Реферат
на тему:
Революційна пісня на Україні
Революційна пісня — це особливий різновид народної творчості. Вона
кличе до боротьби з соціальною несправедливістю, збуджує у людей почуття
гніву до поневолювачів, гартує їхній дух, зміцнює волю до перемоги.
Пісенна пролетарська культура виникла разом із зародженням робітничого
класу, з його організованим революційним рухом. За класифікацією В. І.
Леніна, в діяльності російських революціонерів можна виділити три етапи:
дворянський, пов’язаний з декабристським рухом, різночинський, що
охоплює всю другу половину XIX ст., і пролетарський — 90-ті роки XIX —
початок XX ст. Кожний з них мав свої форми революційної боротьби, які
впливали на розвиток музичної культури й, зокрема, на пісенну творчість.
Діяльність декабристів захопила й Україну, де у 1822 році виникло
«Південне товариство» на чолі з П. Пестелем, а у 1825 році відбулося
збройне повстання Чернігівського полку в м. Василькові біля Києва.
В одному річищі розвивалася діяльність революційних демократів —(М.
Чернишевського, М. Добролюбова, Т. Шевченка. Значним явищем у
післядекабристський період була організація таємного товариства —
Кирило-Мефодіївського братства у Києві в 1846— 1847 роках, до
революційного крила якого входив і Т. Шевченко.
Революційні пісні на Україні з’явилися у другій половині XIX ст. Поряд з
ними поширювалися російські, польські і французькі революційні пісні.
Передові ідеї революційних демократів, які кликали до збройної боротьби
з експлуататорами, знаходили своє втілення в художній літературі,
образотворчому й музичному мистецтві й, зокрема, в пісенній творчості. В
70-ті роки музикант-любитель з Полтави Гордій Гладкий поклав на музику
«Заповіт» Т. Шевченка. Могутня за характером хорова пісня Гладкого
швидко стала популярною, її співали революціонери на своїх сходках, під
час демонстрацій (наприклад, 1914 року в Харкові). Любив цю пісню і
Володимир Ілліч Ленін. Відомо, що він співав «Заповіт» під час заслання
в селі Шушенському (46).
Щоб лани широкополі, І вражою злою кров’ю
І Дніпро, і кручі Волю окропіте.
Було видно, було чути, І мене в сім’ї великій,
Як реве ревучий. В сім’ї вольній, новій,
Поховайте та вставайте, Не забудьте пом’янути
Кайдани порвіте Незлим тихим словом.
Велична, піднесена музика «Заповіту» близька до українських народних
багатоголосних пісень. Він увійшов у золотий фонд народної музичної
культури як справді революційний твір.
На межі 70—80-х років минулого століття створено пісню «Слушай», її
першоосновою стала балада для мішаного хору, тенора соло та фортепіано
українського композитора Петра Сокальського, написана у 1864 році на
слова поета-різночинця І. Гольц-Мюллера. В цьому творі розповідається
про політичного в’язня, який прагне йолі; його невдала втеча з тюрми
завершується трагічно, він гине. Пісня запозичила з балади
речитативність (тріольний ритмічний рисунок чергується з чвертками та
вісімками) та деяку ілюстративність (сцена загибелі в’язня) (47).
На Україні були поширені й революційні пісні інших народів: французька
«Марсельєза», перекладена на українську мову в 70-х роках, російські
«Сміло, други» та «В неволі скатований люто» (співались у той час мовою
оригіналу).
Кінець XIX і передреволюційні роки XX ст.— новий етап боротьби
пролетарів проти експлуататорів. Це організований період битв
робітничого класу, керованого партією Леніна, період боротьби за владу
Рад.
Зміни в суспільному житті, загострення класових суперечностей помітно
вплинули на музично-пісенну культуру, оновили її. «Наша зброя — це наші
пісні»,— писав у 1917 році В. Маяковський у вірші «Наш марш».
Революційні пісні нового часу стали могутнішими, величнішими. В них
втілено образи безстрашних борців за щастя трудового народу, втілено
віру в перемогу, в щасливе майбутнє.
В цей час здобули популярність і кілька українських революційних пісень,
які органічно влилися в загальнопролетарський пісенний фольклор. Так, у
90-ті роки минулого століття було створено пісню «Шалійте, шалійте,
скажені кати», їй судилося вийти далеко за межі України. Пісня виникла в
студентському гуртку у Львові. Автором її поетичного тексту був О.
Колесса, а мелодію використано з музики українського композитора
Анатолія Вахнянина до драми К. Устияновича «Ярополк». Мабуть, і сам
композитор не підозрював, що його хор «По морю, морю», сповнений
динаміки, сили й бойового запалу (див. пр. 486), стане першоосновою
революційної пісні «Шалійте, шалійте, скажені кати» (див. пр. 48а).
Невдовзі пісня стала популярною, часто виконуваною й улюбленою. Цьому
сприяв і російський переклад твору, що його зробив революціонер Г.
Крижановський. Наводимо одну строфу перекладу:
Беснуйтесь, тираны, глумитесь над нами,
Грозите свирепо тюрьмой, кандалами;
Мы сильные духом, хоть телом попраны,
Позор, позор и смерть вам, тираны!
На початку XX століття на Україні стають популярними нові пролетарські
пісні: російські — «Сміло у ногу рушайте», «Ви жертвою в бою», «Сонце
сходить і заходить»; польські — «Червоний прапор», «Варшав’янка». У 1902
році вперше перекладено «Інтернаціонал» (сл. Е. Потьє), гімн французьких
революціонерів — героїв Паризької комуни. Цей твір став міжнародним
пролетарським гімном, партійним гімном КПРС. До 1944 року він був і
державним гімном СРСР. Український переклад належить М. Вороному.
Напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції з’явився ряд
українських революційних пісень: «Відпустили селян на Свободу», «Ну-бо,
хлопці, повстаньмо», «Засвистали арештанти» (переробка відомої народної
пісні «За світ встали козаченьки»), «Сльозами злита Україна», «Вічний
революцьонер».
Автор поетичного тексту «Вічного революцьонера» — видатний український
письменник, громадський діяч, революційний демократ Іван Франко. Музику
створив український композитор-класик Микола Лисенко під враженням
революційних подій 1905 року в Києві. Активний, динамічний, сповнений
мужності, сили та драматизму, «Вічний революцьонер» має
гімнічно-маршовий характер (49):
Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився,
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє;
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою,—
Міліони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.
Голос духа чути скрізь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум, нещастя.
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувати,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.
Вічний революцьонер —
Дух, наука, думка, воля —
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
Отже, революційна пісня виникла разом із зародженням і розвитком
організованого робітничого руху. Вона стала важливою часткою
пролетарської культури, її поетичні й музичні джерела — народна пісня,
творчість робітничих поетів і композиторів. Для появи революційної пісні
потрібен передусім суспільний поштовх, а створення її є безпосереднім
відгуком на події. Характерними для неї є бойова, маршова манера
вислову, втілення цілеспрямованості в боротьбі за щасливе майбутнє
трудящих.
Революційні пісні різних народів мають ряд спільних рис. По-перше, це
їхній інтернаціональний зміст, загальне ідейно-сюжетне спрямування.
По-друге, їх об’єднують суто музичні риси: вольова за характером
мелодія, маршовий ритм, акордовий тип викладу музичного матеріалу. Все
це сприяло швидкому поширенню пісень з країни в країну, зробило їх
загальнодоступними.
Революційні пісні вплинули на весь наступний розвиток музичного
мистецтва, зокрема радянського. Композитори використовували їх у своїх
музичних полотнах — кантатах, операх, симфоніях. Під безпосереднім
впливом революційної пісні виросла й радянська пісня.
Список використаної літератури
С. Лісецький. Українська музична література для 4-5 класів ДМШ. К.:
«Музична Україна», – 1991.
Фільц Б. Джерела музичної культури [України] // Дзвін. – 1990.
Рудницький А. Українська музика. Історико-критичний огляд. – Мюнхен:
Дніпрова хвиля, 1963. – 406 с.
Ольховський А. Нарис історії української музики / Ред. Л.Корній. – К.:
Муз.Україна, 2003. – 512 с. ІІ нот. Музика Західної України (Галичина та
Закарпатська Україна). – С.355-364.
Л. Й. Височанська, В. А. Уманець “Музика і співи”, ст.5;
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
