.

Кобза та бандура: походження інструментів та назв. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
311 6877
Скачать документ

Реферат з музики

Кобза та бандура: походження інструментів та назв.

У спеціалізованих наукових працях зустрічаємо терміни “кобза” та
“кобзарство”. Разом з тим, існує певна невизначеність цих понять.
Можливо, для декого слова “кобза” і “бандура”, а тим самим й “кобзар”, і
“бандурист” – просто синоніми. Однак, це не зовсім виправдано.
Розглянемо історію походження цих музичних інструментів та походження
їхніх назв. Починаючи з 1970-х рр. використання в Україні явно чужих
інструментів, таких як домра, стало разити і вуха, і очі. Тому, щоб не
позбавити цих музикантів заробітку, їхні інструменти було перероблено на
чотириструнні, дано більший та овальніший коряк і названо кобзами.
Подібне зроблено з гітарами [1, 12].У першому виданні “Атласу музичних
інструментів народів СРСР” автори дуже скупо зазначили про кобзу й,
навіть, не згадували про неї, як про інструмент, що побутує у народі [2,
41].

У другому виданні стаття про кобзу була значно розширена [3, 52-54], але
передусім з точки зору історії. Ще в XVIII ст. кобза та бандура були
спорідненими, але й різними інструментами. Олександр Ріґельман у праці
“Летописное повествование о Малой России” відмітив: “Із них дуже багато
музикантів добрих буває: Найбільше грає на скрипках, на скрипковому
басі, на цимбалах, на гуслях, на бандурі й на лютні, при тому й на
трубах. А сільські й по селах також на скрипках, на кобзі (рід бандури)
і на дудках…” [4, 87]. На жаль, Ріґельман не зазначив, чим кобза
відрізняється від бандури. Загально прийнятою залишається думка, що
впродовж XIX ст. бандура витіснила кобзу з побуту й не дивно, що Остапа
Вересая (1803-1890) вважали останнім кобзарем [5, 23]. Можна припустити,
що Вересаєва кобза саме тим відрізнялася від тогочасних бандур, що він
притискав баски, щоб добути бажаний тон, коли на бандурах того часу
струн до грифу не притискали [6, 57-59]. На щастя, досить багато
фольклористів, таких як М. Лисенко і А. Русов присвятили чимало уваги
Остапові Вересаєві, й ми маємо дуже ясну картину не лише його
інструменту, але й способу гри на ньому. Це дозволило реконструювати цей
інструмент. Кобза, або бандура, як свідчать писемні джерела, а також
пам’ятки матеріальної культури, існувала вже у XVI ст. Польський хроніст
кінця XVI ст. записав, що “козаки з великою радістю показували штуки,
які не можна було уявити: стріляли, співали і на кобзах грали” [7, 88].

Ясна річ, що кобза (бандура) створена народом значно раніше. На одному з
проходів на хори у Київському соборі св. Софії між іншими фресками
зберігся один з найстаріших образів бандуриста, де бандура має свій
первісний вигляд, нагадуючи італійську лютню зі струнами, які йдуть лише
по грифу. З приводу того, коли і як виник цей інструмент в Україні, у
науковій літературі висловлено багато різних думок, які, на жаль, не
враховують головного – що створення суто національних музичних
інструментів обумовлене насамперед історичними умовами життя народу,
особливостями його праці, побуту, звичаями і естетичними запитами. Серед
різних гіпотез з приводу створення кобзи виділено дві. Так, російський
музикознавець О. Фамінцин у працях про народний інструментарій на перший
погляд нібито переконливо доводить, що інструменти, які є національною
гордістю російського, українського та інших народів світу, є результатом
запозичень. Він доводить, що кобза запозичена у народів Сходу, а бандура
– у англійців і що вона в Україні “витіснила і замінила собою “давню
кобзу, успадкувавши від останньої її ім’я [8, 47]. Відмітимо, що думку
О. Фамінцина з приводу цього поділяв М. Лисенко [6].

&

Хоткевич доводив, що навіть самі досліди О. Фамінцина дають матеріал
проти виведеної ним теорії [10, 42]. Наприклад, О. Фамінцин зазначав, що
бандура з’явилась в Англії у 1563 р., тоді як у 1580 р. в українських
джерелах уже є згадки про бандуристів. Таким чином, виходить, що за
якихось 17 років бандура повинна була потрапити з Англії до Іспанії,
потім до Італії, з Італії до Польщі і врешті з Польщі в Україну. За умов
тодішньої комунікації це було майже неможливим. Г. Хоткевич походження
кобзи уявляв собі так: “…з давніх-давен, був відомий інструмент
загального типу: пудло, ручка і струни по ній. Пудло бувало ріжної
форми, струн неоднакове число, але суті річи то не міняє. Такий
інструмент мали й ми. От це й була наша кобза. Потім в XVI ст. до
основних струн українці додали короткі струни (так звані приструнки), –
і тоді цей інструмент почав зватись бандурою” [11, 86-88].

З цим поглядом на походження музичного інструменту не можна не
погодитися, бо приструнки були справді новим явищем. Про те, що в кобзі
не було приструнків також свідчать і малюнки та картини з зображенням
козака з бандурою [12, 29-37].Щодо відмінностей бандури та кобзи, то,
судячи з історичних документів та описів кобзи, вона не мала досить
чітко визначеної форми, визначеної кількості струн та принципу
звукодобування. Це був майже індивідуальний інструмент, і грі на кожному
інструменті треба було вчитися окремо. Бандура ж, безпосередньо, маючи
витоки з кобзи, була інструментом більш досконалим, мала більші
можливості, а найголовніше – мала більш стабільну форму, що дозволило
систематизувати її гру. В XVIII ст. у петербурзьких магазинах музичних
інструментів з’явилися й бандури.

З того часу бандура стала не індивідуальним, а загальноприйнятим
інструментом, із стабільними принципами гри, що спричинило новий поштовх
до освоєння цього інструменту як концертного. У зв’язку з цим виник
новий напрям мистецтва, відмінний від кобзарського, – бандурист як
виконавець.Кобзар тим відрізняється від бандуриста, що час на самоті він
присвячує душевному відновленню. Він мусить скріплювати свою душу,
спілкуватися з Богом, усвідомити своє місце в природі, ба навіть у
всесвіті, щоб набравши духовної наснаги, він міг повернутися в громаду й
служити їй своїм мистецтвом. Він служить народові, є в ньому щось для
кожного, і для молодого, і для старого, для дівчини й парубка, але в
тому репертуарові, іноді майже непомітною, але червоною ниткою тягнеться
філософський елемент. Справжній Кобзар є наставником, який навчає своїх
слухачів моралі. Не як священик з амвону, а нишком, так, що слухач сам
доходить до правильного висновку.Повертаючись до питання походження
кобзи та бандури, можна визначити, що струнні інструменти, прообраз
стародавньої української кобзи, існували у східних слов’ян ще в київську
добу. Про це свідчать фрески Києво-Софіївського собору, що відносяться
до початку XI ст. Про наявність у стародавніх слов’ян лютнєподібних
свідчать також арабські письменники X ст.Очевидно хибним є твердження О.
Фамінцина, повторене М. Лисенком, про запозичення з Заходу бандури,
винайденої в Англії в другій половині XVI ст., якій, за словами
Фамінцина “судилося стати народним інструментом малорусів” [13, 112].
Навіть побічне ознайомлення з графічним зображенням англійської
“бандори” у Преторіуса (поч. XVII ст.) повністю спростовує це
безпідставне твердження. Англійська бандора як своєю формою, так і
розміщенням струн та їх строєм дуже подібна до сучасної гітари і не має
нічого спільного з її довгими басовими струнами, розміщеними по грифу
інструмента, і короткими приструнками на корпусі.Тобто, бандура є не чим
іншим, як тією ж українською кобзою на більш пізньому етапі її розвитку.
Очевидно, не західноєвропейська бандора витіснила стародавню кобзу, а
навпаки, старовинний український інструмент – кобза, розвиваючись у
певних історичних умовах сприйняв на себе назву “бандура”. Музичні
інструменти впродовж свого багатовікового існування пройшли величезний
шлях розвитку.Величезних змін зазнала кобза-бандура, яка з
малострунного, діатонічного, технічно обмеженого інструмента
перетворилась на багатострунний, хроматичний, технічно досконалий і
зайняла провідне місце в оркестрах українських народних інструментів.

ЛІТЕРАТУРА

Горняткевич А. Бандура // Канада. – 2000. – № 73-74.

Вертков А. Атлас музичних інструментів народів СРСР. – К., 1963.

Вертков А. Атлас музичних інструментів народів СРСР. – К., 1975.

Рігельман О. Летописное повествование о Малой России. –

Русов А. Літературно-науковий вісник. – К. – Л., 1907.

Лисенко М. Народні музичні інструменти на Україні – К., 1955.

Жеплинський Б. Коротка історія кобзарства в Україні. – Львів, 2000.

Фаминцын О. Домра и сродные ей музыкальные инструменты. – Петербург,
1891.

Ємець В. Кобза та кобзарі. – Берлін, 1923.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020