Креативність і прагматизм для сучасної освіти (реферат)

Реферат на тему:

Креативність і прагматизм для сучасної освіти

Аналізуються проблеми і вимоги до сучасної вищої освіти як важливої
складової стратегічного розвитку суспільства. Акцентуються такі складові
якості освіти, як діалогічність, креативність, інноваційність,
прагматизм.

Якість української вищої освіти — питання національної безпеки, адже за
роки незалежності ми поки що не зуміли не лише переламати тенденцію
знецінення освіти, але й не змогли утвердити на практиці давній постулат
про силу знань. На відміну від багатьох розвинутих держав, у сучасній
Україні далеко не завжди знання та креативність стають запорукою
успішності. Занадто часто супутниками успіху є протекціонізм, кумівство,
блат, шахрайство та корупція. Такі похмурі реалії вимагають розглядати
якість освіти як таку, що може реалізуватись тільки тоді, коли в єдине
річище зійдуться процеси: а) побудови громадянського суспільства в
загальнодержавному сенсі та б) комплексна і системна робота вищої школи
над удосконаленням процесів гарантування і забезпечення якості.

Поняття якості в освіті значною мірою відображає регіональні,
соціокультурні, політичні, часом — глобальні особливості бачення
проблеми, яка охоплює аспекти комплексності, динамічності, історичної
зумовленості; суть якості часто визначається не лише через зміст,
наповнення, а й через відсутність, нестачу, брак. Актуальним сьогодні є
філософське осмислення проблеми якості у вищій освіті, рефлексія тих
чинників, які здатні сформулювати важливі складові сучасної освітянської
політики. Одними із важливих чинників є феномен креативності як
обов’язковий атрибут знань, що набуває людина в процесі навчання,
діалогічність суб’єктів освітнього процесу та прагматизм підходів.

Відомий американський футуролог, президент Центру громад майбутнього
(Center for Communities of the Future) Рік Смайєр справедливо вказує на
те, що ми живемо в час, коли «минуле не є хорошим провісником
майбутнього» і тому «нам потрібно змістити акцент від минулого
впевненості і ясних результатів до майбутнього, яке потребує примирення
з непевністю та двозначністю»; для вищої освіти буде дуже важливо
«усвідомити, що їй необхідно допомагати студентам розпізнавати тенденції
і слабкі сигнали майбутнього, бачити новоявлені моделі та зв’язки,
розвивати емоційні вміння задля спроби стати справді креативними» [8].
Економіка та суспільство креативних знань, на переконання Р. Смайєра, —
є нашою перспективою, тим майбутнім, у якому ризиковано бути «освіченою»
людиною, бо «ніхто не зможе достатньо в чомусь «розібратись» до того, як
перед його ж очима не зміниться контекст».

Креативність — синонім інноваційності, поняття, яке визначає здатність
особистості до продукування принципово нового, духовного і
матеріального, це елемент розвитку культури, важливий чинник творення
самобутності нації. Якість освіти в майбутньому має визначатись саме
спроможністю навчального закладу створювати умови для розвитку
нетрадиційного мислення, вміння адаптуватись і згодом перетворювати
середовище. Принцип креативності «полягає у максимальній орієнтації на
творче начало у навчальній діяльності, засвоєнні власного досвіду
творчої діяльності» [6]. При цьому в результаті навчально-педагогічного
впливу має формуватись гуманна особистість, яка вміє, відстоюючи свою
неповторність, толерувати розмаїття оточуючого соціального, політичного
та економічного середовища. Існування людини має стати успішною
життєтворчістю, що можливе, зокрема, і за умови добору для навчального
процесу тих знань, які є, як висловився С. Ф. Клепко, «довготривалими
цінностями» [4, с. 80].

Із сучасного аксіологічного та дидактико-методологічного меню педагог
вищої школи найчастіше вдається до того, що знайоме, перевірене часом, а
значить, як іноді вважається, надійне і ефективне. Такий підхід,
насправді, сьогодні не лише застарів, але й приховує ряд небезпек.
Найпершою з них є досі незборима монологічність, що нерідко характеризує
як мислення і світогляд викладача, так і методику добору і викладання
матеріалу. Наслідком монологічності є усування від навчального процесу
одного із його основних суб’єктів: студента, який часто втрачає шанси
пізнати синергетичні зв’язки конкретної дисципліни у системі власного
практичного і наукового світогляду. Креативність — це продукт
діалогічності, це та іскра, що виникає від притирання двох, трьох,
багатьох бачень, свідомостей, це інновація думки, що стоїть на
фундаменті поліфонічного інформаційного континууму. Сучасність (а
значить, якість) вищої освіти має визначатись відсутністю диктату навіть
професора чи академіка. Адже неприйняте знання чи недоведена концепція
можуть стати просто купкою певних даних, яка ніколи не сприятиме
народженню і зростанню чогось нового, унікального.

Необхідна вищій школі діалогічність має формувати людину мислячу, для
якої конформізм є антицінністю, а диктат наставника — образою. Сучасний
студент не має бути ані фанатом, ані нігілістом, скоріше — критиком,
який, щоб сперечатися чи висловлювати сумнів, ґрунтовно готується. «Ті,
хто сперечаються, завжди опиняються в різних планах. Критикувати —
значить просто констатувати, що старий концепт, занурений у нове
середовище, зникає, втрачає свої складові або ж набуває інших, які його
перетворюють» [3, с. 41]. «Чим більше питань, тим менше догматизму і
більше творчості» [7, с. 16 — 17].

Слід відзначити, що студентська молодь сучасної України — це все-таки
носії елементів нового, ноосферного мислення, яке виявляє свій поки
зародковий стан у бажанні подолати розгубленість і хаос, які сталися
внаслідок не просто зміщення, а немовби перенесення ціннісних координат
буття людини. Поширені явища невпевненості в правильності вибраного
фаху, невизначеності щодо майбутнього кар’єрного становлення та росту,
відчуття незадоволеності змістом та формою вищої освіти спричиняють все
помітніші явища протестної самоорганізації. Відбувається первинна
концентрація енергії, але не руйнівної, а творчої, яка з`явилась від
втоми чекання і споглядання, яка невпинно зростає, бо живиться
прикладами успішного «селфмейду» уже не одиниць, а десятків і сотень
молодих людей. Намагання самому створювати умови, впливати на процеси,
стати учасником, не пропустити, перегнати, — все це починає домінувати
над вірою у вищу владу, очікуванням манни небесної, триманням за нитку
долі і т. п.

Новою релігією стає прагматизм. Сьогодні він потрібний, щоб врятувати
суспільство від розколу, щоб поставити державу на тверду колію
прогресивного руху, щоб віднайти себе і збагнути незаперечну цінність і
унікальність власного життя. Прагматизм лякає покоління комсомольських
відчайдухів і комуністичних романтиків, порядних і не дуже
ідолопоклонників, яким колись власна широта душевна завадила побачити
зяючу діру нових соціально-історичних обставин, яка нещадно поглинула
істинну суть добрих старих ідеалів та лозунгів.

hA4

hA4

hA4

творчість має стати прагматичною. Це зовсім не заперечує ні
фундаментальних цінностей, ні мистецтва, ні навіть такої важливої
складової, як ірраціональне знання. Прагматизм XXI ст. — це чітке
бачення реального, гостре передчуття майбутнього, духовність, закон і
відповідальність за себе і ближнього. Жорстка конкуренція між державами,
ідеологіями, ринками, релігіями і т. д., — це і є сучасна реальність, це
виклик для кожного, хто хоче достойного життя. Саме тому державна
політика у галузі вищої освіти має формуватись людьми, які усвідомлюють
справжню вагу освіти в стратегії розвитку держави. Викладач і студент
повинні бачити себе не найнижчими елементами в суспільній ієрархії, а
важливими творцями майбутнього, не лише далекого, але й найближчого.
Тільки тоді можна говорити про справжню якість освіти, в якій знання і
практична діяльність людини, особливо майбутнього фахівця, хоча і
розглядаються як «ізольовані сутності, все ж таки не мають ніякого
смислу один без одного; вони самі світяться один у другому, кожне з них
світиться у своєму іншому» [2, с 184]. Якісна освіта нашого часу — це
освітлення духу та розуму людини, це просвітлення і пробудження того ще
не займаного потенціалу творчості та мудрості, який може проявитись
разом із відродженням гуманності.

Якість освіти, за загальним визначенням феномену якості Г. Гегелем,
контролюється моментом її зняття, тобто є її виходом за власні межі,
оскільки вона «у своїй суті обтяжена запереченням, буттям-для-іншого».
Таким іншим є продуктивна діяльність людини. Висока якість сучасної
професійної освіти, є сенс думати, обтяжена саме інноваційною або
творчою діяльністю. Якщо ж випускники сучасних ВНЗ не проявляють такої
діяльності, то освіта неякісна.

Це означає, що для інформаційної доби життєдіяльності світової спільноти
дійсно потрібна освіта іншої якості, оскільки технічна складова фахової
підготовки поступається гуманітарній і на перше місце виходить людина як
універсальний суб’єкт нашого буття.

Отже, за умов переходу суспільства від техногенного до гуманітарного
розвитку, якість освіти має проявити свою іншу властивість — створювати
інноваційно-інформаційне суспільство і наближувати, таким чином, світову
спільноту до інформаційної цивілізації.

Як бачимо, якість освіти, по-перше, має конкретно-історичне визначення;
а по-друге, сьогодні вона визначається наявністю енергоінформаційного
потенціалу, що забезпечує розвиток людини в інформаційній фазі саморуху
світової спільноти; по-третє, матеріалізується специфічним продуктом
-суспільством знань.

При цьому нова властивість якості знань — перехід від розбудови
індустріального суспільства до створення суспільства знань, — свідчить
про те, ще властивість цього феномену належить до того, що якість освіти
є феноменом «у собі; оскільки разом зі своєю властивістю змінюється й
сама якість» [2, с 187] освіти як визначення.

Це означає, що суспільство знань іманентно покладено у зміст нової
якості освіти, тобто виступає у бутті як його атрибутивна властивість.
На практиці це означає, що більш якісна освіта буде спостерігатися у тих
країнах, що швидше за інших будуть переходити до
інноваційно-інформаційної парадигми соціального розвитку.

У книзі «Науково-освітній потенціал нації: погляд у XXI століття» (авт.
кол.: В. Литвин (кер.), В. Андрущенко, А. Гуржій та ін.) якість освіти
подається як основна мета здійснюваних і майбутніх перетворень. Якісна
освіта, на думку авторів, має долати проблеми основних складових
розвитку освіти і задовольняти три вимоги: 1) не лише давати знання,
формувати уміння і навички, але й вчити способів практичної діяльності,
допомагати в здобутті творчого досвіду, коригувати ціннісні орієнтації
особистості; 2) вчити гуманно й ефективно, коли немає місця для
авторитарності, коли в результаті формується не конформіст,
пристосуванець, а людина — здатна до самостійної та відповідальної
поведінки на основі свідомого ставлення до дійсності; 3) гарантувати
технічну і технологічну забезпеченість навчальною процесу [5, с. 222 —
223].

Сьогодні все більше науковців вважають, що підвищення якості вищої
освіти прямо пов’язане із академічними свободами, повагою до прав
людини, а також необхідністю забезпечення автономності, самоврядування
вищого навчального закладу. Україна не має іншого шляху, ніж перехід від
прямого бюрократичного контролю вищої освіти до механізмів державного
нагляду, в основі якого оцінка результатів. Зростаюча автономія вузів
матиме позитивні наслідки за умови прозорості та підзвітності у
здійсненні навчально-виховного процесу, а також комплексу
адміністративної і економічної діяльності вишу.

Україна повинна активно формувати власні пріоритети і намагатись не
втратити своїх переваг у протистоянні тенденцій глобалізації та
регіоналізації. Мета участі України у Болонському процесі має
спрямовуватись лише на підвищення якості і конкурентоздатності вищої
освіти, має виходити з таких потенційно позитивних передумов, як 1)
користь від інтеграції в європейський освітній простір; 2) однаковість
вимог та рівність можливостей; 3) прозорість, єдність критеріїв; 4)
збільшення можливостей праці і капіталу та ін. [1, с. 12-13].

Масовість і зростаюча доступність вищої освіти не повинні шкодити
якості. Мають бути створені умови забезпечення та гарантування якості
вищої освіти. Не обійтися в цьому питанні без організації діяльності
незалежних агентств, які б могли стати важливим елементом системи
контролю за виконанням мінімуму, закладеного у нових стандартах освіти.

Створенню національної системи забезпечення якості має передувати широке
обговорення і підведення світоглядної основи, аксіологічного фундаменту
під стратегію і план подальшої освітянської та державної політики.

Література

Большаков В., Нейковський С. Болонський процес: плюси і мінуси //
Інформаційний вісник АН ВШ України. 2007. № 2, С. 46-52.

Гегель Г. Наука логики. В 3 т. М., 1970. Т.1.

Делез Ж, Гваттари Ф. Что такое философия? М.; С.Пб., 1998.

Клепко С.Ф. Інтегративна освіта і поліморфізм знання. — К.; Харків,
1998.

Науково-освітній потенціал нації: погляд у XXI століття / Авт. кол.:
В.Литвин (кер.), В.Андрущенко, А.Гуржій та ін. — К., 2004.

Павлюк Р.О. Креативність як складова частина професійної підготовки
майбутніх учителів//

URL http://www.rusnauka.com/16_NPM_2007/Pedagogica/22154.doc.htm (8
лютого 2008).

Скотний В.Г. Філософія: історичний і систематичний курс. — К., 2005.

Rick Smyre. On Searching for New Genes: A 21st Century DNA for Higher
Education // URL http://www.newhorizons.org/future/smyre4.htm (8 лютого
2008).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *