Дзвони Чорнобилю (сценарій)

Дзвони Чорнобилю

 

Сцена закрита. Лунає мінорна музика. На сцену виходить учень і читає
вірш.

Чи буде квітень, як завжди

Дарунком весняної здоби.

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його Чорнобиль?

Чи може викреслимо його

З календарів своїх допоки

Нас теплий грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Безмежна мисль, немає меж

Її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха,
болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.

26 квітня!

В ніч із забуття

Йде страшне створіння – атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема

І уста безмовні, і душа німа.

Вирвавшись на волю з мороку ночей,

Вже калічить долі і батьків.

Виродок – створіння ціль страшну таїть

Поглина сумління, душі нам двоїть.

Простяга до серця щупальця страшні

І вселяє муки, муки неземні.

Присипляє мозок посвистом глухим

Стронцієву дозу сипле, наче дим.

26 квітня!

Люди не проспіть!

Атомне століття раною горить.

Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,

Щоб зустріли внуки вранішню зорю.

І виростають покоління

Котрі не чули тиші

Що зберегли ми, що надбали

Що дітям в спадок передать?

Тепер тут зона, а була земля,

Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль.

1-й ведучий:

Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130
км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній
Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції,
будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4
енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.

Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з
найбільших в історії людства катастроф.

2-й ведучий:

Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії
Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26
квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано
назву – два кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз почуєте,
стала символом червоного і чорного кольорів в долі України та її народу.

Виконується пісня „Два кольори”.

1-й ведучий:

Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не
забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І
не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще
звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду.
Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а
бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині
23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим
реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я
розірвало нічну темряву.

Ось як це описує Володимир Яворівський у повісті „Марія з полином у
кінці століття”.

(Учні, які читають вірші та уривки виходять на сцену).

1-й ведучий:

„З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків
графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо,
освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.

Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.

На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей
примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається,
випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова
іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть
між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.

2-й ведучий:

Зойкнула Земля чаіним криком

— Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

— Йди, синочку, хто ж коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем

— Сину, вбережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

— Йди, коханий, хто ж коли не ти?

1-й ведучий:

За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого
реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на
чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.

2-й ведучий:

23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш
правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного
залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через
нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б
перетворитись на бікфордів шнур.

1-й ведучий:

Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом
Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку,
якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого
життя, виконали присягу на вірність народу України.

1-й учень:

Вогонь і землю зріднили собою

І кипіла у них під ногами земля

Навіть небо двигтіло од вогненного болю

І тривога палюча долітала здаля.

А трагедія кожну мить наростала

Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.

І немов з Хіросіми, з безодні повстала

Перед людством, відкривши свою тайну.

Як спинити її – гуртувало єдине бажання,

Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.

Невпокорене атомне випробування

Впало вперше, пожежники мужні, на все.

4-й учень:

Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор
Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже
після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його
бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим,
любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була:
„Тримайтесь ближче до життя, хлопці”.

5-й учень:

Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління.

Ви, як пам’ять у тривожнім світі

Раду незнищенного коріння.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум’я шугали

Не до подвигів і не до звершень

Ви ж собою людство заступали.

Та серця, мов кремені, не вгасли

Залишались іскрами на тверді

Тільки жити – в нас бунтує спрага,

Та продовжить пісню родоводу.

А лишилась вірності присяга.

Батьківщині. Матері. Народу.

6-й учень:

b

?

e

живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися?
Ви могли відступити?”

Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу
підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що
вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за
наказом командира, а за велінням совісті.

7-й учень:

Перший удар на себе

Перший вогонь на себе

Так відчайдушний Данко

Людям віддав своє серце.

Як же тут не згадати

Поруч з ним не назвати –

Вас, що уміли серцем

Грізний вогонь зупиняти.

І віддали – що мали

Життя – що одне в людини

Вірю, що врятували,

Долю моєї дитини.

Майор Телятников.

8-й учень:

Із вогню у безсмертя смерть поправши ступили вони.

Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко
зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили
межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.

Люди в білих халатах до землі вклоняюся вам!

В час біди – ви солдати! Чи ангели милосердя?

Це крізь ваші серця йде жорстока передова

Де незвично чатують порожні очиці смерті.

Скільки крапельок крові волає у мікроскоп

Про третину життя. Що тільки й встиг хтось прожити

І тривожно сьогодні, мов у горлі саднить волосок,

Слово не постигне пристрочує лейкоцити.

Одними із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. У ті напружені
трагічні хвилини після вибуху і метал не витримав: пульт
централізованого зв’язку „Київ – Прип’ять” замовк. Та вже через 20
хвилин він вже знову заговорив.

Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і 27 квітня провели
організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією на
повернення до рідних домівок.

… йдуть колони, колони, колони…

Розминаються повні – порожні,

Незбагненна процесів болю,

У автобусах тих подорожні

Ідуть наче із долі в недолю

На вокзали, в лікарні, у безвість

Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?

Розтривожено вуликів безліч

Невидимого стишені свідки.

9-й учень:

Шестеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли.

— Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик;

— Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Миколайович Кібенок;

— Сержант Микола Васильович Ващук;

— Сержант Володимир Іванович Тищура;

— Старший сержант Микола Іванович Тітенок.

У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по
хлопцях Земля і скорбота земна.

(Хвилина мовчання).

Світ з посивілим житом

З цвітом і гроном калини,

З вічним дитячим сміхом

Ще на вустах Батьківщини.

Світ – з лугами, лісами,

З ріками і зорею

З чистими небесами

Над скупаною землею…

І віддали все, що мали

Життя – що одне в людини

Вірю, що ви врятували

Долю моєї дитини.

1-й ведучий:

Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але
все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті,
що могли ніколи не народяться після 1986 року народились, живуть і
вчаться творити прекрасне.

(Танок учнів).

2-й ведучий:

Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули
весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних
ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись
на великі відстані.

1-й ведучий:

Йод – 131, цезій – 134, 137, стронцій – 90, плутоній – 239, плутоній –
240. весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях
України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50
відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова
радіація, зона, ліквідатор, відселення.

2-й ведучий:

А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий
ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною
отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало
ворогом.

5-й учень:

Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка

Покотилась до обрію, збурила зоряну синь

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко

Бо Чорнобиль – трава – не полин.

Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска

Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.

Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?

Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю

Якже ти допустила, щоб скалічили душу твою?

Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка…

Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

І петля радіації стягує шию твою

Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба

Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в
забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей
пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.

2-й ведучий:

Радіація – невидимий і тому підступний ворог всього живого. Від неї
важко вберегтися, захистити себе і природу.

Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та
все ж живуть. Ось що побачили льотчики, пролітаючи над зоною.

7-й учень:

З вертольота її запримітили

Не одразу означиш словами.

Бо тополі іржаві, як мітли,

Скрутно небо метуть головами.

1-й ведучий:

Чорнобильська біда торкнулась чорним крилом Житомирщини. Найбільше
постраждали Народицький, Олевський, Лугинський, Коростянський райони. А
в Новгород-Волинському районі в зоні підвищеної радіації опинились села
Курчиця, Городниця, Дубники та інші.

Учень:

Радіаційна днина б’є на сполох

Радіаційні стогнуть небеса

Двадцятий вік – як доля, а не спомин

Як хліб душі, як мамина сльоза.

Людство прагне Всесвіт осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне „бути чи не бути” –

Грізно над планетою висить.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *