.

Естетичне виховання учнів

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
886 10143
Скачать документ

Естетичне виховання учнів

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є
естетичне виховання.

Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо
спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність
за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є етика — наука про
загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про
сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами
краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і
поведінка школяра.

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, що являє собою
художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття,
переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в
мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Естетичні почуття — особливі почуття насолоди, які відчуває людина,
сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.

Естетичний смак — здатність людини правильно оцінювати прекрасне,
відокремлювати справді прекрасне від неестетичного.

Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне,
на що рівняється.

Естетика поведінки — риси прекрасного у вчинках і діях людини (у
ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у
формах спілкування з людьми.

У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й
сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися
байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до
спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве
і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання
виховання — створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери
учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне
багатство.

Складною є проблема формування сприймання мистецтва.

Щоб сприймати художній чи музичний твір, треба мати елементарну
теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є
певні знання. Цей принциповий підхід слід узяти за основу при
використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва,
скульптури.

Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність
оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного.

Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і
баченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного
мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати
мислительні операції.

Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних
смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне
ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися
красою природи чи пам’ятками культури, а й берегти і захищати їх.

Важливе значення має виховання у школярів естетики поведінки —
акуратності в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися
невимушене, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці
якості тісно пов’язані з моральністю особистості учня.

В естетичному вихованні школярів використовують різні джерела: а) твори
образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури,
яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише
сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «домальовує» зображене,
бачить за картиною події, образи, характери; б) музику, яка,
відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає
на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку; в) художню
літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку
К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває
подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і
сприймається насамперед розумом. Тому література — важливий засіб
розвитку інтелекту учнів; г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк.
Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об’єднують у собі
елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого
мистецтва, танцю); ґ) поведінку і діяльність школярів. Достойні вчинки
учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній
діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій; д)
природу: її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм,
закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі; е)
факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин,
духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути
предметом обговорення з учнями; е) оформлення побуту (залучення дітей до
створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).

Одним з головних шляхів естетичного виховання в школі є навчальна
робота. У багатьох школах створено малі академії народних мистецтв
(МАНМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи
і класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи,
фольклорні ансамблі, вертепи; учителі проводять подорожі до витоків
рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості,
уроки емоційної культури, народознавства, людинознавства,
мистецтвознавства, мандрівки в історію тощо.

Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети
естетичного циклу (малювання, співи, музика). На уроках із цих предметів
учні не лише здобувають певні теоретичні знання з конкретних видів
мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок,
розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим доповненням до цього циклу
є уроки української мови, української та світової літератури, на яких
учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами
рідної та світової літератури. На уроках природничо-математичних
дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи,
формування бережливого ставлення до неї. Краса фізики і математики — в
логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури.
Певне виховне значення має як естетика праці учнів і продуктів праці,
так і вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають змогу
особистості творчо виявити себе. На уроках фізичного виховання учні
вчаться красиво і правильно триматися й ходити.

На розв’язання завдань естетичного виховання спрямована також позакласна
виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів,
вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною в
естетичному вихованні є участь школярів у діяльності шкільних клубів
любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних
об’єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, шкільних театрах.
Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні
можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх
школах, будинках і палацах школярів, студіях.

Важливу роль в естетичному вихованні школярів відіграє сім’я. Належне
естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких
журналів, телевізора, сімейних традицій з обговорення телепередач,
прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування
театру — все це створює сприятливі умови для прищеплення естетичних
смаків дітям.

Фізичне виховання

Компонентом усебічного гармонійного розвитку особистості є фізичне
виховання.

Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямованих
на зміцнення здоров’я та загартування організму, гармонійний розвиток
форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих
рухових навичок та вмінь.

Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології.
Фізіологічна наука озброює теорію і методику фізичного виховання
закономірностями розвитку організму людини, правильного врахування
впливу різноманітних чинників на його функціональну діяльність. На
основі її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних вправ,
спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей
організму.

Виховання підростаючого покоління фізично здоровим — важливе завдання
сім’ї та школи. На жаль, нині практично здоровими є лише 27% дітей
дошкільного віку, лише 65% дітей і 60% підлітків фізично гармонійно
розвинені. У м. Києві, наприклад, половина учнів старших класів за
станом здоров’я мають обмеження щодо вибору професії, а серед
випускників шкіл не менше половини не придатні або частково придатні до
військової служби.

На думку професора О. Вишневського, потрібна докорінна перебудова
організації фізичного виховання школярів. По-перше, слід кардинально
змінити власні погляди на фізкультуру, на фізичний стан, красу людського
тіла, не сприймати їх як щось другорядне. Учитель власним прикладом
повинен демонструвати важливість фізкультури, здорового способу життя.
По-друге, конче необхідно розвантажити навчальні плани і програми,
значно скоротивши інформативне навчання з таким розрахунком, щоб
загальна кількість навчальних предметів становила 7—10 у початкових
класах і 10—12 — у старших, як це характерно для європейських шкіл.
Робочий тиждень у такому разі не перевищуватиме 24—ЗО год., включаючи
виконання домашніх завдань. Таким чином можна збільшити питому вагу
уроків фізичної культури. По-третє, слід відмовитися від традиційних
форм і режиму діяльності на уроці, коли діти увесь час сидять майже
нерухомо, а вчитель «навіює» їм знання. Тут немає інтенсивної праці
дитини, проте є дуже шкідливе для здоров’я сидіння за партою без руху.
По-четверте, потрібен повний перегляд концепцій і методики фізкультурної
роботи в школі. Вона повинна стати формою активного відпочинку і має
працювати на здоров’я, виховання і задоволення фізіологічних потреб
дитини. Важко не погодитись з цими думками.

Зміст фізичного виховання школярів визначається навчальною програмою з
предмета та програмами секцій і гуртків. Програмою передбачено: а)
засвоєння теоретичних відомостей (знання із загальної гігієни та гігієни
фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізичними
вправами). Теоретичний матеріал повідомляють на вступних заняттях і в
системі навчально-тренувальної роботи на уроці у зв’язку з виконуваними
вправами; б) гімнастичні вправи, що сприяють загальному фізичному
розвиткові учнів (шикування і перешикування, стройові вправи, вправи,
спрямовані на загальний розвиток дитини, на формування правильної
постави, акробатичні вправи, танцювальні вправи, лазіння і перелізання,
вправи з рівноваги, вправи в висах і упорах, опорні стрибки); в) легка
атлетика (різні види бігу, стрибки в довжину і висоту, метання на
відстань); г) рухливі ігри, розраховані на розвиток в учнів кмітливості,
спритності, швидкості дій, виховання колективізму і дисциплінованості;
ґ) спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м’яч, футбол); д) лижна
підготовка (оволодіння основними прийомами техніки пересування на лижах,
розвиток рухових якостей); е) кросова і ковзанярська підготовка; є)
плавання (кролем на грудях і на спині, брасом, а також пірнання і
прийоми рятування тих, хто тоне).

Складність реалізації програми в тому, що на одному уроці доводиться
опановувати елементи кількох розділів. Це утруднює планування
навчального матеріалу на семестр і на кожний урок.

Зміст фізичного виховання на всі роки навчання учнів у школі підібрано з
таким розрахунком, щоб забезпечити:

1) зміцнення здоров’я і загартування організму школярів, сприяння їх
фізичному розвитку та підвищенню працездатності. Становлення і розвиток
основних функцій організму, що відбувається в шкільні роки, потребує
використання всіх чинників, які позитивно впливають на цей процес.
Піклування про здоров’я школярів — головне завдання кожного вчителя на
кожному навчальному занятті;

2) формування та вдосконалення рухових навичок і вмінь та повідомлення
пов’язаних з ними знань. Мета фізичного виховання — формування життєво
важливих навичок і вмінь у природних видах рухів: бігу, стрибках,
ходіння на лижах, плаванні. Для цього потрібні знання про способи і
правила виконання рухових дій, які учні здобувають під час пояснень і
демонстрування;

3) розвиток основних рухових якостей. Для виконання багатьох дій людині
необхідні певні якості, зокрема сила — здатність долати зовнішній опір
або протидіяти йому за рахунок мускульних зусиль; швидкість — здатність
виконувати рухи за мінімальний період часу; витривалість — здатність
виконувати певну роботу тривалий час; гнучкість — здатність виконувати
рухи з великою амплітудою; спритність — здатність швидко засвоювати нові
рухи й успішно діяти в умовах, що змінюються. Ці рухові якості
розвиваються й виявляються в тісному взаємозв’язку;

4) формування звички та стійкого інтересу до систематичних занять
фізичними вправами. Позитивний вплив фізичних вправ можливий лише за
умови їх систематичного виконання, що переростає у звичку і потребу. Для
виховання такої потреби, необхідно пробудити в дитини інтерес до вправ,
підбирати цікаві вправи, вчасно заохотити учня до їх виконання.
Змістовне дозвілля сприяє активному відпочинку і духовному вдосконаленню
школярів.

Важливим у формуванні звички до занять фізичними вправами є правильний
режим дня і тижня, здорове харчування, достатній за часом сон.
Неприпустиме вживання алкоголю, нікотину, наркотиків;

5) виховання гігієнічних навичок, повідомлення знань про фізичні вправи
та загартування. Гігієнічну освіту учні здобувають під час вивчення
різних предметів, зокрема біології. Вони дізнаються про режим дня,
гігієну харчування, сну та ін. У процесі занять фізичними вправами
засвоюють правила їх застосування, дізнаються про вплив вправ на
організм, про гігієнічні вимоги до загартування. Водночас учні
оволодівають прийомами самоконтролю за своєю працездатністю,
втомлюваністю, пульсом, загальним самопочуттям.

У фізичному вихованні використовують фізичні вправи, природні та
гігієнічні чинники.

Фізичні вправи. Під ними розуміють рухові дії, спеціально організовані й
свідомо виконувані відповідно до закономірностей і завдань фізичного
виховання. До фізичних вправ належать гімнастика, ігри, туризм, спорт.

Гімнастика. Спеціальний вид фізичного вдосконалення, що охоплює
найрізноманітніші вправи: стройові та порядкові (навчання раціональних
способів шикувань, пере-шикувань та пересувань з метою виховання навичок
колективних дій); загальнорозвиваючі (передбачають розвиток як окремих
частин тіла, так і всього організму); вільні вправи (удосконалення
координації рухів, вироблення чуття ритму, краси рухів); прикладні як
засіб всебічного розвитку особистості (біг, стрибки, метання та ін.);
гімнастичні — вправи на різних спеціальних снарядах (акробатичні, що
розвивають силу, спритність, уміння орієнтуватися в просторі; вправи
художньої гімнастики як засіб фізичного та естетичного виховання).

Ігри. Задовольняючи природний потяг дітей і підлітків до рухової
активності, ігри збуджують колективні переживання, дають радість від
спільних зусиль, сприяють зміцненню товариськості й дружби. У початкових
класах проводять переважно рухливі ігри, в середніх і старших —
спортивні.

Туризм. Охоплює прогулянки, екскурсії, походи і мандрівки, які
організовують для ознайомлення учнів з рідним краєм, природою,
історичними та культурними пам’ятками. У таких заходах учні фізично
загартовуються, вчаться бути витривалішими, набувають прикладних навичок
орієнтування і руху в ускладненій обстановці, досвіду колективного життя
і діяльності, на практиці засвоюють норми відповідального ставлення до
природи.

Спорт. На відміну від фізичної культури, спорт завжди пов’язаний з
досягненням максимальних результатів в окремих видах фізичних вправ. Для
виявлення спортивно-технічних результатів проводять змагання. В гострій
спортивній боротьбі учні долають значні фізичні та нервові навантаження,
виявляють і розвивають рухові й морально-вольові якості.

Природні чинники. Серед засобів фізичного виховання важлива роль
належить природним чинникам (сонце, повітря, вода). Діючи спільно з
фізичними вправами, вони посилюють їх оздоровчий вплив на учнів.

Гігієнічні чинники. Охоплюють гігієнічне забезпечення фізкультурних
занять, раціональний режим навчальної праці, відпочинку, харчування, сну
та ін. Для результативних занять фізкультурою певним гігієнічним вимогам
мають відповідати спортивні зали, рекреаційні приміщення, спортивне та
інше обладнання. Гігієнічними нормами регламентований і режим дня
школяра, який диференціюється залежно від стану здоров’я, рівня
працездатності, конкретних умов життя та індивідуальних особливостей
учнів. Проте загальними і єдиними для всіх учнів мають бути ранкова
гімнастика, туалет, навчальні заняття в школі, обід, післяобідній
відпочинок, виконання домашніх завдань, перебування на свіжому повітрі,
спорт, заняття за інтересами, вечеря, вечірня прогулянка, підготовка до
сну.

На заняттях фізичною культурою застосовують такі способи виконання
вправ: фронтальний — одночасне виконання вправ усіма учнями. Його
використовують під час навчання шикувань і перешикувань,
загальнорозвивальних вправ без предметів і з предметами, ходьби, бігу,
танцювальних вправ, пересувань на лижах та ін.); потоковий — учні
виконують вправу один за одним по черзі, тобто потоком. Потоків може
бути кілька. Цей спосіб використовують при виконанні стрибків у довжину,
висоту, вправ з рівноваги, акробатичних, лазіння, спусків і підйомів на
лижах; змінний — учнів ділять на зміни, які по черзі виконують вправи.
Використовують при виконанні лазіння, метань на відстань, акробатичних
вправ, бігу на швидкість; груповий — передбачає поділ учнів на класи,
групи, кожна з яких виконує окрему вправу. Через визначений час групи
міняються місцями з таким розрахунком, щоб кожна з них виконала всі
вправи; індивідуальний — застосовують при виконанні учнями вправ на
оцінку; коловий — невеликі групи учнів виконують певну кількість різних
вправ, послідовно переходячи по колу від одного спеціально
підготовленого місця для виконання певної вправи до іншого. Коловим
способом виконують вправи, які учні вже добре засвоїли.

Фізичному розвиткові школярів сприяють різноманітні форми позаурочної
фізкультурно-спортивної діяльності. Найпоширеніші з них:

— гімнастика перед уроками, мета якої — організація учнів на початку
навчального дня, запобігання викривленню постави, підвищення
працездатності учнів упродовж дня, загартування організму. Для її
проведення потрібне місце. Слід також прагнути, щоб гімнастику робили
всі учні;

— фізкультурні хвилинки і паузи для зняття втоми. Для виконання вправ
учні виходять із-за парт, ослаблюють комірці та ремінці. Вправи
проводять в 1—8 класах на кожному уроці після 20—30-хвилинної роботи
протягом 2,5—3 хв. Діти виконують 3—4 вправи з 6—8-разовим повторенням.
Фізкультурні паузи практикують також у групах подовженого дня і вдома з
учнями середніх і старших класів протягом 10—15 хв. кожні 50—60 хв.
навчальної праці. На таких «хвилинках» доцільно опрацьовувати домашні
завдання з фізичної культури;

— позаурочні заняття (гуртки та секції), завдання яких — створення умов
для прищеплення учням звички до систематичних занять, сприяння
запровадженню фізичної культури в побут. На позаурочних заняттях
закріплюються й удосконалюються здобуті на уроках знання, практичні
вміння та навички. Характерною рисою позаурочних форм занять є їх
добровільність;

— година здоров’я, яку в багатьох школах проводять щодня після 2-го або
3-го уроку і яка триває 45 хв. Час для неї вивільняють за рахунок
великої перерви та скорочення всіх уроків на 5 хв. Вправи виконують
переважно на свіжому повітрі (учні займаються в спортивній формі).
Вчителі можуть виконувати вправи разом з учнями або окремою групою;

— масові змагання, спортивні свята передбачають чітку організацію,
дотримання певних ритуалів. Усе це забезпечує комплексне розв’язання
завдань виховання школярів: фізичного, морального, естетичного та ін.

У сучасної молоді набули популярності різні системи єдиноборств, як
українські, коріння яких сягає козацької доби, так і східні. Вони
сприяють загартуванню юнаків, виховують спритність, витривалість.

Щоб привернути увагу до проблем фізичного виховання, в Україні
розроблено комплексну програму «Фізичне виховання — здоров’я нації», в
якій визначено пріоритетні напрями державної політики на 1999—2005 роки.
Згідно з нею, фізичне виховання в навчально-виховній сфері як’ складова
частина загальної системи освіти має закласти підвалини забезпечення та
розвитку фізичного і морального здоров’я, комплексного підходу до
формування розумової та психологічної підготовки до активного життя й
професійної діяльності на принципах індивідуального підходу, пріоритету
оздоровчої спрямованості, широкого використання різноманітних засобів і
форм фізичного вдосконалення безперервності цього процесу.

Народна педагогіка про зміст виховання:

Праця — душа всього життя.

Розум — найбільше багатство.

Мораль чиста — краще всякого намиста.

За рідний край — хоч помирай.

Як будеш рідної землі триматися, то будеш від неї сили набиратися.

Нема щастя без здоров’я.

Хата хоч і бідненька, але чиста й чепурненька, тому й гарна та
веселенька.

У здоровому тілі — здоровий дух.

Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє.

Щоб працювати, треба силу мати.

Від здорового коріння — здорове пагіння.

Коли немає сили, то й світ не милий.

Здоровому — все здорово.

Як дитина бігає і грається, то її здоров’я усміхається.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020