію
В.І.Загвязінського, який поділяє емпіричні методи на дві підгрупи:

1.1. Робочі, часткові методи, до яких відносять: вивчення літератури,
документів і результатів діяльності; спостереження; опитування (усне і
письмове); метод експертних оцінок; тестування.

1.2. Комплексні, загальні методи, які будуються на основі використання
одного чи кількох часткових методів: обстеження, моніторинг, вивчення
результатів і продуктів діяльності школярів, вивчення й узагальнення
педагогічного досвіду, дослідна педагогічна робота, педагогічний
експеримент.

2. Теоретичні методи — спрямовані на створення теоретичних узагальнень
та формулювань закономірностей досліджуваних явищ. Група цих методів
включає в себе аналіз та синтез, індукцію та дедукцію, моделювання,
узагальнення, формалізацію, абстрагування та ін.

Відповідно до логіки педагогічного дослідження методи поділяють на такі
три основні групи:

методи нагромадження фактів — призначені для збирання емпіричних даних
(вивчення літературних джерел, документів та продуктів діяльності,
спостереження, опитування тощо);

методи узагальнення та осмислення зібраних фактів — аналіз та синтез,
порівняння та аналогія, моделювання та ін;

методи перевірки та уточнення положень і попередніх висновків —
експериментальна робота як сукупність методів.

Вивчення літературних джерел і документів

Вивчення літературних джерел і документів використовують для:

ознайомлення з фактами, що характеризують історію і сучасний стан
досліджуваної проблеми;

створення попереднього уявлення, вихідної концепції про об’єкт та
предмет дослідження;

відокремлення відомого від невідомого;

виявлення та конкретизації питань, які ще не вивчені.

Послідовність пошуку наукової інформації за проблемою дослідження
передбачає:

Збір загальної інформації за проблемою дослідження за допомогою
енциклопедій, словників, довідників, підручників.

Систематизацію та використання знайдених першоджерел для подальшого
ознайомлення з проблемою.

Пошук наукових оглядів та монографій, ознайомлення з ними і виявлення
посилань на оригінальну літературу.

Систематичний пошук і ознайомлення з публікаціями за проблемою
дослідження.

Вивчення оригіналів наукових робіт та їх конспектування.

Систематизація наукової інформації здійснюється шляхом створення власної
бібліографічної картотеки, яка складається на основі бібліотечних
каталогів, а також списків літератури в кінці книг, статей чи посилань
авторів на відповідну літературу, що містяться у наукових текстах.

Результати вивчення літературних джерел оформляють у вигляді тез,
анотацій, конспектів, структурних (логічних) схем, тематичних оглядів,
рецензій, рефератів (див. тезаурус), у яких дослідник:

викладає сутність основних положень авторів;

виявляє існуючі точки зору на проблему, що вивчається;

розкриває спільні і відмінні погляди чи позиції різних авторів;

визначає мало розроблені, незрозумілі чи дискусійні положення;

виявляє нові положення та підходи;

висловлює власне ставлення до авторської позиції.

Загальні правила складання списку використаних джерел:

1) список складається в алфавітному, хронологічному порядку або у
порядку використання у тексті;

2) бібліографічний опис виконується згідно стандарту на мові тексту
видання

3) перше слово кожного елемента опису розпочинається з великої букви;

4) рік або дата видання, кількість класів та курсів, номери томів
(випусків, частин) записуються арабськими цифрами;

5) допускаються встановлені скорочення слів і словосполучень;

частину довгого заголовка або відомостей, що до нього відносяться, можна
опустити, позначивши пропуск трикрапкою.

Детальніше з правилами складання бібліографічного опису можна
познайомитися за допомогою таблиць 3.1, 3.2.

Метод аналізу документів — це збір даних шляхом аналізу матеріальних
носіїв інформації, спеціально створених з метою її передачі та
зберігання. Як правило, об’єктом дослідження виступає деякий масив
документів (письмових, статистичних даних, іконографічних та фонетичних,
технічних продуктів тощо).

Форма документів визначає спосіб їх аналізу. Приступаючи до процедури
аналізу документів, дослідник зобов’язаний перевірити їх надійність,
визначити достовірність зафіксованої в документах інформації.

Вивчення результатів діяльності учнів. Предметом вивчення виступають
матеріалізовані результати діяльності школярів: твори, контрольні та
самостійні роботи, малюнки, вироби, моделі тощо.

Вивчення результатів діяльності дозволяє опосередковано формулювати
висновки про розвиток певних якостей особистості школяра та процес
виконання поставлених перед ними завдань.

Спостереження — цілеспрямоване та організоване сприйняття предметів,
явищ і процесів навчання.

Головна функція спостереження полягає у вибірковому відборі відомостей
про процес, що досліджується в умовах прямого та зворотного зв’язку
дослідника з об’єктом спостереження.

Особливість спостереження полягає в тому, що воно використовується як
самостійний засіб розв’язування дослідницьких задач, а також як складова
частина інших методів, зокрема експерименту.

До основних характеристик наукового спостереження, які визначають його
специфіку, відносять:

1) цілеспрямованість спрямованість спостереження на певні об’єкти; опис
результатів в рамках певної педагогічної концепції, використання певного
понятійно-термінологічного апарату; наявність попереднього уявлення про
предмет, його історію, розвиток і структуру;

2) аналітичний характер — в ході спостереження виділяються лише окремі
сторони, елементи, зв’язки, які детально аналізуються, об’єктивно
оцінюються та одержують відповідне пояснення;

3) комплексність — враховуються всі суттєві сторони і зв’язки
педагогічного процесу чи явища;

систематичність — виявлення статистично стійких зв’язків та відношень,
визначення змін і розвиток об’єкту на основі тривалих спостережень.

Для забезпечення наукового характеру, одержаної в процесі спостереження
інформації, необхідно дотримуватися таких вимог:

спостереження повинно мати певну мету. Чим вужча та точніше
сформульована мета, тим легше фіксувати результати, робити висновки;

необхідно попередньо розробити план (програму) спостереження, в якому
конкретизувати окремі питання, визначити послідовність проведення
спостереження;

визначити мінімальну кількість досліджуваних ознак, а також критерії їх
оцінки. Чим точніше і детальніше зафіксовані завдання щодо досліджуваних
ознак і чим зрозуміліше сформульовані критерії оцінки цих ознак, тим
більшу наукову цінність матимуть отримані результати;

підібрати способи фіксації результатів спостереження та підготувати
відповідні засоби — протоколи, бланки, таблиці тощо;

проводити спостереження в реальних природних умовах;

повторні спостереження проводити через рівні проміжки часу;

передбачити можливість виникнення помилок та шляхи їх попередження.
Помилки залежать, насамперед, від особистості спостерігача, а тому він
повинен бути нейтральною особою і не виявляти упередженого ставлення до
того чи іншого об’єкта спостереження.

Підготовку і проведення спостереження доцільно поділити на етапи:

1. Вибір об’єкта, формулювання мети і завдань.

2. Розробка плану (програми).

3. Підготовка засобів фіксації результатів спостереження.

4. Збір даних (записи, протоколи, таблиці та ін.).

5. Оформлення та аналіз результатів.

6) формулювання теоретичних та практичних висновків.

Спостереження, які використовуються в педагогічних дослідженнях,
класифікують за різними ознаками.

Кожен із зазначених видів спостереження має свої позитивні і негативні
сторони. Наприклад, аналізуючи об’єктивне спостереження, слід відмітити,
що сторонній спостерігач більш об’єктивно оцінює хід подій під час
уроку, він має достатньо часу, щоб зафіксувати результати спостереження,
його увага зосереджена лише на одному-двох об’єктах одночасно. Головним
недоліком такого спостереження є те, що присутність сторонньої людини,
до певної міри, перешкоджає нормальному проведенню заняття.

Позитивною стороною суб’єктивного спостереження є те, що заняття
проходить у звичних умовах без присутності сторонньої особи, часто
вчитель може краще, ніж сторонній спостерігач, аналізувати свою
діяльність.

Рисунок 1. Класифікація видів спостережень

Недолік такого спостереження полягає в тому, що суб’єктивне ставлення
спостерігача до того чи іншого явища може вплинути на його результати.
До того ж, спостерігач-учитель одночасно із спостереженням проводить і
урок, що заважає йому весь час із необхідною точністю слідкувати за
явищами та процесами, а тим більше фіксувати їх.

У науковій літературі виділяють й інші види спостережень. Проте
будь-який їх вид рідко використовується у чистому вигляді. Як правило,
вони переплітаються та поєднуються залежно від конкретних завдань, умов
й особливостей використання.

Рекомендована література

Випускні і дипломні роботи студентів (за спеціальностями «Трудове
навчання», «Професійне навчання»): Метод. посібник / Ю.О. Туранов, Р.М.
Горбатюк, Б.О. Мурій та ін.: За ред Ю.О. Туранова. – Тернопіль: Вид-во
ТДПУ, 2001. – 96 с.

Гончаренко С. У. Педагогічні дослідження: Метод. поради молодим
науковцям. – К., 1995. – 45 с.

Дипломна робота у вищих педагогічних закладах освіти (Положення про
організацію і виконання) зі спеціальності «Педагогіка і методика
середньої освіти. Трудове навчання» напряму підготовки «Педагогічна
освіта» / В.К.Сидоренко, Є.В. Кулик. – К., 2001. – 44 с.

Кыверялг А.А. Методы исследований в профессиональной педагогике. –
Таллин: Валгус, 1980. – 334 с.

Методика застосування комп’ютерної техніки при викладанні предметів
шкільного курсу: Навчальна програма для студентів пед. спеціальностей
ВНЗ III-IV рівнів акредитації / С. Й. Феник, І.І. Бабин. – Тернопіль:
ТДПУ, 2002. – 10 с.

Методичні рекомендації до написання наукової праці / Укл. В.В. Васильєв.
– Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. – 26 с.

Науково-дослідна роботи в закладах освіти: Метод. посібник / Укл. Ю.О.
Туранов, В.І. Уруський. – Тернопіль: Астон, 2001. – 138 с.

Основы научных исследований: Учеб. для техн. вузов / В.И. Крутов, И.М.
Грушко, В.В. Попов и др.; Под ред. В.И. Крутова, В.В. Попова. – М.:
Высш. шк., 1989. – 400 с.

Положення про порядок підготовки магістрів у Тернопільському державному
педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка. – Тернопіль: ТДПУ,
2000. – 26 с.

Сидоренко В.К., Дмитренко П.В. Основи наукових досліджень: Навч.
посібник для вищих пед. закладів освіти. – К.РННЦ «ДІНІТ», 2000. – 259
с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *