Реферат на тему:
Організаційні типи виробництва
Можливості розвитку виробничої системи, удосконалення процесів
виробництва, їх спеціалізація та кооперування, ефективність використання
живої праці та устаткування значною мірою залежать від структури та
обсягів продукції, що випускається, широти та сталості її номенклатури.
Залежно від цих чинників робочі місця, дільниці, цехи та промислові
підприємства поділяються на кілька організаційних типів. Основоположною
ознакою поділу виробництва на організаційні типи є рівень спеціалізації
робочих місць, який кількісно вимірюється за допомогою коефіцієнта
закріплення операцій.
Коефіцієнт закріплення операцій (Кзо) являє собою відношення кількості
всіх різноманітних технологічних операцій, що виконуються або мають
виконуватися протягом місяця на даному робочому місці, до кількості
робочих місць:
де п — кількість найменувань деталей, що обробляються на робочому місці,
дільниці, у цеху;
mi — кількість операцій, що проходить i-та деталь у процесі обробки на
робочому місці, дільниці, у цеху;
РМmj — кількість робочих місць на даній j-й операції, дільниці, у цеху.
Організаційний тип виробництва може визначатися показником рівня
серійності (Кс):
Показник рівня серійності (Кс) обернений коефіцієнту закріплення
операцій (Кзо). Для масового виробництва його розмір становить 0,8…1,
для серійного — 0,2…0,8 і для одиничного —
@
D
?
?
’
”
?
?
?
?
?
?
?
?
?
‡ ™~™ w ™ ‡
?
?
?
?
?
?
????l????????а однотипними групами. Робочі місця, що не мають
закріплених за ними операцій, завантажуються різноманітними операціями
без певної почерговості. Коефіцієнт закріплення операцій не
регламентується і може бути більше 40.
Підприємства з одиничним типом виробництва спеціалізуються на
виготовленні продукції обмеженого споживання за оригінальною
конструкцією і замовленими властивостями.
За серійного типу виробництва вироби випускаються серіями, деталі
обробляються партіями з певною, заздалегідь установленою періодичністю.
Під серією розуміється кількість конструктивно і технологічно однакових
виробів, що запускаються у виробництво одночасно або послідовно.
Однорідність конструктивно-технологічних рішень у виробах сприяє
створенню великої кількості уніфікованих деталей, які розподіляються для
постійного або періодично повторюваного виготовлення за певними робочими
місцями.
У разі повторного виготовлення однотипних виробів економічно доцільним є
використання поряд з універсальним і спеціалізованого устаткування,
пристосувань та інструментів, що підвищує спеціалізацію робочих місць. В
умовах серійного виробництва для підвищення продуктивності праці,
скорочення тривалості виробничого циклу широко застосовуються
верстати-автомати, маніпулятори, верстати з ЧПУ, які швидко
переналагоджуються.
У серійному виробництві досить детально розробляється технологічний
процес, що дає змогу знижувати допуски на обробку, підвищувати точність
заготовок.
Залежно від різноманітності номенклатури продукції, величини партії
виробів, періодичності її запуску, рівня спеціалізації робочих місць
виробництво розрізняють дрібно-, середьо- і великосерійне, для кожного з
яких встановлені певні числові значення коефіцієнта закріплення
операції.
Для дрібносерійного виробництва, що характеризується випуском продукції
в невеликій кількості та різноманітної номенклатури, коефіцієнт
закріплення операцій становить 20 ( Кзо ( 40.
Средньосерійний тип виробництва характеризується тим, що предмети праці
обробляються стабільними партіями з певною періодичністю, застосовується
спеціальне й універсальне устаткування, коефіцієнт закріплення операції
обмежується діапазоном 10 ( Кзо ( 20.
Великосерійне виробництво спеціалізується на випуску порівняно вузької
номенклатури виробів у великій кількості, вироби обробляються великими
партіями, застосовується спеціальне і спеціалізоване устаткування, тому
коефіцієнт закріплення дорівнює 1 ( Кзо ( 10. Таке виробництво
характерне для багатьох процесів у машинобудуванні, для взуттєвих і
швейних підприємств.
Для масового виробництва характерні обмежена номенклатура продукції і
масштабність її вироблення (телевізори, холодильники, пральні машини,
трактори, автомобілі, годинники). Використовується спеціальне
устаткування, інструмент і технологічне оснащення. Широко застосовуються
верстати-автомати, маніпулятори, автоматичні лінії. Технологічний процес
розробляється докладно на кожну операцію з зазначенням інструменту,
режимів роботи устаткування, норм затрат часу, матеріалів. Робітники
виконують обмежене коло операцій і мають вузьку спеціалізацію, що
зумовлює коефіцієнт закріплення операцій, який дорівнює Кзо = 1.
Устаткування розташовується за ходом технологічного процесу,
застосовується паралельний метод сполучення операцій, що веде до
значного скорочення тривалості виробничого циклу, зменшення
незавершеного виробництва, підвищення продуктивності праці та зниження
витрат на виготовлення продукції.
Тип виробництва істотно впливає на особливості діяльності підприємства,
його економічні показники, виробничу структуру, характер технологічних
процесів, їх оснащення, форми організації виробництва і праці, систему
планування, контролю та оперативного управління.
Зростання конкуренції потребує від менеджерів усіх рівнів пошуку нових
можливостей гнучкого пристосування виробничих процесів до зміни попиту
на продукцію, швидкої реакції на замовлені властивості товарів, що їх
бажають придбати споживачі різних груп. Організація сучасного
виробництва має сталу тенденцію переходу на серійний тип виробництва з
випуском товарів невеликими партіями, що дає змогу найоптимальніше
використовувати ресурси в умовах ринкової відносної невизначеності.
Література
Нормування праці: Підручник / За ред. В. М. Данюка і В. М. Абрамова. —
К.: 1995. — 208 с.
Стивенсон В. Дж. Управление производством: Пер. с англ. — М.:
Лаборатория базовых знаний: БИНОМ, 1998. — 928 с.
Герасимчук В. Г. Розвиток підприємств: діагностика, стратегія,
ефективність. — К.: Вища шк., 1995. — 265 с.
Гупалов В. К. Управление рабочим временем. — М.: Финансы и статистика,
1998. — 240 с.
Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. —
200 с.
Економіка підприємства: Зб. практ. задач і конкретних ситуацій: Навч.
посібник / За ред. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 1999. — 328 с.
Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. —
2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.
Казанцев А. К., Подлесных В. И., Серова Л. С. Практический менеджмент: В
деловых играх, хозяйственных ситуациях, задачах и тестах: Учеб. пособие.
— М.: ИНФРА-М, 1998 — 367 с.
Кожекин Г. Я., Синица А. М. Организация производства: Учеб. пособие. —
Минск: Экоперспектива, 1998. — 334 с.
Курочкин А. С. Организация производства: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2001
— 216 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
