.

Економічна криза в Україні: все ще попереду (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4364
Скачать документ

Реферат на тему:

Економічна криза в Україні: все ще попереду

Твердження, нібито на чолі України стоять висококласні фахівці, — це
міфи. Там немає висококласних фахівців, як і в усіх інших інститутах
нинішньої української влади. Я не хочу детально зупинятися на
“професійних” здібностях найвищого керівництва країни: Президента,
прем’єра та екс-голови Верховної Ради, — так, окремі штрихи.

Твердження, нібито на чолі України стоять висококласні фахівці, — це
міфи. Там немає висококласних фахівців, як і в усіх інших інститутах
нинішньої української влади. Я не хочу детально зупинятися на
“професійних” здібностях найвищого керівництва країни: Президента,
прем’єра та екс-голови Верховної Ради, — так, окремі штрихи.

Риба гниє з голови

Коли світова фінансова криза вже почала “трощити” економіки країн світу,
прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко її “упритул” не бачила.

“Світова фінансова криза не вплине на економіку України. Про це заявила
прем’єр-міністр України в інтерв’ю закордонним інформагентствам,
повідомило 26 вересня управління із зв’язків зі ЗМІ Секретаріату уряду.
На підтвердження даного переконання Ю.Тимошенко зазначила, що уряду
України вдалося подолати інфляційні процеси, із профіцитом виконується
Державний бюджет країни. Крім того, за її словами, протягом останніх
місяців Національний банк України збільшив валютні резерви на 4 млрд
дол.” (“АПК-Информ”, 29.09.2008).

Не минуло й трьох тижнів, як Юлія Тимошенко оголосила аврал:

“Можна констатувати вже за першими показниками, що внаслідок того, що
світова фінансова криза, на жаль, набирає оборотів, ми і в Україні вже
зараз бачимо певні ознаки економічної рецесії (хімічної) галузі, і це
свідчить про те, що ми вже, як наслідок, можемо недоотримати й доходи до
бюджету, ми можемо сьогодні зареєструвати в показниках зростання ВВП
рецесію по хімічній галузі, ми можемо це відчути і на соціальних
проблемах кожного підприємства”.

За даними Держкомстату, в хімічній і нафтохімічній промисловості торік у
жовтні зафіксовано спад виробництва на рівні 19,2% (УНІАН, 17.11.2008).

Екс-спікер Арсеній Яценюк, будучи заступником голови правління НБУ,
якось непомітно став мільйонером, продавши якісь там акції компанії
“Роги й копита”, які саме — невідомо, як невідомо й те, за що він їх
отримав і від кого. Чим іншим вирізнився Арсеній Яценюк як банківський
професіонал — “таємниця ця великою є”.

Коли Віктор Ющенко був головою правління Нацбанку, гривня знецінилася на
рівному місці (на Заході тоді кризи ще не було) втричі; за президентства
Віктора Ющенка гривня знецінилася вже на 60%, і її “вільне падіння” лише
розпочалося (але про це трохи згодом).

Ну а “висококласні фахівці” рівнем нижче не розуміють навіть
елементарних речей. Словосполучення “економіст Пинзеник” (міністр
фінансів) або “економіст Данилишин” (міністр економіки) є, мабуть,
найкоротшими анекдотами з галузі економіки. Ось, наприклад, Данилишин
видає такий “перл”:

“Пік спаду української промисловості закінчився наприкінці листопада
2008 р. Про це журналістам у кулуарах уряду заявив міністр економіки
Богдан Данилишин. “Перші ознаки цього спостерігаються в металургії. Уже
перші дні грудня дозволяють говорити про те, що йде реалізація продукції
цієї галузі, покращується цінова ситуація. Аналогічні тенденції ми
спостерігаємо і в інших галузях економіки”, — сказав він (“РБК-Україна”,
09.11.2008).

Тобто все — почався рух угору. Не минуло й чотирьох днів, як економіст
Данилишин нарешті второпав, що головний тягар падіння припаде на
останній квартал 2008 року. Через несприятливі умови торгівлі та
внутрішню нестабільність у 2009 році передбачається зменшення обсягів
металургійного виробництва, хімічної промисловості, машинобудування та
інших видів промислової діяльності, що призведе до скорочення
промислового виробництва в цілому.

Відповідно, через міжгалузеві зв’язки й скорочення імпорту станеться
падіння на транспорті та в торгівлі, що теж спричинить зниження валютних
і бюджетних надходжень.

Девальвація може призвести до банкрутства тих суб’єктів господарювання,
які потрапили в залежність від кредитів у валюті (це й банки і
підприємства). Про такий перебіг подій ми неодноразово попереджали.
Навряд чи справдяться прогнози, що економічна криза “придушить” ціни:
адже система ціноутворення в нас, на жаль, значною мірою залежить від
“валютного фактора”, зокрема, від наявності високого рівня доларизації
економіки, боротьбу з яким останнім часом “спустили на гальмах”. І це
вкотре актуалізує питання тіснішої співпраці між Національним банком та
урядом.

Звуження внутрішнього сукупного попиту та обмеженість обігових коштів
підприємств на тлі послаблення гривні позначиться на скороченні імпорту
товарів і послуг.

Дефіцит власних коштів підприємств та чистий відтік капіталу призведуть
до різкого зниження обсягу валового накопичення основного капіталу.
Деяким підприємствам, можливо, доведеться не тільки відкласти реалізацію
нових інвестиційних програм, а й згорнути вже розпочаті програми з
розширення потужностей і підвищення якості продукції.

Крім того, в умовах падіння цін на світових ринках національні
товаровиробники не матимуть можливості значною мірою скористатися
ціновим механізмом покриття своїх затрат (зокрема, зумовлених
підвищенням цін на імпортний газ тощо). Отже, комбінація несприятливих
умов розвитку вплине на формування низької або навіть від’ємної
рентабельності деяких галузей економіки.

Обмеження доступу банків до зовнішніх джерел фінансування та,
відповідно, їхніх можливостей з рефінансування боргів попередніх
періодів призведе до зміни структури пасивної бази банків через
заміщення капіталів нерезидентів внутрішніми ресурсами. Однак навіть на
фоні запланованих заходів із рекапіталізації життєздатних банків,
зниження довіри населення до банківської системи в умовах прискорення
девальваційних процесів не вдасться швидкими темпами унеможливити відтік
ресурсів. Підприємства залишаться на “голодному” кредитному пайку. Адже
кредити важко одержати не лише на інвестиційні потреби, а й для швидкого
обігу в торгівлі та харчовій промисловості (“Дзеркало тижня”, № 47,
13–19 листопада 2008).

Ну а “економіст” Пинзеник запропонував банкам частину клієнтської
заборгованості реструктуризувати за курсом 5,05 грн/дол. Коментар голови
правління “Укрсоцбанку” Бориса Тимонькіна:

“Щоб довести абсурдність цієї пропозиції, ми змоделювали ситуацію. Взяли
гіпотетичний банк з активами в 10 млрд грн, з капіталом у мільярд і
структурою балансу, як у середньому для банківської системи. Отже,
тільки внаслідок переоцінки запропонованої частини кредитного портфеля в
гривню за курсом 5,05 банк фіксує збитки, які відразу виводять у мінус
його капітал.

Як наслідок, банк (а фактично — вся банківська система) автоматично
припиняє своє існування і вмирає. Причому як за внутрішньоукраїнськими,
так і за міжнародними стандартами фінансової звітності. На нього відразу
закриваються всі ліміти фінансування, він одразу потрапляє під технічний
дефолт за всіма зовнішніми зобов’язаннями і т. д. Це повністю викреслює
українське банківське співтовариство з міжнародного. Причому надовго. Це
— аргентинський сценарій, який не треба повторювати” (“Дзеркало тижня”,
№ 47, 13–19 листопада 2008).

Нічим не кращі “профі” і з Секретаріату Президента:

“На початку листопада Олександр Шлапак обіцяв, що “кожна доярка, кожний
громадянин України буде знати, що до кінця року він зможе, якщо в цьому
буде необхідність, обміняти свої долари за курсом не більше 6 грн/дол.”.
Відтоді національна валюта вже девальвувала до курсу 7,5–7,6 грн/дол.
Паніка населення породжена саме невизначеністю валютної політики влади:
спочатку люди чують запевняння чиновників високого рангу про
стабільність валюти, а потім бачать обвал гривні” (газета “24”,
04.12.2008).

Тепер повернімося до Нацбанку. Зі Стельмахом усе ясно: роки роботи в
банківській системі на користь не пішли, оскільки вивчав він
валютно-банківську політику в умовах розвиненого соціалізму.
Застосування радянських методів валютного регулювання в ринковій
економіці вже зле позначилося на банківській сфері країни. Ну й,
нарешті, керівник групи радників НБУ — Валерій Литвицький, який тепер
своїми, вибачте на слові, “порадами” просто нищить економіку країни.

Тому попередній висновок такий: не вірте жодному слову цих “фахівців”:
ніхто з них ні на чому не розумівся навіть у безхмарні часи, а тепер ви
матимете більше користі від порад циганки, ніж від їхніх.

Криза — це всерйоз і надовго

Якщо наші керманичі кажуть, що все почне повертатися на “круги свої”
наступного року, то це — брехня. Кажуть вони це не тому, що хоч щось у
цьому тямлять, а тому, що так каже новий президент США Барак Обама. А
говорить він це тому, що в своїй передвиборчій програмі обіцяв подолати
кризу протягом кількох місяців, і тепер, навіть ще не ставши президентом
США, просто не може сказати, що криза триватиме весь термін його
президентства. Барак Обама обіцяв не підвищувати податки, а вихід із
кризи бачив у скороченні споживання. Але змусити людей скоротити
споживання можна, лише підвищуючи податки або банківські ставки. І те й
те ставить хрест на інвестиційній діяльності, а отже, й на надії на
швидке одужання американської, а за нею й світової економіки.

Сьогодні лунає багато голосів, що президент США Франклін Рузвельт вивів
країну з Великої депресії, запроваджуючи суспільно потрібні роботи
(будівництво шляхів, інфраструктура тощо), а також програми підтримки
галузей, у тому числі й сільського господарства. Проте слід зазначити,
що всі ці заходи подолання Великої депресії виявилися неефективними.
Велика депресія тривала в США понад десять років і закінчилася тільки з
початком Другої світової війни (не дай, Боже, долати нинішню депресію з
допомогою Третьої світової війни, бо потенційних учасників — до біса:
Росія — Китай, Китай — Індія, Індія — Пакистан, Іран — Ізраїль тощо).
Більше того, низка провідних економістів вважає, що Велика депресія в
США могла б закінчитися за два-три роки, саме якби президент Рузвельт не
втручався в економіку.

При всьому цьому іноді запевняють, що є суттєві відмінності між Великою
депресією та нинішньою фінансовою кризою. Щоб не вдаватися до довгої
аргументації, наведу лише кілька прикладів того, чим супроводжувалася
Велика депресія (а ви, як в отих малюнках-загадках, знайдіть десять
відмінностей!).

Міжнародна торгівля занепала, скоротилися доходи громадян, податкові
надходження, впали ціни та прибутки. Руйнівний удар кризи відчули міста
по всьому світу, особливо ті, в яких домінувала важка промисловість. У
багатьох країнах практично зупинилося будівництво. Сильно постраждали
сільськогосподарські райони через падіння цін на продукцію приблизно на
60%. Найбільше постраждали через падіння попиту на продукцію та брак
альтернативних робочих місць місцевості, що залежали від базових галузей
економіки: сільського господарства, важкої промисловості та видобувної
галузі (World Economic Survey 1932–33. League of Nations).

Отже, саме час поговорити про Велику депресію й зробити певні висновки.

Велика депресія (витяг з Інтернет-енциклопедії “Вікіпедія”)

¦

I

1/4

х і став вибух фінансової “бульбашки”: 1) примусовий продаж застави для
погашення заборгованості; 2) скорочення пропозиції грошей через сплату
боргів банкам; 3) падіння цін на майно (активи); 4) дальше падіння
чистої вартості підприємств із подальшим їхнім банкрутством; 5) падіння
рентабельності; 6) падіння обсягів виробництва, торгівлі та зайнятості;
7) песимізм і втрата довіри; 8) накопичення грошей поза банківською
системою; 9) падіння номінальних банківських ставок і зростання
банківських ставок з урахуванням дефляції.

У часи падіння фондового ринку в 1929 році, ще до початку Великої
депресії, банки видавали кредити в обсягах, що вдесятеро перевищували
обсяги депозитів (в Україні — вдесятеро перевищували капітал банку. — Ю.
М.). Після падіння фондового ринку банки почали вимагати повернення
позик. Через неможливість боржників повернути кредити й через масове
вилучення депозитів почалося банкрутство банків, що спричинило масове
вилучення коштів з усієї банківської системи. Урядові гарантії та
регулятивні заходи Федеральної резервної системи (аналог Національного
банку України. — Ю. М.) для запобігання паніці виявилися неефективними
або не були використані. Банкрутство банків призвело до втрат активів на
мільярди доларів. Повернення боргів ускладнювалося падінням цін та
прибутків на 20–50%. Після паніки 1929 року та протягом десяти місяців
1930 р. в США збанкрутувало 744 банки (за 30-ті роки — 9 тис.). На
квітень 1933 року в збанкрутілих банках було заморожено депозитів на 7
млрд доларів.

Банкрутство банків набуло лавиноподібного характеру, коли банкіри у
відчаї почали вимагати повернення позик, які позичальники не могли
повернути через брак коштів або часу. Через перспективу подальшого
падіння прибутків уповільнилися й навіть припинилися капіталовкладення
та будівництво. За цих умов банки, що вижили, ще більше ужорсточили
умови кредитування. Банки нарощували резерви та обмежували позичання, що
тільки підсилювало дефляційний тиск (брак коштів. — Ю. М.). Утворилося
зачароване коло, й падіння прискорилося.

Сплата боргів не встигала за падінням цін. Масова паніка підвищувала
вартість кожного власного долара відносно активів, що падали в ціні.
Будь-яка спроба позичальників полегшити борговий тягар тільки
збільшувала його. Парадоксальною стала ситуація: що активніше боржники
повертали борг, то більше він зростав. Цей процес рецесії 1930 року
призвів до Великої депресії, що почалася 1933 року.

Обсяг американського експорту з 1929 по 1933 рік скоротився вдвічі,
проте через падіння цін на основні сільськогосподарські товари обсяг
експорту в грошовому виразі скоротився втричі (з 5,2 до 1,7 млрд дол.).
Найбільше впали ціни на такі товари, як: пшениця, бавовник, тютюн та
деревина. Колапс експорту сільськогосподарської продукції призвів до
банкрутства багатьох фермерів, що спричинило масоване банкрутство
невеликих аграрних банків.

(Допоки все знайоме нам до болю!)

Що буде далі? (Що ще чекає на нас попереду…)

У своїх мемуарах Маррінер Екклз, який обіймав посаду голови Федеральної
резервної системи США в 1933–1948 рр., так висловив своє бачення того,
що спричинило Велику депресію.

Оскільки масове виробництво має супроводжуватися масовим споживанням,
масове споживання, своєю чергою, потребує розподілу багатства — не того,
яке вже існує, а того що створюється, — щоб забезпечити людей
купівельною спроможністю, що дорівнює обсягу пропозиції товарів і
послуг.

Замість досягнення такого розподілу протягом 1929–1930 рр., дедалі
більша частка створюваного національного багатства “перекачувалася” в
кишені жменьки людей, і воно слугувало їм для нарощування власних
капіталів. Але віднявши купівельну спроможність у масових споживачів,
олігархи самі позбавили себе попиту на їхню продукцію, який би виправдав
реінвестування капітальних накопичень у нові потужності. Внаслідок
цього, як у грі в карти: коли виграш зосереджується в руках дедалі
меншої кількості гравців, інші можуть грати далі, тільки беручи в борг,
а коли вони вичерпають свій кредит, гра припиниться.

Уряд тоді підтримував високий рівень зайнятості за допомогою нарощування
боргів поза банківською системою. Цей борг виникав через стрімке
зростання заощаджень як бізнесу, так і окремих осіб, особливо з груп із
високими доходами, які сплачували відносно невеликі податки. Приватний
борг поза межами банківської системи зріс на 50%. Цей борг під високі
проценти найчастіше був у вигляді іпотеки за будинки, проживання в
готелях, плати за придбані на виплат товари, банківські позики та
закордонний борг. Стимулювання попиту за рахунок зростання боргів
виявилося короткотерміновим і не могло підтримувати високий рівень
зайнятості протягом тривалого часу. Якби система розподілу національного
доходу була кращою, тобто аби були меншими заощадження підприємців та
багатіїв і більшими доходи менш забезпечених громадян, економіка країни
виявилася б набагато стабільнішою. Наприклад, якби 6 млрд дол., які
компанії та багатії позичили для спекуляцій на ринку, були розподілені у
вигляді менших цін або більших зарплат і менших прибутків компаній та
багатіїв, це дало б можливість запобігти або суттєво пом’якшити
економічний колапс, що розпочався 1929 року.

Настав час, коли кредит вичерпався. Боржники в намаганні накопичити
гроші для погашення боргу були змушені скоротити споживання. Це мало
наслідком скорочення попиту на всі види товарів і створило ілюзію
перевиробництва, яка насправді була недоспоживанням. Це, своєю чергою,
призвело до обвалу цін та масового безробіття.

Безробіття ще більше скоротило споживання товарів, що ще більше
скорочувало зайнятість, замкнувши таким чином коло в наявному падінні
цін. Заощадження почали зникати, стимулюючи всі форми економії на
зарплатах і робочому часі. І знову зачароване коло браку грошей
замкнулося, внаслідок чого рівень безробіття сягнув 30%, національний
дохід скоротився на 50%, а сукупний борг, вимірюваний у термінах
купівельної спроможності та доходів, ще більше зріс. Фіксовані виплати,
такі як податки, залізничні та інші комунальні тарифи, страхові платежі,
залишилися на рівні 1929 року й потребували для їхньої сплати такої
частки національного доходу, що того, що залишалося на споживання
товарів, не вистачало для підтримки життя населення.

Затягування/поглиблення депресії

Хоча більшість істориків стверджує, що “Новий курс” Франкліна Рузвельта
допоміг подолати Велику депресію, велика кількість економістів вважає,
що ця політика депресію лише поглибила.

Ця думка, яку концентровано висловили економісти Каліфорнійського
університету Гарольд Коул і Лі Оганян, полягає в тому, що “Новий курс” і
галузеві програми не посприяли подоланню Великої депресії, як сподівався
президент Рузвельт. Навпаки, “Новий курс” був головним чинником
подовження Великої депресії. Аби не було програм соціальної допомоги,
полегшення умов праці, допомоги з безробіття, обов’язкової мінімальної
зарплати та урядових привілеїв профспілкам, підприємці наймали б більше
робітників, а рівень безробіття протягом Великої депресії був би не
17,2, а лише 6,7 відсотка.

Наприклад, протягом депресії спостерігалися великий дефіцит продуктів
харчування й голод. Для вирішення цієї проблеми уряд у 1933 році прийняв
сільськогосподарський акт, який узаконив зростання цін на продовольство
за рахунок скорочення виробництва продуктів харчування для підвищення
доходів фермерів. Для цього було виведено з користування 4 млн га ріллі,
забито 6 млн свиней і залишено в полі незібрані овочі. Наслідком таких
дій стало дальше поширення голоду.

“Правильною” дорогою йдете, товариші!

Наші “професіонали” з уряду, Національного банку та Секретаріату
Президента почали впроваджувати рецепти “Нового курсу”, правда, з нашими
національними особливостями. Так, для запобігання дефляції, тобто браку
коштів у фінансовій системі, НБУ почав “накачувати” банки грошима, але
дуже й дуже специфічно.

Найбільший обсяг рефінансування отримали: банк “Надра” (7,1 млрд грн) і
“Промінвестбанк” (5,85 млрд грн) і т. д., причому, як заявив голова
спостережної ради НБУ Петро Порошенко, критерії виділення рефінансування
невідомі. Проте досить сказати, що банк “Надра” належить російському
олігарху Дмитру Фірташу, а “Промінвестбанк” — братам Клюєвим.

Голова Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони
Анатолій Гриценко заявляє, що Національний банк України “проспонсорував”
донецьких бізнесменів коштами, виділеними для “Промінвестбанку”.

“Я поставив панові Стельмаху (голові НБУ Володимиру Стельмаху) питання:
Ви своїм рішенням дали “Промінвестбанку” п’ять мільярдів гривень “на
підтримку”, а могли виділити й 50 млрд, адже ніхто не забороняє. Я
запитав у Стельмаха: “Чи правда те, що в першу ж добу, тільки-но ці
гроші надійшли в банк, 2,8 мільярда з них одразу ж опинилися на рахунках
деяких донецьких юридичних осіб, а ніхто із вкладників нічого не
одержав?”. Виявилося, правда!”, — наголосив депутат (УНІАН, 07.11.2008).

Аналогічну ситуацію в Росії відомий російський економічний оглядач
Михаїл Бергер охарактеризував таким чином:

“Насправді, чого я сильно побоююся, що більша частина цих грошей —
половина, 40 або 60% — буде негайно конвертована прямим або непрямим
способом у валюту й “заскиртована”, захована на кореспондентських
рахунках десь за кордоном. Просто банки вирішують свої власні проблеми.
Інша частина, яку не дадуть “закинути” на коррахунки в іноземній валюті,
буде за корупційними схемами роздана близьким, родичам та своїм
компаніям. А частина, що залишилася, буде використана на агресивне
поглинання інших банків — знову банки вирішуватимуть свої власні
проблеми. А бажаючих кредитуватися під 25–30% буде небагато. Сьогодні
знайти дешевший кредит дуже складно, при тому що банки їх одержують на
зовсім інших умовах”.

Усе ще вірите нашим владним брехунам?

“Тепер питання в паніці. Банкіри розповідають, як депутати заходять у
банк і аж до істерики вимагають перетворити їхні депозити в національній
валюті у валютні, та ще й за офіційним курсом Нацбанку. Хіба так можна?
Ті люди, які не в шахті заробили долари, — вони й зчиняють паніку “, —
підкреслив Стельмах (“Новинар”, 27.11.2008).

Національний банк України (НБУ) мав намір захищати курс на рівні 7,4–7,5
грн/дол., за повідомленням керівника групи радників глави НБУ Валерія
Литвицького.

Але на українському міжбанківському валютному ринку ціни на американську
валюту спрямовувалися до позначки 10,00 грн/дол. і вище.

То що ж робити?

1. Сподівайтеся тільки на самих себе.

2. Не вірте, що наступного року ситуація поліпшиться.

3. Не вірте, що курс гривні вдасться стабілізувати найближчим часом.
Курс гривні визначається сальдо зовнішньоторговельного балансу, яке на
даний і найближчий час буде суттєво від’ємним (імпорт набагато
перевищуватиме експорт). За цих умов долар тільки зростатиме в ціні.
Плюс сукупний державний та корпоративний борг України становить 100 млрд
дол., а в державній скарбничці є не більше 40 млрд дол. До кінця 2009
року гривня впаде ближче до відмітки 10–15 грн за долар.

4. Якщо вітчизняній банківській системі не довіряють навіть ті, для кого
це є святим обов’язком, — Національний банк і народні депутати, — то
чому вірити їй маєте ви?.. Нацбанк не дає змоги вилучати вкладникам свої
гроші з банків, а деякі найбільш нахабні банки ще й вимагають плату за
зняття коштів із депозитів після закінчення терміну їхньої дії. За
прикладом НБУ, зберігайте свої резерви в іноземних банках!

Пам’ятайте, що Велика депресія стала причиною найбільших лих в історії
людства. В 1933 році в Німеччині до влади прийшли націонал-соціалісти, а
в СРСР більшовики влаштували голодомор.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020