В гаю зеленькім (аналіз твору)

музика

Aналіз на тему: “В гаю зеленькім”

І.ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ТВІР ТА ЙОГО АВТОРІВ.

Хоровий твір «В гаю зелененькім» — це обробка української народної
пісні Ф.Колесси для мішаного хору,

ХОРОВИЙ ЖАНР: хор а капелла.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА МУЗИКИ.

Філарет Михайлович Колеса — дійсний член Академії наук УРСР, є одним Із
найвидатніших українських фольклористів, музикознавців та етнографів
кінця XIX- першої половини XX ст.

Твори Ф.Колесси відіграш важливу роль у питаннях вивчення, публікації та
популяризації безсмертних зразків народної творчості, в якій знайшли
своє відображення віковічні мрії та сподівання українського народу про
своє соціальне І національне визволення.

Понад 100 наукових праць, статей, рецензій з різних ділянок усної
народної композиції на теми народних пісень та на слова класиків
української літератури, створив за своє життя Ф.Колесса. Всі його
наукові праці, написані на основі величезного фактичного матеріалу, є
підсумком різноманітних досліджень над українською народною піснею та
прозою: ці роботи Ф.Колесси широко показують зв’язки української
народної пісні з піснями інших слов’янських народів.

Ф.М.Колесса народився 1871 р. в селі Татарське /нині- Стрийський район
Львівської області/, в сім’ї священика — вихідця із селян. Дід Колесси,
Іван Андрійович Лаврівський /1822-1873/,був відомим західноукраїнським
композитором, а двоюрідним братом Ф.Колесси — славетний оперний співак
Модест Менцинський.

Вже з дитячих років Ф.М.Колесса виявляв велику любов до народної пісні,
яку виховувала в серці юнака його мати — Марія Атанізіевна /Менцинська/.

Малим хлопчиком Колесса часто вилазив на дерево біля вулиці, куди
сходились дівчата та парубки на вечірні співанки, і залюбки слухав
народних пісень. Любов до народної пісні підтримував у нього і старший
брат — Іван Михайлович.

І.М.Колесса /1964-1898/- військовий лікар за професією, у 1880 р. склав
великий збірник українських народних пісень і мелодій в селі Ходовичах.
Увесь цей пісенний матеріал Ф.Колесса видав пізніше в одинадцятому томі
«Етнографічного збірника» /Львів,1902 p./.

Свої перші етнографічні записи Ф.Колесса зробив під час канікул, в
середині 1880 років, будучи учнем нижчих класів Стрийської гімназії,
головним чином, під враженням записів народної словесності,зроблених
І.Я.Франком, та під впливом свого брата І.М.Колесси,який тоді збирав
українські народнопісенні мелодії по селах Ходовичі, Татарське та
Стриганці Стрийського повіту.

Ф.Колесса ще в гімназії написав невеликий реферат про М.Лисенка, який
він прочитав в гуртожитку. Незважаючи на учнівський характер доповіді
Ф.Колесси, ця робота, як і самі ці гурткові зібрання, була цікавим
показником того великого впливу, який мала Лисенкова музика на
українську молодь.

Свої перші записи народної творчості Ф.Колесса частково друкує в журналі
«Народ» /1890/ та «Етнографічному збірнику» /1896/. У 1878 p., коли він
став диригентом — гімназійного хору в Стрию, то випробував тут свої
гармонізації народних пісень, записані в Ходовичах.

У 1861 р. Ф.М.Колесса закінчив Стрийську гімназію І виїхав до Відня. У
Віденському університеті він прослухав цикл лекцій з гармонії. У вільний
час відвідував симфонічні концерти, оперні вистави, вивчав слов’янський
хоровий репертуар у «Слов’янському співацькому товаристві».

В 1893 р. Ф.Колесса знову у Львові. Він переходить на філософський
факультет /відділ української класичної філософії/ Львівського
університету і стає членом співацького товариства «Львівський Боян», а з
лютого 1893 р.- членом його правління. Це товариство ставило собі за
завдання плекати І поширювати українську народну пісню.

Вже на першому конкурсі «Львівського Бояна» другою нагородою було
відзначено щедрівки Ф.Колесси, які й видано 1893 р. під назвою «На
щедрий вечір» /ХVПІ випуск «Музичної бібліотеки»/ .Одночасно з іншими
збірниками народних пісень в обробці Топольницького, Сочинського, ін., у
виданні «Львівського Бояна» з’являються і твори Ф.Колесси, серед
яких-збірка «Лемківських співанок» та музично-етнографічні картини під
назвою «Вулиця» /1896/.присвячені М.Лисенку «Обжинки» /1896/,»Гаївки»
/І900/вЗбІрка народних пісень «Вулиця» була дуже популярною в західних
областях України.

Поряд з композиторською діяльністю й збиранням фольклору, Ф.Колесса
працює в ділянці літературної критики, зокрема, в галузі
Шевченкознавства. У 1895 р. Ф.Колесса помістив у «Записках наукового
товариства їм. Шевченка» обширну рецензію на статтю Я.П.Новицького
«Малорусские песни». Дуже цінний матеріал для дослідників української
народної пісні, композиторів та музикознавців має зібрання Ф.Колесси
«Мелодії гаївок, списані з фонографу і безпосередньо від співців з
розвідкою про форму -гаївок».

Наприкінці липня 1908 р. Ф.Колесса виїхав на Полтавщину, де під час
літніх канікул списав на фонографічні вилочки мелодії українських
народних дум від чотирьох народних співців Полтавщини.

Основну свою наукову діяльність Ф.М. Колееса в ці роки присвячує
збиранню та дослідженню усної народної- словесності. Тому його
композиторська творчість відходить на дальший план.

Ф.М.Колесса виголосив реферат «Народний напрямок у творчості М.Лисенка»,
який було надруковано у другому томі львівського «Літературного
наукового вісника» за 1913 рік. У своєму рефераті він показує, яке
величезне значення мала народна пісня в повсякденному зростанні
композиторського таланту М.Лисенка. Ф.Колесса написав обширний некролог
батькові української класичної музики з оглядом його композиторської
діяльності і наукових праць про українську народну пісню та музику,
опублікований у 1912 р. в XII томі «Записок наукового товариства ім.
Шевченка».

Одночасно Ф. Колесса велику увагу звертав на дослідження народного
епосу.

У 1923 р. з’являється великий збірник текстів та мелодій — «Народні
пісні з Південного ПІдкарпаття», в якому було вміщено 160 народних
пісень.

Згодом Ф.М.Колесса пише статтю «З царини української музичної
етнографії». За визначні досягнення в галузі фольклористики, етнографії
та музикознавства, Ф.Колессу в червні 1929 р. було обрано дійсним членом
Академії наук УРСР.

У 1937 р. він видає велику кількість популярних праць, серед яких-
«Огляд народної української поезії». А через рік — книгу «Українська
усна словесність».

1940 р. М.Колессу було затверджено директором Львівського державного
музею. У цьому ж році він надрукував в журналі «Новий цикл» свою працю
«Про український -фольклор».

В повному розквіті творчих сил Ф.М.Колесса несподівано захворів. В ніч
на 4 березня 1947 р. йот-о життя обірвалося.

Український народ Із вдячністю згадує видатного дослідника, співця
дружби слов’янських народів Ф.М.Колессу, який все своє життя присвятив
збиранню та вивченню народної творчості.

II. ЛІТЕРАТУРНИЙ ТЕКСТ.

У творі «В гаю зелененькім» оспівано вірну любов, дружбу, почуття,
вірність, страждання. Тут є дещо жартівливого характеру, в
простонародній формі. Бажання закоханих бути завжди поруч. Головний
образ — це хлопець.

ТЕМА зображення вірного кохання.

ІДЕЯ: оспівування вірності в коханні.

ФОРМА ВИКЛАДУ: віршована.

III.МУЗИЧНО-ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ.

ЖАНР ТВОРУ: лірична пісня.

ФОРМА ТВОРУ: куплетно-варіаційна.

ХАРАКТЕРИСТИКА МЕЛОДІЇ.

В даному хоровому творі текст є джерелом музичних образів, при допомозі
яких композитор відтворює його зміст. Отже, текст і музика до нього, є
одне нероздільне органічне ціле, вони одне одного доповнюють і дають
можливість слухачеві зрозуміти художні образи музичної мови композитора.

Виходячи зі змісту твору, в якому йде мова про любов, кохання, можна
визначити характер мелодії: наспівний, задушевний, спокійний, дещо
жартівливий.

В темі відчуваються інтонації жарту та ліричних пісень лемків.
Відповідно до змісту, горизонтальний розвиток мелодії спокійний,
плавний. Це переважно рух на секунду та терцію. Та й самий
метроритмічний малюнок також відповідає змістові твору. Ритм не
пунктирний, а спокійний. Це послідовність різних тривалостей: четвертна
та восьма ноти:

Мелодія витримана в одній тональності. У дев’ятому такті відчувається
більш чіткий ритм:

У чотирнадцятому такті мелодія йде весела, жартівливого характеру. Тут
змінюється і ритмічний малюнок: він стає більш чітким. Це стверджується
точкованим ритмом:

ТЕМП: Анданте.

Музично-тематичний матеріал між хоровими партіями в основному
розподілений рівномірно. За виключенням першого I другого тактів, де в
партії тенора є пауза:

ЛАДОТОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРУ.

Основна тональність твору «В таю зелененькім” — Ля мажор.

ДЕТАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ГАРМОНІЇ.

І-І-І-ІV-І / V- Т64- ІІ2- Т / I- VІ-1- І- ІV- I /

V-V-V-Т / Т6- Т6- Т-16 / І-І-V65-І /

І-І-ІІ2-І-ІV64-І. / ІV-ІV7-V7- Т /

І-V7-Т-Т-ІV64-І / Т-І64- V7-І/

І-Т-V7І-І-ІV64 – V7- Т64-V7-І/

І6-ІІ-І-Іб4-У7-Тб4-V / Т-І-VІІ7-Ш= Д-Фа мінор /

І-І-І2-ІV6-Тб4= Д4з- Т-V65 /

І-ІІ-VІІ64-І6-У7-І /

ХАРАКТЕРИСТИКА ФАКТУРИ.

Фактура цього твору гомофонно-гармонічна з елементами імітаційної
поліфонії. Фактура не є складною, так як. це хор а капелла.

В творі «В гаю зелененькім» композитор Ф.Колесса для відображення змісту
слів та визначення основного музичного образу користується різними
виражальними засобами. Композитор використовує гомофонну фактуру для
змалювання картин природи зеленого гаю. У другій частині автор
використовує гомофонну фактуру з елементами Імітаційної поліфонії.

ІУ.ВОКАЛЬНО-ХОРОВИЙ АНАЛІЗ.

ТИП І ВИД ХОРУ: мішаний, чотириголосий.

Дублювання немає, тільки дівізі у партії басів. Зустрічається й октавний
унісон:

ДІАПАЗОН ХОРОВИХ ПАРТІЙ.

С Т

А Б

ЗАГАЛЬНИЙ ДІАПАЗОН ХОРУ:

ТЕСИТУРНІ УМОВИ:

Хор співає у вигідних теситурних умовах. Початок твору звучить у
середній теситурі:

Насамперед проаналізуємо партію тенора. У сьомому та восьмому тактах
висока теситура у теноровій партії:

А в дев’ятому й дванадцятому тактах — середня:

В тринадцятому та чотирнадцятому — знову висока:

В процесі виконання в партії тенора слід звернути увагу на голосні
звуки.

У п’ятому такті висока теситура всього хору:

Але акорди у високій теситурі, при динамічному нюансі «фортє», звучать
добре, легко, природно. Хоча добитися ансамблю на цій динаміці —
завдання не просте, адже, у високому регістрі можна втратити почуття
міри і перейти на антихудожній кряк.

СТУПІНЬ ВОКАЛЬНОГО НАВАНТАЖЕННЯ ХОРУ,ОКРЕМИХ ХОРОВИХ ПАРТІЙ.

Всі партії в хорі навантажені,в основному, рівномірно.

ТЕСИТУРНЕ Й ДИНАМІЧНЕ СПІВВІДНОШЕННЯ ПАРТІЙ.

У даному творі переважає природній ансамбль. Це тому, що всі партії
розміщені переважно в середньому регістрі:

Умови для унісонного та гармонічного ансамблю дуже сприятливі. Кожна
трупа, хору співає в межах середнього регістру, а якщо й виходить за
його межі, то не надовго.

РОЛЬ РІЗНИХ ПАРТІЙ В ТВОРІ.

У творі «В — гаю зелененькім» хорові партії відіграють дуже важливу роль
у створенні єдиного цілого. У викладенні основного тематичного змісту
твору, кожна хорова партія є ланкою в ланцюгу гармонічної мови.

Партія сопрано веде основну тему протягом восьми тактів. У дев’ятому
такті тема переходить до партії тенора, а сопрано співають підголоски,
які прикрашають основну мелодію. Ці переклички проводяться на доброму
фундаменті, який створює партія баса та баритона.

Виразна та яскрава мелодія сопрано повинна бути подана чітко, акуратно,
виспівуючи дрібні тривалості. За цим треба слідкувати і
вперто,наполегливо цього домагатися.

Про альтову і басову партії можна сказати, що вони написані з цілковитим
знанням голосу та його можливостей, але від співаків вимагається значна
вокальна культура.

Найбільш відповідальною партією для ансамблю є партія тенорів. У сьомому
такті необхідність співати на нюансі «піано» в помірному темпі, загрожує
тенорам не точною інтонацією і заявою динамічною напруженістю.

ОСОБЛИВОСТІ ІНТОНУВАННЯ.

Однією із основних властивостей кожного хору є стрій. Строєм зветься
правильне, точне інтонування інтервалів у їх мелодичному й гармонічному
видах. Чистота інтонації — наріжний камінь, на якому базується будова
хорового мистецтва. Без правильної й точної звукової бази про утворення
хору художнього значення не може бути й мови. Інтонація робить легким І
доступним для співаків найтонше нюансування.

Важкими для інтонування будуть такти 5-6; 13-14.

Малі секунди вниз у переважній більшості випадків виконуються «трішечки»
нижче. Отже, співати їх треба якомога гостріше. До цього всього треба
додати, що особливо небезпечними для Інтонування в мажорному ладі, є III
та УІІ щаблі: III щабель — як типовий для визначення і фіксування
мажорного ладу; УІІ- як ввідний тон.

Щодо інтервалу ч.4,то вона інтонується легко і майже завжди чисто.
Проте, треба бути дуже обережними,Інтонуючи кварту вгору на нюансі
«форте». Тут можливе підвищення, а на нюансі «піано» — пониження. Чисті
кварти при низхідному русі співаються легше,

ОСОБЛИВОСТІ СПІВОЧОГО ДИХАННЯ.

Дуже Істотним моментом під час виконання даного твору, буде наявність,
так званого «ланцюгового» дихання. В окремих місцях користуємося
пофразовим диханням.

Всьому хоровому творові «В гаю зелененькім» Ф.Колесси властива
співучість і це зобов’язує виконавців до компактного звучання. Одним із
засобів для його досягнення і буде «ланцюгове» дихання, суть якого
полягає в тому, що передих дається частинам голосів партії поперемінно
/через одного/. Це забезпечує безперервне звучання всієї партії.

ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИЙОМІВ ЗВУКОВЕДЕНня.

В даному творі прийом звуковедення. який найкраще сприяє інтерпретації
твору, буде «легато». Диригентський жест легато- зв’язно.

ВИЗНАЧЕННЯ СКЛАДУ ХОРУ ТА ЙОГО КВАЛІФІКАЦІЯ.

Твір може виконуватися як середнім, так і великим складом хору.
Кваліфікація хору — професійний, навчальний, добре розвинутий
самодіяльний»

ДИРИГЕНТСЬКО-ВИКОНАВСЬКИЙ АНАЛІЗ.

У творі «В гаю зелененькім» диригент користується основною чотиридольною
схемою:

В процесі диригування хором диригент зустрічається з такими технічними
труднощами, як впевнений показ вступу, який ділиться на три моменти:

— увага /перевірив чи — потові співаки/;

— дихання /сигнал для набирання дихання/;

— вступ /вольовий рух рук, стремління до точки опори, яка служить
моментом початку подачі хором звучання/.

Так як твір починається з першої долі, замахом для вступу буде служити
четверта доля:

Показ зняття не менш важливий від показу вступу. Слід пам’ятати, що чим
довша тривалість ноти, яку знімають, тим краще треба підготувати її
зняття. Підготовляють її завжди жестом попередньої долі, який роблять
трохи довшим, більш виразним, а жест тієї долі, на яку припадає зняття,
поступово пришвидшують і в кінці його роблять криву або петлю.

В кінці кожного куплету диригент знімає звучання хору на четверту долю:

Дуже важливим є зняття в кінці даного твору. Це зняття повинно бути
чітким і виразним та відповідати характеру твору і динаміці. Зняття в
кінці твору припадає на четверту долю такту:

Всі диригентські жести із зовнішнього боку повинні бути, в межах
можливого, витончені, красиві, а для хору виразні та зрозумілі.

Таксування довгих тривалостей зустрічається у 2, 4, 5, 6, 8, 10, 12,
13-14, 16 тактах твору. Це половинні ноти, які припадають на третю та
четверту долі такту:

Жестами ця затримка відтворюється так: зазначають лише початок даної
довгої ритмічної вартості, а потім її кінець. Проміжні долі, які
заповнюють цю довгу ритмічну вартість, зазначають дуже малими, майже
непомітними жестами, якими лише ніби реєструють ці долі. Наприклад, у
другому такті другої варіації / на словах «… без сокири» /:

У четвертому такті треба зробити чіткий показ синкопи на третій долі в
партії сопрано з подальшим переходом на наступну долю в інших —
полосах.

ДИНАМІКА.

Динаміка та II зміни належать до найбільш дійових засобів виразності,
якими композитор збагачує музичний твір. Тому диригент повинен вміти
правильно відобразити жестами найрізноманітніші динамічні відтінки.

У тих випадках,коли хор має розвинути силу звучання,жести рук повинні
бути широкими, енергійними; зменшення сили звучності вимагає
відповідного пом’якшення жесту.

У підході до кульмінації твору, у проведенні фрази, дуже доречним буде
використання міміки обличчя, руху голови.

Динаміка твору «В гаю зелененькім» дуже багата й різноманітна. Розвиток
і зміна почуттів закоханого парубка передаються різкими динамічними
контрастами: від «піано» до «форте», які відповідають змістові
словесного тексту. В кінці твору, на. словах «буду колисать помалючки»,
композитор використовує відповідний динамічний нюанс «піано».

Кульмінація твору припадає на 13-14 такти:

ДИКЦІЯ І ОРФОЕПІЯ.

Дикція в хорі є одним із дуже важливих показників його технічної
зрілості і художньої досконалості. Суть дикції полягає в ясній І
виразній вимові тексту.

Українська орфоепія не дуже відрізняється від орфографії. Український
текст здебільшого вимовляється так, як пишеться. Кінці слів повинні бути
чіткими, а початий — рельєфними. Так як. даний твір відрізняється
різноманітною динамікою, то треба пам’ятати, що при динамічному нюансі
«форте», а тим більше на динаміці «піано», дикція повинна бути
одинаково, виразною.

Особливу увагу слід звернути на правильну артикуляцію голосних
«а»,»о»,»є»,»I», тобто при співі домагатися так — званого «закритого»
звуку. Щоб краще співаки зрозуміли різницю між «білим» і «прикритим»
звуком, треба практично проілюструвати, а саме: спочатку подати звук
/першу мить/ затуленим ротом, а тоді швидко його розтуливши,
артикулювати потрібний голосний звук.

Для диригента важливо домогтися дотримання вокального правопису
словесного тексту. Наприклад, вимовляємо: «що ж ме-ні дів-чат-ко» або
«візь-му дів-ча ей,на руч-ки»; співаємо: «що-жме-ні ді-вча-тко» або
«ві-зьму ді-вча ей на ру-чки».

При співі складів треба вимагати чіткої, твердої, з підкресленням,
вимови приголосних «м»,»щ»,»б»,»д»,»т» тощо.

ТЕМП.

Відомо, що правильно взятий темп є запорукою доброго виконання музичного
твору. Тому пій стороні мистецтва диригент повинен приділяти багато
уваги. Крім вказівок автора щодо темпу, динамічних знаків і характеру
виконання, сюди слід віднести слідуюче: моменти поступового наростання
викликають необхідність надати цьому технічному прийомові деякої
стрімкості, ледь помітного прискорення; моменти поступового ослаблення
звучання вимагають розширення, легкого уповільнення. Отже, виконання
повинно бути овіяне свободою використання метро-ритчічних схем, тобто не
смутою ритмічністю «під метроном», а живою музичною мовою, де в
залежності від динаміки і смислу музики, можуть бути невеликі, ледь
помітні розширення темпу, або ж його загострення, легке прискорення,
інакше кажучи, повинні бути використані моменти агагічного порядку. Як і
в якому обсязі можуть бути зроблені невеликі відступи від темпу, підкаже
природний музичний смак диригента.

ЗНАЧЕННЯ ТВОРУ.

Хоровий твір «В гаю зелененькім» може виконуватись як професійними
хоровими колективами, так і самодіяльними, з доброю вокальною
підготовкою „Це високохудожній твір, який має я» виховне, так і
навчальне значення .Диригуючи його, диригент повинен досконало володіти
технікою диригування. Співаки, виконуючи твір, набувають відповідних
вокально-хорових навичок: ланцюгового та по фразового дихання, чистоти
інтонування, правильного академічного звукоутворення, чіткої дикції,
ансамблевого співу.

Краса музичних образів, щирість і безпосередність ліричного
висловлювання в творі Ф.Колесси «В таю зелененькім», справляють великий
емоційний вплив на слухача.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *