Вплив митного регулювання на сільське господарство (реферат)

Реферат на тему:

Вплив митного регулювання на сільське господарство

gdeU?

о майна). Безперечно, ця норма Закону дає змогу уникнути вилучення з
обороту підприємства чималих коштів, що дає йому певну фінансову фору.
Треба зважати ще й на такий нюанс. За “стандартного” митного оформлення
передбачено сплату ПДВ (20%). Проте для іноземних інвесторів існують
пільги і в цій сфері. Згідно із Законом України “Про податок на додану
вартість”, основні фонди (машини, обладнання), які вносяться до
статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями, звільняються від
сплати ПДВ при митному оформленні. Отже, майно, яке вноситься до
статутного фонду, звільняється від усіх ввізних податків, окрім митних
зборів, які є лише невеличкою формальною платою за митні процедури і
розмір яких становить на сьогодні $100—300 за весь комплекс майна, що
ввозиться. Неосновні ж засоби, витратні матеріали від ввізного мита і
від сплати ПДВ не звільняються. Надалі, під час постановки на облік,
мито відноситься до затрат, а сплачений ПДВ враховується при розрахунках
з бюджетом. Зі сказаного випливає висновок, що умовою звільнення від
сплати ввізних податків є створення в Україні підприємства з іноземними
інвестиціями; мінімальний розмір такої інвестиції законодавством України
не обумовлено, проте він повинен становити не менше 10% статутного фонду
підприємства. Якщо майно ввозитиме підприємець, який не має в Україні
підприємства із статутним фондом, то воно буде обкладено ПДВ. Назагал
наше законодавство є адаптованим до світового, але, на жаль, воно є
також і доволі непрозорим. Тобто відбувається постійна трансформація, і
“правила гри” інколи суперечать одне одному. Тому інвестор, який бажає
прийти до України, повинен попередньо з’ясувати оптимальні шляхи митного
оформлення своїх інвестицій. У цьому зв’язку хочу навести приклади
складнощів, які можуть виникати при митному оформленні ввезеного майна.
Отож, одна американська фірма виявила бажання створити в Україні
підприємство і як внесок поставила розібраними партіями лінію з
виробництва кабельно-провідникової продукції. Наскільки мені відомо,
покупцями цієї продукції мали стати фірма “Бош” і “АвтоВАЗ”. Проблема
виникла через те, що лінія ввозилася у розібраному стані: це були
вантажні партії, розміщені на кількох вантажівках, і проходили вони
кордон через різні пропускні пункти. Тож коли митниця розглядала кожну
партію, яка включала певну частину обладнання, то на момент митного
оформлення їх не можна було віднести до основних фондів. За правилами
митного оформлення окрема партія вантажу оформляється окремо, і в цьому
разі стягується ПДВ. Проект опинився на межі зриву, проте вихід із
ситуації було все ж таки знайдено. Американська фірма уклала
давальницький (толінговий) контракт з монтажною фірмою в Україні і
поставила своє розібране обладнання для монтажу. Згідно з українським
законодавством давальницькі операції звільняються від сплати податків на
90 днів. Підрядна фірма протягом цього терміну виконала монтаж, і через
90 днів дані предмети було переоформлено як ввезення в Україну основних
фондів — як інвестиції. У результаті ПДВ і ввізне мито митницею стягнуто
не було. Інший приклад стосується німецької фірми. Вона запропонувала
українському підприємству виробничу кооперацію з випуску водогрійних
котлів для побутових потреб. З Німеччини поставлялися окремі деталі,
українська фірма доукомплектовувала вироби і відправляла їх за кордон.
Але законодавством України давальницькі операції регламентовано таким
чином, що сировина іноземного замовника у вартості готової продукції має
становити не менше 20%. У цьому разі іноземні сировина і комплектуючі
звільняються при ввезенні від податків, а готова продукція — при
вивезенні. У розглянутому ж випадку питома вага іноземної сировинної
складової не перевищувала 15%, а тому на кожній автомобільній партії,
вартість якої становила близько 100 тис. німецьких марок, під час
митного оформлення фірма витрачала зайві 35 тис., що згодом позначилося
на собівартості продукції. У результаті ця продукція стала
неконкурентоспроможною на зовнішньому ринку і проект було зупинено.
Проте мій особистий досвід свідчить, що дану схему можна було
оптимізувати і зайвих митних витрат уникнути. Наступний приклад
стосуватиметься німецького підприємця, який поставив в Україну
міні-пекарню. У договорі на її поставку (а це була не інвестиція, а
продаж) була зазначена вартість пекарні та робіт з шеф-монтажу і
запуску. Згідно з українським законодавством, сума, з якої справляються
митні податки, включає як вартість самого обладнання, так і вартість
робіт, віднесених у контракті до вартості обладнання. Після аналізу цієї
ситуації ми дійшли висновку, що даний контракт можна розділити на два: 1
— на поставку обладнання; 2 — на виконання послуг. Нині українській
митниці слід декларувати лише фізичні об’єкти, до яких послуги не
належать, а отже, декларуванню і справлянню з них платежів не
підлягають. Отже, економічні втрати підприємця, який ввіз пекарню і
неправильно її задекларував, становили близько 4 тис. марок. Якщо ж
говорити про нюанси експортної діяльності, то тут варто було б
наголосити ось на чому. В Україні діє Закон “Про вивізне експортне мито
на живу худобу та шкіряну сировину”. Відповідно до нього встановлено
досить високі вивізні податки, якими обкладається вивезення ВРХ і шкір з
митної території України. Але до цього закону існує примітка, де
говориться, що сільгоспвиробникам — юридичним особам дозволяється
здійснювати експорт ВРХ вагою понад 350 кг без сплати вивізного мита.
Тож інвесторам, які займатимуться в Україні відгодівлею бичків, дану
норму знати необхідно. Щодо наведених прикладів хочу зазначити, що мова
в них іде не про “обходження” законодавства і не про уникнення сплати
податків. Описані тут можливості оптимізації є певною фінансовою платою
держави за те, що іноземний інвестор вкладає в Україну свій капітал.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *