Способи мотивації значень слів унаслідок народноетимологічного впливу (реферат)

Реферат на тему:

Способи мотивації значень слів унаслідок народноетимологічного впливу

Використання будь-якої мови неможливе без залучення даних і знань з
етимології. На відомості з етимології покликаються при вивченні лексики,
зокрема семантики слова: як і в якій послідовності розвивається у слова
значення, яке зі слів слід вважати первинним, яке – похідним. Без таких
відомостей важко, а інколи й неможливо розібратися у складних
семантичних зрушеннях, що відбулися у слові в процесі історичного
розвитку мови. Багато питань будови слова і словотвору аналізуються саме
на основі даних з етимології. Дослідники морфології посилаються на
етимологію як науку для визначення парадигматичних значень частин мови і
морфемної структури слова.

Невипадково до навчальних планів філологічних факультетів педінститутів,
університетів було введено нову дисципліну “Етимологія української
мови”. Етимологічні розвідки є джерелом відомостей про складний
історичний процес формування лексичного складу мови, конкретні уявлення
про природне середовище, соціально-економічне життя і мислення носіїв
мови в доісторичні часи, від яких не збереглося писемних пам’яток.
Етимологічні дані є важливими свідченнями про територіальні, економічні
та культурні зв’язки між різними народами.

Окремим аспектом етимології як науки є народна етимологія. Від
етимології наукової, яка вимагає врахування закономірних фонетичних
відомостей між спорідненими мовами і між фонетичними явищами різних
часів тієї самої мови, треба, звичайно, відрізняти факти так званої
народної етимології, або псевдоетимології. Цим терміном визначаються ті
тлумачення значень слів, які можуть виникати у свідомості людей, що не
мають наукової підготовки і певною мірою осмислюють слова за
індивідуальними асоціаціями. Народна етимологія – дуже поширене в мовах
явище, яке спостерігається переважно в говорах і у мовленні людей, що
пристосовують нові слова до вже відомих, які потрапляють до них з
ужитку, головним чином, освіченого середовища (літературної мови),
найчастіше це – слова іншомовного або старокнижного походження. Так,
слово поліклініка в малописьменних людей звучить іноді як полуклініка і
навіть політклініка.

Рідше, ніж іншомовні, впливу народної етимології зазнають слова рідної
мови. Проте це звичайно слова маловживані, такі, що називають поняття
“другорядні”, які не відіграють ролі ні в господарстві, ні в культурному
житті мовців. Такими є, наприклад, власні назви, назви багатьох рослин,
грибів, комах, птахів.

Особливо поширені народні етимології різноманітних іншомовних імен,
прізвищ, географічних назв. Якщо назва предмета не мала зрозумілого
пояснення, то його легко можна було пов’язати з бажаним змістом. Тому,
як тільки народ помічав хоч незначну подібність з тим чи іншим рідним
словом, переосмислення відбувалося легко і просто. Ніде народна
етимологія не отримала такого широкого поширення, як у тлумаченні
власних назв, зокрема гідронімів і топонімів. Багато з них вже давно
втратили етимологічні зв’язки, деякі були запозичені з інших мов.
Намагання пояснити незрозумілі назви часто призводило до появи
безглуздих “етимологій” і навіть цілих легенд, які часто
“підкріплювались” посиланням на дійсно історичні факти.

Ось приклад подібного типу “етимології” назви річок Яхрома і Ворскла.
Першу назву було отримано начебто від вигуку дружини князя Юрія
Долгорукого, яка, переправляючись через цю річку, підвернула собі ногу і
вигукнула: “Я хрома!”. Другу назву легенда пов’язує з іменем Петра I.
Дивлячись у трубу, цар впустив лінзу у воду. Намагання знайти скло не
мало успіху. З тих часів річку й стали називати “Ворскла” [Откупщиков
1986].

Познанський єпископ поляк Богуфал, що помер в 1253 році, у своїх
історичних описах особливо багато інформації черпає з топонімічних
тлумачень та легенд. Так, назву Далмації він пов’язує з легендою про
царицю Паннонії, що подарувала Далмацію своєму синові – dafa macr.

Назва російського міста Кінешма фінно-угорського походження, дала привід
до народної легенди про покинуту (кинешь мя) розбійником коханку.

Селище міського типу Обухів [Янко 1998] уперше згадується в історичних
документах XIV ст. як Лукавиця. У 1482 р. татарська орда кримського
хана Манглі – Гінея зруйнувала поселення. Після відбудови воно належало
литовському кухмістеру П. Олехновичу і називалося Кухміснерівщиною. У
1588 році поселення купив князь Острозький. Деякий час воно належало
Обуху, підданому князя, від нього і закріпилася назва Обухів. Походження
первинної назви – Лукавиця, за народним переказом, пов’язують з
боротьбою проти татаро-монголів у XIII ст. Назва Лукавиця ніби походить
від стріляння з луків. Таке тлумачення малоймовірне і являє собою
приклад народної етимології. Можна припустити, що в основі назви лежить
корінь лук, як і в гідронімах Луква, Лукава, Лукавиця, і означає
“звивина”. Ймовірно, назву дано за розташуванням поселення на звивині р.
Кобрин.

Живе в народі й легенда про назву с.м.т. Немирів, яке засноване
наприкінці XIV ст. За народним переказом, у минулому тут було місто
Мирів, яке зруйнували татари. Пізніше виникло нове місто, назване
Не-мирів. Таке тлумачення малоймовірне. Аналогічну назву має селище
міського типу Яворівського р-ну Львівської обл. Перші відомості про
нього належать до XIII ст., а в документах воно вперше згадується у 1580
р. За легендою, наші предки оточили татар, які попросили миру. Їм ніби
відповіли: “Не мир”, – і розгромили ворога. Побудоване тут село назвали
Немирів. Це типовий приклад народної етимології. Адже тлумачення назви
неправдоподібне. М.Ф. Пономаренко слушно зауважує, що посесивне
утворення із суфіксом — ів, ймовірно, вказує на основу прізвища Немир
(а), досить поширеного і відомого в західноукраїнських землях. Звідси й
топонім Львівської обл. Таке пояснення підтверджують й інші дослідники,
виводячи назву від антропоніма Niemirov (Немира, Немирна, Немъричь).

Місто Суми розташоване на правому березі Псла. У 1652 році у давньому
суминому городищі, на татарському шляху, переселенці з містечка Ставище
Білоцерківського полку на чолі з Герасимом Кондратьєвим заснували м.
Суми. Існує кілька версій про походження міста. За однією з них, нібито
на березі річки Сума знайшли три мисливські суми. Їх навіть було
зображено на гербі міста. Інші найменування виводять від українського
іменника сум або ж дієслова сумувати: перші поселенці, мовляв, сумували
за своїм рідним краєм, на означення чого й назвали поселення. Такі
тлумачення історично не обґрунтовані і являють собою народну етимологію.

U

»

.

0

2

4

F

H

^

`

b

d

t

v

?

?

c

¤

?

?

1/4

3/4

A

A

I

I

?

O

a

a

o

u

&

(

,

.

8

:

@

B

V

X

v

x

?

?

 

c

¤

?

E

I

?

o

oe

o

V подає своїм знак. На таких могилах скіфи ставили своїх ідолів, що
звалися кам’яними бабами, або, на тюркський лад, бовванами (давніше –
болвани). Далеко в степу бувало видно якусь темну цятку – бовван. І коли
навіть це вже не був бовван, однаково казали: щось бовваніє.

І.С. Ястребов [Ястребов 1886] розповідає зокрема про їхні забобони, що
мають своє джерело в народноетимологічному витлумаченні особових імен.
Усі жінки вірять, що варто тільки назвати новонароджену дитину Стоянкою
або Стояном, і вже дитина залишається живою. А якщо в жінки народжуються
самі дівчата, то щоб припинити їх народження, дівчині дають ім’я Доста,
тобто досить (серб. доста) вже народилося дівчат, час народжуватися вже
й хлопцям.

Із забобонів народноетимологічного походження в інших (неслов’янських)
народів згадаємо ще, наприклад, поширений у німців, ніби від кульгавості
допомагає молитва святому Ламбертові (кульгавість по-німецьки –
Zahmheit), а у французів – ніби святий Вікентій (Vincent) є покровителем
виноробів (vin – вино).

Звісно, що всі ці легенди не мають нічого спільного з походженням
відповідних топонімів чи гідронімів. Наведені приклади вказують, як
народна етимологія тісно пов’язана з усною народною творчістю,
ментальністю, віруваннями певних етносів.

Деякі етимології пропонував ще римський граматик Варрон. Довгий час їх
зараховували до категорії народних. Детальніші дослідження виявили, що
етимології Варрона підтверджуються науковим аналізом.

У розумінні мовців, за визначенням Л. Булаховського [Булаховський 1956],
слову надають не те значення, яке належало йому історично відповідно до
його походження, а інше, що виникає через більш-менш випадкову
подібність із словом, первісно з ним не спорідненим. Так, укр. коліка з
латинської colica – “різь у шлунку, в кишках” етимологічно не має нічого
спільного з колоти (в укр. мові поряд з коліка вживається наближений до
колоти варіант колька). Пекло (переносно “спека”), яке походить з того
самого кореня, що й латинське pix, грецьке pissa “смола”, лише випадково
нагадує дієслово пекти.

Значна частина народних етимологій виникла не в народі. Так, наприклад,
у XVIII ст. академік і філолог В.К. Тредіаковський писав, що назва
древніх жителів Піренейського півострова ібери – це викривлене слово
упери, так як вони за своїм географічним розташуванням з усіх боків
уперті морями. Британія, за Тредіаковським, – це викривлене Братанія
(від слова брат), скіфи – це скити (від рос. скитаться), турки – від
юрки (пор. рос. юркий) і т.д. Пояснюється це тим, що в часи, коли жив і
працював В.К. Тредіаковський, етимологія як наука ще не сформувалася, що
й давало підґрунтя для різноманітних фантазій.

Отже, можна зробити висновок, що народна етимологія – це зовсім не
обов’язково та етимологія, яка виникла в народі. Вона ґрунтується не на
наукових принципах аналізу, а на випадкових зіставленнях, викликаних
простим співзвуччям слів. Замість терміна народна етимологія деякі вчені
надають перевагу терміну хибна етимологія чи наївна етимологія. Хоча
вони невдалі, бо і наукова етимологія може бути хибною, а обидві вони не
містили в собі нічого наївного.

Слова у розвитку постійно втрачають давні етимологічні зв’язки, інакше
кажучи, деетимологізуються і стають незрозумілими для етимологічного
аналізу. Наукова етимологія встановлює походження слова, спираючись на
методи порівняльно-історичного дослідження. Зазвичай учені з’ясовують
найдавніші з доступних етапів в історії слова, залучаючи одночасно
матеріал споріднених мов. Народна етимологія не реконструює втрачені
етимологічні зв’язки, а намагається пояснити походження слова, виходячи
із сучасного стану мови.

Розбіжності між науковою і народною етимологією чітко можна простежити у
випадку з походженням слова видра. Учені встановили його праформу *
?dr?, знайшли певну кількість відповідників в інших мовах і пояснили, що
слово видра, пов’язане зі значенням “водяний”.

Народноетимологічне тлумачення походження слова видра (від видрати)
повністю суперечить фактам історії мови. Таке пояснення ґрунтується
тільки на пристосуванні слова видра до видрати, а
порівняльно-історичний аналіз слова видра показує, що його поява
відноситься до епохи, коли префіксальне творення типу видрати взагалі ще
не було продуктивним в індоєвропейських мовах. Народна етимологія – це
та ж сама легенда, яка намагається пояснити незрозумілі факти далекого
минулого близькими і зрозумілими явищами сучасної мови.

Давнє слово свъдъетель було утворене від дієслова въдъти (знати) і
означало людину, яка щось знає. Зараз у російській мові кажуть не
сведетель, а свидетель і пов’язують це слово не з дієсловом ведать, а
видеть, сприймаючи його в значенні “очевидець”. Зв’язок із дієсловом
ведать зберегли до цього часу, наприклад, білоруське слово сведка та
сербохорватске сведок.

У дипломатичних документах кінця XVII – початку XVIII ст. знаходимо
слово уєдієнція, яке є народноетимологічним перетлумаченням латинського
за походженням слова аудієнція (під впливом рос. уединиться, уединение).
У білоруській мові зафіксовано слово съкуцыя, етимологічно набагато
виразніше ніж латинізм екзекуція.

Феномен народної етимології вже більше 100 років привертає до себе увагу
лінгвістів, хоча й до сьогодні залишається до кінця не вивченим.
Спотворене звучання слів, а також їх хибне тлумачення на основі народної
етимології визначили ставлення до неї як до патологічної, аномальної
риси, якості мови, що пов’язана з порушенням загальноприйнятого вживання
лексичних одиниць. До цього часу поширена думка, що з підвищенням
грамотності, мовленнєвої культури факти народної етимології будуть
траплятися все рідше і врешті-решт безслідно зникнуть. Звичайно, випадки
народної етимології перебувають у прямій залежності від культури народу,
але бачити в ній лише мовний казус є грубою помилкою.

Важко погодитися з тим, що явище народної етимології приречене на
вимирання. Народна етимологія – джерело розвитку і збагачення
національної мови, що відображає складні взаємозв’язки лексичних одиниць
як у сфері зовнішньої (формальної) подібності, так і у сфері семантики.

Отже, народна етимологія – це не просто хибні і наївні пояснення
походження різних слів, а складне явище, яке інколи ускладнює роботу
дослідника, який вивчає історію слів. Дія народної етимології залишила
кількісно значні сліди в мові, причому часто вони були так
“замасковані”, що вчені не завжди могли відрізнити народну етимологію
від наукової. Усі ці явища ускладнюють етимологічні дослідження,
змушують дослідників вивчати все новий і новий матеріал змушує
заглиблюватися в сокровенні таємниці давнього словотворення.

Література

Булаховський Л.А. Питання походження української мови. К.: Наук. думка,
1956.

Откупщиков Ю.В. К истокам слова. М.: Просвещение, 1986.

Янко М.П. Топонімічний словник України. К., 1998.

Ястребов И. Обычаи и песни турецких сербов. М., 1886 (репринтне видання)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *