Методи і засоби навчання (реферат)

Реферат на тему:

Методи і засоби навчання

План

1. Поняття про методи навчання і їх класифікацію.

2. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

3. Методи стимулювання навчальної діяльності учнів.

4. Методи контролю і самоконтролю у навчанні.

5. Засоби навчання. Використання комп’ютерної техніки у навчанні.

6. Вибір оптимального поєднання методів і засобів навчання.

7. Методи навчання у зарубіжній теорії і практиці.

Рекомендована література: 1, 20, 37, 58, 78.

1. Методом навчання називають спосіб впорядкованої взаємозв’язаної
діяльності викладачів і учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти,
виховання і розвитку в процесі навчання.

Прийом навчання — це деталь методу, тобто часткове поняття по відношенню
до загального поняття «методу «.

Різні підходи до класифікації методів:

а) за джерелами передачі і характером сприйняття інформації: словесні,
наочні і практичні (С.П. Петровський, Е.Я. Талант);

б) залежно від основних дидактичних завдань, які вирішуються на
конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь
і навичок, застосування одержаних знань, творчої діяльності,
закріплення, перевірки знань, умінь і навичок (М.О. Данилов, Б.П.
Єсипов);

в) відповідно з характером пізнавальної діяльності учнів із засвоєння
змісту освіти виділяють такі методи, як пояснювально-ілюстративні,
репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі
(М.М. Скаткін, І.Я. Лернер).

При цілісному відході виділяють три великих групи методів навчання: а)
організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності; б)
стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; в) контролю
і самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності.

2. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності — це сукупність
методів, які спеціально спрямовані на передачу і засвоєння учнями знань,
умінь і навичок. До них належать словесні методи навчання:

Розповідь — послідовне розкриття змісту нового матеріалу.

Вимоги до розповіді: достовірність змісту, логічна послідовність,
чіткість і доказовість, образність і емоційність викладу, мова вчителя
(чітка, доступна, правильна).

Виділяють розповіді: художні, наукові, науково-популярні, описові.
Художня розповідь у своїй основі становить образний переказ фактів,
вчинків дійових осіб (наприклад, розповіді про географічні відкриття,
історії створення художніх творів тощо). Науково-популярна розповідь
заснована на аналізі фактичного матеріалу. У цьому випадку виклад
пов’язаний з теоретичним матеріалом, з абстрактними поняттями.
Розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей предметів і
явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам’яток, музею-садиби та
ін.).

Пояснення — словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів,
наочних посібників, слів, термінів і т. п.

Лекція — усний виклад навчального матеріалу, великого за обсягом,
складного за логічною побудовою. Зосередження уваги на лекціях досягають
різними прийомами: її незвичний початок; слухачі стають учасниками
подій; цікаві приклади; проблемний виклад матеріалу; наочність і
технічні засоби навчання; риторичні запитання; підвищення голосу, паузи
і т. п.

Навчальні лекції за своїм дидактичним призначенням можуть бути різними —
вступними, тематичними, оглядовими, заключними.

Вступна лекція покликана дати загальне уявлення про завдання і зміст
навчальної дисципліни, розкрити її структуру і логіку, взаємозв’язок з
іншими дисциплінами, викликати в учнів інтерес до навчального предмета.
Тематична лекція завше присвячена певній темі курсу. Оглядова лекція
читається учням перед іспитами. У заключній лекції підбиваються підсумки
вивченого матеріалу з певного навчального предмета, виділяючи вузлові
питання і зосереджуючи увагу на практичному значенні здобутих знань для
подальшого навчання.

Найпоширенішим різновидом лекції є інформаційна, яка передбачає
передавання учням Певного обсягу інформації з певної навчальної
дисципліни шляхом послідовного розкриття наукових фактів, явищ,
процесів. При цьому вони є простими споживачами готової навчальної
інформації.

Розвиток вітчизняної освітньої системи, її гуманізація, тенденція до
реалізації творчих здібностей кожного індивіда зумовили появу нових
видів лекцій, зокрема:

— проблемна лекція, яка передбачає засвоєння нової інформації шляхом її
«відкриття». Завдання лектора — створити проблемну ситуацію, спонукати
учнів до пошуків вирішення проблеми, крок за кроком підводячи їх до
наміченої мети. Для цього новий теоретичний матеріал подають у формі
проблемного завдання, в умовах якого суперечності, що вимагають
вирішення. У процесі їх вирішення учні, співпрацюючи з вчителем,
здобувають нові знання. На такій лекції розвиваються теоретичне
мислення, пізнавальний інтерес до предмета;

— лекція-візуалізація виникла внаслідок пошуку нових можливостей для
реалізації принципу наочності. Вона передбачає перетворення усної
інформації у візуальну форму. Викладач при цьому використовує такі
демонстраційні матеріали, такі форми наочності, які не тільки доповнюють
словесну інформацію, а й самі виступають змістовними повідомленнями.
Читання такої лекції зводиться до вільного, розгорнутого коментування
підготовлених матеріалів. При цьому важливо визначити візуальну логіку,
ритм викладання матеріалу, його дозування і стиль спілкування з учнями;

— лекція вдвох передбачає проблемний виклад навчального матеріалу у
діалозі двох учителів, що моделює реальні ситуації обговорення
теоретичних і практичних питань двома учителями суміжних навчальних
дисциплін. Наявність двох джерел інформації спонукає учнів порівнювати
різні точки зору, осмислювати міжпредметні зв’язки, глибше усвідомлювати
навчальний матеріал.

Бесіда — питально-відповідальний метод навчання.

Види бесід:

Вступна — проводиться з учнями як підготовка їх до лабораторних занять,
екскурсій, до вивчення нового матеріалу.

Повідомлююча базується в основному на спостереженнях, що організовуються
вчителем на уроці за допомогою наочних посібників, записів на дошці,
таблиць, малюнків, а також на матеріалі текстів літературних творів,
документів.

Бесіда-повторення використовується для закріплення навчального
матеріалу.

Контрольна — для перевірки засвоєних знань.

За характером діяльності учнів у процесі бесіди можна виділити три
основних види: репродуктивна, евристична, катехізисна.

Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного
матеріалу.

Евристична — коли вчитель уміло поставленими запитаннями скеровує учнів
на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи наявні
знання, спостереження.

Катехізисна бесіда спрямована на відтворення відповідей, які вимагають
тренування пам’яті.

Вимоги до формулювання запитань: повинні бути короткі і точні;
задаватися в логічній послідовності; будити думку учня, розвивати його;
кількість запитань повинна бути оптимальна.

Вимоги до відповідей учнів: повні, особливо в молодших класах; свідомі й
аргументовані; точні і зрозумілі, літературно правильно оформлені.

У процесі бесіди важливо спочатку ставити запитання, потім викликати для
відповіді учня; здійснювати диференційований підхід до учнів; опитувати
не тільки тих, хто бажає і т. д.

Дискусія, диспут. Ці методи навчання близькі до бесіди. Диспут — це
суперечка на наукову або суспільну тему. Дискусія — суперечка,
обговорення будь-якого питання. Цей метод навчання ґрунтується на обміні
думками між учнями, учителями та учнями, вчить мислити самостійно,
розвиває вміння практичного аналізу і старанної аргументації висунутих
положень, поваги до думки інших.

Види дискусії (за Оконем): а) здійснюється під час спільного вирішення
проблеми класом чи групою учнів; б) спрямована на формування переконань
молоді; в) метою її є обговорення наукових положень, даних, що вимагають
безпосередньої підготовки учнів за джерелами більш широкими, ніж
матеріал підручника.

Метод драматизації, який знаходить широке застосування переважно під час
вивчення дисциплін гуманітарного циклу, дозволяє успішно розвивати
творчі здібності, уяву, активність і самовідданість учнів.

Робота з книгою. Методика роботи з підручником при вивченні нових знань:

1) Попереднє ознайомлення в підручнику з темою майбутнього уроку. Мета
ознайомлення — відновлення в пам’яті учнів раніше засвоєних знань, на
які буде спиратись вивчення нового матеріалу, або введення учнів в те
коло питань, які будуть вивчатися на уроці.

2) Самостійне вивчення за підручником окремих питань програми.

3) Виконання різних завдань учителя: складання простих і розгорнутих
планів, відбір і виписування з підручника прикладів, цитат, складання
порівняльних характеристик виучуваних явищ, процесів і т. п.

4) Читання художньої і науково-популярної літератури, хрестоматій,
документів і т. п.

5) Підготовка повідомлень, рефератів і доповідей з окремих питань
виучуваної 155 теми в класі і вдома.

Методика роботи з підручником під час закріплення:

1) Читання і складання простих і розгорнутих планів з окремих параграфів
чи розділів підручника.

2) Читання підручника і підготовка відповідей за планом викладання
нового матеріалу вчителем.

3) Підготовка відповідей і розгорнутих виступів за спеціальним завданням
учителя.

4) Виконання практичних завдань і вправ за підручником чи навчальним
посібником.

Методика роботи з підручником під час узагальнюючого повторення:

1) Повторення важливих частин і розділів підручника.

2) Конспектування узагальнюючих розділів підручника.

3) Підготовка відповідей за основними питаннями пройденого матеріалу.

4) Складання порівняльних характеристик, схем, таблиць.

5) Підготовка доповідей, рефератів.

Шлях формування прийомів пізнавальної діяльності учнів у роботі з
підручником визначається такими основними етапами: а) акумулювання
(нагромадження практичного досвіду роботи оволодіння прийомами); б)
констатування наявного рівня (або діагностика); в) мотивація; г)
осмислення суті і структури прийому; ґ) застосування на практиці; д)
узагальнення і перенесення у нові умови.

Наочні методи навчання: ілюстрування, демонстрування та самостійне
спостереження.

Метод ілюстрування передбачає ілюстрування статичної наочності,
плакатів, карт, зарисовок на дошці, картин та ін.

Метод демонстрування передбачає демонстрування приладів, дослідів,
технічних установок, різних препаратів.

При використанні цих методів необхідно: забезпечити всебічний огляд
об’єкта, чітко виділити головне, детально продумати пояснення; залучити
самих учнів до знаходження потрібної інформації.

Метод самостійного спостереження: інструктаж вчителя; вивчення або
повторення раніше вивченого; спостереження; висновки учнів; висновки
вчителя і оцінка виконаної роботи.

Практичні методи навчання:

Вправи — багаторазове повторення певних дій або видів діяльності для їх
засвоєння, яке опирається на розуміння і супроводжується свідомим
контролем і коректуванням.

Вимоги до вправ і їх виконання: а) точно знати, яка мета вправи, яких
результатів треба домогтися; б) стежити за точністю їх виконання, щоб не
закріплювати помилок, якщо вони виникають, слідкувати та перевіряти
результати вправ, порівнювати свої дії з еталоном, усвідомлювати, які
успіхи вже досягнуті і які недоліки треба усунути; в) число вправ
залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути достатнім
для утворення навички; г) вони не можуть бути випадковим набором
однотипових дій, в основі їх має бути система, чітко спланована
послідовність дій, зокрема поступове ускладнення; є) їх не можна
переривати на тривалий час; є) результати вправляння потрібно
аналізувати.

Види вправ: а) підготовчі, мета яких підготувати учнів до сприйняття
нових знань і способів їх застосування на практиці; б) вступні сприяють
процесу засвоєння нового матеріалу на основі відрізнення споріднених
понять і дій;

в) пробні — перші завдання на застосування тільки що засвоєних знань;

г) тренувальні, спрямовані на засвоєння учнями навичок у стандартних
умовах (за зразком, за інструкцією, за завданням); ґ) творчі — за своїм
змістом і методами виконання наближаються до ситуацій, які можуть
виникнути в житті кожної людини; д) контрольні — мають в основному
навчальний характер (письмові, графічні, практичні).

Лабораторні, практичні і дослідні роботи.

Лабораторними роботами називають вивчення в шкільних умовах явищ природи
за допомогою спеціального обладнання. Цінність лабораторних робіт:
сприяють зв’язку теорії з практикою; озброюють учнів одним з методів
дослідження у природних умовах; формують в учнів навички використання
приладдя; вчать обробляти результати вимірів і робити правильні наукові
висновки і пропозиції. Організаційно лабораторні роботи проходять або у
формі фронтальних занять, або індивідуально.

За характером діяльності учнів дуже близькі до лабораторних практичні
роботи. Суть їх — у безпосередньому використанні знань учнів у суспільно
корисній праці. Етапи проведення практичних робіт: пояснення вчителя
(теоретичне осмислення роботи) — показ (інструктаж) — проба (2-3 учні
виконують роботу, решта спостерігає) — виконання роботи (кожен учень
самостійно виконує роботу) — контроль (від учнів приймаються і
оцінюються роботи).

До практичних методів навчання слід віднести і графічні роботи. У них
зорове сприймання поєднується з моторною діяльністю школярів. Умовно всі
графічні роботи можна поділити на такі види: креслення і схеми;
зарисовки з натури або змальовування; робота з контурними картами;
складання таблиць, графіків, діаграм.

Дослідні роботи. Педагогічна функція пошукових завдань і проектів — 1 і
в індивідуалізації навчання, розширенні обсягу знань учнів. Дослідні
роботи застосовуються в процесі вивчення будь-яких предметів, особливо
на факультативах і гурткових заняттях. Учні складають звіти про
довготривалі спостереження за розвитком рослин, життям тварин,
природними явищами; пишуть огляди науково-популярної літератури, твори
на вільну тему; роблять схеми дій приладів, станків, машин; вносять
пропозиції з вдосконалення технологічних процесів.

Розглянуті нами словесні, наочні, та практичні методи діяльності вчителя
тісно переплітаються між собою.

Індуктивний метод навчання: викладаються спочатку факти, демонструються
досліди, наочні посібники, організується виконання вправ, поступово
підводять учнів до узагальнень, визначення понять, формулювання законів
і т.д.

Дедуктивний метод навчання: спочатку повідомляють загальне положення,
формулу, закон, а потім поступово починають виводити часткові випадки,
більш конкретні завдання.

При використанні індуктивного і дедуктивного методів навчання
застосовуються словесні, наочні і практичні методи навчання.

Репродуктивні методи навчання передбачають активне сприймання і
запам’ятовування навчального матеріалу, який повідомляється вчителем та
іншими джерелами інформації. При цьому використовуються розглянуті
раніше словесні, наочні і практичні методи навчання.

Проблемно-пошукові методи навчання передбачають підвищену активність
учнів у процесі навчання. Тут також використовуються методи словесні,
наочні й практичні.

3. Методи стимулювання — це методи, які спеціально спрямовані на
формування позитивних мотивів учіння, стимулюють пізнавальну активність,
одночасно сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією.

Методи стимулювання навчальної діяльності учнів умовно можна поділити на
дві групи:

а) методи формування пізнавальних інтересів учнів: формування
пізнавального інтересу (використовуються прийоми, які викликають
позитивні емоції — образність, цікавість, здивування, моральні
переживання); стимулююча роль навчального матеріалу (створення ситуації
новизни, актуальності, зв’язку матеріалу з життям); використання
пізнавальних ігор; аналіз життєвих ситуацій; створення ситуації успіху в
навчанні.

б) методи стимулювання обов’язку і відповідальності в навчанні:
пояснення учням суспільної та особистої значущості учіння: пред’явлення
вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов’язку: привчання
їх до виконання вимог; заохочення їх до сумлінного виконання своїх
обов’язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в необхідних
випадках вказівка на недоліки, зауваження з тим, щоб викликати більш
відповідальне ставлення до навчання.

4. Методи контролю — це сукупність методів, які дають можливість
перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок.

До цієї групи методів належить метод усного контролю.

?

?

i

i

T

V

v

z

&

?

i

V

V

Oограми; підготовка учнів до відповіді і викладення своїх знань:
корекція і самоконтроль викладених знань по ходу відповіді; аналіз і
оцінка відповіді.

Перевірочні питання і завдання вчителя можуть бути:

а) репродуктивні, які вимагають відтворення вивченого; б)
реконструктивні, які передбачають застосування знань у дещо змінених
ситуаціях; в) творчі, які вимагають застосування знань і вмінь у значно
змінених (нестандартних) умовах, переносу засвоєних принципів доведення
(способів дій) на вирішення більш складних мислительних завдань.

Питання можуть бути: основні, додаткові і допоміжні.

За формою викладу вони бувають: звичайні у власному їх стилі (Які умови
є важливими для життя рослин?) і завдання у вигляді проблеми або задачі
(Чи можливо, щоб функція була одночасно і прямою і непрямою?).

За формою вираження питання мають бути: логічними, цілеспрямованими,
чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукупність — послідовною і
систематичною.

У шкільній практиці має місце індивідуальне, фронтальне та ущільнене
усне опитування.

Позитивним в усному опитуванні є його гнучкість. Як недолік — займає
багато часу; збуджує нервову систему; сміливіші учні «виграють»; різна
трудність запитань ставить учнів, які на них відповідають, у різні
умови; результати перевірки не зберігаються.

Методи письмового контролю (письмові контрольні роботи, твори, перекази,
диктанти, письмові заліки та ін.).

Позитивне: за короткий проміжок часу можна багатьох перевірити;
результати перевірки зберігаються; виявляються і деталі, і неточності у
відповіді учнів.

Негативне: забирає багато часу в учителя для перевірки письмових робіт;
призводить до зниження грамотності учнів, якщо вчителі не дотримуються
вимог єдиного орфографічного режиму.

Тестова перевірка знань (test— слово англійського походження, що 15
означає іспит, пробу, випробування). Розрізняють дві групи тестів:

а) розумової обдарованості (інтелекту); б) тести навчальної успішності

(спеціально підготовлених завдань для виявлення знань учнів, що
потребують коротких відповідей).

У педагогічній літературі тестові завдання, що потребують конструювання
відповідей, можна поділити на такі групи:

а) завдання у вигляді питальних або стверджувальних речень, зміст яких
вимагає від учня короткої й точної відповіді;

б) завдання, в яких учні повинні заповнити пропуски.

За дидактичним призначенням тести з конструйованими відповідями
класифікують так: а) тести на доповнення; б) тести на використання
аналогії; в) тести на зміну елементів відповіді.

Тестова і машинна перевірка має такі переваги: а) скорочує час на
перевірку; б) ставить до всіх учнів однакові вимоги; в) усуває ефекти
суб’єктивізму; г) сприяє дотриманню єдності вимог до оцінки знань; ґ)
об’єктивність оцінки не настроює учня проти вчителя, а на подолання
прогалин у знаннях; д) виключає випадковість в оцінці знань; є) стимулює
до самооцінки знань; є) дозволяє статистичну обробку одержаних
результатів.

Недоліки цього виду перевірки: а) можна виявити знання фактів, але не
здібностей; б) заохочується механічне запам’ятовування, а не роздуми; в)
вимагає багато часу для складання програм перевірки.

Графічна перевірка знань учнів. Відповіддю учня в даному випадку є
складена ним узагальнена наочна модель, яка відображає певні відношення,
взаємозв’язки у виучуваному об’єкті або їх сукупності. Це можуть бути
графічні зображення умови задачі, малюнки, креслення, діаграми, схеми,
таблиці.

Графічна перевірка може виступати як самостійний вид або може входити,
як органічний елемент, до усної або письмової перевірки.

Програмоване опитування учнів полягає у пред’явленні всім учням
стандартних вимог у процесі перевірки. Це забезпечується застосуванням
однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При
цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки може здійснюватися
за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів. Простий і поширений
спосіб стандартизації опитування в шкільних умовах — застосування
перфокарт. Учні записують відповіді на аркуші паперу (картону) у
клітинку, вказуючи по вертикалі номер завдання, а по горизонталі — код
відповіді. Після закінчення роботи вчитель порівнює учнівський лист з
дешифратором, який накладається на цей лист. Оцінка учневі виводиться за
кількістю правильно вибраних відповідей.

Іспити. Передіспитове повторення навчального матеріалу. Усний іспит:
вступна бесіда про порядок його проведення; вміння вчителя вислухати
учня; методика постановки додаткових запитань; виправлення помилок,
допущених учнем. Письмовий іспит: вступне слово вчителя про порядок
іспиту; створення доброзичливої обстановки; підхід до учнів з
«оптимістичною гіпотезою». Оцінка відповіді учня під час іспиту. Річна
оцінка.

Самоконтроль і самооцінка. Самоконтроль і самооцінка є важливим способом
розумового і морального самовдосконалення особистості. Самоконтроль у
процесі перевірки знань і умінь школяра означає усвідомлене регулювання
ним своєї діяльності з метою забезпечення таких результатів цієї
діяльності, які відповідали б поставленим цілям, пред’явленим вимогам,
нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю як у попередженні помилок,
так і в їх виправленні.

Важливий показник сформованості контрольних дій, а значить і
самоконтролю — усвідомлення учнями правильності плану діяльності і її
операційного складу, тобто способу реалізації цього плану. Ефективним
засобом формування в учнів самоконтролю може бути використання
колективних (фронтальних) перевірок у поєднанні з контролем з боку
вчителя. У процесі навчання важливо ознайомити учнів з метою виконуваної
роботи, вимогами до неї, способами її виконання, прийомами самоконтролю
і шляхами їх вдосконалення. У процесі самоконтролю важливу роль
відіграють педагогічна оцінка і самооцінка. Від ефективності останньої
залежить здатність учня знаходити помилкові дії, попереджувати їх появу
і таким чином підвищувати результати самоконтролю.

Самооцінка учня в навчальному процесі — це критичне ставлення до своїх
здібностей і можливостей та об’єктивне оцінювання власних успіхів у
навчанні. Відповідно до самооцінки учнів можна поділити на таких, що
переоцінюють себе, недооцінюють себе, оцінюють себе адекватно. Для
формування самоконтролю і самооцінки треба: мотивувати виставлену учневі
оцінку, пропонувати йому оцінити свою відповідь; організувати в класі
взаємоконтроль, рецензування відповідей інших учнів тощо. Для
рецензування відповідей можна пропонувати план: а) тема відповіді; б)
правильність викладу фактичного матеріалу; в) повнота висвітлення теми;
г) послідовність суджень, логічних висновків і узагальнень; ґ) культура
мови; д) загальна оцінка відповіді.

Заслуговує на увагу використання для самоконтролю звукозапису.
Прослуховуючи запис власного читання тексту, учень може встановити
недоліки в техніці читання, інтонації, артикуляції окремих звуків. За
наявності записів окремих тем підручника з іноземної мови учням не важко
виявити і виправляти свої мовні огріхи.

На самоперевірку і самооцінку доцільно виносити ту частину знань, умінь
16 і навичок, рівень засвоєння яких легко встановити самим учням. Це —
формули, правила, географічні назви, історичні факти, вірші тощо.

Для організації самоконтролю знань учнями їх необхідно ознайомити з
нормами і критеріями оцінки знань. При цьому варто звернути увагу, що
помилки можуть бути істотні і менш істотні з огляду на мету контролю.

Результати самоконтролю і самооцінки знань з окремих тем доцільно
заносити в класний журнал. Це підсилюватиме їх вагомість, впливатиме на
зміцнення відповідальності учнів за навчальну роботу, виховання почуття
власної гідності, чесності.

5. Засоби навчання — допоміжні матеріальні засоби школи з їх
специфічними дидактичними функціями.

Засоби навчання у навчальному процесі: слово вчителя —для передачі
знань, слово і дія для формування умінь і навичок; викладаючи новий
матеріал, учитель спонукає думати учнів над ним, погоджуватись чи не
погоджуватись з думками вчителя, звертатися до нього з питаннями і
одержати відповідь; підручник служить учню для відновлення у пам’яті,
повторення і закріплення знань, одержаних на уроці, виконання домашнього
завдання, повторення пройденого матеріалу; одні засоби навчання
заміняють учителя як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні
пристрої та ін.); другі — конкретизують, уточнюють, поглиблюють
відомості, які повідомляє вчитель (картини, карти, таблиці та інший
наочний матеріал); треті — виступають у ролі прямих об’єктів вивчення,
дослідження (машини, прилади, хімічні речовини, предмети живої природи);
четверті — в ролі «посередників» між школярем і природою або
виробництвом у тих випадках, коли безпосереднє вивчення останніх
неможливе або ускладнене (препарати, моделі, колекції, гербарії і ін.);
п’яті — використовують переважно для озброєння учнів уміннями та
навичками — навчальними і виробничими (прилади, інструменти, ін.); шості
— символічні (знакові) засоби (історичні і географічні карти, графіки,
діаграми і т.п.).

Технічні засоби навчання (ТЗН) включають: дидактичну техніку
(кінопроектори, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони,
електрофони), аудіовізуальні засоби: екранні посібники статичної
проекції (діафільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для
епіпроекції), окремі посібники динамічної проекції (кінофільми,
кінофрагменти, кінокільцівки), фонопосібники (грамзаписи і магнітофонні
записи), відеозаписи, радіо-і телевізійні передачі.

Комплексне використання аудіовізуальних засобів навчання на уроках
повинно відповідати таким вимогам: а) врахування пізнавальних
закономірностей навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до
сприймання і засвоєння навчального змісту аудіовізуальними засобами; б)
забезпечення органічного поєднання їх зі словами вчителя, а також з
іншими засобами навчання; в) відповідність змісту і навчально-виховним
завданням уроку; г) врахування можливості застосування різних методичних
прийомів, спрямованих на розвиток пізнавальних інтересів учнів і
забезпечення міцності засвоєння знань.

Важливо продумати поєднання слова вчителя з ТЗН, можливості використання
методичних прийомів, наприклад: а) пояснення, установка на сприймання
перед демонструванням (прослідковуванням) окремих елементів комплексу чи
комплексу в цілому, бесіда за їх змістом; б) пояснення (бесіда) за
змістом аудіовізуальних засобів; в) демонстрування (прослуховування)
окремих частин, фрагментів або кадрів, що чергується з розповіддю
(поясненням); г) демонстрування (прослуховування), що супроводжується
поясненням (синхронним коментуванням).

При підготовці і проведенні уроку з використанням ТЗН необхідно: а)
детально проаналізувати зміст і мету уроку, зміст і логіку вивчення
навчального матеріалу; визначити обсяг і особливості знань, які повинні
засвоїти учні (уявлення, факти, закони, гіпотези), необхідність
демонстрування предмета, явища або їх зображення; в) відібрати і
проаналізувати аудіовізуальні та інші дидактичні засоби, встановити їх
відповідність змісту і цілі уроку, можливе дидактичне призначення як
окремих посібників, так комплексу в цілому; г) встановити, на якому
попередньому пізнавальному досвіді буде проходити вивчення кожного
питання теми; ґ) визначити методи і прийоми для забезпечення активної
пізнавальної діяльності учнів, досягнення ними міцного засвоєння знань,
умінь і навичок.

Практикують такі поєднання аудіовізуальних засобів: а) статичні екранні
і звукові посібники; б) динамічні і статичні екранні; в)динамічні
екранні і звукові; г) динамічні і статичні, екранні, звукові.

Ефективному використанню засобів навчання сприяє кабінетна система.

Позитивне: сприяє швидкому «входженню» учнів у предмет, який вивчається
на уроці; кращі можливості для використання наочності, ТЗН і створює
умови для цікавої організації позаурочної роботи з предмета і
позакласної виховної роботи з учнями.

Негативне: труднощі у складанні розкладу занять; важко підтримувати
санітарний стан у класі; спричинює до зайвих рухів на коридорах.

Комп’ютер у школі. Роль і місце ЕОМ у промисловості, на транспорті, у
сфері обслуговування, науці сьогодні настільки великі, що вміти
працювати з ними повинен кожен. Розширюється коло професій, пов’язаних з
комп’ютерами. Школа не може стояти осторонь цієї справи. Якщо
узагальнити сучасні уявлення про можливості комп’ютеризації у сфері
освіти, то можна виявити таких чотири напрямки використання комп’ютерів:
комп’ютер як об’єкт вивчення; комп’ютер як засіб навчання; комп’ютер як
складова частина системи управління народною освітою; комп’ютер як
елемент методики наукових досліджень.

Комп’ютерна готовність означає: а) ознайомлення з основними сферами
застосування комп’ютерів, їх роллю в розвитку суспільства; б) знання
будови ЕОМ, принципу її роботи; в) поняття про алгоритми і алгоритмічну
мову; г) уміння будувати алгоритми для вирішення завдань; ґ) уміння
користуватися комп’ютерними редакторами; д) уміння складати програми на
одній з мов програмування.

Комп’ютер як засіб навчання. За допомогою комп’ютера можна реалізувати
програмоване і проблемне навчання. Його можна використати як засіб
навчального моделювання науково-технічних об’єктів і процесів. В
обов’язки вчителя при використанні комп’ютера входить проведення
вступної і підсумкової бесід за матеріалами уроку, теми, розділу.

Позитивні моменти роботи учнів з ЕОМ:

? підвищення інтересу й загальної мотивації навчання завдяки новим
формам роботи і причетності до пріоритетного напрямку науково-технічного
прогресу;

? індивідуальність навчання: кожен працює в режимі, який його
задовольняє;

? об’єктивність контролювання;

? суттєва активізація навчання завдяки найширшому використанню
привабливих і швидкозмінних форм подання інформації, змагання учнів з
машиною та самих з собою, прагнення отримати вищу оцінку;

? розширення інформаційного і тестового «репертуарів»;

? посилення доступу учнів до «банків інформації», можливість оперативно
отримувати необхідні дані у достатньому обсязі.

Негативні моменти роботи учнів з ЕОМ:

? робота з ЕОМ швидко втомлює учнів, може погано впливати на зір чи
навіть призводити до розладу нервової системи;

? комп’ютеризоване навчання не розвиває здатності учнів чітко й образно
висловлювати свої думки, істотно обмежує можливості усного мовлення,
формуючи логіку мислення на шкоду збагачення емоційної сфери;

? в умовах автоматизованого навчання прискореними темпами формуються
егоїстичні нахили людини, загострюється індивідуалізм, розширюється
конкурентність, сповільнюється виховання колективізму, взаємодопомоги;

? інтерес до програми з обмеженою інформативністю швидко падає;

? оскільки діалог з машиною синтаксично збіднений, то нерідко учень
почувається «дурнішим» за ЕОМ, що з часом може викликати стійкий
негативізм до машини.’

Спілкування з комп’ютером сприяє розвитку інтелектуального, духовного і
морального потенціалу учнів. Так, ЕОМ розвиває такі якості особистості,
як уміння планувати і раціонально будувати трудові операції, точно
визначати цілі діяльності. В учнів формуються такі риси характеру, як
акуратність, точність і обов’язковість.

6. Оптимальний вибір методів і засобів навчання передбачає врахування:
а) мети і завдань уроку; б) обсягу і складності навчального матеріалу;
в) мотивації навчання, інтересів і активності учнів; г) рівня
підготовленості учнів і їх працездатності; ґ) віку учнів; д)
сформованості навчальних умінь і навичок; є) навчальної тренованості,
витривалості; є) часу навчання (осінь, зима, весна, літо, до обіду,
після обіду); ж) матеріально-технічної бази; з) застосування методів і
засобів на попередньому уроці; и) типу і структури уроку; і) взаємин між
вчителем і учнями; ї) рівня підготовки вчителя.

Рівні прийняття рішення про вибір методів навчання: а) стереотипний
підхід; б) рішення типу проб і помилок; в) оптимізоване рішення.

Формування в учителя уміння педагогічної техніки (виразність мови,
володіння голосом, жестом, мімікою та ін.).

7. У зарубіжній школі переважають: використання дослідницьких,
експериментальних, пошукових методів навчання; застосування комп’ютерної
і обчислювальної техніки та інших ТЗН, наочності; використання рольової
і ділової гри, вирішення конкретних ситуацій; самостійна робота з
книгою, комп’ютером тощо.

Список літератури:

Подласый П.П.Педагогика. Москва, 1999.

Фіцула М.М. Педагогіка., К, 2000.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *