Соціально-психологічний портрет
молодшого школяра
Дирда Ніна Миколаївна
вчитель початкових класів
Цвітківської ЗОШ І – ІІІ ст.
Життя сучасної дини змінюється у шість років. Іншими стають стосунки з
оточуючими та ровесниками, змінюються види діяльності, спілкування.
Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчання: з’являються нові
обов’язки, що потребують беззаперечного виконання, по-іншому сприймають
дитину рідні та близькі люди.
Шестирічний малюк пішов до школи. Він уважно слухає вчителя, виконує
його вказівки, оволодіває знаннями, але психологічно ще залишається
дитиною, яка любить гратися. Тобто зміна провідної ролі ігрової
діяльності на навчальну в дошкільному віці відбувається не відразу, а
поступово. Гра допомагає школяреві включатися в навчання, опановувати
складну «професію» учня. Вона впливає на розвиток пам’яті, мислення,
уяви, сприяє процесу засвоєння знань, умінь і навичок, збагачує
соціальний досвід дитини. Крім того, спільна гра з малюком має ще один
важливий аспект: лише через спілкування з дитиною дорослий проникає в її
душу, сприяє виникненню довіри і взаєморозуміння
Вивчаючи особливості дітей молодшого віку, вчені звертають увагу на
агресивних, емоційно розгальмованих, сором’язливих, тривожних учнів.
Майже всі ці діти мають проблеми в емоційній сфері попри особливості
темпераменту спільними для них є неадекватна афективна реакція, яка у
молодшого школяра має захисний, компенсаторний характер. Деякі тривожні
діти у ситуаціях особливого психологічного напруження переживають
емоційну дезорганізацію мислення. Репліки, зайві зауваження,
висловлювання вчителів можуть загальмувати цей процес у дитини в
найвідповідальніший момент: відповідь біля дошки, виконання контрольної
роботи тощо.
Дослідники вказують, що існує пряма залежність між емоційною депривацією
і дитячою агресивністю суворістю покарання і рівнем агресивності дитини.
Відомо, що негативне ставлення до дитини, її тривожність підвищують
імовірність деліквентної, протиправної поведінки, погіршують стосунки з
однолітками, зумовлюють прояви агресивності.
Формування гуманістично спрямованої, духовно багатої та соціально
активної особистості зумовлюється багатьма психолого-педагогічними та
соціальними чинниками, серед яких вагоме місце посідає
соціально-комунікативна активність (СКА) як одна із форм вибіркових
ставлень дитини до ровесника та інших людей. Відомий психолог Ж. Піаже
відводить спілкуванню дитини з ровесниками особливу роль в
інтелектуальному і моральному розвитку. Саме в такому спілкуванні
формується “мораль автономної свідомості”, яка породжує розуміння
ідеальних норм Вони надалі керують усіма нормами підростаючої
особистості, чим названа мораль і відрізняється від нав’язуваних із
зовні правил, що є наслідком примусу.
Все це потребує поглибленого вивчення вибіркових взаємин дітей у
молодшому шкільному віці. Знання їхніх особливостей вкрай необхідне,
оскільки орієнтація педагога в системі вибіркових взаємин класу є
основою для створення найсприятливіших умов для виховання та розвитку
кожної дитини в товаристві ровесників.
Розуміння суті соціально-комунікативної активності дитини, що є
наслідком і водночас передумовою подальшого розвитку спілкування,
неможливе без визначення її змісту і структури, знання яких дає змогу
визначити особливості функціонування даного феномена на різних етапах
онтогенетичного розвитку вихованця в конкретній навчально-виховній
ситуації.
Комунікативна функція виявляється у різних видах і формах взаємодії
учителя з учнями. Саме атмосфера спілкування педагога з дітьми сприяє
розвитку їх соціально-психологічних новоутворень у цьому віці. Характер
стосунків між учителем і учнями — соціально-педагогічна передумова
успішної реалізації завдань педагогічного процесу.
Проаналізуємо лише одну зі сторін комунікативної сфери — емоційну. Саме
емоційний компонент взаємодії педагога з дитиною є визначальним у
формуванні всієї системи ставлення учня до себе, навчання, однолітків,
дорослих тощо. Емоційна залежність дитини від учителя — один із
найважливіших аспектів впливу педагогічної етики на
соціально-психологічний розвиток учня. В.С.Мухіна в цьому контексті
виділяє таку характеристику молодшого школяра, як емоційний голод.
Потреба дитини в позитивних емоціях, атмосфері емоційного комфорту, яку
створює дорослий, визначає особливості її поведінки. У наукових працях
ІІ. М. Якобсона також наголошується на тому, що атрофія потреби
молодшого школяра в емоційному контакті з учителем негативно впливає на
розвиток його гуманістичних якостей. Гра — не просто копіювання. Це,
насамперед, гра уяви, а уява відкриває дорогу до перетворення: можна
побути машиністом, лікарем, шофером, татом, мамою, перетворитися на
коня, собаку або зробитися літаком, кораблем. Так можна наблизити до
себе далеке, недосяжне, розглянути все це зблизька, зсередини.
Граються у дворі дітлахи. «Нехай собі бавляться»,— дозволяємо ми. А гра
потрібна їм для життя, для росту. Діти тягнуться одне до одного, бо вони
потрібні одне одному. Потрібні набагато раніше, ніж нам здається, і
значно більше, ніж ми вважаємо. Не варто й намагатися, ніколи не зможемо
ми уявити, зрозуміти, відчути все те, що вони так щедро, легко,
граючись, дають одне одному й одержують навіть у найперші роки їхнього
життя. Через наївність ми дуже багато приписуємо собі в наших дітях,
нашій допомозі їм. А вони самі собі чимало допомагають, спілкуючись одне
з одним.
Дитина, позбавлена товариства рівних собі, втратить багато такого, що
ніколи й ніде не зможе надолужити. Можливо, від постійного спілкування з
дорослими вона в чомусь і виграє — більше пізнає, тонше відчуватиме, і
все ж програє незрівнянно більше.
Виявляється, що своїх власних дітей можна по-справжньому пізнати лише
тоді, коли вони серед інших. Від самого народження ми жадібно вдивлялися
в кожну рисочку обличчя, прислухалися до дихання, навчалися розуміти
мову міміки, жестів, плачу, усмішок. Знаємо всі хитрощі, повадки,
витівки, давно визначили, на кого дитина схожа обличчям, характером.
Хіба ж нам не знати свою дитину?
Та ось усе частіше і все більше ми бачимо її в товаристві інших дітей.
Усе ширше й різноманітніше спілкування. Порівнюючи й зіставляючи, ми
помічаємо раптом те, що випало з нашого поля зору раніше, довідуємося,
про що ніколи не здогадувалися, та й не могли здогадатися, поки не
побачили її разом з іншими.
«Ваша дитина вийшла на подвір’я, потрапила в групу хлопчиків… Дуже
часто буває… що діти сваряться, б’ються, скаржаться одне на одного.
Батьки поводяться хибно, якщо негайно стають на бік сина чи дочки й самі
встряють у сварку… У такому разі найголовніше — не бачити перед собою
тільки вашу дитину, а бачити перед собою, всю групу дітей і виховувати
разом з іншими батьками». (А Макаренко)
Граються на подвір’ї діти. Як по-різному поводяться вони під час гри:
цей хитрує, цей постійно злиться, а ця тиха дівчинка шукає для себе
більше благ і привілеїв. Один ладний на будь-які вчинки, аби тільки
продовжувалася гра, інший діє за принципом «чужого не візьму, але й
свого не віддам». У грі виявляються еталони оцінок, прийняті в родині,
звички поведінки й характери. Ще б пак — гра ж не дрібниця, а діюча
модель людського суспільства, де стикаються й борються співробітництво і
антагонізм, симпатія і антипатія, альтруїзм і егоїзм. Якщо придивитися
уважніше, то гра багато чого нам розповість. Добре й правильно
організована, вона допоможе дітям випробовувати і виховувати в собі
витримку, сміливість, наполегливість, заклопотаність, осягати мораль
нашого суспільства — закони співробітництва, взаємовиручки, обов’язку,
честі та справедливості.
У ранньому дитинстві хто твій друг? Той, хто з тобою «водиться».
Підросла людина, і тепер їй не байдуже, який ти друг — надійний, вірний,
сміливий чи страхополох, жадібний, ябеда. Понад усе в цьому віці бояться
звинувачення в боягузтві й намагаються, хоча б зовнішньо, не виявляти
його. Але обдурити не завжди вдається, і тоді виникає драма
невизнаності, відкинутості. І навпаки, найвищою моральною цінністю у
хлопців вважаються сміливість, відвага, рішучість. Жоден із хлопців не
пропустить належного випадку, щоб показати, довести, переконати, що він
сповна наділений усіма цими якостями.
Уявлення про безкорисливість молодшими школярами сприймається дуже
важко. Однак їм необхідно усвідомити, що стосунки з друзями мають бути
безкорисливими. Якщо дитина бачить, що її батьки «дружать» лише з
«корисними» людьми, то їй буде важко зрозуміти, що жити за принципом «ти
— мені, я — тобі» погано. Лише у дорослому віці, переборовши різні
життєві негаразди, вона зрозуміє, що така «дружба» неміцна і подібні
стосунки не прикрашають людину, не приносять їй щирої радості та
задоволення. Тому краще одразу допомогти дитині зрозуміти, що
користолюбство, егоїзм негативно впливають на спільну роботу з
товаришами, спілкування з ними, руйнують дружбу.
Безкорисливість передбачає не тільки готовність допомогти один одному, а
навіть піти на певну пожертву. Ця якість робить стосунки між друзями
благородними та чистими. Готовність надати дійову допомогу іноді
ускладнюється тим, що є потреба перебороти боязкість, небажання
поступитися чимось заради іншого. І це потрібно робити навіть тоді, коли
ніхто не побачить цього, ніколи не дізнається про пожертву, тобто, якщо
ніхто не зможе.
Так у житті школяра з’являються деякі нові критерії цінностей. Спочатку
він це визнає нечітко, але в його ставленні до фактів шкільного життя, у
висловлюваннях з того чи іншого приводу вони присутні.
Часто батьки замислюються, чому діти, які ростуть в одній родині такі
різні, несхожі, іноді навіть протилежні у своїх уподобаннях та діях.
Останні десятиліття у свідомості батьків виховання дівчаток і хлопчиків
відрізнялося обов’язками та силою впливу (з дівчатками лагідніші, а з
хлопчиками суворіші). Досить часто, якщо в родині виховувались діти
протилежних статей, вимоги до них були однаковими. До речі, дошкільна і
початкова освіта теж особливо не обтяжувались їхніми статевими
особливостями, орієнтуючись на якусь “усереднену” безстатеву
особистість.
На думку деяких вчених чоловіча стать орієнтована на подальший пошук
змін розвитку людини. У чоловічій статі акумулюються нові корисні
змінені риси пристосування людини до середовища. А отже, в чоловічій
статі основна орієнтація робиться на прогрес.
На думку деяких вчених чоловіча стать орієнтована на подальший пошук
змін розвитку людини. У чоловічій статі акумулюються нові корисні
змінені риси пристосування людини до середовища. А отже, в чоловічій
статі основна орієнтація робиться на прогрес.
Школа для дитини – завжди новий, невідомий іноді навіть загадковий світ.
Для хлопчиків це ще й напруження, яке не завжди дає позитивний
результат. Порозмірковуємо, чому це так. У школі вперше з’являються
вимоги, обмеження, тобто регламентація діяльності дитини. Це викликає
найбільшу внутрішню суперечність в душі хлопчика, який рветься на
свободу, до вільної імпровізації, творчого розв’язання поставлених
завдань, а йому пропонують готовий алгоритм, який до того ж потрібно
запам’ятати.
?
?? Але це не говорить про те, що всі хлопчики — причина напруженості в
класі і їм не під силу освоїти правила взаємодії з однокласниками.
Просто їм на це потрібно значно більше часу, ніж дівчаткам.
Ігри хлопчиків — це невпинний рух: вони бігаю один за одним, кидають
предмети у ціль, використовуючи весь можливий простір (якщо його не
вистачає в горизонтальній площині, вони освоюють вертикальну — лазять по
сходинках, залазять на шафу).
• Хлопчики, порівняно з дівчатками, розвиваються із запізненням.
• Рухова активність хлопчиків має природнє походження.
• Новизна для них може бути джерелом їхнього творчого натхнення.
• Розбирати іграшки — нормальне бажання пізнавати їх будову.
• Змінюючи оточуюче середовище, хлопчик змінює себе, показує
дорослому свою модель сприйняття світу.
Зміст навчальних планів і предметів має очевидну природничу тенденцію.
Хлопчики легше справляються з геометрією (просторовим мисленням,
мисленнєвими маніпуляціями з геометричними формами). Еволюція щодо
чоловічої статі вела відбір на винахідливість, спритність. Їх більше
цікавить різноманітна інформація. Вони частіше ставлять запитання з
метою отримання конкретної відповіді. Коли школяр повертається зі
школи додому, буває, що йому важко пригадати певні дрібниці: “Що було в
школі?”, “Що казала вчителька?”, “Що було на сніданок?”. Проте ми не
маємо трактувати це як погану пам’ять дитини. З досвіду знаємо, що під
час уроку дуже часто хлопчики роздивляються навсібіч, не зосереджуючись
на першому етапі роботи. Вони втягуються в процес довше і на вчителя
дивляться рідко, тому іноді виконують не те, що він просить, додають
свої елементи, імпровізують, а дорослі трактують таку поведінку як
неуважність, хоча це вияв бажання відійти від шаблону, наслідуючи свої
природні творчі нахили. Коли хлопчики Досягають найвищої працездатності
на уроці, дівчатка починають втомлюватись. Ці процеси пов’язані з
психофізіологічними особливостями хлопчиків.
Вони краще виконують пошукову роботу, висуваючи нові ідеї, краще
працюють, коли потрібно розв’язувати принципово нові задачі. Хлопчик
може знайти нестандартне розв’язання математичної задачі, але зробити
помилку в розрахунках і в результаті отримати погану оцінку. їм самим
потрібно брати участь у пошуку розв’язання задач. Вони переважають
дівчаток у відеопросторових уміннях, а це потребує високої пізнавальної
активності.
На емоційний фактор реагують короткочасно, яскраво і вибірково.
Зауваження, зроблене із запізненням, втрачає сенс, бо емоційна пам’ять
цього вже не утримує в оперативному полі. Хлопчики швидко звільняються
від емоційного напруження, перемикаючись на продуктивну діяльність
• Хлопчикам потрібно більше часу для адаптації до школи, а також такт і
розуміння з боку дорослих.
• Їм важко, дискомфортно працювати при обмеженнях та за сталими
алгоритмами.
• Пропонуючи чи вимагаючи щось від хлопчика, продумайте чіткість своєї
аргументації.
Інтенсивна робота на уроці або під час виконання дорученої справи без
розумних перерв викликає у дітей втому. При загальній втомі у хлопчика в
першу чергу страждають лівопівкульові процеси, пов’язані з мовленнєвим
мисленням, логічними операціями. Отже, йому важко розповісти, описати та
ще й дотриматися логіки викладу матеріалу. Тому, шановні батьки, немає
сенсу у пізній час переписувати та виконувати різні письмові вправи і
завдання, бо хлопчики, ймовірно, припускатимуться значної кількості
помилок. А багаторазове переписування викликає непотрібні докори в
несумлінному ставленні до роботи, що не є об’єктивним підходом до учня.
Таке поводження викликатиме відразу до навчального предмета (який не
стане улюбленим), а з часом і до батьків та вчителя.
Хлопчики хворобливо реагують на необхідність використовувати різні типи
мислення на уроках та під час виконання домашніх завдань. Тобто їм
потрібен час для того, щоб переорієнтуватися з роботи образного мислення
на логічне або навпаки. Це пов’язано з особливостями психофізіології. У
хлопчиків кількість нервових волокон, які з’єднують ліву находити
найраціональніші засоби дій у кожному конкретному випадку. Слід
домагатися, щоб не до ладу зроблена справа була виправлена, доведена до
кінця, водночас у дитини не має виникати почуття озлоблення, провини.
Якщо дитина усвідомлює свої негативні дії і вчинки, що принижують її
гідність, то в неї виникає почуття сорому. У молодших школярів таке
почуття з’являється у разі невдалого або неправильного виконання певних
дій, під час обману, причому, найчастіше лише у присутності інших осіб,
під впливом їхньої негативної оцінки чи глузування. Згодом, з
нагромадженням морального досвіду (знань, переживань, вчинків), у цьому
віці починає формуватися поняття про гідне і ганебне. Неправильне
розуміння основних моральних норм і правил або їх неприйняття призводить
до виникнення помилкової думки, яка може викликати хибний сором. Тоді
виникає звичка соромитися дій, що відповідають моральним нормам і
правилам, і навпаки, не засуджувати аморальних
Мабуть, ніхто точно не пам’ятає, коли усвідомив, що небо над нами
блакитне, сонце гріє, навколо не тільки свої, близькі люди, яких можна
впізнати, а ще й багато інших, зовсім незнайомих. Проте кожен колись усе
це зрозумів. І щоб зрозуміти, вийшов за поріг свого будинку, вийшов
погуляти. Тільки дорослі вважають, що гуляти — це дихати свіжим
повітрям. Дитина, гуляючи, безперервно, невтомно вивчає оточуючий світ.
Малюкам зовсім не подобається залишатися дослідниками-одинаками. Ось
із-за рогу з’явився ще один «відкривач». Індивідуальне накопичення
досвіду поступається місцем спілкуванню. Як багато в житті важить
людське спілкування, вони зрозуміють значно пізніше, зате тепер просто
насолоджуються товариством одне одного. Вони розуміються буквально з
півслова, а то й зовсім без слів. Зрозуміло, що їхнє життя й
благополуччя повністю залежать від дорослих, які мають залучити їх до
скарбниці людського досвіду. І все-таки маленькі ровесники здатні дати
одне одному дуже багато.
Перехід від себе до інших, від одиничного до загального — велике,
неоціненне надбання. З часом вони навчаться обмінюватися різними
відомостями, говорити не тільки для себе, а й для інших, розуміти інших.
А це ж робить маленьку людину мислячою істотою.
Один першокласник, страшенно хекаючи, підтягнувся на перекладині два
рази. Інший такий самий подивився і зробив те саме. Перший тут же
перестрибнув через лаву. Другий зробив те саме. Тоді перший почав бігати
навколо лави. Другий від нього не відставав. Так, бігали обидва, поки не
пролунав дзвоник. А якби юні пустуни з’явилися на світ без цієї
готовності всіх у всьому наслідувати, чи вдалося б їм так легко
навчитися говорити й оволодіти незліченною кількістю інших своїх
навичок? Копіюють вони з великим задоволенням: наслідують пози, рухи,
звуки, дії і, зовсім не підозрюючи того, удосконалюють механізми рухів і
мови.
Вони не люблять відставати один від одного, не вміти того, що вміють
інші. Кожному дуже подобається, щоб усі бачили, на що він здатний і який
молодець. Ми, зазвичай, лякаємося раніше, ніж діти, а вони схильні
пишатися тим, що далося не дуже легко. Малюкові не страшно, отже, і нам
нічого боятися, виходить, він до таких учинків уже готовий.
Зазвичай самооцінка є одним із показників особистісної готовності дитини
до школи. Якщо дитина готова до школи, то відчуття своєї сили,
упевненості, знань супроводжується високою самооцінкою. Такі малюки, як
правило, спокійно входять у шкільне життя. Вони самостійні,
цілеспрямовані, уміють долати труднощі, знаходять свої помилки і
виправляють їх. Вони рідше нервуються, помірковано ставляться до
ситуації випробування, уміють гідно вигравати і програвати.
Діти із заниженою самооцінкою часто відчувають труднощі у навчанні,
вважають себе слабшими за решту учнів. Вони вирізняються пасивністю,
підвищеною тривожністю. Чутливі до критики і невдач, вони прагнуть
уникнути оцінювання з боку інших, намагаються залишитися осторонь.
Сприймаючи й оцінюючи себе як невдах, нездібних, неспроможних до
захисту, ці діти бояться тих, хто сильніший (учителів, батьків, старших
дітей), й уникають уваги з їхнього боку. Постійна невдоволеність собою,
невіра у свої сили, у можливий неуспіх швидко призводять до апатії,
небажання вчитися.
Молодший шкільний вік є переломним у формуванні самостійності. Якщо
дитина надмірно відкрита, слухняна, це може припусти до формування таких
рис, як залежність від чужої думки. Надмірна самостійність дитини може
призвести до непослуху та розвитку почуття вседозволеності. Існує багато
засобів впливу на формування самостійності у дітей молодшого шкільного
віку.
Вступ до школи – переломний момент у житті дитини. Він пов’язаний з
новим типом стосунків з однолітками, новими формами діяльності. Тому
вчителеві необхідно враховувати соціальні особливості молодшого школяра
– прагне бути першою;
– виявляє дух суперництва та ентузіазму;
– часом буває невдячною або нечемною; придумує правила;
– здається, що прагне все робити правильно, але часто виходить за
межі дозволеного;
– радіє похвалі чи заохоченню; невдачі сприймає болісно;
– маг палке бажання отримувати задоволення; любить сюрпризи;
– може бути розсудливою, іноді дражнить чи критикує інших;
– неврівноважена, коли хворіє ;
– велике значення мають друзі (може мати одного найкращого друга);
– школа замінює домівку як найвпливовіший соціальний фактор.
Враховуючи ці особливості дітей, учителеві варто усвідомити, що діти
цього віку дуже вразливі, тому їм потрібне заохочення, щоб вийти зі
складної ситуації, а от сувора критика може завдати справжньої шкоди,
руйнуючи їхню мотивацію до навчання; у дітей цього віку добре розвинений
дух суперництва, а отже, прагнення до перемоги і першості може
переважати все інше, тому суперництво слід вилучити з ігор, якщо їх
виконують з навчальною метою; особливості екстремальної поведінки слід
розуміти, але не надавати їй надмірного значення, пам’ятаючи, що плітки,
роздратування, скарги, кепкування, зверхність – це все способи
вираження стосунків з дорослими.
Педагог має пам’ятати, що у цьому віці у дітей дуже висока
продуктивність, але низька якість виконання (треба звертати увагу дітей
на якість виконаної роботи, відтак у них підвищується гордість за це), а
також підтримувати бажання творити – ліпити, малювати, співати,
танцювати, розфарбовувати, складати, плести (важливо, щоб діти відчували
підтримку та гідну оцінку дорослих, а отже, усвідомлювали, що немає
правильних чи неправильних способів створення чогось у мистецтві), а це
сприяє майбутньому авторському вираженню, виробленню вміння.
ЛІТЕРАТУРА
Гребенькова Л. О. Довідник класного керівника. Харків: Ранок, 2007
Докукіна О. Виховання молодших школярів у сучасній українській сім’ї.
Початкова школа, № 6, 1996.
Кочерга О. Хлопчики: які вони? Початкова школа, № 6, 2009.
Тарасюк С. Соціально-комунікативна активність дитини як фактор
розвитку її індивідуальності. Початкова школа, № 12, 1998.
Хоружа Л. Молодший школяр як суб’єкт етичного впливу вчителя.
Початкова школа, № 1, 2004.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
