Формування життєвої компетентності дошкільника через провідну діяльність гру

Формування життєвої компетентності дошкільника через провідну діяльність
гру Дерев’янко Валентина Іванівна, вихователь-методист дошкільного
закладу «Ялинка» м .Золотоноша , вул.. Шевченка, 185, тел. (237) 5-22-63

Базовий компонент дошкільної освіти орієнтує педагогів на впровадження у
практику компетентнісного підходу до особистості, згідно з яким
найважливішим завданням сучасного дошкільного закладу є навчання дітей
науки життя, турбота про життєздатність дитини, збагачення її навичками
практичної діяльності. Сьогодні, як ніколи раніше, необхідно формувати
особистість, здатну в плинних умовах життєдіяльності діяти доцільно,
застосовувати набуті раніше знання і досвід за нових обставин, докладати
вольові зусилля для досягнення мети, поводитися оптимістично, домагатися
успіху та визнання іншими людьми, оновлювати свої знання, збагачувати
досвід, виявляти гнучкість, самовдосконалюватися. Життєва компетентність
засвідчує зрілість (у вікових межах) дошкільника як соціальної особи.
Щоб ставати соціально зрілим, малюкові належить пройти довгий шлях.
Зрозуміти, чого хочуть від нього люди, які його оточують, оволодіти
моральними нормами, ознайомитися з правилами співжиття з іншими людьми,
навчитися диференціювати вимоги різних дорослих, дістати уявлення про
межі прийнятної та соціально схвалюваної поведінки, усвідомити
ймовірність використання оточенням соціальних санкцій у разі його виходу
за межі.

Гра – найприродніша й водночас найважливіша діяльність дитини, тож у
дошкільному віці вона є ефективним засобом формування життєвої
компетентності дошкільників.

Як відомо, ігрова діяльність є провідною в дошкільному віці. Що
засвідчує кілька важливих моментів: дитина перших шести-семи років життя
віддає перевагу рольовій грі перед іншими видами діяльності; саме в грі
визріває готовність малюка до розгортання інших видів діяльності
(спілкування, праці, учіння), закладаються й розвиваються всі основні
вікові новоутворення особистості. Особливістю ігрової діяльності є те,
що вона належить до символіко-моделювального типу діяльності, в якому
операційно-технічний аспект є мінімальним, надає дитині найбільш
порівняно з іншими видами діяльності можливості для орієнтації в
навколишньому світі.

Розкриття сутності особистісних характеристик компетентності
дошкільника, його здатності до розгорнутих форм ігрової діяльності
потребує уточнення основних моментів та особливостей її становлення в
дошкільному дитинстві. Предметом ігрової діяльності виступають не
матеріальні речі, а доросла людина як носій суспільних функцій, який
вступає у взаємодію з довкіллям і виходить при цьому з певних правил.
Тож основним призначенням гри є «оволодіння» дитиною дорослою людиною,
спочатку як свого роду знаряддям.

У грі, що є відтворенням ситуації людських відносин, дитині доводиться
внутрішньо програвати не тільки свої дії, а й наслідки їх. Завдяки цьому
в неї поступово формується внутрішній план дій, уміння їх планувати,
передбачати. Гра, як провідна діяльність виникає тоді, коли дитина
прагне активно увійти у життя дорослих, проте ще немає для цього
потрібних знань, умінь, здібностей, ставлень.

Перша і найнеобхідніша умова розвитку ігрової діяльності – наявність у
дітей потрібних знань.

Умовно виділяють три класи ігор:

1).ігри з ініціативи дитини (творчі);

2) ігри з ініціативи дорослого з готовими правилами (дидактичні,
рухливі);

3) народні ігри (створені народом).

Творчі ігри становлять найбільш насичену типову групу ігор дошкільнят.
Творчими їх називають тому, що діти самі визначають мету, зміст і
правила гри, відображаючи здебільшого навколишнє життя, діяльність
людини та відносини між людьми. Значна частина творчих ігор — це
сюжетно-рольові ігри «в когось» або «в щось».

Сюжетно-рольова гра – це діяльність, в якій діти беруть на себе трудові
та соціальні функції дорослих людей і спеціально створюваних ними
ігрових умовах моделюють життя дорослих і взаємини з ними.
Сюжетно-рольова гра дозволяє: змоделювати взаємини з дорослими;
включитися до цих взаємин; діяти в середині цієї моделі.

Базовий компонент дошкільної освіти виділяє сферу «Культура», в який
виокремлена змістовна лінія «Світ гри», яка передбачає компетентність
дітей в ігровій діяльності. Ця компетентність визначається розвиненістю
ігрових умінь дитини, здатністю використовувати адекватні ігрові
атрибути та іграшки, сформованістю ігрового партнерства, рівнем
засвоєння дитиною ігрових правил.

Гра – це спонтанна, природжена, повна радості своєрідна діяльність
дитини, яка відбувається не заради якої-небудь зовнішньої мети, а для
власного задоволення, для елементарної дії. Інші доповнення гри –
вільна, добровільна, необмежена умовами, неповторна, з непередбаченим
закінченням, з можливими змінами в процесі гри, вигадана, творча
діяльність дитини.

Гра не є пустою забавою, це зміст життя дитини, її творча діяльність,
потрібна для її розвитку. У грі дитина живе і сліди цього життя глибше
залишаються в ній, ніж слід дійсного життя. В ігровій ситуації дитина
здійснює свої бажання, свої ростові потреби, нейтралізує свої емоційні
конфлікти. У неї розвивається фізична сила, моторні вміння, швидкість і
точність рухів, координація. У грі її учасники вчаться думати,
працювати, творити, набуває досвід в різних ігрових ситуаціях і навіть
такий, що допоможе в різних життєвих ситуаціях.

У грі дитина вчиться не лише швидко спостерігати, але й успішно діяти,
критично думати й оцінювати те, що кругом неї діється. Особливо
сприятливим для цього середовищем є організовані ігри з правилами, в
яких гравці вчаться змагатися, перемогти в ситуаціях якими регулюють
правила. Гравці вчаться також контролювати свої бажання, критично
оцінювати дійсні обставини гри, додержуватися її правил, що є дуже
важливим для морального виховання. В ігрових ситуаціях відбуваються
зміни, у гравців формується їхня особистість, їхній характер,
розвиваються суспільні риси, як чесна гра, дружнє ставлення один до
одного, намагання бути щораз кращим.

Діти зображають людей, тварин, роботу лікаря, будівельника тощо.
Усвідомлюючи, що гра — не справжнє життя, малюки тим часом
по-справжньому переживають свої ролі, відверто виявляють своє ставлення
до життя, свої думки та почуття, сприймають гру як важливу справу.
Насичена яскравими емоційними переживаннями, сюжетно-рольова гра залишає
в свідомості дитини глибокий слід, який позначається на її ставленні до
людей, їхньої праці, взагалі до життя. До сюжетно-рольових ігор належать
також ігри з елементами праці та художньо-творчої діяльності.

Різновид творчої ігрової діяльності – театралізована діяльність. Вона
пов’язана зі сприйманням творів театрального мистецтва та відтворенням в
ігровій формі набутих уявлень, вражень, почуттів. Ключові поняття
театралізованої діяльності: сюжет, сценарій, гра за сю-жетом
літературного твору, театралізація, казка-переказ. Любов Артемова
поділяє театралізовані ігри залежно від їх виду та специфічного
сюжетно-рольового змісту на дві основні групи: режисерські ігри та
ігри-драматизації.

У режисерській грі дитина як режисер і водночас «голос за кадром»
організовує театрально-ігрове поле, акторами і виконавцями в якому є
ляльки. В іншому випадку акторами, сценаристами, режисерами виступають
самі діти, які під час гри домовляються про те, хто яку роль
виконуватиме, що робитиме.

Ігри-драматизації створюються за готовим сюжетом з літературного твору
або театральної вистави. План гри та послідовність дій визначають
заздалегідь. Така гра важча для дітей, ніж наслідування того, що вони
бачать у житті, оскільки треба добре зрозуміти й відчути образи героїв,
їхню поведінку, пам’ятати текст твору (послідовність розгортання дій,
реплік персонажів). У цьому й полягає особливе значення
ігор-драматизацій — вони допомагають дітям глибше зрозуміти ідею твору,
відчути його художню цілісність, сприяють розвитку виразності мови і
рухів.

Ще один вид — конструкторські ігри (у літературі їх інколи помилково
називають конструктивними). Ці творчі ігри спрямовують увагу дитини на
різні види будівництва, сприяють набуттю конструкторських навичок
організації та зближенню дітей, залученню їх до трудової діяльності. У
конструкторських іграх яскраво проявляється інтерес дітей до
властивостей предмета і бажання навчитися з ним працювати. Матеріалом
для цих ігор можуть бути конструктори різних видів та розмірів,
природний матеріал (пісок, глина, шишки тощо), з якого діти створюють
різні речі за власним задумом або за завданням вихователя. Важливо, щоб
педагог допомагав вихованцям здійснити перехід від безцільного
нагромадження матеріалу до створення продуманої будівлі.

При всій різноманітності творчих ігор вони мають спільні риси: діти самі
або за допомогою дорослого (особливо в іграх-драматизаціях) обирають
тему гри, розвивають її сюжет, розподіляють між собою ролі, добирають
потрібні іграшки. Усе це має відбуватися в умовах тактовного керівництва
дорослого, спрямованого на активізацію ініціативи дітей, розвиток їхньої
творчої фантазії.

Ігри з правилами. Ці ігри дають можливість систематично вправляти дітей
у виробленні певних навичок, вони дуже важливі для фізичного та
розумового розвитку, виховання характеру й волі. Без таких ігор у
дитячому садку важко було б проводити навчально-виховну роботу. Ігри з
правилами діти засвоюють від дорослих, один від одного. Багато з них
передається від покоління до покоління, однак вихователі, обираючи гру,
обов’язково мають враховувати вимоги сучасності.

За змістом та способами ведення ігри з правилами поділяють на дві групи:
дидактичні та рухливі.

Дидактичні ігри сприяють, головним чином, розвиткові розумових
здібностей дитини, оскільки містять розумове завдання, саме в
розв’язанні якого й полягає сенс гри. Вони також сприяють розвитку
органів чуття дитини, уваги, пам’яті, логічного мислення. Хоча
дидактична гра — ефективний метод закріплення знань, вона аж ніяк не
повинна перетворюватися на навчальне заняття. Гра захоплюватиме дитину
лише в тому разі, якщо даватиме радість і задоволення.

Неодмінною умовою дидактичної гри є правила, без яких діяльність набуває
стихійного характеру. У добре продуманій грі саме правила, а не
вихователі, керують поведінкою дітей. Правила допомагають усім учасникам
гри перебувати та діяти в однакових умовах (діти отримують певну
кількість ігрового матеріалу, визначають черговість дій гравців,
окреслюють коло діяльності кожного учасника).

Рухливі ігри важливі для фізичного виховання дошкільнят, оскільки
сприяють їхньому гармонійному розвитку, задовольняють потребу малюків у
русі, сприяють збагаченню їхнього рухового досвіду.

В основу сюжетних рухливих ігор покладено досвід дитини, її уявлення про
навколишній світ (дії людей, тварин, птахів), які вона відтворює рухами,
характерними для того чи іншого образу. Рухи, які виконують діти під час
гри, тісно пов’язані із сюжетом. Більшість сюжетних ігор колективні, в
них дитина навчається узгоджувати свої дії з діями інших гравців, не
вередувати, діяти організовано, як того вимагають правила.

Ігрові вправи характеризуються конкретністю рухових завдань відповідно
до вікових особливостей та фізичної підготовки дітей. Якщо в сюжетних
рухливих іграх основна увага гравців спрямована на створення образів,
досягнення певної мети й точне виконання правил, що часто призводить до
ігнорування чіткості у виконанні рухів, то під час ігрових вправ
дошкільнята мають бездоганно виконувати основні рухи (влучання м’ячем у
ціль, пролізання під мотузкою тощо).

Оскільки ігрові вправи та сюжетні ігри застосовуються в усіх групах
дошкільних закладів, організація і методики їх проведення мають багато
спільного. Оптимальні умови для досягнення позитивних результатів у
розвитку рухів дошкільнят — поєднання конкретних рухових завдань у формі
ігрових вправ та сюжетних ігор, під час яких рухи, засвоєні дітьми
раніше, вдосконалюються.

У рухливих іграх, що проводяться з дошкільнятами, не обов’язково
визначати переможця. По закінченні гри педагог оцінює умови та її хід,
виконання дітьми правил, їхнє ставлення один до одного. Тільки в старших
групах поступово починають вводити елементи змагання, порівнювати сили
команд та окремих гравців.

Важливе місце в старшому дошкільному віці посідають спортивні ігри:
городки, настільний теніс, бадмінтон, баскетбол, хокей, футбол тощо.

Народні ігри — це ігри, які походять з давніх-давен, їх побудовано з
урахуванням етнічних особливостей (хороводи, забави, ігри з народною
іграшкою тощо). Вони — невід’ємна складова життя дитини в сучасному
дошкільному закладі, важливе джерело засвоєння загальнолюдських
цінностей. Розвивальний потенціал цих ігор забезпечується не тільки
наявністю відповідних іграшок, а й особливою творчою аурою, яку має
створювати дорослий.

? ? ® ° a

hC

EOJAM`Q R¦U?X(Zl]th`ecNf`g?j¬{i}uuiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiii

2З цією метою дітям пропонують розпитати в своїх мам, тат, бабусь та
дідусів, в які ігри вони грали у дитинстві. Розрізняють індивідуальні,
колективні, сюжетні, побутові, театралізовані ігри та рухливі
ігри-забави.

Особливо популярні серед дітей ігри без певного сюжету, побудовані на
ігрових завданнях, які містять багато пізнавального матеріалу (ігри
«Палички-виручалочки», «Хлібець», «Піжмурки», «Квач», «Гуси-гуси»,
«Диби-диби» тощо). У цих іграх від дитини вимагається швидка та
правильна реакція.

Для організації ігор важливо створити предметно- ігрове середовище.
Вихідна вимога — розвивальний характер та відповідність таким принципам,
як реалізація дитиною права на гру (вільний вибір іграшки, теми, сюжету
гри, місця та часу її проведення); універсальність предметно-ігрового
середовища, щоб діти могли разом з вихователями готувати й змінювати
його, трансформувати відповідно до задуму гри, II змісту, перспектив
розвитку; системність, тобто оптимальне співвідношення окремих елементів
гри між собою та іншими предметами тощо.

До складу предметно-ігрового середовища входять: велике організуюче
ігрове коло, ігрове обладнання, іграшки, різноманітна ігрова атрибутика,
ігрові матеріали. Всі ці ігрові засоби знаходяться не в абстрактному
просторі, а в ігровій кімнаті, спортивній залі, на майданчику. В
інтер’єрі не повинно бути нічого зайвого, всі ігрові засоби мають бути
безпечними для дітей.

Для проведення ігор створюються ігрові осередки: загальний набір різних
видів іграшок); драматичний (комплекти обладнання, нескладні декорації,
елементи вбрання та костюми для ігор-драматизацій, інсценівок); для
настільних та будівельних ігор (конструктори: дерев’яні, пластмасові,
металеві, коробки, колодки та інші матеріали, знаряддя та допоміжне
обладнання). Усе обладнання має бути зручним та легко трансформуватися.
Діти можуть самостійно обирати гру, змінювати осередок, переходячи від
однієї гри до іншої.

Провідне місце у дитячій грі відводиться іграшкам. Вони насамперед мають
бути безпечними, цікавими, привабливими, яскравими, але простими. І не
тільки привертати увагу дитини, а й пробуджувати, активізувати її
мислення.

Протягом дня діти мають можливість гратися чотири рази: до сніданку
(5-40хв), між сніданком та заняттями (5-7 хв), на відкритому повітрі (1
год.-1 год. 30 хв), після денного сну (20-40 хв).

Ігри до сніданку розпочинаються з приходом дитини до садка,
перериваються сніданком і тривають до початку занять. Завдання
вихователя в цей період – так раціоналізувати педагогічний процес, щоб
мати можливість організувати гру дітей в найефективніших формах, активно
впливати на її хід та взаємини дітей.

У молодшій групі перевага надається іграм, в яких діти могли б
якнайповніше задовольнити свої потреби в грі без складних особистісних
взаємин. Це ігри, наприклад, з піском та водою, в які можна грати
будь-якої пори року в кімнаті або на відкритому майданчику, нескладні
будівельні ігри, під час яких може виникати потреба не тільки в
індивідуальних, а й у спільних діях, погодженні задумів. Для зазначених
ігор потрібний ма-теріал та іграшки, які спонукають дітей до рухів. У
другій половині року набувають оформленого характеру рольові ігри, які
дуже подобаються малечі.

У вихованців середньої групи досвід ігрової діяльності значно більший,
вони приносять іграшки з дому, що урізноманітнює та ускладнює ігри. Діти
швидко розуміють один одного, втілюючи свій задум. Ігри та іграшки
формують почуття і думки малюків, отже, дітям слід надати якнайширші
можливості гратися в усе, що їм хочеться. Вихователь коригує гру, не
порушуючи її, зберігаючи її самодіяльний і творчий характер,
безпосередність переживань, віру дитини в правдивість того, що діється.

Вихованцям старшої групи надаються широкі можливості для гри в рольові,
будівельні, дидактичні та рухливі ігри як індивідуально, так і
колективно.

Ігри дітей після сніданку мають узгоджуватися з характером та змістом
подальших занять. Так, перед заняттями з рідного мовлення, математики,
малювання доречними будуть ігри на розвиток мислення, уваги, уяви. Іншу
спрямованість надаємо іграм, якщо наступні заняття потребують від дітей
рухів (хореографія, фізкультура). Отже, керівництво іграми треба
узгоджувати з педагогічним процесом. Важливо відходити від шаблонів. Ні
в якому разі не варто нав’язувати щось дітям, викликаючи тим самим у них
спротив, вихід з гри або її припинення. Тут доречними будуть запитання,
поради, рекомендації.

Ігри між заняттями. Для всіх груп дітей добирають ігри, які передбачають
незначне розумове навантаження — з дрібними іграшками, м’ячем,
нескладним конструктором. Немає потреби надто регламентувати ці ігри,
але бажано, щоб вони давали дитині можливість рухатися. У перервах між
заняттями варто уникати ігор усією групою. Це втомлює дітей. Також
недоречними будуть нові ігри, які потребують тривалих і складних
пояснень. Перехід від ігор до занять має відбуватися спокійно та
невимушено.

Ігри на відкритому повітрі. Діти можуть продовжувати гру, розпочату
раніше (до занять або між ними), якщо вона їх зацікавила, або вигадати
щось нове. Ці ігри бажано всіляко урізноманітнювати, оскільки є великий
простір для активних рухів, тож варто якомога повніше використати ці
умови, щоб вихованці могли побігати, пострибати, просто побавитися.

Організуючи ігри на відкритому повітрі, слід обов’язково враховувати
такий важливий чинник, як сезонність. У холодну погоду вони мають давати
достатнє навантаження, але при цьому не передбачається дотримання
однакового темпу для всіх дітей, тривалої підготовки, великих зусиль,
уваги. Ігри мають швидко розігрівати дітей, але без шкоди здоров’ю.
Вимоги до них повинні бути індивідуалізовані, з урахуванням стану
здоров’я кожного вихованця, погодних умов.

Молодші дошкільнята досить активні, вони багато рухаються, однак досвід
рухової діяльності в них ще малий та одноманітний. Щоб підвищити
активність та збагатити рухи малят, слід створювати відповідні умови,
використовувати різноманітні предмети й іграшки (м’ячі, кульки, кубики,
скакалки та ін.). Так, навесні можна організовувати різні перебіжки,
починаючи з найпростіших («Конячки», «Коники», «Дожени м’яч», «Принеси
предмет», «Ширше крок» і т.п.); підскоки та стрибки («Стрибни вище»,
«Торкнися м’яча», «Злови метелика»); лазіння і повзання (проповзти по
дошці, лаві), гру «Квочка та курчатка»; вправи з обручем, катання на
гойдалках, їзда на велосипеді, ігри-забави («Хованки», «Піжмурки»,
«Мильні бульбашки» тощо).

Більш цільові у цьому віці ігри з піском, будівельним матеріалом, що є
початком конструкторської діяльності. Педагог обов’язково навчає дітей
грати, створює ігрову ситуацію, безпосередньо спілкується з вихованцями,
використовуючи методи прямого впливу. Водночас має місце й
опосередкований вплив через іграшку, нескладну інсценівку тощо. Малюкам
цього віку подобаються сюжетно-рольові ігри на побутові теми, пов’язані
з повсякденним життям (наприклад, дівчатка грають у ляльки, хлопчики — з
машинами).

Вихованцям середньої групи можна запропонувати для гри різноманітні
природні матеріали. Води і піску має бути вдосталь. У цей віковий період
також проводять дидактичні ігри, пов’язані з рухом. Це ігри-загадки, де
діти рухами зображають якийсь предмет або дію. їх доцільно проводити
після бігу або іншого активного фізичного навантаження. Продовжується
збагачення сюжетно-рольових ігор («водії», «сім’я», «магазин»,
«залізниця», «пілоти», «лікарня», «зоопарк» та ін.). Чергування ігор з
правилами і без них сприяє розвитку та урізноманітненню ігор, їхньому
виховному впливові на дітей. Важливий постійний контакт вихователя з
дітьми як опосередкований, так і безпосередній. Хоча вміння
самоорганізації ігор у середній групі ще невеликі, варто на них
спиратися, коригуючи в разі потреби зміст та умови гри.

У старшій групі можна запропонувати дошкільнятам перед виходом на
майданчик домовитися, у що і як вони гратимуть. Це відразу надасть
спрямованості їхній діяльності. Деякі ігри (в «моряків», «льотчиків»,
«космонавтів») можуть тривати тижнями, поступово розвиваючись. Доцільні
ігри-драматизації (якщо план гри, послідовність дій визначено
заздалегідь), дидактичні, сюжетно-рольові, рухливі ігри. Втручання
вихователя має зводитися до порад, як краще організувати задуману гру.
Для цього досить побіжних зауважень під час збирання на прогулянку. Для
кращої самоорганізації бажано, щоб діти у групі знали кілька ігор і
вміли у них грати. Важливий і спосіб організації дітей. Наприклад, вони
можуть обрати ведучого в грі самі за допомогою лічилки, або його
призначить вихователь.

Ігри після денного сну в усіх групах проходять у кімнаті або на
відкритому повітрі. Кімнату, в якій грають діти, бажано віддати повністю
у їхнє розпорядження: розташування меблів, іграшок підпорядковується
грі. Вихователь спрямовує дитячу самодіяльність, сам бере участь,
ознайомлює дошкільнят з новою грою. Якщо вони грають у різні види ігор,
виховні завдання урізноманітнюються та індивідуалізуються.

Надвечір можна продовжити будівельні та рольові ігри, розпочаті на
відкритому повітрі. У дітей накопичується достатньо образів, щоб грати
різні ролі, будувати споруди тощо. Рівень цих ігор значно зростає за
умови, якщо вихователь запропонує завдання. Можна проводити з дітьми
дидактичні ігри, зміст яких досить різноманітний. Поєднання дидактичних
ігор з іншими видами дає змогу досягти значного успіху у всебічному
розвитку дітей. У цей час доречними будуть музичні ігри, в яких
вихователеві відводиться значна роль. Це — ігри-хороводи з п.існями,
рухливі ігри, ігри під музику, ігри-загадки. Активною має бути роль
вихователя і в іграх-драматизаціях.

Неабияку роль у житті дитини відіграє гра-праця з використанням
продуктів трудової та художньо-творчої діяльності. Однак, якщо ставиться
завдання дати ще й певні навички (вишивання, склеювання, вирізання
тощо), це знижує рівень самої гри, а в багатьох випадках призводить до
її припинення. Тому для цих ігор доречною є така діяльність, навичками
якої діти вже володіють.

Улітку, коли дитячі знання та досвід значно збагатилися, менше часу
витрачається на одягання, роздягання, збирання на прогулянку, є
можливість повніше задовольняти потреби дітей у грі.

Так, з вихованцями молодшої групи після денного сну проводяться веселі
рухливі ігри, ігри з піском та іншим будівельним матеріалом. Можна
запропонувати малятам побавитися заводними іграшками, послухати музичну
шкатулку, пограти в нескладну дидактичну гру типу «Вгадай, хто
покликав», «Впізнай, що це», «Хто як кричить?». Якщо погода вітряна,
прохолодна, доцільно організувати ігри з вітрячками або запропонувати
дидактичні ігри. Сонячного спекотного дня малюкам подобається купати
ляльок, мити іграшки, пускати мильні бульбашки.

Улітку у середній та старшій групах слід активно впроваджувати творчі
ігри з використанням природного матеріалу. Не варто залишати поза увагою
також ігри-драматизації, оскільки діти вже мають достатньо знань та
досвіду для інсценування знайомих літературних творів. Старшим
дошкільнятам можна запропонувати дидактичні ігри, які за змістом
пов’язані з навчальною програмою з рідного мовлення, ознайомленням з
навколишнім світом, з навчанням лічби тощо. Слід активно запроваджувати
відгадування загадок, знаходження частин предмета та його складання, які
проводяться як з усією групою, так і з окремими дітьми. У дощові дні
діти охоче гратимуть у настільні ігри (шашки, шахи, ігри-лабіринти, ігри
з кубиками, настільний хокей тощо).

Ігри-забави досить популярні й у старших дітей. «Веселі подорожі»,
«Спритні рибалки» та інші розважають та зацікавлюють їх. Але варто
вдумливо поставитися до змісту цих ігор, подбати, щоб вони не лише
розважали, а й слугували педагогічним цілям.

Дітям подобаються будівельні ігри. Тож матеріали для них завжди мають
бути на спеціально відведеному місці, щоб діти мали можливість розпочати
різні ігри — будівельні, сюжетні, які тривають кілька днів (наприклад,
«Побудова дачі», яка «переобладнується» багато разів і може
перетворитися на іншу споруду, куди діти проводять електрику, телефон,
біля якої будують сауну тощо).

Отже, правильно організована в дошкільному закладі ігрова діяльність
сприяє формуванню життєвої компетентності дитини, тобто вміння
орієнтуватися в будь-якій життєвій ситуації, самостійно знаходити шляхи
розв’язання проблеми, взаємодіяти зі складовими соціуму, відстоювати
свою думку, приносити користь, дарувати любов.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *