Безклепченко Наталія Василівна ‘Гендерне вимірювання в освіті’

Безклепченко Наталія Василівна

Гендерне вимірювання в освіті

У сучасних умовах неможливо ставитись до особистості без урахування
соціокультурних особливостей статі. З’являється новий категоріальний
апарат, що містить терміни з ключовим словом «гендер», які дозволяють
більш повно вивчити особистість та її особливості.

Гендер — один із базових вимірів соціальної структури суспільства, який
разом з іншими соціально-демографічними та культурними характеристиками
(раса, клас, вік тощо) організує соціальну систему. Соціальне
відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує
соціально-рольовий статус особистості, який визначає соціальні
можливості в освіті, професійній діяльності, суспільному виробництві.
Останнім часом гендерні дослідження стали невід’ємною частиною
педагогічної науки, а гендерна проблематика відокремлюється в різних
галузях педагогіки.

Розробка гендерних підходів в освіті є новим кроком у розвитку науки
людства, педагогічної антропології. З моменту виникнення людського
суспільства життя жінок і чоловіків супроводжувалося постійною боротьбою
статей за рівноправність, за подолання соціального розділення на
«чоловічі» і «жіночі» заняття і професії. Історії відомі періоди
«матріархату» і «патріархату», коли одна стать  завойовувала першість,
всіляко принижуючи іншу і намагався подавити її опір. Багато правових і
соціальних обмежень по відношенню до однієї з статей надалі закріпилися
у формі традицій, елементів релігійних вірувань, увійшли до масової
свідомості у вигляді забобонів, стереотипів поведінки.

Подібна ситуація характерна і для педагогічної науки. Хоча дослідження
питань, пов’язаних з професійною майстерністю вчителя і його
педагогічною культурою є одним з провідних напрямів сучасної педагогіки,
більшість теорій пропонує універсальну безстатеву модель педагога, яка
не враховує особливості мислення, поведінки і особистих якостей
вчителів-чоловіків і -жінок. В той же час  реалізація гуманістичної
особистісно-орієнтованої освіти можлива, якщо створені сприятливі умови
для розвитку, самоідентифікації і самореалізації обох суб’єктів
освітнього процесу: учнів і вчителів. У свою чергу, це вимагає вивчення
індивідуальності педагогічної культури вчителя, яка в значній мірі
визначається його гендерною належністю. Таким чином, актуальність даного
питання обумовлена реальними потребами сучасного суспільства в
підготовці вчителів нового типу, здатних реалізувати себе професійно та
особисто в педагогічній діяльності, чого неможливо досягти без
урахування гендерних особливостей педагогічної культури вчителя.

Процес розвитку гендерних ролей, як соціально зумовлених варіантів
статевих ролей та статево-рольової поведінки, відбувається в контексті
досить важливого для життя особистості процесу, який називається
соціалізація. За більшістю означень, соціалізація особистості — це
засвоєння людиною суспільного досвіду, суспільних норм і цінностей.
Однією з основних складових соціалізації людини є засвоєння нею
соціальних ролей. По-перше, в соціальних ролях закріплені норми і
правила соціальної поведінки у вигляді рольових експектацій, тобто
нормативних вимог до виконання соціальних ролей. По-друге, рольова
поведінка — це найважливіший вид соціальної поведінки, а соціальні ролі
— це засіб включення особистості в групу, в соціум, форма соціальної
адаптації і особистісного самовираження одночасно. Особливості рольової
соціалізації полягають не лише в засвоєнні суспільних очікувань до
соціальних ролей, а й рольовий розвиток особистості, тобто формування
психологічних ролей, як соціальних, так і особистісних, міжособистісних,
характерних, життєвих тощо

Серед великої кількості ролей, що їх засвоює людина, для нормальної
соціалізації особистості велике значення мають статеві та гендерні ролі.
Ці ролі тісно пов’язані з усвідомленням себе представником певної статі
і з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі.
Статеві та гендерні ролі тісно пов’язані зі статевою та гендерною
ідентичністю особистості. Ідентичність — це одна з найістотніших
характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома
автономна особистість. Ідентичність — це збереження і підтримка
особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого
життя, а також стійкий образ «Я», усвідомлення у собі певних
особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис
характеру, способів поведінки, які визнаються своїми, достовірними.
Психосоціальна ідентичність є запорукою психічного здоров’я особистості.
Формування ідентичності починається з моменту відділення дитини від
матері і продовжується все життя до самої смерті.

Рольова ідентичність — це, відповідно, усвідомлення себе суб’єктом
психологічних ролей. Американський соціолог Чед Гордон виділяє такі 5
видів рольової ідентичності:

1. Статева ідентичність, в основі якої лежить гендерна ідентифікація
людини як чоловіка або жінки, одна з найістотніших із усіх рольових
ідентичностей. В житті людини також мають велике значення
статево-рольові ідентичності, пов’язані з такими ролями, як наприклад,
«незаймана», «кнопка», «нечепура», «скромниця», «брудний старий» і т.д.

2. Етнічна ідентичність, тобто ідентифікація людини як члена расової,
релігійної, національної спільноти або мовної групи, субкультури чи
іншої соціальної структури. Від наявності специфічної етнічної
ідентифікації залежать цінності і стилі міжособистісної взаємодії людей.

3. Ідентичності членства, що базуються на зв’язку між людиною й
організаційним життям суспільства завдяки всім формам групового
членства. Вони спираються як на формальний зміст («студент», «член
правління», «ротарианець», і т.д.), так і на неофіційні форми асоціацій
дозвілля (членство в специфічних гуртках, компаніях, кліках і групах).

4. Політична ідентичність базується на таких самохарактеристиках, як
ліберал, консерватор або радикал, які впливають на більш пізню
ідентифікацію себе як республіканця або соціаліста. Набагато раніш, ніж
стають істотними дорослі політичні відносини, з Я-концепцій типу лідера,
програного або миротворця розвиваються типові паттерни відношення людини
до конкуренції, влади і прийняттю рішення.

5. Професійна ідентичність, тобто система рольових ідентичностей щодо
роботи, як в домашньому господарстві (дружина, батько, і т.д.) так і за
його межами (адвокат, водопровідник, і т.д.). Вони і пов’язані з ними
Я-концепції (типу «чесна людина» або «працьовита людина») — серед
найбільш важливих у пантеоні ідеалізованих рольових ідентичностей
індивідуума.

# h`B

h`B

ордон не даремно вважає статеву чи гендерну ідентичність однією з
найістотніших з усіх рольових ідентичностей. На підтвердження цього
можна навести приклад транссексуалізму, згідно якому статева
ідентичність (тобто, психічна якість) вважається більш істотною
характеристикою людини, ніж її біологічна стать.

Від самого народження дитини вона потрапляє в соціальне оточення, яке
задає безліч стереотипів статево-рольової поведінки. З першими проявами
усвідомлення себе представником певної статі дитина зв’язує це з цілою
низкою ознак: з одягом, з правилами поводження, з проявами почуттів (чи
з забороною таких). На природні диференціально-психологічні відмінності
між статями, які безперечно мають місце, накладаються моделі чоловічих і
жіночих ролей, які існують в суспільній свідомості, часом не маючи
нічого спільного зі справжньою психофізіологічною природою статі.

Ці суспільні моделі існують не просто як система поглядів на норми
статево-рольової поведінки. Вони виступають як соціальні експектації,
очікування, вони відіграють активну роль в формування соціальної
поведінки людини. Якщо реальна поведінки не співпадає з нормативами, то
суспільство здійснює певний тиск на свідомість людини, використовує
певні санкції. Інколи ці санкції є досить жорсткими (в архаїчних
суспільствах за порушення статево-гендерної ідентичності та інші
відхилення від суспільних стандартів винних карали вигнанням, або навіть
більш суворими покараннями), проте в сучасному суспільстві подібні
санкції носять переважно психологічний характер: осуд, негативні оцінки
тощо. Як результат — людина переживає почуття провини, сором, внутрішні
чи зовнішні рольові конфлікти. Щоб уникнути неприємних переживань,
людина прагне задовольнити суспільні очікування, засвоюючи більш чи менш
адекватні форми гендерно-рольової поведінки.

Процеси гендерно-рольової соціалізації чоловіків і жінок мають багато
відмінностей. Для жінки, згідно з історично сформованими патріархальними
стереотипами, які, не зважаючи на суспільний прогрес, ще мають місце,
переважає орієнтація на сім’ю та сімейні цінності, ведення домашнього
господарства тощо. Для чоловіка, згідно тих самих стереотипів,
нормативно бажаною є більша активність за межами сім’ї: професійна
діяльність, суспільна активність. Згідно з таким розмежуванням важливою
умовою самореалізації для жінки вважається успішний і вчасний шлюб.

Такі стереотипи впливають на свідомість дитини, що тільки починає шлях в
суспільному житті. Так, дівчатка часто ростуть з переконанням, що вони
не можуть бути такими цінними працівниками в професійній сфері, як
чоловіки, що впливає на самооцінку і певною мірою «виправдовує» той
факт, що серед жінок дуже мало лідерських ролей (тим менше, чим вище
статус цієї ролі). За результатами деяких досліджень, дівчатка в школі
мають більш низькі оцінки з математики, ніж хлопчики, не тому, що мають
нижчі математичні здібності, а тому, що мають занижену самооцінку в цій
сфері і стикаються з відповідними очікуваннями педагогів. Якщо
врахувати, що існують цілком реальні соціальні і економічні умови, що
закріплюють такі перекоси, то стає цілком зрозумілим, що існує серйозна
соціально-психологічна проблема, пов’язана з соціально-психологічною
самореалізацією жінки. Ці проблеми спричинили появу численних
феміністичних рухів, покликаних допомогти жінкам в подоланні цих
труднощів.

Але не треба думати, що труднощі гендерної соціалізації мають лише
жінки. Хлопчик в процесі гендерного розвитку стикається з численними
проблемами, в першу чергу пов’язаними з визнанням в оточенні однолітків,
з лідерством, суперництвом тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства
полягає в тому, що вона, з точки зору суспільних стереотипів, не повинна
до нього прагнути, то для хлопчика — навпаки, суспільна думка змушує
вважати його невід’ємною цінністю свого буття. Чоловік, не реалізований
в сфері лідерства, часто тією ж громадською думкою вважається менш
компетентним, ніж чоловік з високим статусом, інколи навіть — невдахою.
Ця думка нерідко тисне на свідомість, змушує відмовлятися від покликання
на користь сходження щаблями влади. Для хлопчика прагнення відповідати
взірцям маскулінності (крім влади — це необхідність бути сильним,
хоробрим, компетентним, емоційно стриманим тощо) є не стільки
внутрішньою потребою, скільки суспільною нормою, і невідповідність їй
спричиняє більш критичне ставлення до нього, ніж для дівчинки
невідповідність стандартам фемінності. Особливі вимоги висуваються до
чоловіка в сфері інтимних стосунків, наприклад, завжди мати потенцію
(для порівняння — жінка таких проблем практично не має). Як результат
всіх перелічених проблем — велика кількість стресових ситуацій, в які
потрапляє чоловік, внутрішні конфлікти, неврози, проблеми зі здоров’ям
тощо.

Прививати принципи гендерного паритету потрібно дуже обережно і
поступово. Будь-яка нова інформація, особливо така, що здебільшого
суперечить попередньому досвіду людини, засвоюється нею на превелику
силу. Тому мріяти про революційні перетворення в масовій свідомості не
доводиться.

Утвердження гендерної демократії в усіх сферах громадського життя
можливо тільки через відкритий діалог між чоловіками і жінками,
орієнтований на співробітництво, а не на протистояння.

Отже, гендерна соціалізація та розвиток гендерної ідентичності
особистості — це складні і різноманітні процеси, які підкоряються
багатьом закономірностям, і на їх шляху виникають багато суперечностей,
проблем, дисгармоній. Знання цих закономірностей має допомогти уникненню
цих проблем і суперечностей розвитку. Це шлях не лише до гармонійності
розвитку гендерної сфери людини, а й до гармонійності особистості в
цілому, до гармонійності її стосунків з особами протилежної статі і з
соціальним світом взагалі.

Література

HYPERLINK «http://www.osvita.ua/school/technol/313/»
http://www.osvita.ua/school/technol/313/

Мудрик А. В. Социальная педагогика: Учеб для студ. пед. вузов / Под ред.
В. А. Сластенина. — М.: Изд. Центр «Академия», 1999. – 184 с.

Мунтян І. С. Гендерний підхід у професійній підготовці студентів вищих
педагогічних закладів : Дис. … канд. пед. наук: 13.00.04. – Одеса,
2004. – 192 с.

Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. Школа,
1976–1978.

Горностай П.П. Гендерна соціалізація та становлення гендерної
ідентичності / Основи теорії гендеру. Навчальний посібник. – К.: К.І.С.,
2004. – С. 132-156.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *