Реферат на тему:
Актуальні проблеми підготовки майбутніх учителів початкових класів до
гуманізації педагогічного процесу
Однією з важливих проблем розвитку суспільства була і залишається
проблема вдосконалення освіти і виховання підростаючого покоління. Від
характеру та змісту соціального замовлення, яке виконує освіта в сфері
навчання та виховання людини, залежить майбутнє держави. Наше
суспільство не виняток, воно сьогодні замовляє, насамперед, гуманну
особистість, здатну до творчості, ініціативи, саморозвитку, самоосвіти.
Актуальність зазначених завдань визначається у нормативно-правових
документах, які регламентують діяльність освітянської сфери (Закони
України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про вищу освіту”;
Державна програма „Вчитель”, Концепція педагогічної освіти, Національна
доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.).
Загальновідомо, що формування та розвиток гуманної дитини молодшого
шкільного віку залежить від вчителя. Якщо майбутні вчителі початкових
класів усвідомлюють важливість завдання формування в учнів ціннісного
ставлення до навколишнього світу і самого себе, то їх знання набувають
ціннісного значення.
У системі головних ідеалів і цінностей світової прогресивної педагогіки
(Я.А.Коменський, Ж.-Ж.Руссо, Й.-Г.Песталоцці, Ф.А.-В.Дістервег,
М.Монтессорі, Р.Штайнер, С.Френе, Г.С.Сковорода, К.Д.Ушинський,
Х.Д.Алчевська, С.Ф.Русова, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський та інші.)
центральною ланкою завжди була орієнтація на гуманістичну парадигму.
Сьогодні її актуальність зростає і у зв’язку з процесами реформування
вітчизняної освіти, у яких аксіологічний аспект відіграє значну роль.
Освіта, заснована на ідеях гуманізації, повинна насамперед, інтегрувати
весь комплекс знань про людину, формуючи на основі цих знань цілісне
уявлення про себе як у дітей, так і у педагогів (І.Д.Бех, А.М. Бойко,
М.І.Боришевський, І.А.Зязюн, В.А.Киричок, А.О.Кияновський, Б.С.Кобзар,
В.О.Коротеєва, М.Ю.Красовицький, В.В.Матіяш, І.К.Матюша, А.В.Сущенко,
Т.І .Сущенко, Н.Є.Щуркова та ін.).
На жаль, в сучасному шкільному житті мають місце випадки, які
підтверджують думку дослідника Н.Є.Щуркової про те, що ідея гуманізації
педагогічного процесу залишається хибною. Автор зазначає, що не
знайдеться жодного працівника школи, який би надумав виступити проти
декларації цінності людини і права її на повагу, але зізнаються, що за
зачиненими дверима пригнічується, ображається гідність дитини як людини,
а учитель мало схожий на найвищу цінність на землі [3, 20]. Свої
спостереження Н.Є.Щуркова пояснює невмінням з боку вчителя успішно
організувати гуманний педагогічний процес.
Ці міркування названого науковця знайшли відображення і в проведеному
нами констатуючому експерименті на базі Бердянського державного
педагогічного університету серед студентів випускних курсів факультету
підготовки вчителів початкових класів.
Отже, за результатами експерименту лише 4% студентів-випускників
факультету ПВПК вважають, що оволоділи основними вміннями здійснення
гуманізації педагогічного процесу на високому рівні. За самооцінкою 30%
опитуваних володіють названими вміннями на достатньому рівні. Частково
володіє цими вміннями 46% студентів. Своє невміння щодо здійснення
гуманізації педагогічного процесу в початковій школі визнали 20%
опитуваних студентів.
Аналіз сучасних педагогічних реалій як у теорії, так і на практиці
дозволяє стверджувати, що проблема підготовки майбутніх учителів
початкових класів до гуманізації педагогічного процесу за змістом
визначається суперечністю, яке сьогодні існує між традиційною системою
навчання дітей молодшого шкільного віку та новими
соціально-педагогічними умовами. Воно може бути вирішене за рахунок
внесення до підготовки майбутніх учителів початкових класів таких знань,
ядром яких є гуманістичні педагогічні цінності та надання можливостей
для практичного оволодіння студентами вмінь успішного здійснення
гуманного педагогічного процесу в початковій ланці освіти.
Матеріал, представлений у статті, пов’язаний з науково-дослідною
тематикою кафедри педагогіки Бердянського державного педагогічного
університету: “Особистість учителя та її формування”.
Мета статті – розглянути основні аспекти підготовки майбутніх учителів
початкових класів до гуманізації педагогічного процесу.
Технологічна підготовка майбутніх учителів початкових класів у світлі
гуманістичної парадигми полягає у формуванні гуманістичної спрямованості
педагогічної діяльності. Під гуманістичною спрямованістю ми розуміємо
єдність мотиваційно-ціннісних орієнтацій особистості, в основі якої –
ставлення до людини як найвищої цінності. Вона визначає, стимулює всі
види і форми взаємин учасників педагогічного процесу, зміст діяльності
вчителя. Гуманістичну спрямованість майбутнього вчителя початкових
класів визначаємо як професійну властивість, що є основою прояву у дітей
поваги до інших, відповідальності, турботи, творення добра. Безперечно,
гуманістичну спрямованість зумовлюють моральні потреби, які є певним
станом особистості. Вони виявляються у прагненні людини надавати
допомогу іншим, співпереживати, піклуватися про певний психологічний
клімат у колективі тощо. Відмітимо, що в основі гуманістичної
спрямованості вчителя початкових класів має бути потреба у гуманній
діяльності [2, 127].
Важливо зазначити, що гуманізація педагогічної діяльності може бути
реалізована тільки за певних психолого-педагогічних умов (за
А.В.Сущенко), як от:
створення вчителем державно-пошукового середовища, ситуацій успіху,
зміна негативних емоцій приємними, розширення емоційних вражень;
безоцінне прийняття вчителем кожної дитини, підхід до учня з
оптимістичних позицій;
врахування особистісних цілей та інтересів дитини;
наповнення олюдненим змістом шкільних предметів;
забезпечення фасилітації, полегшення в осмисленні навчального матеріалу,
організація спільної діяльності вчителя і учнів на засадах партнерства;
застосування інтерактивних методів і форм навчання, де оволодіння
знаннями здійснюється в процесі спільного з учителем пошуку істини,
зіткнення думок, поглядів, позицій, різноманітних можливих розв’язань
пізнавально-моральних завдань;
розвиток самоконтролю і самооцінки учнів, збагачення їх творчого та
духовного потенціалу;
розкриття внутрішніх мотивів самовдосконалення, озброєння учнів засобами
організації повноцінного життя, збагачення духовного змісту на кожному
віковому етапі (Г.О.Балл, І.Д.Бех, С.П.Бондар, К.В.Гавриловець,
С.У.Гончаренко, В.М.Гриньова, І.А.Зязюн, В.Т.Кабуш, В.І.Лозова,
Ю.І.Мальований, О.М.Пєхота та ін.) [7, 38-39].
Реалізація даних умов вимагає відповідної професійної підготовки з боку
майбутнього вчителя початкових класів. Вважаємо за належне підкреслити,
засоби підготовки майбутніх учителів початкових класів до гуманізації
педагогічного процесу будуть ефективними, якщо системоутворюючим
фактором змісту, форм і методів побудови навчально-виховного процесу у
вищій школі стане його гуманізація.
У останні десятиліття проблема підготовки вчителя-гуманіста знайшла своє
відображення в багатьох дослідженнях науковців. Це роботи Є.О.Адоньєва,
Є.С.Барбіної, І.А.Зязюна, Н.В.Кичук, І.В.Кіреєвої, В.Г.Кузнєцової,
В.В.Матіяш, О.Г.Мороза, Н.Г.Ничкало, Н.В.Савчак, В.А.Семиченко,
С.О.Сисоєвої, Н.В.Сушик, А.В.Сущенка, Т.І.Сущенко, Н.М.Тарасевич,
М.В.Ткаченко, Н.Є.Щуркової та ін.
Так, Є.О.Адоньєв, вивчаючи питання гуманізації підготовки майбутнього
вчителя, зіставляє дві парадигми освіти (див. табл.)
Порівняння традиційної та гуманістичної парадигм освіти
Основні положення Традиційна освіта Гуманістична парадигма освіти
1. Головне завдання людини Розуміння сутності світу, науки, виробництва
з метою зміни і використання для реалізації свого життєвого сенсу.
Розуміння свого місця у світі (як частини його цілісності).
2. Головне завдання освіти Дати знання про світ та існуючі засоби
діяльності в науці і виробництві, забезпечити професійну підготовку
людей. Озброїти методологією творчої діяльності, методологією
проектування і передбачення можливих наслідків майбутньої діяльності.
3. Тенденція освіти Підготовка студентів до майбутнього життя. Навчання
жити „тут і тепер”, не завдаючи незручностей іншим, навчання жити в
умовах постійних змін.
4.Головна мета навчання Набуття знань. Саморозвиток, самовдосконалення,
„know how”.
5. Наукова основа діяльності Природно-науковий метод (моделювання,
експеримент). Творча інноваційна діяльність. Уявний експеримент.
6. Підґрунтя навчання Сталі знання. Критичне і логічне осмислення
конкретних ситуацій
7. Орієнтація навчання Знання всіх галузей наук (часто у відриві від
життя). Орієнтація на вирішення конкретних проблем, котрі стоять перед
суспільством, людиною.
8.Характер процесу навчання Знання про світ, діяльність, про себе
накопичуються заздалегідь. Знання про світ набуваються в діяльності, що
імітує майбутню професійну.
9.„Керівник” навчального процесу Викладач-режисер навчального процесу.
Режисура лежить у структурі матеріалу, покладеного в основу навчання.
10.Завдання виховання Формування особистості для колективу і через
колектив. Свобода особистості.
11.Роль етики і моралі Можливі і формуються гуманітарною освітою.
Необхідні для прийняття рішень і бажані у процесі будь-якої діяльності.
Отже, зазначає Є.О.Адоньєв, нова парадигма освіти за змістом та методами
навчання і виховання орієнтується на гуманізм як світоглядний принцип:
сьогодні майже всі, осмислюючи життя, надають перевагу гуманізмові як
принципу, який у пізнанні світу, у визначенні місця людини у світі та
суспільстві, а також у визначенні контурів співіснування розглядає всі
настанови крізь інваріантні цінності людини як особистості, цілісності
[1, 14].
Важливе значення для нашої роботи становить також дослідження вчених під
керівництвом І.А.Зязюна та О.М.Пєхоти, в якому зроблено аналіз
традиційної та особистісно орієнтованої моделей підготовки майбутніх
учителів [5].
Провідною ідеєю гуманізації професійно-педагогічної підготовки
майбутнього вчителя стала ідея активної ролі студента в розвитку його
особистісних і професійних здібностей та якостей, посилення його
суб’єктивних функцій [4].
Отже, спираючись на науково обґрунтовані дослідження попередніх авторів,
маємо визначити, що підготовка майбутніх учителів початкових класів до
гуманізації педагогічного процесу буде успішно реалізована за таких
психолого-педагогічних умов:
забезпечення студентам статусу суб’єкта навчальної діяльності;
встановлення суб’єктно-суб’єктної гуманної взаємодії в системі
„викладач-студент”, „студент-учень”;
стимулювання розвитку гуманістично-етичних установок та саногенного
(оздоровчого) мислення студентів.
Зупинимося на реалізації суб’єкт-суб’єктних відносин студента і
викладача. В основі цих стосунків між об’єктами педагогічної взаємодії
повинні бути принципи співробітництва, співтворчості, відсутності
примусу, ставка на позитивне в особистості, створення у навчальному
процесі ситуацій успіху. Головна теза гуманно-особистісного підходу –
йти від тих можливостей і здібностей, властивих студенту і викладачу,
розвиваючи і вдосконалюючи їхній особистісно-професійний потенціал.
Основна суперечність полягає в тому, що ситуація педагогічного втручання
є етично напруженою незалежно від теоретичних визначень, освіти та
особистості, проектованої викладачем. Чим розвинутіший студент, тим
більше очевидна напруженість. Безперечно, висококваліфікований і
досвідчений викладач неодмінно замислюється над ступенем втручання в
професійну долю своїх студентів. Природнім є той факт, що педагог
„втручається” в життя іншої людини (у даному випадку – студента). Це і є
суперечність між необхідністю педагога діяти і рефлексією щодо основ
цієї дії (чи маю право втручатися і якою мірою в особистісний і
професійний розвиток людини, задавати їй конкретний напрямок).
З огляду на це сучасний викладач педагогічного ВНЗ повинен мати такі
якості:
емпатію – здатність відчувати емоційний стан студента і колег;
толерантність – здатність розуміти і приймати унікальність будь-якої
особистості;
прагнення до емоційної підтримки іншої людини;
рефлексію – вміння виділити підставу професійної діяльності, вчинків,
стосунків, життєвих труднощів як студента, так і власних.
Гуманізм, забезпечений на технологічному рівні, як одна з основних вимог
до сучасного викладача ВНЗ, за визначенням І.А.Зязюна та О.М.Пєхоти,
може бути абстрактним, емпірично-практичним і професійно набутим [5,
31].
Викладачі педагогічних кафедр університету, які належать до типу
„абстрактні гуманісти”, визнають права студента, проголошують на лекціях
повагу до його особистості, проте це залишається на рівні теоретичних
положень.
Викладачі – „емпірично-практичні гуманісти” – прагнуть визнати
самоцінність кожного студента. Внутрішньою сутністю освітнього процесу,
на їхню думку, є особистісно-професійний розвиток і саморозвиток
студента, що спрямовується і супроводжується викладачем. Однак іноді з
боку викладачів має місце пристрасть до однаковості, що призводить до
загального неучіння з боку студентів.
Викладач високої кваліфікації має бути гуманістом за своєю
особистісно-професійною сутністю. Він визначає і працює з індивідуальною
винятковістю кожного студента, його творчим потенціалом, педагогічними
та іншими здібностями. Індивідуальні особливості студента для нього є
самостійною цінністю і викликають професійний інтерес. Він усіма силами
сприяє розвитку студента, розвитку особистісно-професійній
„Я-концепції”.
На жаль, найчастіше викладачі – „абстрактні гуманісти” передають своє
педагогічне кредо майбутнім учителям початкових класів.
Гуманізація вузівського процесу підготовки студентів педагогічних
факультетів передбачає створення ситуації успіху. Визначимо, що успіх,
пережитий студентом на лекції, під час семінарів, практичних занять та
педагогічної практики, може залишити незабутнє емоційне враження в
душі, різко змінити у позитивний бік ставлення до майбутньої професії.
Однак маємо констатувати, що існуюча система вищої освіти у ліпшому разі
тільки декларує гуманістичні цінності у стосунках між студентом і
викладачем. Вони не набули статусу традиції як сталого компоненту
педагогічної культури сучасного викладача, а гуманістичні стосунки
„студент-викладач” ще не є досконалими.
За результатами проведеного нами констатуючого експерименту було
визначено причини дегуманізації стосунків. На першому місці серед цих
причин як студенти, так і викладачі виділяють невміння володіти своїм
психічним станом, а на другому – індивідуальні якості-властивості.
Доречним є застереження професора Ю.М.Орлова стосовно стану здоров’я
вчителя, який значно гірший порівнянно з іншими категоріями населення
через те, що повсякденне спілкування насичене стресовими ситуаціями.
Разом з тим учитель, не маючи досвіду саногенного (оздоровчого)
мислення, не може опановувати психічні „вибухи”, підриваючи тим самим як
власне здоров’я, так і здоров’я своїх вихованців.
Саногенне мислення – мислення, яке зменшує внутрішній конфлікт, дозволяє
контролювати емоції, потреби та бажання і, відповідно, стає на заваді
хворобам [6,141].
Група вчених під керівництвом Ю.М.Орлова розробили методику керування
власною поведінкою, в основі якої – бережливе ставлення до здоров’я
вчителя та дітей. Безперечним є той факт, що кожен педагог має бути
психотерапевтом, працюючи над таким синтезом якостей і властивостей
особистості, які дають змогу уникнути порушень психічного стану. Це
впевненість у собі, відсутність емоційного напруження, уміння володіти
собою, наявність рішучості, впевненості, цілеспрямованості,
самовладання. Саме дані якості, як визначає І.А.Зязюн, характеризують
психічну стійкість у професійній діяльності. Основою її виступає
позитивне емоційне ставлення до себе і студентів. Позитивні емоції
зумовлюють почуття радості, активізують, надають впевненості
викладачеві, сприяють комфортним стосункам із колегами та студентами. На
відміну від позитивних емоцій, негативні дезорганізують поведінку і
діяльність, гальмують активність, викликають неврівноваженість,
нерішучість та іноді призводять до агресії. Отже, формування саногенного
мислення у студентів є однією з основних умов підготовки майбутніх
учителів початкових класів до гуманізації педагогічного процесу.
Таким чином, результатом підготовки майбутніх учителів початкових класів
до гуманізації педагогічного процесу є формування вчителя гуманістичної
орієнтації. Це вчитель, здатний брати відповідальність за долю дитини,
її життя, духовний і психологічний комфорт, за її захист; він
(учитель-гуманіст) спрямований на організацію гуманного педагогічного
процесу в початковій ланці освіти, має адекватні цінності, гнучке
професійне мислення, розвинуту професійну гуманну спрямованість.
Основним результатом даної роботи є визначення основних аспектів
підготовки майбутніх учителів початкових класів до гуманізації
педагогічного процесу.
Як бачимо, можливими шляхами професійно-педагогічної підготовки
майбутніх учителів початкових класів до гуманізації педагогічного
процесу можуть бути:
створення позитивної мотивації і особистої установки студента на
розуміння, оволодіння системою знань і вмінь з гуманізації педагогічного
процесу в початковій ланці освіти;
гнучкість, варіативність, відкритість змісту і організаційних форм
навчання по відношенню до індивідуальних особливостей студентів і умов
підготовки шляхом вільного вибору ними (студентами) спецкурсів і
спецсемінарів з педагогічної тематики;
включення до навчальних планів факультету ПВПК спецкурсу „Підготовка
вчителя-гуманіста у ВНЗ”;
орієнтація на творчість та неповторність кожного студента;
кардинальна зміна стилю та системи взаємодії учасників педагогічного
процесу ВНЗ. Його основним учасником його стає студент, а провідними
принципами навчання – гуманізація, природовідповідність,
культуровідповідність, індивідуалізація та диференціація;
створення високоефективної системи підготовки викладачів педагогічних
дисциплін вищої школи, здатних до реалізації гуманістичної парадигми
навчання.
Звичайно, у статті розкрито лише окремі аспекти проблеми підготовки
майбутніх учителів початкових класів до гуманізації педагогічного
процесу, бо це питання – багатогранне. Чим більше уваги приділятимемо
утвердженню гуманної спрямованості педагогічної діяльності студента, тим
ефективніше буде здійснено гуманізацію педагогічного процесу у
початковій ланці освіти. На наступному етапі дослідження плануємо
визначити практичні результати запропонованих нами шляхів вищевказаної
підготовки.
ЛІТЕРАТУРА
Адоньєв Є.О. Традиційна та гуманістична парадигми освіти в
антропологічному вимірі // Постметодика . – 2002. – № 7-8. – С.12-15.
Крамаренко А.М. Гуманістична спрямованість діяльності майбутніх учителів
початкових класів / Педагогіка і психологія формування творчої
особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. праць / Ред. кол. Сущенко Т.І.
та ін. – Київ-Запоріжжя, 2003. – Вип. 28. – С.125-129.
Культура современного урока / Под ред. Н.Е. Щурковой. – М.: Изд-во
«Российское педагогическое агентство», 1997. – 92 с.
Пехота Е.Н. Индивидуализация профессиональной подготовки учителя / Под
общ. ред. И.А. Зязюна. – К.: Вища школа, 1997. – 281 с.
Підготовка майбутнього вчителя для впровадження педагогічних технологій:
Навч. посібник / За ред. І.А. Зязюна, О.М. Пєхоти. – К.: Видавництво
А.С.К., 2003. – 240 с.
Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности: Книга для учителя. – М.:
Просвещение, 1991. – 387 с.
Сущенко А.В. Гуманізація педагогічної діяльності як інноваційний процес
/ Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і
пошуки: Зб. наук. праць / Ред. кол. Сущенко Т.І. та ін. –
Київ-Запоріжжя, 2003. – Вип. 29. – С.32-39.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
