Рисівництво Індонезії (реферат)

Реферат на тему:

Рисівництво Індонезії

Географічно Балі розташований у центрі Індонезійського (Малайського)
архіпелагу — розкиданого ланцюга островів від Індійського до Тихого
океану. Архіпелаг лежить на стародавніх торгових шляхах, що зв’язують
Європу, Близький Схід, Індію та Китай. Балі — провінція у складі
Республіки Індонезія, головним містом якої є Денпасар. Балі — своєрідний
зразок переважно аграрного суспільства, попри урбанізацію Південного
Балі у 80–90 рр. ХХ століття.

Балійський спосіб життя

Ядро балійського суспільства — це селище, згуртована релігійна община,
сформована навколо групи храмів, члени якої зобов’язані брати участь у
храмових ритуалах і в справлянні похоронних обрядів общини.

Релігійна практика на Балі пов’язана з музикою, театральними виставами і
вишуканими підношеннями. Природа ритуалів потребує високого рівня
соціальної організації, що проявляється і в плануванні селища.
Приміщення родового будинку мають однаковий розмір і зазвичай
розташовуються по осі північ-південь. У центрі селища містяться храми,
ринок, громадські будівлі і (часто) “пурі”, тобто будинки знаті.

Економічний розвиток

Балі був основним виробником рису в Індонезії до середини ХХ століття —
поки земля не почала виснажуватися. Відтоді уряд стимулює розширення
сівозміни, особливо стосовно таких культур широкого вжитку, як кофе,
ваніль, гвоздика, тютюн і цитрусові. Нині тут усе активніше розвивається
туризм. Альтернатив йому не багато. Морські і прибережні ресурси ніколи
не були енергетично розвинуті, можливо, з причини більш здорового
клімату регіонів рисівництва; до освоєння індустрії туризму продукцією
прибережних районів були тільки кокоси і сіль. Рибальство залишається
заняттям бідняків.

Справжня індустріалізація слабо зачепила острови. У Південному Балі
розвинулись ремесла, зокрема, в Куті — виробництво одягу. І хоча
промисел базується на праці місцевих мешканців, залучаються також і
працівники з інших, бідніших, островів, які готові працювати за мізерну
зарплатню. З іншого боку, “надомне” виробництво дало змогу економіці
Балі стати менш залежною від сільського господарства й уникнути масового
відтоку аграрних працівників.

Рисівництво

O

?

gd3/4`K

глибокі річкові ущелини. Вирішення проблеми, знайдене балійцями в ХІХ
ст., зводиться до прокладання оригінальної і складної мережі іригаційних
каналів, тунелів та акведуків, яка відводить воду із високогірних джерел
у райони іригації, так звані субаки. Рисове поле являє собою басейн,
наповнений землею, укріпленою переплетеним корінням дерев. Зрошувальна
вода пропускається і зливається із кожного окремого поля через невеликі
отвори в земляній стіні, які робляться або засипаються мотикою. Вода
спускається каналами, що впадають у річки.

Паді Балі — загальна назва різновидів рису, що вирощується на зрошенні.
Це висока, могутня рослина, період вегетації якої становить 210 днів.

Ритуали рисівників

На всьому острові Балі, в середовищі потомственних землеробів, на
важливих стадіях періоду дозрівання рису прийнято робити підношення на
полях. Ці обряди віддзеркалюють першорядне значення рисівництва у житті
острів’ян. Найскладніша ритуальна церемонія проводиться, коли рисові
рослини починають формувати стебло. По кутках своїх рисових полів селяни
зводять жертовники в честь Деві Срі, богині рису, і прикрашають їх
зробленими вручну гірляндами із пальмового листя.

Рисові амбари колись були невід’ємною рисою будинків на Балі. В амбарах
острів’яни зберігали снопи із перезрілих зерен рису. Зерно молотять
вручну. В наші дні такі будівлі зустрічаються значно рідше, ніж раніше.

Рисові тераси

Балійські терасові рисові поля прийнято називати “спланованим
ландшафтом”, що сформувався у результаті “співробітництва” природи і
людей. Терасне вирощування полів дає можливість саджати рис на крутих
схилах і захищає землю від ерозії. Кожна тераса зрошується з допомогою
складної системи каналів, водотік яких регулюється невеликими греблями.
Часто нижче рисових терас можна побачити річкові ущелини.

Рисівницький цикл

1. Насіння кладуть у захищений гребінь. Поки сіянці розвиваються, селяни
готують поля.

2. Підготовка поля полягає в його затопленні, оранці і вирівнюванні.

3. Сіянці висаджують на затоплені поля стрічковим способом. Для
прискорення росту рослин поля то затоплюють, то осушують, періодично
сіянці прополюють.

4. Збирають урожай жінки: вони зрізають стебла ножем, ховаючи його в
долонях, щоб не налякати рисову богиню.

5. Високоврожайні сорти обмолочують безпосередньо на полях, пакують у
мішки і відносять до млина. Перезрілий рис не обмолочують — його стебла
зберігають зв’язаними у снопи в амбарах.

6. Після збору врожаю поля підпалюють для утворення грунтозахисного
попелу.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *