Реферат
на тему:
Українська радянська музика
За роки Радянської влади небувалого розквіту досягла культура
українського народу і зокрема його музика. Національною гордістю
трудящих нашої республіки є їх пісні, чудовими мелодіями, яскравими
поетичними образами яких уже давно захоплюється увесь світ.
Натхненними піснями трудівник оспівав свої радощі й горе, свої мрії,
свої сподівання на краще майбутнє. Новими піснями він зустрів давно
жадану волю, яку приніс йому великий Жовтень. У перші ж дні після
революції на Україні було складено багато пісень про Комуністичну
партію, про вождя трудящих В. І. Леніна, про звитяжних героїв
громадянської війни. Великою популярністю користувалися нові сатиричні
пісні, в яких гостро висміювалися вороги революції: Петлюра,
Скоропадський, Денікін, німецькі і австрійські окупанти,
англо-французькі інтервенти. На Україні виникла мелодія знаменитого
«Яблочка», на яку було складено величезну кількість сатиричних текстів
на злободенні теми революційної боротьби народу.
Велику роль у повсякденному побуті трудящих відігравали старі
революційні пісні, які з встановленням Радянської влади розправили свої
могутні крила, полинули з краю в край, піднімаючи народні маси на
остаточний розгром свого одвічного ворога — поміщиків і капіталістів.
Всюди звучали тоді «Інтернаціонал», «Марсельєза», «Сміло у ногу
рушайте», «Червоний прапор», «Варшав’янка», «Шалійте, шалійте, скажені
кати», «Вічний революціонер». Ці пісні відігравали важливу роль в
інтернаціональному єднанні трудівників. Доступною поетичною мовою,
яскравими мелодіями вони розповідали пролетарям усіх національностей про
правду революційної боротьби, спрямовували їхні зусилля на подолання
спільного ворога, виховували в них почуття класової солідарності.
Для популяризації революційних пісень на Україні багато зробили такі
видатні композитори-класики, як М. Леонтович, Я. Степовий, К. Стеценко.
Леонтович зробив хорові розкладки таких пісень, як «Інтернаціонал»,
«Молода гвардія», «Ми ковалі». Я. Степовий гармонізував і надрукував
цілий збірник революційних пісень. К. Стеценко обробив для хору
«Червоний прапор», «Варшав’янку». Всі названі тут композитори не
обмежили себе тільки гармонізаціями, або ж хоровими розкладками
революційних пісень. Вони розучували їх з професіональними капелами, з
колективами художньої самодіяльності, в школі, в Червоній Армії.
Крім того, М. Леонтович, Я. Степовий, К. Стеценко брали діяльну участь у
громадській роботі, у налагодженні музичного життя молодої Країни Рад.
Вони написали ряд оригінальних вокальних творів, співзвучних своїми
темами бурхливим революційним подіям. Щодо цього особливо виділяється
творчість М. Леонтовича, який написав тоді сповнений революційного
пафосу і піднесення хор «Льодолом», і Я. Степового, що виступив з рядом
романсів і пісень на революційні тексти Івана Франка й Лесі Українки.
М. Леонтович, Я. Степовий, К. Стеценко — це по суті перші українські
радянські композитори, творча діяльність яких складає своєрідний місток
між класичною і радянською музикою, в становленні якої вони відіграли
винятково важливу роль.
Шляхом композиторів старшого покоління пішла і тодішня композиторська
молодь. Г. Верьовка аранжував для хору дві популярні революційні пісні:
італійську «Вперед, народе, йди» і французьку «Карманьйолу», Л.
Ревуцький створює свою гармонізацію «Інтернаціоналу» і трохи згодом пише
пісню «Уперед, хто не хоче конати» на революційні слова П. Грабовського.
Переважно в галузі вокально-хорової музики працюють також П. Козицький,
М, Вериківський, В. Верховинець. Така увага композиторів до вокальних
жанрів зумовлювалась передусім тим, що тут вони мали змогу спиратися »а
живе поетичне слово, що несло в собі конкретний революційний зміст і,
помножене на яскраву музичну емоціональність, надзвичайно активно
впливало на чутливі робітничі і бідняцько-селянські маси.
У перші ж роки після революції зароджується і починає розвиватися
українська радянська романсова лірика, хоч тематично вона була ще дуже
мало зв’язана з нашою дійсністю. Найвидатнішим автором романсів був В.
С. Косенко, який, починаючи з середини 20-х років, дав уже справжні
зразки радянського романса, йдеться про такі його твори, як «На
майдані», «Мобілізуються тополі» (слова П. Тичини), «Пам’яті борців
Паризької комуни» та ін. Інструментальні жанри української музики
розвивалися не так інтенсивно, як вокальні. Основною причиною цього була
відсутність національних кадрів музикантів-інструменталістів. Перші
кроки української радянської інструментальної музики зв’язані з
діяльністю таких композиторів, як Б. Лятошинський (квартети, тріо,
фортепіанні п’єси), В. Косенко (чудові фортепіанні твори, скрипковий
концерт), Л. Ревуцький (п’єси для фортепіано).
Першим визначним симфонічним твором була 1-а симфонія Б. Лятдшинського,
яку автор написав у дусі кращих традицій російської музичної класики,
творчо використавши зокрема прийоми симфонічного письма
композиторів-кучкистів. Глибоке враження залишає своїм теплим ліризмом,
людяністю й природністю почіуттів друга частина цього твору, яку автор
згодом переробив на «Ліричну поему».
Захоплення композиторів народними піснями, про що свідчить складання
ними цілого ряду прекрасних хорових і сольних творів на цій основі
(«Вісім прелюдів-пісень» П. Козицького, «10 народних пісень» М.
Вериківського, сольні обробки Л. Ревуцького), проявилося і в симфонічній
музиці. Так, один з перших творів цього жанру — сюїта «Веснянки» М.
Вериківського по суті становить обробку для оркестру ряду народних
веснянкових мелодій.
На цих же мелодіях побудував свою «Увертюру на чотири українські народні
теми» Б. Лятошинський. Власну працю над гармонізаціями народних пісень
Л. Ревуцький розцінював як підготовку до написання свого найкращого
твору — 2-ої симфонії, яка захоплює емоціональною щирістю, непідробною
народністю, високою поетичністю, майстерністю художньої форми. В нашій
музичній літературі можна назвати небагато творів, у яких би так
правдиво був переданий дух народу, розкрита мистецька краса його пісні,
які б так яскраво передавали його національний характер.
«Увертюра на чотири українські народні теми» Б. Лятошинського і 2-а
симфонія Л. Ревуцького були написані на відзнаку 10-ї річниці Великого
Жовтня і удостоєні першої премії на конкурсі, присвяченому цій знаменній
даті.
З перших років Радянської влади композитори прагнули об’єднатися у своїй
організації. Вони прекрасно розуміли, що ті грандіозні завдання, які
поставила перед творчими працівниками Комуністична партія, не можуть
бути розв’язані поодинці, що для цього потрібні зусилля колективу,
керованого чіткими ідейними настановами.
Після трагічної загибелі в 1921 р. М. Леонтовича композиторська молодь
організувала комітет його пам’яті. В комітет війшли не тільки музиканти,
але й письменники, художники. Через деякий час рішенням Народного
комісаріату освіти УРСР комітет був перетворений в музичне товариство
ім. Леонтовича з досить широкою програмою діяльності. Воно покликано
було займатися не тільки творчими проблемами, але й пропагандою
української музики, видавничою справою, налагодженням музичної освіти
шляхом створення спеціальних навчальних закладів і студій. Товариство
об’єднало у своїх лавах композиторів, музикознавців,
учених-фольклористів, ряд професіональних виконавських колективів, а
також велику кількість самодіяльних хорів, що всюди зростали на
благодатному ґрунті радянської дійсності.
Однак ідейна платформа товариства була надто невиразна.
У нього пробралися націоналісти, а також композитори, творчість яких
була заражена формалізмом. Прогресивна частина членів цього об’єднання,
керована Комуністичною партією, повела рішучу боротьбу проти всього
реакційного, антинародного, Крутий злам в діяльності товариства настав у
1924 p., коли ним була прийнята декларація «Жовтень у музику», що
поставила вимогу творити музику на революційні й радянські теми, більше
заглиблюватися в життя трудящих і правдиво передавати його у
високохудожніх піснях, хорах, симфоніях і операх.
Як і раніше, перед вела вокально-хорова музика. Крім уже згадуваних
численних хорових обробок народних пісень, українськими митцями було
створено ряд великих хорових композицій. Чудову кантату-поему «Хустина»
написав Л. Ревуцький, поклавши в її основу однойменний вірш з «Кобзаря»
Т. Шевченка. На сюжет народного героїчного епосу створив свою ораторію
«Дума про дівку-бранку, Марусю Богуславку» М. Вериківський. З рядом
хорових композицій виступив П. Козицький («Голод», «Нова Атлантида»,
«Дивний флот», «На зелені килими»), В. Верховинець («Великодній дощ»),
М. Вериківський («Сонячні кларнети», «Прапор червоний має над нами») та
багато інших. Зароджується українська радянська масова пісня,
з’являється кілька її видатних зразків («Наша спілка молода» П.
Козицького, «Грими, грими, могутня пісня» і «Більше надії, брати» В.
Верховинця, «Гарно, гарно серед степу» К. Богуславського та ін.). У цих
піснях органічно перетворюються найтиповіші мотиви й інтонації
українського музичного фольклору, а також стилістичні особливості старої
революційної пісні. Нерідко ці два елементи поєднувалися і в процесі
подальшого розвитку утворювали основу музичного стилю української
радянської масової пісні.
У січні 1924 р. вмер вождь трудящих усього світу Володимир Ілліч Ленін.
Велике горе, яке спіткало нашу країну, глибоко відчув і український
радянський народ. Він складає ряд чудових пісень, у яких висловлює
скорботу з приводу важкої втрати («То не в’юга, завірюха», «Не берези,
верби й лози»), а також свою відданість заповітам Ілліча. Багато творів,
присвячених улюбленому вождеві, написали і українські композитори. Крім
мотивів суму й печалі, вони відтворили в них палкий ентузіазм
трудівників, які оптимістично дивились в майбутнє, вірили в перемогу
тієї справи, за яку віддав своє життя В. І. Ленін («Під прапором
чорним», «Червоні заграви», «В час пожеж» М. Вериківського, «Могутній
орел» та «Пам’яті Леніна» П. Козицького, «Траурний марш на смерть
Ілліча» Ф. Богданова та багато інших).
Тривалий час відсталим жанром української радянської музичної творчості
була опера. Цей складний .вид музичного мистецтва почав по-справжньому
розвиватися тільки після того, коли Радянський уряд, .здійснюючи
ленінську національну політику
Комуністичної партії, утворив у 1925—1926 pp. українські оперні театри в
Харкові, Києві, Одесі, а згодом і в ряді інших міст республіки. Першими
вдалими творами в цьому жанрі були опери «Розлом» В. Фемеліді та
«Яблуневий полон» О. Чишка, які автори присвятили Жовтневій революції і
громадянській війні. Обидва твори з успіхом ставили театри нашої країни.
Кілька опер було написано на історичну тематику. Це «Дума Чорноморська»
Б. Яновського, «Кармелюк» В. Косенка, «Кармелюк» В. Йориша. Та
найвидатнішим твором з цього циклу була монументальна народна музична
драма «Золотий обруч» Б. Лятошинського, яку він написав на сюжет «Захара
Беркута» Івана Франка. В опері широко використаний музичний фольклор
західних областей України, в ній дуже яскравими вийшли стародавні
обрядові сцени, що відтворюють поетичні вірування наших предків. Образно
змальовані представники ворожого табору — татаро-монголи та представники
поневолених ними східних народів. Симфонічна сюїта, складена з окремих
епізодів опери, неодноразово виконувалась далеко за межами Радянського
Союзу.
Перший український радянський балет — «Пан Каньовський» М.
Вериківського, написаний композитором на основі відомої народної балади
про горду українську дівчину Бондарівну, що загинула від руки польського
магната. Балет «Карманьйола» В. Фемеліді створений на тему Французької
революції 1789— 1794 pp. В ньому широко показаний образ повсталого
народу, а за музичний матеріал послужили мелодії тодішніх революційних
пісень і зокрема «Карманьйоли».
Свого часу з успіхом ішов на сцені балет «Ференджі» Б. Яновського про
панування англійських колонізаторів у Індії і про боротьбу народних мас
проти них.
Таким чином, на кінець 20-х років Україна завдяки безустанному
піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду за короткий час
стала республікою високої професіональної музичної культури з численними
кадрами композиторів, співаків, виконавців-інструменталістів, з
першокласними оперними театрами, симфонічними оркестрами, хоровими
капелами.
Бурхливий розвиток музичного життя і творчої діяльності композиторів
вимагав удосконалення його форм. Для впорядкування концертної практики в
1927—1928 pp. була організована Українська філармонія («Укрфіл»).
Постала потреба перебудови музично-творчих об’єднань. Музичне товариство
ім. Леонто-вича вже не задовольняло зрослих потреб, які ставило життя
перед творчими організаціями. Замість нього з’являється ВУТОРМ
(Всеукраїнське товариство революційних музик), АРМУ (Асоціація
революційних музикантів України). В кінці 20-х років була утворена АПМУ
(Асоціація пролетарських музикантів України), яка, прикриваючись
революційною фразеологією, цілком і повністю перебувала на засудженій
партією пролеткультівській платформі.
Ідеологи АПМУ заперечували величезне художнє і пізнавальне значення
класичної музики, виступали проти народної музики, переслідували
композиторів старшого покоління, звинувачуючи їх у «непролетарському
походженні». Короткочасна діяльність цього об’єднання завдала великої
шкоди українській радянській музиці.
Групівщині, яка панувала серед творчих працівників, ідейному розбродові
було покладено край відомим рішенням ЦК ВКП(б) «Про перебудову
літературно-художніх організацій», яке було опубліковано 23 квітня 1932
року. Згідно з цією постановою всі літературно-художні об’єднання були
розпущені, а творчі працівники організувалися в свої спілки.
Історичне рішення Комуністичної партії стало новим могутнім стимулом
щодо активізації творчої діяльності композиторів, щодо виправлення тих
ідейних збочень, які проявлялися в минулому. Видатним твором того часу
була «Героїчна увертюра» для симфонічного оркестру В. Косенка. У ній
автор звернувся до образів радянської героїки, талановито відтворив
пафос соціалістичного будівництва. В середині 30-х років були написані
також симфонічні поеми «Похід» А. Штогаренка, «Партизанська донька» П.
Козицького, «Молдавська поема» В. Косенка, «Траурно-героїчна поема» В.
Борисова. Усі вони були присвячені радянській темі. Багато композицій
з’явилося на основі сюжетів вітчизняної і зарубіжної літератури. Ще й
тепер слухачі захоплено сприймають симфонічні поеми «Отелло» і «Тарас
Шевченко» ІК. Данькевича, «Каменярі» і «Лілею» Г. Майбороди, «Мідний
вершник» В. Барабашова.
Всенародне відзначення 125-річчя з дня народження Т. Шевченка викликало
появу великої кількості творів на його тексти. На сцені Київського
театру опери і балету був поставлений балет «Лілея» ІК. Данькевича,
лібретто якого склав В. Чаговець за кількома творами з «Кобзаря». Оперу
«Сотник», а згодом і «Наймичку» написав М. Вериківський. В основу сюжету
він поклав однойменні Шевченкові поеми.
Після написання Л. Ревуцьким його 2-ої симфонії ця форма довгий час не
культивувалася на Україні. Починаючи з середини 30-х років, українські
митці написали більше десяти симфоній. Впевнено виступила тоді творча
молодь. К. Данькевич, Г. Майборода, Л. Гуров, ІК. Домінчен створили свої
перші симфонії, які були вже певним вкладом в українську музичну
культуру.
Значно активізувалася на Україні оперна творчість. Три з них (Б.
Лятошинського, С. Жданова, В. Йориша) були присвячені образові Миколи
Щорса. Видатним творчим явищем була опера «Щорс» Лятошинського —
монументальне епіко-героїчне полотно про боротьбу народних мас у роки
громадянської війни. На сценах українських театрів біули також
поставлені опери «Трагедійна ніч» К. Данькевича, «Перекоп» Ю. Мейтуса,
М. Тіца і В. Рибальченка.
Значного розвитку набула українська масова пісня. Великою популярністю
користувалась пісня «Із-за гір та з-за високих» Л. Ревуцького, а також
«Про батька народного» П. Козицького. Загального визнання набули також
пісні Г. Верьовки, В. Верховинця, К. Богуславського.
Таких визначних успіхів українські композитори домоглися завдяки
безустанному піклуванню Комуністичної партії про розвиток культури й
мистецтва, про їх ідейну чистоту і цілеспрямованість. У 1936 р. на
сторінках «Правды» було опубліковано дві програмних редакційних статті:
«Сумбур замість музики» і «Балетна фальш», які відіграли велику роль у
боротьбі нашої громадськості проти розтлінних формалістичних впливів і
тенденцій. Ці статті змусили кожного митця оглянути свої творчі позиції,
докласти всіх зусиль до опанування методом соціалістичного реалізму,
збагатити свою художню палітру новими барвами, засобами, прийомами.
Основні естетичні положення цих статей не втратили свого пізнавального
значення і на сьогодні.
У 1939 р. в політичному й культурному житті нашої країни сталася
знаменна подія. В сім’ю народів Радянського Союзу влилися визволені
Червоною Армією з одвічного рабства трудящі Західної України і Західної
Білорусії. Дружній колектив українських митців поповнився групою
талановитих західноукраїнських композиторів, які зразу ж включились у
будівництво української музики на вільній радянській землі. С. Людкевич,
В. Барвінський, Ф. і М. Колесси, Р. Сімович, А. Солтис уже На той час
були відомі як самобутні художники, що майстерно володіли своїм
мистецтвом. Ще більше розквітли їх здібності за радянського часу. Ряд
їхніх творів, як, наприклад, кантати «Кавказ» і «Заповіт» С. Людкевича,
які були написані задовго до возз’єднання, по-справжньому оцінені тільки
радянськими виконавцями і слухачами.
Напад гітлерівських орд на нашу землю перервав творчу працю трудящих.
Усі зусилля тепер були спрямовані на подолання підступного ворога. Разом
з усім народом боротьбу вели і композитори: хто безпосередньо в лавах
Радянської Армії, а хто піснею дзвінкою піднімав воїнів-героїв на
священну битву за рідну землю, за щастя і за волю.
Пісня була тим жанром, який найбільше відповідав напруженим і
драматичним подіям Великої Вітчизняної війни. Широкою популярністю
користувались такі пісні, як «Зашуміла калинонька» М. Вериківського,
«Клятва» Г. Верьовки, «Пісня про Україну» І. Віденського, «Зелений
кашкет» Л. Ревуцького.
Найвидатнішими творами часів Вітчизняної війни були кантата-симфонія
«Україно моя» А. Штогаренка та «Український квінтет» Б. Лятошинського. У
першому з них в узагальнюючих художніх образах передана героїчна
боротьба усіх народів нашої Вітчизни за звільнення України від
фашистського рабства. Композитор перетворює в кантаті найтиповіші
стилістичні ознаки народної музики. У ній також використані інтонації
сучасної масової пісні. Цим самим музичну мову твору композитор робить
ясною і доступною, зрозумілою широким колам радянських слухачів.
«Український квінтет» Б. Лятошинського—зразок заглиблення композитора в
трагічні переживання і настрої. Але це не трагедія приреченості.
Художник створює сильні, надзвичайно емоціональні образи; перемогу
здобувають світлі й урочисті образи над темними й трагічно заглибленими.
Переможне закінчення війни викликало нову хвилю творчого піднесення
серед українських композиторів. Один за одним з’являються твори, що
прославляють великий радянський народ і його вождя — Комуністичну
партію. Ясно, що тематично ці твори були зв’язані ще з воєнною
тематикою, тому що не скоро наші люди забудуть величезні жертви,
принесені в ім’я перемоги, ніколи народ не забуде неповторного героїзму
своїх кращих синів. Тут і твори про бойові походи, тут і пісні про
романтику партизанського побуту, тут і тепла солдатська лірика.
З пісень перших післявоєнних років слід назвати «Ковпаківську» Г.
Майбороди, «Пісню про Вершигору» і «Розлягалися тумани» П. Майбороди,
«Партизанську» Ю. Мейтуса.
Серед творів великих жанрів треба відзначити симфонічні поеми «Дніпро» й
«Пісня юнаків» С. Людкевича, «Повернення героя» і «Данко» В. Нахабіна,
«Гуцульську симфонію» Р. Сімовича. А. Філіпенко виступив з своїм Другим
квартетом. Він присвятив його двічі Героєві Радянського Союзу С.
Ковпаку. Твір цей є спробою виражальними засобами камерного ансамблю
показати широку і важливу тему нашої дійсності. Подвигові
молодогвардійців присвятив свою оперу «Молода гвардія» Ю. Мейтус, яку
він написав за однойменним романом О. Фадеева. У творі подано галерею
образів радянської молоді, що в глибокому підпіллі вела боротьбу проти
фашистів. Опера поставлена багатьма театрами Радянського Союзу, а також
за кордоном, у ряді країн народної демократії.
Незважаючи на успіхи радянської музики, в ній все ж таки ще були окремі
прояви формалізму.
Виявляючи постійне піклування про ідейну чистоту радянського мистецтва,
ЦК ВКП(б) і ЦК КЩб)У винесли в 1946— 1948 pp. ряд постанов, які
спрямовували творчість радянських митців по шляху соціалістичного
реалізму, по шляхі у народності. В цих документах було піддано
справедливій критиці різноманітні антинародні збочення в творчості
радянських митців.
Благотворний вплив партійних рішень зразу ж позначився на всьому
радянському музично-творчому процесі.
З’являється велика кількість високохудожніх творів у найрізноманітніших
жанрах.
У ряд здібних композиторів-піснярів висувається П. Майборода. Особливою
популярністю користуються його пісні «Про Марію Лисенко», «Про Марка
Озерного», «Про Олену Хобту», а також чудові ліричні пісні «Колгоспний
вальс», «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі». Великий внесок у
розвиток української радянської пісні зробили композитори Львова: А.
Кос-Анатольський, М. Колесса, Є. Козак, їхні твори самобутні за стилем,
у них відчутний аромат західноукраїнського музичного фольклору. Багато
хороших пісень дали Л. Ревуцький (пісні про Комуністичну партію), Г.
Верьовка, М. Дремлюга, К. Домінчен, А. Філіпенко, В. Рождественський, Я.
Цегляр та ін.
За роки, що пройшли після партійних рішень про музичне мистецтво,
українські композитори плідно попрацювали над створенням
вокально-симфонічної музики. Чудову патріотичну кантату «Слався,
Вітчизно моя» написав Г. Жуковський. Своєю наспівністю, глибоким
проникненням у зміст поетичного тексту кантата Жуковського посідає одно
з чільних місць у нашій музиці. Перу цього ж автора належать кантати
«Дружба» і «Клятва молоді світу». Вокально-симфонічна поема «Карпати» Р.
Сімовича розповідає про стару і нову долю Карпат. Уся музика поеми
наснажена самобутніми інтонаціями гуцульського пісенного фольклору.
Великий крок уперед зробила симфонічна музика. П’ять симфоній написав за
післявоєнні роки Р. Сімович. Нові симфонії створили також В. Борисов, К.
Данькевич, В. Нахабін, С. Людкевич, М. Колесса, Г. Таранов, В. Гомоляка
та ін. Друга симфонія Г. Майбороди — дальший крок на шляху розвитку
українського національного симфонізму.
Особливо багато нових симфонічних творів написав Б. Лятошинський (поеми
«Возз’єднання» і «Гражина», сюїти «Тарас Шевченко», «Ромео і Джульетта»,
«Слов’янський концерт» для фортепіано з оркестром). Найвидатнішим
творчим успіхом є його 3-я симфонія, що належить до кращих композицій
даного жанру в усій радянській музиці. Вона захоплює грандіозністю
задуму, філософською заглибленістю образів, високою художньою
майстерністю.
Багато творів написано на основі народних пісень. Це здебільшого
колоритні оркестрові п’єси з барвистою, життєрадісною музикою.
Найбільшим успіхом користуються «Гуцульська рапсодія» Г. Майбороди,
«Закарпатські ескізи» В. Гомоляки, «Українське каприччіо» В. Нахабіна.
З числа програмних симфонічних творів треба згадати ще талановиту поему
«Щорс» А. Свєчнікова, сюїту «Картини моєї Батьківщини» В. Нахабіна,
«Алтайську сюїту» Г. Таранова. Усі ці твори розкривають різні моменти з
життя радянських людей.
Успішно виступають наші композитори і в галузі опер та балетів. «Богдан
Хмельницький» К. Данькевича — це монументальна народна музична драма про
боротьбу наших предків з польською шляхтою, про великого полководця і
державного діяча Богдана Хмельницького, про возз’єднання України з
Росією. Музична мова опери базується на епічних і героїчних народних
піснях, на інтонаціях українських дум. Багато зробив композитор щодо
втілення образу народних мас. «Богдан Хмельницький» з (успіхом
поставлений у ряді театрів України, а також і в інших республіках.
Видатним явищем у музичному житті республіки є постановка опери «Милана»
Г. Майбороди. Прекрасні мелодії цього твору співають про здійснення
одвічної мрії українського народу про возз’єднання всіх своїх земель в
могутній і сильній державі. Опера насичена наспівними аріями і дуетами,
в ній багато чудових хорових сцен, які передають поетичні народні звичаї
трудящих Закарпаття. В «Милані» дуже вдало намальовані музикою основні
персонажі: сама Милана, старий комуніст-підпільник Рущак, угорська
дівчина Йолан, сільський хлопець Мартин та ін. Успіх Ґ. Майбороди — це
успіх усієї української радянської музики.
Нові опери написали С. Людкевич («Довбуш»), Є. Юцевич («Кирило
Кожум’яка»), В. Кирейко («Лісова пісня»). У дні святкування 40-річчя
Жовтневої революції Львівський театр показав оперу «Назустріч сонцю» А.
Кос-Анатольського, Харківський — «Буковинці» М. Кармінського.
Кращими українськими балетами є «Лісова пісня» М. Скорульського,
написана ще в довоєнні роки, але поставлена після війни, «Бондарівна»
(нова редакція «Пана Каньовського») М. Вериківського, «Маруся
Богуславка» А. Свєчнікова, «Ростислава» Г. Жуковського. По два балети
дали В. Гомоляка («Сорочинський ярмарок» і «Чорне золото») і А.
Кос-Анатольський («Хустина Довбуша», «Сойчине крило»).
Дедалі активніше виступає (українська радянська композиторська молодь.
Такі автори, як В. Кирейко, Ю. Щуровський, В. Кирпань, Л. Колодуб, Ю.
Знатоков, Ю. Владимиров, уже написали по кілька значних творів, які
свідчать про їх все зростаючу художню майстерність.
З новими творчими досягненнями виступили українські митці до знаменних
дат в житті радянських людей — 40-річчя Жовтневої революції і 40-річчя
Радянської влади на Україні.
П. Майборода, А. Кос-Анатольський, Є. Козак, М. Кол’есса, Г.
Фінаровський, Д. Клебанов написали нові пісні і хори. З творами для
симфонічного оркестру виступили В. Борисов, М. Дремлюга, Г. Таранов, В.
Нахабін, В. Кирейко і багато інших.
Успіхи в розвитку української музики — це передусім успіхи
соціалістичного будівництва, конкретний результат тих велетенських змін,
які сталися в долі і в житті українського народу за роки Радянської
влади. Успіхи ці зумовлені постійним піклуванням Комуністичної партії
про розквіт культури радянського народу. Яскравим виявом цього
піклування є постанова ЦК І\ПРС «Про виправлення помилок в оцінці опер
«Велика дружба», «Богдан Хмельницький» і «Від щирого серця», прийнята
28.V 1958 р. В цьому важливому партійному документі було виправлено
помилки в оцінці окремих музичних творів і діяльності ряду видатних
діячів радянської музики, накреслено широкі перспективи дальшого
розвитку радянської музики по шляху соціалістичного реалізму, народності
і високої ідейності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
