Реферат на тему:
Механізми взаємозв’язку змін активності самостійної роботи студентів під
впливом індивідуальних здібностей та особистого досвіду
У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті
зазначається: «Головна мета державної політики щодо розвитку освіти
полягає в створенні умов для розвитку особистості і творчої
самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей,
здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя …» [1]. Однією
з умов підвищення ефективності навчального процесу є оптимальна
організація самостійної пізнавальної діяльності учнів.
Як свідчить аналіз літературних джерел, формування та розвиток
пізнавальної самостійності учнів належить до проблем, які з роками не
втрачають актуальності у педагогічній науці та практиці. Проте їх
дослідження не вичерпують усіх аспектів багатогранної проблеми розвитку
пізнавальної самостійності учнів, а вимагають подальшого вдосконалення
змісту, форм, методів і засобів навчання, спрямованих на реалізацію у
навчально-виховному процесі принципу самостійності. Метою нашої статті є
дослідження механізму процесу становлення та розвитку самостійної роботи
студентів.
Розглянемо спочатку особливості освітньої діяльності в вузі. Вони
пов’язані з цілями та задачами формування спеціаліста та особистості.
Формування спеціаліста зводиться до адаптації технологічних форм процесу
суспільного виробництва, які разом з цілями формування спеціаліста та
особистості визначають діапазон впливу професії на розвиток особистості
Велике значення має також безперервність побудови та перевірки гіпотез
різного рівня пізнавального руху студента. При цьому розрізняють
особистісний, інтелектуальний та сенсорно-перцептивний рівні [2]. У
відповідності з цими рівнями, по-перше, відокремлюють мотиви, цілі,
умови пізнання, по-друге, діяльність, дії, операції, по-третє, особистий
зміст, значення, чуттєва тканина. Сукупність гіпотез в контексті
поточної діяльності та цілісного образа світу, що оточує студента, може
бути поділена на близьке та далеке майбутнє. Такий підхід відноситься до
діяльнісної парадигми та є основним в зміні суб’єктивності учня.
gd›{j
„`„a$gdOc м, а діяльність, яка пов’язана з наявністю волі, приводить до
свідомої зміни змісту дій при дефіциті мотивації. Таким чином, дія,
пов’язана з мотивом, вольова дія та особлива дія через ризик можливих
змін відбиваються на характері індивіда, визначають формування його
індивідуальних відмінностей.
Дуже важливо, щоб варіативність складних учбових завдань була
безпосередньо пов’язана з умовами мотивації. Існує зона оптимального
діапазону рівня мотивації, згідно з якою лише певна складність учбових
задач не має негативного впливу, який супроводжується станом потреби
емоційного збудження (закон Йоркса-Додсона). Тому відповідь на питання
«чому навчати» повинна бути дана з урахуванням індивідуальних здібностей
та досягнутого досвіду окремого студента. При цьому необхідно
враховувати наявність індивідуальних характеристик суб’єктів учбового
процесу, а саме рівня атракції – позначення усіх видів позитивних
відношень однієї людини до іншої конкретної людини.
Рівень атракції, при умові взаємозв’язку з рівнем саморозкриття та мірою
наявності у індивіда позитивних якостей, дозволяє визначити оптимальну
зону для емоційних відносин, які отримали назву «емпатія». Ступінь
розвиненості в індивіда позитивних якостей визначається його соціальним
статусом, освітою, професією, особистими якостями індивіда,
компетентністю у спілкуванні.
Комунікація, яка також важлива в учбовому процесі – це процес, під час
якого індивіди намагаються впливати на поведінку один одного. З тієї
причини, що людина не може повністю опинитися на місці іншої, двоє
співрозмовників ніколи не можуть до кінця зрозуміти один одного; вони
лише частково задовольняються взаємними репліками.
Розглянемо зміст поняття здібність, спрощено визначивши її як якість
людини, що забезпечує їй можливість успішного виконання певних дій.
Здібності розподіляються на загальні здібності (або загальну
обдарованість) та спеціальні здібності. До загальних здібностей
відносять креативність та розумові здібності – інтелект, спеціальних –
моторні (психомоторні), сенсорні, математичні, технічні, організаційні,
педагогічні та художні (музичні, сценічні, літературні). Особливої уваги
з точки зору постановки питань «як і чому навчати», заслуговують
педагогічні здібності викладача. Дуже важливе використання в учбовому
процесі педагогічного прогнозування, тобто безпосереднє отримання
випереджаючої інформації щодо учня. Таке прогнозування спрямоване на
визначення майбутнього стану – учбових успіхів учня, виходячи з логіки
його розвитку та впливу зовнішніх умов.
Наприкінці слід сказати, що самостійна робота студентів є інтегруючою
діяльністю учня, основною частиною, яка визначає якість професійної
освіти.
Література:
1. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI ст. / /Освіта
України. – 2001. – № 29.
2. Смирнов С.П. Педагогика и психология высшего образования. – М.:
Академия, 2001. – 304 с.
3. Пирогов Н.И. Избранные педагогические сочинения. – М., 1953.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
