.

Формування життєво-компетентної особистості дошкільника (робота з батьками)

Язык: украинский
Формат: материал
Тип документа: Word Doc
186 3081
Скачать документ

Формування життєво-компетентної особистості дошкільника (робота з
батьками) Вихователь Таганчанського ДНЗ, Семененко О.В., Канівської
районної ради, Черкаської області

Безперечною є істина, що абсолютною цінністю буття є людське існування.
Нічого нема дорожчого за життя і здоров’я людини. Саме людське життя
слугує передумовою й основою усіх інших цінностей.

Суспільство, яке прагне жити в гармонії з навколишнім світом, має не
лише декларувати, а й безпосередньо формувати систему істинних цінностей
у кожного громадянина. Фактором благополуччя індивідуальності, родини та
суспільства в цілому є здоров’я як фундаментальна цінність буття.
Майбутнє кожної країни залежить від усвідомлення вагомості цієї
цінності, від конкретних зусиль, спрямованих на піклування про здоров’я
підростаючого покоління, створення сприятливих умов для його
повноцінного розвитку і щасливого зростання.

Реалії життя свідчать, що динамічні зміни у суспільному та економічному
житті держави призвели до розшарування суспільства: зубожіння значної
частини населення та збагачення її невеликої кількості. Це, в свою
чергу, позначилося на рівні життя кожної конкретної родини, зміні
пріоритетних цінностей, серед яких домінуючими стали матеріальні
надбання та соціальний статус. Прагнучи досягти достатнього рівня
матеріального добробуту, більшість сімей часто діє всупереч інтересам
власного здоров’я та здоров’я дітей. Хибною є думка батьків про те, що
їх основний батьківський обов’язок полягає у необхідності добре
нагодувати, гарно одягнути дитину, влаштувати до елітного навчального
закладу та ін. Такий обмежений підхід може призвести до неочікуваних
наслідків: морального занепаду, духовного зубожіння та асоціальної
поведінки молодого покоління.

Формування життєвої компетенції дошкільника, здоров’ятворчого ставлення
особистості до себе, до спільноти передбачає врахування всіх складових
частин здоров’я (духовної, психічної, соціальної, фізичної) і можливе
лише за умови забезпечення неперервності та комплексності
освітньо-виховного впливу на дитину. Оскільки першими вихователями,
наставниками у житті дитини є батьки та люди з найближчого оточення, то
саме на них покладається відповідальність за опанування дитиною основами
мистецтва повноцінного життя, а не виживання.

На сучасному етапі виховання надзвичайно важливого значення набувають
проблеми психологічного забезпечення процесу соціалізації, підчас якого
виробляється загальна спрямованість особистості дитини, її життєва
позиція, уявлення про мету існування та шляхи її досягнення.

Робота вихователів та родини по формуванню життєвої компетенції дітей
дошкільного віку полягає у формуванні особистості, здатної у плинних
умовах сучасного життя діяти адекватно, покладати на себе
відповідальність за когось-щось, конструктивно застосовувати набуті
знання, досвід у нових умовах, орієнтуватися при цьому на моральні
цінності.

Компетентна особистість – життєздатна, вольова, оптимістична,
зорієнтована на життєвий успіх, схильна вчиняти логічно, раціонально,
оновлювати свої знання, збагачувати досвід, виявляти гнучкість,
самовдосконалюватися впродовж всього життя. Компетентнісний підхід
покладено в основу Базового компонента дошкільної освіти в Україні та
Базової програми розвитку дитини „Я у Світі”.

Сім?я – носій культурних традицій, її роль у передачі від одного
покоління до іншого суспільно значущих цінностей важко переоцінити.
Перші, ще не завжди усвідомлені уявлення про мужність, статеві
відмінності, несхожі ролі, що їх виконують мати й батько, виникають у
дитини під час спілкування з батьками, у процесі життєдіяльності сім’ї.
Настанови дорослих, їхні індивідуальні особливості, задоволення власною
психологічною статтю, самореалізація в професійній діяльності,
взаєминами в сім’ї – ці та багато інших параметрів справляють істотний
вплив на ранню статеву соціалізацію дітей.

Статеве виховання – це комплекс виховних та просвітницьких впливів на
дитину, спрямованих на освоєння нею прийнятої в суспільстві системи
статевих ролей і взаємин між статями. На часі виважена, спокійна розмова
з малюками про доросле, складне, потаємне, дароване людині Богом,
доцільно обумовлене природою, інтимне. Діти ставлять нам дорослим
складні запитання, розпочинають „незручні” теми розмов. Неправдиві або
незрозумілі наші відповіді підривають авторитет дорослого в очах дитини,
формують дитячу недовіру, провокують додаткові питання. Тож від нашої
позиції дорослих залежить повноцінне формування свідомості дитини, її
впевненості у собі, визначеності її життєвих установок, ефективність
спілкування з людьми.

Батьківські почуття, надзвичайно важливі для благополучного психічного
розвитку дитини, не передаються у спадок, не виникають автоматично, як
тільки в сім’ї народжується маля. Формування турботливого і вимогливого,
заохочувального й обмежувального, оберігаючого ставлення до сина або
дочки – непростий процес, що значною мірою залежить від того, як молоде
подружжя розуміє батьківські обов’язки, в чому вбачає свою роль,
наскільки бажає мати дітей, чи готове до радикальної зміни стилю життя
сім’ї, неминучої при появі дитини.

Існує досить тісна залежність характеру психологічного розвитку дочки чи
сина від бажаності народження дитини саме цієї статі. Ставлення
майбутньої матері до свого ще ненародженого малюка як лише до хлопчика
чи рідше – дівчинки, що виявляється у завчасному виборі певного імені,
купівлі специфічних іграшок і костюмчиків, мріях про його майбутнє в
рамках запланованої статі, неодмінно позначається на дальшому життєвому
шляху дитини. А неприхований смуток з приводу народження дівчинки
замість хлопчика, або навпаки, іноді призводить до тієї глибокої травми,
наслідками якої доводиться займатися психіатрам.

Коли народжується дитина „не тієї статі”, і батьки нібито примиряються з
цим, заспокоюються, вони нерідко все ж лишаються в глибині душі
настроєними на того малюка, про якого мріяли. Ці неусвідомлені
очікування позначаються на стилі взаємин у сім’ї, характері вимог і
сподівань її членів. Саме в таких сім’ях дівчатка з раннього віку
демонструють надмірну активність та самостійність. Вони уникають
спілкування з ровесницями, знаходячи спільну мову лише з хлопчиками,
переймають хлопчачий стиль поведінки. До певного часу це не тривожить
батьків, їм навіть подобається своєрідність, оригінальність поведінки
дочки. Однак якщо формування жіночності набагато затримується,
складності в контактах із ровесниками неминучі. Особливо важким може
виявитися період статевого дозрівання, коли потреба в переорієнтації
інтересів і настанов стане невідкладною, а відповідних навичок, статево
рольових стереотипів не буде вироблено.

У тих родинах, де довго чекали появи дочки, а замість неї у черговий раз
народився хлопчик, найменшого сина мимоволі починають опікати більше,
ніж старших братів. За таких умов малюк росте слабкішим, лякливішим,
тривожнішим від однолітків. Він уникає активних рухливих ігор,
ризикованих витівок, фізичних навантажень. Хлопчик не користується
авторитетом серед дітей, незважаючи на охайність, вихованість,
начитаність. Він не „такий”, і тому його не приймають, дають образливі
прізвиська.

Ставлення до статі дитини з боку батьків уже з самого її народження
створює ніби особливий світ, сприятливіший для розвитку за жіночим або
чоловічим типом. Настанови й очікування водночас прокладають ту єдину
для кожного з нас траєкторію життєвого шляху, звернути з якого згодом
дуже важко.

a

h)

h

h

h

.Взаємини батьків і дітей визначають психологічну дистанцію, специфічну
для кожної сім’ї. Зустрічаються родини „холодні”, в яких з першої
хвилини відчувається взаємна відчуженість, що необов’язково пов’язано з
формальними чи неблагополучними взаєминами. Є й такі сім’ї, де сторонній
людині стає незручно через надто малу дистанцію, надмірну взаємну
близькість та відкритість одне одному членів сім’ї. Обираючи шлюбного
партнера, майбутнє подружжя звичайно мимоволі враховує особистісну
потребу в інтимності та духовній близькості, спільно виробляє міру
тяжіння й відштовхування, що позначається і на розвитку дитини.

Найбільш близькою людиною для дитини дошкільного віку, як правило, є
мати. І хоча в цьому віці зростає інтерес дитини до спілкування з
батьком, мама лишається єдиною, хто найкраще може зрозуміти, заспокоїти,
попестити. І тут дуже важливо щоб мати не допустила „прив’язування” до
себе дитини. Такий підхід блокує зростаючу потребу маляти у спілкуванні
з іншими дорослими та однолітками. Невротична залежність від матері
спричиняє розвиток несамостійності, невпевненості дитини у своїх
можливостях, особливо у нових ситуаціях спілкування, що потребує
прийняття швидких рішень.

До невротичної залежності призводить і занадто велика суворість батька,
який наче не виховує, а муштрує дитину, вимагаючи беззаперечного
дотримання своїх непомірно завищених вимог і караючи фізично за найменшу
провину чи неслухняність. Такі батьки ставляться до своїх дітей, як до
дорослих, забуваючи про їхню потребу у ніжності та розумінні. Подібні
крайнощі такого виховання не минають без сліду. Діти у таких сім’ях
вирізняються капризуванням, емоційною нестабільністю настрою та
підвищеною збудливістю.

За нормальних умов розвитку емоційних взаємин у родині у дітей
відбувається ототожнення себе з батьками своєї статі. Діти перебирають
на себе ролі батьків і відтворюють їх у повсякденній та ігровій
діяльності. Хлопчики орієнтуються на батька, а дівчатка – на матір, які
є надійним джерелом авторитету й відповідної поведінки.

Діти ще в ранньому віці усвідомлюють свою статеву приналежність. Кожна
дитина з двох – трьох років може правильно відповісти на запитання:
хлопчик вона чи дівчинка. Проте лише в дошкільному віці ці слова
наповнюються реальним змістом.

Статеві ролі діти починають привласнювати собі рано – ще до трьох років.
Це позначається на взаєминах дитини з представниками протилежної статі.
Цікавою є в цьому плані поведінка дитини зі старшими. Хлопчики прагнуть
поводити себе „як чоловіки” зі своїми мамами, тьотями, сестрами.
Дівчатка, в свою чергу, з дорослими чоловіками поводять себе дещо
інакше, аніж з жінками: стають більш сором’язливими, навіть кокетують з
чоловіками, які їм подобаються. Ні в якому разі не слід іронізувати з
приводу наївного дитячого бажання – уявити себе як чоловіка чи жінку.
Краще схвалити дії дитини – адже вона так старається.

Принагідно слід зазначити: батьки часто орієнтуються на певний, що
побутує в їхньому середовищі, стереотип мужності або жіночності й
прагнуть до розвитку в сина чи доньки тих якостей, які, на їхню думку,
особливо відповідають статі малюка.

Дорослим звичайно подобається, коли дівчатка тягнуться до ляльок,
просять батьків допомогти їм у чомусь, коли стараються освоювати домашні
справи разом з мамою чи бабусею. У хлопчиків розвивають інтерес до
кубиків або конструкторів, стимулюють їхню фізичну активність,
незважаючи на те, що біганина, лазіння, стрибки та ін призводять до
безладу у кімнаті. Коли дівчинка намагається влаштувати подібні ігри, її
заспокоюють, відвертають увагу.

Для повноцінного розвитку дитини в сім’ї важливе значення має і характер
взаємин батьків між собою, задоволеність їх шлюбом. Відомо, що в
матерів, які позитивно оцінюють свої взаємини з чоловіком, ростуть сини
з високою самооцінкою. Ці хлопчики незалежні, комунікабельні,
заздалегідь переконані, що досягнуть успіху у дорученій справі. Віра в
себе допомагає їм у суперечливих ситуаціях відстоювати свої погляди і
переконання, підвищує сприйнятливість до нових ідей.

В той же час розпад сім’ї, сварки між батьками негативно впливають на
всіх членів родини, але на дітях це позначається особливо відчутно.
Хлопчики та і дівчатка з таких сімей виявляють у своїй поведінці більше
агресії, некерованості, стають несамостійними та тривожними, не
відзначаються цілеспрямованістю, ініціативою, врівноваженістю,
активністю.

Очевидно, що статева соціалізація дитини починається вже з народження, і
значення сім’ї, яка по-своєму реалізує суспільні вимоги, виробляє власні
стереотипи мужності й жіночності з урахуванням культурних традицій і
власного досвіду, індивідуальних особливостей дорослих та дітей, а також
сучасних вимог часу, що постійно змінюється, дуже велике.

З одного боку батьки, активно формують психологічну стать дитини,
дбаючи, щоб поведінка сина чи дочки відповідала нормам моралі, свідомо
чи несвідомо виробляють педагогічну стратегію, орієнтуючись на
соціокультурні стереотипи. З другого боку, від самої дитини залежить
вибірковість та ефективність батьківських впливів. Хлопчики й дівчатка
вже однією своєю появою на світ по-різному стимулюють дорослих і
вимагають відповідного ставлення до себе внаслідок вроджених статевих
відмінностей. На різних вікових етапах активність обох сторін
видозмінюється, взаємовплив батьків і дітей стає дедалі опосередкованим
та складнішим.

Гармонійний розвиток дитини будь-якої статі передбачає одночасний
соціалізуючий вплив обох дорослих – і батька, і матері. Одночасне
опанування батьками своїх ролей передбачає їхнє порівняння, усвідомлення
не лише суперечливості кожної з них, а й необхідної єдності, існування
однієї заради іншої та завдяки іншій.

Батьки повинні не соромитися і володіти елементарною інформацією про
статевий розвиток дітей. Дошкільнята ставлять багато запитань батькам
щодо різниці у статі, народження дітей та ін, обговорюють ці питання між
собою. Така природна допитливість має достатньо задовольнятися
дорослими. Тому радимо батькам заздалегідь продумувати й сформулювати
відповіді на можливі питання дітей, відповідати їм спокійно, без
емоційного напруження та почуття ніяковості. Ви маєте зрозуміти, що,
боячись та соромлячись цієї теми, ви виховуєте у своїх дітей такий самий
страх та сором. „Ризиковані” запитання містять такий самий вияв
допитливості, як і запитання на будь-яку іншу тему, не стосовно статі.
Якщо ви будете мати це на увазі, то зможете відповідати своїй дитині
спокійно і впевнено, без ніяковіння та роздратування. Негативна реакція
дорослого на подібні запитання, пов’язані зі статтю, тільки відштовхують
дитину і позбавляють її достовірної інформації, змушують уникати
запитань взагалі і започатковують раннє відчуження від батьків.
Обговорення з дитиною запитань на статеву тематику має носити довірливий
характер, проте це не означає, що малюку треба викласти усі свої знання
по даній темі.

Отже, довіра й прийняття дитини в родині такою, якою вона є, розширення
кола її інтелектуальних знань та почуттєвої сфери, встановлення тісного
емоційного контакту батьків з дитиною є тими орієнтирами, які допоможуть
вам, шановні батьки, у формуванні життєвої компетенції вашої дитини.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020