.

Макаренко С. ‘Синдром ‘професійного вигоряння’ як результат хронічного стресу педагогічного працівника’.

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
130 1652
Скачать документ

Макаренко Світлана Михайлівна,

практичний психолог Розсохуватської

загальноосвітньої школи

І – ІІІ ступенів Катеринопільської районної

ради Черкаської області

Синдром «професійного вигоряння» як результат хронічного стресу
педагогічного працівника

У статті розкрито психологічні особливості синдрому «професійного
вигоряння» як результату хронічного стресу у педагогічних працівників
та основні проблеми, з якими зустрічаються педагоги-практики в шкільному
життіСиндром «емоційного вигорання» – добре знайоме явище в школах.
Постійна втома, емоційна спустошеність, відчуття відсутності соціальної
підтримки, постійні докори учням і їхнім батькам, невдоволення професією
– його прояви.

Кажуть, що досвід – учитель, який дуже дорого бере за уроки, але ніхто
не навчить краще за нього. Справді, ми дорого розплачуємося за помилки,
прорахунки, невдачі. А їх не можна уникнути. Тому кожен вчитель, з
перших же днів навчання, намагається навчити, як робити менше помилок,
зазнавати менше невдач і робити це не лише в прикладах та задачах.

“Працю вчителя, – як слушно підкреслював В.О.Сухомлинський, – ні з чим
не можна порівняти, ні зіставити. Ткач уже через годину бачить плоди
своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє з вогненного потоку
металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милуються колосками і жменею
зерна, вирощеного в полі… А вчителеві треба працювати роки, щоб побачити
предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя і ледве-ледве починає
позначатися те, що ти замислив. Нікого так часто не відвідує почуття
незадоволення, як учителя, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть
до таких наслідків, як у вчительському. Учитель зобов’язаний – перед
суспільством, перед твоїми батьками – працювати тільки правильно, тільки
добре, кожна крихта твоєї людської краси – це його безсонні ночі,
сивина, неповоротні хвилини його особистого щастя – так, вчителеві часто
буває ніколи подумати про себе, бо він змушений думати про інших, і це
для нього не самопожертва, не покірливе підкорення долі, а справжнє
щастя особистого життя”.

Але на сьогоднішній час з’явився і вже дуже поширився синдром
“емоційного вигорання” – добре знайоме явище в школах. Постійна втома,
емоційна спустошеність, відчуття відсутності соціальної підтримки,
постійні докори учням і їхнім батькам, незадоволення професією – його
прояви.“Спочатку треба пробудити душу в дитини, а потім шліфувати
розум…”,

“Надто багато в світі людей, яким ніхто не допоміг пробуджуватися” – у
розпачі писав А.Сент-Екзюпері.

Саме такі завдання ставить кожен вчитель перед собою – пробудити душу в
дитини. Декому вдається справитись із завданням, а декому і ні.

Виховання етичного підґрунтя особистості відкриває можливості для
правильної освіти. І найкращий період розвинення гуманності – це приклад
дорослих, з якими малюки спілкуються.

Скільки б не працювали педагоги, маленькому громадянинові нелегко жити,
нелегко робити свій правильний вибір в хаосі життя, якщо в сім’ї та
суспільстві починають діяти “хижацькі закони”.

Але мало хто з вчителів витримують таку “нагрузку”. Сьогодні з’явився
такий термін як “професійне вигорання”, що є наслідком некерованого
стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням в професійній
діяльності.

Найбільшим показником професійного вигорання є емоційне виснаження –
виникає при перевантаженні , гніві та депресіях, а так дуже часто
відбувається на уроках, де учні не слухаються.

Актуальність теми полягає в тому, що даний час, такий синдром, як
«емоційне вигорання» вже стає добре знайоме явище в школах.

Постійна втома, спустошеність, відчуття відсутності соціальної
підтримки, постійні докори, незадоволення професією…Спілкування з
педагогами показує, що багато кому з вчителів імпонують всі прояви цього
феномену.

Про наявність великої кількості стресорів у педагогічній діяльності
говорять вже давно як зарубіжні, так і вітчизняні вчені. Професія
педагога насичена багатьма стресогенами, серед яких такі, як соціальні
оцінка, невизначеність, повсякденна рутина тощо. Прояви стресу в роботі
вчителя різноманітні й численні. Серед найбільш поширених можна
вирізнити такі, як: фрустрованість, підвищена тривожність, дратованість,
виснаженість.

Суттєвим стресогенним фактором є психологічні й фізичні перевантаження
педагогів, які спричиняють виникнення так званого синдрому «професійного
вигорання» – виснаження моральних і фізичних сил, що неминуче
позначається як на ефективності професійної діяльності, психологічному
самопочутті, так і на стосунках у сім’ї.

Професія педагога – одна з тих, де синдром «професійного вигорання» є
найбільш поширеним. Тому дуже важливим є вивчення особливостей його
виникнення, розвитку та перебігу саме у педагогічній діяльності.

Навчальне навантаження вчителя становить приблизно 22-27 годин на
тиждень, окрім цього, 13-18 годин відводиться додатково на інші види
педагогічної діяльності. Отже, робочий тиждень вчителя становить в
середньому 35-45 годин. Такі перевантаження можуть призвести до
виснаження моральних і фізичних сил, а згодом і до «професійного
вигорання».

«Синдром професійного вигорання» є стресовою реакцією, яка виникає
внаслідок довготривалих професійних стресів середньої інтенсивності.
Зважаючи на визначення стресового процесу за Г.Сельє (тобто стадій
тривоги, резистентності і виснаження) «професійне вигорання» можна
вважати третьою стадією, для якої характерний стійкий і неконрольовий
рівень збудження. Педагоги працюють у доволі неспокійній, емоційно
напруженій атмосфері, що вимагає постійної уваги і конролю за взаємодією
в системі «вчитель-учень» за таких умов стрес спричиняється безліччю
стресогенів, які безперервно накопичуються в різних сферах
життєдіяльності. Наразі почуття контролю над тим, що відбувається, може
мати вирішальне значення. Якщо «педагог реагує адекватним, адаптивним
чином, він більш успішно й ефективно діє та підвищує свою функціональну
активність і впевненість, у той час, як дезадаптивні реакції ведуть по
спіралі вниз, до «професійного вигорання». Коли вимоги (внутрішні та
зовнішні) постійно переважають над ресурсами (внутрішніми й зовнішніми),
у людини порушується стан рівноваги. Безперервне або прогресуюче
порушення рівноваги неминуче призводить до «професійного вигорання».
«Вигорання» – це не просто результат стресу, а наслідок некерованого
стресу.

D F AE o u ue j

?

¬

h

j

D F u ue ¬

j

h

Gійній діяльності. Цей термін – загальна назва наслідків тривалого
робочого стресу і певних видів професійної кризи. Оскільки дані сучасних
досліджень унаочнили, що «професійне вигорання» можна відрізнити від
інших форм стресу як концептуально, так і емпірично, виникла
необхідність у систематичних наукових дослідженнях цього синдрому.

Професор психології Каліфорнійського університету К. Маслач деталізувала
це поняття, окресливши його як синдром фізичного та емоційного
виснаження, що складається з розвитку негативної самооцінки, негативного
ставлення до роботи та втрати розуміння співчуття щодо клієнтів. Доктор
К. Маслач підкреслює, що «професійне вигорання» – це не втрата творчого
потенціалу, не реакція на нудьгу, а скоріше емоційне виснаження, що
виникає на фоні стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням.

Нині відомі три підходи до визначення синдрому «професійного вигорання».

Перший підхід розглядає «професійне вигорання» як стан фізичного,
психічного і передусім емоційного виснаження, викликаного довготривалим
перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування.
«Професійне вигорання» тлумачиться тут приблизно як синдром «хронічної
втоми».

Другий підхід розглядає «професійне вигорання» як двовимірну модель, що
складається, по-перше, з емоційного виснаження та, по-друге, – з де
персоналізації, тобто погіршення ставлення до інших, а іноді й до себе.

Але найпоширенішим є третій підхід, запропонований американськими
дослідниками К. Маслач і С. Джексон. Вони розглядають синдром
«професійного вигорання» як трьохкомпонентну систему, котра складається
з емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції власних
особистісних прагнень.

Серйозними проявами «професійного вигорання» є поведінкові зміни і
ригідність. Якщо людина зазвичай балакуча й нестримана, вона може стати
тихою і відчуженою. Чи навпаки, людина, що зазвичай тиха й стримана,
може стати дуже говіркою, вступати в бесіду будь з ким. Жертва
«професійного вигорання» може стати ригідною у мисленні. Ригідний
педагог закритий до змін, оскільки це вимагає енергії та ризику, котрі є
великого загрозою для вже виснаженої особистості.

Педагог, який відчуває, на собі дію синдрому «професійного вигорання»,
може намагатися подолати ситуацію, уникаючи співробітників і учнів,
фізично і думкою дистанціюючись від них. Уникнення та дистанціювання
можуть проявлятися багатьма шляхами. Наприклад, педагог може часто бути
відсутнім на роботі. Він може спілкуватися безособовими способами з
колегами й учнями, може зменшувати власну залученість до контактів з
ними. Педагог, врешті-решт, впадає в депресію й починає сприймати
ситуацію як «безнадійну». Він може залишити свою посаду чи взагалі
змінити професію.

Як видно, за досить високого рівня оцінювання власної професійної
майстерності і знань більшість учителів не бачить у собі лідерських
якостей і не прагне до здійснення лідерських функцій.

Дослідження, проведені 2010 року, дали можливість додати до
середньостатистичного портрета вчителя наступні риси:

вік до 25 років – 1,2%;

25-50 років – 79,1%;

понад 50 років – 26,7%;

понад 50% мають педагогічний стаж понад 15 років;

85% – жінки.

Позитивною стороною своєї професії педагоги назвали постійне спілкування
з молоддю, активну роботу з людьми, можливість учити дітей і бачити
чудові результати своєї праці, творчість тощо.

Негативною – неадекватне оцінювання праці з боку держави, хамство і
недисциплінованість учнів, надмірне навчальне навантаження, напружені
стосунки з адміністрацією, “нав’язування” “зайвих” предметів.

Своє фізичне самопочуття педагоги оцінили в такий спосіб:

18,7% — негативна оцінка;

9,1% — нейтральна;

66,0% — позитивна.

Відзначається, що школярі початкових класів перевантажені навчальними
завданнями на шкоду їхньому здоров’ю. Серед невирішених проблем
відзначаються як найбільш розповсюджені:

відсутність належної уваги до здоров’я учнів (18%, 2010 року, 20% –
2011-го);

низький рівень виховної роботи з дітьми і підлітками (17% – 2010-го, 14%
– 2011-го);

погіршення дисципліни учнів (10% – 2010-го, 8% – 2011-го).

Очевидно, що, незважаючи на наявність перерахованих проблем, чітко
спостерігається позитивна динаміка в їх вирішенні.

За підсумками 2010/2011 навчального року педагоги-практики назвали й
інші проблеми. Серед них:

надмірне навантаження вчителів – 70,9%;

стан здоров’я вчителів – 64,4%;

недостатня участь родини у вихованні дітей і підлітків – 58,4%;

стан психічного і фізичного здоров’я школярів – 58,2%;

зниження в учнів навчальної мотивації – 44,2%;

надмірне навчальне навантаження – 36,5%.

Варто підкреслити, що педагоги в цілому адекватно оцінюють свій
невисокий соціальний статус і, як правило, не прагнуть його змінити,
вважаючи, що позитивні сторони професії переважають.

ЛІТЕРАТУРА

Антонова Л.Г. Педагогический дневник и личность учителя: Пособие для
учителя. – М.: Флинта Наука, 1998. – 88 с.

Гокоболин Ф.Н. Книга об учителе. – М.: Просвещение, 1965. – 260 с.

Гордин Л.Ю. Организация классного коллектива. – М.: Просвещение, 1984. –
175 с.

Елканов С.В. Профессиональное самовоспитание учителя: Кн. Для учителя. –
М.: Просвещение, 1986. – 144 с.

Загвязинский В.Л. Педагогическое творчество учителя. – М.: Просвещение,
1987. – 159 с.

Зазюк І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. – К.: Радянська школа,
1984. – 96 с.

Кондратенков А.В. Труды и талант учителя. Встречи. Факты. Мысли. – М.:
Просвещение, 1989. – 206 с.

Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра працівників
освітніх організацій: гендерні аспекти. / За ред. С.Д. Максименка, Л.М.
Карамушки, Т.В. Зайчикової – К., 2006. – 365 с.

Мазур П.І. Роздуми про сучасного вчителя. – К., 1991. – 131 с.

Модель професійної компетентності педагога (Рівн. ін-т. підвищ.
кваліфікац. пед. кадрів) : Уклад.: Н.Ю.Новоселецький. – Рівне, 1996. –
356 с.

Профессия учитель. /Под ред. Онуленкина и др. АНН. – М.: Педагог., 1990.
– 191 с.

Станіслав Ствах. Скрикінг шкільного життя. – Тернопіль: Підручники &
посібники, 2002. 78 с.

Світлана Укісет. Секрети твого успіху. – Тернопіль: Підручники &
посібники, 1998. – 79 с.

Стапанишин Б.І. Професійне спрямування навчально-виховного процесу
педагогічного вузу. – Рівне, 1999. – 112 с.

Чорнокозова В.М., Чорнокозов І.І. Етика вчителя. – К.: 1996. – 76 с.

Осійчук О. Людина починається з душі //Сільська школа України. – №8-9
(44-45) 03.2003.

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020