Формування артистизму як професійної навички майбутніх учителів музики в умовах занять з хорового класу (реферат)

Реферат на тему:

Формування артистизму як професійної навички майбутніх учителів музики в
умовах занять з хорового класу

Сучасний етап суспільного розвитку характеризується певними змінами у
сфері освіти: відбувається переосмислення педагогічних цінностей,
виникає необхідність пошуку нових шляхів розвитку особистості, найбільш
повного розкриття її творчого потенціалу. Вирішення проблем освіти
неможливе без серйозних змін у системі підготовки вчителя, бо саме він є
носієм нових педагогічних ідей, провідником їх безпосередньо в життя.

Взаємодія педагога й вихованців завжди пов’язана зі спілкуванням, яке
проявляється у стилі поведінки, яка виражається в манері говорити,
висловлювати свої почуття й настрої, у рухах і жестах. У зв’язку з цим
проблема формування артистизму особистості майбутнього вчителя й
оволодіння ним акторсько-сценічними вміннями є актуальною. Поставлений
голос, добре розвинене мовлення, природні й невимушені жести, висока
комунікативна культура є складовою професійних умінь педагога.

У педагогічній діяльності утворюється особлива структура здібностей, яка
втілює в собі взаємодію педагогічних, літературних, акторських,
режисерських умінь, що підпорядковуються педагогічній спрямованості. Їх
розвиток сприяє вирішенню безлічі завдань: підвищенню ефективності
педагогічної взаємодії, створенню творчої атмосфери співробітництва в
педагогічному процесі й максимальному розкриттю творчого потенціалу всіх
його учасників.

У педагогіці не викликає сумніву той факт, що артистизм необхідний
учителеві будь-якої спеціальності, але в особливій мірі він знаходить
відображення в діяльності викладача музики. О.Апраксіна підкреслює, що
артистизм учителя музики – не мрія, а нагальна потреба, доступна тому,
хто дійсно бажає розвивати в собі цю якість [3, с. 52].

Мета статті – розкрити особливості артистизму як одного з професійних
навичок майбутнього вчителя музики, обґрунтувати форми й методи, що
сприяють ефективному формуванню цієї якості.

У вітчизняній педагогіці склався цілий напрямок дослідження проблем
розвитку особистості засобами драматичного мистецтва. Ідея використання
досягнень театральної педагогіки у підготовці вчителя не є новою. У
педагогічній діяльності питання формування артистизму й
акторсько-сценічних умінь знайшли відображення в роботах цілої низки
дослідників. Так, окремі аспекти проблеми розроблені у працях
А.Макаренка, сучасних педагогів Ю.Азарова, І.Зязюна, В.Кан-Калика,
Н.Никандрова. Вагомий внесок у дослідження проблеми артистизму зробила
Л.Майковська, подавши цілісне уявлення про художньо-комунікативний
аспект діяльності майбутнього вчителя музики.

У той же час огляд стану досліджуваної проблеми і наш власний практичний
досвід роботи з хоровими колективами свідчать про те, що проблема
формування артистизму особистості у сфері навчально-виховної та
музично-виконавської діяльності вищої школи розроблена недостатньо.
Можливості театральної педагогіки використовуються неефективно, хоча
наявні праці становлять для цього серйозну наукову базу. Існуючі методи
підготовки до професійної діяльності не завжди відповідають вимогам
життя. У ВНЗ невиправдано використовуються малопродуктивні форми
навчання, механічно копіюється вітчизняний і закордонний досвід,
недостатньо враховуються особливості регіональної соціокультурної
ситуації.

Особливе місце у цілісному процесі виховання музично-педагогічної
культури майбутнього вчителя музики посідає хорова виконавська
діяльність. Хоровий спів – це колективний творчий процес, і,
безсумнівно, на особливу увагу заслуговує вивчення методів театральної
педагогіки в умовах роботи колективу. Актуальність цієї теми викликана
загостренням протиріч між сучасними вимогами до професійного рівня
педагогів-музикантів і відсутністю умов, що забезпечують зростання
педагогічної майстерності фахівців і стратегію їх виховання у процесі
вузівської підготовки.

Артистизм є необхідним компонентом педагогічного професіоналізму й
майстерності. У науковій літературі визначення цього поняття подається
неоднозначно. Так, В.Загвязинський уважав, що артистизм – це особлива,
образно-емоційна мова творення нового; проникливий стиль співтворчості
педагога й учня, орієнтований на розуміння й діалог з іншим,
другодомінантність; витончене й тонке мереживо створення живого почуття,
знання й змісту, що народжуються “тут і зараз” [5, с. 31]. Це здатність
майже миттєво переключатися на нові ситуації, опинятися в новому
образі… Це багатство особистісних проявів, образний шлях постановки й
вирішення проблеми, гра уяви, добірність, натхнення, відчуття
внутрішньої волі. О.Булатова, доповнюючи визначення В.Загвязинського,
відзначає, що артистизм – не тільки здатність красиво, переконливо щось
передати, але й передати, емоційно впливаючи на вихованця. Справжній
артистизм – це краса й багатство внутрішнього світу педагога, уміння
вирішувати завдання, проектувати майбутнє, представляючи його в образах,
використовуючи фантазію та інтуїцію, гармонійно зіставляючи логічне й
естетичне. Артистизму не можна навчитися, прочитавши або запам’ятавши
положення, що містяться у книгах. Можна зрозуміти й прийняти ідеї,
включитися в роботу щодо виявлення й розвитку здібностей і вмінь,
пов’язаних з фантазією та інтуїцією, імпровізацією, технікою й
виразністю мови й рухів, самопрезентацією, відкритістю, переконливістю у
служінні добру й красі, у пробудженні й вирощуванні кращих якостей
довірених педагогові молодих людей [2, с. 47].

У межах педагогічного дослідження ми визначаємо артистизм як якість, що
формується у процесі духовно-практичного освоєння особистістю певних
видів творчої діяльності з метою задоволення потреби у професійному
самовдосконаленні й самоосвіті. Розвиток і формування артистизму має
особливу значущість для студентського віку. На цьому етапі становлення
особистості відзначається активний розвиток моральних і естетичних
почуттів, становлення і стабілізація характеру, оволодіння повним
комплексом соціальних ролей дорослої людини. Пора пізньої юності
характеризується романтичним ставленням до навколишнього світу,
емоційною піднесеністю психічного життя, посиленням інтелектуальних
основ пізнання дійсності. Ці особливості є сприятливим моментом у
процесі формування професійно необхідних якостей педагога-музиканта.

Артистизм розглядається не тільки як здатність до перевтілення, а й як
цілісна система особистісних якостей, які сприяють вільному
самовираженню особистості. Тим самим особистість наче створює себе
наново. Цей процес містить у собі не тільки задум, але й втілення цього
задуму, успішність якого залежить від глибини підготовчої роботи й від
високого ступеня сформованості особистості [7, с. 112]. Актуалізуючи
важливість даного педагогічного завдання, можна з упевненістю сказати,
що використання засобів театральної педагогіки відкриває великі
можливості для формування артистизму особистості як прояву її
педагогічної майстерності.

Досліджуючи вищезазначену проблему, нами були виділені такі структурні
компоненти артистизму особистості: психофізичний; емоційно-естетичний;
художньо-логічний. Основу психофізичного компонента становлять фізичні
дані: володіння своїм організмом, тембром і силою голосу, дикцією,
мімікою, пантомімікою – і психічні процеси: увага, спостережливість,
уява, афективна пам’ять, вольові прояви.

Емоційно-естетичний компонент пов’язаний з експресивними сторонами
особистості музиканта, його сенсорним досвідом, де найбільш важливе
значення має здатність до емоційної сприйнятливості, керування своїм
емоційним станом і творчим самопочуттям, володіння темпоритмом.

Художньо-логічний компонент у структурі артистизму включає здатність
учителя музики логічно вибудовувати систему комунікативних дій,
піддавати її аналізу й коригуванню. Артистизм реалізується при активній
художньо-розумовій діяльності й включає таку професійно-особистісну
якість, як режисирування свого творчого самопочуття, психофізичних
станів у процесі педагогічного спілкування. Це вимагає наявності
емпатії, рефлексії, театрального мислення, імпровізаційності у
поведінці.

????????????- ????????$???????-?Як основна концептуальна передумова
дослідження виступило обґрунтування багатих можливостей хорового
мистецтва і його безпосередньої близькості до театрального жанру. На
основі такого споріднення стало можливим застосування форм і методів
театральної педагогіки у хоровому колективі.

Хорова виконавська діяльність майбутнього вчителя музики посідає
особливе місце у цілісному процесі виховання його музично-педагогічної
культури, що є засобом впливу на духовний світ учнів, фундаментом, на
якому формується педагогічна майстерність. Ефективність формування
педагогічної майстерності майбутніх педагогів-музикантів у процесі
хорової підготовки забезпечується тим, що: хоровий спів доступний
широким масам; використання комплексу форм, методів і прийомів
театральної педагогіки дозволяє психологічно й емоційно розкріпачити
особистість, звільнити психофізичний апарат від звичних затисків і
напруги; робота в хорі сприяє виробленню гарного тембру голосу, музично
виразної мовної інтонації, вдосконалює артикуляційний апарат, розвиває
міміку, допомагає оволодінню засобами вербальної та невербальної
комунікації; хоровий спів сприяє розвитку уяви, фантазії, “театрального
мислення”, збагаченню афективної пам’яті, формуванню “емоційного
тезауруса”, емпатії та рефлексії; виконавська хорова діяльність розвиває
почуття форми, темпоритму, почуття жанру, поетичність, сприяє
проникненню в “дух мови”; репертуар хорового колективу, що включає кращі
зразки класичної та народної музики, є незамінним засобом залучення до
справжніх художніх, морально-естетичних цінностей, сприяє формуванню й
розвитку духовної культури педагога-музиканта; активна концертна
діяльність хорового колективу сприяє розвитку й удосконаленню
психофізичного апарата, а також формуванню вольової та емоційної
стійкості особистості; творчий характер діяльності у хоровому колективі
перешкоджає виникненню “психологічного бар’єра” між його учасниками,
створює сприятливий емоційний клімат для оптимізації педагогічного
спілкування.

Аналіз змісту хорової підготовки у ВНЗ дозволив виявити, що при певній
організації навчально-виховної роботи й цілеспрямованому використанні
форм і методів театральної педагогіки можна значно збагатити,
активізувати процес формування артистизму особистості майбутнього
вчителя музики, зробити його педагогічно керованим.

У результаті емпіричного дослідження з вивчення стану проблеми нами були
обґрунтовані специфічні особливості хорового співу, при навчанні якого
активно використовуються форми й методи театральної педагогіки. Його
особливості знаходять своє вираження насамперед у відсутності зовнішньої
фізичної дії, в особливому поєднанні методів хорового й театрального
мистецтва. На кожній хоровій репетиції, на концерті, як правило,
організуються творчі види діяльності. Вони насичені розмаїттям форм і
методів, дидактичних засобів і матеріалів.

Використання досягнень театральної педагогіки у процесі формування
артистизму особистості майбутнього вчителя музики потребувало не тільки
внесення змін у зміст програми хорового класу, але й спеціальної
підготовки відповідних йому форм, методів і прийомів навчання. Уся
сукупність форм і методів представлена у вигляді певної класифікації,
яка розділяє їх на різні групи залежно від ролі, що виконується у
процесі формування артистизму.

Враховуючи синтетичний характер хорового й театрального мистецтва, їх
специфічні особливості, у процесі формування артистизму особистості
майбутнього педагога-музиканта ми використовували систему спеціальних
методів. Вона включала в себе 6 груп, кожна з яких мала своє
функціональне призначення.

I. Традиційні методи (словесні, наочні, практичні).

II. Методи проблемно-творчого характеру (створення проблемних ситуацій,
постановка навчальних проблем).

III. Методи “занурення” у середовище художніх образів і
музично-естетичних цінностей.

IV. Методи організації творчої діяльності (використання позанавчальних
форм роботи хорового колективу).

V. Методи стимулювання до активного освоєння необхідних
професійно-педагогічних якостей (ігрові, ситуації змагання).

VI. Методи педагогічної діагностики рівня сформованості артистизму
особистості майбутнього вчителя.

Група традиційних методів (словесних, наочних, практичних) була
призначена для накопичення знань у галузі освоєння вокально-хорової
техніки й прийомів акторсько-сценічної майстерності; організації
співочої діяльності, розвитку навичок хорового виконання.

Група методів проблемно-творчого характеру активно застосовувалася на
всіх етапах формування артистизму особистості майбутнього
педагога-музиканта. За допомогою цих методів на практичних заняттях
хорового класу створювалися проблемні ситуації зіставлення й порівняння
подібних або контрастних образів у творах репертуару; виявлялися
найбільш доцільні виразні засоби для передачі основної драматургічної
лінії.

Група методів створення спеціальних ситуацій “занурення” у певне
музично-естетичне середовище дозволяла через систему переживань,
закладених в образному змісті творів, створювати певну атмосферу на
репетиції. Прослуховування аудіо- і відеозаписів сприяло освоєнню
музичної культури різних епох, стилів і напрямків.

Група методів організації творчої діяльності, пов’язаних з активною
позанавчальною діяльністю студентського хорового колективу, мала
особливе значення у дослідно-експериментальній роботі. Велика
концертно-виконавська практика, шефські концерти у школах та на
підприємствах, тематичні концерти-бесіди, студентські фестивалі, творчі
зустрічі з авторами пісень допомагали створювати сприятливі умови для
реалізації та закріплення придбаних професійно-педагогічних навичок на
публіці.

Методи стимулювання до активного освоєння набутих навичок сприяли
ефективності розв’язання поставлених професійних і творчих завдань. З
цією метою практикували створення ситуацій змагання у процесі
розучування пісень, освоєння педагогічних прийомів і систематичне
застосування імпровізацій при виконанні хорових творів.

Група методів педагогічної діагностики рівня сформованості артистизму
особистості призначалася для проведення різноманітних педагогічних
вимірів, що служили засобом забезпечення планомірного характеру
управління цим процесом.

Запропонована система організації навчально-виховного процесу в хоровому
класі сприяла ефективному розв’язанню великої кількості різноманітних
завдань: звільненню та розкріпаченню психофізичного апарата,
оперативному керуванню своїми психічними станами й творчим самопочуттям,
розвитку уяви й виробленню навичок перевтілення; збагаченню
чуттєво-емоційного досвіду й афективної пам’яті; формуванню
“театрального мислення”; збагаченню духовної культури майбутнього
вчителя.

Використання вищенаведених форм та методів роботи над формуванням
артистизму особистості дозволяє нам переконатися в тому, що творчий
колектив є могутнім чинником її морального вдосконалення, розвиває
організаторські здібності, комунікативну культуру. Активна
концертно-виконавська діяльність хору сприяє виробленню емоційної та
вольової стійкості особистості.

Описана система роботи підтвердила, що використання у процесі хорової
підготовки форм і методів театральної педагогіки містить великі
потенційні можливості для формування артистизму особистості майбутнього
педагога-музиканта.

ЛІТЕРАТУРА

1. Амонашвили Ш.А. Педагогическая симфония: В 3 ч. – Екатеринбург, 1993.
– 320 с.

2. Булатова О.С. Педагогический артистизм: Учеб. пособие для студ. высш.
пед. учеб. заведений. – М.: Академия, 2001. – 240 с.

3. Ваганова Ж.В. Артистизм педагога как компонент его творческой
индивидуальности: Дис. на соиск. учен. степ. канд. наук. – Тюмень, 1998.
– 402 с.

4. Демьянко Н.Н. Элементы театрального искусства в общепедагогической
подготовке учителя в 20-е гг. // Проблема освоения театральной
педагогики в профессиональной подготовке будущего учителя. – Полтава,
1991. – 110 с.

5. Загвязинский В.А. Педагогическое творчество учителя. – М., 1987. – 37
с.

6. Коджаспирова Г.М.. Коджаспиров А.Ю. Педагогический словарь. – М.,
2000.

7. Станиславский К.С. Работа актера над собой // Собр. соч.: В 8 т. –
Т.3. – 625 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *