Реферат на тему:
Молочне скотарство Великої Британії
Основна галузь тваринництва Великобританії — розведення великої рогатої
худоби, чисельність якої нині сягає близько мільйона голів. Молочне
скотарство країни характеризується високою продуктивністю й ефективністю
завдяки впровадженню в практику сучасних технологій утримання та методів
селекційного вдосконалення худоби.
Розміщення молочних порід по країні обумовлено ринками збуту та
природними кліматичними умовами. Конкурентоспроможна молочна індустрія
переконала виробників молока в потребі розведення корів економічно
вигідних порід, які виробляють багато молока високої якості протягом
тривалого періоду господарського використання. Середній розмір стада у
Великобританії один із найвищих в Європі (39,3 корови на одну особу
фермерської сім’ї). Фермери спільно з асоціаціями за породами працюють
над удосконаленням худоби в напрямі підвищення конкурентоспроможності в
ринкових умовах. Власники молочної худоби Великої Британії для годівлі
тварин широко використовують грубі корми: кукурудзяний і трав’яний
силоси високої якості. Основну частину худоби утримують за безприв’язною
технологією, а влітку — на пасовищах.
У країні впроваджено точну й надійну оцінку тварин за продуктивністю і
типом будови тіла, що забезпечує генетичний прогрес у стадах. Усю
інформацію збирають контролер-асистенти, а опрацьовують незалежні
організації. Племінну цінність обчислюють щоквартально з її перерахунком
за системою InterBull. Контроль продуктивності здійснюють за методикою
“контрольного дня” (“Test Day Animal”). Оцінку за кожною з ознак
здійснюють, використовуючи оновлювану (ротаційну) п’ятирічну
загальнопопуляційну (за всіма підконтрольними тваринами) базу
порівняння. Інформацію про продуктивність корів подають за надоєм,
молочним жиром і білком в абсолютних і відносних одиницях. Оцінюють
корів також за числом соматичних клітин у молоці (клінічні й субклінічні
мастити). Кожен фермер має шкалу параметрів лінійних ознак типу
модельних (за породами) корів, які притаманні високопродуктивним
тваринам із тривалим терміном господарського використання. На основі
цього стандарту він приймає рішення про доцільність дальшого
використання кожної корови. Значну увагу в країні приділяють також
оцінюванню тварин за ознаками інтенсивності молоковіддачі, характером
отелень, плодючістю корів та станом кінцівок і ратиць.
У молочному скотарстві Великобританії широко використовують найкращий
світовий генетичний матеріал. Генетична цінність молочного скотарства
цієї країни акумулювала в собі все, що потрібно фермеру для ефективного
ведення галузі.
Найпоширенішими породами молочної худоби у Великій Британії є
голштинська, айрширська, джерсейська та британо-фризька, підконтрольне
поголів’я й продуктивність яких за останні п’ять років помітно
збільшилися (табл.). Тварини швіцької, гернзейської та молочної
шортгорнської порід займають значно меншу частку в загальній породній
структурі молочної худоби Великобританії.
Породи, які розводять у Великобританії, мають певну специфічність за
господарсько-корисними ознаками, екстер’єром; певні конкурентні
переваги й недоліки, які визначатимуть доцільність залучення їхнього
генофонду до поліпшення вітчизняних порід в Україні.
Голштинська порода є основною (найпоширенішою) в країні. За останні
п’ять років число корів голштинської породи в країнах Об’єднаного
Королівства збільшилось майже вдвічі. Корови цієї породи мають найвищу
молочну продуктивність та високу оцінку типу будови тіла. Породу завезли
в країну на початку ХХ століття (2000 нетелей та корів і бугайців) із
Канади та ще 200 корів було імпортовано після закінчення Другої світової
війни. Племінну книгу розпочали вести з 1909 року. Британські
селекціонери для генетичного поліпшення худоби використовують кращих
плідників з усього світу. Експортують тварин, сперму та ембріони із
Великої Британії в понад 33 країни світу. Вадами тварин називають
невисоку тривалість використання корів (у середньому 3,24 лактації і
3,43 лактації — у підконтрольних стадах) та слабість кінцівок і ратиць
(захворюваність на ламініт). Середня жива маса корів — 700 кг, а бугаїв
— 1100 кілограмів.
Середня молочна продуктивність корів породи в 2006 році зросла до
7211–8167 кг за одночасного підвищення вмісту жиру й білка в молоці
(табл.). За сумарним виходом молочного жиру й білка голштинська порода
переважає всі інші породи Великобританії.
?и легко пересуваються, мають добру поставу кінцівок. Корови можуть
продукувати понад 10 тис. кг високоякісного молока протягом десяти
лактацій. Розроблено програму з генетичного поліпшення тварин породи та
оцінки бугаїв. Чисельність корів — 50 тис. голів. Середня жива маса
корів — 500 кг, а бугаїв — 700 кілограмів.
Джерсейська порода — одна з найдавніших порід, яка походить від місцевої
худоби Нормандії і Британії. Вивели її понад 200 років тому на острові
Джерсі, що за 23 км від французького берега. Природні умови життя
джерсейської породи були винятково сприятливі для її розвитку. Завдяки
м’якому клімату, з травня до жовтня худоба пасеться протягом доби і
навіть взимку протягом дня перебуває на пасовищі. Щоб запобігти
схрещуванню, з 1789 року заборонено завозити з континенту на острів
тварин інших порід, пізніше — сперми та ембріонів. З того часу
джерсейську худобу розводять “у собі”. Наразі це найпоширеніша (після
голштинської) молочна порода в світі. Масть тварин руда, світло-бура,
інколи з темним відтінком із білими відмітинами на кінцівках і нижній
частині тулуба. Носове дзеркало темне зі світлим кільцем волосся
довкола. Джерсеї мають чорні ратиці, стійкі проти кульгання і менш
схильні до захворювань на ламініти. Середня молочна продуктивність корів
у країнах Великої Британії коливається в межах 4767–5317 кг із вмістом
5,19–5,75% жиру та 3,83–4,06% — білка. Всього у країнах використовують
понад 30 тис. корів, а на острові Джерсі — 6,0 тис. голів. Середня жива
маса корів — 400–450 кг, бугаїв-плідників — 600–700 кілограмів.
Британо-фризька порода. Чорно-рябу худобу вперше було завезено в Англію
і Шотландію із Північної Голландії в порти східного узбережжя на початку
ХІХ століття. В 1914 році тварин було зареєстровано як породу під назвою
британо-фризька. В 1980 році поголів’я корів цієї породи сягало 3 млн.
Нині британські фризи за типом і продуктивністю займають проміжне місце
між американсько-канадськими і голландськими фризами. Генетичне
поліпшення тварин здійснюють способом схрещування із голштинською
породою. Британо-фризів реєструють у племінній книзі, в якій є окрема
класифікація типу за племінним кодом № 1. Для тварин породи характерні
добра плодючість і тривале продуктивне використання, висока адаптація до
нових технологічних умов і, особливо, до пасовищного утримання.
Британо-фризька порода дає м’ясо відмінної якості, особливо телятину.
Тварин широко експортують у різні країни світу. Молочна продуктивність
корів коливається в межах від 6000 до 8000 кг молока із вмістом жиру в
середньому 4,0% і білка — 3,3% (табл.). Жива маса корів — 650 кг, бугаїв
— 1100 кг. У 2005 році було зареєстровано 121 тис. тварин.
Гернзейську породу створено на невеликому острові Гернзей, що неподалік
від берегів Франції та острова Джерсі. 1877 року було засновано клуб із
розведення цієї породи. Гернзейська порода належить до вираженого
молочного типу. Ці корови дещо більші й грубіші, ніж джерсеї. Їхня жива
маса сягає майже 500 кг, а середня жива маса бугаїв — 800 кг. Масть
тварин коливається від світло-золотистої до жовтої, частіше з білими
плямами. Вим’я добре розвинене, проте інколи недостатньо витягнуте
вперед. Особливістю гернзейської породи є золотисто-жовте молоко
(завдяки йому з’явилася назва “Золота корова Англії”), багате на
молочний протеїн, мінеральні речовини й вітаміни. Худоба добре
адаптується до будь-якого клімату. Її можна ефективно використовувати за
умов як стійлового, так і пасовищного утримання. Проте вважають, що її
створено для пасовищного утримання. Основними перевагами гернзейської
породи є висока молочність корови і найнижча частота важких отелень.
Матки легко теляться навіть у разі осіменіння їх плідниками м’ясних
порід. Тривалість використання тварин більша на одну лактацію, ніж у
інших молочних порід. У самій Британії та на островах тепер налічується
близько 20 тис. корів гернзейської породи.
Молочна шортгорнська — одна з найдавніших племінних порід. Вона походить
від місцевої тисватерської худоби, яку розводять у Північно-Східній
Англії, в долині річки Тис, із ХVІІІ століття. Сьогодні поширення
молочних шортгорнів обмежено північними і середньозахідними районами
Англії. Перша племінна книга була надрукована в 1822 році. Молочний
шортгорн — це “великий поліпшувач” порід, як називає його “Тваринництво
Британії”. Тварини слухняні й дуже витривалі. Фахівці вважають ці риси
тварин такими, що потрібні їм для ефективного використання на фермах.
Для цієї породи характерні легкі отелення, що робить тварин ідеальними
для схрещування. Корови мають прекрасні кінцівки й придатні для
експлуатації за інтенсивних технологій в умовах фермерських господарств.
Корови шортгорнської породи продукують молоко з високим вмістом білка,
мають високу відтворювальну здатність, тривале використання (до 8
лактацій) і дають по 8–9 тис. кг молока та життєздатних і витривалих
телят. Жива маса корів — 600 кг, бугаїв — 1000 кг. На сьогодні у Великій
Британії близько 20 тис. голів молочних шортгорнів, яких тримають
переважно в Північній Англії.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
