через провідну діяльність — гру

Формування життєвої компетентності дошкільника

через провідну діяльність — гру Черенко Наталія Володимирівна,

Завідуюча, ДНЗ «Колобок», 19100

м. Монастирище, в. Леніна,80

90-2-34

Відповідно до законодавства України зміст дошкільної освіти визначається
Базовим компонентом дошкільної освіти, що містить норми і положення
рівня розвиненості та вихованості дитини дошкільного віку, а також
умови, за яких вони можуть бути досягнуті. На реалізацію цього документа
як державного стандарту і спрямована Базова програма розвитку дитини
дошкільного віку «Я у Світі», яка пройшла апробацію в дошкільних
закладах Черкаської та інших областей. Це перша вітчизняна програма, в
якій акцент зроблено саме на розвиток особистості дитини, її
індивідуальності, формування життєвої компетентності, системи ціннісних
ставлень до Природи, Культури, Людей, власного «Я», на забезпечення
оволодіння дітьми законами повноцінного життя.

У сучасних умовах розвитку нашого суспільства докорінно змінюється
концепція неперервної освіти, починаючи з дошкільного періоду, що
зумовлено досягнутим рівнем наукового розвитку, змінами ціннісних
пріоритетів, переорієнтацією самого суспільного розвитку на розвиток
людини, її особистісних та культурних якостей. Тож актуальним є
впровадження в практику роботи дошкільних навчальних закладів нової
моделі організації життєдіяльності дітей, яка орієнтує педагогів на
цілісний підхід до формування особистості, життєвої компетентності
дитини.

Процес забезпечення наступності дошкільної і початкової шкільної ланок
освіти можна зазначити як створення умов для такої зміни, коли
відбувається неперервний загальний розвиток дітей і професійно-духовне
самовдосконалення педагогів.

Навчальна діяльність базується на сформованому в дошкільному віці базисі
особистісної культури дитини та відповідної віку життєвої
компетентності.

Таким чином, сучасний дошкільний заклад забезпечує розвиток, виховання
та навчання кожної дитини. Сучасна філософія дошкільної освіти висуває
погляд на дитину як цінність, підкреслює безумовну віру в її потенційні
можливості та природну обдарованість.

Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною
діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим
методом виховання. Її назвали „супутником дитинства”, хоч у житті
граються не тільки діти, а й дорослі. Дитяча гра — це діяльність,
спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності, в якій
дитина відображає враження від їх пізнання. Мати дитинство — це
передусім мати право на розвиток власної ігрової діяльності, яка є
важливою складовою дитячої субкультури. Водночас гра є могутнім виховним
засобом, у ній, за словами К. Ушинського, реалізується потреба людської
природи. У системі навчання і виховання дошкільників активно
використовуються дидактичні (навчальні) ігри, які розвивають
спостережливість, уяву, пам’ять, мислення, мовлення, сенсорні орієнтації
дітей у розмірах, формах, кольорах, максимально задіюють інтелектуальний
потенціал у пізнанні світу і себе. Цим пояснюється актуальність даної
теми. Логічне мислення формується на основі образного і є вищою стадією
розвитку дитячого мислення. Досягнення цієї стадії — тривалий і складний
процес, тому що повноцінний розвиток логічного мислення вимагає не
тільки високої активності розумової діяльності, але й узагальнених знань
про загальні й істотні ознаки предметів й явищ дійсності, які закріплені
в словах. Не слід чекати, коли дитині виповниться 14 років і вона
досягне стадії формально — логічних операцій, коли її мислення здобуває
риси, характерні для розумової діяльності дорослих. Починати розвиток
логічного мислення треба в дошкільному дитинстві. Але навіщо логіка
маленькій дитині, дошкільникові? Справа в тому, що на кожному віковому
етапі створюється як би певний «поверх», на якому формуються психічні
функції, важливі для переходу до наступного етапу. Таким чином, навички,
уміння, придбані в дошкільний період, будуть служити фундаментом для
одержання знань і розвитку здібностей у більш старшому віці — у школі. І
найважливішим серед цих навичок є навичка логічного мислення, здатність
«діяти в розумі». Дитині, що не опанувала прийомами логічного мислення,
сутужніше буде даватися навчання — рішення завдань, виконання вправ
вимагатиме більших витрат часу й сил. У результаті може постраждати
здоров’я дитини, ослабне, а те й зовсім згасне інтерес до навчання.
Опанувавши логічними операціями, дитина стане більше уважною, навчиться
мислити ясно й чітко, зуміє в потрібний момент сконцентруватися на суті
проблеми, переконати інших у своїй правоті. Учитися стане простіше, а
виходить, і процес навчання, і саме шкільне життя будуть приносити
радість і задоволення. Логічні прийоми — порівняння, синтез, аналіз,
класифікація, доказ й інші — застосовуються у всіх видах діяльності. Їх
використовують починаючи з першого класу для рішення завдань, вироблення
правильних умовиводів. Знання логіки сприяє культурному й
інтелектуальному розвитку особистості. Новітні погляди на процес
формування психоло¬гічного світу дитини, як відомо, ґрунтуються на
теорії О. Запорожця щодо самоцінності дошкільного дитинства. А це
означає: основний шлях розвитку малюка на цьому етапі — збагачення і
наповнення його діяль¬ності найбільш значущими формами та способами.
Вирішального значення набуває формування в дошкільнят активного
пізнавального ставлення до навколишньої дійсності, вміння орієнтуватись
у розмаїтті предметів і явищ, здатності довільно регулювати власну
пізнавальну діяльність. Це і є ті внутрішні передумови, які забезпечують
продуктивність розумової діяльності дитини, визначають легкість і
швидкість засвоєння нової інформації, здатність до її творчого
використання у житті. Відповідно до положень Базового компонента ми
маємо сформувати в наших вихованців уміння міркувати, орієнтуватися в
усьому, що їх оточує, належно оцінювати життєві ситуації, приймати
самостійні рішення, аргументувати свої міркування, помічати і розкривати
причинно-наслідкові зв’язки в довкіллі.

Становлення первинного світогляду, довільної поведінки, усвідомленого
«Я», здатності об’єктивно оцінювати себе – підпорядкування мотивів
відбувається в специфічних видах дитячої діяльності:
предметно-практичній, спілкуванні, сюжетно-рольовій грі.

Зміст дошкільної освіти, окреслений Базовим компонентом дошкільної
освіти та Державною базовою програмою, зорієнтований на об’єктивні
закономірності психічного розвитку дитини на кожному віковому етапі, на
потреби та пріоритети зростаючої особистості.

Світосприймання та специфіка життєдіяльності мають свої особливості:

* висока прихильність дитини до дорослих;

* домінування в житті дошкільника індивідуально – особистісних контактів
у порівнянні з діловими;

* активне входження в соціальні ролі члена родини, товариша, друга в
колі однолітків, вихованця для вихователів;

* висока емоційна насиченість буття;

* безпосередність, щирість, відкритість реагування на результати
діяльності, вчинки, події тощо;

* нездатність дитини довго концентрувати увагу на предметах, подіях;

* освоєння довкілля через нерегламентовані види діяльності –
спілкування, сюжетно – рольову гру, самостійну художню та предметно
–практичну діяльність;

* відносна свобода від серйозних обов’язків.

Таким чином, вихователі мають спрямувати свою педагогічну діяльність на
формування життєвої компетентності дитини та відповідної віку моральної
зрілості, враховуючи особливості розвитку сучасного дошкільника.

Показниками життєвої компетентності дитини дошкільного віку сучасний
вітчизняний фахівець, доктор психологічних наук О.Л. Кононко вважає
оптимальну для вікового періоду модель провідної діяльності, тобто, гри:

— уміння свідомо мотивувати свої дії;

— здатність використовувати засоби досягнення мети, характерні для
обраної діяльності;

— здатність досягти позитивного результату;

— спроможність реалістично оцінити свої результати;

— уміння виявляти різні форми активності у сферах життєдіяльності;

— здатність виявляти розвинуті базові моральні якості особистості.

У програмі визначені основні блоки компетентностей – мотиваційні,
функціональні, соціальні, які пов’язані між собою.

Таким чином, наступність можна забезпечити, враховуючи специфіку кожного
вікового періоду.

Дошкільний заклад (не тільки родина):

* здійснює мотивацію на навчання, розвиток, саморозвиток особистості;

* забезпечує набуття функціональної компетентності в процесі предметно –
практичної діяльності, виявлення активності та реалізації потенційних
можливостей дитини – фізичних, соціально – моральних, емоційних,
пізнавальних, мовленнєвих, художніх, креативних.

* сприяє соціально – моральному розвитку дитини в специфічних видах
дитячої діяльності – спілкуванні, предметно – практичній, сюжетно –
рольовій грі.

Зважаючи на те, що формування компетентності дошкільника відбувається в
процесі взаємодії всіх суб’єктів педагогічного процесу, як дорослих –
вихователя, психолога, музичного керівника, керівника ДНЗ, батьків, так
і дітей-однолітків, як групи в цілому, так і окремих дітей, важливо
визначити механізм взаємодії.

Сам розвиток не є прямим наслідком навчання. Розвиток має свої закони та
специфічні рушійні сили, тому не можна форсувати навчання та
підштовхувати його, поспішати до заданої цілі – готовності до школи. На
забезпечення розвитку й виховання дітей спрямована Державна програма
розвитку, зусилля батьків. Вихователь дошкільного навчального закладу
здійснює педагогічну підтримку та сприяє розвитку дитини, ґрунтуючись на
психології його розвитку, використовуючи різні форми, методи роботи,
спрямовані на формування життєвої компетентності дитини.

Самоосвітня компетентність відбувається на засадах спеціально
організованої вихователем навчальної діяльності, спільної з дітьми та
самостійної роботи вихованців, надання малюку «особистого часу»,
виховання таких базових якостей, як самостійність, спостережливість,
відповідальність, працелюбність, самовладання, креативність, і потребує:

* створення розвивального середовища щодо вияву індивідуальних інтересів
дитини;

* цілеспрямованої роботи з дитячою книгою через книжковий куточок
(сюжетно-рольова гра «Бібліотека»);

* організації форм роботи, що сприяють розвитку самостійності та
відповідальності (регулярне чергування в куточку природи, ведення
календарів, щоденників, обговорення підсумків роботи, спостережень,
планування роботи на деякі відрізки часу);

* формування здатності до самоаналізу, самоконтролю за власною
діяльністю в процесі застосування різних форм і видів роботи (гра з
однолітками, спостереження);

* створення ситуацій для використання знань дітей в практичній
діяльності.

Соціальна компетентність формується як в спеціально організованій
діяльності, так і в процесі стихійної взаємодії(Д.Б. Ельконін).

?????

?????

??????

??????

??????

[?

[?

L?NIRoeoeoeoeeoeoeoeoeoeoeoeUeoeoeoeoeoeoeoeoeoeIoe

[?

[?

ми, мотив «хочу» поступається місцем мотиву «треба», важливого значення
набувають соціальні мотиви. Педагоги дитячого садка «Колобок» планують
освітньовиховний процес проявляючи творчість, ініціативу, керуючись
сучасними вимогами до розвитку дітей дошкільного віку.

Пріоритетні напрямки виховної роботи:

* інтеграція дитини в соціум;

* спілкування та спільна діяльність;

* розвиток відповідальності як базової особистісної цінності;

* визначення статусу в групі однолітків;

* формування категорії «авторитет»;

* становлення совісті як форми морально – емоційного самоконтролю;

* усвідомлення свого місця в системі стосунків з дорослими.

Компетентне ставлення до здоров’я набувається дитиною у процесі
гігієнічних процедур, під час прийому їжі, в процесі спеціально
організованого рухового режиму – ранкової гімнастики, фізкультурних
занять, рухливих ігор, спортивних розваг та свят, бесід з валеологічної
тематики:

* знає своє тіло і виявляє турботу до нього;

* вміє повідомити про своє здоров’я чи нездоров’я, виконує поради
лікаря;

* підтримує позитивні стосунки з дітьми та дорослими;

* виявляє фізичну активність, уподобання до якихось конкретних фізичних
вправ, ігор;

* негативно ставиться до шкідливих звичок;

* має елементарні валеологічні знання та використовує їх.

Протягом дошкільного дитинства відбувається стрімкий психічний розвиток
дитини, відбувається становлення її особистості, вдосконалюється
мовлення, збагачуються навички спілкування, формуються якості
особистості, зростають фізичні можливості, розширюється життєвий
простір.

Важливою особливістю розвитку дитини є те, що набуті нею знання, дії,
здібності мають загальний характер і потрібні їй, щоб стати людиною.

Пізнавальна компетентність формується в різних видах специфічної
діяльності дитини у вигляді предметно – практичних дій, дослідництва,
спостережень, ознайомлення з довкіллям, участі в дидактичних іграх,
вправах тощо. У грі дитина активно пізнає навколишній світ, стосунки між
людьми,правила і норми поведінки, усвідомлює свої можливості,
взаємозв’язки з іншими. За допомогою гри дитина оволодіває:

усією системою людських взаємин – спочатку на емоційному, а потім на
інтелектуальному рівні;

способами практичної і розумової діяльності;

великим діапазоном людських почуттів;

поняттями «добро» і «зло», вчиться їх розрізняти;

морально — етичними нормами, виробленими людством.

Недарма Василь Сухомлинський порівнював гру з великим світлим вікном,
через яке в духовний світ дитини вливається живильний потік уявлень,
понять про навколишній світ.

Якщо у реальному житті дошкільники здебільшого орієнтовані на
спілкування з дорослими, то у грі вони взаємодіють насамперед одне з
одним. На поведінку дошкільників впливає як партнер по грі – його
ставлення до ігрового завдання, інших учасників, так і сама ігрова
діяльність, яка потребує від дітей спрямованості одне на одного й
актуалізує у них морально-етичні норми взаємодії. Свідченням наявності
пізнавальної компетентності у грі є:

* елементарні форми логічного мислення дитини;

* компетентність дитини у сферах життєдіяльності, а саме таких:
«Природа», «Культура», «Люди», «Я сам», розвинуті образні форми
сприйняття світу, сформовані дитячі форми світосприйняття, цілісного
бачення світу;

* загальнопізнавальні вміння – спостерігати, обстежувати, виділяти
головне й другорядне, порівнювати, запам’ятовувати, бачити проблему,
розв’язувати її, розмірковувати, усвідомлювати матеріал;

* загальномовленнєві вміння – слухати, запитувати, доводити
правомірність умовиводів, налагоджувати мовленнєву комунікацію.

Особистісна компетентність як особистісне зростання відбувається в
різних видах специфічної дитячої діяльності – спілкуванні, предметно –
практичній діяльності, сюжетно-рольовій грі, дитячому експериментуванні,
самостійній художній діяльності:

* фізичне, психічне, морально – духовне здоров’я дошкільника;

* збалансоване прагнення до самореалізації, саморозвитку і
самозбереження;

* довільність психічних процесів, володіння елементарними формами
самореалізації поведінки та діяльності;

* розвиненість уяви як передумова креативності;

* вияв різних видів активності – фізичної, соціально – моральної,
емоційної, пізнавальної, мовленнєвої, художньої, креативної;

* оптимістичне ставлення до життя, віра у власні можливості, наявність
найпростіших форм життєвої перспективи;

* наявність зачатків почуття совісті як механізму особистісного
зростання;

* висока самоповага;

* сформованість індивідуального обличчя, особистісного стрижня.

Здобутком дошкільного дитинства виступають образні форми пізнання світу.
У специфічній дитячій діяльності – предметній, сюжетно-рольовій грі,
малюванні, ліпленні, конструюванні, експериментуванні, розвиваються
психічні процеси: сприймання, наочно – образне мислення, уява. Вони
надають дитині можливість здійснювати подальший розвиток пошукових дій,
дій внутрішнього плану, сприяють засвоєнню сенсорних еталонів та наочних
моделей, розвитку творчих здібностей, пізнавальних інтересів. У ході
соціально-історичного розвитку людства гра набула величезного значення
для формування особистості дитини та оволодіння нею досвідом взаємодії з
навколишнім світом. Саме гра є ефективним засобом підготовки дитини до
«дорослого» життя, її соціалізації, морально-етичного виховання. Під час
гри формується особистість малюка, його соціальна компетентність і
гуманістичний світогляд, з особливою яскравістю проявляються
індивідуальні особливості дитини, розвиваються її творчі здібності,
цілеспрямована уява, рух від думки до дії.

У грі діти з власної ініціативи вступають у різні контакти між собою,
здебільшого самостійно будують свої стосунки. Якщо ігрова діяльність
дитини є вільною і невимушеною, такою, що вийшла за межі тиску з боку
дорослих, ігрові відносини виступають у ролі добровільних тренувань,
шляхом яких дитина засвоює морально-етичні норми поведінки.

Дитина має оволодіти правилами чесної гри:

якщо вмієш гратися сам, навчи інших;

грайся так, щоб усім було цікаво;

уважно й доброзичливо стався до своїх товаришів по грі;

знай, що найкращі іграшки та цікаві ролі належать не лише тобі;

дотримуйся правил гри;

перемагай лише чесно;

якщо програєш, не падай духом;

якщо твій товариш програє, умій його підтримати.

Саме створюючи умови для виникнення гри, у процесі якої дитина без
прямих педагогічних впливів засвоює норми людських взаємин, моральні
цінності, вихователь найбільш ефективно впливає на процес формування
морально-етичних рис особистості.

Однією з характерних особливостей сюжетно-рольових ігор є довільність
ігрових дій, які підпорядковані спільним ігровим інтересам. Як зазначив
видатний психолог Лев Виготський, у грі діти діють шляхом найменшого
опору, тобто роблять те, чого їм найбільше хочеться. У той самий час
вони навчаються діяти шляхом найбільшого опору, оскільки підкорення
правилам і відмова від імпульсивної поведінки у грі – шлях до
максимального задоволення. Виконуючи прийняті ролі, діти намагаються
по-своєму відтворити дії, взаємини дорослих підкорюються обумовленим
роллю правилам поведінки. Отже, щоб задовольнити головне бажання – діяти
як дорослі, дітям необхідно підпорядкувати свою поведінку правилам,
дотримуватися яких вони мають відповідно до своїх ролей у грі. Саме під
час такої, вільної від усякого тиску діяльності поведінка дітей зазнає
істинної перебудови : вона стає довільною.

В останні десятиліття виник інтерес до режисерської гри. Завдяки
своєрідності ці ігри становлять особливий інтерес для психологів, бо в
них дуже яскраво проявляються особистісні якості дитини. Видатний
радянський психолог Д.Ельконін називав режисерські ігри особливим типом
індивідуальних ігор дитини. У них дитина сама вигадує сюжет, наділяє
предмети або іграшки тими чи іншими характеристиками. За ходом сюжету
дитина керує діями декількох іграшок, не беручи на себе постійної ролі.
Носіями ролей у такій грі виступають іграшки. Малюк регулює відносини
дійових осіб як режисер. «Озвучуючи» героїв і коментуючи сюжет,
дошкільник використовує різні засоби вербальної виразності. Тут дитина
виконує функції й сценариста, й режисера, й акторів (рольові дії в
реалізації ігрового задуму). Усе це має неоціненне значення як для
загального психічного розвитку дітей, так і для розвитку ігрової
діяльності зокрема. За певного рівня розвитку уяви дитина здатна
переносити накопичений суспільний досвід у свою гру. Режисерська гра має
свої особливості :

гра завжди індивідуальна;

дитина намагається зберегти гру для себе, тому втручання дорослого
призводить до її закінчення;

для гри дитина обирає такі місця, куди дорослий не може потрапити
непомітно, без її дозволу, а також не може спостерігати за грою.

Перша самостійна індивідуальна режисерська гра з’являється в період від
двох до чотирьох років.

Ігри є ефективною життєдіяльністю дитини.

Умовами ефективної організації життєдіяльності дитини є:

забезпечення емоцій ного комфорту, створення атмосфери доброзичливості;

формування відчуття захищеності, довіри до навколишнього світу, надання
дитині можливості звертатись до дорослого у ситуаціях страху,
невідомості;

створення природного, предметно – ігрового та соціального розвивального
середовища;

інтегрований підхід, що забезпечує змістову цілісність, системність,
послідовність та повторення програмового матеріалу;

професійна компетентність педагога – знання вікових та індивідуальних
особливостей дошкільника, готовність до змістовного спілкування з ним,
володіння сучасними освітніми технологіями.

Важливим здобутком дошкільного віку є моральні почуття, які є основою
знаходження дитини в суспільстві і складають основу гуманної
спрямованості людини на довкілля і саму себе.

Компетентність — це не лише поінформованість із різноманітних проблем,
а й відповідна поведінка, яка ґрунтується на знаннях і чуттєвому
досвіді. Компетентність передбачає інтелектуальну та поведінкову
самостійність, ініціативу, творчість, незалежність, критичність,
оптимізм, наполегливість, уміння доводити розпочате до кінця, брати на
себе відповідальність за помилки. Дорослі мусять визнавати цю якість
особливо важливою для особистісного становлення дитини, давати їй змогу
виявляти самостійність, не караючи, не нав’язуючи готових рішень, не
втручаючись у її діяльність, допомагаючи лише за об’єктивної
необхідності.

Базовий компонент дошкільної освіти окреслює вимоги до її змісту,
рівня та обсягу, які є основою оцінювання освітнього рівня дитини,
узгоджують її інтереси й потреби суспільства щодо освіченості. Йдеться
про формування певної життєвої позиції дошкільника, розвиток його
елементарної життєвої компетентності.

« Дитина за своєю природою – допитливий, дослідник,
відкривач світу. Так нехай перед нею відкривається чудовий світ у живих
фарбах, яскравих і тремтливих звуках, у казці та грі, у власній
творчості, в красі, що надихає її серце,в прагненні робити добро людям
». В. Сухомлинський.

PAGE

PAGE 1

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *