.

Організація фінансування інноваційної діяльності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
419 2518
Скачать документ

Реферат на тему

Організація фінансування інноваційної діяльності

План

1.Збір коштів, джерела і розміри фондів

2.Ризикові інвестиції: залучення і джерела капіталу

Література

1.Збір коштів, джерела і розміри фондів

Процес формування венчурного фонду називається «збір коштів»
(Fundraising). Спеціалізація на ринку капіталу зажадала появи
професіоналів, що спеціалізуються на управлінні грошима, які їм не
належать (Other People Money). Для прийняття інвесторами рішення про
інвестицію в який-небудь венчурний фонд вони хотіли б одержати відповідь
на наступне питання: чому має сенс вкладати гроші саме в даний фонд.
(Передбачається, що ці люди не відчувають нестачі в пропозиціях
подібного роду.) Щоб забезпечити докладною інформацією, засновники
фондів на початковому етапі випускають меморандум (Placement
Memorandum), де докладно описані цілі і задачі фонду, специфічні умови
його організації і переваги.

Традиційні джерела формування інвестиційних фондів на Заході — кошти
приватних інвесторів (Business Angels), інвестиційні інститути
(Corporate Investors), пенсійні фонди (Pension Funds), страхові компанії
(Insurance Companies), різні урядові агентства і міжнародні організації.

Розміри фондів коливаються від декількох мільйонів до кількох сотень
мільйонів доларів. Розрізняються дві основні форми інвестиційних фондів:
закриті (Closed-end) і відкриті (Open-end) фонди. У закритих фондах
після збору коштів утвориться замкнута група інвесторів. У відкритих
фондах (якими є, наприклад, взаємні фонди (Mutual Funds)) менеджери
погоджуються викуповувати назад будь-які акції відносно чистої вартості
на поточний день, що відкрито публікується (Net Assets Value). Цей вид
фондів не обмежений якою-небудь визначеною сумою — вони ростуть у
залежності від того, вкладають інвестори додатково в них кошти чи,
навпаки, вилучають. Закриті венчурні фонди існують 5 — 10 років. Цей
термін у світовій практиці вважається цілком достатнім для досягнення
інвестованою компанією задовільного зростання і, відповідно,
забезпечення інвесторам прийнятного рівня повернення на інвестицію. За
перші два-три роки існування фонду його кошти повинні бути цілком
використані, тобто зібрані у фонд і розподілені у вигляді інвестицій.
Проте, фонд офіційно припиняє своє існування лише після того, як
інвестори відшкодують внесені в нього кошти й одержують додаткове
повернення на інвестицію. Тому, при створенні фонду його ініціатори
звичайно вказують у «Меморандумі про розміщення», що термін існування
фонду становить, наприклад, 10 років плюс 2 роки — термін, який
резервується керуючими фондом для повної реалізації (виходу)
інвестованих компаній.

Після повного закриття, тобто завершення збору коштів (Fund Closing)
венчурного фонду, власне, і починається сам процес «венчурування»
(Venturing) — практична робота з пошуку, перебуванню, вибору, оцінці і
входженню в компанію, що інвестується. Венчурні інвестори по визначенню
— люди, готові йти на ризик. Іноді — навіть на дуже великий ризик.
Британська Асоціація Венчурного Капіталу саме так і формулює своє кредо:
“Венчурний капітал шукає ризик ”. Венчурні капіталісти, скоріше, свідомо
готові приймати ризик, але аж ніяк не шукають його. Правильна оцінка
співвідношення ризику і винагороди — скоріше мистецтво, ніж професія.

2.Ризикові інвестиції: залучення і джерела капіталу

Дослідження, проведене Джеймсом Потербою, переконливо продемонструвало,
що зниження ставки податку на приріст капіталу робить не настільки
значний вплив на ріст обсягів притягнутих коштів у венчурні фонди, як
прийнято було вважати раніше. Більшість інвесторів венчурних фондів у
1980-і роки були звільнені від оподатковування, а обсяг коштів
інвесторів, що теоретично повинні були б бути дуже зацікавлені в
збільшенні своїх інвестицій, завдяки зниженню податкового тягаря,
постійно знижувався. На підставі отриманих даних, Потерба прийшов до
висновку про те, що прямої залежності між зниженням ставки
оподатковування і ростом обсягів інвестиції у венчурні фонди не існує.

ись принципом «обережності», властивої «розсудливій людині». У 1978 р.
Міністерство праці США зробило визнання про те, що для «розсудливої»
людини критерієм «обережності» чи «ощадливості» є диверсифікованість
інвестиційного портфелю менеджера інвестиційного фонду. Починаючи з цієї
дати, обсяг коштів, що акумулюються венчурними фондами став невпинно
збільшуватись.

Країни ЄС: джерела капіталу для венчурних фондів

З моменту появи в Західній Європі приватного акціонерного капіталу
наприкінці 1980-х найбільш перспективні зростаючі європейські фірми
одержали в загальному підсумку 82 млрд. EUR венчурних інвестицій. У 1997
році 6000 компаній одержали 9,7 млрд. EUR венчурних інвестицій.
Інвестиції в малі високотехнологічні фірми (МВТФ) складають 25% від
загального обсягу. Стартові фірми в 1996 р. одержали тільки 6% всіх
інвестицій. Слід зазначити, що безумовним лідером у Європі по масштабах
індустрії венчурного капіталу є Великобританія, на яку доводиться майже
50% усіх венчурних інвестицій.

На початку 1990-х рр. активність інвестування в акції приватних фірм,
крім Великобританії і Нідерландів, була в Європі дуже низькою. Приблизно
1/3 усього венчурного капіталу була надана банками, що орієнтовані на
відносно безпечні інвестиції. У Європі на той час був відсутній
ліквідний, транснаціональний фондовий ринок для малих фірм, аналогічний
ринку NASDAQ у США. Однак із середини 1990-х років почався бурхливий
ріст обсягів венчурного фінансування. Ця тенденція пояснюється
зростаючим бажанням європейців інвестувати в корпоративні акції і
розвитком ринків цінних паперів. Так у 1997 р. у Німеччині венчурні
інвестиції виросли більш ніж на 65% і майже на 200% у Швеції в
порівнянні з 1996 р. Усі фірми на ранніх стадіях розвитку в більшій мірі
отримують венчурні інвестиції : з 1996 по 1997 рік їхній обсяг виріс у
Європі на 60%, а в період з 1993 по 1997 р. — більш ніж у три рази.
Інвестиції в МВТФ зросли з 1996 по 1997 р. на 71%. Важливу роль у
розвитку індустрії венчурного капіталу в Європі зіграли заходи державної
політики.

Питома вага в % джерел капіталу для венчурної

індустрії в країнах ЄС

PRIVATE Тип інвестора Європа Австрія Данія Велика

Британія Чехія Угор-

щина Польща

Корпоративні 10.9 4.4 8.7 8.0 8.0 0.0 0.8

Приватні 7.4 10.1 10.6 6.3 26.9 0.0 0.7

Уряд 5.6 15.9 16.4 3.7 0.0 0.0 8.6

Банки 21.7 48.0 29.0 9.6 63.2 93.4 32.6

Пенсійні фонди 24.2 8.8 5.8 40.1 0.0 0.0 25.7

Страхові компанії 12.9 12.7 16.4 14.7 0.0 0.0 23.1

Фонди фондів 11.4 0.0 7.2 13.6 0.0 5.1 7.7

Академічні інститути 0.4 0.0 0.0 0.7 0.0 0.0 0.0

Грошовий ринок 1.3 0.0 0.0 0.4 0.0 0.0 0.0

Інші 4.2 0.0 5.9 3.0 1.8 1.6 0.8

Усього інвестицій (%%) 100.0 100.0 100.0 100.0 100.0 100.0 100.0

В економіках, що розвиваються, до якої відноситься і Україна склад
потенційних джерел капіталу для венчурної індустрії нічим не
відрізняється від тих, що існують на розвинених ринках. Однак розподіл
питомих ваг цих джерел капіталу в загальному обсязі інвестицій у
венчурні фонди в економічно розвинених і країнах з перехідною економікою
значно розрізняється. Якщо на розвинених ринках основними джерелами
капіталу є кошти пенсійних фондів і страхових компаній, у країнах з
перехідною економікою центр ваги зміщений у бік банківського і
державного секторів.

Література

Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку
України на 2002-2011 роки “Европейський вибір”. Послання Президента
України до Верховної Ради України.

Дрозденко В.М., Кір’ян В.А., Підмогильний М.В., Невелєв О.М.
Промислово-інноваційна політика в м.Києві: формування та реалізація. –
К.: НДІСЕП, 2003.-153 с.

Невелєв О.М. Інноваційний розвиток промислового комплексу м. Києва. К.:
НДІСЕП, 2002. – 46 с.

Зінченко О.П., Ільчук В.П. Становлення венчурного фінансування. Тези
доповідей Київської міської науково-практичної конференції. Київ, 2002.-
С.128 – 133.

Ильчук В.П. Инновационно-инвестиционные системы реального сектора
экономики // теория и практика управления предприятием. Тез. докл. межд.
научн.-практ. конф. 23 – 24апреля, Минск, 2003.- С. 132-133.

Инновационный менеджмент: Справ. пособие /Под ред. П.Н. Завлина,
А.К. Казанцева, Л.Э. Миндели. Изд.2-е, переработ. и доп. М.: ЦИСН, 568с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020