Організація праці та її форми (реферат)

Реферат на тему:

Організація праці та її форми

Сутність, цілі і завдання організації праці. Функціонування виробництва,
виробничих систем усіх рівнів забезпечується організованою працею людей.
Організація праці — важлива складова організації виробництва.

Сутність організації праці полягає у створенні оптимальної взаємодії
працюючих людей, знарядь і предметів праці на основі доцільної
організації робочих систем (робочих місць) з урахуванням продуктивності
і потреб людини. Організація праці спрямована на створення
найсприятливіших умов праці, збереження та підтримку на високому рівні
працездатності працівників, підвищення ступеня привабливості їх праці та
досягнення повного використання засобів виробництва.

Іншими словами, організація праці — сукупність технічних,
організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують
ефективніше використання робочого часу, устаткування, виробничих навичок
і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важкої ручної
праці і здійснення сприятливих впливів на організм людини.

Мета організації праці складається з двох взаємопов’язаних частин:
підвищити дохідність підприємства або коефіцієнт корисної дії робочої
системи, тобто виробляти більшу кількість продукції належної якості при
низьких витратах; гуманізувати працю шляхом зниження високого
навантаження на працівників та підвищення безпеки праці.

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити
економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення
організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої
та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат на
виробництво продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання полягають у створенні сприятливих умов
праці і підвищенні культурно-технічного рівня працівників для
забезпечення високої їх працездатності і задоволення від роботи.

До основних практичних завдань організації праці належать:

1) розроблення і поліпшення процесів, методів та умов праці;

2) проектування і раціоналізація робочих місць, машин, інструментів,
допоміжних засобів, процесів обробки предметів праці з урахуванням
характеру трудових процесів.

Об’єктами організації праці є робочі системи (робочі місця) або системи
праці різної величини, ієрархічного рівня і складності.

На рівні робочих місць предметом організації є трудові

рухи, дії, прийоми (комплекси) та умови їх ефективного здійснення.

На рівні кількох взаємопов’язаних «організованих» робочих місць
(наприклад, дільниці) предметом організації виступають процеси праці,
які зв’язують цю групу в єдиний технологічний (виробничий) процес.

На рівні підрозділів або підприємства в цілому предметом організації є
виробничі процеси (виробництва), де основною складовою є трудові
процеси.

Організація праці безпосередньо пов’язана з раціоналізацією, а також
аналізом собівартості та вартості процесів і виробів.

Організація праці передбачає комплекс заходів, який охоплює:

організацію трудових процесів, робочих місць і засобів виробництва з
орієнтацією на критерії: кількісний результат, якість, витрати,
навантаження на працюючих, безпека;

організацію процесу праці в межах кількох робочих місць з орієнтацією на
критерії: час проходження матеріалу, використання засобів праці;

проектування виробу за критеріями: функція, продуктивність, форма.

Напрями організації праці. Ринкова ситуація вимагає від підприємств
здійснення постійних техніко-технологічних нововведень, результативність
яких залежить від рівня організації праці працівників. Основними
напрямами підвищення рівня організації праці та її ефективності є:

розподіл і кооперація праці, що полягають в науково обґрунтованому
розподілі працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями,
а також об’єднанні їх у виробничі колективи;

організація й обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному
використанню робочого часу;

нормування праці, що передбачає визначення норм трудових затрат на
виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці
та визначення ефективності виробництва;

організація підбору персоналу та його розвиток, що охоплюють планування,
профорієнтацію, профвідбір, наймання персоналу, підвищення його
кваліфікації, планування кар’єри тощо;

оптимізація режимів праці і відпочинку, які передбачають встановлення
найраціональнішого чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої
зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають
максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого
часу;

раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі
узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним уважається такий спосіб
роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості
виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також
формування системи охорони і безпеки праці;

зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

мотивація й оплата праці.

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва
здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від
таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу; системи
організації виробництва; психологічних особливостей людей; екологічного
стану середовища; а також від низки чинників, зумовлених характером
завдань, які вирішуються в різних ланках виробничої системи.

Поділ праці. Відособлення окремих виробничих процесів і робіт передбачає
поділ праці. Під внутрішньовиробничим поділом праці розуміють
відокремлення різних видів робіт, які являють собою часткові процеси
створення продукції і закріплення їх за робочими місцями, дільницями
виробничого процесу. Мета поділу праці — випуск у встановлені строки
високоякісної продукції з мінімальними затратами праці і матеріальних
ресурсів.

Є такі форми поділу праці на підприємстві: операційна, функціональна,
технологічна, професійно-кваліфікаційна.

Операційний поділ праці передбачає закріплення певної операції за кожним
виконавцем, що підвищує спеціалізацію праці, її продуктивність і якість,
а також визначає вимоги до організації та обслуговування робочого місця.

Функціональний поділ праці здійснюється на основі виокремлення
виробничих функцій з метою професійної спеціалізації працівників. Кожна
група підрозділяється за ознакою виконуваних функцій, а вони, у свою
чергу, — за професіями. Це, наприклад, робітники — основні і допоміжні,
інженерно-технічні працівники та інший персонал.

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і стану
предметів праці та виконують технологічні операції з виготовлення
основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для
безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на
таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів;
ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі
якості продукції тощо.

Технологічний поділ праці здійснюється на основі розчленування
виробництва на стадії (заготівельну, обробну, складальну), технологічні
процеси та операції. За однорідністю здійснюваних технологічних процесів
виділяються різні професії і спеціальності (ливарники, ковалі, токарі та
ін.).

Професійно-кваліфікаційний поділ праці викликаний різною складністю,
точністю і відповідальністю виконуваних робіт, різними вимогами, які
стосуються спеціальної підготовки виконавця.

На ступінь і форми поділу праці істотно впливає тип виробництва. Так,
особливість поділу праці в масовому виробництві порівняно з одиничним
полягає в значно більшій диференціації операцій, які виконуються
основним робітником. Ця обставина суттєво змінює вимоги до кваліфікації
робітників. Значно відрізняються співвідношення затрат праці основних
робітників і робітників, які обслуговують робочі місця основних
робітників. У масовому виробництві праця обслуговуючого персоналу більш
спеціалізована. Значення праці допоміжних та обслуговуючих робітників у
масовому виробництві зростає.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов’язаний з кооперацією праці,
яка передбачає певні співвідношення і взаємодії видів праці. Без такого
взаємозв’язку здійснення сукупного виробничого процесу з виготовлення
кінцевої продукції неможливе.

Кооперація праці — це об’єднання виконавців для скоординованої участі в
одному або різних, але пов’язаних між собою процесах праці. Виходячи з
конкретних організаційно-технічних умов і особливостей виробництва, на
підприємстві використовуються такі основні форми кооперації праці:
міжцехова, внутрішньоцехова і внутрішньодільнична.

Міжцехова кооперація пов’язана з розділенням виробничого процесу між
цехами і ґрунтується на участі їх колективів у загальному для
підприємства процесі праці з виготовлення продукції. Внутрішньоцехова
кооперація полягає у взаємодії колективів виробничих дільниць.
Внутрішньодільнична кооперація базується на взаємодії окремих
працівників у процесі праці.

Ефективність кооперації забезпечується раціональним використанням
робочої сили і засобів праці, безперервністю виробничих процесів,
ритмічністю виконання робіт, підвищенням продуктивності праці, а також
встановленням раціональних співвідношень і трудових взаємодій між
учасниками виробництва та узгодженості їх інтересів і цілей виробництва.

На підприємстві кооперування праці може здійснюватись шляхом
індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях,
багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей
під час колективної роботи.

Межі поділу і кооперації праці. Велике значення для організації трудових
процесів має встановлення раціональних меж поділу і кооперації праці.

У поділі праці це: економічна межа, якою є гранично можлива величина
збільшення сукупного фонду робочого часу або виробничого циклу; технічна
межа, яка залежить від технічних можливостей виробництва; фізіологічна
межа, пов’язана з допустимими фізичними і психічними навантаженнями на
робітника; соціальна межа, яку визначає мінімально необхідна
різноманітність виконуваних функцій, що забезпечують змістовність і
привабливість праці.

Кооперація праці залежить, головним чином, від організаційних і
економічних меж.

Організаційна межа кооперації праці визначається тим, що, з одного боку,
не можна об’єднати для виконання будь-якої роботи менше двох осіб, а з
другого — існує норма керованості, підвищення якої (об’єднання в
колектив такої кількості, яка перевищує норму) призводить до
непогоджених дій і значних утрат робочого часу.

Економічна межа кооперації праці зумовлена можливістю зниження витрат і
уречевленої праці на одиницю виготовленої продукції.

Організаційні форми праці. Раціональний внутрішньовиробничий поділ праці
передбачає дотримання таких обов’язкових умов:

забезпечення використання трудового потенціалу працівників;

розширення трудового профілю і зростання кваліфікації;

усунення одноманітності праці і підвищення її змістовності.

Ефективність здійснення виробничих процесів, використання засобів праці,
витрати на виготовлення продукції та її якість значною мірою залежать
від вибору тієї або іншої форми організації праці: суміщення професій
(функцій), багатоверстатного обслуговування, колективної (бригадної)
праці.

Суміщення професій — це виконання одним працівником різноманітних
функцій або робіт при оволодінні кількома професіями або
спеціальностями.

Суміщення професій відіграє важливу роль у забезпеченні раціональнішого
використання робочого часу, повнішого завантаження устаткування,
ефективного використання кадрів, підвищенні кваліфікації, а також є
вагомим чинником підвищення ефективності праці без додаткових трудових
ресурсів. Воно впливає на змістовність праці, поліпшення працездатності,
формування якісно нового профілю робітника, зниження плинності кадрів,
задоволеність працею, сприяє розширенню можливостей творчого підходу до
неї.

Вибір найдоцільніших варіантів суміщення професій у кожному випадку має
ґрунтуватись на вивченні затрат робочого часу, завантаженості
виконавців. Форми суміщення професій визначаються і такими чинниками, як
тип виробництва, рівень механізації праці, вид її організації.

У разі суміщення професій один робітник виконує функції і роботи, які
належать до різних професій. Суміщення може бути повним і частковим. Як
наслідок скорочується загальна кількість робітників тих професій, які
суміщаються.

Найефективнішим є суміщення професій, спеціальностей, які
взаємопов’язані ходом технологічного процесу, єдністю оброблюваних
предметів праці, виконанням основного і допоміжного процесів.

Серед ефективних форм організації праці, які сприяють підвищенню
продуктивності праці, важливе місце посідає багатоверстатне
обслуговування.

Багатоверстатне обслуговування базується на суміщенні професій і
визначенні черговості виконання ручних операцій на кількох одиницях
устаткування. Іншими словами, один робітник або група (бригада)
виконавців працюють одночасно на декількох верстатах (машинах,
агрегатах), виконуючи ручні прийоми на кожному з них під час
автоматичної роботи всіх інших. У результаті кілька верстатів працюють
паралельно або паралельно-послідовно, при цьому кількість операторів
буде меншою, ніж кількість одиниць устаткування, що обслуговуються ними.

Раціональна побудова багатоверстатного обслуговування полягає в такому
підборі операцій, що забезпечує найбільше завантаження устаткування і
повну зайнятість робітника-багатоверстатника. На рис. 4.5 видно, що в
першому і другому випадках робітник і устаткування повністю завантажені,
у третьому випадку частково простоюють верстати, в четвертому випадку є
деякий запас часу в робітника, а в п’ятому — частково простоюють і
устаткування, і робітник-багатоверстатник.

а

tц tц

Робітник

б

Робітник

в

tц tц

Робітник

г

Робітник

д

Робітник

Рис. 4.5. Варіанти багатоверстатного обслуговування:

tз — час зайнятості робітника на обслуговуванні верстата, хв; tм —
машинний час автоматичної роботи верстата, хв; tпр.об — час простою
верстатів за цикл обслуговування, хв; tпр.р — вільний від роботи час
багатоверстатника за цикл обслуговування tц, хв

У зв’язку з цим здійснюються:

розрахунки можливої кількості верстатів, що обслуговуються;

побудова графіків обслуговування устаткування;

розрахунки тривалості циклу багатоверстатного обслуговування,
коефіцієнтів завантаження устаткування та завантаження
робітника-багатоверстатника;

визначення витрат на одиницю оперативного часу роботи верстата за різних
варіантів кількості устаткування, що обслуговується.

Для ефективної організації багатоверстатного обслуговування необхідно
вирішити такі завдання:

створення організаційних умов для його впровадження;

установлення норм часу на виконання технологічних операцій з
відокремленням часу на виконання всіх ручних прийомів та активний
контроль роботи верстата;

установлення маршруту руху для багатоверстатника і визначення часу на
перехід робітника від одного верстата до іншого.

?

°

oooooooooooooiaaaaaaaaaaaa

¤E

&

F

&

gdt»4

&

gdt»4

??

??

?

gdt»4

gdt»4

J

??

??

?

gdt»4

gdt»4

?

J

??

??

?

gdt»4

gdt»4

J

??

??

?

?

¤E

??

??

?

gdt»4

&

&

&

gdt»4

?

?

/тного обслуговування є:

раціональне планування дільниці, що забезпечує належний контроль за
роботою верстатів і найкоротші маршрути переходу робітника від одного
верстата до іншого;

удосконалення форм поділу і кооперації праці (передача низки
обслуговуючих функцій допоміжним робітникам і введення регламентного
обслуговування, перехід до колективних форм організації праці тощо);

раціональний підбір деталей, що підлягають обробці на багатоверстатному
комплексі, з точки зору конструктивних форм і розмірів, спорідненості
технологічних операцій і переходів;

збільшення розмірів партій деталей, що обробляються на основі
спеціалізації робочих місць багатоверстатників;

удосконалення структури затрат часу на виконання операцій шляхом
автоматизації технологічного процесу, зміни режимів обробки та ін.

Важливо підкреслити, що в організації багатоверстатного обслуговування
істотну роль відіграють структура, тривалість та повторюваність
операцій.

Залежно від організації праці на виробничій дільниці застосовується
багатоверстатне обслуговування трьох видів: бригадне, ланцюгове та
індивідуальне. При бригадній формі обслуговування певна зона
обслуговування закріплюється за бригадою в цілому; при ланцюговій
(груповій) — за ланкою або групою робітників, що входять до складу
бригади; при індивідуальній — за кожним робітником.

Можливі нециклічна і циклічна системи обслуговування. Нециклічна система
характеризується епізодичним виникненням потреби в обслуговуванні, а
циклічна — постійним. Під час циклічного обслуговування робітник
послідовно виконує допоміжну роботу, переходячи від верстата до
верстата, під час нециклічного — він підходить до того верстата, на
якому закінчилася автоматична робота, незалежно від розташування
верстатів на дільниці.

Циклічне обслуговування здійснюється на потокових лініях і на робочих
місцях, на яких працюють верстати з однаковим або близьким за тривалістю
часом обробки деталі.

На робочих місцях, що являють собою ланки потокових ліній,
застосовується сторожовий або маршрутний методи обслуговування.

За сторожовим методом робітник, спостерігаючи за всіма верстатами,
визначає необхідність обслуговування того або іншого з них. При цьому
можливі два варіанти обслуговування: без пріоритетів, коли верстати
обслуговуються в порядку виникнення вимог, і з пріоритетами, коли
черговість обслуговування визначається з урахуванням вартості і ступеня
завантаження верстатів. Працюючи за маршрутним методом, робітник
обслуговує верстати за заздалегідь визначеним маршрутом.

Вибір форм організації праці і зон обслуговування залежить від багатьох
економічних, організаційних, соціальних і психофізіологічних чинників. У
будь-якому випадку форма організації праці має бути оптимальною з
погляду розширення трудових функцій і забезпечення можливості для
підвищення кваліфікації робітників, запобігання одноманітності праці,
сприяння ритмічності трудових процесів, зменшення відстаней переходів,
зниження нервової напруги в робітників.

Економічна доцільність багатоверстатного обслуговування забезпечується
вибором таких форм організації праці і зон обслуговування, за яких
сумарні витрати на виробництво продукції найменші. При дефіциті робочої
сили застосування багатоверстатного обслуговування дає найбільшу
ефективність.

Найпоширеніші варіанти розташування обладнання та маршрути руху
робітників під час багатоверстатного обслуговування наведені на рис.
4.6.

У процесі циклічного обслуговування верстатів, що розташовані за лінією
(перший варіант планування на рис. 4.6), робітник-багатоверстатник по
завершенні циклу обслуговування всіх верстатів чинить поворотний перехід
до першого верстата.

Рис. 4.6. Найпоширеніші варіанти розташування устаткування і маршрути

руху робітника при багатоверстатному обслуговуванні

У разі кільцевого розташування верстатів поворотні переходи відсутні.
Отже, якщо верстатів більше трьох і застосовується циклічне
обслуговування, то доцільно перевагу віддати кільцевим маршрутам.

Під час обслуговування двох верстатів слід розташовувати устаткування за
третім варіантом планування: у ньому переходи робітника від верстата до
верстата відсутні. Якщо робітник обслуговує три верстати, зручніше
розташувати устаткування у вигляді букви «П», оскільки переходи в цьому
випадку найкоротші. Класичним варіантом побудови багатоверстатної роботи
є обслуговування верстатів-дублерів, коли тривалість і структура
операцій на верстатах, що обслуговуються, відносно постійні.

Розрахунок параметрів багатоверстатного обслуговування. Кількість
верстатів (n), на яких може одночасно працювати виконавець, визначається
за формулою:

де tм — машинний час роботи верстата, хв;

tз — час зайнятості робітника на верстаті, що обслуговується;

де (tр — загальний час виконання всіх ручних прийомів на верстаті
(установлення, зняття деталі, включення агрегату, підвід різця і т. д.),
хв;

(tк — загальний час активного контролю робітника-багатоверстатника за
роботою верстатів, хв;

(tп — час на переходи робітника між верстатами за встановленим
маршрутом, хв.

Кількість верстатів, що обслуговуються, визначається з урахуванням
коефіцієнта зайнятості (Kз) на кожному верстаті, який не повинен
перевищувати допустимої величини в діапазоні 0,7 ( Kд.з ( 0,9.

Так, за однакової тривалості операцій кількість верстатів, що
обслуговуються, визначається за формулою:

За різної тривалості операцій, що виконуються, кількість верстатів, яка
підлягає обслуговуванню, визначається за формулою:

— сума машинного часу на всіх верстатах, що обслуговуються, хв.

У разі отримання в результаті розрахунку дробного числа верстатів його
округляють до меншого або більшого цілого.

Якщо прийняте число (ппр) менше розрахункового (пр), то (п – 1)tз < tм. При цьому робітник має вільний час (простій) (tв.роб) у циклі обслуговування, величина якого розраховується за формулою: tв.роб = tм – (п – 1)tз . Якщо прийняте число (ппр) більше розрахункового (пр), то (п – 1)tз > tм.
При цьому робітник не встигає за час циклу обслуговувати всі верстати і
вони будуть певний час простоювати (tв.уст), величина якого
розраховується за формулою:

tв.уст = tм – (п – 1)tз .

Після розрахунку кількості верстатів і часу простою устаткування або
робітника-верстатника будують графік багатоверстатного обслуговування за
вибраним варіантом (рис. 4.5). Далі обчислюють тривалість циклу
багатоверстатного обслуговування.

Тривалість циклу багатоверстатного обслуговування (tц) складається з
періоду часу від початку операцій з обслуговування першого за маршрутом
верстата до моменту повернення робітника до нього.

tц = maxto + tв.уст

або

де maхtо — максимальна тривалість однієї з операцій, що виконуються при
багатоверстатному обслуговуванні; з погляду структури затрат часу tо =
tз + tм.

Коефіцієнт завантаження устаткування розраховується за формулою:

Коефіцієнт завантаження робітника-багатоверстатника визначається:

Вибір оптимальної кількості верстатів, що економічно доцільно
обслуговувати, пов’язаний з порівнянням витрат на одиницю оперативного
часу роботи верстата за різних варіантів обслуговування верстатів.
Розрахунок здійснюється за критерієм мінімуму витрат на одиницю
продукції з використанням формули:

,

де С — коефіцієнт, що показує відношення витрат, які пов’язані з
простоюванням устаткування, до витрат на утримання одного робітника;

— середня кількість працюючих верстатів протягом циклу обслуговування.

Визначаючи коефіцієнт С, ураховують витрати на експлуатацію верстата,
які змінюються зі зміною кількості верстатів для випуску однакового
обсягу продукції (амортизаційні відрахування, витрати на поточний ремонт
верстатів, електроенергія, експлуатація виробничих приміщень тощо).
Витрати на заробітну плату визначають з огляду на кваліфікацію
робітника, що обслуговує верстат.

Середню кількість верстатів, що працюють протягом циклу, визначають
виходячи з графіку багатоверстатної роботи. Оптимальною кількістю
верстатів вважається, якщо ? мінімальне.

Колективна форма праці. Трудовий колектив являє собою об’єднання всіх
працівників, які здійснюють спільну трудову діяльність на підприємстві.
Під організацією праці трудових колективів слід розуміти організацію
праці колективів цехів, дільниць, бригад, спеціальних груп працівників,
в основі якої лежать поділ і кооперація праці. Серед колективних форм
організації праці провідне місце належить виробничій бригаді, де
досягається найбільш тісна кооперація працівників, яка притаманна
внутрішньодільничній кооперації.

Виробнича бригада — групова форма безпосередньої інтеграції (кооперації)
праці кількох робітників, які виконують спільне виробниче завдання і
несуть колективну відповідальність за результати роботи. Основною
передумовою такого об’єднання є організаційно-технологічні умови
виробництва, за яких не тільки можлива, а й економічно доцільна
колективна форма ведення виробничого процесу.

Бригади створюються в таких випадках:

для обслуговування великих і складних виробничих агрегатів;

на потокових лініях;

у разі спільного виконання комплексного виробничого завдання кількома
робітниками, коли результати роботи кожного з них неможливо або
недоцільно планувати і враховувати окремо;

для виконання певної роботи в суворо обмежені строки, чого один робітник
за даного обсягу роботи забезпечити не може;

з метою безпосередньої взаємодії між обслуговуючими, допоміжними та
основними робітниками в межах певної виробничої дільниці;

для полегшення поточного розподілу оперативних завдань між працівниками
за відсутністю постійного закріплення робочих місць або певного кола
робіт за кожним виконавцем.

Бригадна форма створює можливості для зміни праці, на основі суміщення
професій і функцій підвищує її змістовність, сприяє підвищенню
кваліфікації, збільшує зацікавленість у праці і в колективних її
результатах. Тому бригада — не лише низова форма кооперації (і поділу)
праці, первинний трудовий осередок підприємства, а й первинний
соціальний осередок, у якому формується особливий
соціально-психологічний клімат, вирішуються питання виробничого,
соціального і виховного характеру.

Процес формування бригад і організації праці всередині них передбачає:
проведення попередніх розрахунків чисельності
професійно-кваліфікаційного складу бригади; побудову графіків
завантаження виконавців протягом робочого часу; установлення бригадних
норм виробітку, а також системи керівництва бригадою. Розробляються
критерії оцінювання праці, матеріального і морального стимулювання.

Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його
технічного рівня розрізняють спеціалізовані й комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються з робітників однієї професії однакової
або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах
(механічне оброблення деталей, обслуговування потужного агрегату,
конвеєрної і потокової ліній та ін.).

Комплексні бригади створюються з робітників різних професій (як
основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні,
проте взаємопов’язані роботи, що охоплюють цикл виготовлення деталей,
вузлів тощо. Такі бригади доцільно створювати на дільницях зі складним
технологічним устаткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно
(подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним
циклом.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, частковим і без
поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно виконує роботу
однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою комплексного
завдання бригади.

У бригаді з частковим поділом праці, зумовленим певною технологічною
послідовністю виробництва, робітник поряд із закріпленою за ним
операцією у разі необхідності виконує операції зі споріднених
спеціальностей.

Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке сумісництво
професій і взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник
може виконувати всі операції, що входять у виробниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть
бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад входять робітники
лише однієї зміни, протягом якої виконується комплекс робіт. Наскрізні
бригади об’єднують робітників усіх змін і створюються для роботи на
устаткуванні у разі тривалого циклу оброблення виробів або для виконання
певної роботи, яка перевищує тривалість зміни.

Колективний характер праці в бригаді поєднується з поділом праці між
членами бригади. Робота між членами спеціалізованих бригад
розподіляється в основному з урахуванням їх кваліфікації. У комплексних
бригадах роботи розподіляються відповідно до професії, спеціальності та
кваліфікації.

З огляду на характерні особливості організації колективних трудових
процесів і наведені завдання можна виокремити загальні та специфічні
принципи проектування організації праці в бригадах.

Загальні принципи передбачають: безперервність трудових процесів;
суміщення окремих трудових дій і прийомів; раціональне завантаження
робітників і техніки, яка ними використовується; підвищення змістовності
праці і творчих можливостей її здійснення; відповідність розрядів і
професій роботі, яка ними виконується.

До специфічних принципів проектування колективних трудових процесів
належать такі: забезпечення часових і просторових взаємозв’язків,
пропорційності і злагодженості в роботі протягом усього виробничого
циклу; запобігання можливим порушенням виробничого процесу;
синхронізація роботи взаємопов’язаних виробничих ланцюгів; створення
зацікавленості в поліпшенні результатів колективної праці і підвищення
колективної відповідальності; забезпечення умов для надання взаємної
допомоги; взаємоконтроль.

Проектуючи організацію праці в бригадах, поряд із загальними і
специфічними її принципами, необхідно враховувати також:

відповідності процесів праці психофізіологічним потребам людей і діючим
нормам;

організаційну формалізацію трудових процесів у відповідних нормативах,
картах та інструкціях;

забезпечення навчання робітників новим прийомам і методам праці;

спорідненість із системою організації та управління виробництвом.

Для успішної роботи виробничої бригади важливо, щоб її очолював
авторитетний висококваліфікований робітник. Він зобов’язаний поряд з
функціями управління колективом виконувати виробничі завдання бригади як
звичайний член колективу.

Література

Нормування праці: Підручник / За ред. В. М. Данюка і В. М. Абрамова. —
К.: 1995. — 208 с.

Стивенсон В. Дж. Управление производством: Пер. с англ. — М.:
Лаборатория базовых знаний: БИНОМ, 1998. — 928 с.

Герасимчук В. Г. Розвиток підприємств: діагностика, стратегія,
ефективність. — К.: Вища шк., 1995. — 265 с.

Гупалов В. К. Управление рабочим временем. — М.: Финансы и статистика,
1998. — 240 с.

Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. —
200 с.

Економіка підприємства: Зб. практ. задач і конкретних ситуацій: Навч.
посібник / За ред. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 1999. — 328 с.

Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. —
2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.

Казанцев А. К., Подлесных В. И., Серова Л. С. Практический менеджмент: В
деловых играх, хозяйственных ситуациях, задачах и тестах: Учеб. пособие.
— М.: ИНФРА-М, 1998 — 367 с.

Кожекин Г. Я., Синица А. М. Организация производства: Учеб. пособие. —
Минск: Экоперспектива, 1998. — 334 с.

Курочкин А. С. Организация производства: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2001
— 216 с.

PAGE 130

В. Г. Васильков

2. Змішане

5. П-подібне

4. Кільцеве

1. Лінійне

3. Кутове

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *