Литвин Тетяна Олександрівна. Основні форми диференціації та їх використання у навчальних закладах.

Учитель математики Валявської ЗОШ І-ІІІ ступенів Городищенського району
Литвин Тетяна Олександрівна

Основні форми диференціації та їх використання

у навчальних закладах

Анотація

Визначено сутність диференціації навчання, її форми, більш детально
розглянуто технологію рівневої диференціації як сукупності форм і
методів навчання.

Педагог повинен пам’ятати, що кожна дитина неповторна, вона має свій
індивідуальний темп росту і розвитку, свій індивідуальний спосіб
навчання. Тому надзвичайно важливо створити такі умови, які сприяли б
навчанню відповідно до рівня розвитку, забезпечували б у процесі
навчання дальший розвиток здібностей та інтересів школярів.

Одним із головних шляхів реалізації цих завдань є диференціація.
Диференціація як принцип навчання в школі передбачає таку організацію
роботи на уроці, коли одному або групі учнів учитель пропонує в певній
системі посильні завдання різної складності й цим самим створює
сприятливі умови для розвитку і навчання кожного.

Думку про необхідність диференційованого підходу до навчальної
діяльності школярів не раз висловлював у своїх працях В.О.Сухомлинський.
До кожного учня треба підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно
дати тільки для нього призначене завдання. На основі цього здійснюється
вибір та розробка педагогічних впливів і реалізація їх
навчально-виховному процесі.

Провідне місце в організації навчально-виховної роботи на уроках
математики займають індивідуальні, парні та групові форми занять.

Про суть диференційованого навчання учнів відзначається і в
психологічній, і в дидактичній літературі. Так, більше трьох століть
тому Я.А. Каменській із властивою йому проникливістю писав, що той
наставник досягне успіху, який викладатиме відповідно до ступеня
сприйняття. Багаторічний досвід роботи дозволяє зробити висновок, що
диференційовані завдання передбачають індивідуальну роботу з усіма
категоріями учнів, конкретну допомогу кожному для максимального розвитку
його розумових здібностей, дають змогу одночасно працювати з учнями
різного рівня готовності до навчальної діяльності.

У зв’язку з впровадженням нових критеріїв оцінювання навчальних
досягнень учнів в основу системи навчання був покладений рівневий підхід
і технологія рівневої диференціації як сукупність форм і методів
навчання, що враховують індивідуальні особливості учня, його потреби та
інтереси.

Рівнева диференціація навчання на уроках математики є запорукою розвитку
дітей з різними здібностями й інтересами.

Рівнева диференціація навчання передбачає групову діяльність учнів у
навчальному процесі. Така діяльність дає змогу індивідуалізувати процес
навчання, створити умови для спілкування. Взаємний контакт школярів у
процесі виконання завдань сприяє встановленню колективних стосунків,
формуванню почуття обов’язку та відповідальності за спільну працю. Під
час роботи в групі учні мають можливість відразу з’ясовувати незрозумілі
для себе питання, своєчасно виправляти помилки, допущені в процесі
розв’язування вправ, вчитися вислуховувати думку свого товариша,
відстоювати та обґрунтовувати правильність власних суджень, приймати
рішення.

В умовах класно-урочистої системи навчання рівнева диференціація постає
ефективним засобом формування в учнів самооцінки та самоконтролю.

До основних принципів рівневої диференціації віднесемо такі:

виділення і відкритого пред’явлення учням результатів навчальних
досягнення (за рівнями);

“ножиць” між рівнями вимог і навчання: рівень вимог має бути вищим за
рівень навчальних досягнень;

формування опори: в усіх учнів класу на уроках математики незалежно від
їхніх здібностей і навчальних можливостей повинні бути сформовані опорні
знання та вміння;

послідовності у просуванні за рівнями навчання;

індивідуалізації, який дає змогу враховувати індивідуальний темп
просування в навчанні;

відповідності між змістом, контролем та оцінкою;

добровільності у виборі рівня навчання: кожен учень добровільно вибирає
рівень засвоєння навчального матеріалу.

Застосування рівневої диференціації дає змогу кожному учню працювати на
будь-якому рівні навчальних досягнень і здобути відповідні результати.

» h;

h;

» h;

h;

,

dha$gd;

ає не тільки обов’язки (зокрема, засвоїти матеріал на відповідному
рівні), а й право, найважливішим із яких є право вибору – отримати
відповідно до своїх здібностей і нахилів підвищену підготовку з предмета
чи обмежитись середнім або достатній рівнями засвоєння матеріалу.

Отже, вчитель організовує навчання на всіх чотирьох рівнях навчання
досягнень (початковий, середній, достатній та високий), а учень сам
вибирає рівень засвоєння навчального матеріалу.

Серед позитивних результатів рівневої диференціації слід назвати такі:

зменшення навантаження на дітей, які інколи не тільки з соціальних, а й
з фізіологічних причин не можуть опанувати високий рівень навчальних
досягнень;

отримання кожним учнем потрібного саме йому змісту навчання математики;

зникнення страху учня перед оцінюванням;

Рівнева диференціація навчання передбачає:

збільшення кількості вправ, які потрібно виконати, та забезпечення
розвивального характеру навчання;

відмову від авторитарного навчання;

свободу вибору кожним учнем рівня навчальних досягнень;

використання різних форм роботи.

Для успішного проведення диференційованого навчання вчителю необхідно:

вивчити індивідуальні особливості та навчальні можливості учнів;

визначити критерії об’єднання учнів у групи;

використовувати й удосконалювати здібності і навички учнів у груповій та
індивідуальній роботі;

систематично й об’єктивно аналізувати роботу учнів;

планувати діяльність учнів з формування в них навичок самостійної
діяльності і вміння керувати власним навчальним процесом;

відмовлятися від малоефективних прийомів організації навчання. заміняючи
їх раціональнішими за даних умов;

здійснювати постійний зворотний зв’язок на уроці;

вміло використовувати засоби заохочення тощо.

Ефективною формою реалізації рівневої диференціації є об’єднання дітей у
групи з урахуванням їх самооцінки. У кожній групі слід пропонувати учням
добірку завдань на вибір. Тоді кожний учень має просуватися від зони
найближчого розвитку до зони актуального розвитку. Така організація
роботи можлива, якщо вчитель знає мотивацію навчання кожного учня, а
також рівень засвоєння кожним попереднього матеріалу. Оскільки в
диференційованих завданнях прискорюється період від дій у співпраці з
учителем до частково або повністю самостійної роботи, то слід
цілеспрямовано формувати в учнів уміння і навички працювати самостійно.

Групова робота базується на соціально-типових, спільних властивостях
(особливостях, якостях, характеристиках) притаманних групі учнів як
частині класу, і характеризується можливістю виконання спільних або
індивідуальних рівневих завдань. Диференціація може здійснюватися за
обсягом або змістом матеріалу, мірою допомоги вчителя та іншими
ознаками. Групи учнів не постійні, їх кількісний і якісний склад може
змінюватися залежно від рівня досягнень учнів, змісту теми тощо.
Об’єднуючи учнів у групи, вчитель одержує можливість організувати
навчання різне за змістом, рівнем складності, обсягом завдань, тобто
враховує індивідуальні запити школярів за певних умов.

У процесі використання диференційованих завдань необхідно здійснювати
поступовий перехід від колективних форм роботи учнів до частково
самостійних і повністю самостійних у межах уроку або системи уроків.
Такий підхід дає можливість учням брати участь у виконанні завдань,
складність яких зростає.

Узагальнення власних напрацювань і досвіду інших дає змогу виділити
сукупність педагогічних вимог до роботи вчителю, за яких навчання на
різних рівнях стає ефективним. Учителю необхідно:

враховувати загальну готовність учнів до наступної діяльності;

передбачати труднощі, які можуть виникнути в учнів під час засвоєння
матеріалу;

використовувати диференційовані завдання індивідуального та групового
характеру в системі уроків;

проводити перспективний аналіз діяльності власної та учнів: з якою метою
планується виконання тих чи інших завдань, чому їх треба виконувати саме
на даному етапі уроку, як продовжити розпочату роботу на наступних
уроках.

Диференційоване навчання – це один із способів досягнення всіма дітьми
загальноосвітньої мети у навчанні з урахуванням їх індивідуальних
особливостей.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *