Реферат
на тему:
Українська класична музика
Українська, як і російська, класична музика своїм корінням заходить у
глибоку давнину, в народну творчість. Протягом віків вироблялися її
специфічні особливості і риси, що згодом визначили її національний
характер,
Українська музична культура зростала в боротьбі проти жорстокого
соціального і національного гніту з боку самодержавства. Вона
розвивалася під благотворним впливом передової російської музичної
культури, у тісних взаємозв’язках з нею. Для неї, як і для російської,
властиві демократична спрямованість, любов до батьківщини і
народнопісенна основа.
Основи класичної музики почали формуватися і розвиватися в Росії і на
Україні починаючи з другої половини XVIII ст. і в XIX ст., тобто в
період розкладу феодально-кріпосницьких відносин і визрівання
капіталістичних та їх зміцнення.
У XIX ст. на цій базі розгортається революційний рух, що в своєму
розвитку, за геніальним визначенням В. І. Леніна, пройшов три етапи:
дворянський, різночинний Т пролетарський. Цей рух зумовив піднесення
громадсько-політичного життя, розвиток національної демократичної
культури та мистецтва, що зміцнювалися і гартувалися на Україні в
боротьбі проти антинародної політики царського уряду і його прислужників
— українських буржуазних націоналістів. Російські революціонери і
передова російська демократична інтелігенція завжди відстоювали
культурні і національні інтереси українського народу, стверджуючи його
права на рідну мову, літературу і мистецтво.
Уже в XVIII ст. широкою увагою мас користується народна лялькова вистава
«Вертеп», музика до другої частини якої складається з народних пісень і
танців: українських, російських, польських, угорських тощо. Велику
популярність в народі мали світські ліричні пісні, слова й музику яких
складав український філософ Григорій Сковорода (1722—1794 pp.). У
кріпацьких оркестрах і капелах з’являються численні талановиті актори і
музиканти-кріпаки. Репертуар цих капел і оркестрів становили народні
пісні і твори на основі народних мелодій, написані російськими та
українськими композиторами, які часто були вихідцями з кріпацького
середовища. В колах дворянсько-кріпосницької інтелігенції поширюється
народне кобзарське мистецтво, виникає зацікавлення народною піснею,
виходять з друку перші збірки обробок російських та українських народних
пісень В. Трутовського, І. Прача та інших авторів. Народну пісню
використовують у своїх творах композитори Бортнянський, Березовський,
Ведель.
В 1809 р. в м. Одесі вперше виконується «Українська симфонія»,
приписувана М. Овсянико-Куликовському — твір високого художнього і
професіонального рівня, насичений мелодіями українських народних пісень.
У першій половині XIX ст. з’являються українські народні п’єси з співами
і танцями — «Наталка Полтавка» Котляревського, «Сватання на Гончарівці»
Квітки-Основ’яненка та ін.
Дальший розвиток української музики пов’язаний з глибокими
революційно-демократичними зрушеннями в суспільно-політичному житті в
Росії кінця 50-х і в 60-х роках. Виразниками революційно-демократичних
ідей були російські революціонери-демократи — Бєлінський, Герцен,
Чернишевський, Добролюбов та геніальний український поет Т. Г. Шевченко,
їх об’єднувала боротьба проти кріпосницького ладу царської Росії,
боротьба за здобуття демократичних прав для трудящих, вони вбачали в
мистецтві один із засобів цієї боротьби. Ці ідеї знайшли відображення в
передовій російській літературі, у творчості художників, так званих
«передвижників», і в діяльності композиторів Могучої кучки (Балакірєв,
Мусоргський, Бородін, Римський-Корсаков).
У своїй творчості представники Могучої кучки розвивали ідейно-творчі
принципи основоположника російської класичної музики — геніального
композитора М. І. Глінки. їх музичні твори, народні за своїм змістом і
характером, реалістичні за напрямом, твори неперевершено! художньої
якості, мали величезний плодотворний вплив на розвиток української
класичної музики.
У 1863 р. в Петербурзі відбулася перша вистава опери «Запорожець за
Дунаєм», написаної учнем М. І. Глінки, композитором С.
Гулаком-Артемовським (1813—1873 pp.). Патріотичність змісту цієї опери,
народність її музики і сценічних образів, ЇЇ реалістичність і
доступність зумовили всенародне визнання «Запорожця за Дунаєм», його
безсмертність. На цей же час припадає початок творчої, наукової і
музично-громадської діяльності Петра Петровича Сокальського (1832—1887
pp.), автора опер «Мазепа», «Облога Дубна» і «Майська ніч» та
капітальної наукової праці «Русская народная музыка (великорусская и
малорусская)». Сокальський був активним пропагандистом на Україні
музично-естетичних поглядів і творчості Глінки, Даргомижського,
композиторів Могучої кучки. В 1875 р. Петро Іванович Ніщинський
(1832—1896 pp.) написав «Вечорниці» — музику до другого акту п’єси Т.
Шевченка «Назар Стодоля». Твір цей (зокрема хор «Закувала та сива
зозуля») набув широкої популярності в народі і став основоположним у
жанрі української класичної театральної музики. В 1876 р. композитор
Михайло Миколайович Калачевський створює «Українську симфонію». В основі
її тематичного матеріалу — мелодії популярних пісень. Форма — чітка,
відповідна до класичних зразків. Розвиток тем, гармонія, поліфонічна
фактура і оркестровка позначені високим професіональним рівнем.
Цілу епоху в розвитку української класичної музики становить творчість
Миколи Віталійовича Лисенка (1842—1912 pp.).
Учень М. А. РимськогоЖорсакова, М. В. Лисенко глибоко любив і високо
цінив творчість великого М. І. Глінки і «Нової російської школи».
Розвиваючи творчі принципи і музично-естетичні ідеї Могучої кучки,
Лисенко на основі глибокого вивчення української народної пісні і
творчого доробку своїх попередників дав високохудожні зразки майже в
усіх жанрах музичного мистецтва. Він поклав початок таким жанрам
української класичної музики, як кантата, опера, фортепіанна музика,
солоспів, різні форми вокальних ансамблів та камерно-інструментальної
музики, а також опера для дітей. Велике ідейно-художнє значення має його
широкий цикл вокальних творів — «Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка»,
обробки українських народних пісень для голосу з фортепіано і для хору.
Творчість Лисенка відзначається справжнім демократичним спрямованням, а
його пісня «Вічний революціонер» увійшла у скарбницю пролетарської
революційної музичної літератури.
Видатний піаніст і педагог, Лисенко є основоположником української школи
фортепіанного виконавства.
Великі традиції М. В. Лисенка знайшли дальший розвиток у творчості
композиторів К. Г. Стеценка, Я. С. Степового, М. Д. Леонтовича і мають
благотворний вплив на розвиток української радянської музики.
Кирило Григорович Стеценко (1882—1922 pp.) в своїй творчості продовжує
розвивати кращі художні надбання української музичної класики, зокрема
творчості М. В. Лисенка в галузі хорової музики і солоспівів. Він
написав чимало хорів на тексти Грабовського, Франка, Шевченка. Мелодика
його творів пройнята характером української народної пісні. Багато з
його композицій стали улюбленими радянським слухачем за їх щирість,
мелодичну красу і дохідливість. Для дітей Стеценко написав опери
«Івасик-Телесик» і «Лисичка, котик та півник», ряд пісень, а також склав
«Шкільний пісенник».
Кращі традиції російської і української класики розвивав у своїх творах
і Яків Степанович Степовий (1883—1921 pp.). Він написав багато романсів,
хорів, вокальних ансамблів, а також працював у галузі фортепіанної
музики. Для дітей Я. Степовий склав три збірки під назвою «Проліски»,
збірку хорів на тексти Т. Шевченка.
Твори Я. Степового візначаються мелодійністю, щирістю, зручністю для
співу і дохідливістю. Солоспіви, що їх написав Я- Степовий в радянські
часи («Каменярі», «Коваль», «У долині село лежить» та ін.), за своїми
ідейно-художніми якостями є цінним вкладом в українську радянську
музику.
В галузі художньої обробки українських народних пісень для хору а-капела
працював Микола Дмитрович Леонтович (1877—1921 pp.). Він опрацював понад
200 українських народних пісень. Такі його пісні, як «Щедрик»,
«Дударик», «Зеленая ліщинонька», «Козака несуть», «Із-за гори сніжок
летить» та інші, своєю виразністю, художністю, правдивістю і довершеною
технікою викладу є справжніми шедеврами світового хорового мистецтва.
Розвиваючи творчі традиції М. Лисенка і російських класиків, Леонтович
підніс мистецтво творчого розкриття народної пісні в хоровій музиці на
новий, вищий рівень.
М. Леонтович, як і Я. Степовий та К. Стеценко, був одним з перших
будівників української і радянської культури.
Творчість українських композиторів-класиків, як і творчість великих
російських майстрів, становить ту художню основу, на якій розвивається
радянська музична культура.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
