Любчич Тетяна Борисівна. ‘Моральні проблеми людської діяльності. Проблема співвідношення цілей і засобів діяльності’. 

прізвище, ім’я, по-батькові Любчич Тетяна Борисівна

місце роботи Лисянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2

посада вчитель Історії

адреса: 19300 Черкаська обл., Лисянський р-н, смт. Лисянка, вул
Чкалова, 33

контактний телефон (04749) 6-20-18

(097) 718-20-41

Моральні проблеми людської діяльності.

Проблема співвідношення цілей і засобів діяльності.

«Моральність – це духовна сутність людини»

(Л. Толстой)

Людська діяльність різноманітна, складна і багатогранна. Життя людини, з
одного боку – це безліч буденних, простих, інколи малозначущих вчинків,
з іншого – не легкі, трудоємні, і по – справжньому важливі справи.

Звичайно, людська діяльність визначається безліччю потреб, має різні
рівні її здійснення.

Аналізуючи рівень соціальної діяльності, можемо уже спостерігати на
основі яких цінностей будуються відносини людей між собою у суспільстві.
І саме у цій царині не можна ігнорувати моральні норми поведінки, які не
абстрактно, а реально пов’язані з людською діяльністю. Моральність же
виступає як спосіб безпосереднього вияву саме суспільної сутності
людини, спосіб її існування.

Етичні знання є найвищим рівнем у розвитку моральної свідомості, тоді
як процес розвитку моральної свідомості здійснюється через засвоєння
пропонованих суспільством вимог, різних приписів і реалізуються вони у
відповідній поведінці, через людські вчинки. Ще стародавні філософи,
розмірковуючи про сенс людського буття, вказували на моральні проблеми
людської діяльності.

Чи завжди ми розуміємо суть моралної діяльності?! В науковій літературі
зустрічаються різні пояснення. По перше, діяльність є моральною, якщо
вона узгоджується з вимогами моралі, її нормами та цінностями. Якщо
людина дотримується «золотого правила» моралі, добра, порядна, сумлінна
у виконанні різноманітних обов’язків, доручень, поважає старших, любить
ближніх, милосердна, то є усі підстави вважати її діяльність моральною і
навіть високоморальною. І, навпаки, порушуючи дані моральні норми
діяльність людини буде вважатися аморальною.

По – друге, моральною є лише така діяльність, яка грунтується на
усвідомленому виборі її суб’єкта і має на меті активне утвердження
певних моральних цінностей [1].

Вчинок вважається прешоелементом моральної діяльності. То який вчинок
вважати справжнім моральним?! Можливо у повсякденному людському житті
такий вчинок є рідкістю? Можна бути чесною, доброю людиною і не
здійснювати при цьому жодних учинків, які потребують вияву власної
позиції в умовах духовно – моральної кризи суспільства.

Як нелегко зробити цей крок – своїм учинком захистити цінності нашого
буття, шляхом власної відповідальної дії відмовитися плескати в долоні
визнаним «ідолам», говорити рідною українською мовою, зробити гідний
вибір, коли потрібно засвідчити свою громадянську позицію.

Отже, вчинок – це практичний акт усвідомленого, цілеспрямованого
утвердження певних моральних цінностей, у тій ситуації, де ці цінності
ставляться під сумнів, або заперечуються.

Як відомо, людське життя – головна цінність. В роки Другої світової
війни нацисти масово знищували євреїв, циган, слов’ян. Чи багато було
таких, хто ризикуючи своїм життям переховував їх від неминучої розправи
і смерті? Люди, які це робили стояли перед вибором: збереження власного
життя чи захист моральних цінностей і чужого життя. Основні моральні
принципи мужуть бути зрозумілими, тим часом як правильний шлях до їх
виконання може бути достатньо складним.

Теоритичні моральні принципи не достатні самі по собі. Вони повинні
використовуватися відповідно до етичної практики. Більшість із нас
читали про знаменитого римського філософа – стоїка Сенеку (І ст.). Він
писав трактати з філософії моралі, розповідаючи людям, як слід
поводитися. Однак, коли імператор Нерон убив свою матір Агриппину,
Сенека допоміг йому написати лист у римський сенат, де давалось інше
пояснення смерті Агриппини; таким чином покривався злочин. Цей ганебний
вчинок не врятував філософа. Згодом він був страчений, за наказом
Нерона. Ще одна вимога, якщо хочемо бути моральними людьми, то маємо не
лише усвідомлювати закони моралі розумом, але й правильно ставитися до
цінностей, що стоять за цими законами, підпорядковуючи їм свої почуття.

Наше розуміння цінностей безпосередньо визначає нашу поведінку. Якщо
чоловік побачив, що у нього горить дім, він не кинеться у вогонь
рятувати пачку цигарок, якщо ж у його домі був захований злиток золота,
він може наважитися проникнути в дім, аби дістати його. Однак, якщо в
дитячій кімнаті залишилося двоє його маленьких дітей, то він може навіть
ризикувати своїм життям, аби винести їх з вогню.

У хвилини небезпеки, пред обличчям смерті чи спокуси суто раціонального
розуміння основних принципів і законів моралі зазвичай недостатньо, щоб
захистити людину від морального компромісу. За часів правління
деспотичних і жорстоких римських імператорів, таких як згадуваний вже
Нерон чи Доміціан, чимало членів Сенату плазувало перед ними. І не тому,
що сенатори не усвідомлювали моральних принципів розумом, а тому, що не
засвоїли цих принципів на рівні почуттів та емоцій. Життя було для них
дорожчим за моральну чистоту [2].

Моральний вчинок – зробити щось за рішенням власної совісті, без
сподівань на загальне схвалення, власних моральних мотивів. Звичайно з
самого початку справжній вчинок – це ніби вибух серед тиші, рутинності
життя. Він утверджує пріоритетність людських цінностей. На думку
науковців вчинок може бути добрим або злим, але не може бути
бездуховним. Всі вчинки здійснюються у певній життєвій ситуації.
Правозахисник Л. Лук’яненко, в період засилля в Радянському Союзі
тоталітарного режиму, не побоявся вголос заявити про право України на
самовизначення і вихід з Радянського Союзу, хоча достеменно знав як
юрист, що вирок суду буде невблаганним. Його діяльність як людини і
громадянина була спрямована на захист прав і свобод людини, що являється
великою моральною цінністтю.

Моральний вчинок виходить за межі конкретної ситуації і підносить саму
цю ситуацію на рівень людської свободи та цінностей. Осмислити,
розпізнати і оцінити людський вчинок не просто. Бо це не витвір
мистецтва, яким можна просто захоплюватися. Моральний вчинок як яскравий
спалах, що незмінно окреслює навколо себе своєрідне смислове поле,
здатне змінити не тільки ситуацію в цілому, а й надати їй якісно нових
рис.

Саме людські вчинки реально змінюють навколишній світ на краще,
витісняючи байдужість, цинізм, жорстокість, утверджуючи загальнолюдські
цінності: добро, милосердя, великодушність, справедливість [3].

Людське буття багатоаспектне і справжній моральний вчинок проявляється у
будь – якій його сфері, є за своєю суттю важливим зрушенням у людській
свідомості. А особа, яка здійснює моральний вчинок, йде на певний ризик,
навіть на самопожертву. Досить згадати героїчні вчинки радянських воїнів
в роки Великої Вітчизняної війни. Зокрема, визволяючи Лисянську землю
від німецьких загарбників під час Корсунь – Шевченківської операції, за
проявлений героїзм звання Героя Радянського Союзу отримали М. Г.
Сергієнко, Д. М. Синенков, Г. Ф. Шайхутдінов, В. К. Новіков, О. Т.
Рибін, А. Є . Харитонов, М. Т. Матюнін. А подвиг сержанта Ястребцова,
який своїм тілом закрив фашистську амбразуру біля с. Босівка Лисянського
району – гідний подиву. Людина вільна у виборі дій і вчинків [4].

Але моральність свободи починається там, де йдеться про вибір нею тих чи
інших намірів, варіантів поведінки. Тому свободі дії передує свобода
вибору, яка грунтується на моральній основі. А як наслідок, усвідомивши
необхідність морального вчинку, людина його обирає. Аналізуючи людську
діяльність, приходимо до висновку, що справжній вчинок за своєю суттю є
рідкісним явищем. Можливо так воно й має бути. Водночас учинок – це
основний елемент саме моральної діяльності, без якого вона втрачає свій
моральний зміст. То чи ж може людина, не здатна до вчинків, бути
справжнім суб’єктом моральності? Ознакою вчинку є готовність його
здійснення. Очевидно, що ця готовність і є визначальною у формуванні
морально зрілої особистості.

H

?

c

o

o

.

H

? ¤

6оя хата з краю», а з іншого принцип «безгласого натовпу», що сліпо йде
на добрі чи злі справи?

А хіба в нашій демократичній Україні вже викорінені сформовані в часи
тоталітаризму зручні стереотипи , що обмежують людину у її виборі? А
голос власного сумління вже перестав бути суддею?

Отже, і нині стоїть пред нами проблема подолання так званої «кризи
вчинку», коли в житті ніби і є місце подвигу, та зробити преший крок до
його здійснення не завжди вистачає громадянської мужності .

Проблема співвідношення цілей і засобів діяльності.

Людська діяльність як відомо не завжди складається із вчинків.Хоча
останні найточніше розкривають саме її моральну сторону. Здавна існує
проблема співвідношення цілей і засобів людської діяльності.

Історія свідчить : в усі часи і епохи людина визначала конкретну мету
своєї діяльності. При цьому не завжди «програмувались» злі наміри, вони
випливали з самої природи тих засобів, за допомогою яких мета
досягалася. Чи часто доводиться нам чути сьогодні відверті заклики діяти
нечесно, непорядно, загалом аморально? Але досить проаналізувати
конкретні ситуації, особливо в політичній чи економічній сфері, як на
перший план виходить проблема засобів, до яких удаються суб’єкти
діяльності у досягненні своєї мети.

Звичайно, використання основних моральних принципів на практиці вимагає
різних, часто прямо протилежних заходів. Гідна з погляду моралі мета
може бути досягнена порочними з точки зору моралі засобами. Так,
наприклад, щоб утримувати сім’ю, чоловік повинен працювати. Знайти
роботу він не зміг і йому випала можливість заробити гроші на
незаконному розповсюдженні наркотиків. Цей заробіток, звісно ж ,
вирішить проблему утримання сімї. Але чи слід главі сімейства братися за
таку роботу? Мета, до якої він прагне, моральна. Але засоби, якими
досягається мета, аморальні.

Ця ситуація є прикладом значення етичного правила: мета не виправдовує
засоби. Неприпустимо з погляду моралі використовувати ганебні засоби,
мотивуючи тим, що вони служать для досягнення гідної мети. Засоби
повинні бути самі по собі моральними і незалежними від цілей, які
переслідуються.

Зазначена проблема має реальну основу, закладену в природі самої
людської діяльності. Для вирішення поставленої практичної мети людина
розглядає предмети, речі, які її оточують, під кутом зору придатності їх
для досягнення цілі. Діючи ж необдумано вона може під тиском обставин
використовувати будь- які засоби. Проте це є швидше винятком. Як правило
засоби ретельно підбираються. Засобом у досягнені мети може бути навіть
людина.

Отже, існуюча невідповідність мети і засобу може спотворити поставлену
мету, підштовхуючи людей до непередбачуваних дій і вчинків.

Щодо доцільності використання засобів, сумнівних у моральному відношенні
– антигуманних, жорстоких, таких, що принижують честь і гідність
особистості, або порушують інші моральні принципи, то саме це і надає
етичного характеру проблемі співвідношення цілей і засобів.

Торкнемося сторінок історії. Поруч з тираном стародавніх Афін Гіппієм
один із найжорстокіших тиранів новітнього часу – вождь нацистської
Німеччини Адольф Гітлер, вавилонський цар Хаммурапі і Йосип Сталін –
деспот з імперським мисленням . Чи мали право ці діячі заради
поставленої «благородної» мети прекрасного майбутнього їх країн,
нехтувати правами людини, допускатися неправди, жорстокості, насилля?

А чого варта сьогоднішня несправедливість, можливо це також заради
щасливого майбутнього? І чи буде почуте: ніщо не може виправдати навіть
єдиної сльозинки дитини, яка голодує, експлуатується, покинута на
призволяще рідною матір’ю і державою?

Змінюються епохи і формації, народжуються і зникають цивілізації, до
невпізнанності трансформуються умови життя людей, в чомусь змінюються і
самі люди. Але ті, хто мав і має владу над народом, психологічно
залишаються напрочуд схожими один на одного, так як і схожі засоби, за
допомогою яких вони і домагаються цієї влади.

В історії філософської думки щодо даної проблеми визначені три позиції.
Суть першої відома майже кожному учневі школи з підручників історії –
гасло «Ціль виправдовує засоби». Наведені слова приписують не одному
тільки І. Лойолі, а й Н. Макіавеллі. Для І. Лойоли, католицького святого
(1491 – 1556 рр.), засновника Ордену єзуїтів, головною була мета
зміцнення католицької віри, утвердження папського престолу. Цій меті він
підпорядкував і своє особисте життя, і всю систему моральних цінностей.
Для Н. Макіавеллі, патріота Італії, головна мета – гідне майбутнє його
країни. І досягнути її він пропонував різними засобами.

Суть другої позиції – заперечення використання будь – яких
насильницьких методів, заради яких би то не було цілей. Варто згадати
американського філософа Г. Торо (1817 – 1862 рр.), що обстоював принцип
«громадянської непокори», російського письменника Л. Толстого (1828 –
1910 рр.), його ідеї «непротивлення злу насильством» набули розвитку у
ХХ ст. в діяльності М. Ганді (1869 – 1948 рр.), М. Л. Кінга (1929 –
1968 рр.).

Суть третьої позиції: взаємообумовленість цілей і засобів, тобто їх
діалектичний зв’язок(теоретичне обгрунтування дає німецький філософ
Гегель, за яким мета не виправдовує, а визначає засоби). Якщо для
досягнення мети необхідно вдаватися до аморальних засобів, то і мета не
є високоморальною [5].

Прикладом діалектики цілей і засобів став комуністичний експеремент, що
його пережив Радянський Союз та інші країни у ХХ столітті. З погляду
комуністичної моралі, моральним є те, що сприяє знищенню старого
експлуататорського ладу й побудові нового комуністичного суспільства.
Все, що заважає втіленню ідей комунізму є аморальним. Звідси можна
зробити висновок, що марксизм проголошує абсолютну основу моралі. Вона
полягає в наступному: якими б не були інтереси класової боротьби
пролетаріату у справі його боротьби, вони, за цим визначенням, є
моральними. А оскільки це так, то зрозуміло, чому комуністичні вожді,
вважали, що можуть – та, ймовірно, навіть повинні – вдаватися до будь –
яких методів задля досягнення безкласового суспільства і раю на землі. З
цього випливає: якими б ці методи не були, та проста обставина, що вони
використовувалися задля досягнення безкласового суспільства, надавала їм
властивостей істинної моралі. Ціль виправдовувала засоби, навіть, якщо
ціна досягнень дорівнювала мільйонам життів конкретних людей.

М. Хрущов – провідник ідей комунізму, говорив про те, що справа побудови
комунізму, свята. І той, чия рука здригнулася, хто зупинився на
півдорозі, чиї коліна затремтять, поки він не знищить десятки і сотні
своїх ворогів, поставить революцію під загрозу.

І Маркс і Гітлер були прибічниками теорії еволюції Дарвіна. Гітлер
застосовував її для обгрунтування ідеї «надлюдини», а Маркс – для
обгрунтування тези про те, що пролетаріат як клас є носієм моралі вищого
порядку. Проте, як гітлерівський режим, так і режими, що спиралися на
марксистську ідеологію, знищили мільйони людей з метою утвердження свого
ідеалу «любові до людини». То на підставі якого критерію потрібно робити
вибір між теоріями Маркса і Гітлера?

Таким чином, кожна з окремих трьох позицій у розумінні співвідношення
цілей і засобів людської діяльності не позбавлена певних вад. Можливо
будуть напрацьовані інші точки зору, та факти свідчать: проблема на
сьогоднішній день актуальна. То як же оцінювати моральність людської
діяльності – за результатами чи за принципами? Як досягти мети і при
цьому не порушити прав людини, її гідності, честі. Етичні проблеми
вічні. І наше сучасне життя не виняток.

Список використаної літератури

Д. Гудінг, Д. Ленонс. Світогляд. Для чого ми живемо і яке наше місце в
світі. Українське Біблійне товариство, 2003, 416 с.

А. Аксельрод, Ч. Філліпс. Диктаторы и тираны. В 2 – х томах: Т. 1. –
Смоленск: Русич, 1997. – 478 с.

В. П. Андрущенко, М. І. Михальченко. Сучасна соціальна філософія. Курс
лекцій. – К.: «Генеза», 1996. – 368 с.

В. Щербатюк. Історія регіонів України: Лисянщина. – К.: «Логос», 2002. –
428 с.

5. http://revolution.allbest.ru/philosophy/00127311_0.html

PAGE

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *