Структурно-семантичні особливості складносурядних спонукальних речень (реферат)

Реферат на тему:

Структурно-семантичні особливості складносурядних спонукальних речень

У процесі спілкування в мовця відповідно до комунікативних завдань і з
метою впливу на співрозмовника (співрозмовників) виникає потреба у
висловленнях, в яких предикативні частини пов’язані між собою складними
семантичними відношеннями. З цією метою він використовує також і речення
спонукальної модальності складної формально-граматичної будови.

Прагматичні наміри мовця, зорієнтовані на позитивну результативність
акту волевиявлення, можуть реалізуватися щодо різних адресатів, які
повинні виконувати (виконати) приписувані їм дії одночасно чи
послідовно, або ж передбачати різні спонукувані дії, протиставлені одна
одній. Їх вербальне оформлення забезпечують єднальні та
зіставно-протиставні складносурядні речення спонукальної модальності.
Особливості семантики розділових складносурядних речень суперечать
інваріантному комунікативному навантаженню речень спонукальної
модальності, бо комунікатор не може одночасно спонукати
адресата/адресатів до дій, що за даних конкретних умов
взаємовиключаються.

Диференційні ознаки складносурядного речення спонукальної модальності як
граматичної одиниці та його підтипів збігаються з диференційними
ознаками складносурядного речення розповідної модальності.

Єднальні складносурядні речення спонукальної модальності засвідчені в
мовленнєвій практиці нечисленними випадками. Якщо на основі значеннєвих
(семантичних) зв’язків між складовими частинами єднальних
складносурядних речень розповідної модальності виділяють чотири типи
складносурядних речень (єднальні, або власне єднальні;
причиново-наслідкові; умовно-наслідкові; результативно-висновкові
[Грищенко 1969: 30], то серед складносурядних речень спонукальної
модальності виявлені речення аналізованого типу з власне єднальними та
умовно-наслідковими відношеннями між складовими частинами.

Єднальні складносурядні речення спонукальної модальності з власне
єднальними відношеннями між складовими частинами виражають часову
послідовність перебігу двох предикативних (динамічних чи статичних)
ознак, виконання/невиконання яких приписується різним особам. Наприклад:
– От ще чого не вистачало! – промовив Сава Йосипович. – Дай йому якийсь
сухар, та нехай одчепиться! <…> (П.Автомонов); – Обшкрябуйся швидше, та
їдьмо (О.Гончар); Коли Рамп дізнався, що він сидить уже тижнів зо два в
буцегарні, то сказав нехотя: – Дайте потиличника, та нехай собі іде!..
(О.Слісаренко). Наведені приклади, як типові, демонструють двобічний
вияв часових відношень між складовими частинами висловлення.
Морфологічні репрезентанти предикатів відзначаються однаковим вираженням
– формами наказового способу дієслова, однак різними особовими формами,
що й становить характерну особливість речень розглядуваного типу.
Типовою є двосуб’єктна спонукальна семантика, яка складається із значень
імператива адресата (прямого чи опосередкованого) та імператива спільної
дії або імператива прямого адресата й імператива опосередкованого
адресата.

Єднальні складносурядні речення спонукальної модальності з власне
єднальними відношеннями можна охарактеризувати як речення закритої
структури з позиційно стійкими складовими частинами, оскільки їм
притаманна обмеженість сурядного ряду і неможливість трансформації їх
складових. Отже, ці висловлення репрезентують семантико-синтаксичну
модель типу (!) S1(Vimp) S2(Vimp).

Єднальні складносурядні речення спонукальної модальності з
умовно-наслідковими відношеннями між складовими частинами є такими
структурами, в яких перша предикативна частина виражає реальну умову, що
передбачає виконання експлікованої в ній спонукуваної дії, а друга
предикативна частина вказує на наслідок у разі задоволення умови, тобто
позитивного виконання дії, до якої спонукається адресат. Наприклад: – А
ти трошки мене обійми, і я не змерзну (У.Самчук); – …Проведи по ньому
смичком – і він заграє, мов перша скрипка! (М.Стельмах). Складові
частини умовно-наслідкових єднальних складносурядних речень спонукальної
модальності характеризуються позиційною стійкістю і утворюють закритий
сурядний ряд. Отже, умовно-наслідкові єднальні складносурядні речення
спонукальної модальності є репрезентантами моделі типу [!]S1(Vimp)
S2(Vf).

Слід зазначити, що у межах цього спостерігається різне вираження
предикатів. Предикат першої структурної частини завжди виражається
однією з можливих форм наказового способу дієслова переважно доконаного
виду, а предикат другої структурної частини – дієсловом у формі дійсного
способу (майбутній час) доконаного виду. Наприклад: – Наша сила?.. –
Скіф шкребе пальцем у своїй руді борідці. – Як тобі розтовкмачити… – І
рішуче додає: – Так тому й бути. Дай мені меч або хоча б акінак, і я
тобі покажу, де наша сила (В.Чемерис); – Будеш старатись, сумлінним
будеш – ніхто тебе в нас не покривдить, – солоденько обіцяла тим часом
Ганна Остапівна. – Дозволь собі цілковиту з нами відвертість, і тобі
одразу самому ж стане легше… (О.Гончар).

Зіставно-протиставний тип складносурядних речень спонукальної
модальності. Інваріантна семантика – зіставлення або протиставлення двох
дій (одна з яких обов’язково спонукальна), виконавцями яких виступають
різні особи (мовець і слухач) або певна кількість осіб і слухач або
мовець. Наприклад: – Я потім розповім, дядьку Самуїле, а зараз рятуймо
Любаву! Ти бачиш – ледве на ногах тримається (В.Малик); – Знайте, сини,
що пана Конашевича треба в усьому слухатися, а то прогніваюсь, коли б на
вас пожалувався. Від завтра розпочнеться наука, а тепер можете відійти
(А.Чайковський).

У межах загального зіставно-протиставного відношення спонукальних речень
функціонують такі різновиди: власне зіставний, зіставно-наслідковий і
власне протиставний.

Кожний з різновидів зіставно-протиставних складносурядних речень
спонукальної модальності характеризується деяким набором
формально-граматичних, семантичних і структурних особливостей.

Зіставні складносурядні речення спонукальної модальності. Серед
різновидів зіставного значення, які виділяють мовознавці [Грищенко,
2000, Попова 1950 і інші], із спонукальним значенням у сучасній
українській мові вживаються складносурядні речення, складові частини
яких поєднуються на основі розподільно-зіставних та зіставно-наслідкових
відношень. Це, на нашу думку, пояснюється умовами функціонування
спонукальних речень і лексико-граматичним наповненням їх складових
частин.

< > 2 d ?

i

o

?

(сказала вона (О.Слісаренко); Навперебій розказали про свою біду. –
Гаразд, – сказав дільничий, натягуючи на волохаті ноги казенні штани. –
Йдіть до контори, а я переснідаю та й прийду (Ю.Збанацький). Розподіл
дій між учасниками акту волевиявлення відбувається в межах однієї
ситуації і стосується тільки одного, визначеного мовцем явища або
конкретного перебігу подій.

Рідше трапляються спонукальні складносурядні речення, складові частини
яких поєднуються на основі зіставно-наслідкових відношень, наприклад: ?
Як? – спитав о.Захарій, якби вражений. – Жаль… – обізвався. Відтак
похопився і додав живо: – Та коли вже так, що не маю щастя зробити вам
цього літа приємности, як бажав із щирої душі, то прошу в які-небудь
свята до нас. Ви лише напишіть, а я вишлю коні (О.Кобилянська). Складові
частини таких висловлень, отже, поєднуються на основі співвідношень
“умова ? наслідок” з обов’язковим зіставленням дій.

Семантико-синтаксична структура складносурядних речень спонукальної
модальності із зіставними відношеннями між складовими частинами
характеризується: 1) позиційною нестійкістю, тобто предикативні частини,
зберігаючи при цьому загальне значення висловлення можуть змінювати своє
місце розташування (окрім зіставно-наслідкових); 2) закритістю сурядного
ряду (тільки дві структурні частини); 3) обов’язковою наявністю
вербально вираженого суб’єкта в постпозитивній предикативній одиниці, 4)
неоднорідним морфолого-синтаксичним вираженням предикатів складових
частин: імператив + індикатив (майбутній час) доконаного виду. Зіставні
спонукальні складносурядні речення репрезентують модель типу
[!]S1({Pronn} Vimp), а S2(Nn – Vf).

Протиставні спонукальні складносурядні речення виражають протиставлення
двох предикатних ознак, одна з яких обов’язково має спонукальне
значення, наприклад: Семен. О, ми в тому певні. Але нехай собі йдуть, а
ви тим часом нам порадьте в нашій справі (В.Самійленко).

У другій предикативній частині розглядуваних речень при дієслівній формі
1-ої особи множини наказового способу всупереч поширеному в мовознавчій
науці твердженню [Дудик 1971: 32] можливе вживання займенника ми, який
використовується з метою увиразнення протиставлення і виділення
адресата-виконавця другої спонукуваної дії, наприклад: — Ну! Хай же він
у мене полежить, а ми ходім до льоху (А.Свидницький).

Певною своєрідністю відзначаються зіставно-протиставні спонукальні
складносурядні речення, друга предикативна частина яких приєднується за
допомогою сполучника а то. Ці структури кваліфікують як такі, що мають
значення протиставлення з відтінком умови (або альтернативної мотивації,
за термінологією В.А.Бєлошапкової [Белошапкова 1970]). Наприклад: Нараз
той самий вереск: – Відчини мені двері, зараз відчини, а то підпалю двір
(Б.Лепкий); – Пусти! – це старий Сірко, сміючись, розпатланий,
спітнілий: – Пусти, а то ти його задавиш… (І.Багряний). Особливість
наведених речень полягає в тому, що, спонукаючи, адресант вказує на дію,
яка може стати реальною у разі невиконання спонукуваної дії, названої в
першій предикативній частині спонукального складносурядного речення,
тобто в постпозитивній одиниці названа реальна подія, протилежна на
думку мовця, тій події, яка вербально оформлена в препозитивній частині,
названі події характеризуються як несумісні. Т.А.Колосова називає такі
складносурядні речення реченнями асиметричної будови: семантична
структура не збігається граматичною структурою, бо кількість семантичних
ланцюжків більша, ніж кількість граматичних [Совр. русск. язык, 1976:
94], наприклад: – Мовчи, а то виженуть тебе з церкви! – сердиться Одарка
Миколаївна (О.Ткачук), яке можна інтерпретувати як “Мовчи, а якщо не
будеш мовчати, то тебе виженуть з церкви”. Це один із можливих способів
подолання психологічного опору адресата.

Семантико-синтаксична структура протиставних складносурядних речень
спонукальної модальності відзначається: 1) відносною позиційною
стійкістю складових частин; 2) закритістю сурядного ряду; 3)
облігаторною експлікацією суб’єкта або об’єкта у другій предикативній
частині з фіксованою, як правило, позицією – після сполучного засобу, і
можливою, але необов’язковою, наявністю суб’єкта у першій предикативній
частині; 4) варіативністю морфолого-синтаксичного вираження предикатів
(імператив + індикатив (теперішній і майбутній час); імператив +
імператив). На матеріалі протиставних речень спонукальної модальності
встановлено такі можливі структурно-семантичні моделі:

1. (!)S1( {Pronn} – Vimp) S2( {Pronn} – Vimp), наприклад: –
Розказуй-но, Мстиславе, свої вісті, – сказав вкінці князь, – а ти,
Малуше, дай нам дечого попоїсти (Ю.Опільський);

2. (!)S1( {Pronn} – Vimp) S2(Nn – Vf), наприклад:– Ну вже досить,
вже досить, а то ще гетьман почує і прийде, – сказала тітка (Б.Лепкий);
– Ходи звідсіля, а то ще наврочиш, – говорила Маруся, тягнучи Горпину за
рукав (А.Чайковський);

3. (!)S1(Nn – Vf) S2(Pronn – Vimp), наприклад: Геллерфорт неквапливо
продовжує: – Добре. Не відповідайте. Я вам щиро скажу, а ви слухайте <…>
(А.Хижняк); – <…> Вислухай та зваж усе, може, й знадобиться… Він тебе,
Килино, вмовлятиме, щоб дитину скинула, а ти не слухай! Не будь дурною,
Килино, не будь! <...> (Є.Гуцало);

4. (!)S1(Nn – Vimp) S2(Pronn – Vf), наприклад: – Ви йдіть спіть, а я
ще почекаю свого (О.Гончар); – Нехай мати хазяйнують вдома, а я трохи
проїжджусь у город. Оце хочу набрать собі на новий керсет в крамниці
(І.Нечуй-Левицький);

5. (!)S1(Nn – Vimp) S2(Pronn – Vimp), наприклад: – Гарно, вашмосць,
говориш. Хай тобі Бог помагає цього доконати, а мені дай Боже хоч
початки цієї праці побачити (А.Чайковський); Кошовий став пильно Петрові
придивлятися: – Ну, гарно, йдіть собі тепер в січову канцелярію. Хай вам
пан генеральний писар курінь покаже, до якого вас припише, а завтра
пополудні ти, Конашевичу, заходь до мене…(А.Чайковський).

Література

Бевзенко С.П. Структура складного речення в українській мові. К.: КДПІ,
1987. 79 с.

Белошапкова В.А. Предложения альтернативной мотивации в современном
русском языке // Исследования по современному русскому языке М.: Изд-во
Московс. Ун-та, 1970. С.13-23.

Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М.
Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219с.

Грищенко А.П. Складносурядне речення в сучасній українській літературній
мові. К.: Наук. думка, 1969. 155с.

Грищенко А.П. Спонукальне речення // Українська мова. Енциклопедія. К.:
Укр. енциклопедія, 2000. С.587-588.

Дудик П.С. Спонукальні речення і слова речення // Укр. Мова і л-ра в
школі. 1971. № 9. с.30-35.

Ковтунова И.И. Современный русский язык. Порядок слов и актуальное
членение. М.: Просвещение, 1976. 239 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *