Творець Українського гімну – Михайло Вербицький (реферат)

Реферат на тему:

Творець Українського гімну – Михайло Вербицький

Творчість композитора М.Вербицького.

Вербицький Михайло Михайлович ( 1815 – 1870 ) український композитор,
хоровий диригент, священик . Його постать напрочуд показова для розвитку
української культури минулого століття. при чому в різних аспектах і
жанрово – стильовим характером музики, і особливостями життєво –
творчого шляху, позначено дивовижним сплетінням конспектів. Значною
мірою ізольоване від громацько – політичного і культурного життя
існування убогого сільського священика несподівано поєдналося з великою
напругою і результативністю творчого процесу, відсутність гучних
патріотичних декларацій зі спонтанним відчуттям приналежності до
українського народу, цілеспрямованим зусиллям примножити його духовні
надбання. Михайло Вербицький – уродженець західних окраїн українських
земель, що здавна славилися своїми культурними традиціями.

Майбутній композитор народився 4 березня 1915 року в селі Яворнику
Руськім неподалік від Перемишля ( Польща ) в сім’ї священика. Доля
розпорядилася так, що уже в дитячому віці він та його молодший брат
втратили батька та по суті залишилися сиротами. Однак хлопцям повезло їх
взяв на виховання далекий родич, Перемишлянський єпископ і
високоосвічена людина Іван Снігурський. Так вони опинилися в особливо
мистецьки насиченому середовищі.

Спричинило це заснування єпископом Снігурським при Перемишлянському
кафедральному соборі хору та музичної школи. Хор вийшов далеко за межі
свого первісного призначення – участі в богослужіннях та церковних
святах.

В репертуарі хору були твори Й. Гайдна, В. Моцарта, зразки німецької
побутово – музичної літератури.

Середню і музичну освіту здобув у Перемишлі та Львові. З 1852 року
Вербицький був священиком у селі Млинах, де і помер. Михайло Вербицький
– один із перших композиторів – професіоналів у Галичині. Вербицький є
автором хорових, вокальних, інструментальних творів серед яких оперети
«Гриць Мазниця» і «Школяр На Мандрівці» 1849р., мелодрама «Підгоряни»
1864р., хори «Заповіт» «Поклін» «Думка», 12 симфонічний – увертюр (
1855 – 1865 ), солоспіви, два полонези, вальс. Вербицький — автор 36
релігійних композицій, серед яких «Іже Херувими» «Отче Наш» «Буде Ім’я
Господнє» та інші.

В кінці XVIII на початку ХІХ ст. церковний спів у Західній Україні
значно відставав від Центральної України. Коли по всій Україні вже
давали себе відчувати італійські впливи, в Захдній Україні по церквах
дяки зберігали старі традиції триголосих українських розспівів. Михайло
Вербицький з усією гостротою повстав проти “не музикальності” цих
розспівів і став фанатичним прихильником нової тоді для місцевих
обставин італійщини й пропагандистом творів Бортнянського.

Перемишль у 40–х рр. ХІХ ст. став першим вогнищем музичного здвигу, в
результаті якого західноукраїнська музика зблизилась із
західноєвропейською.

У Перемишлі в 1829р. був заснований постійний церковний хор. В основу
його репертуару були покладені передусім твори Д.Бортнянського
(1751–1825).

Бортнянський у світі творчості плідно поєднував український народний
мелос, традиції українського хорового мистецтва й досягнення
європейської музики.

М Вербицький був одним із перших професійних українських композиторів у
Галичині.

Він залишив чимало власних композицій як цілої Служби Божої, так і
окремих богослужебних співів: Літургія для мішаного хору; Отче наш,
Світ, інші духовні твори.

У світській музиці М.Вербицький написав численні твори для чоловічого
хору на зразок німецької та чеської хорової літератури й музику до
театральних п’єс (найвідоміша – “Підгіряни”, нагороджена на театральному
конкурсі 1864р.) Він написав також ряд оркестрових творів; 8 увертюр,
скомпонував 12 оркестрових рапсодій, декілька оперет, 2 полонези, склав
збірку п’єс для гітари.

М.Вербицький – автор хорової музики (“Заповіт” на слова Т.Шевченка
“Поклін” на слова Федьковича, “Жовнір” – на слова Гушалевича, а також
музику до драматичних вистав (близько 20), в т.ч. “Верховинці”, “Галя”,
“Панщина”, “Сільські пленіпотенти” (уповноважені).

10 березня 1869 р. у Львові на вул.Лисенка,23, у залі стрільниці
старанями українських патріархів відбувся перший Шевченківський концерт.

Хор підготував і ним диригував композитор Анатоль Вахнянин.

В концерті взяли участь всі визначні артистичні і літературні сили. В
числі інших на цьомц концерті виконувались твори М.Вербицького й дві
пісні М.Лисенка.

Особлива заслуга М.Вербицького перед українським народом – це композиція
українського гімну “Ще не вмерла Україна” (1864р.) ця його композиція в
ХІХ–ст. витіснила, очевидно, менш вдалу композицію М.Лисенка.

Гімн – це урочиста пісня, прийнята як символ державної єдності. Поряд з
гербом і прапором гімн є офіційним символом держави. Йому належить
значна роль у громадсько–полтичному житті як засбу масової агітації,
мобілізуючої та організаторської сили. Державний гімн виконується
переважно під час урочистих зборів політичних демонтрацй, військових
парадів на міжнародних спортивних змаганнях тощо.

Офіційно визнаним з 1917 р. українським державним гімном є “Ще не
вмерала Україна”, текст якого написав П.Чубинський, музику –
М.Вербицький.

Вперше він був надрукований 1863р. з нотами – 1885р. уже до офіційного
визнання цей гімн набув поширення на всіх українських землях.

В УРСР постановою Верховної Ради з 1.01.1950р. було ухвалено гімн “Живи
, Україно, прекрасна і сильна” на слова М.Бажана і П.Тичини, музика –
М.Лебединця.

З встановленням незалежності України до державних вимволів їй було
повернуто гімн “Ще не вмерла Україна”.

В указі презиції Верховної Ради України від 15 січня 1992р. записано:

1. Затвердити музичну редакцію Державного гімну України, автором музики
якої є М.М.Вербицький.

2. Запровадити повсюдне виконання Державного гімну України,
затвердженого цим Указом з 16 січня 1992р.

В Перемишлі і воєводстві в наш чач дбають про збереження пам’яток
української культури, зокрема і монументів на цвинтарі та в інших місцях
захоронення відомих просвітніх діячів – І.Снігурського,
І.Могильницького, М.Вербицького та ін. (Комаринець Т. твори Львів., 1999
р.с.ЗУЗ).

З ініціативи Головної Руської Ради, першої легальної політичної
організації Галича, за національну символіку галицьких українців було
прийнято синьо–жовтий прапор та герб галицько–волинських князів із
зображенням золотого лева на блакитному тлі.

(Львів. “Історичні нариси”. Львів,1996, с.171).

В рефераті досліджується питання творчості Михайла Михайловича
Вербицького, одного з перших композиторів – професіоналів Галичини,
діяльність якого припала на часи національного пробудження українців.
Особлива заслуга М.Вербицького – створення музики гімну “Ще не вмерла
Україна”. Ця подія стала етапом на шляху галичан до піднесення їх
боротьби за незалежність у листопаді 1917 року, коли була проголошена
Західноукраїнська Народна Республіка.

Михайло Вербицький належить до тієї плеяди українських композиторів, які
заклали підвалини нової композиторської школи, що увійшла в історію
нашої музики під назвою “перемишльської”. Іван Франко цілком слушно
назвав Михайла Вербицького “найзначнішим талантом” серед галицьких
композиторів і не без підстав. Його літургійна творчість, театральна
музика, світські хори та солоспіви, інструментальна музика стали
важливою часткою церковних богослужень, театральних вистав, концертного
життя, домашнього музикування. А те, що його патріотична пісня “Ще не
вмерла Україна” досить швидко переросла у Національний гимн, який
сьогодні став гимном нашої Незалежної держави, обезсмертило ім’я
галицького композитора.

Його життя і творчість були сповнені контрастів: непросте життя
сільського священика, ускладнене матеріяльними нестатками і відокремлене
у глухій провінції від світу великого мистецтва, дивовижно поєднувалися
з потужною результативністю творчої діяльності.

Станіслав Людкевич влучно назвав Михайла Вербицького “піонером галицької
музики”, адже саме Вербицький почав новий етап у її розвитку, пов’язаний
як з старовинними традиціями церковного співу нашого народу, так і
народнопісенною творчістю.

Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року у селі Явірник Руський,
де його батько Михайло був священиком. Коли Михайлові виповнилося 10
років, помер батько і ним та його молодшим братом Володиславом
заопікувався їх далекий родич перемишльський владика Іван Снігурський,
один з найяскравіших діячів Української Греко-Католицької Церкви.
Владика подбав не лише про добробут хлопців, але й про їхню освіту. 1828
року при перемишльській катедрі владика Іван Снігурський заснував хор, а
згодом і музичну школу, в яких співав і навчався Михайло. Вже на
Великдень наступного 1829 року цей хор з великим успіхом дебютував в
урочистому богослуженні, де Вербицький разом з Іваном Лаврівським
виступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, вл. Іван
Снігурський запрошує з Чехії кваліфікованого диригента і композитора
Алоїза Нанке. У Нанке Михайло Вербицький отримав ?рунтовну музичну
освіту, зокрема, з композиції. Пізніше наш композитор так оцінив своє
навчання: “школа сталася консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював
добрій опері”. Безперечно, важливе значення для формування Вербицького
як композитора мав репертуар хору, в якому були як твори віденських
класиків Й. Гайдна, В.А. Моцарта, так і музика композиторів “золотої
доби” української музики — М. Березовського та Д. Бортнянського. Саме
духовні концерти Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної
України і світогляд Вербицького зокрема. Адже тоді, коли в церквах
панувало одноголосся (самолівка) та простеньки двоголосся (єрусалимка),
творчість Бортнянського представила високопрофесійне багатоголосся.
Пізніше композитор так висловився: “Бортнянський, як то кожний правдиво
учений музик осудить, є для русинів тим, чим є в Західній Європі Моцарт,
Гайдн та ін.”. І, мабуть, не дивно, що першими творчими спробами
Вербицького — композитора стали саме церковні твори. Ймовірно, що це
були мішані хори “Іже херувими” (Es-dur) та “Да ісполнятся уста наша”
(B-dur) латинською мовою.

Згодом Михайло Вербицький вступає до Львівської духовної семінарії.
Заняття музикою не перериваються: керує хором Семінарії, опановує гру на
гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори,
перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у
галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу зберігся створене ним
“Поученіє Хітари”, яке стало першим подібним посібником в Україні.

У другій половині сорокових років Михайло Вербицький звертається до
релігійної музики і в цей період пише повну Літургію на мішаний хор
(1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України.
Окрім Літургії, він створює знамените “Ангел вопіяше” та ін. церковні
композиції.

Коли наприкінці сорокових років налагоджується активне театральне життя,
Вербицький одразу ж заходився писати музичні номери до українських
театральних вистав. П’єси, що ставились на театральних сценах Львова і
Галичини, здебільшого були перекладами як з української драматургії та
літератури, так і з польської, французької та австрійсько-німецької
драматургії. Музика у цих п’єсах відігравала дуже важливу роль, оскільки
вносила у вистави яскравий емоційний елемент, а також наближувала
чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні
п’єси саме завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність.
Один із сучасників писав: “Музика Вербицького жвава, проста і так
вбивається в пам’ять, що тоді в Перемишлі, на другий день по виставі її
скрізь співали”. Відомо, що власне в жанрі співогри (нім. зін?шпіль)
Вербицький написав музику до понад 20 вистав. У цей час Вербицький
створив музику до таких вистав як “Верховинці”, “Козак і охотник”,
“Проциха”, “Жовнір-чарівник” та ін.

Однак політичні події повернулися так, що 1848-49 роки стали початком і
завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом
декількох років Вербицький не писав музики до п’єс. У 60-х роках
композитор він знову звертається до жанру співогри, бо у Львові був
відкритий театр “Руської Бесіди”. Для цього театру Вербицький пише
побутову мелодраму “Підгіряни”, одну з найпопулярніших п’єс композитора,
згодом “Сільські пленіпотенти”, “Простачку”, “В людях ангел, не жена,
вдома з мужем сатана” та ін.

Складні життєві обставини відтягнули висвячення на священика, і щойно
1850 року він отримує єрейські свячення. Кілька років йому доводилося
переїжджати з однієї сільської парохії на іншу, аж поки 1856 року він не
осів у селі Млинах на Яворівщині, де прожив решту свого життя. Та
матеріальні нестатки і тут не покидали його. Його товариш по
перемишльському катедральному хорі о. Іван Сінкевич писав, що “на
обідньому столі композитора дуже часто не було нічого, крім яблук”.

Попри різні труднощі, Вербицький ніколи не втрачав оптимізму,
продовжував писати. І мабуть не дивно, що саме в Млинах Вербицький у
своїй композиторській творчості знову повернувся до релігійної музики.
Він переробив, написану 1847 року Літургію на чоловічий хор. Крім цього,
написав “Іже херувими”, “Тебе поєм”, “Святий Боже”. На відміну від
літургійних творів 40-х років, ці композиції складніші фактурою,
мелодикою, розвинутою поліфонією. Для релігійної музики отця Вербицького
взагалі є характерним, що кожен твір – це ніби бесіда, розмова з Богом,
тиха і довірлива.

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав
статті, творив музику. Серед його учнів були отці-композитори Віктор
Матюк і Порфирій Бажанський. Помер Михайло Вербицький 1870 року в
Млинах, проживши лише 55 років.

В своєму житті, а точніше творчості, Михайло Вербицький зробив один дуже
важливий чин — він створив патріотичну пісню на текст Павла Чубинського
«Ще не вмерла Україна», що згодом стала гімном України.

Дискусійною поки що залишається дата створення гімну. Тривалий час
вважалося, що гімн створено 1862—1863 року, але без відповідних наукових
аргументів і покликів на джерела. В останні роки на це звернув увагу
Олександр Зелінський, який вважає, що гімн створений у 1863 році, коли
він був вперше опублікований в Галичині. Але зовсім недавно п. Володимир
Пилипович з Перемишля слушно звернув увагу на те, що текст П.
Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі
часопису «Мета», який фактично вийшов близько 15 січня наступного 1864
року. І тому, ймовірно, це власне і наштовхнуло о. Михайла, або ж йому
було замовлено перемишльською «Громадою» написати патріотичну пісню.
Хоча, можливо, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією
тексту.

Цікаво, що з початку поширення вірша вважали, що текст написав Тарас
Шевченко. Можливо, це сталось за рахунок помилки редакторів часопису
«Мета». Адже текст вірша «Ще не вмерла Україна» був надрукований у так
званому «шевченківському» номері, разом з поезією Тараса Шевченка.
Можливо, П. Чубинський не хотів, щоб його прізвище з’явилося у «Меті» з
політичних міркувань.

Безсумнівним залишається той факт, що пісня «Ще не вмерла Україна»
відразу набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини. І
тому не дивно, що з проголошенням незалежності України, саме цей твір
Михайла Вербицького став гімном нашої держави Композитор М.Вербицький
жив і творив у часи піднесення національно –визвольного руху в Галичині.
На той час (друга половина ХІХ ст.) в українців ще не було національного
гімну. В Центральній і Східній Україні значення гімну мав “Заповіт”
Т.Шевченка, в Західній Україні при всяких національних маніфестаціях
співали дві пісні що користувалися популярністю. Це були складена
Ю.Добриловським (1760–1825рр) пісня “Дай Боже, в добрий час” і вірш
І.Гушалевича (1825–1903) “Мир вам брання, всім приносим”, пізніше – “Не
пора” І.Франка.

1863р. у Львівському часописі “Мета” з’явився вірш Й.Чубинського
(1839–1884рр.) “Ще не вмерла Україна”. Того самого року до нього
скомпонував музику композитор М.Вербицький. Музику “Ще не вмерла
Україна”.

Вперше було надруковано у Львівському нотному збірнику “Кобзар” у 1885р.

Ця пісня, завдяки своїй легко прийнятній мелодії і патріотичному
текстові швидко популяризувалася і поширилась серед широких кіл
галицького громадянства, згодом перейшла за кордон, а в 1917р. була
офіційно визнана гімном Української Держави.

Указом Президії Верховної Ради України від 15 січня 1992 р. цей гімн
знову був затверджений як Державний гімн уже незалежної України та був
визнаний таким ,що втратив чинність діючий до того Державний гімн УРСР.

Створення українського гімну

Створення українсько гімну бере початок з осені 1862 року. Український
етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не
вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а
згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша
серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду сталося
миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков
дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы
простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд
поліції. Перша публікація вірша П.Чубинського у львівському журналі
«Мета», 1863, № 4

Отримавши поширення на Західній Україні патріотичний вірш не пройшов
повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло
(Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла
Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами
– 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.

У 1917-1920 «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче
не був затверджений, використовувалися й інші гімни.

15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена
Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції
України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України
ухвалила Закон “Про Державний гімн України”, запропонований президентом
Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний
гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки
першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла
Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією
президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля».

Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433,
що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні
фракції Соцпартії і Компартії.

З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула
завершеного вигляду. Національний гімн на музику М.Вербицького отримав
слова, віднині затверджені законом.

Національний Гімн України (повна версія):

Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу, тіло ми положим за нашу свободу.

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону

В ріднім краю панувати не дамо нікому;

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Приспів.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,

Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,

За Карпати відоб’ється, згомонить степами,

України слава стане поміж народами.

Приспів.

——

* Державний Гімн України (офіційна версія):

«Ще не вмерла України** і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».

Список використаної літератури

1. Антонович Д. “Українська культура” К.,1993, с.433.

2. Вербицький А. “Творець державного гімну” – Галицька брама, №9,1995р.
с.15.

3. Волосевич О. Даниленко О. “Таємниці міста Лева”, Львів,2004р. с.317.

4. Гениш С. “150 великих українців” І.Франкевич, 2001, с.28.

5. Громов С. “Імена видатних людей у вулицях Львова”, Львів,2001р.
с.23–24.

6. Крип’якевич І. “Історичні проходи по Львову” Львів. 1991, с.90

7. Надрага О. “Серед львівських парків” Львів,2004, с.250.

8. Саркіз Я. “Історичне краєзнавство”, Львів,1995, с.35.

9. Енциклопедія українознавства к.1994 т.1 с.381.

10. Українська Радянська енциклопедія к.1978,т.2,с.184, т.3., с.38.

11. Універсальний словник–енциклопедія к.,1999,с.229

20. Журнал народна творчість 1995р. 2 – 3 видання.

21. Урядовий портал – гімн України.

22. Українські пісні ( HYPERLINK «http://www.pisni.org.ua»
www.pisni.org.ua )

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *