Декоративно-прикладне мистецтво в школі. Огляд центрів народного декоративно-прикладного та художнього мистецтва (курсова робота)

Курсова робота

Декоративно-прикладне мистецтво в школі. Огляд центрів народного
декоративно-прикладного та художнього мистецтва

ПЛАН

І. Вступна частина.

1.1. Загальні відомості про навчання декоративно-прикладному мистецтву.

ІІ. Основна частина.

Значення народного декоративно-прикладного мистецтва.

Зміст занять з декоративно-прикладного мистецтва.

Городець – центр народного художнього мистецтва.

Полховський Майдан – центр народного художнього промислу.

Кіров – центр виробництва димковської іграшки.

Філімоново, Опішня — центри народних художніх промислів.

Матрьошки – як вид декоративно-прикладного мистецтва.

Жостово – центр народного художнього промислу.

Золота Хохлома.

Палєх – центр народного художнього мистецтва.

Петриківський розпис з книжки.

Додатки.

ІІІ. Заключна частина.

ВСТУПНА ЧАСТИНА

І.

На заняттях декоративним малюванням з першокласниками, вчитель повинен
мати на увазі успіхи, які досягли учні в дитячих садах. На уроках
малювання необхідно активно залучати твори народного мистецтва, вивчати
прийоми пензлевого розпису, розвивати естетичне сприйняття дітей.

Зміст декоративної роботи в початкових класах значно ускладнюється. Вже
в першому класі на уроках декоративного малювання учні повинні отримати
певні естетичні знання : про народну глиняну іграшку, про виразні
прийоми розпису. Відбувається подальша систематизація умінь та навичок у
створенні власних композицій узора.

В процесі пед.керівництва дитячим декоративним мистецтвом на уроках
органічно вписується група методичних прийомів, які знаходять
застосування в роботі з дітьми дитячого сада: питально-відповідна бесіда
про твори народного мистецтва ; усне малювання, яке створює сюжет,
котрій потрібне вирішувати декоративними засобами; прийоми пензлевого
розпису; використовування аплікації, як елемента, який організує
декоративну композицію і як засіб пізнання дійсності для декоративного
узагальнення.

В підсумку на заняття зображувальним мистецтвом в молодших класах
вчитель повинен приймати до уваги сенсорний та естетичний досвід,
придбаний дитиною в дитячому саду. Звідси активне залучання на уроки
декоративної роботи природнього матеріалу для поширення досвіда учнів за
спостереженням дійсності. Вчитель повинен вміти з’єднати розвиток
мислення та мовлення учнів молодших класів з естетичним пізнанням та
художнім розвитком. Знайомство учнів навіть із звичайними художніми
предметами повинно бути привідом для серйозної розмови про сутність
естетичного у мистецтві та дійсності, про становлення сучасного стилю та
моди, про специфіку системи зображувально-виразних засобів
декоративно-прикладного мистецтва на рівні з іншими видами мистецтва.

Художню діяльність характеризують два способи мислення — образне і
раціонально-понятійне, причому перше є основою для розвитку другого,
передує йому. Формування образного мислення — одне з важливих завдань
художньої освіти і естетичного виховання в школі.

Розглядаючи образне мислення як єдність об’єктивного і суб’єктивного,
можна стверджувати, що воно є обов’язковим засобом пізнання світу. Його
об’єктивно-суб’єктивний характер особливо яскраво виявляється в
образотворчій діяльності людини; художній образ є ніби матеріально
закріпленим ставленням до навколишньої дійсності. Тому намагаюсь навчати
учнів правильно сприймати все, що їх оточує, оцінювати естетичний бік
предметів і явищ.

Великі можливості щодо формування образного мислення в дітей мають уроки
образотворчого мистецтва. Плануючи навчально-виховну роботу, постійно
пам’ятаю про необхідність збагачування вже набутого учнями досвіду,
враховую їхні вікові особливості.

Одним з найбільш ефективних у шкільній практиці є метод спостереження.
Приступаючи до вивчення певної теми, проводжу урок-екскурсію або
пропоную учням самостійну роботу на спостереження, наприклад, за
природою в різні пори року, за працею людей тощо. Сильні й стійкі
емоційні сліди, що виникають при цьому в психіці школярів, міцно
закріплюються в процесі практичної роботи. Ретельний добір тем сприяє
розв’язанню і виховних завдань. Образне сприймання природи відбувається
на уроках з таких тем: у 1 класі «Прогулянка в осінь», «Зимова казка»,
«Земля весною», в 2 — «Подорож у світ травинок» у 3 -«Тихесенький вечір
на землю спадає», в 5 класі «Як живе природа рідного краю», «Пливуть
хмаринки над полем», у 6 і 7 класах «Вітер з гаєм розмовляє»,
«Карпатські гори, мов застиглі хмари», «Сад увесь убрався в іній, проти
сонця він як синій». Спостереження здійснюємо як у класі, так і за його
межами, наприклад, під час екскурсії в природу, прогулянки перед сном, в
дорозі до школи і навіть з вікна своєї домівки.

Використання у навчальному процесі технічних засобів навчання, розширило
можливості методу спостереження, сприяло активізації розумових операцій:
аналізу, синтезу, узагальнення, абстракції і конкретизації. Демонструючи
окремі фрагменти художнього зображення природного явища чи об’єкта, в
яких чітко виділяється якась одна ознака, або ряд ознак, об’єднаних в
єдину систему, мою змогу сконцентрувати на них увагу всього класу.

Особливе місце серед технічних засобів посідає поліекран. Він допомагає
створити цілісний художній образ, а також зосередити увагу школярів на
конкретних деталях. Наприклад, розглядаючи репродукцію осіннього лісу,
діти милуються загальним планом, але за дуже короткий час їхня увага
переключається на деталі пейзажу: кору дерева павутинки, краплі роси на
листі.

Поєднання дедуктивного та індуктивного методів надає певної гнучкості
мисленню дитини, допомагає їй розв’язувати більш складні завдання в
галузі образного мислення і художньої творчості. Так, після прогулянки в
сад, де діти вчились розрізняти відтінки осінніх фарб, збирали листочки
з цікавим кольоровим поєднанням, розпочинається образотворча робота з
техніки колажу, виконуючи яку, школярі вчаться бачити загальне в
частковому й одиничне в загальному. В результаті у них розвивається
здатність уявляти як цілісний образ, так і його складові. Старші учні з
інтересом створюють композицію навколо якогось об’єкта морської
раковини, старенької коновочки, сухого листочка клена, забутого в книзі,
і т. ін.

Відповідність образу відображуваній дійсності залежить від уміння людини
виділити у навколишньому світі саму суть речей чи явищ. Це вміння
визначається загальним рівнем розвитку особистості. Запропонована нами
система занять й першу чергу має формувати емоційний апарат кожного
учня, спрямовувати образне мислення в бік почуттєвий. Це добре видно на
такому. Основним завданням роботи «Фарби осені» був розвиток в учнів
уміння бачити все розмаїття барв у природі і повсякденному житті. Щоб
складності просторово-композиційної побудови рисунка не відвертали
їхньої уваги, вони виконують завдання у вигляді декоративно-живописного
колажу. При цьому застосовується як традиційний художній матеріал-фарби,
так і природний — осіннє листя, зібране під час прогулянки. Такий прийом
дає змогу закріпити в пам’яті дітей емоційні враження, одержані під час
сприйняття живої природи.

Художньо-образне мистецтво — відображення навколишнього світу;
предметів, явищ природи, суспільства, себе. Дитячий малюнок, процес
малювання — це частка духовного життя дитини. Діти не просто переносять
на папір щось з навколишнього світу, а живуть у цьому світі, входять у
нього як творці краси, дістаючи насолоду від неї.

Чим більше діти пізнають світ, тим ширша уява їхніх малюнків: діти
малюють те, що залишило в їхній душі глибокі враження. Такі враження
викликають у молодших школярів вибух емоцій (радість, захоплення,
хвилювання тощо), тобто сприймання навколишнього світу пройняте
естетичним почуттям.

Для стимулювання естетичних почуттів В.О. Сухомлинський проводив уроки
малювання біля ставка, на пасовищі, луках. І дійшов висновку:
«..зображення того, що хвилює, захоплює, вражає, — це своєрідна оцінка
навколишнього світу. Коли дитина малює те, що втілює красу, переживання
краси наче проситься в слово, пробуджує образне мислення» (2, с.519).

Матеріальним продуктом образного мислення учня може бути результат його
творчої діяльності, що відповідає процесу мислення, — рисунок,
конструкція, декоративна композиція. Але хоча дитяча творчість і
відображає дійсність, проте це відображення не буде тотожним, а лише
приблизно правильним. Адже дитина, з одного боку, здатна спрощувати
образ, звільняти його від несуттєвого звичайно, на свій погляд), з
іншого — збагачувати його власною уявою, власним досвідом.

Образне мислення — це вид мислення, що базується на уявленнях і образах.
Важливою характеристикою цього мислення є встановлення незвичних,
неймовірних зв’язків предметів і їх якостей. Як і дорослі, діти нерідко
використовують прийом гіперболізації (перебільшення окремих ознак). В
зображуваному предметі або явищі вони виділяють те, що на їхній
погляд, особливо значуще.

В процесі виховання образного мислення школярів важливо насамперед
розширювати можливості образного сприйняття, розвивати в них уміння
емоційно сприймати навколишній світ.

Пропонуючи школярам виконати декоративну роботу «Казковий птах», ми
одночасно ставимо завдання, яке полягає у виборі засобів передачі
певного емоційного ставлення до теми завдання. Відповідний настрій на
уроці створюється за допомогою музики, її певна мелодія впливає на
характер робіт учнів різних груп. В групі, для якої транслювалася
лірична світла музика, всі учні зобразили казкову Жар-птицю. Для другої
групи транслювалася музика контрастного звучання, у результаті всі діти
намалювали сову і пугача, які здавалися похмурими і тривожними.

Ефективним прийомом для розвитку образного мислення, уяви, фантазії є
прийом аглютинації (склеювання, комбінування у фантастичних образах
частин, якостей різних предметів).

До теми «У селянському дворі» що у 5 класі учням попередньо дається
завдання спостерігати за поведінкою та звичками тварин, птахів, навіть
можна зробити короткочасні зарисовки. Але виконуючи рисунок, помітне
вільне, творче вирішення завдання. На наступному уроці учні зображають
образи тварин, птахів, за допомогою паперу, пластиліну, глини, тобто в
техніці паперової пластики, скульптури, що розвиває творчу уяву,
фантазію, образне мислення.

Тренування образного мислення дає змогу повернути людині гостроту
втрачених емоцій. Для цього достатньо викликати переживання шляхом
почуттєвого конкретного впливу. Так, прослухавши два контрастних за
характером музичних фрагменти, які викликають відповідні переживання,
створюють в уяві певні образи природи, учні на цьому фоні виконують дві
ілюстрації до теми «Космічні світи» за творами письменників-фантастів.

Образне мислення залежить, як зазначалося, від життєвого досвіду людини.
Тому таку велику увагу ми приділяємо ретельному добру тем. При цьому
враховуємо відповідність конкретної теми віковим особливостям учня.

В роботах старших школярів, порівняно з молодшими посилюється
контрастність образів і поглиблюються їх психологічні характеристики.
Спостерігаються перенесення акценту з сюжетності зображуваного на його
внутрішній стан. Більш напруженим, емоційним стає фон твору.

Так, по-різному побудували композиції своїх рисунків (фігура хлопчика на
фоні вікна) учениці 5 і 7 класів. У рисунку п’ятикласниці
спостерігається зовнішня описовість події, характерна для мислення дітей
цього віку (хлопчик з захопленням розглядає, як пташка виє гніздечко на
дереві за вікном). Семикласниця намагалася передати глибокі людські
почуття. В її роботі хлопчик, відірвавшись від книги, спрямував свій
погляд на портрет одного із класиків української літератури.

На уроках образотворчого мистецтва успішно здійснюється патріотичне та
громадянське виховання учнів.

Діти з великим бажанням звертаються до тем, пов’язаних із славними
сторінками історії нашої України. Серед малюнків «Запорізька Січ»,
«Похід на половців», «Єднайтеся, брати мої». Також з задоволенням
зображають звичаї, обряди, свята українського народу в таких композиціях
„Великдень», «Ой на Івана, та на Купала», «Різдвяні свята», «Весілля»,
«Обжинки».

В таких роботах як «Світ моїх захоплень», «Створення ескізу етикетки до
фірмового сімейного напою», «Створення ескізу вивіски (вітрини) власної
приватної фірми», «Створення фірмового знака для приватного бізнесу»
помітний вплив преси, радіо, телебачення, відображається життя країни.
Саме в таких малюнках розвивається художня культура та логічне і образне
мислення, уява, фантазія учнів через пізнання невідомого за допомогою
промислової графіки, підвищується інтелект вихованців.

ІІ. Основна частина

1. Значення народного декоративно-прикладного мистецтва.

Значення декоративного малювання в загальному процесі навчання дуже
велике, в особливості в перших класах, в яких діти вперше починають
систематично займатися малюванням під керівництвом вчителя. В перших та
в слідуючих класах учні, в процесі користуються олівцем та пензлем,
отримують технічні навички, які поступово ускладнюються з кожним роком в
міру того, як діти оволодівають певною сумою навичок. Декоративне
малювання при умові правильно організованої планомірної роботи розвиває
наряду з технічними навичками, які мають, безумовно, велике значення в
малюванні, і творчі здібності.

Таким чином, декоративне малювання покликане для здійснення задач, які
мають велике значення в навчанні малюванню :

1) розвиток творчих здібностей учнів, почуття кольору, ритму і
композиції — розміщення малюнку на площині.

2) розвиток технічних навичок.

Зміст декоративного малювання — малювання узорів, які мають певне
призначення : узор в смужці, узор в прямокутнику, узор в колі та інші.
Малювання узорів починають з вправ, потім переходять до узору :
запроваджується початок ритму і ставиться задача організації поверхні
узора шляхом введення кольору. Малювання узорів потребує чергування
однакових за формою та кольором елементів, які складають ритм.
Повторення однакових за формою та кольором елементів можливі за умовою
уважної та точної роботи. Діти поступово звикають до того, що потрібне
зрівнювати та встановлювати схожість та різницю між повторюючимися
елементами узора, визначати правильність у формі елементів
(наприклад:прямокутник, коло, риска визначеної довжини та інше). В силу
цього декоративне малювання становиться добрим засобом тренування рук та
очей; воно розвиває вміння координувати роботу руки та ока, які в
подальшому набувають все більше та більше значення в малюванні. Крім
того, малювання узору потребує вдумливого відношення та акуратності в
праці.

1.2. Зміст занять з декоративно-прикладного мистецтва.

Педагогічна цінність пізнання народного та декоративно-прикладного
мистецтва пояснюються слідуючими важливими причинами: твори цих видів
мистецтва дозволяють виховувати у школярах певну культуру сприйняття
матеріального світу, сприяють формуванню естетичного відношення до
дійсності, допомогають глибже пізнати художньо-виразні засоби інших
видів зображувального мистецтва.

Предметний світ, оточуючий людину, змінюється незви-чайно швидко:
виробництво товарів у різних країнах подвоюється приблизно кожні 15
років.

Необхідно практично спрямовувати художні нахили шко-ляра так, щоб це
допомогло в організації житла, одягу, розкривати естетичне значення
твору декоративно-прикладного мистецтва минулих епох і сучасного часу.
Знайомство школярів з декоративною образністю, особливо у творчості
народних майстрів, сприяє розвитку у них естетичного відношення до
дійсності. Джерела декоративної виразності народного мистецтва в умінні
майстрів естетично осмислювати природу.

Значення творів декоративного — прикладного мистецтва для формування
художнього смаку обумовлюється ще й тим, що в них специфічно
переломлюються виразні засоби інших видів зображувального мистецтва —
живопису, графіки, скульптури, архітектури. Так, в російских художніх
лаках ( лакова мініатюра) переважає живописний початок. Тому і в техниці
розпису цих виробів зберігаються такі живиписні прийоми, як подмальовок
та лессіровки, які надають особливу звучність та виразність
колористичній гамі розпису. В деяких видах декоративно-прикладного
мистецтва -кераміці, художньої обробці дерева, каменю, кістки та рогу
-переважають скульптурні якості ( наприклад, всесвітньо відома
богородська дерев’яна іграшка). Ми повинні допомогти дітям зрозуміти
художній задум твору, пояснити основні принципи декоративно-прикладного
мистецтва, яке виявляється поперше в необхідності взаємозв’язку форми
предмету з його функціональним призначенням, по-друге в співвідношенні
форми та матеріалу, і по-третє — форми та прикрас.

Приклади орнаментальних композицій, які виконані майстрами в різних
матеріалах із застосуванням різної техніки обробки форми предмета
дозволяє вчителю просто та зрозуміло познайомити молодших школярів з
єдністю естетичного та функціонального в створюванні художньої речі,
виділити прийоми декоративного узагальнення, пояснити, що кожна річ
створюється для людини і живе в тісному взаємозв’язку з іншими речами.
Людина з розвиненим художнім смаком здатна розуміти і цінити стильову
єдність предмету, відчувати зв’язок декоративного мистецтва з
естетичними вимогами свого часу, або минулих епох. Тому так важливо
розвивати здатність учнів бачити річ у зв’язку з іншими речами та
потребами людини.

3. Городець – центр народного художнього мистецтва.

Різноманітні сюжети селянського та міського побуту майстри писали у
вільній пензлевій манері. Сучасні майстри успадкували вибіркові
традиційні мотиви : квіти, коні, птахи. Вибір виробів був значно
мінливим та розширеним. Розпис виконується масляними фарбами по дереву
та кольоровому фону.

Пружні вітки та букети, складені із яскравих декоративних кольорів,
надають цим речам незабутній облік. Майстер наносить легкі, впевнені
мазки, не удаваючись до докладного контуру.

Вся композиція візерунка будується кистю. Прийоми декоративної
розподілки кольорів — розанів та купавок -відпрацьовувались на протязі
багатьох десятиліть.

Цікаво розібрати прийоми, за допомогою яких народний майстер швидко та
впевненно наносить квітковий узор. Розан і купавка виражають
найголовніші ознаки, яки присущі багатьом квітковим рослинам, — віночок
із пелюстків, яскраво виражений центр квітки та інші. Декількома
невпевненими коловими рухами пензля майстер визначає силует квітки у
формі кола. Яскраві та щільні за кольором, ці «різнокольорові круги
швидко наносяться на поверхню прикрашаємого предмета таким чином, що
зараз же становиться зрозумілим композиційний задум квіткового розпису.
Круги для розана робляться побільше, для купавки — поменше. Цей
початковий етап роботи над композицією розпису майстра
називають подмальовком, або замальовком.

Слідуючий етап — визначення центра квітки. У розана центр малюють в
середині квітки. У купавки він зміщується вліво, або вправо. Визначну
привабність квітам надають пелюстки, виконані напівкруглими дужками. Щоб
отримати дужку, її починають прописувати кінчиком пензля, а потім
сильним нажимом.

Завершальний етап розпису — оживка, або лінійна розділка плями. В
городецькому розпису вона виконується частіше за все белілами. За
допомогою елементарних засобів декоративного рішення : силуета, лінії та
ритму — досягається естетична значимість виробу.

Завдання для учнів будуються так, щоб навіть на першому ступеню
знайомства учнів з прийомами народного розпису не було прямого
наслідування.

Декоративні мотиви різних прикрас нижегородських ізб виконувались
особливими прийомами різьби. Це рельєфна, глуха різьба. Місцеві майстри
називають її корабельною, або долбленою.

Рослинний орнамент являвся головним мотивом глухої різьби. Серед віток,
квітів розміщувались фантастичні особи : птах Сірін, русалка — берегиня,
леви.

Якщо школа знаходиться у невеликому містечку, де ще збе -реглися
дерев’яні будинки з різьбою, можна піти на екскурсію, щоб діти уважно
роздивилися дерев’яне мереживо та оцінили майстерність
різчиків.

4. Полховський Майдан – центр народного художнього промислу.

При вивченні полхов-майданського розпису відчиняється своєрідний світ
народного мистецтва. Дерев’яні точені гриби, матрьошки, свистульки,
солонки покриває яскравий, буйний розпис із крупних квітів та листків
вперемішку із гронами ягід смородини та винограда. Зустрічаються в
розпису і сільські пейзажі, птахи та тварини.

В розпису переважають чисті, локальні тона.3мішуя жовту з синьою ,
отримують насичений зелений колір, алая із жовтою — дають червоний.

Визначну чарівність та завершеність розпису надає уміле використовування
прийомів лесіровки ( накладання одного прозорого кольрового шару на
інший ). Цей прийом особливо помітен в самому відомому та самобутньому
розпису — квіти з наводкою.

Колорит майданських виробів , особлива манера народного письма,
приваблюють багатьох.

Після вправ, в яких діти познають прийоми полхов -майданського розпису,
можна рекомендувати використовувати враження від виробів майданцев для
самостійної роботи учнів над композицією узора, який прикрашає
тарілочку, або круглу салфетку, при цьому вчитель повинен пояснити
особливості узора в колі, який компонується інакше, ніж у полосі чи в
квадраті.

5. Кіров – центр виробництва димковської іграшки.

Казковий світ народної іграшки особливо близкий дітям : коні, барашки,
свині, качечки не можуть залишити їх байдужими. Цікаво спостерігати
реакцію молодших школярів на народні іграшки в міській школі. Бо саме в
умовах сучасного міста діти відірвані від природи, вони рідше бачать
свійських тварин. Яке захоплення написане на обличчах учнів, коли в
класі на столі вчителя з’являється веселе, яскраве іграшкове глиняне
стадо. Димковську іграшку не можна поплутати з іншими ліпними народними
іграшками, дякуючи її колориту, простоті та нехитрості образу. Це, перш
за все, сніжної білизни фон, на якому написан простий узор геометричного
характеру: кружки, крапки, полоски. Як і городецькі майстри, димковські
наносять узор у вільній пензлевій манері. Вони полюбляють насичений
колір: червоно-алий, малиновий, синій, золотисто-жовтий, фіолетовий,
особливо святково сяючі на білому фоні іграшок. Вже при першому
знайомстві дітей з димковскою іграшкою вчитель прагне роз’яснити дітям
її естетичну цінність, акцентуя зв’язок форми із матеріалом, узора — з
формою предмета.

Для практичної работи після бесіди про димковську іграшку півника —
каталку вибирають не випадковою. Щоб розвинути у дітей свідоме
відношення до створення декоративних речей на основі переробки реальної
форми, ефективніше за все за основу взяти образ, який викликає у дітей
визначні емоції. Півник — найулюбленіший герой багатьох казок.

@

?

† o P

p

I

Lстулек з послідуючим розписом.

Кожен з учнів може уявно створити образи дійсних птахів або звірів (
уявлення пам’яті ). Об свистульці — свині, коні — качалці у дітей не має
готових уявлень. Щоб скласти ескіз таких іграшок дитині потрібно
переробляти свої уявлення пам’яті.

Розглядаючи з дітьми народні глиняні свистульки, потрібно звернути увагу
на зміни зовнішнього обліку птаха, або звіра, щоб іграшкой можна було
користуватися як свистком.

Вчителю слід ознайомити учнів з деякими прийомами ліпки народної
іграшки.

6. Філімоново, Опішня — центри народних художніх промислів.

Орнамент як невід’ємний елемент художньо — образного рішення роздивимось
на поикладі двох видів глиняної іграшки -сучасної філімонівської та
оп^шнянської.

В розфарбовці філімонівської іграшки (Тульська область) домінують
інтенсивний червоний та малиновий кольори, які горять ще яскравіше від
сусідства темно- синього та зеленого. Орнамент розпису простий : вузькі
рисочки — полоски, де-не-де ялинкові вітки, або графічний древній символ
сонця — розетки, круги, ромби, характерні для вишивання, розпису та
різьби прялок. Простий та легкий узор добре сполучається із витонченими
видовженими формами філімонівських свистульник.

Колорит опшнянської іграшки (Полтавська область) обумовлен технологією
розпису посуду в цьому центрі народних промислів. Майстри тут дуже добре
вміють виявляти виразні можливості блискучих глазурей, вільно нанести
узор на глиняни фігурки.

Узор в роспису філімонівської та опфшнянської іграшок не можливо уявити
поза пластичної об’ємної форми глиняних виробів. Зображений поза
предмета, вша втрати естетичний смисл та виразність як елемент
художнього образу.

Як свідчить дослід роботи з учнями молодших класів, народна глиняна
іграшка завжди несе велике естетичне задоволення дітям. Через іграшку
народний майстер залучує дитину до мистецтва. Цей вид народного
мистецтва чинить вплив на сучасність.

7. Матрьошки – як вид декоративно-прикладного мистецтва.

Більше 70 років тому назад в художню майстерню під Москвою привезли із
Японії фігурку іграшкового лисого дідуся — фукуруму. Лялька
розкривалася, в ній знаходилося ще декілька фігур, вкладених одна в
одну. Іграшка всім сподобалась. І наші майстри вирішили зробити свою
дерев’яну ляльку. Перша матрьошка складалася із восьми фігур.
Зображувала вона дівчинку в хустці та сарафані, з чорним півнем у руках.

Матрьошки роблять в Полховськом майдані,Семенові, Загорську. Велике
значення для художнього завершення малюнка має контурка, тобто тонкий
малюнок чорною фарбою (див. мал. 8).

Відчуття злиття розпису з тугою, точеною формою матрьошки особливо
емоціонально діти зможуть пережити, якщо на уроках праці вони отримать
білі заготовки із дерева та розпишуть їх відповидно свого замислу. Про
таку радість складання художнього виробу кажуть роботи, виконані
семеновськими учнями.

Зустрічі дітей із дерев’яною іграшкою — мактрьошкою допоможуть оживити і
позакласну роботу. Одним із застосувань може послугувати проведення
дитячого свята — конкурса » Малюємо хоровод матрьошок «. Мета свята в
тому, щоб вчитель, залучая учнів старших класів, організував групу учнів
молодших класів веселого і гарного змагання в малюнках на асфальті, щоб
хоровод був нарядним та гарним.

8. Жостово – центр народного художнього промислу.

Розписні жовті підноси, які радують око своєю грою яскравих фарб,
благородним блиском лакованої поверхні, виразністю вільного кістевого
розпису, по праву відносяться до числа найцікавіших виробів
декоративно-прикладного мистецтва. Талант народних майстрів перетворює
скромні вироби домашнього побуту в нарядні прикраси житла. Батьківщина
цих подносів- село Жостево.

Сьогодні високо оцінюється вклад майстрів Жостово в розвиток і
збереження декоративної системи письма, заснованної на поетичному
відчутті природи. Творчість різних майстрів збагачує єдиний стиль
жостоковського мистецтва ( див.мал.9).3мінився характер письма , але
техніка та технологія виробництва в багатьом збереглася.

Живопис на підносах масляними фарбами починається з підмальовка.
Слідуючими шарами фарб митець виділяє темні та світлі місця розпису ,
будує об’єм , уточнює форми зображення. Всі форми оконтуріваються тугою
линією креслення .Розписаний піднос сушать,потім його борти прикрашають
мілким орнаментом (уборною).

Жостовські підноси прикрашаються вільно та декоративно
написаними квітковими зображеннями- барвистими 6укетами,вінками та
гирляндами, широко покладеними на чорний або кольоровий фон.Крупні квіти
окружаються більш меншими і зв’язуються між собою гнучкими стеблями
та листям.

Розпис підносів являється також відображенням цього цікавого і
своєрідного квіткового стилю. На його формування, мабуть, впливав і
розпис фарфора, і квіткові узори в прикрашанні тканин . Зображення
квітів та фруктів отримали більшу узагальненість, лаконізм та яскраву
красочність.

Дітям, для більш емоційного сприйняття, потрібно

розповідати і показувати на прикладі порівняння ( наприклад Хохлому та
Жостов); а також використовувати схематичну таблицю ритмічного рішення
композиції в колі.

Після такого пояснення діти захоплено пишуть свої ескізи підносів .На
партах у всіх затоніровані підноси.К цьому уроку учні повинні вільно
володіти пензлем (за допомогою системи завдань на основі народного
мистецтва).Спочатку вони малюють замальовки, після- визначають
композицію у вигляді кольорових плям; і лише потім починають
промальовувати деталі.

9. Золота Хохлома.

Твори Хохломи дуже полюбляють Прості по формі дерев’яні чашки,миски
радують око багатим узором. То по золотому фону в’ється орнамент із трав
та ягід, то на чорному або червоному полі, наче виходячи з глибини,
мерехтять золоті листя кудріни. Хох-ломськой орнамент існує не одну
сотню років; розвиваючись, він зберігає свої традиційні основи.Хохлома-
один із древніх російських художніх промислів,який несе в собі
характерні риси народної культури.

Хохломський розпис називають пламенним та золотим. В цьому є конкретна
характеристика та переказигполум’яна тому,що основний в розпису червоний
колір і тлму, що розфарбований посуд гартується у полум’ї гарячої
пічки.А золота вона від того,що проста по матеріалу посуда блищить,як
золота. Для Хохломи характерні дві різновидності орнамента:розпис
верховий та під фон.Малюнки верхового розпису наносяться мазками пензля
на поверхню фона,утворюючи легкий ажурний узор.К їх числу
відносяться:трав*яний розпис з червоними та чорними травками,гілочками
та кустиками.Розпис під фон має золотистий силуетний малюнок,оточений
чорним або червоним фоном. Його виконування починається з нанесіння
контурних обрисів мотивів,а потім зафарбовується навколишній фон.В
роботу з дітьми,інколи,по навчанню традиційним прийомам письма
включаються самі майстри художньгопромисла.Таку турботу про естетичне
виховання дітей трудно переоцінити. Від уважних дитячих очей не вислизне
і те,як тримає майстер пензель,яким буває нажим в пензлі,коли пишеться
листок,і коли наноситься штриховка в розпису кудріна.В учнів
виховуваються дивні почуття об’ємної форми та почуття композиційних схем
розташування на ній орнамента.В таких умовах природньо і прсто
відбувається передача досвіду та знань, діти починають розуміти,що
мистецтво та праця невіддільні одне від одного.

10. Палєх – центр народного художнього мистецтва.

Чарівне мистецтво палєшан виникло на
основі древньоросійського живопису.Умовність кольору,ювелірна оздоба
деталей твореним золотом,казковий характер розпису та орнаментальна її
трактовка типові для древньоросійського живопису .Виблискуючи,немов
дорогоцінне каміння,вироби із чорного лака не можна сплутати ні з
чим.Кольорові плями зображення,сплавлені в дивну гармонію,мерцають із
глибин чорного оксамитового фону. Палехська мініатюра відрізняється
різномаїттям сюжетів на фольклорні,історичні і сучасні теми.

Майстри лакової мініатюри успішно розробляють композиції на теми
російських народних казок, легенд.

Працюючи з вчителями у школі, автор неодноразово був присутній
на уроках,коли учням демонстрували слайди,які розкривали красоту творів
образотворчого мистецтва. Кожен раз вражає сила естетичного впливу
світлових картин на учнів. Так було і на уроці,який знайомив учнів
другого класу з творчістю палєшан. На екрані,спалахуя яскравими
барвами,заміщували одна одну казкові картини:» Пушкінські казки»,» Садко
» та багато інших.

Кожен учень-глядач залишається в класі неначе наодинці з виникненним
зненацька перед ним чарівним зображенням.Нічого не заважає уважно
роздивитися яскраву картинку .Вчитель не квапить дітей, учні самі
захочуть розповісти, що особливо їх вразило в художньому рішенні відомих
казок.Коли улягуться перші враження учнів,вчитель може повідомити
невеличкі відомості із художнього життя палєшан.

11. Петриківський розпис з книжки.

Така ж економічність засобів, що дозволяє при найменшій затраті сил і
часу досягти найбільшої виразності, найяскравішої декоративності,
притаманна й праці майстрів традиційного настінного народного розпису,
що був дуже поширений у центральних і південних районах України, на
Поділлі, Буковині й Галичині.

Хати розписували здебільшого дівчата. Кожний новий розпис викликав у
селі жваве зацікавлення. Малювальниці обов’язково бігали на нього
подивитись і таким чином вчилися одна#в одної. Найздібніших жінок
запрошували розписувати ті хати, де не було власних малювальниць. У
деяких майстринь дозвільне малювання поступово почало обертатися на
ремесло. Попит на розписи був величезний, і малювальниці розпочали
виконувати розписи на папері: на довгих вузьких смугах у вигляді лиштви,
на паперових рушниках, на аркушах паперу. Такі розписи на папері, що
з’явилися в кінці XIX ст., звалися «мальов-ками» й призначалися для
прикраси хати.

Саме розписи на прямокутних чи квадратних аркушах з окремим завершеним
декоративним мотивом поклали початок нового жанру — народного
декоративного розпису на папері, який у наш час, коли традиційні
настінні розписи майже зовсім зникли, набув широкого розвитку.

Давні настінні розписи робили здебільшого саморобними фарбами з
кольорових глин, рослинних соків, розводили їх на молоці, борошні тощо.
Майстрині передусім дбали про те, щоб фарби були якомога стійкіші проти
атмосферних впливів (не линяли на сонці, не змивалися від першого дощу,
не витиралися в хаті від дотику). Давні настінні розписи були неяскраві,
мали доволі стриману колірну гаму, що гармонувала з іншими елементами
оздоблення інтер’єра — тканинами, килимами, мальованою керамікою, при
виготовленні яких також застосовувалися натуральні рослинні та земляні
фарби.

Поява яскравих і дуже інтенсивних анілінових барвників поступово привела
до величезної переміни в смаках всього населення: колірна гама тканин,
килимів, а також традиційних розписів ставала поступово інтенсивнішою,
барвистішою.

Цікаво порівняти способи праці малювальниць із Поділля та майстринь із
славетної Петриківки на Дніпропетровщині, у яких, як і взагалі в усіх
народних майстрів розпису, багато спільного, але є й відмінності,
викликані дещо іншими творчими завданнями.

На Поділлі, зокрема на Кам’янеччині, ще в 20-х роках XX ст. розписами
оздоблювали зсередини та знадвору не лише хати, а й усі господарські
будівлі — хліви, клуні, повітки, курники тощо, а іноді можна було
натрапити навіть на розмальовані паркани та перелази. Кілька разів на
рік розписи підмальовувалися, робилися нові.

Мотиви розпису були дуже різноманітні — від простого набризкування фарб,
примітивних геометричних орнаментів до найпоширеніших декоративних
рослинно-квіткових мотивів. Досить часто в розписах траплялися також
зображення домашніх птахів та свійських тварин, зрідка — людей.

Дослідник українського народного мистецтва М. В. Га-генмейстер
відзначав, що,робота над розписом завжди починалася з «розводів», тобто
з побудови головних ліній малюнка, його композиції. Ці лінії наносилися
на стіну вручну, олівцем чи пензликом, і саме вони були головними в
розписі, саме композиційні схеми переймалися малювальницями одна в
одної20. Всі інші елементи — листя, квіти, зображення птахів тощо хоч і
збагачували розпис у кольорі, але не були головними й не порушували
загального графічного розв’язання. Тому й майстрині мало приділяли уваги
їхньому виконанню і часто, щоб прискорити працю, користувалися
різноманітними штампами, вирізаними з буряка, моркви чи картоплі,
паперовими трафаретами, робили відбитки листям різних дерев, умоченим у
фарбу, тощо.

Розписи виконували щіточками, зробленими з трави, проса, квачиками з
ганчір’я, пензликами з шерсті кота чи собаки.

Фарби для розпису розводили найчастіше водою, додаючи клейстеру з
борошна, поспи із пшона. їхня консистенція не відзначалася делікатністю
і не дозволяла робити тональної розтяжки кольору, однак вони мали добрі
криючі властивості.

Загальний колорит подільських розписів дуже стриманий, тут не любили
яскравих кольорів. Фарби готували з кольорових глин, попелу, сажі,
синьки, рослинних соків, і тому в розписі переважали темно-сині,
цеглясто-червоні та зелені барви. Чорний та сивий колір були чи не
найпопулярнішими і зустрічалися мало не в кожному малюнку. Часто розписи
робили на інтенсивно тонованому тлі стіни. У наш час настінні розписи
майже зникли. Однак у районах їхнього найбільшого побутування, зокрема в
селах південного Поділля, яскраві візерунки на будинках продовжують
жити, щоправда, в новій і дещо зміненій модифікації. На пілястрах
будинків та облямуваннях дверей і вікон, на фризах під дахом, що їх
роблять звичайно білого кольору, підкреслюючи яскравість
ультрамаринових,

блакитних, зеленкуватих та сіро-чорних стін (у цих районах дуже
полюбляють робити будинки кольоровими, фарбуючи переважно в холодні
тони), місцеві майстри на замовлення роблять різноманітні рельєфні
візерунки як геометричні, так і рослинні, де бачимо квіти, виноградні
грона, зображення птахів, інколи звірів. Ці рельєфи фарбуються в дуже
яскраві кольори й надають ошатним новим будинкам несподівано святкового
й самобутнього вигляду. В окремих селах уже починає складатися своя
місцева школа подібного оздоблення жител, що відчувається в наборі
орнаментальних мотивів, способі їхнього розміщення, у превалюванні
якоїсь колірної гами.

У петриківських майстрів спосіб вирішення розпису цілком відмінний, ніж
у майстрів Поділля. На противагу подільським розписам з їхньою
графічністю, стриманою гамою, тут панує чисто живописний підхід до
розв’язання декоративних композицій. Петриківські малювальниці починають
роботу над розписом із розкладання найбільших і дуже яскравих колірних
плям на площині незалежно від того, буде це окрема гілка з квітками, чи
складна орнаментально-рослинна композиція. Весь розпис будується саме на
декоративному ефекті колірних плям. Всі менші мотиви — стебла, гілочки,
листочки, невеликі квітки — домальовуються потім.

У петриківських малювальниць інша навіть техніка розпису. Малюють
петриківчанки окремими швидкими віртуозними мазками, завдяки чому
найповніше використовуються властивості вживаних ними фарб.

О. Статива, перший директор школи підготовки майстрів декоративного
малювання, що її було відкрито 1936 року в селі Петриківці, розповідає,
як працює, наприклад, Надія Білокінь, одна з найстаріших майстрів
розпису: «М’якою щіточкою вона не водить по білому полю аркуша чи стіни,
а лише злегка торкається до нього в напрямку від себе, залишаючи легкий
слід, і тут же, відриваючи щіточку, повторює знову ці ж рухи».

Залежно від характеру створюваного декоративного мотиву великими
пензлями майстрині можуть робити широкі мазки, а найтоншими (з котячої
шерсті) — легкі й тонесенькі, як пушинки, мазочки, виписуючи краї
листочків та пелюсток квітів. Ягоди звичайно роблять пальцями, а
стеблинкою оситнягу чи рогози малюють пелюстки. Завдяки цьому барвистий,
досить складний декоративний мотив із безліччю дрібних елементів під
вправними руками майстрині народжується дуже швидко, буквально на очах.
Адже жодна деталь тут не перемальовується й не підправляється.

Подібний розпис неможливо було б технічно виконати фарбами, якими
послугувалися подільські малювальниці.

Адже ефект петриківського розпису грунтується не лише на грі контрастних
зіставлень яскравих насичених фарб, а й на переливах одного кольору в
межах кожного мазка, що їх можливо одержати лише користуючись прозорими,
але не зовсім рідкими, а помірної густоти фарбами. Тому в Петриківці
здавна малювальниці розводять фарби на яєчному жовтку, молоці, вишневому
клеї, в останній час також стали застосовувати цукор. Просто вражає
легкість, свобода й відточеність рухів малярок, які буквально кількома
дотиками пензля роблять той чи інший, іноді досить складний мотив.

Ці особливості петриківських розписів зближують його з ручним розписом
на фарфорі. І не випадково групу петриківських малювальниць — сестер
Віру та Галину Павленко, Марфу Тимченко, Віру Клименко запросили ще в
середині 30-х років у Київ працювати на фарфоровому заводі. Експеримент
із залученням народних майстрів для роботи на промисловому підприємстві
виявився дуже вдалим. В українському фарфорі забив оригінальний, свіжий
струмінь. Твори «київських петриківчанок» завжди користуються увагою й
шаною відвідувачів виставок. Разом з тим робота новими фарбами не на
рівному аркуші паперу, а на круглій формі фарфорового виробу змусила
майстринь шукати для своїх розписів цілком інших композиційних побудов,
орнаментальних мотивів і навіть нових колірних рішень. Таким чином
поступово виробилася «київська лінія» петриківського розпису.
Звертаючись знову до розписів на папері, майстрині вже працюють не
саморобною темперою, а гуашшю. Це урізноманітнило в кольорі їхній
декоративний живопис, ускладнило його колірну гаму, що нерідко стає
витонченою й вишуканою. Одначе, як завжди на шляху пошуків, є тут і свої
втрати. На жаль, останнім часом ці розписи все більше втрачають
безпосередність, темпераментність і сміливість виразу, які захоплювали й
захоплюють нас у роботах Тетяни Пати, Надії Білокінь, Ярини Пилипенко та
багатьох інших майстринь сучасної Петриківки.

Що мистецтво народних декоративних розписів продовжує активно
розвиватися в наш час, свідчать усе нові й нові імена майстрів народного
розпису, що перехоплюють естафету в старіших. П. Хома, сестри Я. і С.
Гуменюк, Ф. Приймаченко, І. Шостак, М. Буряк та інші в своїх творах
продовжують традиції давніх народних декоративних розписів, і разом з
тим кожен із них говорить власною яскравою художньою мовою. І це дуже
знаменне для нашого часу — прояв індивідуальності не лише у творах
художників професійного, але й народного мистецтва.

Вершина такого самовияву в народному сучасному живопису — творчість
Марії Приймаченко, яка помітно впливає

на сучасних майстрів народного розпису, зокрема на групу її учнів, сина
Федора Приймаченка, а також і на талановиту Лізу Миронову. Приймаченко й
Миронова — поки що єдині майстри розпису, які працюють не лише над
декоративними, а й над сюжетними композиціями. Вони пробують, і не
безуспішно, свої сили також у галузі оформлення книжок для дітей, а Ліза
Миронова — і в монументальному живописі. Розписаний нею ресторан
«Курені» на мальовничих схилах Дніпра, привертає увагу і киян, і гостей
міста.

Багато творів Марії Приймаченко вже в такому вигляді, як вони є,
сприймаються ескізами майбутніх монументальних творів, і слід
сподіватися, що співпраця художників-монументалістів з видатною
майстринею не за горами. Що її твори, переведені в матеріали
монументального живопису, чудово вживаються в інтер’єрах сучасних
споруд, свідчать мозаїки А. Рибачук і В. Мельниченко в Київському Палаці
піонерів. Подібне завершення еволюції народних настінних розписів, коли
вони в новій якості знову повертаються на стіни архітектурних споруд,—
логічне і закономірне.

ІІІ. Заключна частина

Роль народного декоративно-прикладного мистецтва в естетичному розвитку
учнів дуже велика:

1) розвиток творчих здібностей дитини

Розфарбовуючи малюнок, дитина починає більше відчувати колір (вона
помічає найважливіший колір, який характеризує той чи інший малюнок; чи
гармонують кольори між собою); вчиться правильно розміщувати зображення
на площині.

2) розвиток технічних навичок

Дитина оволодіває різними прийомами малювання
розписів, в залежності від їх виду.

3) виховання інтересу до зображувальної діяльності.

Якщо вчитель зможе правильно організувати роботу на уроках — дитина
дійсно зацікавиться не тільки цим видом діяльності^ й мистецтвом
взагалі.Бо народне декоративно-прикладне мистецтво найцікавіше та
найближче до дитини (особливо, якщо це не тільки папер, а й різні
предмети,які можна розфарбовувати).Тому в дитини виникає
інтерес,заохоченість та бажання працювати.

І якщо вчитель дійсно зміг зацікавити дітей цим видом мистецтва, то він
може вважати, що майже зацікавив дітей мистецтвом взагалі.

Література

1. Арнина Н.Л. Уроки прекрасного. М., 1983г.

2.Виппер Б.Р. Нариси голландського живопису епохи розквіту. М., 1962р.

3.Виппер Б.Р. Становлення реалізму в голландському живописі XVII
століття. М., 1957 р.

4.Вьіготский Л.С. Уява і творчість в дитячому віці. Психологічний нарис.
М., 1967 р.

5.Гнедич П.П. Всесвітня історія мистецтв. М., 1996 р.

6.Дмитриева Н.А. Коротка історія мистецтв. Книга 1. М, 1996р.

7.Ильина Т.В. Історія мистецтв. Західноєвропейське мистецтво. М, 1983р.

8.1сторія мистецтв країн Західної Європи від Відродження до початку 20
століття. Мистецтво 17 століття. Під редакцією Ротенберга Е.И.,
Свидерской М.И. М., 1995 р.

9.Лармін О. Искусство і молодь. М., 1980 р.

10.Левитов Н.Д. Дитяча і педагогічна психологія. М., 1964 р.

11. Лихачев Б.Т. Теорія естетичного виховання школярів. М, 1985 р.

12. Мир професій — тому «Людина — людина». Під редакцією Кавериновой
Р.Д., Зюбина Л.М. М., 1986 р.

13. Музей образотворчих мистецтв татарської АССР. Живопис. Сост. альбому
Могильникова Г.А. Л-д, 1978 р.

14. Основи естетичного виховання. Під редакцією Кушаева Н.А.М., 1986р.

15. Раченко И.П. НОТ вчителя. М., 1989 р.

16. Ротенберг Е.И. Західноєвропейський живопис 17 століття. М., 1989 р.

17. Ротенберг Е.И. Ян Вермєєр Дельфтській. М., 1983 р.

18. Система естетичного виховання школярів. Під редакцією Герасимова
С.А. М., 1983 р.

19. Фехнер Е.Ю. голландський жанровий живопис XVII століття. М., 1979р.

20. Хижняк Ю.Н. Як прекрасний цей світ. М., 1986 р.

21. Шедеври живопису в Ермітажі. Укладач альбому. Новосельская И.Н. Л-д,
1972 р.

22. Естетичне виховання школярів. Під редакцією Бурова А.И., Лихачева
Б.Т. М., 1974 р.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *