“А над світом українська вишивка цвіте”
Актовий зал прикрашений рушниками, виробами, вишивками. З одного боку
сцени – стіл для ведучих, з іншого – дівчата в українському одязі.
Вечір починає його господарка.
Господарка: Добрий вечір, шановні! Наш вечір я хочу почати словами
незабутнього Василя Симоненка.
Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,
Простели до сонця вишивку-маніжку,
Щоб по тій доріжці з лебедями-снами
Плавати до щастя білими човнами.
Ведучий: Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління,
століттями завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом
пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки професіональної
творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє
ремесло стали національною основою сучасного народного мистецтва,
пов’язаного з трудовою діяльністю людини, виготовленням речей, практично
необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.
Ведуча: З далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло –
життя, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І
виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі
спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й
творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з
незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера.
Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський
мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили
вишитий одяг.
Ведучий: То ж нехай хвилини, проведені у спілкуванні з найдавнішим видом
українського народного мистецтва – вишивкою – будуть приємними для всіх
вас.
Ведуча: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила
прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки
пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала
улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу
Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і
дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Ще “Домострой” радив
жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх
характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність,
художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і
характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб
принести радість собі та людям.
Вічна після барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
Пісні ще весільної, веселої.
Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська вишивка цвіте!
(На сцені на столах запалюють свічки. Дівчата в укр. вбранні,
тихенько наспівуючи вишивають.)
Ведуча: Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була
мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по
50-80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого біленого полотна:
для буденної роботи, свята, посагу, на весілля і навіть на смерть, тобто
для потреб протягом усього життя.
Візьму голку, клубок шовку,
Полотно біленьке,
Та й подамся у садочок,
Де сонце ясненьке.
У садочку подумаю,
Котру квітку рвати,
Щоб із неї добрий узір
Для вишивки взяти.
Красну рожу і гвоздиків
Букетик нарват,
І роботу любимую
Свою розпочати.
Ой, вишивки мої любі,
Я вас вишиваю,
Та про красу і про фарби
Думки не лишаю.
Де покласти слід рожеву,
А де ніжно-синю,
Щоб славила моя праця
Рідну Батьківщину,
Щоб сміялася сорочка
Файними квітками,
Щоб пишалась Україна
Своїми майстрами.
H
J
?
?
?
J
?
E: Дівчата змагались між собою в доборі візерунків, в загальній
композиції елементів, орнаменту, в майстерності вишивання. Одягу був
свого роду характеристикою майстерності. Поганою нареченою вважалася та
дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку. В одній з народних
пісень говориться: “Вона вміє шити-вишивати і гарних пісень співати”.
(Хор виконує українську народну пісню).
Ведуча: І під руками народних майстринь звичайний шматок домотканого
полотна ставав справжнім витвором мистецтва.
(Під звуки української народної музики дівчата демонструють
вишивки, виконуючи український танок).
Ведучий: Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і
Сонця. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а
знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві течії, що утворили земне життя, а
тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогняну батьківську
енергію.
Ведуча: З глибин минувшини дійшли в орнаментах українських вишивок ці
символи – Земля і Сонце, що поєднані з Водою, а разом становлять
життєдайну Трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя.
(Звучить українська пісня).
Ведучий: Вишитий рушник. Він стає першою сходинкою до щастя молодих, ним
зустрічають гостей і прикрашають оселі. З давніх-давен це незмінний
елемент побуту українського народу. Рушник оспіваний у піснях, думах,
баладах.
Ведуча: Здається, про нього вже все відомо. Та ні. Тільки тепер,
вивчаючи свою спадщину, дізнаємося, що різне призначення давало рушника
різні назви: божник – для образів, подарунковий – для подарунку, утирач
– для рук та обличчя.
Ведучий: Протягом багатьох віків у кожного народу виробляється певна
методика виконання, колорит і характер орнаменту. Майже кожна область,
кожний район, а часто й окремі села з покоління в покоління, від матері
до дочки надавали перевагу тому чи іншому візерунку, барвам. Тому за
кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах, фактурою
вишивки можна визначити місце її виготовлення.
Господарка: Часто у вишивці використовувалися рослинні мотиви – дубове
листя, виноградне гроно, а також зображення соловейка, голуба, півня,
зозулі. Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на сорочках.
Калина – дерево нашого українського народу. У сиву давнину вона
пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця, Місяця,
Зорі. (Демонструє рушник). Дуб – священне дерево, уособлювало Перуна –
бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя.
Ведуча: Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під
вікнами хати, адже ця квітка нагадує Сонце. І тому пишні ружі розквітали
на сорочках і рушниках багатьох областей України.
Ведучий: Стигле гроно і виноградне листя асоціюється з напоєними Сонцем
днями, щедрими дарами осені, достатком, з насолодою життя. Сад-виноград
– це життєва нива, на якій чоловік – сіяч, жінка – ростить і плекає
дерево їхнього роду.
Ведуча: Ой, вийся, хмелю, вище моєї хати!
Ой, пусти мене, мати, погуляти.
Хміль – здавна улюблена в нашому народі рослина. Візерунки. що
нагадують листя хмелю, відносимо до молодіжної символіки, бо вона несе в
собі значення розвитку, молодого буяння.
Ведучий: Рушник – від слова “руш”, “вирушай” – стверджуються наші
прабабусі. Як малина колисочка засівала у дитячу душу лагідність та
теплоту, так і той шматочок полотна, що супроводжував у далеку
мандрівку, мав оберігати чадо від усякого нещастя. Птахи – то символи
людських душ. Розташовували їх при корені, в середині стовбура і віття,
з обох боків дерева – Дерева життя. У філософському розумінні минулого,
сучасного, майбутнього. Це свідчить про міцність та незнищенність роду.
Господарка: Співаймо славу життєдайному Сонцю, Україні. Вишиймо сорочку
чи рушник на радість, на здоров’я! Не забуваймо вишити узор-оберіг.
Спасибі вам, люди добрі, за вашу щирість, за вашу участь у нашому святі
вишивки.
Хай щастить вам, люди добрі!
Хай пісня летить за обрій,
Щира дружба стане на рушник!
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
