Застосування методики взаємного навчання на уроках української мови в школі (вивчення тем «Прислівник» і «Дієприслівник») (реферат)

Реферат на тему:

Застосування методики взаємного навчання на уроках української мови в
школі (вивчення тем «Прислівник» і «Дієприслівник»)

Загальновідомо, що навчаючи інших, ти навчаєшся сам. На нашу думку,
виконання ролі вчителя — найкращий спосіб навчити учнів. Для успішного
навчання рідної мови школярів рекомендуємо вчителеві української мови
застосовувати методики взаємного навчання і взаємних запитань.

Докладно розглянемо суть кожної із цих методик і запропонуємо методичні
рекомендації щодо застосування цих ефективних методів роботи на уроках
української мови в школі під час засвоєння навчальних тем «Прислівник» і
«Дієприслівник».

Застосування методики взаємного навчання під час вивчення теми
«Прислівник»

Під час опрацювання цієї теми взаємне навчання рекомендуємо здійснювати
у групі із трьох учнів. Учні мають копії тексту «Розряди прислівників за
значенням і роллю в реченні» по черзі виступають у ролі вчителя. Ця роль
вимагає від них виконання п’яти завдань. Після того, як учні прочитали
першу частину тексту (як правило мовчки), один учень виступає в ролі
вчителя:

Завдання 1. Підсумувати те, що тільки що було прочитано.

Завдання 2. Поставити запитання до змісту частини тексту і відповідно
реагувати на відповіді учнів.

Завдання 3. Пояснити ті питання теми, які учні не зрозуміли.

Завдання 4. Висловити передбачення про те, що буде говоритися в
наступних частинах тексту.

Завдання 5. Дати завдання кожному учневі: прочитати наступну частину
тексту.

Припустимо, що вчитель і двоє учнів (група із трьох осіб) читають текст
«Розряди прислівників за значенням і роллю в реченні». Урок проводиться
таким чином:

Спочатку вчитель наголошує на тому, що він буде керувати процесом
навчання за першою частиною тексту — «Означальні прислівники». Учні
повинні не лише засвоювати зміст тексту і брати участь у бесіді, але й
уважно спостерігати за тим, як учитель організовує і проводить навчання.
Це необхідно, тому що кожен з учнів буде виконувати роль учителя під час
читання наступних частин тексту. Учитель має заготовлену схему, на якій
зазначено п’ять завдань, які потрібно виконати, коли кожна частина
тексту прочитана. Учні також мають звертатися до цієї схеми,
спостерігаючи за тим, як учитель проводить навчання.

Учитель вирішує заздалегідь, як краще читати навчальний текст: частинами
чи абзацами (його метою є поділити текст на такі частини, кожна з яких
може бути обговорена за 5 чи 7 хвилин). Таким чином, він може вибрати
довші або коротші частини залежно від інформаційної навантаженості
тексту).

На нашу думку, під час вивчення теми «Розряди прислівників за значенням
і роллю в реченні» текст доцільно розподілити на три частини відповідно
до кількості розрядів прислівників.

Учитель просить кожного учня прочитати першу частину тексту мовчки
«Означальні прислівники». Коли учні закінчили читання цієї частини
тексту, вчитель підсумовує прочитане і запитує в учнів, який би вони
зробили підсумок (Наприклад, «У першій частині тексту йдеться про групи
означальних прислівників»). Потім учитель формулює запитання. Він дуже
уважно ставиться до постановки запитань, тому що мета вчителя — не
тільки стимулювати думку учнів, але й показувати зразок того, як ставити
запитання. Його запитання можуть стосуватися складних понять, що чітко
визначені в тексті, чи можуть стосуватися підтексту. Запитання мають
стимулювати учнів порівнювати твердження, висловлені в тексті, з
власними ідеями. Вчитель уважно вислуховує відповіді учнів на поставлені
запитання й уточнює їх.

Орієнтовні запитання до першої частини тексту:

— Що виражають означальні прислівники?

— На які групи поділяються означальні прислівники?

— Які прислівники належать до якісно-означальних?

— Які прислівники називаються кількісно-означальними?

— Які прислівники належать до прислівників способу або образу дії?

— Які форми утворюють якісно-означальні прислівники?

— Як творяться вищий і найвищий ступені якісно-означальних прислівників?

На наступному етапі — хоча він часто відбувається одночасно з попереднім
етапом — учитель пояснює ті питання, які учні не зрозуміли. Він може
звертатися за поясненнями і до учнів, які все зрозуміли, і просити їх
пояснити незрозумілі місця. Або він може сказати: «Ось, якби я вирішив
цю проблему, то…» і пояснити свою точку зору (читачеві слід мати на
увазі, що учні будуть мати змогу зробити самі все те, що вчитель робить
у цей момент; протягом уроку він звичайно дасть учням змогу висловити
свої думки).

Тепер учитель робить передбачення про те, про що йтиметься далі в
тексті. (Наприклад, «У наступній частині тексту Ви прочитаєте про
обставинні прислівники») Якщо дозволяє час, він може попросити інших
зробити свої передбачення. Потім він дає завдання читати наступну
частину тексту «Обставинні прислівники».

Після того, як прочитана наступна частина тексту, якщо цей вид
діяльності з цими учнями проводиться вперше, вчитель знову керує
процесом навчання. Він робить це ще раз, щоб переконатися, що учні
зрозуміли, які п’ять завдань потрібно виконати під час організованого
навчання до того, як підійде їхня черга.

Учитель має часто звертатися до схеми, коли проводить кожен етап
навчання. Він знає, що якщо учні неправильно або нечітко зрозуміють, як
здійснювати взаємне навчання, пізніше йому доведеться втручатися у його
хід, і тоді учні відчуватимуть себе невпевненими.

Перед читанням третьої частини тексту «Безособово-предикативні
прислівники» вчитель називає учня, який сидить ліворуч чи праворуч, і
просить його керувати процесом навчання. Після того, як цей учень
закінчив свою «роботу», роль учителя переходить до іншого учня.

Текст «Розряди прислівників за значенням і роллю в реченні»

За значенням і синтаксичною роллю в реченні прислівники поділяються на
три розряди: означальні, обставинні та безособово-предикативні.

Означальні прислівники (перша частина тексту)

Означальні прислівники виражають якісні ознаки дії або стану (швидко
бігти, міцно стати) та спосіб вияву їх, міру або ступінь (піклуватися
по-батьківськи, занадто вразлива натура, утричі більша вага).

Означальні прислівники поділяються на три групи: 1) якісно-означальні;
2) способу або образу дії; 3) кількісно-означальні.

1. Якісно-означальні прислівники дають якісну характеристику дії або
стану, відповідаючи на питання як? Вони творяться від основ якісних
прикметників за допомогою суфіксів -о або -е, наприклад: гарно, розумно,
вдало, гаряче, добре.

Якісно-означальні прислівники утворюють форми вищого і найвищого
ступенів порівняння, наприклад:

легко — легше — найлегше; гірко — гіркіше — найгіркіше.

Вищий і найвищий ступені якісно-означальних прислівників творяться так
само, як і ступені порівняння якісних прикметників. Вищий ступінь
утворюється за допомогою суфіксів -ше або -іше (довго — довше, тепло —
тепліше), а також суплетивно (гарно — краще, погано — гірше) або
аналітичним способом (вдало — менш вдало, ясно — більш ясно). Найвищий
ступінь твориться за допомогою частки най-, що додається до форми вищого
ступеня, наприклад: весело — веселіше, найвеселіше, дорого — дорожче,
найдорожче.

2. Прислівники способу або образу дії вказують на спосіб дії і
відповідають на питання яким способом? (гуртом, уплав, по-нашому,
по-материнському).

3. Кількісно-означальні прислівники виражають ступінь інтенсивності дії
або міру чи ступінь вияву якісної ознаки і відповідають на питання
скільки? наскільки? якою мірою? як багато? (двічі, утричі, дуже,
надзвичайно).

— » l

?

¬

B

¬

Обставинні прислівники (друга частина тексту)

Обставинні прислівники виражають різні обставини, за яких відбувається
дія, тобто характеризують дію або процес за часовими, просторовими,
причиновими відношеннями, рідше — за метою її виконання.

Обставинні прислівники поділяються на чотири групи: 1) прислівники часу;
2) прислівники місця; 3) прислівники причини; 4) прислівники мети.

1. Прислівники часу характеризують дію за часовими відношеннями і
відповідають на питання коли? відколи? як довго? доки? (тепер, колись,
віддавна, щороку, завжди).

2. Прислівники місця характеризують дію за просторовими відношеннями і
відповідають на питання де? куди? звідки? (угорі, вниз, здалеку,
праворуч).

3. Прислівники причини виражають причину дії і відповідають на питання
чому? через що? з якої причини? (запалу, згарячу, здуру, знічев’я).

4. Прислівники мети виражають мету дії і відповідають на питання для
чого? нащо? з якою метою? (умисне, наперекір, напоказ).

Безособово-предикативні прислівники (третя частина тексту)

Безособово-предикативні прислівники (їх ще називають словами категорії
стану) виражають: а) стан природи (тихо, ясно, тепло, темно, холодно);

б) психічний або фізичний стан людини (легко, весело, радісно, сумно,
душно); в) зумовленість, необхідність, доцільність дії в оцінці людини
(треба йти, необхідно виконати, потрібно сказати).

У ролі головного члена безособових речень вони виражають відношення до
особи, яка зазначає певного стану, або вказують на загальний фізичний
стан природи. Порівняйте: Дівчині весело (холодне, лячно, байдуже);
Надворі весело (холодно, сухо).

Застосування методики взаємних запитань під час вивчення теми
«Дієприслівник»

Методика взаємних запитань теж може бути використана під час опрацювання
статті підручника. За цією методикою два учні читають текст, зупиняючись
після кожного абзацу, а потім по черзі ставлять запитання один одному.
Дуже важливо, щоб учитель виступав партнером під час запровадження цієї
методики вперше.

Наприклад, припустимо, що вчитель працює в парі з учнем і використовує
методику взаємних запитань під час вивчення теми «Дієприслівник». Після
прочитання першого абзацу тексту (мовчки) вчитель ставить учневі кілька
запитань. Мета цих запитань — визначити головну думку абзацу тексту.
Вчитель може запитати і про те, яке значення можуть мати деякі деталі
для подальшого розуміння тексту (він намагається стимулювати не лише
мислення учня, але й моделювати типи запитань, які учень зможе
поставити, коли настане його черга).

Орієнтовні запитання до першого абзацу тексту:

— Якою формою дієслова є прислівник (змінюваною чи незмінюваною)?

— Що означає дієприслівник? Що пояснює дієприслівник у реченні? Яка
форма дієслова називається дієприслівником?

Учень має дати якомога точнішу відповідь. Далі вони разом читають
наступний абзац тексту «Дієприслівник». Тепер настала черга учня ставити
запитання вчителеві про зміст прочитаного абзацу тексту. Коли засвоєно
інформацію цього абзацу, вони читають наступний. Після прочитання
абзацу, черга вчителя ставити учневі запитання за змістом прочитаного.
Коли обидва закінчили, вони читають наступний абзац і т. д. Після того,
як учитель провів цю діяльність і сам виступив у ролі партнера, він має
поділити учнів на пари і тепер вони мають ставити запитання один одному.

Ця методика також може бути застосована в роботі з усім класом. Один із
шляхів — це прочитати класу один або два абзаци тексту. Потім учні
зупиняються, відкладають текст і по черзі ставлять учителеві різні
запитання. Далі вони продовжують читати текст. Зазначимо, що запитання
мають бути пов’язані не тільки зі змістом тексту, а й з тим, що можливо
запропонувати учням для передбачення, (наприклад, якими будуть наступні
завдання та запитання, чому вони так думають).

Інший варіант застосування методики взаємних запитань з усім класом — це
розділити учнів на групи із трьох осіб і дати їм завдання ставити
запитання один одному та давати відповіді по черзі.

Текст «Дієприслівник»

Дієприслівник — це незмінювана дієслівна форма, яка, вказуючи на
додаткову дію, пояснює в реченні основне дієслово (присудок), наприклад:
Брати, пригинаючись, входять до хати (Ст.).

Дієприслівник завжди пов’язується з тим самим іменником, що й основне
дієслово, але, виражаючи додаткову дію (або додаткову динамічну ознаку
предмета), виступає в реченні обставиною часу, причини, мети або способу
дії, наприклад: Хлопець, увійшовши, привітався (коли?); Захворівши,
Маринка пропустила заняття (чому?); Силкуючись не обмовитись, дівчинка
закушує губу (з якою метою?); Підстрибуючи на вибоїнах, машина мчить
далі (як?).

За синтаксичною роллю в реченні і морфологічною ознакою незмінності
дієприслівники зближуються з прислівниками. Дієприслівники, як і
прислівники, виступають у реченні обставинами.

Дієприслівники мають значення виду і часу.

Дієприслівники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу
за допомогою суфіксів -учи-(-ючи) від дієслів першої дієвідміни і -ачи
(-ячи) — від дієслів другої дієвідміни: вед(уть) — ведучи, мел(ють) —
мелючи, стеж(ать) — стежачи, ход(ять) — ходячи.

Дієприслівники теперішнього часу виражають додаткову дію, яка збігається
з основною в теперішньому або минулому часі. Порівняйте, наприклад: Раз
у раз Черниш зупинявся перепочити, тримаючись за скелю руками і ногами
(Гонч.); Гуляє містом одчайдушна хуга, висвистуючи, дико кричучи (Баж.).

Дієприслівник може також виражати додаткову дію, що збігається з дією
майбутнього часу, наприклад: Конспектуючи літературу, будемо виділяти
основні положення.

Дієприслівники минулого часу творяться від основи інфінітива дієслів
доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів -ши і -вши (якщо
основа закінчується на голосний), наприклад: біг(ти) — бігши, вез(ти) —
візши, взува(ти) — взувавши, взу(ти) — взувши, відда(ти) — віддавши.

Дієприслівники минулого часу виражають додаткову дію, що передує
основній або збігається з нею, чи наступну дію, що відбувається після
основної. Порівняйте, наприклад: Рибка, почувши волю, завмерла, піднявши
плавники під самий верх води, і зникла в глибині (Ст.). Стоїть на варті
над розливом стихії юнак, приклавши бінокль до очей (Гонч.). Швидко
вийшов, зачинивши за собою двері.

Дієприслівники можуть пов’язуватися з дієслівними формами наказового
способу, вжитими в узагальнено-особовому значенні або з вказівкою на
конкретну особу, а також із формою інфінітива. У таких зв’язках
виражається одночасність дій або додаткова дія передує основній.
Наприклад: Не спитавши броду, не лізь у воду (Нар. тв.); — Хлопці, —
шепотить Кіндрат Калистратович, — один стрибай тут і, пригнувшись, до
річки. Другий відстрибуй трохи далі (О.В.); Виконуючи стрибки вгору,
треба стежити за правильним диханням.

Окремі дієприслівники можуть втрачати ознаку дієслова (здатність
підпорядковувати собі залежні слова) і набувати значення прислівників.

Найчастіше переходять у прислівники (адвербіалізуються) дієприслівники
недоконаного виду теперішнього часу, наприклад: Раділи люди встаючи (Т.
Ш.); …Він не кликав і не стогнав, він умирав стоячи (Ян.).

Висновок: застосування методики взаємного навчання на уроках української
мови в школі сприятиме успішному і результативному навчанню школярів,
допоможе в оволодінні рідною мовою, забезпечить формування мовної
особистості учнівської молоді.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *