Реферат на тему:
Забезпечення працездатності техніки
Під час обговорення проблем сервісу одним із основних питань є його
організація з погляду визначення виконавця робіт із сервісного супроводу
техніки (рисунок).
Поєднання в одній фірмі робіт із виробництва й обслуговування виробів
означає, що кінцевою продукцією такої фірми є не сам виріб, а його
безперебійна робота впродовж усього терміну служби без аварійних поломок
і за мінімальної кількості профілактичних зупинок (тобто виконавцем
сервісних робіт є безпосередньо виробник виробу).
Створення повномасштабної служби сервісу підприємством-виробником
можливе в разі виконання таких умов:
1. Значні розміри виробництва й збуту.
2. Особливості виготовленої продукції (наприклад, виробники унікального
виробничого устаткування часто не мають таких служб, а формують групи
монтажників, технічних консультантів);
3. Значне територіальне охоплення діяльністю збуту.
Розглянемо докладніше кожну з можливих форм організації сервісного
обслуговування:
Можливі організаційні форми реалізації сервісу
Сервіс здійснює винятково персонал виробника.
Таке обслуговування доцільне тоді, коли реалізовані вироби (техніка)
складні, покупців небагато, а обсяг сервісу великий і потребує
висококваліфікованих фахівців. Прямий контакт між персоналом продавця й
покупця, властивий цьому варіанту сервісу, особливо важливий, коли
виробник тільки вводить товар на ринок; будь-які несправності усувають
швидко й без широкого розголосу, а конструктори одержують дані про
результати роботи виробів у реальних умовах експлуатації. Така форма
сервісу має право на життя під час супроводу нових зразків збиральної
техніки й тракторів.
Сервіс здійснює персонал філій підприємства-виробника.
Цей варіант має всі переваги над першим і, крім того, максимально
наближає оперативних працівників сервісу до місць використання техніки.
Рекомендується на етапі доволі широкого поширення товару, коли кількість
покупців значно збільшилася.
Сервіс доручають незалежній спеціалізованій фірмі.
Це особливо вигідно в разі сервісу товарів індивідуального споживання й
масового попиту. В цьому варіанті з виробника (постачальника) цілком
знімаються всі клопоти щодо проведення сервісу, але вимагаються значні
відрахування на користь посередника.
До виконання сервісних робіт залучають посередників (агентські фірми,
дилери), які повністю відповідають за якість і задоволення претензій.
Цей варіант передбачає сервісне обслуговування автомобілів, тракторів,
сільськогосподарської і дорожньо-будівної техніки. Посередник (дилер),
сфера діяльності якого охоплює лише частину національного ринку, добре
знає своїх покупців, нюанси експлуатації техніки в місцевих умовах,
кваліфікацію фахівців-експлуатаційників.
Технічне обслуговування доручають персоналу підприємства-покупця.
Вигідно, якщо техніку експлуатує підприємство, яке саме є виробником
складного промислового устаткування або її лізингодавцем. Воно
забезпечене, зазвичай, висококваліфікованими кадрами робітників та
інженерно-технічного персоналу, здатними після навчання в постачальника
чи на місці експлуатації техніки вести всі потрібні роботи із сервісного
супроводження.
Ринкові відносини в АПК формують свої вимоги й до техніки, й до сервісу.
Не враховувати об’єктивні умови формування цивілізованого ринку
сільськогосподарської техніки та сервісних послуг — значить остаточно
втратити ринок для вітчизняної техніки.
В умовах ринкової економіки централізований сервіс через систему
“Сільгосптехніка” та “Агропостач” перестав діяти, тому затрати
сільгоспвиробників на підтримування сільськогосподарської техніки в
працездатному стані збільшились, а коефіцієнт технічної готовності
значно знизився, що негативно впливає на виробництво
сільськогосподарської продукції.
Для того щоб сформувати цивілізовані відносини між продавцем і покупцем
сільськогосподарської техніки, потрібні відповідні закони або урядові
постанови про інженерно-технічну службу в АПК і про відповідальність
продавців (юридичну, матеріальну) за гарантію працездатності техніки у
споживачів на термін від її придбання до списання.
d
gdB1®
gdB1® Практика підтримування належного стану сільськогосподарської
техніки в споживачів в економічно розвинутих країнах свідчить про
потребу переходу від “тотального” до фірмового технічного сервісу через
мережу дилерських фірмових центрів. Вони повинні наблизити послуги
виробника до споживача, забезпечити їх обов’язковість за термінами та
якістю.
Перехід від знеособленого “тотального” до фірмового сервісу дасть свої
позитивні результати:
фірми-виробники будуть зацікавлені в підвищенні технічного рівня своєї
продукції (показників експлуатаційної надійності) для завоювання ринку
збуту й зменшення витрат у гарантійний період;
наблизить послуги до споживача, розширить сферу послуг, поліпшить їх
якість і обов’язковість;
підвищить коефіцієнт технічної готовності машин у робочий період і,
відповідно, скоротить терміни виконання робіт.
Четвертим принципом формування структури технічного сервісу в АПК має
бути врахування кількісного складу парку техніки, її технічного стану,
надійності. Слід враховувати, що під час формування структури технічного
сервісу домінуючими, крім регламентних значень періодичності
обслуговування, виступають показники експлуатаційної надійності:
напрацювання на відмову, простої через імовірні відмови й трудомісткість
їх усунення;
виробничий цикл використання техніки впродовж року (сезону) й цикл
використання її до списання;
темпи морального й фізичного старіння техніки й темпи збільшення затрат
на експлуатаційні потреби.
Наявність на машинах бортових комп’ютерів, автоматизованих систем
контролю технічних і технологічних параметрів і показників,
електрогідравлічних, гідростатичних систем потребує високої кваліфікації
спеціалістів служби сервісу, відповідного рівня засобів для технічного
діагностування, налагодження та обслуговування.
Для цього потрібна підготовка фахівців інженерно-технічного профілю, яку
б здійснювали з урахуванням упровадження новітніх технологій у
виробництво й переробку продукції АПК із використанням сучасної та
перспективної техніки, що потребує відкриття нових спеціальностей:
“Технічний сервіс машин і обладнання” (кваліфікація — інженер-механік)
за спеціалізаціями: технологія технічного обслуговування й ремонту;
матеріально-технічне забезпечення; автотракторні витратні матеріали;
технічна експлуатація імпортної автотракторної техніки.
“Стандартизація, експертиза та випробування машин і обладнання”
(кваліфікація — інженер-механік) за спеціалізаціями: методи і засоби
стандартизації і сертифікації; технічний нагляд, експертиза та експертна
оцінка; випробування техніки.
“Організація технічного сервісу” (кваліфікація — інженер-менеджер).
Крім того, слід вирішити питання щодо заміни назви наукової
спеціальності “Експлуатація і ремонт сільськогосподарської техніки” на
нову назву “Експлуатація і сервіс техніки АПК” — розробити паспорт
спеціальності.
Вітчизняні промислові підприємства починають створювати організаційні
структури фірмового технічного сервісу. Проте формування організаційних,
технічних, технологічних засад фірмового сервісу відбувається не за
сертифікованими вимогами, правилами, нормами, стандартами, а на власний
розсуд керівників промислових підприємств, через їх бачення й розуміння
ролі технічного сервісу, виходячи з економічних можливостей цього
підприємства.
Започаткований на нових засадах фірмовий технічний сервіс має
забезпечити конкуренцію на ринку техніки, але його існування неможливе
без відповідних законодавчих і нормативно-правових документів.
Формування ринку техніки та ринку послуг, тобто перехід від директивних
до економічних засад господарювання, створить умови для організації
мережі дилерських центрів, вибору виконавців технічного сервісу з боку
об’єктів господарювання сільгосппідприємств, фермерів, сприятиме
розвитку і вдосконаленню форми виробничих відносин між виробником і
споживачем техніки, для яких постійно діючою і сполучною ланкою має бути
матеріально, нормативно, методично укомплектована й забезпечена
спеціалістами високої кваліфікації служба технічного сервісу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
