Реферат на тему:
Українська вишивка. Рушники.
Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину
віків .Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і
літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з
незапам`ятних часів .Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений
одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків,
які датуються Viст., при дослідженні показали ідентичність не лише
одягу, а й вишивки українського народного костюма XVIII-XIX ст.
Арабський мандрівник Х ст.н.е. у своїх розповідях про русів зазначає, що
вони носили вишитий одяг. На жаль, пам`ятки української вишивки
збереглись лише за останні кілька століть, але й цього достатньо, щоб
виявити ,що елементи символіки орнаментів української вишивки
співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців
території України доби неоліту, трипільської культури.
Вишиванням споконвіку займались жінки, які з покоління в покоління
передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору,
вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості,
різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв .
Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на
вишивках втрачався, але традиції використання їх не зникли. За мотивами
орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні, рослинні,
зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх
вірувань, культів.
Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім видам народного
мистецтва і всій слов`янській міфології. Різноманітні кружальця,
трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали
уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне .На
основі стародавніх космологічних символів у народі створена своя система
назв. Це «баранячі ноги» , «кучері» , «гребінчики», «кривульки»,
«сосонка», «перерва» тощо.
В основі рослинного орнаменту лежить культ поклоніння природі, рослині
. Крім поширеного символу «дерево життя», який зображається стилізовано
у формі листя або гілок ,у вишивках з рослинним орнаментом популярні
стилізовані зображення Берегині, використання таких мотивів, як
«виноград» – символ добробуту, щасливого одруження, «барвінок» – символ
кохання тощо.
На зооморфних вишивках зображуються тотемічні й солярні тварини, а
також звірі, що позначають три яруси «дерева життя». Інколи вишивальниці
використовують індивідуальні мотиви, які властиві баченню візерунка
певної особи. Ними можуть бути заячі та вовчі зуби, волове око, риб`яча
луска тощо.
Полтавські вишивки виконуються хрестиком, плутаним хрестиком, подвійним
прутиком, зубчиками, мережкою, ланцюжком тощо. Візерунки виконуються
окремими швами і поєднанням кількох швів. Вишивають переважно білими
нитками, зрідка – червоними та сірими, візерунок обводять чорними або
кольоровими смугами.
Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометричний орнамент із
стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, ромбами, квадратами
.Основні кольори білий, коралово-червоний, трапляється жовтий і голубий.
Виконується вишивка хрестиком, знизуванням, гладдю.
Для вишивок Закарпаття характерний мотив «кривуля» у різних техніках
виконання . Переважає техніка «заволікання» і вишивання хрестиком, часто
використовується вирізування та гаптування. Кольорова гама вишивок
широка червоне поєднується з чорним, при цьому виділяється один з
кольорів; поширені як білі, так і багатокольорові орнаменти.
Вишивкою оздоблювали рушники, фіранки, жіночий та чоловічий одяг.
Особливої уваги надавали рушникам – старовинним оберегам дому, родини .
У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був
неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі
вшанувати появу нової людини, зустрічали, і проводжали дорогих гостей,
справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали, образи
та накривали хліб на столі. Крім обрядового значення , рушники мали і
чисто практичне застосування. Відповідно до функцій, які вони
виконували, рушники мали свої назви.
Наприклад, для втирання обличчя і рук – утирач, посуду і стола – стирок,
для прикрашення образів – покутник, для шлюбних церемоній – весільний,
для похорон – поховальний, для пов`язування сватів – плечовий тощо .
Рушники були своєрідною освятою початку справи чи її закінчення, так,
при зведенні хати рушниками застелялися підвалини, хлібом-сіллю на
рушнику освячувався початок жнив, на рушниках опускалась домовина з
небіжчиком, рушниками скріплювали купівлю-продаж тощо. Відповідно до
призначення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання.
Кольори та орнамент рушників характерні регіональним особливостям, за
якими розрізняються «подільські», «поліські», «київські», «гуцульські»,
«галицькі» і «буковинські».
Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в
житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чаром
рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною
могутньою силою українського народу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
