Формування екологічної культури (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

“Формування екологічної культури”

Природне середовище було, є і буде незмінним партнером людини в їх
повсякденному житті. Ми черпаємо із скриньки природи всі наші багатства.
Природа, її краса і велич залишаються нашим головним скарбом, нашою
святинею, якій непідвладні час, мода…

Екологічна культура – культура всіх видів людської діяльності, так чи
інакше пов(язаних з пізнанням, освоєнням і перетворенням природи;
складається із знання та розуміння екологічних нормативів, усвідомлення
необхідності їх виконання, формування почуття громадянської
відповідальності за долю природи, розробки природоохоронних заходів та
безпосередньої участі в їх проведенні.

Екологічна культура – складова частина світової культури, якій властиве
глибоке і загальне усвідомлення важливості сучасних екологічних проблем
у житті і майбутньому розвитку людства. Свідоме засвоєння й оволодіння
екологічною культурою має розпочинатися ще з дитинства, одночасно з
засвоєння положень загальної культури.

ДНЗ покликана виховувати дітей у дусі любові до рідної природи, охорони
навколишнього середовища.

Початкова ДНЗ – початкова ланка формування екологічної культури,
екологічного мислення, засвоєння екологічних знань.

Дитина приходить до ДНЗ. У неї ще не сформовані стійкі погляди,
переконання, інтереси. Тому завдання вихователя – сформувати мислення
та екологічну культуру кожного учня, навчити молоде покоління жити за
законами природи, домогтися, щоб почуття особистої відповідальності за
все живе на Землі, турбота про збереження природи стали рисами характеру
кожної людини.

Навчання екології має бути активним, цікавим, раціональним, максимально
наближеним до життя, а у навчальному матеріалі не повинно бути
перенасиченості психічною інформацією, яку діти неспроможні належним
чином сприйняти.

В.О.Сухомлинський стверджував, що сама по собі природа не розвиває і не
виховує. Залишивши дитину наодинці з нею, годі сподіватись, що вона під
впливом навколишнього середовища стане розумною, глибоко морально,
непримиренною до зла.

Тільки активна взаємодія з природою здатна виховувати найкращі людські
якості.

Екологічна культура дітей охоплює:

знання про взаємозв(язки в природі та усвідомлення людини як її частини;

розуміння необхідності берегти навколишнє середовище;

уміння і навички позитивного впливу на природу;

розуміння естетичної цінності природи ;

негативне ставлення до дітей, що завдають шкоди природному середовищу.

Свідоме і бережливе ставлення кожної людини до природи можливе тільки
при наявності екологічної культури, широких екологічних знань, які
повинні формуватись, починаючи з дитинства. Знання екологічних норм,
закономірностей розвитку природи, знайомства з загадковим світом тварин,
рослин, з особливостями їх поведінки, проблемами, які виникають в їх
житті, дуже часто з вини людини, дадуть можливість кожному відчути
особисту відповідальність за майбутнє природи.

Метою екологічної культури, виховання є формування системи наукових
знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального
ставлення до навколишнього природного середовища.

Зміст навчально — виховної роботи в цьому напрямі полягає у розкритті
перед дітьми багатогранної цінності природи.

Успіх екологічного виховання значною мірою залежить від урахування ряду
педагогічних вимог. При реалізації вимог екологічного виховання
необхідний комплекс таких методичних засобів і прийомів, щоб вивчення
природи, будь-яке спілкування з нею залишало в пам (яті дітей глибокий
слід, обов(язково впливало б на почуття і свідомість.

Саме такий вплив справляють ігри, вікторини, екскурсії, народні
прикмети, екологічні досліди, тому їх розглядають як важливу умову
ефективного формування екологічної культури в дітей .

Успіх екологічного виховання великою мірою залежить від врахування ряду
педагогічних вимог.

У вчених – педагогів поки що не склалося єдиної думки в питанні, які
саме умови сприяють ефективному засвоєнню дітями екологічних знань та
вихованню їх на основі екологічної культури. На думку педагогів,

головною умовою успішного формування в дітей екологічної культури є
вміння поєднання навчального матеріалу екологічного змісту із практичною
діяльністю дітей у природному середовищі.

У психологічній та педагогічній літературі обґрунтовані загальні
положення щодо процесів сприймання і засвоєння дітями знань, виховання
дітей певного віку. Психологи відзначають, на різних етапах свого життя
діти по різному усвідомлюють і сприймають навколишнє. До того ж кожен
учень володіє йому одному притаманними особливостями пізнавальної
діяльності, емоційного життя, волі характеру, поведінки. Кожна дитина
потребує індивідуального підходу на основі вивчення і врахування
психологічних особливостей формування його особистості.

Тому для досягнення позитивних результатів в екологічній освіті і
вихованні дітей важливо брати до уваги як і вікові, так і індивідуальні
особливості, риси характеру, ставлення до навчання, потреби і здібності
кожної дитини. Лише за цієї умови вихователь зможе забезпечити свідоме і
повноцінне сприйняття дитиною навчального матеріалу, вибрати у неї
правильне відношення до навколишнього середовища, сформувати екологічну
культуру.

ДНЗ відкриває неабиякі можливості для цього, бо саме тут закладаються
підвалини інтелекту, структура мислення, а природна допитливість дітей
та щирий інтерес до оточення створюють надзвичайно сприятливі умови для
екологічного виховання.

Вивчення педагогічних умов екологічного виховання здійснюється на основі
ознайомлення з теоретичними даними з наукових джерел, узагальнення
передового педагогічного досвіду та власного досвіду роботи

Це зокрема, такі вимоги:

-комплексний підхід до вивчення природи, з використанням міжпредметних
зв(язків;

-врахування вікових, індивідуально-психолгічних особливостей дітей;

-організація безпосередньої діяльності дітей по охороні та поліпшенню
природного середовища своєї місцевості під час навчальної та
суспільнокорисної праці;

-вибір оптимальних норм, методів і прийомів екологічного виховання;

-вплив вчителів на вихованців власним прикладом бережливого, дбайливого
ставлення до навколишнього середовища;

— єдність дій усього колективу ДНЗ в екологічному вихованню дітей.

Таким чином, екологічне виховання дітей має ряд специфічних
особливостей, а його розвиток повинен відповідати комплексу педагогічних
вимог.

Народні традиції ставлення до природи широко використовуються як метод
екологічного виховання особливо серед дітей .

Основними методами екологічного виховання засобами народних традицій є
наступні: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, метод проблемного
викладу, частково-пошуковий, дослідницький методи.

Так, у рамках пояснювально-ілюстративного методу можна повідомляти
дітям інформацію про навколишнє середовище і народні традиції ставлення
до природи за допомогою усного слова (розповідь, пояснення), друкованого
слова (підручник, додаткова література), наочних посібників (картин,
схем, натуральних природних об(єктів), практичного показу способів
діяльності у природі (догляд за рослинами на присадковій ділянці, догляд
за тваринами у живому куточку тощо). При цьому діти слухають, дивляться,
читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію про природні
об(єкти з раніше засвоєної і запам(ятовують. Користуючись цим методом,
доводимо до свідомості діти зміст, суть і значення народних традицій
ставлення до природи.

Для формування в дітей навичок і вмінь, а водночас і для досягнення
другого рівня засвоєння знань, вчителю необхідно спрямувати діяльність
дітей на неодноразове відтворення здобутих раніше знань про народні
традиції ставлення до природи (репродуктивний метод).Приміром,
вихователь називає народні прикмети про пори року, а діти пригадують
подібні, вивчені раніше.

У рамках методу проблемного викладу, вихователь може ставити перед
учнем проблему, сам її вирішувати, але при цьому показувати шлях
вирішення в його суперечностях, розкривати хід думки. Цей метод дає
можливість учителю показати дітям зразки наукового знання природи,
наукового вирішення проблем взаємозв(язку між неживою і живою природою,
а дітям – стежити за ходом думки, логікою доказу і засвоювати знання про
цілісність природи. Безпосереднім результатом проблемного викладу буде
засвоєння способу і логіки вирішення даної проблеми або даного типу
проблем, але ще без уміння застосувати їх самостійно.

Приміром, за допомогою цього методу вихователь може пояснити дітям
другого класу на уроці “нежива і жива природа” суть таких народних
прикмет : “ластівки літають низько перед дощем”, “риби вискакують з води
і ловлять комах – на дощ”. Учитель ставить перед дітями проблему: чому
птахи перед дощем спускаються нижче до землі, а риби вискакують із води?
Проблемний виклад учителю доцільно будувати на науковому матеріалі:
перед дощем значно підвищується вологість повітря, крила комах
зволожуються, стають важкими , і вони спускаються нижче до землі.

Комахами живляться птахи і риби. Тому перед дощем птахи літають низько
над землею, а риби вискакують із води, щоб зловити комах. Таким чином,
вихователь переконує дітей у цілісності природи.

У рамках частково – пошуковою методу вихователь може спрямувати
діяльність дітей на самостійне виконання окремих кроків до пошуку знань
про природні об(єкти. Наприклад, за допомогою цього методу у третьому
класі на уроці: “Підсумки спостережень за неживою і живою природою та
працею людей ( весняний сезон) “ вихователь може розібрати з дітями
прислів(я: “Квітень – водою, травень – з травою”. Перед усім учителю
слід звертатися до спостережень самих дітей, до вже набутих знань,
життєвого досвіду. Діти мають висловлювати свої судження: чому ж, коли у
квітні багато вологи, то у травні розкішні трави. Усі відповіді дітей
учитель має узагальнити і зробити висновок про взаємозв(язки у природі,
про залежність росту і розвитку рослин від атмосферних опадів.

Застосовуючи дослідницький метод, необхідно враховувати його основну
мету – навчити дітей самостійно пізнавати природу. Доцільно пропонувати
такі завдання, які забезпечували б творче застосування дітями основних
знань про природу при вивченні курсу » Ознайомлення з навколишнім
світом” і “ Природознавство”, оволодіння рисами творчої діяльності,
поступове зростання складності природознавчих проблем. Крім того,
вихователь має контролювати хід роботи дітей, перевіряти підсумки роботи
і організовувати їх обговорення. Приміром, використовуючи цей метод,
шляхом спостережень можна звіритись з народними прикметами.

Цілком природно, що в навчальному процесі дослідницькі завдання
потребують тривалого часу. Тому цей метод рекомендується вчителю
використовувати переважно в позакласній роботі.

Класифікація методів екологічного виховання молодших дітей на
заняттяах “Ознайомлення з навколишнім світом “і “ “Природознавство”

Пояснювально – ілюстративні : Бесіда. Пояснення. Відповідь.

Репродуктивні: Завдання екологічного змісту.

Спостереження за сезонними змінами у природі.

Опорні схеми. Варіативні завдання.

Проблемного викладу: Пояснення. Спостереження. Бесіда.

Частково-пошукові : Загадки. Ребуси. Кросворди. Вікторини. Цікаві
вправи. Фенологічні оповідання. Опірні схеми.

Дослідницькі: Спостереження за сезонними змінами у природі. Перевірка
народних прикмет про взаємозв(язки в природі шляхом спостережень.
Проблемні завдання.

Народні загадки, прислів(я та приказки, прикмети при вивченні теми:

“ Зима “.

Біле, а не цукор, м’яке, а не вата, без ніг, а йде ( Сніг ).

Сніг на полях, лід на річках, хуга гуляє, коли це буває? ( Взимку )

Багато снігу – багато хліба.

Взимку земля відпочиває, аби влітку розцвісти.

Світлі стовпи біля сонця – на мороз.

Кішка в клубок – мороз на поріг.

Сніг падає великими сніжками – на потепління

Ці методи екологічного виховання засобами народних традицій дають
дітям:

елементарні екологічні знання;

дохідливо пояснюють взаємозв’язки компонентів системи “ людина –
суспільство – природа”;

можливість усвідомленого розуміння дітьми естетичної цінності природи;

можливість досить легко і усвідомлено використовувати знання про народні
традиції у власному ставленні до природи.

Розрізнення окремих методів екологічного виховання засобами народних
традицій має важливе значення для розуміння і організації різних видів
діяльності дітей. Проте це не означає, що в реальному навчальному
процесі ці методи необхідно відокремлювати один від одного. Навпаки, їх
доцільно реалізовувати в поєднанні, паралельно один одному.

Екологічне виховання має неодмінно поєднуватись з екологічною освітою.
А його з успіхом можна здійснювати в такій формі навчання як ігрові.
Гратися люблять, як відомо усі діти і, включаючи в заняття ігрові
моменти, можна зацікавити дітей предметом навіть самих пасивних.
Використовуючи гру, ніякого відступу від програми не допускається, так
як гра є тільки засобом досягнення тієї мети, тих завдань, що закладені
в шкільній програмі та засоби підвищення ефективності навчання ( 6 (.

Для розвитку творчих здібностей дітей у ставленні екологічної культури
дітей особливе місце займає саме ігрова діяльність.

Вона формує досвід сприйняття екологічно правильних рішень, засвоєння
моральних норм і правил поведінки в природі, сприяє створенню зв’язку
між навчанням і застосуванням знань на практиці.

Педагогічно правильно організована ігрова діяльність формує досвід, дає
змогу досягти повного їх самовираження, активності і свободи дій, що
розумно поєднуються з вимогами взаємної поваги, пізнання навколишнього
середовища, відчуття краси природи та її гармонії, розвитком почуття
любові й турботливого ставлення до її об’єктів.

Найповніше потребам розвитку творчих здібностей дітей молодшого віку
відповідають пізнавальні ігри. Головна їх особливість полягає в тому, що
пізнавальні задачі приховані. Граючись, дитина не думає вчитись
навчання тут відбувається саме собою. Захоплюють дітей ігри з
картинками, загадками про рослини і тварини, ігри – вікторини “ Що в
лісі росте?”, “ Хто в лісі живе?”, “ Лісові орієнтири”, “Квітковий
годинник”, аукціони знань на нескладну тему “ Які рослини можна знайти в
тарілці супу?”, “ Які дикорослі рослини і для чого може використати
Робінзон у лісі?” і т.д.

Розв’язанню питань екологічного виховання найбільшою мірою сприяють
творчі сюжетно – рольові ігри. Встановлено, що пізнавально-виховний
ефект гри досягається при дотриманні методики, де організація, розподіл
ролей і підготовка до гри зберігають її неповторну чарівність, дитячу
безпосередність, а також забезпечують знання про об’єкти гри, наближення
її до реальної ситуації. Ігри в робінзонів, лісових жителів,
мандрівників дають можливість кожній дитині прийти до власного вибору
взірця поведінки, найближчого до її інтересів, почуттів, переконань.

Система рольових ігор будується з урахуванням специфічних цілей на
кожному етапі навчання. Для дітей молодшого віку основна мета гри
полягає в оволодінні конкретними знаннями і правилами поведінки в
природному середовищі.

Один із засобів закріплення, систематизації та узагальнення знань про
навколишнє середовище – словесні дидактичні ігри. Їх надзвичайно важлива
роль полягає в закріпленні природоохоронних уявлень, пробудженні у дітей
бажання чинити добро і не порушувати відомі їм правила поведінки в
природі, у формуванні позитивних рис. Особливості, які виявляються у
ставленні до природи як до об’єкта постійної уваги й турботи.

Крім того з дітями проводяться екскурсії, походи, експедиції, вони є
не тільки заходами відпочинку, а мають глибоку й серйозну
навчально-виховну природоохоронну спрямованість, містять в собі також
ряд завдань з екології, що сприяють розвитку творчих здібностей дітей.

Оволодіння екологічними знаннями – важливий ланцюг у процесі навчання і
виховання дітей. В.О.Сухомлинський наголошував, що процес пізнання
навколишньої дійсності є незалежним емоційним стимулом думки

Для дитини молодшого шкільного віку цей стимул відіграє винятково
важливу роль. Результатом екологічного виховання мають стати розвинене
емоційне сприйняття, бажання активно включатись у роботу з охорони й
захисту об(єктів природи.

Створена грою творча наукова атмосфера задовольняє вікові потреби
молодшого шкільного віку в пізнавальній активності і є одним із
засобів формування в дітей екологічної культури.

Таким чином, вміло використовуючи ігрові методи навчання на різних
етапах заняття, можна сприяти стимулюванню пізнавального інтересу
дітей. Новизна змісту матеріалу, який вивчається, різноманітність форм
опитування, перевірка знань і пояснювання нового матеріалу, емоційний
тонус дітей, емоційність самого вихователя, взаємна підтримка вихователя
і дітей, змагання і заохочення – всі ці фактори забезпечуються
правильним використанням ігрового матеріалу на уроці.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *