Формування інтересу учнів до історії як одне з найголовніших завдань методики (реферат)

Реферат на тему:

Формування інтересу учнів до історії як одне з найголовніших завдань
методики

План

1. Стимуляція пізнавального інтересу до уроку історії як метод навчання.

2. Мотивація інтересу до історії.

3. Проблеми формування інтересу учнів до історії і шляхи їх вирішення.

1. Стимуляція пізнавального інтересу до уроку історії як метод
навчання.

Всебічний розгляд проблеми формування інтересу до уроків історії було
здійснено в докторській дисертації і наступних працях Г.І.Щукіної, яка
обґрунтувала теорію формування пізнавальних інтересів учнів як
центральне завдання навчання історії. Вона виділила кілька видів
інтересу. До них відносяться: аморфний інтерес, широкий інтерес,
стержневий інтерес. Крім цього, на її думку, інтерес буває ситуативним,
відносно стійким і стійким. Ситуативний інтерес виникає як реакція на
новизну, яскравість, несподіваність. Він вимагає постійного підкріплення
із-зовні, без чого швидко згасає. Відносно стійкий інтерес є результатом
дії всього комплексу стимулюючих засобів навчання. Тривалість його
впливу виходить за рамки уроку, але він також потребує зовнішнього
спонукання. У стійкому пізнавальному інтересі переважає внутрішня
мотивація. На вищій стадії розвитку він перетворюється в духовну
потребу, в пізнавальний інтерес.

Як засвідчують дослідження психологів, пізнавальний інтерес виконує три
основні функції, він являється: 1) засобом (стимулом) навчання; 2)
мотивом учбової діяльності; 3)стійкою рисою особистості.

Як стимул навчання він дозволяє з допомогою зовнішніх впливів зробити
навчання привабливим, викликати увагу, активізувати мислення та емоції
учнів, захопити учбовим завданням. У процесі вивчення історії джерелами
стимуляції пізнавального інтересу є зміст учбового матеріалу,
організація і характер пізнавальної діяльності, характер відносин між
учасниками учбового процесу.

Вирішальне значення тут має зміст учбового матеріалу. Це обумовлено
провідною роллю інформаційного мотиву. Звідси особлива увага до
організації способів подачі історичної інформації. Їй повинні бути
властиву наступні якості – цікавість, новизна, яскравість. В учбовому
процесі цікавість є першопочатковим поштовхом пізнавального інтересу,
опорою емоційної пам`яті і умовою запам`ятовування важкого матеріалу,
активізації уваги, думок, емоцій. Як правило увагу учнів викликають:
сюжетна розповідь, супутній історичний сюжет, розгорнута характеристика
історичного діяча, опора на наочно-художні образи.

Ефективними прийомами є включення в характеристику діячів елементів
психоаналізу, викладання з використанням діалогу, прямої мови. Це
підвищує психологічну достовірність і емоційність сюжету.

Важливим аспектом підтримки інтересу до історії є науковість, яка
доводить учню достовірність інформації. Науковість матеріалу, який
вивчається надають історіографічні довідки; використання свідоцтв
сучасників і цитат з документів; спеціальний підбір однорідних фактів,
які засвідчують тенденції і закономірності історичних процесів; доказове
розкриття їхнього історичного значення.

Розглянуті аспекти змісту викликають ситуативний інтерес учнів. Для
надання йому відносної стійкості необхідно розвивати учбові і
пізнавальні уміння. Цьому сприяють різні методи організації пізнавальної
діяльності учнів, які дозволяють зробити процес формування умінь
непомітним і привабливим.

Важливим джерелом стимуляції пізнавального інтересу до історії являються
відносини між учасниками учбового процесу. Сутнісним тут є:

— висока вимогливість до учнів в поєднанні з доброзичливістю, повага до
учня;

— створення атмосфери нетерпимості до лінощів на уроці. Необхідно
прагнути до того, щоб покарання в кінцевому підсумку перетворилося в
заохочення – високий бал і похвалу перед класом;

— облік індивідуальних пізнавальних інтересів і схильностей школяра;

— створення атмосфери колективізму;

— об`єктивність вчителя у виставленні оцінок.

На практиці формування інтересу до історії часто зводитися до
використання яскравих сюжетів і образів. У якості показників
сформованості інтересу використовуються виключно зовнішні його прояви на
уроках; зосередженість уваги; питання учнів, які засвідчують про їхнє
бажання вникнути в сутність проблеми; добровільна участь в бесіді;
готовність до виконання завдань; зацікавлене відношення до результатів
пізнавальної діяльності; мовні вирази почуттів; емоційна схвильованість;
відповідність реакції емоційному змісту матеріалу.

2. Мотивація інтересу до історії

У структурі особистості інтерес складає першооснову любого таланту. Він
не лише пробуджує, розвиває і доводить до абсолюту закладені природні
нахили, але й здатний навіть породити їх і в деякій мірі виправити
“помилки природи”.

Пізнавальний інтерес – самий потужний мотив і основі учбової діяльності.
Він сильніший за всі інші мотиви. Цей мотив складний, він складається з
окремих елементів. Для їхнього виявлення розроблена така анкета:

1. Складіть рейтинг учбових предметів. Напроти найулюбленішого предмету
поставте цифру 17 (або іншу), в залежності від кількості учбових
предметів, які вивчаються. Напроти найбільш нелюбимого предмету поставте
цифру 1. Інші предмети розподіліть у проміжку між ними.

2. Поруч поставте середню кількість часу (в хвилинах), який ви
витрачаєте в тиждень на виконання домашнього завдання з кожного
предмету.

Зазначені питання спрямовані на виявлення предметної спрямованості
інтересу учнів. За предметною спрямованістю пізнавальні інтереси учнів
діляться на гуманітарні, лінгвістичні, природньонаукові,
фізико-математичні, практичні, естетичні.

Історія як учбовий предмет подобається мені тому, що (відзначте всі
причини, які вважаєте для себе важливими):

1. Без знання історії людина не може вважати себе культурною і
освідченою людиною.

2. Без знання історії людина не може вважати себе патріотом України.

3. Цей предмет приваблює мене тим, що я постійно дізнаюся про цікаві
події минулого.

4. Історія виховує, прищеплює любов до Батьківщини.

5. Вчить думати, аналізувати, порівнювати.

6. Я хотів би більше часу приділяти цьому предмету.

7. Його вивчення пов`язане з моїми планами на майбутнє.

8. Цей предмет мені легко дається, не вимагає багато часу на підготовку.

9. Дозволяє проявити мої знання і здібності.

10. Я вільно почуваю себе на уроках історії.

11. Подобається вчитель і його манера викладання.

12. Вивчення цього предмету не високому рівні подобається батькам.

13. Предмет користується популярністю серед моїх друзів в класі.

14. Вивчаю його тому, що він є в програмі.

У перелік включені всі основні мотиви пізнавального інтересу:

— широкі соціальні мотиви (загальнолюдські, патріотичні);

— інформаційний мотив – основний мотив інтересу до історії. Його
демонструє 70-100% учнів. У даному випадку можна вважати, що відсутність
інформаційного мотиву можна розцінювати як повну відсутність інтересу до
історії. Найчастіше це зустрічається в школярів з яскраво вираженою
негуманітарною або вийнятково лінгвістичною схильністю. Інформаційний
мотив, якщо він є єдиним, тобто не поєднується з якимось іншим мотивом
свідчить лише про ситуативний інтерес. Показником його переходу на
відносно стійку стадію являється поєднання інформаційного мотиву із
прагненням вийти за рамки програми.

— мотив усвідомленого власного зростання – головний механізм розвитку
особистості учня, показник ефективності навчального процесу, а також
гарантія стихійності інтересу. У поєднанні з інформаційним мотивом він в
змозі компенсувати вся інші мотиви інтересу;

— мотив практичної значущості предмету. Зазначений мотив набуває
особливої актуальності і значущості в старших класах;

— мотив активної зацікавленості. Як правило він є показником аморфності
інтересів, коли учня приваблює не результат пізнавальної діяльності, а
сам процес вивчення історії. Зростання учбового навантаження, в тому
числі і при вивченні історії, в старших класах веде майже до його
повного зникнення;

— мотив інтелектуальної духовної радості – один із показників глибини і
стійкості інтересу до історії, її емоційної яскравості;

— мотив престижу є важливою умовою формування оцінки і самооцінки
школяра. Його роль помітно зростає у підлітковому і юнацькому віці разом
з потребою особистості в соціальному утвердженні і самоутвердженні. Він
безпосередньо пов`язаний з високими рівнем знань, вмінь, з успіхом в
навчанні. Відсутність мотиву престижу, при наявності інших, турботи не
викликає, так як може свідчити про відсутність у школяра амбіційності.

— мотив спілкування. У поєднанні із зазначеними мотивами він свідчить
про творчу атмосферу на уроках, про прагнення учня до удосконалення
знань, є показником відносної стійкості інтересу. Проте, якщо цей мотив
вказують слабовстигаючі учні, та ще й у поєднанні з мотивами 10-14, то
це, швидше за все, свідчить про низьку вимогливість вчителя, його
невміння організувати ефективну і цікаву учням роботу на уроці.

Досліджуючи проблему мотивації інтересу до історії науковці виявили
чинники антимотивації, тобто такі, які формують негативне ставлення до
вивчення історії. До них слід віднести: 1) лінощі; 2) нерозуміння
потреби у вивченні історії; 3) особисто у мене цей предмет не викликає
жодного інтересу та ряд інших. Таким чином, мотивація до вивчення
історії відграє роль базової основи формування інтересу до історії.

2. Проблеми формування інтересу учнів до історії і шляхи їх вирішення

У масовій школі учні з аморфними пізнавальними інтересами складають
переважну більшість. У їхньому рейтингу на першому місці може стояти
історія, на другому – алгебра, на третьому – фізкультура або співи,
тобто панує хаос у визначенні пріоритетів.

Для трансформації ситуативного інтересу в глибокий і стійкий необхідна
поглиблена учбова спеціалізація з історії. Обов`язковою її умовою є
значне збільшення об`єму читання в обраній сфері, введення в практику
роботи пошукових і творчих завдань, виступи з доповідями і рефератами.
Успіх у навчанні, багатократно посилений сприятливими емоційними
переживаннями, поглиблює інтерес і народжує бажання більше часу
приділяти обраній сфері.

Ще однією проблемою є проблема вчителя. Глибокий пізнавальний інтерес
учнів з характерною для цього віку підвищеною емоційністю є дуже
чутливим. І вчитель, який пробудив цей інтерес, вже не має права
зупинятися: будь-яка методична невдача, погано підготовлений урок –
приносить в результаті розчарування учнів в учителі. Робота на творчому
рівні вимагає навіть від досвідченого вчителя серйозної підготовки до
кожного уроку. Крім цього, поглиблене викладання є неможливим без
виконання учнями творчих робіт. У середніх класах – це художні історичні
твори, в старших класах – реферати і конкурсні роботи.

Ще однією проблемою є проблема учня з яскраво вираженим інтересом до
вивчення історії. Такий учень є в цілому незручний для вчителя, який
вимушений працювати на рівні середнього учня. Порівнюючи свої знання і
ті, які демонструє вчитель на уроці (орієнтовані на середнячка), такий
учень поступово розчаровується у вчителі, а свою розчарованість
переносить і на предмет в цілому. Виходом є індивідуальна праця з таким
учнем як на уроці, так і в позаурочний час.

Література:

Алейникова М.А. Как преодолеть скуку на уроках истории // Преподавание
истории и обществоведения в школе. – 2001. — №9. – С.67-71.

Дроздовская И.С. Развитие творческих способностей учащихся в процессе
групповой работы // Преподавание истории и обществоведения в школе. –
2001. — №6. – С.34-38.

Липник В.Н. Актуальные вопросы формирования интереса в обучении истории
/ Под ред Г.И.Щукиной. – М., 1984.

Островский Б.О. О формировании интереса учащихся к истории //
Преподавание истории и обществоведения в школе. – 2001. — №10. –
С.15-27.

Фідря О. Інформаційно-розвивальні блоки як один із засобів
індивідуалізації навчання історії // Історія в школах України. – 2002. —
№1. – С.27-33.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *