Реалізація принципу наступності та ерспективності в чинних програмах з рідної мови (реферат)

Реферат на тему:

Реалізація принципу наступності та ерспективності в чинних програмах з
рідної мови

Система безперервної освіти, запроваджувана в Україні, вимагає
спіралевидної побудови чинних програм з української мови для 1-4 і 5-11
класів загальноосвітньої школи, що, в свою чергу, передбачає поступове
розширення знань, умінь і навичок, набутих учнями в початковій школі,
та їх співвіднесення з тим колом знань, що передбачені програмою
основної школи [1]. Такий підхід зумовлює викладання рідної мови в
загальноосвітніх закладах на основі наступності та перспективності.
Першим кроком до реалізації цього принципу є “стиковка” навчальних
програм суміжних класів у їх завданнях та змісті [6, 150] . Вагомим
досягненням лінгводидактики можна вважати те, що на сучасному етапі така
“стиковка” існує. Проте, результати опитування учителів-практиків
свідчать, що лише незначна їх частина обізнана з вимогами навчальних
програм з мови (відповідно основної та початкової ланки) і, готуючись до
опрацювання нового матеріалу, чітко уявляють:

яким є вихідний рівень мовної освіти учнів з цієї теми;

як поняття, що вивчаються на даному етапі, будуть з часом
ускладнюватися і на який рівень знань про них учні мають вийти,
закінчивши відповідно початкову або основну ланку загальноосвітньої
школи.

Тому проблема перспективності та наступності набуває особливого значення
на сучасному етапі перебудови мовної освіти.

Мета статті: дослідити, як реалізується принцип наступності та
перспективності у чинних програмах з рідної мови для початкової та
основної школи під час опрацювання розділів „Будова слова” і
„Словотвір”.

У лінгводидактиці цей принцип розглядається як важлива передумова
успішного засвоєння школярами мовних явищ (М.Вашуленко, М.Львов,
К.Плиско та ін.). На думку М.Львова, наступність полягає в послідовності
та систематичності розміщення матеріалу, в опорі на вивчене і досягнутий
учнями рівень мовленнєвого розвитку [6, 150]. К.Плиско зазначає, що цей
принцип передбачає раціональне використання набутих раніше знань і
навичок при вивченні нового мовного матеріалу і підготовку до свідомого
сприймання наступних тем [11, 39].

Практично наступність виражається в тому, що вивчення систематичного
курсу мови відбувається на основі знань, засвоєних дітьми в початкових
класах. Наступність спрямовує увагу вчителя на врахування логіки
предмета і його окремих розділів, на своєчасне підвищення вимог до учнів
на наступних етапах навчання [9]. Як зазначає М.Пентилюк, наступність у
навчанні мови реалізується через опору на вже відомий учням матеріал
[17, 92]. Такий підхід передбачає взаємодію старих і нових знань, а,
отже, сприяє утворенню системи міцних і глибоких знань, умінь і навичок.

Вивчення мовних явищ відбувається за принципом від простого до
складного, від неповного знання до більш повного. Це сприяє тому, що
система раніше засвоєних знань і вмінь, на яку спираються учні,
ускладнюється через уведення нових структурних одиниць. Отже, як
зазначає О.Глазова, наступність характеризується осмисленням пройденого
на новому, вищому рівні, підкріпленням уже наявних знань новими,
розкриттям нових зв’язків, завдяки чому рівень знань, умінь і навичок
учнів постійно зростає [3].

Як справедливо вважають дослідники, наступність тісно пов’язана з
перспективністю навчання. Тому, опрацьовуючи мовні явища, вчитель
повинен не тільки спиратися на вже відоме учням, а й встановлювати
зв’язок матеріалу, що вивчається на даному етапі, з наступним.
Перспективне вивчення мови дозволяє розглядати виучуваний матеріал
ширше, створює базу для міцного засвоєння тем і розділів [7, 39].

Передумовою успішної реалізації наступності та перспективності є не лише
встановлення взаємозв’язку між раніше набутими і новими знаннями, а й
додержання єдиних вихідних позицій у навчанні рідної мови (М.Львов,
М.Пентилюк), що відбито в Державних стандартах, а саме в їх основних
змістових лініях: комунікативній, лінгвістичній, лінгвокраєзнавчій
(лінгвокультурологічній) та діяльнісній [4; 5]. Ці ж лінії пронизують і
зміст чинних програм з рідної мови для початкової та основної ланки
загальноосвітньої школи, що сприяє їх “стикуванню”. Так, відомо, що
початкова школа з одного боку звернена до дошкільних закладів, а з
іншого – до основної школи.

У лінгводидактиці існує струнка система опрацювання розділів “Будова
слова” і “Словотвір”. Про це свідчить той факт, що питанню практичного
ознайомлення дітей зі словотворчими процесами приділено увагу й у
програмі виховання і навчання дітей дошкільного віку “Малятко” [13].
Аналіз вищеназваної програми свідчить, що словотворча робота у
дошкільному закладі розглядається як засіб збагачення й уточнення
словника вихованців та формування в них умінь уживати слова з афіксами в
мовленні. Тому в початковій ланці мають бути створені умови для
вдосконалення неповністю сформованих на рівні дошкілля словотворчих
умінь [16, 7].

Даючи загалом позитивну оцінку вищезгаданій програмі, слід відзначити,
що її авторами допущено ряд неточностей у визначенні змісту словотворчої
роботи з дітьми підготовчої групи. Так, вони пропонують “… вчити дітей…
утворювати від одного кореня споріднені слова” [13, 190]
(загальновідомо, що нові слова творяться від слів). Не можна погодитись
і з пропозицією “… утворювати синонімічні відтінки слів: пестливості
(котик, кошеня, кошенятко), збільшення (вовк – вовчище, рука – ручище),
зменшення (будинок — будиночок)” [13, 187]. Натомість треба було
зазначити таким чином: “… утворювати слова із суфіксами
зменшувально-пестливого значення та суфіксами на означення згрубілості”.

Разом з тим можна констатувати, що більшість учителів початкових класів
(майже 80%) не знають вимог програми “Малятко” щодо оволодіння
дошкільниками закономірностями словотворення. Тому під час роботи з
молодшими школярами педагоги не враховують, що з процесом творення слів
діти були частково ознайомлені в дошкільному закладі.

Шкільний курс рідної мови – єдиний з 1 по 11 клас, що відбито у чинних
програмах для початкової та основної ланки. Простежимо, як у змісті і
завданнях вищезазначених державних документів реалізується принцип
наступності та перспективності під час опрацювання розділів “Будова
слова” і “Словотвір”.

За чинною програмою 2003 р. [15] на вивчення будови слова відводиться 42
години. Так, у другому класі виділено 6 годин на початкове ознайомлення
молодших школярів зі спорідненими словами. Програмою передбачено 36
годин на засвоєння третьокласниками теоретичних відомостей і понять з
розділу “Будова слова”. Коло їх залишається постійним, а саме: основа,
закінчення, частини основи (корінь, префікс, суфікс). Серйозного
ускладнення й урізноманітнення мовних умінь учнів тут не
спостерігається. Заслуговує схвалення посилення у програмі
лексико-семантичного аспекту вивчення значущих частин слова. Його
реалізація, на думку авторів програми, сприятиме виробленню в учнів
початкових класів навички вживання похідної лексики у власному мовленні.

Отже, чинна програма з української мови для початкової ланки спрямована
на усвідомлення молодшими школярами будови слова, вироблення в них
морфемно-аналітичних умінь, поповнення словникового запасу та розвиток
культури мовлення учнів і створює підґрунтя для засвоєння словотворчого
матеріалу на наступному етапі навчання.

За чинною програмою з рідної мови для основної ланки [14] відомості про
морфемний склад і способи творення слів подано у двох розділах: “Будова
слова. Орфографія” та “Словотвір. Орфографія”. В опрацюванні цього
матеріалу дотримано певної послідовності. Відомі п’ятикласникам поняття
з морфеміки доповнюються новими ознаками, узагальнюються й
упорядковуються. Учні закріплюють набуті в початковій школі вміння
членувати слово на значущі частини, добирати спільнокореневі слова і
слова з однаковими префіксами і суфіксами, розрізняти форми слова і
спільнокореневі слова. На нашу думку, така робота сприяє усвідомленому
опануванню словотворчого матеріалу, який, починаючи з 5 класу,
вивчається на різних етапах шкільного курсу мови. Вимоги програми щодо
вивчення словотвору на морфологічній основі дозволяють виробити в учнів
уміння утворювати похідні слова з урахуванням специфічної для кожної
частини мови системи словотворчих афіксів.

?????????афія” і “Словотвір. Орфографія” не зазнав змін. Проте, якщо у
програмі 1998 року на вивчення вищезазначених розділів відводилося
відповідно 28 і 13 годин, то в 2001 році відбулося суттєве скорочення
навчальних годин – відповідно 20 і 9 . На нашу думку, визнати таке
зменшення годин достатньо обґрунтованим і оцінити його позитивно з точки
зору важливості завдань цих розділів не можна.

Автори чинної програми залишили поза увагою розвиток словотворчих умінь
учнів 8-9 класів. Ми вважаємо, для цього контингенту школярів були б
доцільними спостереження за точним уживанням слів з різними
словотворчими афіксами як в окремих реченнях, так і текстах різних типів
і стилів.

У 2003 році Міністерством освіти і науки України було затверджено
альтернативну програму з рідної мови для загальноосвітніх навчальних
закладів, укладену професором І.Ющуком [18]. У її структурі виділено три
частини. У першій уміщено основні вимоги до вмінь і навичок, яких
набувають учні у процесі вивчення рідної мови. Друга частина визначає
кількість і види творчих робіт, що повинні виконати школярі за період
навчання в певному класі. Третя частина є основною. У ній подано
теоретичний матеріал, що формує в учнів наукове уявлення про системний
характер мови, а також висвітлено питання правопису і культури мовлення.

Згідно з програмою розділ “Будова слова” вивчається у 5 класі упродовж 6
годин. За цей час актуалізуються теоретичні знання з морфеміки,
вдосконалюються набуті в початковій ланці вміння щодо аналізу слів,
пояснення значення і призначення кожної з виділених морфем. Як і в
програмі для початкової школи, зроблено акцент на формуванні в учнів
уміння розрізняти споріднені слова і різні форми того самого слова,
тобто розмежовувати словотворення і словозміну.

Словотворчий матеріал вивчається у два етапи. За програмою І.Ющука учні
6 класу спочатку опрацьовують розділ “Словотвір”, в якому подано
інформацію про основні способи творення слів (префіксальний,
суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безсуфіксний), а також питання
орфографії (написання складних, складноскорочених слів і графічних
скорочень) та фонетики (чергування, злиття та випадіння приголосних).
Особливості творення слів кожної частини мови школярі засвоюють під час
вивчення морфології у 6 і 7 класах.

Як і укладачі чинної програми з рідної мови [14], проф. І.Ющук залишив
поза увагою розвиток словотворчих умінь учнів 8 і 9 класів. Недоречною,
на нашу думку, є пропозиція укладача програми щодо опрацювання правил
написання префіксів у розділі “Фонетика і правопис”. Учні зможуть швидше
засвоїти правопис префіксів пре-, при- під час вивчення розділу “Будова
слова”, з’ясовуючи, якого значення надають словам вищезазначені морфеми.

Аналіз навчальних програм з рідної мови для початкової та основної ланки
свідчить, що значна частина запропонованого матеріалу з розділів “Будова
слова” і “Словотвір” має яскраво виражений орфографічний характер, тобто
розглядається в основному як засіб засвоєння школярами морфологічного
принципу правопису. Автори чинних програм з рідної мови для 1-4 і 5-11
класів загальноосвітньої школи вважають, що вміння учнів членувати слово
за морфемним складом є ключовим у роботі над правилами української
орфографії.

Проте ознайомленню учнів із семантикою афіксів відводиться другорядна
роль. Так, це питання висвітлюється лише у новій чинній програмі з
рідної мови для початкових класів (3 клас). Під час вивчення будови
слова і словотвору в основній ланці загальноосвітньої школи цей аспект
розглядається частково (у 5 класі на уроках літератури під час
опрацювання художніх творів діти ознайомлюються зі словами, що мають
суфікси зменшувально-пестливого значення та суфікси на означення
згрубілості). На нашу думку, такий підхід до викладання матеріалу з
розділів “Будова слова” і “Словотвір” не сприятиме успішному
використанню словотворчої роботи як засобу ознайомлення учнів з
лексичним значенням слова, забезпеченню органічного зв’язку їх мовної
освіти та мовленнєвого розвитку.

Зазначені недоліки програм, на наш погляд, негативно впливають на
практику вивчення словотворчого матеріалу як у початковій, так і в
основній ланці загальноосвітньої школи, не сприяють усвідомленню
вчителями початкових класів і вчителями-предметниками необхідності
оволодіння методикою словотворчої роботи в аспекті збагачення лексичного
запасу школярів.

Відповідно до змісту розділів “Будова слова” і “Словотвір” перед
учителями початкових класів і вчителями-словесниками поставлені
завдання щодо опрацювання згаданого матеріалу (див. таблицю 1).

Таблиця 1.

Зміст завдань щодо опрацювання розділів “Будова слова” і “Словотвір” у
загальноосвітній школі

Початкова ланка Основна ланка

сформувати в учнів поняття про частини слова;

забезпечити усвідомлення молодшими школярами ролі морфем;

сформувати вміння здійснювати морфемний розбір;

сформувати в учнів уміння розрізняти форми слова і спільнокореневі
слова;

забезпечити практичне оволодіння морфологічними способами творення слів
(без називання термінів);

сприяти збагаченню словника учнів. забезпечити засвоєння системи понять
про частини слова та їх визначень;

розширити й уточнити поняття про морфемний склад слова;

забезпечити усвідомлення значущості морфем;

сформувати в учнів стійкі вміння розрізняти форми слова і
спільнокореневі слова;

сформувати вміння утворювати слова морфологічними і неморфологічними
способами;

навчити школярів здійснювати морфемний і словотвірний аналіз слова;

виробити навички користуватися морфемним і словотвірним словником;

сприяти збагаченню словника учнів похідними словами – різними частинами
мови.

Цілком очевидно, що у представлених в таблиці завданнях, як і в змісті
чинних програм з рідної мови, передбачено реалізацію принципу
наступності та перспективності у процесі викладання матеріалу розділів
“Будова слова” і “Словотвір”. Їх розв’язання вимагає від учителів
додержуватись єдиних вихідних позицій у формуванні знань, умінь і
навичок учнів з морфеміки і словотвору.

У процесі вдосконалення змісту розділів “Будова слова” і “Словотвір” у
програмах з рідної мови для 1-4 та 5-11 класів загальноосвітньої школи,
на нашу думку, важливо передбачити:

проведення вже з 1 класу словотворчої роботи пропедевтичного характеру,
враховуючи уявлення, набуті дітьми в дошкільний період;

посилення уваги до семантики афіксів під час вивчення структури слова;

засвоєння дітьми взаємозв’язку у слові морфемного складу та лексичного
значення;

розвиток логічного мислення учнів, удосконалення їх комунікативних
умінь.

Урахування вищевказаних аспектів у навчанні рідної мови учнів початкової
й основної ланки, на наш погляд, забезпечуватиме її якісне засвоєння,
сприятиме успішному розв’язанню питання безперервної освіти в Україні.

У подальшому передбачаємо дослідити, як реалізується принцип наступності
та перспективності у чинних і альтернативних підручниках з рідної мови
для початкової та основної ланки загальноосвітньої школи.

ЛІТЕРАТУРА

Вашуленко М.С. Перспективність і наступність у навчанні української мови
в початковій і середній школі // Українська мова і література в школі. –
1991. — № 2. – С. 15-20.

Вашуленко М.С. Удосконалення змісту і методики навчання української мови
в 1-4 класах: Науково-теоретичні засади та методичні рекомендації. – К.:
Радянська школа, 1991. – 112 с.

Глазова О.П. Наступність і перспективність у формуванні текстотворчих
умінь в учнів початкових і 5-х класів загальноосвітньої школи: Дис. … на
здобуття звання канд. пед. наук зі спец. 13.00.02 – теорія і методика
навчання (українська мова). – Київ, 1999. – 165 л.

Державний стандарт початкової загальної освіти // Освіта України. –
2000. – грудень. – № 47 (95). – С.2-31.

Державні стандарти базової і повної середньої освіти // Початкова
освіта. – 2003. – 14 січня. – № 1-2 (400). – С.2-14.

Львов М.Р. Словарь-справочник по методике русского язика: Учеб. пособие
для студентов пед. ин-тов по спец. №2101 «Рус. яз. и лит.». – М.:
Просвещение, 1998. – 240 с.

Марун М. Рідна мова: принципи навчання // Рідна школа. – 2001. — № 5. –
С. 38-39.

Методика викладання української мови / За ред. С.І.Дорошенка: Навчальний
посібник для … студентів пед. ін-тів із спец. 03.08.00 „Пед. і м-ка
початкового навчання”. – К.: Вища школа, 1992. – 399 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *