Реферат
на тему:
М. В. Лисенко (1842—1912 pp.)
Микола Віталійович Лисенко народився 22 березня (за новим стилем) 1842
р. в с. Гриньках, Кременчуцького повіту, Полтавської губернії, в сім’ї
поміщика.
Батько Миколи Віталійовича був людиною освіченою і культурною; в юності
був зв’язаний з декабристським рухом.
Дитинство і рання юність Лисенка пройшли серед сільської природи і
селянського побуту. Він рано пізнав народну пісню, оцінив і полюбив її
на все життя.
З п’яти років хлопчик виявив надзвичайні музичні здібності і почав
систематично займатись музикою. Першим його вчителем була
мати-піаністка, а згодом — спеціально запрошена вчителька.
Загальну освіту майбутній композитор здобув спочатку у приватних
пансіонах для хлопчиків у Києві (1852—1855 pp.), потім— у Харківській
гімназії (1855—1859 pp.). В той же час він учиться гри на фортепіано (в
Києві — у чехів Нейнквича та Паночіні або Поноцного; в Харкові — у
Вольнера, Дмитрієва і Вільчека), виявляє неабиякий хист
піаніста-виконавця і пише перші невеличкі салонні п’єски на теми
українських народних мелодій. Відомо, що один з таких творів — полька
для фортепіано — був надрукований у Києві.
Закінчивши в 1859 р. Харківську гімназію, Лисенко того ж року вступив на
природничий факультет Харківського університету, а ще через рік перейшов
на той же факультет Київського університету.
У Києві юнак зблизився з гуртком передової студентської молоді, брав
участь у нелегальних студентських сходках і жадібно сприймав ідеї
революційно-демократичного руху, що охопив Росію у 60-х роках XIX ст.
Внаслідок цього у Лисенка загострюється інтерес до вивчення народного
життя і музичного фольклору. Збір, запис, вивчення, обробка і
популяризація народних пісень — все це стає одним з основних його
занять.
В університеті Лисенко виявив себе як організатор і керівник
студентського хору, з яким він часто виступав публічно. Репертуар цього
хору складався переважно з народних пісень, записаних і оброблених самим
Лисенком.
Після закінчення (в 1865 р.) Київського університету Лисенко деякий час
працював у Таращанському повіті на посаді мирового посередника, а потім
учився у Лейпцігській консерваторії. Яскраве музичне обдаровання дало
йому можливість засвоїти повний курс навчання за два роки (1867—1869). В
Лейицігу Лисенко видав свою першу збірку українських народних пісень (40
пісень) для голосу з фортепіано. Протягом усього життя композитор
надрукував ряд збірок народних пісень для сольного і хорового співу.
Крім обов’язкових класних занять, Лисенко в Лейпцігу продовжував вивчати
музику Глінки, Даргомижського, Серова, знайомив з нею своїх співучнів та
педагогів; він часто відвідував концерти, де слухав твори Баха,
Бетховена, Моцарта, Вебера та інших у виконанні кращих артистичних сил.
Все це дало значно більшу користь для виховання молодого музиканта, ніж
консерваторське навчання в Лейпцігу, формалізм і схоластика якого не
могли задовольнити Лисенка, його все більше приваблював Петербург —
великий політичний і культурний центр того часу. В 1874 р. Лисенко їде
до Петербурга, де протягом двох років навчається в Петербурзькій
консерваторії по класу інструментовки М. А. Римського-Корсакова. Крім
цього, величезний вплив на всю наступну діяльність Миколи Віталійовича
мали зустрічі його з передовими російськими музичними діячами —
Стасовим, Мусоргським, Бородіним.
В Петербурзі Лисенко влаштував кілька хорових концертів, на яких
пропагував українську і російську народну музику.
З 1876 р. Лисенко жив у Києві, виїжджаючи в концертні подорожі по
Україні з організованими ним хоровими колективами для поширення і
популяризації народної пісні.
80-і і 90-і роки були найбільш плідним періодом у творчому житті
Лисенка: в цей час він написав свої кращі опери («Різдвяна ніч»,
«Утоплена», «Тарас Бульба»), створив багато сольних і хорових композицій
на тексти Т. Шевченка, їв. Франка, Л. Українки та інших. В цей же період
він пише три дитячі опери: «Коза-дереза», «Пан Коцький» і «Зима і
Весна», побудовані на мотивах народних казок, пісень, танців.
З останньої чверті XIX ст. Лисенко тісно пов’язує свою діяльність з
українським театром, бере активну участь в роботі трупи М. Старицького;
на ґрунті пропаганди правдивого, реалістичного мистецтва і боротьби з
націоналістичними тенденціями зростала і міцніла дружба композитора з
кращими представниками передової української театральної
культури—акторами М. Кропивницьким, М. Садовським, П. Саксаганським, М.
Заньковецькою та іншими.
Тісні ідейні і творчі зв’язки підтримував Лисенко з прогресивними
українськими письменниками — Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом
Коцюбинським; він був наставником молодшого покоління українських
композиторів — М. Леонтовича, Ф. Колесси, К. Стеценка, Я. Степового та
інших.
Лисенко був також у дружніх взаєминах з П. І. Чайковським.
Палкий прихильник музичної творчості прогресивних художників інших країн
і народів (творів Бетховена, Баха, Шопена, Гріга), він усе життя гостро
засуджував рабське плазування перед іноземщиною, сліпе копіювання
музичної продукції композиторів Західної Європи.
В 1904 р. на кошти, зібрані друзями до 35-річного ювілею композитора,
Лисенко відкрив музично-драматичну школу в Києві,— перший на Україні
навчальний заклад, що давав вищу мистецьку освіту і скоро став основним
вогнищем виховання національних професіональних мистецьких кадрів
України. Школа виховала багато видатних майстрів українського мистецтва,
(серед яких композитори К- Г. Стеценко, В. Верховинець, доктор
мистецтвознавства, композитор Л. М. Ревуцький, народний артист УРСР О.
Ватуля, проф. М. Микиша і багато інших).
Передреволюційні роки і сама революція 1905—1907 pp. дала новий творчий
поштовх композитору. Твори, написані в цей період, свідчать про
революційко-демократичні переконання їх автора. Це — два хори на слова
їв. Франка («Ой, що в полі за димове?» та «Вічний революціонер»), хор
«Гей, за наш рідний край» і монолог на слова М. Старицького «В грудях
вогонь». Найбільше значення з цих творів має хор «Вічний революціонер»,
який і до наших днів є одною з улюблених і популярних революційних
пісень. ‘
Останній період життя і творчості Лисенка пройшов у тяжких умовах
столипінської реакції. Музична творчість останніх років життя
композитора яскраво відбиває суперечності, властиві деяким, навіть
передовим, діячам переджовтневого десятиріччя.
Лисенко, зв’язаний з представниками прогресивної
революційно-демократичної думки в літературі і мистецтві і опозиційне
настроєний до політики самодержавства, не міг не відповісти своєю
творчістю на події, що навколо нього розгорталися. З другого боку,
композитор був безсилий до кінця перебороти певну непослідовність,
нестійкість і впадав у настрій безвільної, суб’єктивної лірики. В опері
«Ноктюрн», в романсах останніх трьох років життя помічається деяке
зниження демократичних тенденцій. В той же час опера-сатира «Енеїда» (за
Котляревським) і сьомий випуск обробок народних пісень для голосу з
фортепіано свідчать, що у творчості Лисенка переважала реалістична
спрямованість.
Умер композитор 6 листопада 1912 р. Похорон Лисенка перетворився у
грандіозну демонстрацію народної любові і поваги до покійного. Цілі
номери газет присвячувались його життю і діяльності. Кращі представники
братньої російської культури висловлювали свій глибокий сум з приводу
смерті Лисенка і давали високу оцінку творчості і громадській діяльності
великого українського композитора.
«Смерть Лисенка розумію як величезну втрату, — писав М. Горький в листі
до М. Коцюбинського, — але, читаючи опис його похорону, …відчуваю
якесь тремтіння радості в серці: як любить народ свою людину. Як глибоко
повчальна ця сумна, але така могутня, прекрасна церемонія проводів
людини, що відслужила своїй справі, і як радісно відчувати, що народ
зрозумів велич її праці.
Прекрасна і смерть, коли вона веде за собою таке збудження життя, такий
полум’яний розквіт почуття любові і поваги до покійного».
ТВОРЧІСТЬ М. В. ЛИСЕНКА
Музична спадщина композитора велика і різноманітна. Він написав 11 опер,
понад 80 творів різних форм на тексти Т. Г. Шевченка, ряд композицій
інструментального жанру (фантазія «Козак-шумка», перша частіша симфонії,
струнне тріо та квартет, фортепіанні п’єси тощо); писав музику до
театральних вистав, романси і пісні на слова різних авторів.
Опери. Величезне значення в історії української музичної культури мають
опери Лисенка. Спираючись на досягнення в цій галузі російських
композиторів, на досвід Гулака-Артемовськото і Сокальського, традиції
українського театру, Лисенко збагатив види і жанри української опери. В
його творчості вперше в умовах України оформилася історико-героїчна
народна музична драма («Тарас Бульба»), опера лірико-побутова («Різдвяна
ніч»), казково-фантастична («Утоплена»), опери дитячі («Коза-дереза»,
«Пан Коцький», «Зима і Весна»), опера-сатира («Енеїда»),
опера-політичний памфлет («Андрашіада») та ін.
Майже всі музично-сценічні твори М. Лисенка написані у творчій
співдружності з відомим драматургом і поетом М. Старицьким, який створив
лібретто для них.
«Тарас Бульба». Найвищим досягненням композитора в галузі оперної музики
слід вважати героїко-патріотичну оперу «Тарас Бульба» (1880—1890,
лібретто М. Старицького за М. В. Гоголем) .
«Тарас Бульба» написаний за традиціями Глінки і Могучої кучки. Ідея
любові до батьківщини, непохитна віра у незламну моральну силу народу
насичує увесь твір. Тому показ народної маси займає в опері дуже значне
місце.
Центральний персонаж опери — Тарас Бульба — показаний як народний месник
за покривджену польською шляхтою Україну і охарактеризований в музиці
рисами епічної могутності і щирої людяності.
Найяскравіші епізоди, що розкривають героїку образу Тараса,— це його
пісня «Гей, літа орел» з другої дії та аріозо «Що у світі е святіше» з
п’ятої дії.
«Гей, літа орел» — це пісня про нездоланну народну силу, яка жорстоко
розправляється з ворогами вітчизни.
Широка, мужня, епічного складу мелодія цієї пісні насичена народними
зворотами і інтонаціями. У супроводі, ніби перебори струн бандури,
звучать арпеджовані акорди. Все це створює яскравий і переконливий образ
народного героя.
Аріозо з п’ятої дії забарвлено в суворі, урочисті тони. Високо-етичні,
почуття ідейного єднання людей, біль за свою батьківщину, що стогне під
іноземним і панським ярмом, знаходять своє переконливе відтворення у
музиці благородно-патетичній, насиченій войовничим, бунтарським духом.
В центральному епізоді аріозо, коли Тарас говорить про знущання
поневолювачів над українським народом, звучить один з найважливіших і
яскравіших музичних тем всієї опери.
Мужня, войовнича, вольова і цілеспрямована — вона ніби є музичним
символом боротьби українського народу проти польської шляхти. Тому
композитор саме цією темою починає інтродукцію опери.
Високомайстерно написана музична характеристика Насті — дружини Тараса.
Настя — це узагальнений образ простої селянської жінки-козачки.
Особливо показова арія Насті. Лисенко в ній тонко і виразно передає
різні переживання жінки, її тривожні передчуття, її мрії про щастя жити
у своїй сім’ї, її любов до синів…
Яскраво і переконливо охарактеризовані й інші персонажі опери: Остап,
Кобзар, Андрій.
Всю оперу побудовано за принципом чергування масових і сольних сцен,
причому в міру наростання конфлікту зростає і значення народних сцен;
особливо важливими і драматично напруженими є сцена виборів кошового і
сцена бою під Дубном.
В їх побудові Лисенко іде за традиціями Могучої кучки і, зокрема,
Мусоргського: він показує в народі й індивідуальні типи-образи і
контрастні, протилежні настрої окремих груп, і могутнє звучання цілого
колективу, охопленого єдиним почуттям.
У змалюванні ворожого табору— польської шляхти —Лисенко наслідує Глінку:
як і в «Івані Сусаніні», так і в «Тарасі Бульбі» у музиці польських сцен
використані типові ритми і звороти полонезу і мазурки. *
«Тарас Бульба» є не тільки найвищим досягненням творчого генія Лисенка,
але й одною з перлин дожовтневого музичного мистецтва в цілому.
«Наталка Полтавка». Народна опера «Наталка Полтавка» займає важливе
місце в історії дожовтневого українського музично-театрального
мистецтва. З моменту виходу у світ (1819 р.) п’єса Котляревського
«Наталка Полтавка» стала улюбленою серед найширших кіл трудящих і,
успішно витримавши випробування часу, не втратила своїх ідейно-художніх
якостей до наших днів.
Основна ідея п’єси — соціальна нерівність, що перешкоджає героям на їх
шляху до щастя. Котляревський показує моральну перевагу простих людей,
чесних трудівників, перемогу чистого і глибокого почуття над негідними
розрахунками тих, хто вважає, що за гроші можна купити любов і честь.
Сільський багатій — виборний Макогоненко і хабарник возний
Тетерваковський змальовані гостро-сатиричними фарбами. їм протиставлені
представники бідноти — розумні, скромні, благородні— Наталка, Петро,
Микола.
Музика в «Наталці Полтавці» є могутнім засобом розкриття суті образів і
характерів. Ряд пісень, як, наприклад, «Віють вітри», «Сонце низенько»,
«Ой під вишнею», було подано в тексті п’єси самим Котляревським,
прекрасним знавцем української народно-пісенної творчості. Багато
композиторів до Лисенка і після нього упорядковували музику до «Наталки
Полтавки», проте редакція Лисенка, закінчена ним у 1889 p., досі
лишається неперевершеною. Лисенко до кінця розкрив у музиці образи і
драматичні положення п’єси, виніс народну пісню у високохудожній
професіональній обробці на велику оперну сцену. В цьому велике історичне
значення твору Лисенка.
Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка. Як відомо, Лисенко був одним з
найкращих інтерпретаторів творчості Шевченка. Він зумів яскраво і
майстерно втілити в музиці гнівний заклик поета до помсти за поневолений
і знедолений народ, намалювати епічні, героїчні картини боротьби за
народне щастя, передати глибокі філософські узагальнення Шевченка і
ніжні, зворушливі ліричні почуття в його віршах.
Великий цикл, що називається «Музика до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка» і
охоплює твори різних жанрів і форм,— скарбниця зразків вокальної і
вокально-симфонічної музики.
Серед вокально-симфонічних творів Лисенка значне місце займає чоловічий
хор «Іван Гус» на текст поеми Шевченка «Єретик». Хор цей був написаний в
період жорстокої реакції; розповідаючи про боротьбу волелюбного чеського
народу проти папістської тиранії, він по суті показував картину
тодішнього життя українського народу, поневоленого царським
самодержавством.
У розгорнутому інструментальному вступі, на фоні одноманітного і
трагічно звучащего передзвону проходить-сувора і скорботна мелодія, що
характеризує початкові слова хору «кругом неправда і неволя…»; але
далі, на словах «А на апостольськім престолі чернець годований сидить»,
музика мужніє і переростає ніби у грізний вигук.
Чим далі, тим палкіше і пристрасніше звучить музика, твір закінчується
світлим і величним хоралом без інструментального супроводу: народ
вірить, що прийде час розплати за всі страждання і настане нове, радісне
життя.
Кантата «Радуйся, ниво неполитая» ще яскравіше показує активний протест
проти тогочасної дійсності. Цим твором Лисенко кладе початок класичній
формі кантати, якої до того не існувало в українській музиці.
В ряді солоспівів з музики до «Кобзаря» Лисенко змалював галерею
зворушливих жіночих образів, які глибоко страждають в умовах
кріпосницького ладу («Ой одна я, одна», «Ой я свого чоловіка в дорогу
послала», «Ой умер старий батько» та багато інших).
Обробки народних пісень. Неоцінимі заслуги Лисенка і в художній обробці
народних пісень. В результаті багаторічної практики збирання й обробки
українського музичного фольклору Лисенко видав 7 збірок пісень для
голосу з фортепіано (по 40 пісень у кожній), збірки обрядових і дитячих
пісень. В усіх піснях Лисенко завжди намагався якнайвиразніше передати
зміст і характер художніх образів, підкреслити найбільш яскраві і цікаві
особливості музичної сторони тієї чи іншої пісні. Яскравим прикладом
сказаного може бути пісня «Ой зійшла зоря» з першого випуску.
Епічний колорит пісні виразно переданий у широкій, простій, але величній
мелодичній лінії і у супроводі, що нагадує звучання українського
народного інструмента ліри. Весь виклад пісні «Ой зійшла зоря» дуже
стриманий і лаконічний, він подає виразну картину епічної розповіді
старого лірника про давню подію, яка залишила глибокий слід у народній
пам’яті.
Лисенко прекрасно знав і відчував природу багатоголосної української
пісні. Музична практика (основним жанром у концертах хору Лисенка та
інших хорових колективів на Україні тоді були розкладки народних пісень)
вимагала від Лисенка безупинного розширення пісенного хорового
репертуару. Саме в період найбільш інтенсивного розквіту диригентської
діяльності Лисенка (80—90-і роки) він написав свої 12 хорових «десятків»
народних пісень.
Народне багатоголосся займає велике місце в цих творах. Здебільшого
поліфонічний виклад мають пісні ліричні або протяжні, сумні, з широкою,
багатою на прикраси мелодією. Лисенко намагається індивідуалізувати
кожний голос хору, розкриваючи тим чи іншим тембром настрої, що є в
поетичному тексті і мелодії пісні.
Дуже показова щодо цього пісня «Туман, туман, туманами» з дванадцятого
десятка.
За своїм змістом це типова народна пісня про кохання. Основний настрій
її — світла лірика. Пісня починається заспівом соліста (дуже характерним
для народного хорового співу), а далі підхоплюється гуртом. Особливо
цікаво виведено композитором два верхніх голоси, з яких кожний має
самостійну мелодичну лінію. їм ніби акомпанує третій голос (бас).
Кращі хорові розкладки Лисенка («Чогось мені трудно-нудно», «Гей, ой чиї
ж то сірі воли», «Туман, туман, туманами» та ін.) переростають значення
«обробок» і являють собою самостійні, блискучі за своєю майстерністю
художні музичні твори.
Романси і дуети. Серйозний вклад зробив Лисенко в українську камерну
музику своїми романсами та дуетами на тексти різних авторів: їв. Франка,
М. Старицького, А. Міцкевича, Л. Українки, Є. Гребінки та інших.
Найбільш відомі з них — «Безмежнеє поле» і «Місяцю-князю» (слова їв.
Франка), «Коли настав чудовий май», дует «Коли розлучаються двоє» (слова
Г. Гейне).
Інструментальна музика. Лисенко написав одну частину симфонії,
симфонічну фантазію «Козак-шумка», струнні квартет і тріо, а також ряд
п’єс для фортепіано та інших інструментів.
Великі досягнення композитора і в галузі фортепіанної музики. В ній він
розробляв мотиви з скарбниці народного музичного мистецтва.
Лисенко поставив українську фортепіанну музику на шлях професіоналізму,
виніс її на широку концертну естраду, дав масовому слухачеві.
Висока майстерність, добра піаністична звучність і зручність для
виконання — риси, типові для багатьох творів композитора.
Особливою популярністю користуються фортепіанні рапсодії Лисенка
(зокрема друга), «Героїчне скерцо», сюїта з 6 українських народних
пісень, «Елегія» та ін., що увійшли в золотий фонд вітчизняної
фортепіанної літератури.
Творчість М. В. Лисенка займає центральне місце в історії розвитку
української музичної культури дожовтневого періоду. Лисенко —• класик
української музики. Формування ідейно-естетичних принципів композитора
проходило під благотворним впливом ідей революційних демократів: В.
Бєлінського, М. Чернишевського, Т. Шевченка, а також творчості
російських композиторів-класиків — М. Глінки, О. Даргомижського, О.
Бородіна, М. Мусоргського, М. Римського-Корсакова, П. Чайковського.
Лисенко підсумував у своїй творчості великий історичний період розвитку
української музичної культури і на основі всебічного, глибокого вивчення
народного життя і творчості створив національну реалістичну музичну
школу.
Творчості Лисенка, як і взагалі класичній музиці, властиві глибока
ідейність, народність, реалізм, органічна єдність змісту і форми, висока
професіональна майстерність.
У своїх композиціях Лисенко створив галерею народних типів. Взяті з
самого життя, вони відзначаються реалістичністю художнього втілення і
широтою узагальнення.
Засоби музичної виразності у Лисенка виростають з народнопісенних
інтонацій і зворотів. Уміння передати зміст народної творчості, розкрити
її виражальні можливості, правильно відобразити психологію народу з
допомогою засобів музичної творчості — такі характерні риси
Лисенка-художника.
Діяльність Лисенка дуже широка: він був композитор, піаніст, педагог,
диригент, вчений-фольклорист, активний музично-громадський діяч.
Своїми теоретичними роботами (про характерні особливості українських дум
і пісень, що їх виконував кобзар Остап Вересай, про українські народні
музичні інструменти та ін.) він зробив цінний вклад у вітчизняну науку
про народну музичну творчість.
Як художник-демократ Лисенко у своїх творах правдиво відобразив життя
народу і його боротьбу проти визискувачів. Глибокий патріотизм,
народність і реалізм — основні риси творчості Лисенка. На цих
благородних засадах виховувались і продовжували почату Лисенком справу
його найближчі послідовники — К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий,
Під впливом Лисенка формувалась і розвивалась творчість українських
радянських композиторів — Л. Ревуцького, С. Людкевича, М. Вериківського,
Г. Верьовки, П. Козицького, представників молодшого покоління — П.
Майбороди, Г. Жуковського. А. Свєчнікова та інших.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
