Лучанінова Світлана Іванівна
Заступник з виховної роботи
Золотоніської гімназії ім.. С.Д.Скляренка
«Теоретичні основи патріотичного виховання як сучасного педагогічного
процесу»
Здобувши незалежність, молода українська держава на початку ХХ1
сторіччя переживає тяжкі часи – політична і економічна криза, інші
проблеми, які неодмінно з’являться у переломні для суспільства часи,
коли визначаються орієнтири, відбувається переоцінка цінностей.
Побудова і розвиток держави як цивілізованого члена світового
співтовариства неможлива без патріотичного виховання її громадян.
Патріотизм у світовій науковій літературі визначається як одне із
найглибших і найбільш стійких людських почуттів. Упродовж практично
усього ХХ ст.. робота національно свідомої інтелігенції по прищепленню
молоді українського патріотизму зустрічала не тільки сильну протидію з
боку органів державної влади, але й суттєвий психологічний опір самого
населення [2,с.65]. За роки державної незалежності у східних і південних
регіонах країни цей опір не тільки не ослаб, але й подекуди набирає
агресивних форм. Тим більше, що проблема національного та патріотичного
виховання на практиці нерідко зводиться до бюрократичних заходів на
зразок тих, якими відзначались колись революційні свята та дні
народження вождів. Тому, своєчасним і важливим є визначення конкретних
цілей і завдань патріотичного виховання, моделювання виховного простору
з метою забезпечення самовизначення особистості, створення умов для її
самореалізації.
Прийняття Верховною Радою Закону України – « Про загальнодержавну
програму патріотичного виховання молоді на 2004 – 2008 роки» [1] змушує
звернутися для цієї проблематики. Програма патріотичного виховання
молоді занадто декларативна. Механізм реалізації цих завдань на практиці
не підкріплені ні фінансово, ні організаційно. Україні об’єктивно
необхідна ґрунтовна і послідовна політика патріотичного виховання.
Патріотизм і патріотичне виховання в Україні мають глибокі історичні
корені і традиції. Розвиток цього процесу має конкретні етапи, логічно
пов’язані з періодизацією історії української держави.
Перший етап умовно можна назвати – князівським патріотизмом, що
знаходить основне вираження в сімейно-родинних відносинах, розвитку
традицій культу і предків. Ця основа патріотичного виховання важлива
тим, що в цей час зіставлялись основні мотиви й стимули цього процесу,
що виражаються головним чином у розрізненості, роздробленості князівств,
у постійній наявності зовнішньої загрози.
Другий етап – це – православно-державний патріотизм. На цьому етапі
закладаються основні підвалини й менталітет українського народу,
з’являються спочатку окремі фрагменти системи патріотичного виховання, а
потім і увесь її каркас.
Третій етап – це – радянський патріотизм, характерний тим, що виховання
патріотизму набуває тотального характеру, доповнюється
політизовано-ідеологічним змістом, збільшується кількістю агентів і
каналів впливу. Кількість же основних структурних елементів системи
патріотичного виховання не змінюється , відбувається лише якісна зміна
деяких з них – наприклад, православ’я – комуністичною ідеологією.
Четвертий етап – український патріотизм, епоха якого почалася після
розпаду Радянського Союзу триває донині. Цей процес має ряд труднощів і
особливостей свого розвитку.
Сьогодні основною метою патріотичного виховання є формування
морально-політичних, професійних, психологічних і фізичних факторів, що
визначають усвідомлене прагнення особистості, соціальної групи до
патріотичної діяльності. Патріотичне виховання починається з пізнання
цінності Батьківщини [3,с.28]. Тому одним з найважливіших завдань
сучасної освіти є формування понять Батьківщина та Вітчизна. Батьківщина
містить у собі все різноманіття соціальних і природних факторів, що
поєднуються поняттям батьківщина, мікрорайон, або села, місто, район. У
процесі свого розвитку людина поступово усвідомлює свою приналежність до
родини, колективу, класу, школи, народу. Вершиною патріотичного
виховання є усвідомлення себе громадянином України [4,с.159].
j l ~
( У пострадянській Україні ідеологічна робота в колишньому її виді
виявилася згорнутою, втратила властивий їй раніше системний характер. І
це цілком зрозуміло, тому, що змінилися всі ідеологічні конструкції
державного фундаменту. Але помилкою було б думати, що ідеологічна робота
й сам виховний процес зникли зовсім. Просто ці підходи й цінності, на
основі яких вони почали будуватися, ішли врозріз із інтегрованою,
консолідованою системою духовних цінностей більшості українців, і ця
обставина не дозволяла набувати їм явних форм. У результаті створювалася
видимість відсутності ідейної основи виховання, його цільової
спрямованості, методологічних та ідеологічних орієнтирів певного русла і
фарватеру [5,с.75].
Основними напрямками патріотичного виховання стають:
ставлення до держави _ державно-патріотичне виховання, орієнтоване на
національні інтереси, патріотизм, почуття відданості);
ставлення до суспільства ( громадянське виховання, орієнтоване на
виховання соціальних якостей особистості – громадянськості, поваги до
закону, соціальної активності, відповідальності[6, с.3];
ставлення до культури ( повага до культурних цінностей і досягнень,
виховання духовності, національної самобутності);
ставлення до професії ( розуміння суспільної значимості своєї професії,
відповідальність за якість своєї праці);
ставлення до своєї власної особистості як унікальної цінності.
Відповідно до цієї моделі Україна розглядається як держава із
самобутньою національною і політичною культурою, з особливим українським
національним характером, неповторною специфікою українського. Формування
нової української ідентичності означає побудову нової політично сильної
й економічно багатої української держави, із збереженням кращих традицій
української національної й політичної культури.
Формування патріотизму – це процес, що має лише відносну завершеність на
кожному своєму етапі. З віком цей процес лише видозмінюється в тому
розумінні, що в ньому все більшу роль починають відігравати вже
сформовані риси, установки, орієнтації людини, а вплив нових життєвих
ситуацій, нових ідей неминуче переломлюється через грані вже сформованої
особистості.
Таким чином, політичні перетворення, які відбуваються в українській
державі, необхідність гуманістичної спрямованості суспільного розвитку,
зміна ідеологічних орієнтирів, перетворення в економічному житті,
впровадження ринкових механізмів вимагають як основу патріотичного
виховання сучасного педагогічного процесу формування вільної, активної
і головне, творчої особистості, яка здатна не лише правильно
зорієнтуватися в нових умовах, досягти повної реалізації власних
здібностей та можливостей, а здійснити цілеспрямовані перетворення
навколишньої дійсності на користь всього суспільства.
Використана література:
Постанова Верховної Ради України від 22.09.2004 року № 2033-1У «Про
прийняття за основу проекту Закону України про Загальнодержавну програму
патріотичного виховання молоді на 2004-2008 роки»
Андреева Т.М. Социальная психология.-М МГУ, 1980.-с.415
Арефьева Т.М. Общество, Познане, практика. –М.,Мысль, 1988.- с.204
Безпалько Т.Г. Патріотичне виховання учнів у системі історичного
краєзнавства /Т.Г.Безпалько, Л.Г.Лис// Історичне краєзнавство в системі
освіти України: здобутки, проблеми, перспективи:
Наук.збірник.-Камянець-Подільський,2002.-с.158-161.
Виховання національно свідомого, патріотично зорієнтованого молодого
покоління, створення умов для його розвитку як чинник забезпечення
національних інтересів України: інформаційно-аналітичні матеріали /Кол.
Авторів В.Головенько та О.Яременко (керівники) та ін.-К: Державний
інститут проблем сім’ї та молоді, 2003.-с.191.
Чорна К. Громадянське виховання – нагальна потреба України //Освіта
Укараїни.-2000.-20грудня.с.5
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
