Реферат на тему:
Казимир Малевич – український художник
Якщо підійти до будь-якого пересічного українця на вулиці й запитати,
які асоціації викликає в нього прізвище «Казимир Малевич» і
словосполучення «Чорний квадрат», не впевнена, що переважна більшість
опитуваних радісно усміхнеться і дасть вичерпну відповідь: «Казимир
Северинович Малевич — художник зі світовим ім’ям, киянин, а «Чорний
квадрат» — його всесвітньо відомий твір». Припустимо, що відповідь буде
приблизно такою, і напередодні 125-річчя з дня його народження
скористаємось можливістю додати кілька рис до портрету, що нам його
змалював уявний пересічний українець.
Почати приємно з сенсації… Річ у тім, що минулого 2003 року весь
культурний світ вже відзначив 125-річчя Малевича. Нинішнього року це має
відбутись вдруге, оскільки в ЦДІАУ (Центральному державному історичному
архіві України), в «Метрической книге римско- католической приходской
церкви о родившихся за 1879 г.» (тобто на рік пізніше, ніж вважалось
дотепер!) є запис про те, що «у дворян Волынской губернии Житомирского
уезда Северина и Людвики Малевичей 11 (23) февраля 1879 г. родился сын,
который был окрещен именем Казимир в Киевском римско-католическом
приходском костеле. Восприемниками были Болеслав Малевич с Марией
Оржеховской». До речі, саме в будинку Марії Оржеховської, своєї тітки і
хрещеної матері, по вул. Боженка, 13 (колишня Костьольна) був народжений
і провів перші роки життя майбутній світовий лідер авангардного
мистецтва та засновник супрематизму. Сам будинок не зберігся. Зараз на
цьому місці корпус Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона.
Отже, повернемось до біографії самого художника. Казимир був першою
дитиною (всього дітей було семеро) в родині Северина і Людвіки
Малевичів, дворян польського походження. В метричній книзі Київського
римсько-католицького костьолу є запис 1878 року, зроблений з приводу
вінчання в цьому костьолі його батьків. А в Житомирському обласному
архіві зберігаються взагалі унікальні документи — «Родословная книга»
дворянського роду Малевичів з гербом та великою кількістю документів,
пов’язаних з історією цього досить старовинного роду. Перший запис в
книзі свідчить про привілеї, надані за вірні послуги 1604 р. польским
королем Сигизмундом III предку Казимира Малевича. В архівних документах
немає жодної згадки про художників з роду Малевичів — переважна
більшість чоловіків за звичаєм дрібної шляхти йшла по військовій або
духовній лінії. На початку ХVIII століття його прадід Іван служив
капітаном артилерії, а його двоюрідні брати: Іван — парафіяльним
ксьондзом, Василь — кафедральним каноником. На початку ХIХ ст. в
переліку професій представників роду Малевичів зустрічаються
унтер-офіцер, іподиякон, десятник, колезький реєстратор, фельдшер
Севастопольського військового шпиталю і титулярний радник. Порівняно з
таким розмаїттям службових звань своїх родичів батько Малевича — Северин
— займав досить скромну посаду службовця на цукрових заводах. В своїй
«Автобіографії» Казимир Малевич пізніше згадував: «Обстоятельства, в
которых протекала моя жизнь детства, были таковы: отец мой работал на
свекло-сахарных заводах, которые по обыкновению строятся в глубокой
глуши, в отдалении от больших и малых городов. Свекло-сахарные плантации
были большие. Для обработки этих плантаций требовалось много рабочих
сил, преимущественно крестьян. На плантациях работали крестьяне, от мала
до велика, почти все лето и осень, а я, будущий художник, любовался
полями и «цветными» работниками, которые пололи или прорывали свеклу.
Взводы девушек в цветных одеждах двигались рядами по всему полю. Это
была война. Войска в цветных платьях боролись с сорной травой,
освобождая свеклу от зарастания ненужными растениями. Я любил смотреть
на эти поля по утрам, когда солнце еще не высоко, а жаворонки
поднимаются песнями ввысь… Свекловые плантации тянулись бесконечно, то
сливаясь в далеком горизонте, то опускаясь на небольшие нивы или
поднимаясь на холмы, включая деревни и села в свои зеленые поля»…
Кольорові спогади дитинства Казимир Малевич назве своєрідними
«негативами», які залишались в пам’яті, щоб з часом знайти втілення в
глибоких і соковитих фарбах його живопису.
КАЗИМИР МАЛЕВИЧ БУВ ОДНИМ З НАЙВИДАТНІШИХ ПРЕДСТАВНИКІВ ЯКІСНО НОВОГО
СТИЛЮ В МИСТЕЦТВІ – СУПРЕМАТИЗМУ. ПЕРЕД НАМИ ЯСКРАВИЙ ПРИКЛАД ЦЬОГО
СТИЛЮ
. ?
е места на Днепр. Потом начал разглядывать магазины и в окнах увидел
холст, на котором было очень вкусно намазано изображение девушки,
сидящей на лавке за чисткой картошки. Картошка и шелуха были
поразительно живые, на меня это так же оставило неизгладимое в памяти
явление, как и от самой природы… Итак, чтобы оставаться в Киеве, где,
как я после узнал, что есть такие «великие» художники, как Пимоненко
(майбутній вчитель Малевича) и Мурашко, я уехал в не более великий
город, как Конотоп Черниговской губернии, в котором стал усиленно и
старательно писать пейзажи с аистом и коровами вдали. Только тогда
увидело все семейство, что в семье не без урода». З цього часу доля
майбутнього лідера світового авангарду була вирішена.
Творчий шлях Малевича протягом життя був пов’язаний з Києвом та
Україною. Під час навчання в Київській рисувальній школі його вчителем,
як припускають, був М. Пимоненко, автор картин на сільську тематику
(1896). Тема села і селянської праці залишиться однією з провідних і в
творчості К. Малевича. Після навчання у Москві (1904 —1905), періодів
«сецесії», символізму, кубізму і динамічного футуризму, Малевич,
нарешті, «вводить до обігу» мистецтва супрематизм («живописну модель
космосу, побудованого на злагодженому русі геометрично чітких тіл»), —
започаткований ним мистецький напрямок, що мав великий вплив на розвиток
світового мистецтва ХХ сторіччя. Безпредметні композиції митця були
використані і в українському народному декоративно-прикладному
мистецтві: майстрині артілі с. Вербівка на Київщині під орудою художниці
Н. Давидової за супрематичними ескізами К. Малевича робили вишивки на
шаликах і подушках.
Упродовж свого життя в Росії Малевич декілька разів мав намір
перебратися до Києва. Вперше це було на початку 20-х років, коли
художник працював у мистецьких навчальних закладах Москви, Вітебська та
Петербурга. Саме на той час припадає створення ним у Вітебську
славнозвісного мистецького угруповання «УНОВИС» (утвердители нового
искусства), що він його і очолив. З 1926 р. у Росії його починають
цькувати як «містика і формаліста». Навіть на короткий час ув’язнюють,
вимагаючи зізнання у шпигунстві на користь Німеччини, де відбулася
персональна виставка художника. Казимир Малевич рятується від
переслідувань у лодомору виникають трагічні постаті селян, виповнені
передчуттям близьких історичних катаклізмів.
Проте заради правди треба додати, що відносини Казимира Малевича з
рідним Києвом та колегами по інституту складались не без прикрих
курйозів. З листів К. Малевича до художника Льва Крамаренка відомо, що
1930 року Київська картинна галерея (що її очолював Ф. Кумпан)
запропонувала Малевичу зробити виставку своїх робіт, внаслідок чого
художник не міг протягом декількох років ані повернути свої роботи, ані
отримати за них гроші. З гострою іронією й гумором він пише блюзнірським
суржиком: «Дорогой Лев Юрьевич! Больше не хочу быть украинцем. Шо це за
нація пітерявшая всю совесть тактичность и т.д. и т.п. Що Вы всі з
Купоном (тобто з Ф.Кумпаном. — О.П. ) зробыли з моею выставкой. Заледві
через три рокі, через профсоюз виручив свої малюнкі, но цього мало. Оцей
Купон оставив три малюнкі, котрі я не можу добытыся, щоб оцея Купоніада
мені їх вислала. Він оставив для придбання і буде їх придбувати до кінця
світу». В наступному листі нищівна характерисКиєві: тут ставлення до
авангардних митців було ліберальнішим. У 1928—1930 рр. він працює
професором у Київському художньому інституті, поруч з київськими митцями
О. Богомазовим та В. Пальмовим. Друкує у часописах «Нова Ґенерація»
(Харків) та «Альманах-авангард» (Київ) низку теоретичних статей,
присвячених питанням теорії авангарду. Проте невдовзі, коли репресії
добігли й Києва, Малевича було звільнено з інституту. Починалися жахливі
для України 30 ті роки… У так званому«другому селянському циклі» на
полотнах майстра під впливом подій колективізації та готика адресованa
товаришеві Тарану, професору КХІ (Київського художнього інституту),
приятелеві Малевича і Крамаренка: «…а Таран настоящий украинский
джентельмен а ля «Савоська», даже ничего не ответил на мое письмо».
Видатне ім’я — цілком вагомий привід пишатися культурними здобутками
своєї країни. Сьогодні Україна поступово збирає свій культурний спадок і
привчає світ визначати належні їй здобутки словом «UKRAINE». Одним з
кроків на цьому шляху має стати повернення імені Казимира Малевича.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
