Євреї. Євреї в Україні (реферат)

Пошукова робота на тему:

Євреї. Євреї в Україні

ЕВРЕЇ

НАЦІОНАЛЬНІ СИМВОЛИ

Тора . За єврейською традицією найсвященнішим предметом для євреїв є
Тора. Слово „тора” на івриті означає „вчення”, „теорія”, „концепція”.
Якщо це слово не перекладають і пишуть з заголовної літери, то йдеться
про знання, що походить від Бога. Тора містить 613 заповітів, це основа
єврейської цивілізації, зокрема єврейського права.

Зірка Давида, Маген Давид (Щит Давида) – головний символ єврейського
народу. За легендами, зірка Давида вінчала жезл Мойсея або ж таку форму
мав щит Давида у його бою з Голіафом. Це шестикінечна зірка, утворена
накладанням один на одного двох трикутників з протилежно спрямованими
вершинами. Маген Давид присутній у єврейському мистецтві, він прикрашає
будинки, надгробки, книжкові палітурки.

Менора — великий ритуальний світильник, що стояв у Єрусалимському
Храмі. Це був золотий семисвічник, у чашах якого горіле священна
оливкова олія. Після зруйнування римлянами Храму, Менору перевезли до
Рима, а потім до Карфагена, до Константинополя… Сліди її загубились.
Проте якими б шляхами не мандрувала Менора, протягом століть вона
залишалася символом юдаїзму. Її зображували на будівлях синагоги, на
дверцятах шафи (Біма), де зберігають сувої Тори, на багатьох предметах
єврейського побуту. Менора, увінчана двома гілками маслини, зображена на
гербі держави Ізраїль.

Мезуза . Найвідоміша молитва юдаїзму — „Шма” — починається словами: „І
вселяй їх (закони Тори)… сидячи в домі твоєму і йдучи дорогою, і
лягаючи, і встаючи… І напиши їх на дверях твоїх на воротах твоїх.”
Дотримуючись цього заповіту, євреї протягом століть розміщують на своїх
дверях особливі коробочки — медузи. У кожній з них — маленький сувій,
написаний спеціальним писарем, який містить перший та другий параграфи
„Шма”. Коли єврей заходить в дім він бачить медузу, що нагадує йому, як
поводити себе всередині помешкання. А коли єврей виходить з дому, медуза
нагадує йому про правильну поведінку поза домівкою.

Таліт – це молитовне покривало білого кольору з чорними смужками. Воно
має прямокутну форму і на чотирьох кутах закріплені кисті. Таліт
накидають на плечі під час молитви, як плащ. Біло-блакитний Таліт з
Маген Давидом у центрі є прапором держави Ізраїль.

Шофaр . Так називають баранячий ріг, у який сурмлять у свято Рош
ха-шана. Звук Шофара призиває : «Прокиньтесь ті, хто спить, хто витрачає
відпущені роки безглуздо. Огляньте душі свої і добрими зробіть справи
ваші».

Походження народу

Згідно з Торою, родина прабатька євреїв Авраама переселилася в Ханаан
(нині — Палестина) з Месопотамії. Патріархами єврейського народу були
Авраам, його син Іцхак (Ісаак) і онук Яаків, який одержав друге ім’я
Ісраель (Ізраїль). Ісраель — прабатько 12 колін Ізраїлевих (12
єврейських племен)

Давня історія народу

У 1600 р. до н.е. євреї переселилися в Єгипет. Головним радником фараона
тоді був Йосип, (Йосипа — улюбленого одинадцятого сина Ісаака, проданого
братами з ревнощів у рабство,- увезли до Єгипту. Він розгадав сон
фараона, що пророчив семирічну посуху, після чого став радником
фараона.) Фараон запросив євреїв у Єгипет, пообіцявши їм гідне життя.
Спочатку євреї «…150 років були гістьми, а потім 150 років —
рабами…». У 1300 р. до н.е. під керівництвом Моше (Мойсея) євреї
залишають Єгипет. Після сорокалітнього блукання по пустелі євреї
приходять у Ханаан (у цей час Мойсей одержує Тору). Так закінчується
епоха патріархів.

Земля Ханаана була розділена між дванадцятьма колінами Ізраїлевими і
керували ними вожді-судді, найвідоміший з який — Самсон (легенда про
Самсона і Далилу). Це була епоха суддів.

МОВА

Історія єврейської мови налічує понад три тисячоліття. Мова іврит
виникла у 2 тисячолітті до н.е. у стародавній Палестині. Сьогодні це
офіційна мова Ізраїлю.

Єврейський народ, у зв’язку з нелегкими історичними обставинами
розсіяний серед інших народів світу, зазнав постійного тиску інших мов.
„Буденні” мови єврейської діаспори — ладіно, ідиш та інші слугували
своєрідним захистом івриту – “мови релігії, поезії, мрії і надії”. Мова
їдиш, яку ще називали „жаргоном, склалася у XII – XIII ст. на основі
верхньонімецьких діалектів у взаємодії з семітськими (давньоєврейськими)
та слов’янськими елементами.

У другій половині ХХ століття розпочинається відродження івриту. Зараз
цією мовою розмовляє 4 млн. людей.

РЕЛІГІЯ

Юдаїзм — перша у світі монотеїстична релігія — належить до найвідоміших
національних релігій. Його витоки сягають ІІ тисячоліття до нашої ери.

Основною священною книгою юдаїзму є Тора . Слово це має 2 значення. У
ширшому воно означає всю єврейську традицію, весь склад юдаїзму. У
первинному, вузькому сенсі, Тора – це текст П’ятикнижжя Мойсея (5 перших
книг Біблії), на івриті – Хумаш. Ширшим поняттям є ТаНаХ , що включає
Тору (Хумаш) + Невіім (Пророки) + Ктувім (Писання), тобто те, що
християнам відоме як Старий Завіт.

Другою священною книгою юдеїв є Талмуд , що складається з Мішни (запису
усної традиції) та Гемари (продовження Мішни, що існує у двох варіантах
– Палестинському і Вавилонському). Талмуд містить повчання стосовно
щоденного життя єврея.

Основними напрямками юдаїзму є: ортодоксальний , реформований
(прогресивний), консервативний та реконструктивістський .

  Храм

Єдиним храмом в юдаїзмі був Єрусалимський Храм, зруйнований римлянами 70
року н.е. З того часу найбільшою святинею юдеїв залишилась Західна стіна
(Стіна плачу) – одна з підпірних стін високої платформи цього храму.
Місце храму зайняла синагога ( бейт-кнессет , дім зборів), яка відіграє
суттєву роль в житті єврейського населення. Це не тільки будинок
молитви, а й місце зібрання єврейської людності.

Священні книги

Танах — Біблія (Старий Заповіт у християнстві) — головна книга юдаїзму,
а також християнства. Вона складається з трьох частин: Тори —
П’ятикнижжя Мойсеєва, Невеїм — книга Пророків, Кетувім — Писання.

Найважливішою і найвідомішою є Тора . Вона складається з п’яти книг:
Берешитт чи Брейшит — християнська назва — Буття; Шемот — Результат;
Ваїкра — Левіт; Бемидбар — Числа; Дварим — Повторення закону.

Талмуд — коментарі до Танаху (у багатьох томах)

  Заповіді — релігійні та моральні закони

Єврейська традиція має глибоке духовне, релігійне та морально-правове
коріння. Важливо „визначити” і „узаконити” добро. „Міцвот” — заповіді —
формулюють норми моральності у відношенні до Бога, людей, навіть —
тварин. Танах містить 613 основних заповідей, обов’язкових для юдеїв. У
тій чи іншій формі вони увійшли у настанови християнства і
мусульманства.

Найважливішими у загальнолюдському моральному масштабі є такі заповіді:
 

• почитай батька і матір;

•  не вбий;

•  не кради;

•  не обманюй;

•  не заздри;

•  віддавай 10% річного прибутку на благодійні справи (цдака);

•  не запитуй ціну на товар, який не збираєшся купувати (не вводити в
оману продавця, не вселяти в нього даремні надії);

•  не можна говорити все, що думаєш, навіть якщо це правда: говорити
недобре за спиною людини — гріх;

•  ставлення до тварин — нагодувати всіх тварин, перш ніж сісти за стіл
самому, дати повний відпочинок у суботу, не полювати заради спорту
(убивати тільки тих тварин, що необхідні для їжі, і гуманним способом);

•  не радіти поразці ворога.

Давній вислів твердить: «Більше, ніж народ Ізраїлю береже Суботу, Субота
береже народ Ізраїлю».

Особливими законами (заповідями) для євреїв є закони Шабата й Кашрута.

  Шабат (Субота)

Субота — головне єврейське свято, що настає щотижня. Субота згадана в
самому початку Біблії, у розповіді про створення світу. Бог створив світ
за шість днів. У сьомий день тижня Бог відпочивав, споглядаючи створене,
і благословив суботу, оголосивши її святим днем.

Шабат — час миру:

•  людини з собою (маєш використовувати свій внутрішній потенціал,
здібності);

•  з іншими людьми (шабат збирає всю родину; це день духовного
спілкування);

•  з природою (заборона втручання в природу, запалювання вогню тощо);

•  з Богом (це день, цілком присвячений служінню Богу, молитві, читанню
Тори, духовній роботі).

Шабат — день відпочинку. У Суботу єврей не повинен працювати, не повинен
думати про свої справи, не повинен будувати ніяких планів на наступний
тиждень. Цей день проводять у колі родини, з дітьми і з близькими
друзями.

Готуватись до зустрічі Суботи починають з раннього ранку в п’ятницю:
треба прибрати будинок, приготувати їжу на суботу, одягти святковий
одяг. Перед настанням Суботи господарка будинку запалює свічки.

До Суботньої трапези стіл накривають білою скатертиною, прикрашають
квітами. До столу подають солодке вино, традиційні дві хали, смачні
страви. Мешканці Східної Європи зазвичай готують для суботи фаршировану
рибу, запіканки, курячий бульйон, печені, різні солодощі.

 Кашрут — закони чистоти в харчуванні, правила визначення придатних для
вживання продуктів, їх сумісності та певних особливостей їх кулінарної
обробки.

Заборонено вживати в їжу (треф):

•  кров (кров — символ життя). Потрібно знекровити м’ясо перед вживанням
у їжу;

•  відірвану чи відрізану частину від живого;

•  молоко і м’ясо разом («не варити ягняти в молоці матері його»). Це —
поділ, пов’язаний з життям і смертю, а молоко — джерело життя. Юдаїзм
проголошує святість життя, святість життя (усупереч культу смерті в
давньому Єгипті);

•  поранену, мертву тварину („Не їжте ніякого падла…») ;

•  тварину, вбиту тупим знаряддям (повільно, болісно для неї);

•  гризунів, комах, плазунів, земноводних;

•  ікру, яйця некошерних риб і птахів

 Можна вживати в їжу (кошер):

•  тварини парнокопитні;

•  рибу з лускою і плавцями;

•  птахи (крім хижих і тих, що харчуються падлом);

•  бджолиний мед

ЕТНОКУЛЬТУРА

Одяг

Єврейський костюм формувався під впливом одягу сусідніх народів, а також
релігійних норм. Універсальні риси традиційного чоловічого костюма:
вовняні молитовні шалі з кистями (таліт, талес та ін.), довгі халати,
плащі, обов’язкове покриття голови на вулиці й у приміщенні. Традиційний
ашкенацький чоловічий костюм містив тунікоподібну сорочку, чорні штани,
чоботи, довгополий каптан (лапсердак), чорну ярмулку, облямовану хутром
(штрайм).

Житло

Традиційне житло однотипне з житлом сусідніх народів, але відрізнялося
деякими особливостями — спеціальними аплікаціями або розписом на східній
стіні (мізрах), непофарбованим чи неоштукатуреною ділянкою стіни в
пам’ять про руйнування Єрусалимського храму та ін. Для ашкеназьких
будинків були характерні великі вікна, відсутність сіней, палісадників.

Традиційні форми поселення: єврейські квартали, відділені стіною від
іншої частини міста; у Східній Європі — містечко (штетл), перехідне від
сільського до міського поселення, де євреї складали більшість.
Обов’язковими елементами поселення були синагоги, ритуальні лазні
(міква), шпиталь, єврейський цвинтар.

КУХНЯ

Цимес із груш

Цимес — стародавня єврейська національна страва. Готують її з моркви й
інших овочів, фруктів і ягід. Десерт на усі святкові обіди.

Склад: 1 кг свіжих груш, 3 стл олії, 1/2 стак води, 1/2 стак меду.

Вимити груші ретельно, почистити, розділити на 4 частині, вирізати
серцевину. Покласти груші в сотейник, залити водою, додати олію і мед і
варити на слабкому вогні до готовності.

Чоліт-фіш

Дивне сполучення овочів з річковою рибою створює новий чудовий смак.

Склад: 700 м ляща, 1 ст тертої моркви, 1 ст дрібно порізаної цибулі, 1/2
ст тертого буряка, 3 стл раст олії, сіль, перець.

На дно сотейника покладіть частину моркви і буряка, потім рибу шматками,
якщо вона велика чи цілком, якщо дрібна. Зверху накрийте рибу шаром
моркви і буряків, що залишилися, додайте перець, сіль, обсмажену цибулю.
Залийте водою так, щоб вона все ледве покривала, прикрийте кришкою і на
2-2,5 години поставте в духовку.

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР

Єврейські свята і пам’ятні дати можна розділити на три групи. Перша — це
біблійні свята: Рош Ха-шана — Новий рік, Йом-Кіпур — Судний день, Суккот
— свято врожаю, Сімхат-Тора — радість Тори, Шаббат — субота (день
відпочинку), Песах — свято звільнення, Шавуот — свято дарування Тори. До
другої групи можна віднести свята з історичною основою: Ханука — свято
світла, Ту бі-шват — Новий рік дерев, Пурим — веселе свято порятунку,
Тиша бе-Ав — день скорботи і жалоби.

А в третій групі — сучасні свята і дати, такі як День пам’яті Катастрофи
і Героїзму і День Незалежності.

Місяць ТИШРЕЙ (вересень — жовтень)

Рош ха-шан (Новий рік)

Рош ха-шана починає єврейський рік, що настає восени.

Давній переказ розповідає, що на небесах у величезній товстій книзі,
Книзі життя, записані імена всіх, хто живе на землі. У дні Рош ха-шана
Бог відзначає в Книзі життя, яка доля очікує в наступному році кожного з
людей: «…кому жити і кому померти, кого очікує спокій і кого блукання,
кого благополуччя і кого муки, кому призначена бідність і кому
багатство». Бог судить справи і вчинки людей, а потім (через десять днів
після Нового року) вирішує їхню долю.

У дні Нового року в синагозі читають особливі молитви. Найурочистіший
момент свята — коли звучить ріг шофар, що знаменує відкриття небесних
врат. Його трубні звуки будять людей від сплячки, від байдужності,
змушують задуматися про своє життя, закликають до боротьби зі злом.
Після богослужіння люди почувають себе очищеними, оновленими. Людина
аналізує свою поведінку, зважує добрі і погані справи і планує програму
на майбутній рік.

Увечері родина збирається на святкову трапезу. Свято починається з
запалювання свічок. Зазвичай жінка запалює дві свіки. На Новий рік
прийнято їсти голову риби. Євреї бажають один одному, «щоб ми були в
голові, а не в хвості» і вітають словами «бажаємо вам солодкого року»,
їдять яблука з медом і круглу халу (булку) — символ цілого року.

  Йом Кіпур

(Івр. «День очищення”), Судний день. Його святкують на 10 день місяця. У
цей день вирішується доля людини на небі. Традиційне побажання: «Щоб
Ваше ім’я було уписано в книгу життя і скріплено печаткою». Наприкінці
Йом Кіпур зачиняються небесні врата. День Йом Кіпур — піст (не можна
їсти і пити, митися, вдягати шкіряне взуття 25 годин підряд).
Закінчується Йом-Кіпур звуком Шофара.

  Сукот

Святкують на 15 день. Свято символізує мандрівки пустелею, протягом яких
Бог захищав народ Ізраїлю. На сукот прийнято жити в шатрі (сук).

  Сімхат-Тора

Радість Тори. Святкують на 22 день. Завершення річного циклу читання
Тори.

Протягом року євреї читають Тору. Щотижня читають новий уривок, доки не
буде пройдений весь сувій. Тора містить у собі 5 книг, які поділяють на
54 розділи, і щосуботи в синагогах читають розділ, закріплений за даним
тижнем, тижневий розділ. Читання Тори займає рівно рік. День, у який
читають останній розділ, і є святом Сімхат-Тора.

Після молитви починають церемонію хакафот. З ковчега виймають сувої
Тори, проносять колами по синагозі. Люди вибудовуються в довгий хід, як
на параді, співають веселі пісні, доторкаються до сувоїв Тори і цілують
їх. Потім їдять солодощі і веселяться.

Місяць КИСЛЕВ (листопад — грудень)

Ханука

Святкують на 25 день. Свято звільнення Єрусалимського Храму від Антіоха
IV Єпіфана у результаті повстання Маккавеїв. Ханука — це свято світла,
це символ перемоги над безоднею пітьми. У свято запалюють свічки в
особливому світильнику — ханукії — у пам’ять про диво в Храмі.

Традиція стверджує, що коли єврейські борці за незалежність Іудеї (164
рік до н.е.) звільнили й очистили Єрусалимський Храм від грецьких
завойовників, треба було запалити Менору, а чистої, неспоганеної
язичниками олії знайшли лише маленький глечик. Його могло вистачити лише
на один день. Щоб приготувати нову олію, необхідно було не менш, ніж
вісім днів. Але сталося диво: олія, налита в Менору, горіла усі вісім
днів.

На честь цієї події було вирішено запалювати по одній свічці протягом
усіх восьми днів свята, щоб на восьмий день горів весь вісьмисвічник,
«ханукія».

Традиційна ханукія за формою нагадує менору, тобто схожа на стовбур
дерева з гілками, що відходять в обидва боки, але в ханукії на відміну
від меноры, є додаткова «гілка» ? ще для двох свічників.

Дев’ята свічка ? шамаш ? необхідна для того, щоб бути запаленою
найпершою від якого-небудь джерела вогню, і тільки потім, з дотриманням
особливих правил: проголошення благословення над свічками і віддяки
Богові за зроблене диво,? запалюють одну за одною інші свічки, щодня ?
наступну. Світильники із запаленими в них свічками прийнято ставити на
підвіконня, щоб їх можна було бачити з вулиці.

Існують спеціальні ханукальні частування: картопляні оладки ? левівот
або блінцес, і пончики з варенням ? суфганієт. І ті й інші смажать на
олії, нагадуючи про диво з глечиком олії.

Ханука ? веселе свято: дітям у цей день прийнято дарувати подарунки і
небагато грошей, влаштовувати танці й ігри. Традиційна гра Хануки ?
вовчок (севивон).

Місяць ШВАТ (січень — лютий)

Ту – Бішват

Новий рік дерев. Святкують на 15 день. Існував звичай саджати дерева на
честь кожного немовляти. На честь дочки саджали кипарис, а на честь сина
? кедр. Росла людина і разом з нею росло дерево. Місяць шват приходиться
на середину зими, коли вся земля скована морозом і вкрита снігом. Але в
Ізраїлі в цей час тепло. І люди мають можливість посадити дерева. Свято
перетворилося в День пам’яті. Євреї не тільки саджають дерева. У цей
день прийнято їсти плоди, вирощені в Ізраїлі: мигдаль, фініки, гранати.

Місяць АДАР (лютий — березень)

Пурим

Святкують на 14 день. Історія Пурима така: у Персії в часи правління
царя Ахашвероша (V до н.е.) головний царський радник Аман, розгніваний
тим, що єврей Мордехай посмів не стати перед ним на коліна, як інші
піддані, вирішив знищити євреїв взагалі. Аман доніс царю, що євреї —
підозрілий народ, що живе за своїми власними законами, відмінними від
законів імперії. Слабохарактерний цар дозволив Аману робити з євреями
усе, що він захоче. Про це довідався Мордехай, вихованка якого Естер
була дружиною царя Ахашвероша. Мордехай пояснив Естер, що тільки вона
може врятувати свій народ. Естер ублагала царя помилувати євреїв, яких
оббрехав Аман. Цар наказав стратити Амана, а євреям дозволив вийти на
бій з їх ворогами.

Свято Пурим — це свято на честь дивовижного рятування євреїв від
знищення, що загрожувало їм. І це — найвеселіше єврейське свято. У цей
день і діти, і дорослі сміються, дуріють, шумлять. Ввечері в синагогах
читають книгу Біблії — Мегилах Естер (Сувій Естер). Це дуже веселе
читання. Вирушаючи до синагоги, усі беруть деркачі. При згадуванні імені
лиходія Амана всі голосно шумлять, тупотять ногами, тріскочуть
деркачами, щоб ненависне ім’я потонуло в шумі і гуркоті.

За традицією в Пурим влаштовують веселий карнавал, грають в обличчях
історію Пурима. Такі вистави називаються «Пуримшпиль». У ньому діяння
минулих днів переплітаються із сучасними сюжетами, артисти дозволяють
собі веселі витівки і натяки.

У дні Пурима прийнято посилати в подарунок солодощі, фрукти і вино. До
цього свята в кожному будинку обов’язково печуть особливі трикутні
пиріжки — Вуха Амана (хоменташен).

Місяць НІСАН ( березень — квітень)

Песах

Святкують на 11 день. Свято Виходу з Єгипту, звільнення від рабства.
Вихід став найбільшою подією єврейської історії. 400 років, будучи
рабами, євреї безмовно виконували будь-яку важку, виснажливу роботу, але
коли фараон наказав убивати всіх єврейських новонароджених хлопчиків,
вони звернулись до Бога. Бог послав пророка Мойсея, щоб той вивів євреїв
з Єгипту, країни рабства, на волю. Фараон погодився відпустити
єврейський народ тільки після того, як Бог вразив Єгипет десятьма лихами
(карами).

Свято Песах — пам’ять про Вихід євреїв з Єгипту, з рабства до волі.
Великодня трапеза називається Седер. Ритуал Седера ретельно розроблений.
На песах їдять не звичайний заквашений хліб, а тонкі прісні коржі —
мацу. Це пам’ять про той хліб, що євреї, які поспіхом покинули Єгипет,
пекли на каменях з тіста, що не встигло піднятися. При цьому навіть
зберігати в будинку хліб з тіста, що піднялося, заборонено.

Церемонія святкової вечері — посередині урочисто прибраного столу стоїть
тарілка або особлива триповерхова срібна таця, на якій лежать три шматки
маци, накриті серветкою. Поруч міститься спеціальне великоднє блюдо, на
якому лежать шматок печеного м’яса (зроа), зварені вкруту яйця (бейцим),
гіркі трави (марор), суміш меленого тертого яблука, фініків і мелених
горіхів з корицею і вином (харосет), тертий хрін (хазерет) і зелень або
овочі (карпас). Крім того, на стіл ставлять блюдце із солоною водою.
Солона вода нагадує ті сльози, що проливали наші предки в єгипетському
рабстві. Вина на столі має бути стільки, щоб кожен із присутніх зміг
випити чотири обов’язкових келихи. Особливий красивий келих, зазвичай
срібний, ставлять для пророка Іллі (Еліяху а-наві). Двері в кімнаті, де
відбувається седер, відкривають, щоб показати, що в цю ніч євреї не
бояться ворогів, тому що їх охороняє сам Бог. Поруч з кожним прибором
кладуть книгу Агади. Читання Агади (івр — сказання) є найважливішою
частиною седера. Крім історії Виходу, Агада містить молитви, тлумачення,
псалми і пісні.

Місяць СІВАН ( травень — червень)

Шавуот

День дарування Тори. Святкують на 6 день. Свято на честь найголовнішої
події в історії єврейського народу — отримання Мойсеєм Тори на горі
Синай. На Шавуот прийнято проводити ніч за вивченням Тори, а вранці йти
в синагогу. Прийнято їсти страви з молочних продуктів і прикрашати
синагогу зеленими гілками дерев, прикрашати вікна будинків вирізками з
паперу. Шавуот ? також свято врожаю.

Шавуот — найкоротший з трьох головних єврейських свят, його святкують
усього один день. Тому в ніч свята — щоб продовжити його — багато хто
взагалі не лягає спати. Стародавній переказ каже, що в ніч Шавуот небеса
розкриваються і всі молитви досягають Бога. Вранці у синагогах читають
Акдамот, прекрасний віршований твір, написаний армейською, у якому
хвалять Творця і єврейський народ. Потім читають главу з Тори, що
розповідає про дарування Скрижалей Заповіту, Десять заповідей, Псалми і
вдячні молитви. У цей день у синагогах читають також Мегилат Рут — Книгу
Рут. Оскільки Рут була прабабкою царя Давида, у свято Шавуот прийнято
відвідувати могили царів з дому Давида.

ЕТНОПЕДАГОГІКА

Брит-мила — обряд обрізання — проводять на 8 день після народження
дитини; він символізує союз Бога й Авраама (Авраам — праотець Ізраїлю,
зробив обряд обрізання в ознаменування обіцянки Бога землі Ханаанської
для народу єврейського).

Бат-мицва —повноліття дівчинки (у 12 років дівчина стає відповідальною
перед Богом за дотримання заповідей)

Бар-мицва — (івр. «вік заповіту») повноліття хлопчика (13 років). Велике
і веселе свято. Хлопчик стає відповідальним за виконання заповітів.
Починає покладати Тфилин, робити сходження (алію) до Тори під час її
читання. З цього моменту він може одружуватися (свататися).

НАРОДНЕ ВЕСІЛЛЯ

Кидушин — весілля — церемонія підписання шлюбного контракту — «кетуба»
(кожен із членів нової родини зобов’язується виконувати певні
обов’язки).

ПОХОВАЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ

Перші 7 днів після смерті — жалоба (близьких родичів, за традицією, не
можна залишати самих, вони не повинні якийсь час працювати (не можна
готувати їжу), не можна використовувати меблі (сидіти на високих
стільцях). Протягом року читають поминальну молитву.

  Символи традиційної культури

Лев, козоріг, зірка, олень, риба

  Єврейські народні казки

Євреї не лише завжди розповідали казки, але ще й дуже давно почали їх
збирати і записувати. Найдавніші з цих записів прочитав увесь світ і
переказує їх дотепер. Інші, наприклад, численні мідраші, відомі менше.

Багато чарівних єврейських казок позбавлені національного колориту. У
них, як і заведено, діють королі і принци, принцеси, чарівники і навіть
зла відьма Бобі Га — явна родичка відомої Баби Яги. Однак є також цілий
ряд персонажів, властивих тільки єврейському фольклору. Наприклад, у
ролі магічних помічників найчастіше виступають не добрі феї або вдячні
тварини, а патріархи, Ілля-пророк, таємні праведники, мудреці і
хасидські цадики. Єврейській казці бувають притаманні дидактика і
моралізування, які взагалі не властиві чарівній казці. Так, герой робить
подвиг, домагаючись не руки принцеси чи півцарства, а рятуючи від лиха
єврейську громаду. Іноді наприкінці казки цар нагороджує героя посадою
першого міністра і робить його «другим після царя», але і царську
милість герой теж намагається використовувати на благо євреям.

ТРАГЕДІЇ

Під час другої світової війни загинуло більш ніж 50 мільйонів чоловік.
За національну приналежність вбивали лише євреїв (а також циган).
Винищування євреїв випливало з ідеології расового антисемітизму. У роки
Катастрофи загинуло близько шести мільйонів євреїв, з них більш ніж
однин мільйон дітей.

Знищення євреїв було закодовано німецькою бюрократією як «остаточне
рішення єврейського питання». Європейське єврейство гинуло в гетто,
концентраційних таборах, під час «маршів смерті» і в результаті масових
розстрілів.

Символом злочинів нацизму для євреїв Східної Європи став Бабин Яр у
Києві, де було знищено понад 100 тисяч чоловік різних національностей, з
яких більше половини були представниками єврейської нації… Саме тому
серед «праведників світу», які в час лиха подали руку допомоги євреям,
так багато українців. На Алеї праведників світу в Єрусалимі чимало дерев
висаджено на честь українців, які ризикуючи життям своїм і своїх рідних,
рятували від нацистського геноциду євреїв ? сусідів, друзів і зовсім
незнайомих біженців, їхніх дітей.

День пам’яті Катастрофи і Героїзму

Цей день, який відмічають наприкінці квітня або на початку травня ? день
національної жалоби по євреях, що загинули у роки Катастрофи
європейського єврейства.

  Опір

Відомі повстання єврейських ув’язнених у таборах Треблінка і Собибор
(1943 рік), Беркінау й Освенцим (1944 рік). Найбільшим з них було
повстання у Варшавському гетто. Не отримуючи ніякої допомоги ззовні,
захисники гетто майже місяць (з 19 квітня до 16 травня 1943 року)
протистояли озброєним фашистам. Вони чинили опір довше, ніж деякі
європейські країни.

Дата дня пам’яті збігається з днем початку повстання у Варшавському
гетто.

Солідарність у радянських концтаборах

«Я ніби на іншу планету потрапив. Цікаві люди відбували тут свій термін.
Пам’ятаю євреїв-самольотчиків. Їх так називали тому, що вони намагалися
на літаку з родинами вилетіти за кордон. У День Незалежності Ізраїлю ці
євреї варили відро чаю, розкладали запасені заздалегідь
цукерки-подушечки і запрошували представників інших громад –
української, литовської, естонської – у каптьорку. І поки нас не встигав
накрити наряд, ми могли п’ять хвилин постояти, передаючи з рук у руки
гарячий кухоль… Василь Пірус, засуджений за участь у бандерівському
рухові, що закінчував свій 25-річний термін у зоні – високий, гарний,
мудрий чоловік, казав, що вітає ізраїльський народ. І додавав слова, що
на той момент видавалися безкінечно безнадійними – про те, що Україна,
дасть Бог, колись святкуватиме день Незалежності».

Семен Глузман, радянський політв’язень.

ДЕРЖАВА ІЗРАЇЛЬ

Медінат Ісраель

  Державна символіка

Герб – Менора ( семисвічник), оздоблений гілками оливкового дерева,
внизу напис на івриті „ІЗРАЇЛЬ”. Семисвічник – стародавній символ, що
нагадує про світильник Єрусалимського храму.

Державний прапор ? білий прямокутник, уздовж якого – дві блакитні смуги,
між ними – Щит Давида. Основа прапору – молитовне вбрання – таліт.

Державний гімн ? вірш «Надія» («Атиква»). Написаний у 1876 році
Нафталі-Герцем Імбером. Автор музики невідомий.

  Населення

Близько 6 мільйонів: євреї, араби, вірмени, друзи. З них близько 1
мільйона осіб – з країн колишнього СРСР. Найбільші міста : Єрусалим,
Тель-Авів, Хайфа, Беер-Шева, Холон, Бат-Ям, Рамат-Ган.

Державна мова ? іврит, арабська (офіційні мови).

Столиця

Тель-Авів. У Єрусалимі ? резиденція президента і осідок Кнесету ?
парламенту ? перед яким стоїть велика, п’ятиметрова менора, що її
подарував 1956 року британський уряд. Адміністративний корпус оточений
Трояндовим садом, у якому налічують понад 400 сортів цих квітів,
зібраних з усього світу. Більшість держав визнає столицею Тель-Авів і
саме там розміщує свої посольства.

Державний устрій ? республіка. Голова держави — Президент.

ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ

Держава утворена на основі рішення Генеральної Ассамблеї ООН від 29
листопада 1947 року.

У 1025 р. до н.е. 12 колін Ізраїля були об’єднані в Об’єднане
Ізраїльське царство царем Саулом.

Наступним царем (у 1004 — 965 рр. до н.е.) Об’єднаного царства став
Давид, колишній пастух, який прославився перемогою над богатирем
Голіафом. Давид зміцнив і розширив Царство. Він переніс столицю Ізраїлю
в завойований ним Єрусалим. Давидові також приписують авторство Книги
Псалмів.

Третім царем став син Давида Соломон (у 965 — 928 рр. до н.е.). Він
спорудив Храм у Єрусалимі, налагодив торгівлю з багатьма державами і
зробив могутнім Об’єднане Ізраїльське царство. Прославився своєю
мудрістю і багатством, а також любов’ю до жінок. Цьому царю приписують
авторство Пісні Пісень і Еклезіаста. Після смерті Соломона єдина держава
розкололася на дві — Ізраїльську (Північну) і Іудейську (Південну).
Ізраїльське царство проіснувало до 720 м до н.е. і було зруйноване
Ассирією. Після цього 10 колін Ізраїлевих зникли, змішавшись з іншими
народами.

Іудейське царство проіснувало до 586 р. до н.е. і було завойоване
Вавилонією. Був зруйнований перший Храм. Євреїв погнали до Месопотамії.
Але в 538 р. до н.е. перський цар Кир дозволив євреям повернутися в Ерец
Ісраель (Землю Ізраїлю). Другий Храм був відбудований до 515 р. до н.е.

У 332 р. Палестину завойовує Олександр Македонський. Палестина потрапляє
під владу елліністичних монархій.

У 167 р. до н.е. цар Антіох ІV Єпіфан починає релігійні переслідування
євреїв-іудеїв. У відповідь спалахнуло повстання під керівництвом Єгуди
Хасмонея, відомого під ім’ям Маккавей (Маккаби) і його чотирьох братів.
Це повстання назване повстанням Маккавеїв, призвело до звільнення Ерец
Ісраель з-під влади чужоземців і утворенню незалежної держави Хасмонеїв.

Однак у 63 р. до н.е. Хасмонейське царство пало під натиском Рима. У 66
р. н.е. спалахнуло повстання, назване Іудейською війною. У 70 р.
повстання було подавлено, Римській армії вдалося взяти Єрусалим і
зруйнувати Другий Храм.

У 132 р. піднялося велике повстання під керівництвом Бар-Кохби, якого
один з найбільших законовчителів іудаїзму рабби (тобто «вчитель») Акива
проголосив Месією. Повстання було жорстоко подавлене 135 р. Після
поразки повстання Бар-Кохби центр єврейського життя переміщено за межі
Ерец Ісраель майже на 2000 років. За цей час Земля Ізраїлю пережила
панування Римських імператорів, Візантії, Арабських халіфів, Османської
Імперії.

Наприкінці XІ ст. почалося повернення євреїв на святу землю.

У 1882 р. було засновано перше єврейське поселення на Землі Ізраїлю
після 2000 років вигнання — Петах — Тиква.

У 1917 р. Палестина перейшла під мандат Великобританії.

29 листопада 1947 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення розділити
територію Палестини на єврейську й арабську державу.

15 травня 1948 р. була проголошена незалежність нової держави. Першим
прем’єр-міністром Ізраїлю став Давид Бен-Гуріон (у цей день святкують
День Незалежності Ізраїлю). Наступного дня армії п’яти арабських держав
вторглись на територію Ізраїлю. Незважаючи на кількісну перевагу
арабських військ і відсутність в Ізраїля регулярної армії, Ізраїлю
удалося відстояти свою незалежність і взяти під свій контроль частину
територій сусідніх держав.

У 1949р . було укладене перемир’я між Ізраїлем і арабськими державами,
які, незважаючи на це , продовжували агресивну політику стосовно Ізраїлю
і підтримували терористичні вилазки зі своїх територій.

У 1956 р. Єгипет націоналізує Суецький канал, ще раніше закриває його
для ізраїльських кораблів. Ізраїль за підтримкою Великобританії і
Франції починає військову кампанію (Синайська кампанія). У тому ж році
Ізраїль відводить свої війська із Синайського півострова. Прохід по
Суецу для ізраїльських кораблів відкрито, а диверсії єгипетської
терористичної організації «федаюн» припиняються.

У 1967 на територіях Йорданії, Сирії, Єгипту концентруються величезні
армії, у тому числі підрозділи з Іраку. Президент Єгипту вимагає відводу
миротворчих сил ООН із Синайського півострова і закриває Тиранську
протоку для Ізраїлю, фактично почавши агресивні дії. Ізраїль уживає
відповідних заходів — 5 червня починається Шестиденна війна. Незважаючи
на значну перевагу арабських країн у живій силі і техніці, Ізраїль
протягом 6 днів перемагає армії ворога.

У 1973 році Ізраїль веде війну з Єгиптом — війна Судного дня — яка
призвела до встановлення контролю Ізраїлю над Синайським півостровом.

У 1979 році в Кемп-Девіді (США) був укладений мирний договір між
Ізраїлем і Єгиптом, за який прем’єр-міністр Ізраїлю М. Бегин одержав
Нобелівську премію миру.

У 1987 починається повстання палестинців на контрольованих Ізраїлем
територіях, що супроводжуються терактами проти мирного населення.

У 1995 в Осло підписують угоди між Ізраїлем і Палестиною. Прем’єр-
міністр Ізраїлю Іцхак Рабин стає Нобелівським лауреатом миру.

У 1995 р. Іцхак Рабин був убитий єврейським терористом.

З 2000 р. почались нові хвилі терору.

  День незалежності. 15 травня.

ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ

ПОСОЛЬСТВО ДЕРЖАВИ IЗРАЇЛЬ

01133, Ки›в, бульв. Лесi Українки, 34

(044) 294 6639, 295 6216

ІСТОРІЯ РОЗСЕЛЕННЯ

Єврейська спільнота України належить до найстарших і найбільш багатих у
культурному сенсі єврейських громад світу. Впродовж тисячолітньої
історії саме звідси виходили істотні імпульси для розвитку єврейської
релігії і культури. Скажімо, історія хасидизму чи сіонізму немислима без
вкладу українських євреїв.

Уже Агрипа I, цар з династії Іродіадів, що відновив державність Юдеї, на
початку 40-х років н. е. у своєму листі до Гая Калігули згадує про
єврейські колонії на терені Таврії, сучасної України. Ще у 860 році на
цій же землі автор слов’янської абетки візантійський монах Кирило читав
документи, написані єврейськими буквами на мові, граматична основа якої
була мова русичів. На початку Х століття в Україні-Русі були розселені
кілька слов ‘ яномовних єврейських груп, в основному в Києві, що жили
етнорелігійними громадами – кенаанимами.

Масове переселення ашкеназі (європейських євреїв) в Україну відбулося
через Польщу з Західної Європи, коли Польща захопила Західну та
Правобережну Україну. Процес переселення тривав майже 4 століття, з XV
по XVIII і мав кілька етапів. У 1804 році царський уряд розширив права
єврейства, скасувавши, зокрема, закон Польського сейму 1778 року, який
забороняв євреям займатися торгівлею та ремісництвом. Відтоді вони
дістали таку можливість і були зараховані до станів купців, міщан а
згодом і землевласників.

Наслідком такого законодавства стало утворення великих єврейських громад
у містах, а потім – землеробських колоній, які будувалися на основі
традиційної громади – кигили та усталених принципів громадського
самоуправління – кагалу. У великих містах існували відокремлені
єврейські квартали – гетто. У ХІХ столітті в Україні сформувалося
територія компактних єврейських поселень Російської імперії.

У перші роки радянської влади в Україні діяли сотні єврейських шкіл,
синагог, єшив, ремісничих училищ, видавалися єврейські газети, книги,
журнали. Тільки в Одесі були два єврейські інститути. Діяли єврейські
колгоспи, кабінети єврейської культури. У 1920-х роках в Україні мешкало
близько 2 млн євреїв, напередодні Другої світової війни – до 3 млн.
Значна частина українських євреїв загинула в часи нацистської окупації
(Голокост). Повоєння відзначалося радянською політикою державного
антисемітизму.

УКРАЇНО-ЄВРЕЙСЬКЕ СПІВЖИТТЯ

Історичні долі українців та євреїв склалися так, що ці два народи жили,
протягом щонайменше тисячі років, поряд на одній землі. Внаслідок цього
історія та культура українського єврейства стала інтегральною частиною
історії та культури України.

Царська, а потім радянська влада при всякій нагоді намагалася створити,
а відтак загострити конфлікт між двома народами. Утім коли російська
цариця Катерина І на початку ХVIII століття заборонила євреям проживати
в Україні, то гетьман Данило Апостол від «імені війська запорізького
обох берегів Дніпра» вступився за них. Відомий колективний лист групи
інтелігентів – протест проти антисемітських виступів журналу
“Иллюстрация” та додаток – лист-протест проти антисемітизму, підписаний
М.Костомаровим (автор листа), П.Кулішем, М.Номисом, Марком Вовчком,
Т.Шевченком (“Русский вестник”, ХІ.1858).

1917 року лідерам Центральної Ради вдавалося переборювати антисемітські
настрої представників революційно настроєних малоосвічених мас і
проводити лінію на співробітництво з усіма народами, що живуть у
спільному домі – Україні. Центральна Рада проголосила – вперше в
історії! – єврейську національно-культурну автономію, а до складу уряду
України входили міністри-євреї – С.Гольдельман, А.Марголіс, Пінхус
Красний, Черіковер. Ці факти, як і публічні виступи С.Петлюри
дореволюційної доби та періоду його головування в Директорії, спрямовані
проти антисемітизму, в тому числі виступи в армії УНР, добре відомі.
Більшість єврейських політичних партій підтримали українську державність
у 1918 році.

В Україні склався особливий діалект мови ідиш. Є всесвітньо відома
культура євреїв України. У світі є тільки дві країни, де президентами та
прем’єр-міністрами були уродженці української землі: Україна та Ізраїль.
Гімни двох країн в світі написали уродженці української землі: України
та Ізраїлю. Обидва — ще до створення держав.

 Микола Рябчук : “Мета українців – творення власної незалежної держави.
Мета євреїв – виживання впродовж тисячоліть у нелегких умовах діаспори.
У принципі між цими цілями нема кардинальної суперечності. Усе залежить
від того, наскільки українці зуміють переконати євреїв у демократизмі
своєї майбутньої держави, її щонайвищій відкритості до всіх меншостей,
зокрема і єврейської, а з іншого боку – наскільки євреї захочуть виявити
свою люяльність до “безперспективної” впродовж багатьох десятиліть
України, її “малопрестижної” мови й культури, переконавши тим самим
українців, що вони, євреї, аж ніяк не є “п’ятою колоною” Кремля, ще
одним, додатковим знаряддям русифікаторської політики Москви на
Україні”.

ПАМ’ЯТКИ

Святе для хасидів місце – поховання засновника хасидизму цадика Баал Шем
Тов на старовинному єврейському кладовищі містечка Меджибіж. Цадик Баал
Шем Тов, що жив у XVIII ст.., є автором книги “Танія”, з якої бере
початок хасидизм. До місця поховання цадика щорічно в час свята Шавуот
(свята дарування Творцем Тори єврейському народу на горі Синай)
з’їжджаються хасиди з усього світу, щоб помолитися.

Синагоги у Києві, Жовкві, Харкові, Кіровограді та багатьох інших містах.
Старовинні єврейські кладовища Поділля, Галичини, Криму.

  УКРАЇНСЬКЕ ЄВРЕЙСТВО

Термін «українські євреї» зустрічається в історичній літературі
порівняно рідко. Його понятійний обсяг перекривають (здебільшого,
частково) терміни «польські євреї», «російські євреї», «австрійські
євреї», «литовські (тобто з литовського королівства) євреї». Інші
терміни вирізняють його субетноси – «галицькі євреї», «євреї Покуття»,
«євреї Поділля», «євреї Волині», «евреи Юга России», «евреи западных
районов России». Причина останнього – пов’язаність з різними історичними
долями окремих українських земель долі єврейського населення цих земель,
зокрема.

Євреї живуть в Україні значно більше, ніж 1500 років, зокрема на землях
Причорномор’я, можливо з VIII ст. до н. е., і при тому «…живуть у
найближчому зв’язку з українським народом. Це, навіть, не сусіди, як
здебільшого інші народи, а одна із складових частин людності на самій же
такій українській землі» [С.Єфремов. Єврейська справа в Україні. – К.,
«Вік», 1909].

Поряд жили українці – народ, у якого відібрали державу і землю, але він
при цьому лишився на цій землі, був основою, ґрунтом її суспільства, і
євреї – народ, у якого відібрали і державу і землю, перетворений у
довічного вигнанця, який міг розраховувати на існування на цій землі,
лише коли б був корисний її народові – хоч і пригнобленому, але водночас
і її політичному і економічному господареві, а проте допомагав
пригнічувати пригнобленого.

Переселення євреїв на землі, що перебували у приватному володінні,
особливо активно відбувалося у 16 – на початку 17 ст. на українських
землях, де магнатам надавалися великі латифундії. Потребуючи для
освоєння нових земель адміністраторів, магнати охоче призначали євреїв
управляючими чи здавали їм маєтки в оренду. Євреї-комерсанти вели тут
майже всю внутрішню торгівлю, здійснювали оптові закупівлі
сільськогосподарської продукції та її експорт. У руках євреїв
зосереджувалися різноманітні промисли: виноторгівля, виробництво селітри
і поташу, рибальство, полювання. Вони орендували корчми, молочні
господарства, млини. Чисельність єврейського населення України значно
зросла: якщо наприкінці 16 ст. в Україні було 80 єврейських громад, то в
1648 р. – 115.

Українське єврейство мало ряд рис, які вирізняли його серед єврейства
середньовіччя та країн Східної Європи XIX ст. Сюди належить велика
щільність розселення, коли в містечках євреї дуже часто становили
половину, а то й переважну частину населення; більш тісні контакти з
народом-господарем землі, вміння контактувати, в тому числі з
духівництвом і вченими. Українці, з свого боку, сприймали євреїв як
природних представників певних занять, і козацтво не раз вимагало від
царського уряду дозволити перебування євреїв в Україні заради збереження
торгівлі.

Українське єврейство, яке становило часом до третини усіх євреїв світу,
дуже часто, особливо впродовж XVIII та XIX століть, успішно конкурувало
з польським, литовським і білоруським єврейством. Зокрема це стосується
ф ормування в Україні «протосіонізму», створення нової єврейської
літератури, участі у формуванні Держави Ізраїль.

Водночас євреї (зокрема ті, що приймали християнство, але зберігали на
основі соціального успадкування риси єврейської цивілізації) зробили
чималий внесок у культуру і промисловість України. Деякі з них були
діячами українського революційно-визвольного руху (наприкінці XIX ст.
Мойсей Гехтер, Сергій Марлах (Рабомен), на початку ХХ ст. – євреї-члени
Центральної Ради УНР, бійці «жидівського куреня» ЗУНР), Володимир
Жаботинський дав неперевершений і понині актуальний аналіз
єврейсько-українських взаємин, стану української національної
свідомості.

Культура українського єврейства мала авторитет в Європі ще в
середньовіччі. Зокрема, в XII ст. єврейські вчені з Англії
консультувалися з мудрецями із Чернігова, а в XV ст. серед євреїв навіть
був поширений вислів: «З Києва йде світло Тори (Закону)».

Наприкінці XVII на початку ХХ ст. в Україні виник хасидизм, вчення якого
перенесло вагу святості на щирі молитовні контакти з Богом на зміну
постійному глибокому вивченню подробиць вчення Тори – з розуму до серця
і наголошувало на тому, що обов’язок єврея завжди відчувати себе
щасливим, «щоб не сталося – все на краще». Довший час хасидизм не
сприймали на інших територіях, але згодом він охопив значну частину
єврейства.

З появою хасидизму і центр єврейської «святої праці» книгодрукування –
опинився в Україні. Спочатку Жовква, а згодом Львів стали
постачальниками релігійних видань для всієї східної і південної Європи
аж до 1939 р. На Поділлі та Волині наприкінці XVIII – в першій половині
XIX ст. почергово діяло 33 єврейські друкарні, було створено і видано
десятки хасидських книг, у яких, до речі, містяться посилання і на
народну мудрість «мужиків» (українців). Згодом тут робила певні кроки і
єврейська історична наука, спочатку на сторінках «Киевской старины», а
тоді у працях Єврейської історико-археографічної комісії – вже в УРСР у
двадцяті роки XX ст. Тут, зокрема в Одесі, в середині XIX і на початку
XX ст. сформувалися перші в Росії єврейські періодичні видання і
видавництва («Разсвет». «Сіон»). Тут формувалися і різні варіанти
єврейської світської освіти.

СЬОГОДЕННЯ

Євреї складають менше 1% населення України — близько 480 тисяч чоловік,
— але їхня культурна вага дуже значна. За останні кілька років
єврейський рух в Україні став впливовою суспільною силою. У майже 100
містах України створено близько 300 єврейських організацій та громад,
діє понад 70 синагог. З’явилися культурні та просвітницькі центри,
клуби, недільні та загальноосвітні школи, дитячі табори тощо

МОЖЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ

Сьогодні в Україні діють єврейські дитячі садки, школи, вузи. Соломонів
університет, відкритий університет „Ізраїль”.

ЮДАЇЗМ В УКРАЇНІ

На території сучасної України юдаїзм з’явився у ІХ ст., коли його
прийняли тюрки-хазари. Тоді ж сюди прибули і караїми, релігія яких є
різновидом юдаїзму. Пізніше, у середньовіччі, євреї потрапляли в Україну
(що перебувала у складі Речі Посполитої) через Західну Європу, зокрема
Німеччину, де на основі івриту та німецької склалася їх друга мова –
ідиш . Згодом, зайнявши більшість України та Білорусі, Російська імперія
дозволила їм проживати лише на цих землях, у т. зв. „смузі осілості”. У
Галичині євреї вперше згадуються 1030 року. 3 2-ї пол. XIV ст. вони
перебували під опікою польських королів i магнатства. Дуже значним було
єврейське населення Галичини та Буковини у складі Австро-Угорської
імперії, складаючи бл. 5% світового єврейства.

Значно поширений в Україні хасидизм – релігійний рух, що виник на її
землях. Заснував його рабин Ісраель бен Елізер (бл. 1700-1760) з
Галичини, знаний як Баал-Шем-Тов („власник доброго імені”), скорочено –
Бешт. Іншим засновником хасидизму був рабин Нахман з Брацлава
(1772-1810), внук Бешта. Хасидизм навчає, яким чином кожен єврей може
служити Всевишньому. Одна з базових тез: прості звичайні євреї, через
непорочність у Служінні, вивчення Внутрішньої Тори та зв’язок з
праведниками можуть досягти правдивої близькості з Творцем. Саме слово
хасид означає „благочестивий”. У наші дні в м. Умані на Черкащині
споруджується грандіозний меморіал Рабі Нахма HYPERLINK
«http://www.uman.narod.ru/ukrains/BraslavSinagUkr.htm» на зі синагогою
на 5 тисяч осіб, яка має стати найбільшою у світі.

Хасидський рух має чимало відгалужень, засновники багатьох з них також
проживали чи походять з України, наприклад, засновником Сквирського
напряму був рабин Нахум з Чорнобиля, Вижницького – рабин з Косова. Одним
з відгалужень хасидизму є Хабад-Любавич – філософія, рух та організація
водночас. HYPERLINK «http://www.chabad.org/generic.asp?aid=36226»
ХаБаД – це абревіатура назв трьох перших сфірот (структур): Хохма
(мудрість), Біна (розуміння), Даат (знання), що дала назву заснованому
раббі Шнеуром-Залманом з Ляд (1745-1812) напрямку в хасидизмі, де
уявлення про ці сфірот посідають особливе місце. Друга частина назви
походить від поліського містечка, де протягом століття перебував центр
цього руху.

ЮДАЇКА В УКРАЇНІ

У міжвоєнний період (1918-1939) почали закладатися підвалини української
юдаїки. Першим науково-дослідним закладом на українських землях, який
спеціалізувався на проблемах єврейської історії та культури, стала
Єврейська історично-археографічна комісія, створена влітку 1919 р. при
Всеукраїнській Академії наук. За час існування Комісії її співробітники
зібрали, опрацювали та спромоглися видати значну кількість архівних
матеріалів, переважна більшість яких була зосереджена в Київському
Центральному Архіві ім. Антоновича. Дослідження Іллі Ґаланта та його
колег торкалися історії євреїв на Київщині, Волині та Поділлі. Головним
здобутком наукової діяльності Комісії є два томи збірника праць Комісії,
виданих 1928-1929рр. у Києві.

У системі Академії наук УРСР до початку війни діяла ще Кафедра
Єврейської культури, керівником якої був Йосип Ліберберг. Наприкінці
1929 р. Кафедра була перетворена на Інститут єврейської пролетарської
культури [ІЄПКу], що проіснував до 1936 року. Цьому Тут, зокрема,
функціонувало шість відділів (історичний, філологічний, етнографічний,
літературний, соціально-економічний та педагогічний) і декілька
допоміжних установ, як-от: Центральний Архів Єврейської Преси, що
одержував близько 400 видань з юдаїки з усього світу (передусім з
європейських країн, США, Латинської Америки); Єврейська Наукова
Бібліотека з фондом понад 60 тис. томів; Музей Єврейської Сучасності. На
стан 1934 р. в Інституті працювало понад 100 співробітників, а
директором був Нахум Штіф, видатний єврейський філолог, засновник і
перший директор ІВО [«їдише віссеншафтліхе організаціє»] — міжнародного
центру вивчення їдишистської культури, який до Другої світової війни
(1925-1939) знаходився у Вільно, а після війни продовжив роботу в
Нью-Йорку, де існує донині.

З розгортанням сталінського терору ІЄПКу на початку 1936 p. був закритий
(частину співробітників заарештували за звинуваченням у троцькізмі).
Проте наприкінці того таки 1936 p. Інститут був у скороченому вигляді
відновлений під назвою Кабінету єврейської мови, літератури та фольклору
при АН УРСР; керівником став відомий єврейський філолог,
член-кореспондент АН УРСР Елі Співак. Проблематика Кабінету була звужена
до вивчення проблем єврейської граматики, літературної мови,
лексикології та перекладів.

Крім згаданих академічних інституцій, у міжвоєнний період у Радянській
Україні юдаїкою займалися Музей ім. Менделе Мойхер-Сфорима в Одесі,
Єврейська академічна бібліотека в Одесі, єврейський відділ Київського
обласного історичного архіву, Центральна єврейська бібліотека ім. М.
Вінчевського у Києві, відділ єврейської літератури у Всенародній
бібліотеці України при ВУАН (проіснував з 1929 по 1940 р„ нараховуючи
понад 250 тис. назв).

На західноукраїнських землях упродовж 1918-1939 pp. єврейські студії
зосереджувалися переважно у Львові, який був центром єврейської освіти,
літератури, культури на івриті, їдиш, польській мові (одних єврейських
періодичних видань тут виходило упродовж 1930-х років 45). З-поміж
львівських інституцій, які займалися вивченням їдишкайт, слід відзначити
Єврейський народний університет ім. А. Ейнштейна, товариства «Тарбут» і
«Культур-ліга», Єврейський педагогічний інститут, Львівську єврейську
бібліотеку, Музей єврейської історії і етнографії Максиміліана
Гольдштейна, заснований 1934 року. Львів’янином був і один з
найвідоміших фахівців з історії ашкеназійського (східноєвропейського)
єврейства періоду Середньовіччя та Раннього Модерну Меїр Балабан
(загинув 1942 р. у Варшавському гетто).

Під час війни всі дослідження юдаїки були перервані, за винятком
евакуйованого до Уфи Кабінету єврейської культури на чолі з Елі
Співаком. З Києва вдалося евакуювати майже весь науковий архів Кабінету,
тоді як аналогічні фонди єврейських наукових установ Мінська і Вільна
були знищені нацистами. Після закінчення війни повернутий до Києва
Кабінет залишався фактично єдиною єврейською науковою установою не лише
в Україні, але й в СРСР. Тоталітарний режим не був зацікавлений у
розвитку єврейської культури. Нацисти майже повністю винищили культурні
цінності єврейської громади Польщі, розграбували унікальні матеріали ІВО
— Єврейського наукового інституту у Вільні; в Бабиному Яру загинув Ілля
Ґалант, з Ризького гетто не повернувся Шимон Дубнов. Меїр Балабан та
Ігнацій Шиппер були замордовані у гетто Варшави. За наказом Президії АН
УРСР від 26.1.1949 Кабінет єврейської мови, літератури та фольклору був
ліквідований. Фонди й бібліотека Кабінету були знищені (збереглася
тільки частина бібліотеки), майже всі співробітники репресовані, а
директор Кабінету Елі Співак загинув під час допитів у 1950 р.

Протягом понад 40 років (1949-1991) Україна (як, втім, і решта республік
Радянської імперії) була вилучена з інформаційно-наукового простору в
царині юдаїки.

Після здобуття Україною незалежності вперше за півстоліття з’явилася
реальна можливість відродити традиції єврейських студій в Україні. Можна
констатувати, що на цьому шляху за сім років (1991-1998)євже певні
досягнення, а головне — юдаїка стала окремою галуззю української науки:
формуються концепція і напрями досліджень, виникли наукові центри по
вивченню єврейської проблематики, утверджується вітчизняна школа
фахівців. Зусиллями українських та ізраїльських вчених в науковий обіг
введене саме поняття «українські євреї». Однією з визначальних тем
єврейських студій у сучасній Україні стали українсько-єврейські
взаємини.

Сьогодні в Україні сформувалося декілька наукових центрів юдаїки.
Найзначнішими серед них можна вважати Відділ єврейської історії та
культури Інституту політичних і етно-національних досліджень НАН України
під керівництвом Олександра Заремби (відновлений у 1992 р. в якості
спадкоємця Кабінету єврейської мови, літератури та фольклору Елі
Співака). Значний внесок у розвиток єврейських студій в Україні робить
Інститут юдаїки (директор Леонід Фінберг), створений у 1996 р. на базі
Асоціації юдаїки. Третім значним центром єврейських студій в Україні є
Запорізький державний університет, який уже протягом семи років видає
науковий щорічник «Єврейське населення Півдня України: історія та
сучасність». Почали формуватися наукові центри з україноюдаїки у Львові,
Дніпропетровську, Харкові. З середини 1990-х єврейські наукові центри
України стали тісно співпрацювати з Єврейським історичним інститутом
[Zydowski Instytut Historyczny] Польщі, заснованим у 1947 році.

ІСТОРІЯ ГОЛОКОСТУ – В УНІВЕРСИТЕТАХ УКРАЇНИ

Український центр вивчення історії Голокосту розпочав
загальноукраїнський студентський науковий проект. Останні роки
українська історіографія значно змінюється. Переосмислення йде в різних
напрямах, історики сперечаються про підходи до освітлення тих чи інших
проблемних сторінок історії України. Особливо гостро (іноді аж занадто),
розглядаються трагічні сюжети взаємовпливу між різними етнічними
групами, що живуть в Україні. Нажаль прийняте в цивілізованому світі
поняття Голокосту, ще в повній мірі не введено в український контекст.
Саме тому Український центр вивчення історії Голокосту, за підтримки
амбасади Королівства Нідерландів в Україні, при партнерстві Інституту
юдаїки (Київ), Львівського національного університету ім.І.Франка,
Центру наукових працівників та викладачів юдаїки в університетах “Сефер”
(Москва), Російського Фонду “Холокост” (Москва), у Львові провів перший
науковий семінар-школу для студентів українських університетів на тему
“Історія Голокосту в Європі: проблеми толерантності та захисту прав
людини”.

PAGE

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *