Реферат на тему
Домінантнонакорд (d9)
План
1. Визначення і позначення. Інтервальний склад. Розташування.
2. Великий і малий нонакорд
3. Приготування
4. Розв’язання D9 в Т
5. D9 як затримання до D7
6. Переміщення
7. Субдомінант нонакорд
Література
1. Визначення і позначення. Інтервальний склад. Розташування.
Домінантнонакорд утворюється з D7 шляхом додавання до нього ще однієї
терції зверху, тобто нони від основного звуку в басу. Побудоване таким
чином на основному звуці D пятизвуччя складається з великої терції,
чистої квінти, малої септими і нони і називається домінантнонакордом.
Позначається – D9:
2. Великий і малий нонакорд
Залежно від якісної величини нони розрізняються великі (тобто з великою
ноною) і малі (з малою ноною) нонакорди. Великий D9 зустрічається в
натуральному мажорі, малий – в мінорі і гармонічному мажорі:
Домінантовий нонакорд застосовується майже виключно в основному вигляді
і притому значно рідше, ніж D7 і D. Обернення же D9 зустрічається ще
рідше і навіть не отримали загальноприйнятих найменувань.
Нормальним розташуванням D9 вважається те, при якому його нона і
основний звук даються в різних октавах (регістрах).
3. Приготування
Домінантний нонакорд звичайно готується акордами субдомінантової групи
-S, SII6, SII, SII7 (рідше TSVI) натурального мажору, гармонічного
мажору і мінору. З’єднання цих субдомінант з
доминантнонакордом-гармонічний: два загальні звуки залишаються на місці,
утворюючи в D9 приготовану септиму і нону:
Як і всяка домінантова гармонія, D9 може також вводитися після Т, К64,
D7 і D. Якщо D9 слідує за D7, то септима D7 може переходити в нону D9,
внаслідок чого виходить переміщення одного дисонуючого звуку в іншій:
4. Розв’язання D9 в Т
Домінантнонакорд (D9), як і D7 – дисонуюче співзвуччя, причому
дисонантність його, як вже відомо, обумовлена біфункціональністю: три
нижні його звуки представляють D, два верхніх – S:
Як біфункціональне співзвуччя домінантової функції, D9 природно
розв’язується в Т.
П’ятизвучний або повний D9 розв’язується в тонічні тризвуки таким чином:
основний звук його йде в основний звук тоніки, а вся решта голосів
рухається, як у ввідному септакорді: терція і квінта – поступово вгору
відповідно в основний звук і терцію Т, а септима і нона – вниз в терцію
і квінту Т. Тоничний тризвук, таким чином, виходить з подвоєною терцією,
головним чином для уникнення паралельних квінт, як при обороті DVII7-Т:
Проте при іншому розташуванні акордів і голосоведенні, коли паралельні
квінти замінюються паралельними квартами, подвоєння терції в тоніці не
обов’язково. В цих випадках звичайно три голоси рухаються паралельними
секстакордами або квартсекстакордами:
В чотириголосному складі D9 застосовується неповним, тобто з пропуском
квінти. Неповний D9 за тих же умов голосоведення розв’язується завжди в
повний тонічний тризвук мажору або мінору:
5. D9 як затримання до D7
j–
3аву, тобто в подвоєний основний звук D7, а вся решта голосів
залишається на місці (окрім можливого октавного стрибка в басу).
Отриманий таким чином неповний D7 розв’язується в тоніку вже звичайним
шляхом:
Примітка. D9 повний при подібному розв’язані переходить відповідно в
повний D7 і потім в тоніку на відомих підставах:
6. Переміщення
Як і інші акорди, D9 допускає застосування переміщень. Переміщення D9
утворюється зміною його мелодичного положення і розташування. Проте при
всяких переміщеннях D9 його нона не повинна поміщатися на відстані
секунди від основного звуку (баса) щоб уникнути небажаної «брудної
звучності»:
Доповнення
7. Субдомінантнонакорд
В музиці І. Гайдна, В. А. Моцарта і Л. Бетховена нонакорд зустрічається
лише як співзвуччя домінантової функції. В музиці більш пізнього часу,
приблизно з Ф. Шопена (а ще більш яскраво і характерний у Е. Гріга),
з’являється нонакорд і субдомінантової функції – SІ9. Він будується на
II ступені, переважно в мажорі S і представляє ускладнення септакорду II
ступеня. Застосовується він і в повному і неповному вигляді (неповний –
без квінти):
Відповідно до загальних принципів розв’язання дисонуючих акордів і з
нормами ладофункціональних послідували, SII9 переходить в D7 або в D9
при плавному низхідному розв’язані септими і нони або ж застосовується
як затримання до субдомінантсептакорду (тобто SII7):
Див. дуже цікаві і виразні стрибки параллелізми з ряду нонакордів –
SII9, D9 – в арії Еркеле Ля-бемоль мажор з опери «Зрада» М.
Ипполитова-Иванова (дія III):
Приклад гармонізації:
ЛІТЕРАТУРА
1. Абдулин З. Б. Теория и практика музыкального обучения в
общеобразовательной школе. – М., 1983.
2. Апраксина О. А. Методика музыкалного воспитания. – М., 1983.
3. Верещагіна А., Жофчак З. Методика викладання музики на релятивній
основі в І класі.– К., 1977.
4. Грицюк Н., Зінькевич О., Майбурова К., Шурона Н. Слухання музики в 1
– 3-х класах. – К., 1982.
5. Дмитриева Л. Г., Черноиваненко Н. М. Методика музыкального вопитания
в школе. – М, 1989.
6. Леонтович М. Практичний курс навчання співу в середніх школах
України. – К.,1989.
7. Лужний В. Методика викладання музики в першому класі. – К., 1984.
8. Кодай З. Избранные статьи. – М.,1983.
Огороднов Д. Музыкально-певческое воспитание детей в общеобразовательной
школе. – Київ, 1977.
10. Орлова Т., Бенина Р. Учите детей петь. – Москва, 1988.
11. Ростовський О. Я. Методика викладання музики в початковій школі. –
Тернопіль. – Навчальна книга “Богдан”. –2000.
12. Халабузарь П., Попов В., Добровольская Н. Методика музыкалного
воспитания. –М., 1990.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter