Реферат на тему:
Інноваційні системи навчання історії
План
1. Загальна характеристика інноваційних систем навчання.
2. Навчання у співробітництві.
3. Проектна система навчання історії.
4. Інтегрована (комплексна) система навчання.
1. Загальна характеристика інноваційних систем навчання
Термін “система” досить широко використовується в педагогічній
літературі у поєднанні з поняттями “освіта” і “виховання”, головним
чином, у значенні плану, порядку розташування складових частин цілого, а
також як синонім стрункого, обґрунтованого, послідовного учіння.
Виходячи із загального визначення системи як поняття, система навчання в
дидактиці тлумачиться як детермінований цілями комплекс елементів, який
динамічно функціонує і вміщує в собі вчителів, учнів, зміст навчання,
соціально-матеріальне середовище, а також взаємозв`язки між елементами,
або як сукупність характерних способів керівництва навчальною роботою,
прийомів і методів навчання, які реалізують певну педагогічну концепцію.
Щодо кількості і значення основних компонентів навчання як системи
існують різні точки зору. Н.Кузьміна визначає п`ять елементів системи:
метод, навчальну інформацію, засоби навчання, педагога і учнів. І.Лернер
включав в систему вчителя, учнів, зміст освіти, засоби і методи
навчання, причому зміст освіти виступає у нього як мета навчання.
В.Онищук, В.Паламарчук складовими системи навчання виділяли мету, зміст,
мотиви учбової діяльності, форми, методи, прийоми і засоби навчання,
контроль і корекцію вчителя, самоконтроль і самокорекцію учнів,
результат навчальної діяльності.
Під інноваціями у навчанні розуміють (у широкому значенні) процес
створення, поширення нових методів і засобів (нововведень) для
розв`язання тих дидактичних проблем, які вирішуються звичними,
традиційними методами, а також результат творчого пошуку нестандартних
розв`язань різноманітних педагогічних проблем: нові технології,
оригінальні дидактичні ідеї, форми і методи навчання.
Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, спрямоване не на
навчальний предмет і подання учневі певної суми знань, а, перш за все –
на інтелектуальний розвиток особистості учня. На думку відомого
американського педагога, не так вже важливо чогось вчити дітей, як
важливо створити ситуацію, в якій дитина просто могла б вчитися сама і
робила б це з задоволенням.
Засвоєння знань як основа навчання у традиційній системі, в
інноваційному навчанні знаходиться на другому плані. Вони
використовуються як засіб інтелектуального розвитку учня, формування
його творчого потенціалу. Якщо брати історію просто як далекі в часі від
нас події, – пише інший американський педагог Дж, Дьюї, – то тоді вона
стає мертвою, нерухомою. Лише тоді її вивчення учнями набуває
соціального, педагогічного значення, коли її розглядають як образ
соціального життя людини та розвиток людства. Отже, на перший план в
інноваційному навчанні висувається вироблення в учнів певних навичок
наукового сприйняття історії, а саме:
1. Розвивати розуміння того, як минуле раніше було представлене та
інтерпретоване.
2. Збирати та аналізувати матеріали, що надходять з різних джерел, і
критично використовувати ці матеріали в історичному контексті
(пам`ятаючи ключові ознаки і характеристики періоду розвитку суспільства
або ситуації, що розглядаються).
3. Вибирати поміж різними версіями або тлумаченнями минулого кілька
точок зору і давати їм оцінку.
4. Відрізняти факт від вимислу, викривати упередженість,
необ`єктивність, стереотипність, шаблонність.
5. Робити незалежні та виважені оцінки і досягати справедливих і
збалансованих рішень на підставі аналізу доступних фактів та вивчення
широкого кола можливостей.
6. Розуміти, що ті чи інші історичні висновки можна знову оцінювати у
світлі нових або заново переглянутих фактів.
Інноваційне навчання являє собою суб`єкт-суб`єктну взаємодію учасників
навчання, одиницею управління якою є цілісна навчально-проблемна
ситуація. У такому навчанні акцент зміщується з традиційних
організаційних форм і методів на творчу імпровізацію вчителя, на його
можливість відкривати, розробляти, удосконалювати і застосовувати творчі
пізнавальні завдання для учнів. В загальних рисах можна говорити про
пріоритети інноваційного навчання. Таким пріоритетом інноваційного
навчання є групова та індивідуальна форма навчання. Групове навчання
залучає до спільної роботи 5-6 учнів. У такій групі активно
використовується спільний потенціал для розв`язання спільних завдань.
Отже, в інноваційному навчанні на перший план висуваються творчі і
продуктивні завдання, які визначають суть і мотиви вибору навчальної
діяльності учнів.
2. Навчання у співробітництві
Навчання у співробітництві або педагогіка співробітництва – система
навчання яка ґрунтується на спільній діяльності вчителя та учнів,
взаєморозумінні і гуманізмі, єдності інтересів і прагнень всіх учасників
навчального процесу і має за мету особистісний розвиток школярів. У
зазначеному контексті увагу привертає дидактична система французького
педагога С.Френе.
Один з учнів цього відомого педагога М.Барре визначав: Педагогіка
С.Френе – це не що інше, як співробітництво груп дітей з одним або
кількома дорослими, зайнятих спільним пошуком, дослідженням, творчістю.
Мета навчання, за С.Френе, полягає у максимальному розвитку особистості
школяра. У зв`язку з цим головним завдання вивчення історії є не
заучування матеріалу, а передусім а) розвиток творчих здібностей дитини,
її прагнення до самореалізації; б) створення сприятливого середовища,
яке спонукає учня до активної пізнавальної діяльності. Зміст навчання
історії французький педагог вбачав в організації творчої, дослідницької
діяльності. Знання добуваються дослідним шляхом, а не вивченням правил і
законів. – зазначав С.Френе. Отже, інноваційною стороною системи С.Френе
є прагнення організувати навчання як творчий процес співробітництва
вчителя і учнів.
В американській педагогіці під навчанням у співробітництві розуміють
навчання учнів у невеликих групах. Ця структура навчання базується на
трьох основних принципах: заохочування – отримання однієї на всю групу
бальної оцінки; індивідуалізації – виконання кожним учнем своєї частки
групового завдання; рівних можливостей – привнесення кожним членом групи
у спільний результат своє частки.
Зазначені принципи реалізуються в американських школах у трьох
варіантах.
Перший варіант – навчання в команді. Учні класу поділяються на групи (по
4 учні). Вчитель спочатку пояснює матеріал, а потім учні в групах його
обговорюють і закріплюють.
Другий варіант. Учні поділяються на групи (4-6 учнів в групі) і працюють
самостійно над матеріалом, який задає їм вчитель. По завершенню роботи
учні оприлюднюють результати своєї роботи.
3. Проектна система навчання історії
Проектна система (метод проектів, метод цільових завдань) – організація
навчання за якої учні набувають знання, уміння і навички у процесі
планування і виконання практичних завдань-проектів.
Своїм підґрунтям проектна система має концепцію Дж.Дьюї, що обумовило її
схожість з лабораторною системою. Мета учбових проектів спрямована на
створення умов для самонавчання учнів, збудження їхньої ініціативи,
інтересів і особистих устремлінь.
Відповідно до мети, навчання за проектною системою складається з ряду
дослідів, пов`язаних між собою таким чином, що відомості, отримані від
одного досліду, сприяють розвиткові і збагаченню цілого потоку інших
дослідів.
Автор проектної системи навчання американський педагог В.Кілпатрик
вважає, що вивчення історії має бути зосереджене на соціальних проблемах
людства в минулому і сучасному. Більша частина сучасної історії має
поступитися місцем вивченню соціальних стосунків людей, соціальних
проблем, які містять в собі більше історії, ніж є їх у історичних
працях.
На сьогоднішній особливу увагу привертає дослід реалізації методу
проектів, розробленого Р.Курбатовим (Росія). Основні положення цього
проекту:
1. Надання максимально можливого ступеня свободи учням у питаннях
змісту, фори роботи і складності завдань.
2. Пріоритет дослідницької діяльності.
3. Підключення до навчання всього досвіду дитини.
4. Побудова освіти як відповідь на реальні запитання учнів.
5. Поєднання раціонального та інтуїтивного у пізнанні.
6. Рівні можливості “сильних” і “слабких” учнів.
Інноваційний проект Р.Курбатова побудований на синтезі відомого методу
проектів і школи “діалогу культур” та діалогової методики як складової.
Навчання за цією системою відбувається у три підходи: 1) – 5 класи –
перше знайомство з матеріалом, який вивчатиметься в наступних класах; 2)
6-10 класи – кожному класу відповідає певна епоха, яка і вивчається в
цьому класі; 3) 11 клас – осмислення всього, що вивчалось у попередні
роки.
Теми проектів обігруються в кількох варіантах: “нотатки мандрівника”
(“листи”, “щоденник”), які пишуться від імені історичної особи або від
першої особи – учасника подорожі. Наприклад, мандрівка по Спарті чи
Афінах; ситуація рішення, коли учень повинен зіграти роль певного
історичного персонажа і, відповідно до власних переживань, прийняти
рішення; діалоги, коли учень має можливість вести розмову з важливих
світоглядних питань.
Приклади колективних проектів:
6 клас: 1) “Розкопки стародавнього Шумеру” (історія, мистецтво) – участь
у складі експедиції Вуллі. 2) “Шліман розкопує Трою” (історія,
мистецтво). 3) “Афінська демократія” (історія) – греки, які потрапили в
полон до персів, доводять їм переваги демократії. 4) “В платонівській
академії” (історія, діалоги, мистецтво) – звіт про стажування в
академії. 5) “Мандрівка по Спарті і Афінах”. 6) “Реконструкція образу
громадянина Афінської держави” (література, мистецтво, історія) – аналіз
текстів Платона та Арістотеля.
7 клас: 1) “Хроніка останніх днів Риму” (історія) – складання хроніки.
2) “Послушник монастиря бенедиктинців” (історія, література, мистецтво)
– лист молодої людини-послушника з роздумами про життя ченця. 3)
“Діалоги з Августином” (діалоги, історія).
8 клас: 1) “Залиши надію кожен, хто сюди заходить” (історія, література)
– образ “Пекла” у Данте в контексті культури Постренесансу. 2) “Заповіт
Рабле” (історія, література) – складання тексту про ідеал людини
майбутнього.
9 клас: 1) “Я пізнаю тут переодягнених аристократів (історія) –
присутність і прийняття рішення на засіданні Конвенту від 21 лютого 1793
року. 2) “Гільйотина для Робесп`єра” (історія, література) – допомогти
Робесп`єру врятувати республіку. 3) “Побачення з Банапартом” (історія) –
промова на обіді на честь імператора.
Кожен проект має орієнтовний сценарій, який визначається темами
індивідуальних проектів та орієнтовними запитаннями до них.
Приклади індивідуальних проектів: 1) “Що означає звільнити селян?”: Як
звільнення селян відіб`ється на їхньому становищі? Як відіб`ється
скасування кріпацтва на інтересах держави? 2) Напишіть за анонімного
рецензента коментарі до “Руської Правди” і дайте його оцінку цього
документу. 3) Дворянство є основою Росйської імперії, її становим
хребтом. Так це чи ні, обґрунтуйте свою точку зору. 4) Національні
окраїни Російської імперії, їх подальша доля. Від імені М.Грушевського
зробіть відповідний історичний аналіз.
В Україні проектне навчання використовується переважно у вигляді методу
самонавчання учнів, як підготовчий етап для значущого в межах теми
уроку.
4. Інтегрована (комплексна) система навчання
Комплексна система навчання – це система, за якою навчальний матеріал
вивчається в школі за певними темами-комплексами. Організаційні форми
навчання за цією моделлю в цілому мало чим відрізняються від
традиційного уроку. Але навчання будується на проблемній основі і
діалогічних методах. Для кращого розуміння сутності цієї системи
навчання приведемо конкретний приклад. У сьомому класі на уроці на тему:
“Імперія Карла Великого” вчителька ЗОШ №2 м. Херсона Л.Жарова організує
діалог: “Ми і люди епохи Карла Великого: спільне і відмінне у поглядах
на життя”. Урок проводиться у вигляді обміну думками, у формі описування
життя сучасних людей з їхніми проблемами і співставлення з життям людей
зазначеної епохи.
Найбільш яскраво інтегрована система навчання представлена в “школі
діалогу культур”. Зазначена модель навчання ґрунтується на інтеграції
змісту гуманітарних предметів на культурологічних засадах, розуміння
учнями людини певної історичної епохи через роботу з історичними
текстами даної епохи.
Мета навчання за моделлю “діалогу культур” полягає не в тому, щоб учні
засвоїли навчальну програму з історії, а у плеканні ідеалу “людина
культури”. За В.Біблером людина культури – це людина яка відмовляється
від привласнення готових істин і така, що самовизначається.
Навчання за моделлю “діалогу культур” будується на принципах:
культурологічності, історичності, діалогічності, циклічності,
проблемності.
Організація навчання за моделлю “діалогу культур” може здійснюватися в
межах інтегрованого курсу “Історія культури”, який поєднує в собі
матеріал історії, літератури, образотворчого мистецтва та інтегроване
викладання історії та літератури.
Література:
Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі. – Запоріжжя,
2000.
Баханов К.О. В пошукух інноваційних технологій викладання історії //
Історія в школах України. – 1996. – №1. – С.20-25.
Баханов К.О. Технологія групової творчої справи // Історія в школах
України. – 2000. – №1. – С.23-29.
Инновационное обучение и наука. Научно-аналитический обзор. – М., 1992.
Лазукова Н.Н. Использование технологического подхода в обучении истории
// Преподавание истории и обществоведения в школе. – 2001. – №1. –
С.59-68.
Сиплина Е.В. Как сделать эффективным урок истории // Преподавание
истории и обществоведения в школе. – 2001. – №2. – С.63-70.
Степанищев А.Т. Методика преподавания и изучения истории. – М., 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
