.

Вплив позамовних чинників на функціонування морфонологічних явищ (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
244 3859
Скачать документ

Реферат на тему:

Вплив позамовних чинників на функціонування морфонологічних явищ

У двомовних суспільствах вплив на мову екстралінгвальних чинників є
відчутнішим, ніж в одномовних. Важливого значення набувають юридичні,
політичні фактори, які можуть або сприяти розвитку мови, або
перешкоджати йому. На жаль, і в незалежній Україні сучасна українська
мова функціонує в двомовному суспільстві без належної державної
підтримки. Крім того, внаслідок т. зв. „внутрішньої русифікації”, що
полягала у встановленні контролю над структурою української мови з метою
максимального наближення її лексичного складу та граматичної будови до
російської, з’явилися певні мовні факти, що суперечать особливостям
української мови, зокрема це стосується і морфонологічних змін.

Насамперед звернемо увагу на те, що деякі зміни у функціонуванні
морфонологічних явищ виникли в результаті зрушень у фонологічній системі
української мови. Зупинимось на одному – найяскравішому, на нашу думку,
– прикладі. Йдеться про наслідки насильного вилучення з української
абетки літери ґ , що використовувалася для відображення на письмі
проривного приголосного звука [ґ], який має фонематичне значення.

Існування окремої фонеми / ґ / легко довести, порівнявши такі пари слів,
як ґрати (іменник; залізна решітка на вікнах, наприклад, у в’язниці) і
грати (дієслово; наприклад: грати на скрипці); ґніт (шнур у лампі,
свічці) і гніт (гноблення); ґулі (пухлини на голові, які з’явилися
внаслідок удару) і гулі (іменник, від дієслова гуляти). Звук [ґ ]
складає пару зі звуком [к ] за диференційною ознакою дзвінкості /
глухості (пор. ґулі – кулі, ґава – кава ), в той час, як [ г ] за цією
ж ознакою протиставляється [х ] (пор. гатка – хатка, голод – холод,
годити – ходити). Орфоепічною нормою літературної мови є сучасна
(фонетична) асиміляція [к ] у [ґ ] під впливом наступного дзвінкого
приголосного, наприклад, у таких словах, як: я[ґ]же, я[ґ]би, ане[ґ]дот,
рю[ґ]зак, во[ґ]зал тощо.

Отже, фонема /ґ/ входить у фонологічну систему української мови і аж
ніяк не є зайвою, так само, як не була зайвою і буква на її позначення.

Вилучення окремої літери ґ зумовило поступове зникнення відповідного
звука з мовлення більшості українців молодшого та середнього покоління
(особливо вихідців з тих діалектних територій, де [ґ ] є в невеликій
кількості слів). З іншого боку, навпаки, відсутність чіткого
протиставлення між проривним [ґ] і горловим [г] сприяла поширенню вимови
проривного звука замість [г] під впливом російської мови в умовах
двомовності. Цьому допомагало й те, що літера для позначення різних
звуків – російського й українського – є однаковою.

Таким чином, грубе втручання в мову через правопис призвело до зрушень у
фонологічній системі. Проте не тільки у фонологічній. Вилучення ґ
потягло за собою зникнення цілого морфонологічного ряду: проривний /ґ /
альтернує з африкатою /??/ або африкатою /?/. Нові редакції правопису
повернули літеру ґ в українську абетку, намагаються регламентувати
вживання відповідного звука. Відновлення літери і відповідно звука мало
би зумовити і функціонування морфонологічних змін у певних лексемах.
Однак навіть у мовленні тих осіб, які виявили велику прихильність до
реабілітації „дискримінованої” літери, цього не спостерігаємо. Не
зафіксовано такого морфонологічного явища і в мовленні ЗМІ. Наприклад, у
газетах „За Вільну Україну”, „Поступ”, тижневику „ПіК” та ряду інших
видань послідовно вживається літера ґ на позначення відповідного звука,
але ніколи не відображається зміна /ґ/ – /??/ при утворенні відмінкових
форм таких іменників, як дзиґа, мамалиґа, зиґзаґ, ґерлиґа, хуґа, фіґа,
кваґа тощо. Отож читаємо у газеті „Поступ”: „мистецьке об’єднання у
Львові „Дзиґа”… завдяки „Дзизі” мають можливість ознайомитися з
працями молодих художників” [13; 8]. Тим самим витворюється нова
альтернаційна пара: проривна фонема /ґ / чергується зі щілинною /з?/ на
відміну від властивої українській мові пари, яку складають проривний /ґ/
і африката /??/.

Альтернаційний ряд /ґ/ – /??/ – /?/, вилучений з української
літературної мови, ніколи не зникав з мовлення старшого покоління –
мешканців західних областей України, про що свідчать відповідні записи.
Зафіксований він і в діалектному мовленні, зокрема в гуцульських,
закарпатських говірках. У діалектах це чергування виявлено на значно
ширшому лексичному матеріалі. Наприклад, зафіксовані форми: дзидзі,
мамалидзі, ґерлидзі і ґирлидзі. До цих лексем можна додати цілий ряд
інших: ломаґа (палиця, зламана суха гілляка) – ломадзі і похідний
збірний іменник ломаджі [ 4; 114]; ґлєґ (вміст шлунка маленького теляти,
яким підквашують молоко) – ґлєдзі – і похідне дієслово ґлєджіти (робити
сир за допомогою ґлєґу) [4; 53]; бадоґа (бляха, бляшаний посуд) –
бадодзі [4; 20]; штеґа (лісова стежка, просіка) – штедзі [4; 220] тощо.

На Гуцульщині виникло прізвище Здоровеґа (відповідно змінюємо –
Здороведзі). У літературній мові в цьому прізвищі не відновлено літери
(і звука) ґ. Цікаво відмітити, що мовці, які намагаються вживати звук
[ґ], спроможні послідовно казати Здоровеґа, Здоровеґою і т.д., але
форма Здороведзі викликає значні труднощі.

Таким чином, мусимо констатувати, що морфонологічне чергування /ґ/ –
/??/ – /?/, на відміну від говірок, не функціонує в українському
літературному мовленні. Такий його занепад не можна вважати природним,
оскільки спричинений був не внутрішнім розвитком мовної системи, а
втручанням у неї ззовні, вилученням ґ, а також намаганням відсунути на
периферію дзвінкі африкати дз , дж, які належать до історичних рис
української фонологічної системи.

Позамовні чинники могли також впливати безпосередньо на морфонологічні
явища, звужуючи їх сферу дії через вилучення деяких лексем з-під впливу
певних чергувань або через активізацію інших фонемних змін, часто
нетипових для української мови. Яскравим прикладом такого впливу є
зміни, що сталися у відмінюванні деяких прізвищ, а також в утворенні
похідних лексем від географічних назв, організацій тощо.

Прізвища тісно пов’язані з національним походженням людини, з одного
боку, а з іншого – з правовою сферою, оскільки прізвище (як і особове
ім’я) є юридично зафіксованим словом, за допомогою якого здійснюється,
як кажуть фахівці, легалізація особи. Підміна навіть однієї літери
викликає серйозні юридичні ускладнення. Усе це і пояснює те, що той чи
інший суспільний статус мови, функціонування – або ні – мови в правовій
сфері відбивається на прізвищах, їх фонемному складі, особливостях
відмінювання. Тим паче, що і сам носій прізвища нерідко свідомо обирає
чи відкидає певні фонетико-граматичні форми, наголосові структури.
Взяти хоча б наголошення власних особових назв. Багато носіїв таких
прізвищ, як Кова’ль, Співа’к, Кучма’, Горба’ль, Кома’р тощо, свідомо
переносять наголос на перший склад, щоб відрізнити свої прізвища від
відповідних апелятивів, які існують у мові. Одні з цих наголосів
відкинуті (хоч окремі носії прізвищ їх і далі відстоюють), інші –
узаконені нормою вживання, наприклад, Ку’чма, Спі’вак.

Ставлення до свого прізвища тісно пов’язане з суспільно-історичними
чинниками. „Непрестижність” мови, українського походження, створені
певними суспільними умовами, державною політикою досить часто
реалізовувалася у свідомій відмові від своїх коренів, що часто можна
було здійснити за допомогою невеличких змін у фонемній структурі
прізвища. Прикладів таких модифікацій можна навести безліч: Драгоман –
Драгоманов, Чайківський – Чайковський, Копиця – Капіца, Макуха –
Миклуха, Вовк – Волков (Федір Вовк – видатний антрополог), Лозов’яга –
Лозов’ягін, Глібів – Глібов, Свердло – Свердлов. Тому, що такі зміни
були масовими і торкалися не тільки інтелігенції, а й інших верств
населення, знаходимо немало підтверджень і в наукових працях, і в
художній літературі. Цей процес яскраво відобразив Микола Куліш у п’єсі
„Мина Мазайло”, в якій головний герой для того, щоб досягти вищих щаблів
кар’єри, вирішує змінити прізвище на Мазєнін (зауважимо, що дія комедії
відбувається у розпалі „українізації” в 20-х роках XX ст.). Свідчення
такої зміни знаходимо у книзі В.Ілліча-Світича „Далекосхідна Україна”,
виданій у 1905 році, в якій йдеться про Зелений Клин на Далекому Сході,
поселенці якого в основному були українцями: „Засновники торгових фірм
вирішували приховати своє походження, цуралися своєї національності,
якщо не змінювали, то хоч би спотворювали свої прізвища, внаслідок чого
на магазинних вивісках Павлюк, наприклад, перетворювався на Павлюкова,
Рябошапка та Рябокінь на Рябошапкіна та Рябоконєва тощо” [16; 9]. З
модифікацією прізвищ пов’язували комерційний успіх, кар’єру. Така зміна
прізвищ і з тих самих міркувань часом відбувалася і в інших країнах. Як
приклад, наведемо зміну прізвища вихідцем з Галичини Адамовичем в
Англії на Адамс (внук цієї людини – творець білля „Про права” в
Конституції США).

Свідома зміна прізвища самим носієм доповнювалася мимовільним або
навмисним перекрученням прізвища представниками влади, державними
службовцями. Така практика особливого поширення набула у підрадянській
Україні, коли панувала горезвісна сусловська концепція злиття націй. Усі
юридичні справи оформлювалися російською мовою, тільки в деяких
випадках калькувалися українською. У таких умовах маса прізвищ під час
їх офіційного фіксування зазнавала певних фонемних змін – мимовільно
помилкових внаслідок незнання норм української мови або навмисних з
метою наблизити їх до російських. Якщо носій прізвища свідомо не
відстоював правильного написання свого прізвища (а від такого
відстоювання до звинувачень в націоналізмі – один крок), то ця помилка
закріплювалася юридично. Так і з’явилися прізвища Павлік, Грігорук,
Тягнибок, Біловол, Пономарьов, Шевць тощо. Найлегше піддавалися
перекрученням, таким фонемним видозмінам прізвища, в яких при
відмінюванні відбувалися певні чергування (наприклад, /о/, /е/ з /і/,
/о/, /е/ з /O/ ), зокрема прізвища на –ів: Пономарів, Іванів, Вінців,
Романів, Ковалів тощо. Перекручуванню цих прізвищ, неправильному
відтворенню вихідної форми мимовільно „допомагали” їх непрямі відмінкові
форми, в яких закономірно відбувалася морфонологічна зміна /і/ на /е/
або /е/. Наприклад: Ковалів, у родовому відмінку – Ковалева, у
давальному – Ковалеву і т.д. Російською мовою написання Ковалева
читається, як Ковальова, отже, звідси і називний відмінок – Ковальов —
спочатку російською мовою, а потім – скальковано – українською. До речі,
перекручення цього прізвища внаслідок перекладу через російську мову
зафіксовано і в дорадянські часи. Наведемо рядки з листа М.Коцюбинського
до В.Гнатюка 1899 року, де йдеться про оповідання письменника С.Ковалева
(називний відмінок – Ковалів): „…Навіть мені, який вважає галицьку
мову рідною, годі часом зрозуміти те, що пише в тих оповіданнях добродій
Ковальов” [16; 10].

?Т?Т?небажаним модифікаціям, наближенню до російських форм, деякі мовці
свідомо уникають чергувань при утворенні непрямих відмінків прізвищ.
Така практика поширилися на прізвища письменників, вчених, політичних
діячів тощо, щоб домогтися правильного їх вживання в умовах масового
поширення прізвищ на –ов, -єв, серед яких багато і перекручених, і
російських (згадаймо, як змішували людей різних націй, особливо в
промислових районах), а також за таких обставин, коли досить значний
відсоток населення слабо володіє українською мовою, не знає її норм, що
особливо загрозливо, якщо такі люди працюють у державному апараті.

Аналіз мовлення ЗМІ, наукових видань, художньої літератури щодо
функціонування альтернації /о/, /е/ з /і/ при відмінюванні прізвищ на
–ів засвідчив, що у переважній більшості випадків назване
морфонологічне явище відсутнє. Наведемо тільки декілька прикладів: „…
були видані твори С.Коваліва”, „…книжка вибраних поезій Миколи Луківа”
[8;4]; „Колчак часто цитував Шевченка та Щоголіва” [11;12], „…за
повідомленням Андрія Романківа, власкора ЗВУ у Ватикані”, „Два проекти
належали …Костіву” [6; 1] „Фото Ігоря Гнатіва, …Михайла Марківа”
[15; 7], „наша розмова з …директором фонду „Демократичні ініціативи”
Ільком Кучерівим” [5;4], „презентація Володимира Павліва” (з оголошення,
[12; 7]) „фото Андрія Кирчіва” [7; 3] „…постаті …митців Петра
Андрусіва, Олекси Харківа, культуролога Володимира Яніва” [9; 24] тощо.
Послідовно названі морфонологічні зміни в прізвищах на –ів уживають
тільки деякі мовознавці, зокрема С.Караванський, Ю.Шевельов,
О.Пономарів.

Таким чином, поки що не мають успіху заклики науковців відмовитися від
гіперизмів на –ів (а) і повернутися до відмінювання таких прізвищ з
чергуванням голосних фонем, оскільки немає ніяких власне мовних підстав
вилучати такі лексеми зі сфери дії морфонологічних явищ. Так само і
прізвища Кривоніс, Горбоніс, Чорновіл, Біловіл, Тягнибік, Білозір,
Кремінь, Кисіль тощо зазнають дії названого вже чергування. Треба
відзначити, що при відмінюванні цих лексем спостерігаємо
непослідовність навіть на сторінках одного ж видання. Форми непрямих
відмінків таких прізвищ, як Кривоніс, Чорновіл, як правило, подають з
чергуваннями. Деякі ж із зазначених антропонімів взагалі не вживаються з
альтернацією, наприклад, прізвище Білозір, так само, як і односкладові
– Кріль, Чміль, Кіт, хоч у відповідних апелятивах таке чергування
послідовно відбувається (пор. кріль – кроля і Кріль – Кріля). В
оповіданні сучасного прозаїка (філолога за фахом) Юрія Гургули „Кума” 10
разів вжито різноманітні відмінки прізвища Чміль – і тільки один раз з
чергуванням /і/ – /е/, до того ж це форма родового відмінка множини.
Пор. „ І не кума вона тоді була, а дружина головного механіка Степана
Чміля”; „Мешкають Чмілі у сусідньому селі”; „Окрім Чмелів, придибала ще
одна… абсолютно мовчазна пара” [16, 8].

Морфонологічне чергування /о/, /е/ з /O/ послідовніше відбите у
відмінюванні прізвищ з відповідною фонемною структурою (наприклад:
Москалець – Москальця, Коновалець – Коновальця, Вересень – Вересня,
Горобець – Горобця, Ємець – Ємця, Заєць – Зайця тощо). Проте пор.
„Знявся у Василя Вітера в „Укртелефільмі” [1; 3]. Якщо таке чергування
створює умови для іншого – зміни /о/ або /е/ на /і/, то останнє ніколи
не відбувається. Пор. Дозорець – Дозорця („Макет та художнє оформлення
В.Дозорця” [14, 2]), а не Дозірця. Зауважимо, що відмінкові форми
відповідного апелятива утворюються за участю двох альтернацій: дозорець
– дозірця, дозірцю і т.д. Фактично, ми не зафіксували жодного прізвища
такого типу, творення форм якого відповідало б морфонологічним
закономірностям (пор. Дяговець – Дяговця, Карповець – Карповця, Фешовець
– Фешовця, Бишовець – Бишовця, Чугуєвець – Чугуєвця).

Не можна оминути і того факту, що поширене зараз відмінювання прізвищ
Швець, Жнець, Сон, Чернець без відповідних альтернацій пропагувалося
правописами, починаючи з горезвісного 1933 року. До речі, у цьому
правописі було встановлено правило відмінювання прізвищ на –ів без
відповідного чергування, однак вже у 1946 році воно було зняте
(очевидно, через те, що гальмувало росіянізацію цих прізвищ). Наступні
всі редакції правопису чітко визначили правило відмінювання таких
власних назв людей зі зміною /і/ на /е / або /о/. До речі, цікаво
відзначити, що переклад таких прізвищ російською мовою передбачав
збереження літери і в усіх відмінках (наприклад, Пономарів – рос.
Пономарив – Пономарива і т.д.). Отже, існування гіперизмів на –ів,
коли у непрямих відмінках оминається морфонологічне чергування, має свої
корені і в такому перекладі російською мовою.

Вплив позамовних чинників на функціонування морфонологічних явищ при
відмінюванні прізвищ можна простежити також і на прикладі лексеми
Гончар, яку з 1933 року почали відмінювати за зразком твердої групи
(тобто без чергування /р/ – /р ?/), тоді, як загальний іменник зберігав
відмінювання з відповідною альтернацією: гончар – гончаря. У сучасних
друкованих виданнях робляться тільки окремі спроби відновити правильні
форми непрямих відмінків прізвища відомого українського письменника
Олеся Гончара. Цікаво, що більш послідовно морфонологічне явище
фіксується при відмінюванні цього ж прізвища, якщо воно стосується
іншої особи, наприклад, львівського поета Назара Гончаря, хоч виявлено
і форму Гончара.

Таким чином, непоширення певних морфонологічних явищ на відмінювання
деяких прізвищ було зумовлене різними чинниками, часом протилежними
(зберегти українські особливості, запобігти росіянізації – і
знівелювати, спотворити, зросіянізувати). Не останнє місце займає і той
фактор, що в умовах двомовного суспільства, широкого розповсюдження
суржика виникали і виникають труднощі з правильним відтворенням
називного відмінка таких прізвищ. Цьому намагається запобігти сам носій
прізвища, оскільки навіть незначна неточність пов’язана із значними
проблемами юридичного характеру. Думаємо, що у випадку омонімності
прізвища з апелятивом діє і прагнення відмежувати своє власне ім’я від
загальної назви (звідси і переміщення наголосу, зміна типу відмінювання,
неврахування чергувань).

Позамовні чинники значно впливають і на особливості творення лексем від
топонімів, назв організацій тощо. У деяких випадках відсутність певних
морфонологічних змін можна пояснити намаганням уникнути омонімних форм.
Наприклад, від назви українського міста Косів послідовно утворюється
прикметник косівський. Від назви міста Косово (Сербія) похідний
ад’єктонім також мав би утворюватися зі зміною /о/ на /і/: косівський.
Така лексема зафіксована тільки двічі. Наприклад: „…політичне
врегулювання косівської кризи” [2; 1]. Однак у ЗМІ поширення набув інший
прикметник – косовський – без відповідної морфонологічної модифікації.
Наприклад: „косовське врегулювання” [3; 1], „бомбові удари по позиціях
косовської визвольної армії” [17; 2]. Однак, на нашу думку, значний
вплив на такі утворення має російська мова, адже ЗМІ часто просто
калькують українською мовою певні назви. Цим же, вважаємо, можна
пояснити й утворення прикметників натовський, юнесковський (а не
закономірні – натівський, юнесківський) від іншомовних абревіатур НАТО,
ЮНЕСКО. Разом з тим форми натовський, юнесковський і подібні дають
можливість повністю зберегти абревіатуру у складі похідної одиниці.
Часом такі утворення пишуться так, щоб сама абревіатура чітко графічно
виділялася у складі деривата. Наприклад: „УНСОвцям – волю!” або „за
НАТОвськими стандартами” [2; 3]. Проте ми зафіксували і досить незначну
кількість випадків уживання в пресі форми натівський, часом на
сторінках тих самих видань. Однак утворення юнесковський, натовський
значно переважають у ЗМІ, витісняючи лексеми, які утворені за власне
українською морфонологічною моделлю з нарощенням –ів-, що поширена при
утворенні від абревіатур (пор. МВФівський, секондхендівський,
гестапівський, ендепівський, есендівський тощо).

За допомогою обмеження функціонування морфонологічних
явищ у деяких випадках робляться спроби розрізнити назви історичні і
сучасні. Мова йде про такі прикметники, як перемиський і перемишльський
(від Перемишль), радомиський і радомишльський (від Радомишль). Перший з
кожної названої пари прикметників послідовно вживається в історичних
працях (Перемиська земля, Радомиське поселення), другий – пропагується
сучасними офіційними документами (Радомишльська середня школа,
Перемишльський залізничний вузол). Прикметники перемиський, радомиський
відповідають особливостям української мови, зокрема морфонологічним
закономірностям творення відтопонімних прикметників, коли на морфемному
шві відбуваються фонемні зміни для уникнення важкої для вимови групи
приголосних. Лексеми ж перемишльський й радомишльський є штучними
утвореннями, основна мета яких – зберегти незмінним фонемний склад
топоніма, незважаючи зовсім на те, що такі деривати спотворюють
українську мову. До речі, у деяких сучасних виданнях (наприклад,
„Молода Галичина”, „Поступ”) робляться спроби повернути в активний
вжиток природну форму перемиський.

У ЗМІ пропагується розрізнення назв Запорожжя (територія козацької Січі
з XVI ст.) і Запоріжжя (сучасний обласний центр в Україні) та утворених
від них лексем (пор. Запорожжя – запорозький, запорожець, запорожці і
т.д. та Запоріжжя – запорізький, запоріжець, запоріжці і т.д.). Фактично
ці слова виведені зі сфери дії морфонологічних явищ (якби вони
функціонували, то початковою формою в обох випадках мало б бути слово
Запорожжя, прикметник – запорізький, іменник – запорожець, запоріжці
тощо). На сторінках різних видань послідовно розрізняються тільки
початкові форми цих слів, а похідні лексеми виявляють варіантність
навіть у межах однієї праці чи статті. Наприклад: „ Старший – ось той
офіційний титул, що віками практикувався на Запорізькій Січі. …Історія
Запорозької Січі ще не написана” (зі статті Богдана Леськова „Гетьман чи
отаман” [10; 5]).

Таким чином, вплив позамовних чинників на функціонування морфонологічних
явищ може бути або опосередкований змінами у фонологічній системі
української мови (як у випадку зі зникненням альтернаційного ряду / ґ/
– /??/ – /?/), або безпосередній, коли певні групи лексики вилучають зі
сфери дії будь-яких морфонологічних явищ чи одні фонемні зміни
витісняють інші. Безпосередній вплив найбільш відчутний у власних назвах
та похідних від них утвореннях, що пов’язано, зокрема, з їх широким
уживанням в офіційно-діловому мовленні.

Література

Високий Замок. 2004 рік. 16 червня.

Голос України. 1998. 19 листопада.

Голос України. 1998. 24 листопада.

Гуцульські говірки. Короткий словник. Львів, 1994.

Експрес. 2004. 17-24 червня

За вільну Україну. 1999. 20 грудня.

Каменяр. 1999. 17 вересня.

Літературна Україна. 1996. 25 листопада.

Львівщина. Львів, 1998.

Молода Галичина. 1998. 24 листопада.

ПіК. 2000. № 4.

Поступ. 2004. 17- 23 червня.

Поступ. 1998. 12-18 вересня.

Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. Словник-довідник.
К., 1986.

Тиждень. 1998. 18 жовтня.

Україна. 1998. №№ 2 – 4.

Урядовий кур’єр. 1998. 18 вересня.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020