Нова ультрарання культура комплексного використання (реферат)

Реферат на тему:

Нова ультрарання культура комплексного використання

Ця культура унікальна тим, що вона перевершила всі очікування і
виявилася настільки цінною й перспективною, що, незалежно від бажань
авторів, була оцінена народом і поширена не тільки в Україні, а й далеко
за її межами: в країнах СНД, у Китайській Народній Республіці, Чехії,
Корейській Народно-Демократичній Республіці, Південній Кореї. Про неї
пишуть японські та західноєвропейські вчені. Її рекомендують для
вирощування американським фермерам.

Історія створення

У відділі нових культур Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка
НАН України було створено нову багаторічну культуру — щавнат (міжвидовий
гібрид щавлю шпинатного чи шпинату англійського зі щавлем
тянь-шанським), що придатна для комплексного використання як харчова,
кормова, енергетична та лікарська рослина. В Державний реєстр сортів
рослин України наразі занесено три сорти щавнату: Румекс ОК-2, Біекор-1
та Київський ультра, — які рекомендовано для вирощування в різних зонах
України.

Починаючи з кінця минулого століття, нову культуру випробовують і
поширюють не тільки в Україні, а й далеко за її межами: в країнах СНД,
Євросоюзу, в Китаї, Корейській Народно-Демократичній Республіці тощо.

Останнім часом у періодичних виданнях в Україні і за кордоном з’явилися
публікації, де цю культуру рекламують під різними назвами: щавель
кормовий, багаторічний шпинат, високостебловий шпинат, шпинат Утеуша,
щавель Утеуша, утус. Слід зазначити, що тривалий період у науковій
літературі культуру називали щавель гібридний кормовий або щавель
гібридний овоче-кормовий. Нині узаконено нову назву гібридної культури —
ЩАВНАТ, — яка пройшла апробацію, висвітлена у численних наукових
публікаціях та занесена до Державного реєстру сортів рослин України.

В Україні, а особливо в Китаї та Казахстані, користуючись популярністю
цієї культури, окремі фірми та приватні особи, на превеликий жаль,
пропонують за високу ціну насіння нібито щавнату, а насправді зовсім
іншої культури, частіше, й звичайного бур’яну.

Переваги та інтродукція

Щавнат, внаслідок міжвидової гібридизації і багаторічного добору,
поєднав у собі кращі якості батьківської пари та придатний для
комплексного використання. Шпинат англійський передав добру облистяність
пагонів і незначну кислотність, щавель тянь-шанський — ранньостиглість і
зимостійкість. Ця рослина за правильної технології вирощування
забезпечує високу врожайність зеленої маси або насіння протягом
шести-восьми років. За рахунок поживних речовин, що накопичуються в
кореневій системі, щавнат відростає навесні раніше за інші рослини й
активно розвивається, досягаючи до кінця вегетації (дозрівання насіння)
висоти 220–250 см. Коренева система не ушкоджується низькими
температурами (до -25…30°С), навіть коли взимку на грунті немає сніжного
покриву. До кінця першого року життя на кореневій шийці утворюються
три-п’ять зимуючих бруньок, з яких навесні відростають генеративні
пагони.

Щавнат як ультрарання весняна культура характеризується високою
екологічною пластичністю, зимо- і морозостійкістю, продуктивністю,
харчовими, кормовими, технічними та лікувальними властивостями (як
лікарська рослина) в різних кліматично-географічних зонах. Крім України,
сорти щавнату, починаючи з другої половини 80-х років ХХ ст., успішно
проходять випробування в Російській Федерації, Казахстані, Білорусі. Як
наслідок, щавнат має великий успіх у виробників, його впроваджують як
нову культуру універсального використання.

Після всебічного дослідження харчових та лікувальних властивостей
щавнату в науково-дослідних інститутах Казахстану (Інститут харчування,
Інститут фізіології людини та тварин, Казахський НДІ харчової
промисловості) разом з НБС НАН України встановлено важливі харчові та
лікувальні властивості даної культури. Розроблено рекомендації щодо
використання щавнату в медицині для приготування спеціалізованих
лікувально-профілактичних продуктів харчування та біологічно активних
добавок до їжі. При залізодефіцитній анемії, інтоксикації хімічними
речовинами, атеросклерозі, гіповітамінозі С і А та в разі інших
захворювань рекомендується використання біологічно активних добавок до
їжі, виготовлених на основі щавнату. Розроблено понад 30 рецептур для
громадського харчування: холодних закусок, перших і других страв,
десерту та напоїв на основі щавнату.

Із середини 90-х років ХХ ст. сорти щавнату проходять інтродукційні
випробування в Китайській Народній Республіці та в Чехії.

У Китаї в 1995 році щавнат почали вивчати під назвою високостебловий
шпинат (Gao-gan-bo-cai). На основі проведених випробувань виявлено, що в
умовах Китаю він вирізняється високою морозо- і холодостійкістю,
стійкістю до засолення й кислотності грунту, а також до перезволоження.
Він довговічний, рано відростає, високоврожайний (забезпечує 15 т/га
сухої трави за триразового скошування протягом вегетації).
Характеризується цінними кормовими і харчовими властивостями. Водночас
він має високу репродуктивну здатність і властивість нагромаджувати й
вибирати з грунту солі. З одного гектара може виносити 300–375 кг солі
щорічно. З огляду на це, щавнат рекомендовано для вирощування в гірських
районах, на засолених грунтах як цінну кормову та овочеву рослину.

У Чехії та в окремих країнах Євросоюзу щавнат після багаторічних
випробувань став популярним як енергетична рослина. Вирізняючись
багаторічним використанням, стабільною врожайністю, високим виходом
абсолютно сухої маси (до 20 т/га), він має оптимальні якості для
виробництва біопалива (брикетів, гранул). Тож в Європі активно
впроваджують новий напрям використання щавнату: розроблено технологію
виробництва сировини та біопалива на її основі.

Щавнат, який можна вирощувати не тільки на великих площах, а й на дачних
ділянках, — справжнє джерело поживних речовин. За вмістом протеїну і
вітамінів у ранніх фазах щавнат займає одне з перших місць серед
овочевих та кормових рослин. Високі харчові та кормові його переваги
зафіксовано у фазах розетки, стеблування й бутонізації. У цей період у
надземній масі в абсолютно сухій речовині (12–18%) міститься від 30 до
40% протеїну, близько 700 мг% — аскорбінової кислоти, 60 мг% — каротину.
Безазотисті екстрактивні речовини (БЕР) становлять від 35 до 55%, разом
із 6–20% цукрів. Кількість ліпідів у зеленій масі незначна — від 2,8 до
6,2%. Вміст клітковини зростає від початку використання (6,8%) до його
завершення (30%).

У 100 кг зеленої маси щавнату міститься 15–17 кормових одиниць.
Зоотехнічне оцінювання згодовування зеленої маси щавнату на біологічній
станції НАН України, а також у численних господарствах багатьох областей
України протягом останніх десяти років засвідчило, що ця рослина не
справляє негативного впливу на молодняк і дорослих тварин: свиней,
велику рогату худобу, птицю.

Завдяки значній кількості цукрів, щавнат успішно використовують як
сировину для силосування в суміші зі злаковими травами та іншими
добавками.

Результати багаторічних досліджень та виробничих випробувань свідчать
про те, що біомасу щавнату можна з успіхом використовувати у
фітоенергетиці як сировину для виробництва біонафти, біогазу, біоетанолу
або твердого біопалива.

Як енергетична рослина, ця культура пройшла успішне випробування в
Чехії, Словаччині та Іспанії (в 2005 р. зареєстровано в Євросоюзі як
енергетичну рослину, номер реєстрації розробки — 2005/0758) та
рекомендовано для вирощування в різних країнах Європи.

Нова культура не має аналогів за екологічною стійкістю, зимо-, холодо-,
морозостійкістю, ультраранньостиглістю, за вмістом протеїну, вітамінів у
фітомасі, виходом сухої речовини та енергії, екологічною чистотою
фітопалива (мінімальна кількість шкідливих речовин, які вивільняються
під час спалювання), можливістю забезпечувати стабільно високу
продуктивність. Сорти щавнату за відповідної технології забезпечують
близько 20 т/га абсолютно сухої сировини, 12–15 т/га умовного фітопалива
з калорійністю 3900–4500 Ккал/н.м куб. Собівартість 1 тонни твердого
фітопалива — 80–100 гривень.

Як високопродуктивна культура щавнат потребує мінімальних
матеріально-технічних та енергетичних витрат на виробництво сировини,
характеризується багаторазовим відчуженням надземної маси протягом
вегетації (за рахунок високої регенеративної здатності), високим
коефіцієнтом розмноження насіння, стійкістю проти шкідників, хвороб та
бур’янів. На відміну від добре відомих у світі енергетичних рослин
міскантусу, верби, тополі, — щавнат має низку переваг. Не поступаючись
енергетичною ефективністю перед ними (вони розмножуються вегетативно, 1
га плантації забезпечує 4–5 га площі з посадковим матеріалом), він має
насіннєве розмноження (1 га насінника забезпечує 100–150 га посіву) й
значно простішу та економічно вигіднішу технологію вирощування.

Біоморфологічні особливості та продуктивність сортів щавнату

Як ми вже знаємо, щавнат розмножується насінням. Масові сходи в нього
з’являються через шість-вісім діб після сівби. Результати наших
досліджень свідчать про те, що створені сорти за комплексом ознак
суттєво різняться між собою як у перший рік життя, так і в другий та
наступні роки вегетації. Насамперед — за початком відростання та
інтенсивністю вегетації, морфологічними ознаками, особливостями росту й
розвитку, урожайними даними та біохімічним складом. Вони також суттєво
різняться за габітусом рослин, формою розетки та розміщенням листків
розетки, їхніми розмірами, за формою краю листкової пластинки, наявністю
антоціанового забарвлення, за висотою рослин, розмірами волоті,
кількістю пагонів на одній рослині, за кольором листків, волоті та
стебла, облистяністю тощо.

EF

есні) рослини щавнату вже починають інтенсивний ріст та пробиваються
через шар снігу. Це припадає на ІІІ декаду березня. На початку І декади
квітня рослини щавнату досягають періоду овочевого використання (висота
рослин сягає 15–20 см). В цей час щавель звичайний тільки починає
відростати (висота рослин становить 2–4 см). Середньодобовий приріст
рослин різних форм щавнату на початку вегетації становить 3,5–4,3 см. До
початку стеблування щавнат можна використовувати як овочеву рослину (для
приготування перших та других страв і салатів). За цей період
урожайність зелені збільшується від 7–10 т/га на початку використання до
40–50 в кінці використання.

Після першого укосу у фазі стеблування — початок викидання волоті щавнат
через місяць-півтора формує отаву заввишки 120–130 см і врожайність
24–26 т/га. Облистяність щавнату становить 45–55 відсотків.

Рослини різних сортів щавнату в ранніх фазах мають цінний біохімічний
склад.

Особливо цінним у сортів щавнату є високий вміст у листі аскорбінової
кислоти та каротину. Крім того, рослини багаті на протеїн та золу.

Результати багаторічних виробничих випробувань свідчать про високий
продуктивний потенціал та екологічну стійкість сортів щавнату в різних
зонах України.

Незалежно від часу посіву, в перший рік вегетації сорти щавнату
генеративних пагонів не утворюють, але формують потужну прикореневу
розетку листків. Листки розетки великі, на довгих жолобчастих черешках.
Коренева шийка першого року вегетації сягає 18–20 мм у діаметрі. Корінь
стрижневий, розгалужений, заглиблюється на 1,5–2,0 м. Його маса —
110–130 грамів.

З другого і в наступні роки життя, навесні, одночасно з таненням снігу
відбувається регенерація прикореневої розетки листків, і з бруньок
відновлення, розміщених на кореневій шийці, розвивається від чотирьох до
шести генеративних пагонів. Діаметр стебел біля основи становить 15–35
мм. У кінці вегетації вони сягають 190–250 см разом із суцвіттям. Волоть
складається з 10–20 пагонів першого порядку, довжина її коливається від
70 до 130 см. Облистяність — 37–45 відсотків.

Квітки дрібні, двостатеві, рожеві. Плід — тригранний горішок. Маса 1000
плодиків — близько 4,0–4,6 г, насіння — 2,5–3,6 г. Під час обмолочування
достиглі плодові оболонки відокремлюються від світло-коричневих
блискучих насінин.

Щавнат — високопластична культура, до зовнішніх факторів невибаглива,
посухо-, холодо- і зимостійка рослина. На початку вегетації (навесні)
витримує приморозки до мінус 3…5°С. Восени вегетуючі рослини
витримують заморозки до мінус 4…6°С. Сума ефективних температур (вище
5°С) від початку весняного відростання до першого укосу на зелень
становить 50…60°С, на корм — 323–384, до достигання насіння —
800…830°С. Стійка до вимокання та випрівання.

У сортів біоенергетичного призначення (Біекор-1) габітус потужніший.
Суцвіття має злегка бурувате забарвлення. Розеткові листки великі,
яйцеподібно-ланцетної форми, без вираженого антоціаного забарвлення.
Стебло набагато потужніше, має більший діаметр біля основи. На рослині
утворюється не менше чотирьох продуктивних генеративних пагонів. Листки
стеблові довгочерешкові, мають ланцетоподібно-видовжену форму,
гладенькі, без антроціанового забарвлення.

Для сорту овочевого напряму використання (Київський ультра) в перший рік
життя характерна горизонтальна форма розетки. Листки розетки широкі,
світло-зелені, ланцето-еліптичної форми, ніжні, без опушення та
вираженого антоціанового забарвлення. На другий рік життя починає
вегетацію на три-чотири дні раніше, ніж попередні сорти та на
вісім-дванадцять днів раніше за щавель звичайний. На овочеві цілі
придатний до фази стеблування. На рослині утворюється не менше
трьох-п’яти продуктивних генеративних пагонів, які за морфометричними
показниками вирівняні. Стеблові листки мають широколанцетоподібну форму.
Край листкової пластинки слабкохвилястий. Суцвіття — салатно-рожеве,
достигла волоть — світло-коричнева. За тривалістю вегетаційного періоду
до повного достигання насіння сорт середньопізній.

У фазі розетки можна використовувати як зелену овочеву культуру з
високим вмістом протеїну та вітамінів. Має добрі смакові властивості, не
гіркий і не терпкий, слабкокислий, тож його можна використовувати в
дієтичному та дитячому харчуванні. Вирізняється інтенсивним ростом,
продуктивністю зелені й насіння, холодо-, зимо- та посухостійкістю,
довголіттям використання плантації (до восьми років).

Сорти кормового призначення (Румекс К-1, Румекс ОК-2) характеризуються
високою інтенсивністю вегетації, облистяністю, виходом поживних речовин,
тривалим періодом використання на зелену масу та отавністю.

З початку стеблування до утворення волоті різні сорти щавнату можна
використовувати як кормову культуру. В цей період урожайність надземної
маси становить від 45 (на початку використання) до 100 т/га (в кінці
використання). Висота рослин за цей період збільшується від 60–65 до
150–160 см. Середньодобовий приріст рослин сягає 6–7 см. Рослини щавнату
в період кормового використання вирізняються цінним біохімічним складом
надземної маси. Збір білка з 1 га — від 1,5 до 3,6 тонни.

Технологія вирощування

Щавнат у перший рік вегетації високого врожаю не дає і погано росте під
покривом інших рослин. Результати багаторічних досліджень свідчать про
те, що щавнат можна сіяти з ранньої весни до кінця червня. Пізніші
строки сівби (до першої декади вересня) хоча й забезпечують нормальну
перезимівлю рослин, але не дають повноцінного врожаю зеленої маси і
насіння на другий рік життя.

Для раціонального використання площі, щавнат доцільно вирощувати після
проміжних культур: суріпиці озимої, ріпаку озимого, жита озимого,
вико-вівсяної суміші, редьки олійної, — які скошують на зелений корм.
Тож оптимальним для висіву є червень, бо період від нього забезпечує
нормальний вегетативний і генеративний розвиток на другий і наступні
роки життя.

Щавнат як багаторічну культуру потрібно вирощувати поза сівозміною.
Площа має бути вирівняною, чистою від бур’янів і удобреною. Підготовку
грунту під висів слід починати з лущення стерні після збирання
попередника, внесення добрив і переорювання з одночасним ущільненням. За
використання плантацій щавнату протягом п’яти-шести років доцільно під
оранку вносити 40–60 т/га органічних добрив або мінеральні добрива, з
розрахунку діючої речовини: азоту — 90–120 кг, фосфору — 60–90 і калію —
90–120 кг на один гектар.

Щавнат із урожаєм надземної маси 10 т у фазі бутонізації-цвітіння
виносить: азоту — 41–43 кг; фосфору — 25–27; калію — 43–47; кальцію —
28–32 кг. Після переорювання три-чотирирічних плантацій у грунті
залишається 35–40 т/га органічних решток, що містять близько 2200 кг
азоту, 1400 — фосфору, понад 1000 кг калію.

Найбільш раціональний спосіб висіву для щавнату — широкорядний, на
зелений корм і силос його доцільно вирощувати з міжряддями 45 см, а на
насіння — 70 см. При цьому в обох способах висіву на другий і наступні
роки життя рослини в міжряддях змикаються.

На енергетичні цілі щавнат можна вирощувати з міжряддями 25–30 см. Хоча
це дещо ускладнює догляд за рослинами, але дає можливість формувати
максимальну густоту стебел на одиницю площі, які в енергетичному плані є
ціннішими за листки.

Висівати щавнат можна свіжозібраним насінням, яке не має періоду спокою.
Глибина загортання насіння — 15–25 мм. За наявності оптимальних умов
сходи з’являються через шість-вісім діб після сівби. Лабораторна
схожість насіння — 96–98%, польова — 75–80 відсотків.

Перед і після висівання грунт треба ущільнювати. Оптимальна норма висіву
насіння — 5–6 кг (1,7–2,2 млн шт.) на 1 га. Щавнат у разі загущення
посівів самозріджується.

Для сівби можна використовувати овочеві, бурякові й селекційні сівалки.
Під час висівання щавнату для баласту можна застосовувати гранульоване
мінеральне добриво — нітрофоску або нітроамофоску в співвідношенні 1:2.
Це, спершу, сприяє рівномірному висіву насіння, а надалі поживні
речовини сприятливо впливають на вегетацію рослин.

Догляд за посівами в перший рік такий: досходове боронування легкими
боронами й розпушування міжрядь. Першу культивацію здійснюють на глибину
4–5 см за повного позначення рядків, другу — на глибину 6–8 см, коли
розетки виростають заввишки 10–12 см. За потреби можна проводити третю
культивацію.

На другий і наступні роки вегетації догляд за посівами простий. Рано
навесні на плантації потрібно провести боронування. На початку
відростання (за висоти рослин 15–20 см) міжряддя розпушують на глибину
8–10 см з одночасним внесенням азотних добрив (45–60 кг/га).

Після кожного скошування рослин слід проводити культивацію. Наприкінці
вегетації, восени, обов’язково культивують і одночасно вносять
фосфорно-калійні добрива: 40–45 кг/га фосфору і 45–50 кг/га калію.

Насіння щавнату збирають у фазі повної стиглості. Саме тоді на рослинах
повністю висихають листки та стебла. Значна кількість листків на рослині
до періоду збирання насіння, починаючи з нижнього ярусу, опадає. Насіння
підсихає та має вологість не вище 20%. Збирають його прямим способом на
високому зрізі.

Після обмолоту насіння негайно очищають від інших домішок та залишків і
підсушують до нормальної вологості (8–10%).

Рівень рентабельності насінників становить 1500–1600%; за використання в
їжу — близько 1000, на зелений корм — майже 800 відсотків.

Шкідники та хвороби. Сорти щавнату, в цілому, стійкі проти хвороб і
шкідників. Але буває, особливо восени, що деякі розеткові листки
пошкоджуються антрокнозом — буріють і сохнуть. У період вегетації
фіксували пошкодження листків листоїдом і буряковим довгоносиком.

Екологічна безпека вирощування та ліквідація багаторічних плантацій
щавнату

Щавнат має багаторічну стрижневу кореневу систему. Він не формує
кореневих і стеблових відростків, і тому поширення його вегетативним
способом як у культурі, так і в природі не можливе.

Багаторічні плантації щавнату можна знищити за один вегетаційний період
з допомогою механічного обробітку. Після ліквідації плантації в грунті
залишається значна кількість органічних решток. Щавнат є добрим
попередником зернових і зернобобових культур.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *