Коваленко Алла Сергіївна ‘Педагогічна етика вихователя дошкільного закладу’ 

Коваленко Людмила В’ячеславівна,

соціальний педагог

Козацької загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів

Звенигородської РДА

Черкаської області

ПРОФІЛАКТИКА ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПЕДАГОГІЧНОГО ПРАЦІВНИКА

«Треба розуміти одне одного, поважати,

прощати і любити.»

Януш Корчак «Правила життя»

Професійне вигорання — це синдром, що розвивається на основі
неперервного впливу на людину стресових ситуацій і призводить, до
інтелектуальної, душевної і фізичної перевтоми та виснаження.
Педагогічну діяльність відзначає висока емоційна напруженість. Емоційні
фактори діяльності педагога важко навіть перелічити, але відомо, що по
своїй природі вони можуть бути як об’єктивними, так і суб’єктивними. А
якщо педагог дотримується всіх інструкцій та розпоряджень, то він
повинен виконувати більш як 100 трудових функцій. Поступово формується
відчуття постійної невдалості, психологічної беззмістовності професійної
діяльності. Так, вивчаючи фактори педагогічної дезадаптації, М.О.
Беребін приводить наступні дані: серед 7300 обстежених педагогів ризик
патології серцево-судинної системи відмічено у 29,4%; захворювання судин
головного мозку у 37,2%; 57,8% досліджуваних мають порушення діяльності
шлунково-кишкового тракту. Вищеназвана соматична патологія
супроводжується клінікою неврозоподібних порушень. Власне, нервові
розлади було виявлено у 60-70% випадків.

Наведена картина здоров’я учительства, на думку В.В. Бойко, великою
мірою обумовлюється психологічною перенапругою професійних буднів.
Тривожність, депресія, емоційна ригідність та спустошеність – така ціна
відповідальності вихователя. Виникає питання: як може впливати на
підростаюче покоління людина приречена на такі страждання? Тому з метою
економії власних енергоресурсів, педагоги вдаються до різних механізмів
психологічного захисту, або, принаймні, вимушені на емоційне вигорання.
Треба сказати, незважаючи на те, що термін «професійне вигорання»
вважають не суто науковим, за ним стоять достатньо серйозні психологічні
та психофізіологічні реалії, які мають свої причини, форми прояву,
наслідки .

Професійне вигорання являє собою набутий стереотип емоційної, частіше
всього професійної поведінки. Вигорання частково функціональний
стереотип, оскільки дозволяє людині дозувати та економно витрачати
енергетичні ресурси. В той же час, можуть виникати його дисфункціональні
наслідки, коли вигорання негативно відбивається на виконанні професійної
діяльності та стосунках з партнерами.

Вперше термін «вигорання» було введено американським психіатром Х.
Фрейденбергом у 1974 р. як характеристика психічного стану здорових
людей, які знаходилися в інтенсивному спілкуванні з клієнтами при
наданні їм професійної допомоги. Спочатку під «вигоранням» розуміли стан
знесилення з почуттям власної безпорадності, потім воно стало змістовно
неоднозначним, що привело до значних ускладнень в його вивченні.
Узагальнюючи чисельні визначення терміну «вигорання», виділили три
головних компоненти: емоційне та/або фізичне знесилення,
деперсоналізація, знижена робоча продуктивність. У теперішній час
переважає розуміння феномену вигорання як багатомірного конструкту,
набору негативних психічних переживань, фізичного, емоційного та
розумового знесилення від довгострокової напруги, пов’язаної з
міжособистісними стосунками, які супроводжуються емоційною насиченістю
та когнітивною складністю.

У вітчизняній психології найбільш відомі узагальнення відносно даної
проблеми представлені у роботах Г.М. Видай, Т.В. Зайчикової, В.І.
Ковальчук, Г.В. Ложкіна,. На думку авторів, існує деяка плутанина у
визначенні понять «перенапруга», «вигорання» та «перевтома», тому вони
пропонують власні інтерпретації. Так, „вигорання” являє собою
психофізіологічну реакцію, обумовлену частковими, іноді надмірними, але,
як правило, малоефективними зусиллями, направленими на задоволення
трудових потреб. Вигорання супроводжується психологічним, емоційним, а
інколи і фізичним відходом від активності у відповідь на надмірний стрес
або незадоволеність .

До складу феномена входять наступні структурні компоненти: емоційне
виснаження, деперсоналізація, редукція професійних досягнень.
Запропоновані три компоненти вигорання в деякій мірі відбивають
специфіку того професійного середовища, у якому було виявлено цей
феномен. Тому професійне вигорання розуміють як професійну кризу,
пов’язану з роботою у цілому, а не тільки з міжособистісними стосунками.
Це надає можливість припустити, що суперечливі питання та проблеми, що
виникають при аналізі впливу окремих незалежних факторів на вигорання,
можуть бути відбиттям сукупного впливу професії, її соціального статусу,
престижу у суспільстві та інших характеристик. Внутрішньопрофесійні
відмінності у вигоранні також цікаві. Наприклад, учителя навчальних
класів мають більш високий рівень вигорання порівняно з колегами зі
старших класів, викладачі музики більш схильні до вигорання, ніж
викладачі математики, вихователі дитячих садків меньш підлеглі проявам
даного синдрому у зрівнянні з вихователями інтернатів та ін.

Таким чином, ми не можемо заперечувати величезне значення для людини
простору та часу, у якому протікає його життєдіяльність і від яких, в
основному, залежить його стан. Порушення, обмеження простору,
відсутність вільного бюджету часу, на нашу думку, сприяють професійному
вигоранню, впливають на активність життєдіяльності та загальний
емоційний та фізичний стан.

Існує три стадії професійного вигорання

Перша стадія. Всі ознаки та симптоми проявляються в легкій формі через
турботу про себе, наприклад, шляхом організації частіших перерв у
роботі. Починається забування якихось робочих моментів (наприклад,
невнесення потрібного запису в документацію). Зазвичай на ці
першочергові симптоми мало хто звертає увагу. В залежності від характеру
діяльності, сили нервово-психологічних навантажень і особистісних
характеристик спеціаліста, перша стадія може тривати три — п’ять років.

Друга стадія. Спостерігається зниження інтересу до роботи, потреби в
спілкуванні (в тому числі, і з близькими): «не хочеться бачити» тих, з
ким спеціаліст працює, «в четвер відчуття, що вже п’ятниця», «тиждень
триває нескінченно», прогресування апатії до кінця тижня, поява стійких
соматичних симптомів (немає сил, енергії, особливо, вкінці тижня,
головні болі по вечорах, «мертвий сон, без сновидінь», збільшення
кількості простудних захворювань, підвищена дратівливість, людина
«заводиться», як кажуть, з півоберта, хоча раніше подібного вона за
собою не помічала. Симптоми проявляються регулярніше, мають затяжний
характер і важко піддаються корекції. Людина може почувати себе
виснаженою після гарного сну і навіть після вихідних. Тривалість даної
стадії, в середньому, від п’яти до п’ятнадцяти років. :

Третя стадія. Ознаки і симптоми третьої стадії вигорання є хронічними.
Можуть розвиватися фізичні і психологічні проблеми типу язв і депресій.
Людина може почати сумніватись в цінності своєї роботи, професії та
самого життя. Характерна повна втрата інтересу до роботи і життя
взагалі, емоційна байдужість, отупіння, відчуття постійної відсутності
сил. Спостерігаються порушення нам’яті і уваги, порушення сну,
особистісні зміни. Людина прагне до усамітнення. На цій стадії
приємнішими є контакти з тваринами і природою, ніж з людьми. Заключна
стадія — повне згорання:, яке часто переростає в повну відразу до всього
на світі. Стадія може тривати від десяти до двадцяти років.

????i??

???Симптоми, з яких складається синдром професійного вигорання

Їх умовно можна поділити на три основні групи: психофізичні,
соціально-психологічні і поведінкові.

До психофізичних симптомів:

почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку,
відразу ж після сну (симптом хронічної втоми);

відчуття емоційного і фізичного виснаження; зниження сприйнятливості і
реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції
цікавості та страху);

загальна астепізація (слабість, зниження активності і енергії,
погіршення біохімії крові і гормональних показників);

часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового
тракту;

різка втрата чи різке збільшення ваги;

повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім
ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3
год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати на
роботу);

постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього
дня;

задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні;

помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості:
погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних
відчуттів.

До соціально-психологічних симптомів:

байдужність, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус,
почуття пригніченості);

підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові
«зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування,
«відхід у себе»);

постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації
причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому);

почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття,
що «щось не так. як треба»);

почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде» чи з
чимось не вдасться впоратися;

загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу
«Як не намагайся, всеодно нічого не вийде»).

До поведінкових симптомів:

відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все
складніше і складніше;

співробітник помітно змінює спій робочий режим дня (рано приходить на
роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);

незалежно від об’єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу
додому, але вдома її не робить;

керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини
для пояснень собі й іншим;

відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи,
байдужість до результатів;

невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних
деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване
чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;

дистанціювапня від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної
критичності;

зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок,
вживання наркотиків.

Фактори, які впливають на вигорання

На даний момент немає однозначної відповіді на запитання про те. що ж є
головним у виникненні професійного вигорання, що є основною причиною —
особистісні характеристики людини чи організаційні.

При професійному вигоранні вам ніколи не принесе полегшення

•Активний «відпочинок» біля телевізора.

• Спроба обвинуватити у своїх невдачах інших.

• Сплески бурхливих емоцій зі сльозами і голосіннями.

• Бажання усамітнитися, щоб «плекати» свій поганий настрій.

• Снодійне.

Існує 10 способів профілактики професійного вигорання та професійної
діяльності педагогічних працівників З’ясуйте, що саме вас тривожить і
зачіпає за живе.

Психологи стверджують: проблема, витягнута з підсвідомості, — вже
наполовину вирішена, для цього зовсім необов’язково йти до
психоаналітика. Розкажіть про те, що вас турбує, близькій людині. Це
особливий психологічний прийом: проаналізувавши свою проблему вголос, ви
доберетеся до кореня своїх проблем і знайдете вихід із ситуації.

Не вдавайте з себе бідну ягничку. Перше, що рекомендують зробити
психологи, коли в черговий раз захочеться розвинути з дріб’язкової
проблеми маленьку трагедію, слід знайти людину, якій живеться набагато
гірше, і допомогти їй.

Сплануйте свій день. Учені помітили, що для людини, стан якої
наближається до стресового, час прискорює свій біг. Тому вона відчуває
непомірну завантаженість і нестачу часу. Упоратися з перевантаженнями
елементарно: розпишіть свої дії, розподіливши за ступенем важливості, і
виконуйте свій план.

Не згущуйте хмари. Люди, схильні до стресових реакцій, будь-яку проблему
роздувають до масштабів всесвітньої катастрофи. Насправді жахливі
обставини в нашому житті трапляються нечасто. Тому викиньте, з голови
надумані проблеми, а також ті, які ви не в змозі вирішити.

Навчіться керувати своїми емоціями. Наш мозок викидає гормони стресу на
будь-які подразники, що загрожують цінному спокою. При цьому йому зовсім
байдуже, реальні вони чи вигадані. Вирватися зі стресового кола допоможе
найпростіша йогівська вправа. Заплющіть очі й подумки перенесіться 11.1
берег океану. Підніміть руки вгору і розведіть у сторони, уявляючи, як у
них входить енергія. Складіть їх одна на іншу в ділянці пупка (ліва
знизу). Цього цілком достатньо, щоб повноцінно відпочити, збагатити
мозок киснем і заспокоїтись.

Не забувайте хвалити себе щоразу, коли вам удається впоратися із
хвилюванням. Наприклад, купіть собі що-небудь у подарунок. Причому,
робити це потрібно не стільки заради себе, скільки заради свого мозку.
Ваша сіра речовина теж має потребу в подяці за відмінно виконану роботу.

Усміхайтеся, навіть якщо вам не дуже хочеться. Сміх позитивно впливає на
імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові. У відповідь на вашу
усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості.

Робіть фізичні вправи не менше ЗО хвилин на день, Замість того, щоб
відлежуватись у ліжку, бігайте. За твердженням лікарів,
найантистресовіші види спорту — біг і спортивне ходіння. По-перше,
активні рухи не дають адреналіну нагромаджуватися, по-друге,
відволікають від негативних думок. Стежте за пульсом — його оптимальна
частота для вас розраховується за такою формулою: 180 мінус ваш вік.

Використовуйте агресивну енергію в мирних цілях. Візьміть. на озброєння
японський спосіб боротьби зі стресами. Коли японець відчуває
роздратування, він щосили б’є опудало свого шефа. А якщо у вас під рукою
ляльки не виявилося, напишіть лайливий лист і з усією кровожерливістю,
на яку ви здатні, спаліть його, розірвіть на шматку… (Можете уявляти,
начебто те саме робите з адресатом). Помічено, що ненормативна лексика
разом з різкими жестами теж добре виводить негативні емоції.

Вживайте вітамін Е. Він підвищує імунітет і стійкість до стресу. До
речі, цей вітамін у натуральному вигляді міститься в картоплі, сої,
кукурудзі, моркві, ожині і волоських горіхах.

Використана література

Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра працівників
освітніх організацій: гендерні аспекти. / За ред. С.Д. Максименка, Л.М.
Карамушки, Т.В. Зайчикової – К., 2006. – 365 с.

Модель професійної компетентності педагога (Рівн. ін-т. підвищ.
кваліфікац. пед. кадрів) : Уклад.: Н.Ю.Новоселецький. – Рівне, 1996. –
356 с.

Профессия учитель. /Под ред. Онуленкина и др. АНН. — М.: Педагог., 1990.
– 191 с.

PAGE

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *